Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского Серия «Проблемы педагогики средней и высшей школы»



Скачати 152.36 Kb.

Дата конвертації09.12.2016
Розмір152.36 Kb.
ТипУченые записки

Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского
Серия «Проблемы педагогики средней и высшей школы». Том 26 (65). 2013 г. №2. С. 87-98.
УДК 378.4
ВИЩА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ:
ОСНОВНІ МОДЕЛІ, КВАЛІФІКАЦІЇ, НАУКОВІ КОМПЕТЕНЦІЇ
Погребняк Н.М.
Кримський юридичний інститут Національного університету “Юридична академія України
імені Ярослава Мудрого”, Сімферополь, Україна
E-mail: pogrebnyak70@mail.ru
У даній статті автор розглядає основні моделі університетів, кваліфікації, наукові компетенції та сучасний стан розвитку вищої педагогічної освіти та організацію навчального процесу в університетах Європи (Великобританії, Франції, Німеччини, Іспанії, Італії та ін.). Саме питанню розвитку вищої педагогічної освіти в країнах Західної Європи присвячено багато праць як вітчизняних так і зарубіжних науковців, які переконані, що сьогодні в нових соціально-економічних умовах зарубіжна вища школа має певний позитивний досвід та сприяє більш глибокому осмисленню проблем світового освітнього простору, прогнозуванню й оптимізації діяльності системи підготовки педагогічних кадрів за кордоном.
Ключові слова: сучасний університет, освітні системи, зарубіжні країни, вища педагогічна освіта, науково-дослідна діяльність.
ВСТУП
Сьогодні в умовах перебудови ринкової економіки сучасні соціально- педагогічні орієнтири у системі вищої освіти спрямовані на забезпечення потреб держави і суспільства у конкурентоспроможних спеціалістах із нестандартним мисленням, готовністю творчо застосовувати знання в різноманітних виробничих та соціальних ситуаціях, найвищої кваліфікації, професійний рівень яких відповідав би світовим стандартам.
На сучасному етапі розвитку вищої освіти кожна країна планомірно упроваджує власну модель відновлення педагогічної освіти. Реформи вищої педагогічної освіти в країнах Західної Європи, крім структурної перебудови зачепили питання змісту програм, розподіл навчального часу з урахуванням наукової діяльності студентів.
Необхідність зближення західноєвропейських освітніх систем розглядається як дуже важливий інструмент побудови єдиної Європи. Багато спеціалістів, розмірковуючи про перспективи розвитку вищої школи, дискутують про значно більшу індивідуалізацію навчання, зростанню ролі самостійної роботи студентів, про можливість перенаправити грошові потоки як державних, так і приватних фондів від вузу до конкретного студента, а тому в університетах Європи проходять програми розбудови: будуються нові наукові лабораторії, купуються нові обладнання і ці країни намагаються заохочувати промисловість витрачати більше на наукові дослідження та інноваційну діяльність. Найкращі західні університети
(Великої Британії, Франції, Німеччини, Іспанії, Італії) - є науковими центрами, в яких працює наукова еліта світу і головну увагу в науковій роботі приділяється фундаментальним дослідженням.
Про сутність цих ідей говорять основні освітньо-політичні документи Ради
Європи:”Європейська хартія мов регіональних і національних меншин” (1992р.),

ПОГРЕБНЯК Н. М.
88
Конвенція “Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні”
(Лісабон, 1997р.), Спільна декларація міністрів освіти Європи “Європейський простір у сфері вищої освіти” (Болонья, 19 червня 1999 року), загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти: вивчення, оцінювання (Страсбург, 2002р). Саме в цих документах європейський вимір в освіті розглядається як: розуміння основних цінностей європейської цивілізації і основ розвитку Європейської спільноти, зміцнення в молоді почуття європейської своєрідності, підготовка молоді до участі в суспільному та господарському розвитку Союзу.
1. ОСНОВНІ МОДЕЛІ УНІВЕРСИТЕТІВ ЄВРОПИ
Протягом багатьох століть складалися та продовжують складатися різні форми організації вищої школи. Так, у перекладі з латинської – Universitas означає сукупність [4], тобто об’єднання різних за типом вищих навчальних закладів, основна місія яких полягає у здобутті молодою людиною “сукупності” усіх видів знань. Саме в університетах можна спостерігати всю повноту розвитку наук, наукового знання, дух свободи творчості у процесі викладання та навчання, здатність університету до самооновлення шляхом підготовки викладачів та вчених.
Інша назва університету alma mater (з лат. – рідна мати) з давніх часів ототожнювалась як осередок вченості, де зберігалися та передавалися наукові знання наступним поколінням, здобувалися та зрощувалися духовні та культурні цінності, виховувалися молоді люди та набував розвитку інтелект людини. Так
історично склалося, що саме в університетах народжувалося нове знання, формувалися наукові гіпотези та теорії, універсальні світоглядні позиції для порозуміння життя та людини. Університет завжди спрямовував свою діяльність на надання універсального знання молодим людям, символізував органічну цілісність самої науки, підтримував продуктивну взаємодію талановитих дослідників з усіх гілок знань, спрямованих на досягнення загальної мети, які згодом утворювали інтелектуальну еліту суспільства.
Перші університети європейського Середньовіччя та Відродження спрямували свою діяльність на здобуття знань та навчання студентів у трьох головних напрямах: знання про індивіда, людину (медичний факультет), знання про суспільство та державу (правничий факультет) і знання з богослов’я (теологічний факультет). Але обов’язковим був факультет “вільних мистецтв” як підготовчий, де вивчався “блок дисциплін”, так звана “синена”, чи “семипуття”, які у свою чергу ділилися на “тривіум” – граматика, риторика, діалектика (логіка) та “квадрівіум” –
арифметика, геометрія, астрономія, музика. Тобто з часів зародження та до сучасності університет готував та формував національну еліту суспільства, ставав місцем народження інтелектуалів і тим самим уособлював “третю владу –
інтелектуалів. А інтелектуалами завжди намагались керувати, вгамовуючи їхні амбіції”.
Провідні педагоги сучасності пропонують різні моделі підготовки майбутніх фахівців, однією з яких є активізація пізнавальної та науково-пошукової діяльності студентів, основою якої є позааудиторна система праці над собою, яка дуже характерна для університетів Європи [7]. Внаслідок цього виникає необхідність

ВИЩА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ: ОСНОВНІ МОДЕЛІ…
89
підготовки фахівців, що вміють “добувати” нові знання та розробляти принципово нові вирішення поставлених завдань. Залучення студентів на всіх ступенях професійної педагогічної освіти в процес дослідницької діяльності дозволяє сформувати базу для його подальшого розвитку, самореалізації в трудовій діяльності.
Існують різні моделі університетської освіти. Наприклад, науковці (П. Блум, Р.
Ганьє, Б. Скіннер та інші) пропонують раціоналістичну модель університетської освіти, яка спрямована, перш за все, на вирішення задач передачі-засвоєння тільки тих культурних цінностей, знань, умінь і навичок, які дозволяють молодій людині безболісно вписатися в існуючі суспільні структури, отримати адаптивний
“поведінковий репертуар”, який потрібен для адекватного життєустрою у відповідності до соціальних норм.
Інші науковці (А. Комбс, А. Маслоу, К. Роджерс та інші) висувають
феноменологічну модель університетської освіти, яка зорієнтована на врахування
індивідуальних особливостей кожного зі студентів та базується на персональному ставленні, врахуванні індивідуальних психолого-педагогічних відмінностей студентів за формами навчання та власним темпом засвоєння знань.
Досить відома Паризька модель, де університет утворювали магістри, а студенти були лише членами університету. Пізніше, свій подальший розвиток ця модель університетської освіти отримала у таких формах:
- модель на основі факультетів (об’єднання викладачів за дисциплінами, а навчання зорієнтовано на підготовку фахівців);
- Оксфордська модель (колегіальний або тьюторський тип університетів, де навчання зорієнтовано на підготовку універсалів);
- модель “коледж-університет”(поєднання централізованого навчання з системою коледжів);
- модель “семінарія-університет”(навчання зорієнтовано на підготовку майбутніх філософів та теологів);
- модель “університет-фірма” (базується на короткострокових цілях вищої освіти [1];
- модель університет-суспільство (базується на довгострокових цілях вищої освіти [13].
Науковці Л. Бернар, Ж. Гудлет, П. Гудман, Ф. Клейн, Дж. Холт та інші розглядають неінституціональну модель університетської освіти, яка зорієнтована на надання освітніх послуг поза традиційних соціальних інституцій, якими є університет. Мова йде про Internet та різні форми дистанційної освіти, відкриті
університети, різноманітні літні школи та інші форми організації навчально- виховного процесу. Сьогодні значення інформації для ефективної організації діяльності університету важко переоцінити. “У нашому випадку університет розраховує на те, що його керівництво як найбільш інформований ланцюг висвітить шлях, який воно обирає, та з урахуванням його значення надасть можливість прояву
ініціативи усім членам колективу, створить усі умови для розповсюдження позитивного досвіду” [12, c. 34].

ПОГРЕБНЯК Н. М.
90
Цікавою є білінгвістична модель в організації навчально-виховного процесу, яка є характерною для Фрайбурзького університету у Швейцарії. Саме утворення такого університету задовольнило потребу у забезпеченні якісної освіти у місті та кантоні з традиційно існуючими двома культурами: франкомовного та німецькомовного осередків.
Сьогодні в умовах всесвітньої глобалізації існуючі типи університетів набувають рис “інтернаціоналізації”. При цьому виникають нові явища, що пов’язані з “різними культурними очікуваннями”, культурним різноманіттям студентів різних національностей, які навчаються разом. Наприклад, норвезькі студенти “достатньо явно висловлюють свої почуття, оцінюючи викладача, а коли стикаються з вимогою висловити свою думку, зустрічають її стіною мовчання.
Особливо вони ненавидять запитання, адресовані конкретній особі” [5].
2. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ В УНІВЕРСИТЕТАХ ЄВРОПИ
Зауважимо, що половина з нині діючих у світі університетів була заснована після 1945 року національними урядами і тісно з ними пов’язана служінням національним цілям.
Науковці Франсес Соле Парейяда, Йозеп Колль Бертран, Тереса Наварро
Ернандес зауважують, що університети, які з успіхом впливають на своє оточення, послідовно проходять три етапи розвитку:
1) вертикальний університет – відповідає традиційному університету, в якому навчальні програми пропонуються студентам через кафедри, а науково-дослідна діяльність є результатом індивідуальної роботи;
2) матричний університет
– університетські програми утворюють вертикальність організаційної схеми, а факультети несуть відповідальність за наукові дослідження. Таким чином, виявляється загальна тенденція до утворення науково-дослідних груп у межах факультетів;
3) університет-технополіс (сучасний університет) – виник внаслідок зростання потреб суспільства. В університеті з’являються ініціативні науковці, які здатні завантажити наукову лабораторію своїми власними проектами. Для оцінки діяльності університетів потрібно зрозуміти, як університети трактують свої функції та яка саме структура може забезпечити інноваційну університетську діяльність.
Але, щоб задовольнити потреби кожного із означених етапів розвитку, потрібно розвивати організаційні структури, системи управління та відношення між фондоутримувачами та механізмами фінансування [8].
Фінляндія. У 1920 році у м.Турку був заснований університет підприємницької
діяльності, в якому діє науковий парк університету та створено три ради для полегшення внутрішнього розповсюдження найбільш вдалого досвіду: дослідницька рада на чолі з головними науковими співробітниками; викладацька рада, куди увійшли викладачі, які займаються науково-дослідною роботою, та рада з аспірантури, куди увійшли керівники факультетських наукових шкіл та творчих лабораторій. Доцільно згадати, що науковий парк у Турку має територію у 500 гектар, до його складу входять три університетські кампуси (університет міста
Турку, університет “Академія Або” та Школа економіки та бізнес-адміністрації),

ВИЩА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ: ОСНОВНІ МОДЕЛІ…
91
лікарня, політехнічний інститут та технологічний центр. Сьогодні тут навчається близько 25 тис. студентів, які під керівництвом досвідчених професорів працюють над науковими дослідженнями та підтримують високий освітній рівень на мультидисциплінарній основі [6].
Італія. У Бользанському університеті викладання навчального матеріалу та наукові розробки здійснюються трьома мовами: італійською, англійською та німецькою. Наприклад, з метою консолідації регіону, у 1997 році відбулось об’єднання університетів у своєрідний консорціум Дуна-Марос-Тісса, до складу якого увійшли вісім румунських та мадярських графств і югославська автономна область Воєводіна.
Іспанія. Найвищий престиж у Європі мали іспанські університети, і перш за все
– Саламанка, де студенти приймали участь в управління навчальним закладом, а ректором був сам студент. Саме тому у королівській хартії, що визначала привілеї у статуті університету і яка одержала підтвердження папи римського, підкреслювалась необхідність слідування моделі Саламанки [11].
Іншим цікавим прикладом розвитку університетської освіти є Барселонський політехнічний університет в Каталонії, який досить вдало прийняв для свого розвитку підприємницьку модель Бертона Кларка та постав перед проблемою, як здійснити перехід до університету-технополісу. Згідно його теорії, перехід до підприємницького університету можна здійснити, якщо у підґрунтя закладені базові умови, зокрема: надзвичайна активність, перехід від вертикальної організації університету до технополісу; пропаганда культурних змін та моделі розповсюдження знань у суспільстві шляхом інноваційної програми. Далі, Бертон
Кларк виділяє основні завдання, які тотожні для всіх підприємницьких університетів: впровадження стратегічних планів на всіх кафедрах та факультетах, підприємницька культура, яка повинна стати загальною для усіх кадрів і передбачає діалог між усіма керівними органами, міцний управлінський стрижень та диференціація джерел фінансування. Головні цілі програми інновацій – оцінка усіх продуктів університетської діяльності, сприяння формуванню неподільного фонду та покращення управління окремими підрозділами.
Велика Британія. У Великобританії, згідно закону 1992 року, статус університету одержують вищі навчальні заклади, у яких чисельність студентів мусить бути не менше 4000, з яких 3000 мають навчатися за денною формою навчання за програмами університетського рівня.
У середині 60-х років XX століття у Варвіку в Англії був заснований дослідний університет, який став прикладом академічної моделі університету та був зорієнтований на забезпечення високих академічних стандартів. А утворення університетів Суссекса, Йорка, Ланкастера, Ессекса, Східної Англії, Кента і Варвіка,
- явище унікальне. Так, професор філософії, який працював у Варвіку зауважив:
“Підходи нових університетів були дуже різні…Для мене ж самим привабливим у
Варвіку здалося не те, що у нього був найкращий план, а те, що такого плану взагалі не було” [10].
Поступово навколо університету у Варвіку з’явилися різні структури, зокрема, у 1967 році з’явилася бізнес-школа, у 1980 році була утворена виробнича група

ПОГРЕБНЯК Н. М.
92
Варвіка (WMG), а з середини 90-х років почали формуватися конференц-центри та наукові парки, які утворили добре налаштований інтерфейс між університетом та промисловістю.
Так, закінчену вищу освіту у Великобританії можна було отримати лише, закінчивши університет, а навчання у коледжах вважалося за підготовчий курс до складання іспитів на здобуття ступеню, які приймали тільки університети. Але після
Другої світової війни система університетської освіти значно розширилася і вже з середини 60-х років окремі коледжі було об’єднано в технологічні університети
(Батський, Брадфордський, Сіті та ін.).
Німеччина. Згідно закону 1976 р. визначено цілі і завдання навчання, організаційну структуру, режим роботи вищих навчальних закладів Німеччини.
Координаційним центром у сфері університетської освіти є спеціальний комітет із вищої школи при Постійній Конференції міністрів культури. Так, у 1949 р. засновано німецьку Конференцію ректорів університетів та інших навчальних закладів, рішення якої мають рекомендаційний характер [15].
У Німеччині значна частина навчальних закладів є державними і дають безоплатну освіту. В університетах студенти мають змогу одержати лише теоретичну частину підготовки майбутнього вчителя, а місцеві органи народної освіти і школи несуть відповідальність за практичну підготовку. Близько 30% студентів одержують матеріальну допомогу із федерального бюджету або бюджету земель. Розмір допомоги залежить від матеріального становища студента і місця його проживання, а найобдарованіші студенти одержують стипендії із різних фондів. Конституція гарантує університетам право повної свободи у питаннях організації навчального процесу і наукових досліджень.
Усі вищі навчальні заклади Німеччини, які мають університетський статус, поділяються на: - старі університети з традиційними факультетами філософії, права, теології і медицини (структуру всіх їхніх факультетів перебудовано за сучасними галузями знань); - спеціалізовані, зокрема технічні, а також медичного або економічного профілю; - нові університети (виникли в 60-х роках). У 1974 р. у землі
Північний Рейн-Вестфалія було відкрито перший заочний університет.
Внаслідок злиття кількох вищих шкіл, в 1970 р. виникла загальна вища школа у землях Північний Рейн-Вестфалія, Гессен і Баварія, які вже існували, або тільки заснованих. Навчальний процес у закладах такого типу був диференційований за навчальними курсами і поєднувався з науковими дослідженнями. Але із середини
70-х років розвиток загальних вищих шкіл в Німеччині було майже припинено, а в багатьох землях їх кількість значно скоротилася.
Дуже цікаво, що дотримуючись принципу “академічних свобод”, студент має право вільно відвідувати лекції, самостійно вибирати навчальні дисципліни і термін складання іспитів. Після об’єднання НДР і ФРН у країні стало понад 290 вищих навчальних закладів, адже у колишній НДР у 1990-1991 р.р. вони діяли на основі спеціальних тимчасових правил.
Найбільші університети Німеччини: Мюнхенський (заснований у 1471 р.),
Вільний університет (1948) і Гумбольдський у Берліні (1810), Кельнський (1388),

ВИЩА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ: ОСНОВНІ МОДЕЛІ…
93
Мюнстерський (1780, сучасний статус з 1902 р.), Геттінгенський (1737),
Гейдельберзький (1386), Лейпцизський (1409), Технічний у Дрездені (1828).
При створенні Берлінського університету у 1809 році прусські реформатори початку XIX століття дійшли висновку, що університетська освіта не може зводитися лише до здобуття наукових знань та технічних навичок і вмінь. Вона повинна поширювати загальну освіченість, культурні традиції, відтворювати парадигму класичної “ліберальної” освіти, започаткованої ще в античні часи, вільної від опіки релігії і церкви, утилітаризму, прагматичного суспільства і держави. Як головний ініціатор реформ Вільгельм фон Гумбольдт (1767-1835) прагнув, щоб нова модель класичного університету сприяла консолідації німців, виконувала об’єднуючу, державотворчу функцію, сконцентровувала у собі духовне життя нації, здобутки її культури “через своїх освічених, духовно збагачених, відповідальних, науково і загальнокультурно підготовлених вихованців –
національну еліту”.
На сьогодні, вища школа Німеччини налічує близько 140 тис. викладачів і 1,5 млн. студентів. Реформування її передбачає скорочення терміну навчання, більш ранній вступ до вищого навчального закладу і вищу універсальність підготовки студентів.
Франція. Університети Франції не знаходяться на вершині освітньої піраміди.
Сучасні наукові дослідження показують, що у Франції близько 90% всіх студентів здобувають знання в університетах, хоча лідерські позиції тут займають великі школи (grand l’ecole), що забезпечують підготовку спеціалістів для сфери бізнесу, державного управління та інженерії. Вони надають високий рівень освіти і до вступних іспитів до цих навчальних закладів допускають лише тих, хто успішно завершив перший освітній курс в університеті.
Керівництво вищою освітою у Франції здійснюється міністром національної освіти через посередництво національної ради вищої освіти і наукових досліджень.
В економічних районах (які, як правило, співпадають з академіями чи, по-іншому, навчальними округами) діють районні ради вищої освіти та наукових досліджень, які очолюють ректори – голови рад місцевих університетів. Як правило, на чолі університету стоїть президент, що обирається на п’ять років; дуже часто президент найбільшого в регіоні університету є одночасно ректором академії (навчального округу). Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними і фінансуються урядом. Щоправда, офіційні документи утверджують так звану “обмежену фінансову автономію” університетів (V розділ «Закону про орієнтацію вищої освіти”). Інакше кажучи, університет самостійно (через раду) розпоряджається засобами, що виділяє для нього держава. Проте контроль залишається за останньою; крім того інші аспекти “університетської автономії”, які вказуються у законі, серйозно обмежені, тобто вплив держави на академічну свободу є досить значним
[9].
Система вищої освіти у Франції поділяється на: - коротку – неповна вища освіта (в університетських інститутах технології і вищих техніків), яка упродовж 2 років готує фахівців середньої ланки з різних галузей виробництва і сфери

ПОГРЕБНЯК Н. М.
94
обслуговування; - тривалу ( в університетах і спеціалізованих вищих навчальних закладах) у так званих великих школах.
Приватні вищі навчальні заклади Франції – це п’ять католицьких університетів, приблизно ¼ від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпорядковуються промисловим компаніям і церкві. У приватних вузах навчається менше 10% французьких студентів.
З 1969 року у Франції почалося розукрупнення університетів. Так, Паризький університет, який налічував близько 120 тис. студентів, було розділено на 13 університетів, більшість з яких виведено в передмістя, а в провінційних містах було створено низку нових університетів. Тому на початку 90-х років у Франції діяло вже
73 університети (1,3 млн. студентів).
У наш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. У
Парижі таких центрів – 13, Греноблі – 3, Тулузі – 3, Страсбурзі – 3 і т.д.
У Франції університети – державні і тільки вони мають право присвоювати вчені ступені і звання. Навчання в університетах безоплатне, однак при вступі на перший курс абітурієнт робить благодійний внесок, а студенти із малозабезпечених сімей одержують стипендії.
На початку 70-х років у Франції відбулася реорганізація університетів; замість факультетів було створено навчально-дослідницькі об’єднання, яким надавалося право визначати програми і методики навчальних курсів, керувати дослідницькою роботою та підбирати викладачів.
Саме науково-дослідницька модель університету була створена для розв’язання основної задачі – адміністративно і практично пов’язати воєдино навчальний процес
і наукові дослідження, оскільки раніше факультети перетворювалися у навчальні підрозділи, що не займаються науковими дослідженнями. При цьому у всіх офіційних документах і численних статтях підкреслюється полідисциплінарний характер університетів.
Незважаючи на те, що в кожному університеті викладається велика кількість навчальних дисциплін, поступово виникла необхідність тісної координації навчально-дослідних об’єднань з метою розв’язання комплексних наукових задач і здійснення комплексної (міждисциплінарної) підготовки студентів. А традиційні факультети, які відокремлені один від одного, такої можливості не надають.
Така організаційна структура сприяла динамічній адаптації університетів до змінних умов, з’явилися нові напрями навчання: інженерні, сільськогосподарських наук, архітектури, фізичної культури і спорту тощо, хоча кількість студентів там була незначною. Бакалаврів приймають до університету за багатьма напрямами навчання без іспитів; якщо студент не має диплома бакалавра, то складає іспити за програмами випускного класу ліцею і кількість місць на першому курсі не лімітується.
Навчання в університеті поділяється на три дворічні цикли:
- перший цикл – ґрунтовно вивчаються загальноосвітні дисципліни, близькі до обраної професії. Після успішного закінчення цього циклу студент отримує диплом про загальноосвітню університетську підготовку;

ВИЩА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ: ОСНОВНІ МОДЕЛІ…
95
- другий цикл – підвищення кваліфікації. Протягом одного року відбувається підготовка до складання іспиту на здобуття ступеня ліценціата з гуманітарного або природничо-математичного профілю. Більшість студентів на цьому етапі закінчують університетське навчання. Ті, хто продовжують навчання в університеті, готуються ще рік, щоб отримати диплом вищого рівня – “метриз”;
-третій цикл – здійснюється підготовка до роботи в науково-дослідних установах і вищій школі. Після року навчання вручається “диплом доктора третього циклу”.
Цікаво, що перехід на кожний наступний цикл можливий лише за наявності диплома про успішне закінчення попереднього циклу і відповідного рішення комісії з орієнтації. Наприклад, найдовший термін отримання вищої медичної освіти: доктор-фармацевт складає 6 років, а доктора медицини – 8-10 років [2].
У багатьох університетах Франції здійснюються наукові дослідження в галузях математики, природничих наук, медицини, інформатики, історії.
Великі школи” різняться за умовами прийому, характером навчання і перспективами, які вони відкривають своїм випускникам. Тривалість навчання зазвичай становить 3 роки, але для вступу до них потрібна ґрунтовна спеціалізована підготовка після складання іспитів на здобуття ступеня бакалавра.
Саме з випускників столичних “великих шкіл” формується корпус керівників державної адміністрації, економіки, наукових установ, засобів інформації тощо.
Паризькі “великі школи” вважаються навчальними закладами вищого, ніж університети, рангу [3].
Престижними у соціальному й академічному відношенні вважаються Вища нормальна школа (1794), Школа хартій (1821), Політехнічна школа (1794), Вища національна школа мистецтв і ремесел (1881). Вони дають широку освіту гуманітарного або природничо-математичного напряму.
Спеціальну інженерну підготовку високого рівня можна отримати в
Національній школі мостів і доріг (1747), Вищій національній гірській школі (1747)
і багатьох інших паризьких вищих технічних закладах, заснованих наприкінці XIX –
на початку XX століття. Винятково престижною є Школа адміністрації (1945).
Особливе місце в системі вищої освіти Франції посідає Колеж де Франс (1530), де широко представлено сучасні науки гуманітарного і природничо-математичного циклів і викладають відомі вчені країни.
Колеж де Франс не має стабільних навчальних планів і програм, не проводить
іспитів, не видає дипломів, не присвоює вчених ступенів. Викладачі самі щорічно обирають теми лекційних курсів, на які вхід є вільним, та визначають кількість навчальних годин на свою дисципліну.
Міністерство освіти і науки Франції проводить жорсткий контроль за діяльністю вищих навчальних закладів і якістю підготовки студентів. Будь-який новий курс вимагає сертифікації й акредитації з боку міністерства. Акредитацію проводять один раз на 4 роки. Спеціальна рада, яка підпорядкована Міністерству освіти і науки, здійснює оцінювання освітніх програм.
Таким чином, ми визначили різні моделі університетської освіти в Європі:
- раціоналістична модель (спрямована на передачу знань, умінь і навичок);

ПОГРЕБНЯК Н. М.
96
- феноменологічна модель (зорієнтована на врахування індивідуальних особливостей студентів;
- Паризька модель (університет утворювали магістри);
- неінституціальна модель ( надання освітніх послуг поза традиційних соціальних інституцій);
- білінгвістична модель ( забезпечення якісної освіти);
- підприємницька модель (зорієнтована на науково-дослідницьку діяльність викладачів та студентів);
- академічна модель ( забезпечення нових академічних стандартів);
- класична модель (поширення загальної освіченості, культурних традицій та духового життя);
- науково-дослідницька модель (поєднання навчального процесу та наукових досліджень).
Досліджено, що за своїм розвитком університети Європи проходять три етапи:
вертикальний університет; матричний університет; університет-технополіс
(сучасний університет).
Підготовка студентів в університетах Європи свідчить про наявність у них багатьох спільних підходів до навчання: орієнтація на підготовку студентів до науково-дослідної роботи, гнучке і варіативне навчання, фундаменталізація навчання, професійна спрямованість змісту навчальних програм, традиційні форми організації навчання (лекція, диспут, семінар), можливість послідовного та паралельного отримання декількох спеціальностей, активне впровадження найсучасніших інформаційно-комунікаційних технологій, організація практичної підготовки студентів та високий рівень інтеграції вищих навчальних закладів з виробничими об’єднаннями.
З метою подальшої інтеграції освітніх систем різних європейських країн потрібно сформувати спільну уніфіковану організаційно-функціональну модель вищого навчального закладу першої чверті XXI ст., адаптувати національні системи вищої освіти, подолати мовні бар’єри у всій Європі, поставити всі вищі навчальні заклади, зокрема університети, в однакові матеріальні та фінансові умови, особливо для тих вищих навчальних закладів, які, переступивши межу Зони
європейської вищої освіти та вступивши в гостру конкурентну боротьбу, зможуть отримати рівний доступ до якісної європейської освіти. Як справедливо визначила
Комісія Європейського Союзу з питань освіти, поліпшення стану підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів – є одне з ключових завдань.
ВИСНОВКИ
Щоб досягти універсальності та відповідати вимогам до університету XXI століття, потрібно іти назустріч світу праці, усім рівням системи освіти, національній культурі та усім культурам взагалі, сприяти інтернаціоналізації та розширенню фундаментальних та прикладних досліджень.
Розвиток університетської освіти означає приведення освіти у відповідність до новітніх суспільних вимог та норм, закономірностей та тенденцій розвитку XXI століття.

ВИЩА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА ЗА КОРДОНОМ: ОСНОВНІ МОДЕЛІ…
97
Поява нових освітніх моделей університетської освіти спонукає сконцентрувати увагу на тому, що становить “університетський досвід” [14].
Освіта набуває статусу важливого механізму інтелектуального розвитку людства. Попит на вищу освіту невпинно зростає, зростає і конкуренція на глобальному ринку освіти. Не дивлячись на різноманітні культурні традиції, ми можемо говорити про загальні закономірності розвитку вищої освіти, зокрема у всіх зарубіжних країнах університетська освіта повинна озброювати своїх фахівців глибокими та міцними знаннями; формувати та виховувати глибокий пізнавальний
інтерес у студентів шляхом залучення їх до активної науково-дослідної роботи.
Основоположними якісними ознаками таких навчальних закладів є, зокрема: високий рівень підготовки фахівців, що базується на грунтовній методологічній основі; можливість набуття студентами не просто базових, а фундаментальних знань з різних галузей науки за оптимального поєднання природничих і гуманітарних навчальних дисциплін; здатність до формування і поширення вікових морально-культурних цінностей; переважання у науковій роботі частки фундаментальних, креативних досліджень.
Саме зарубіжний досвід розвитку вищої педагогічної освіти може, в повній мірі, слугувати орієнтиром у прогнозуванні процесів розвитку вітчизняної освіти з урахуванням особливостей нашого суспільства та тих специфічних завдань, які стоять перед вищою освітою України та дозволило нам об’єднати основні проблеми, з якими зіштовхуються ці країни: демократизація та автономізація
вищої освіти, поглиблення базової підготовки та професіоналізації освіти,
впровадження інтегративних навчальних програм та курсів, впровадження
інтенсивних методів та технологій навчання.
Список літератури
1.
Андерсек Клаус. Институциональное академическое предпринимательство в университете //
Высшее образование сегодня. – 2004. – № 8. – С. 58-63.
2.
Ведерникова Л.В. Обучение взрослых в системе непрерывного образования во Франции: дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / Л.В. Ведерникова. – О., 1992. – 168 с.
3.
Гагкуев Р. Новые возможности получения образования за рубежом / Р.Гагкуев // Высш. образование сегодня. – 2004. - № 9. – С. 52-53.
4.
Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – Київ: Либідь, 1997. – 376 с.
5.
Кроксфорд Леслі. Глобальне університетське навчання: проблема поєднання рідної культури студента і культури країни навчання // Вища освіта. – 2001. – № 1. – С. 94-103.
6.
Лённберг Харри, Пуукка Яаана. Университет и его регион: пример университета в Турку // http://www.aha.ru/
moscow64/educational_book/educational_book7/
7.
Макбурні Грант. Глобалізація: нова парадигма політики вищої освіти. Важелі глобалізації як політична парадигма вищої освіти // Вища школа. – 2001. – № 1. – С. 104-119.
8.
Парейяда Франсес Соле, Бертран Йозеп Колль, Эрнандес Тереса Наварро. Университетское планирование и развитие // http://www.aha.ru/
moscow64/educational_book/educational_book7/
9.
Професійна освіта в зарубіжних країнах: порівняльний аналіз: моногр./ за ред. Н.Г. Ничкало, В.О.
Кудіна. – Черкаси: Вибір, 2002. – 322 с.
10. Путь Варвика: рождение исследовательского университета в Англии (Изложение фрагментов монографии Б.Р. Кларка “Создание предпринимательских университетов: организованные пути преобразования”. Пергамон Пресс, 1998. – 164 с.) // Alma mater. – 1998. – № 12. – С. 37-41.
11. Робертс Джон, Агуэда М., Круз Родригес, Хербет Юрген. Университет: экспорт моделей
(реферат) // Alma mater. Вестник высшей школы. – 1999. – № 6, 7. – С. 45-48, С. 48-52.

ПОГРЕБНЯК Н. М.
98 12. Табатони Пьер, Барблан Андрис. Возможный диалог по проблеме стратегического менеджмента в университете // Alma mater. Вестник высшей школы. – 1999. – № 6. – С. 33-38.
13. Филиппов В.М. Обновлять образование на благо будущих поколений // Высшее образование сегодня. – 2004. – № 2. – С. 36-42.
14. Studies on higher education institutional approaches to teacher education within higher education in
Europe: Current models and new developments. – Bucharest, 2003. – p.155.
15. Vossensteyn J.J, Huisman J. Van der Wende M. Positioneringinstrumenten, Evaluatie NESO en
DELTA, Center for Higher Education Policy Studies. – Enschede: CHEPS, 2003. – P. 167-169.
Погребняк Н.Н. Высшее университетское образование за рубежом: основные модели,
квалификации, научные компетенции / Н.Н. Погребняк // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Проблемы педагогики средней и высшей школы. – 2013. – Т.26 (65), №2 . – С.87-98.
В данной статье автор рассматривает основне модели университетского образования, квалификации, научные компетенции, современное состояние развития педагогичекогообразования и организацию ученого процесса в університетах Европы (Великобритании, Франции, Германии, Испании, Италии и др.). Вопросу развития высшего педагогического образования в странах Западной Европы посвщено много научных трудов, как отечественных так и зарубежных ученых, которые убеждены, что сегодня в новых социально-экономических условиях зарубежная высшая школа имеет определенный положительный опит и содействует болем глибокому осмыслению проблем мирового образовательного пространства, прогнозированию и оптимизации деятельности системы підготовки педагогических кадров за рубежом.
Ключевые слова: современный університет, образовательные системы, зарубежные страны, высшее педагогическое образование, научно-исследовательская деятельность.
Pogrebnyak N.N. The Higher Pedagogical Education Abroad: models, kvalifications, scientific
competences / N.N. Pogrebnyak // Scientific Notes of Taurida National V. I. Vernadsky University. – Series:
Issues of Secondary and Higher School Education. – 2013. – Vol. 26(65), No.2. – P. 87-98.
In this article the main universities models, kvalifications and scientific competences are presented. The necessity of the development of higher pedagogical education in European universities (Great Britain, France,
Germany, Spain, Italy, etc.) is very important. The author determines the essence of the notion “main model” and analyses the forming of students scientific-research activity.
Keywords: modern university, educational system, foreign countries, higher pedagogical education, scientific- research activity.
Поступила в редакцию 08.10.2013 г.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал