У словнику сучасної української мови під терміном "ріст", незалежно від предметної області його застосування, розуміється збільшуватись кількісно; досягати вищого ступеня розвитку



Скачати 359.94 Kb.
Дата конвертації09.02.2017
Розмір359.94 Kb.


Ухвалення рішень керівниками підприємств, регулюючими органами, наявними та потенційними інвесторами і кредиторами щодо розвитку певних видів діяльності підприємства, необхідності організаційних змін, структури та величини капіталу, активів тощо здійснюються в результаті аналізу економічного розвитку підприємства. Огляд літературних джерел, зокрема праць В.Геєця, О.Устенка, С.Мочерного, Р.Фещура, Л.Борщ, В.Довбенка, О.Гребешкової, У. Сухорської та інших показав, що поняття «економічний розвиток» різні автори трактують неоднаково [27; 34-35; 40-43; 119; 128]. З огляду на це, слід виділити сутнісні ознаки даного поняття з метою його уточнення.

У словнику сучасної української мови під терміном “ріст”, незалежно від предметної області його застосування, розуміється збільшуватись кількісно; досягати вищого ступеня розвитку. Своєю чергою, рости значить збільшуватись якісно, в розмірі, обсязі, кількісно [21, с.386, 1087].

Поняття “економічний розвиток (ріст)”, “економічне зростання” у більшості випадків розглядається дослідниками на макрорівні. Так, С.Мочерний дає означення економічному розвитку як незворотним, закономірним змінам технологічного способу виробництва (спосіб виробництва, що базується на техніко-економічному поєднанні речових і особистісних факторів виробництва, комплексі техніко-технологічних відносин між речовими елементами продуктивних сил і системі техніко-економічних відносин [42, с. 623]). Автор зауважує, що, на відміну від економічного розвитку, для економічного зростання наведені вище ознаки нехарактерні, оскільки зростання може перериватись економічним спадом. Економічне зростання без урахування його зворотного характеру є складовою економічного розвитку, поступово нагромаджує для нього зміни, що зумовлюють появу сутнісних перетворень [42, с.213]. Економічне зростання є критерієм економічного розвиту [40, с.454].

Таке ж розуміння сутності поняття “економічний розвиток” демонструють Л.Борщ, М.Скорошиток, О.Хмелевська, Є.Ульман, В.Геєць, С.Михаць [27; 43, с.11-39, 39-49; 96, с. 308-313].

Слід зауважити, що В.Геєць з огляду на те, що зростання є показником розвитку економіки, однією з найважливіших її характеристик, стверджує “... у сучасній економічній теорії під економічним зростанням розуміються не короткочасні зльоти і падіння реального обсягу виробництва щодо природного значення, а довгострокові зміни природного рівня реального обсягу виробництва, пов’язані з розвитком продуктивних сил на довгостроковому інтервалі ...” [27]. Тобто, автор, характеризуючи “зростання” тими ж ознаками, що належать “економічному розвитку”, фактично ототожнює їх.

Щодо сутності цих понять на мікрорівні, то О.Гребешкова трактує поняття «зростання підприємства» як зміну структури підприємства як складної відкритої техніко-технологічної та соціально-інституціональної системи, яка призводить до трансформації та розширення контуру взаємозв’язків з елементами надсистеми підприємства [34, с. 5], своєю чергою В.Довбенко зауважує, що під розвитком слід розуміти процес зміни стану об’єкта шляхом поліпшення (вдосконалення) його характеристик та якісного, кількісного нарощення параметрів [35, с.500]. Автор справедливо стверджує, що розвиток підприємства, насамперед, відображає якісні характеристики процесу нарощення й поліпшення результативних характеристик діяльності підприємства, під якими, зазвичай, прийнято розуміти його фінансово-економічні показники, які “віддзеркалюють” фінансово-економічний стан підприємства і майже нічого не говорять про потенціал його розвитку. При цьому під потенціалом науковець розуміє здатність підприємства до розвитку [35, с. 501]. У цілому, В.Довбенко, У.Сухорська, А.Гібс та інші належать до групи економістів, які розвиток підприємства характеризують його місцем на ринку, його фінансовим станом, станом технологій, рівнем сервісу, ефективністю використовуваної системи планування, зокрема стратегічного [29;35;119].

М.Тимощук та Р.Фещур як і попередні науковці досліджують проблеми розвитку підприємств через призму “потенціалу” як моментної та інтервальної оцінки можливості розвитку підприємства. Проте, на відміну від В.Довбенка та А.Гібса вважають, що тлумачення потенціалу розвитку підприємства “... як четвірки елементів “мета – умови – можливості – ефективність” ускладнює його розуміння і породжує термінологічну неоднозначність 123, с.154-155]. Дослідники доводять, що потенціал підприємства слід розглядати як оцінку можливостей його розвитку при визначених сталих параметрах і сукупності змінних характеристик, які описують внутрішні умови. Автори побудували систему оцінювання економічного розвитку підприємства, яка базується на розрахунку показників двох груп. Показники першої групи характеризують рівень досягнення мети розвитку підприємства (покращання бізнес-процесу; задоволення потреб та очікувань споживачів; розвиток внутрішніх можливостей; задоволення потреб та інтересів акціонерів). Показники другої групи призначені для оцінювання потенціалу підприємства (показники продукції; фінансові показники; показники основних засобів та їх використання; показники використання матеріальних ресурсів; показники трудових ресурсів, соціального захисту та використання персоналу; показники ефективності операційної діяльності; показники нематеріальних активів) [128, с.156-158].

Огляд літературних джерел і власні дослідження дозволили виділити сутнісну ознаку поняття “економічний розвиток підприємства”, а саме наявність факторів, що характеризують стійкі (збільшення власного капіталу підприємства внаслідок залучення коштів інвесторів; розширення виробничих потужностей підприємства; освоєння нових технологічних процесів у виробництві продукції тощо) та тимчасові (дооцінка вартості простих акцій; погашення дебіторської заборгованості; зростання величини придбаних підприємством товарно-матеріальних запасів тощо) зміни результативних ознак досліджуваного об’єкта. Наявність цих факторів засвідчує факт кількісної (ріст величини прибутку, обсягу виробництва і збуту продукції тощо) та якісної (зниження витрат у структурі ціни продукції; зростання частки власного капіталу у структурі пасивів; зростання обсягу прибутку підприємства, що припадає на одну гривню власного капіталу тощо) зміни результативних ознак досліджуваного об’єкта.

Виявити стійку зміну результативних ознак означає ідентифікувати факт наявності або відсутності економічного росту (розвитку) досліджуваного об’єкта. Своєю чергою, виявлення тимчасової зміни результативних ознак означає додатково охарактеризувати конкретний період або момент економічного розвитку підприємства. Він може засвідчувати тимчасове зростання або зниження значення результативних ознак, що, в цілому, не має суттєвого впливу на виявлені довгострокові тенденції. Поряд з цим тимчасові зміни слід виявляти і аналізувати з метою пошуку причини погіршення значень показників діяльності підприємства та розробки заходів з їх усунення у майбутньому.

Виявлення факту стійкої зміни результативних ознак характеризує також потенціал економічного розвитку підприємства, його можливості щодо реалізації очікуваних якісних та кількісних змін результативних ознак.

Результативними ознаками слід вважати показники економічного розвитку підприємства (формалізоване відображення інформації про фактичний і потенційний стан підприємства, та явища і процеси, якими він характеризується).

Проведені дослідження показали, що у науковій, навчально-методичній літературі, а також у практиці багатьох підприємств використовуються різні за змістом і способом розрахунку показники економічного розвитку підприємств. Аналіз цих показників показав, що не існує загальноприйнятого підходу до їх вибору, крім того, у авторів, що досліджують сутність і проблеми економічного розвитку підприємств, немає спільного розуміння сутності даного поняття.

З метою уточнення сутності та класифікації показників економічного розвитку підприємств проаналізуємо їх. Великий тлумачний словник сучасної української мови означує термін “показник” як свідчення, доказ, ознаку чого-небудь, а також як наочні дані про результати якоїсь роботи, якогось процесу; дані про досягнення в чому-небудь [21, с.838]. В.Марцин економічні показники трактує як систематизовану за певними ознаками економічну інформацію [41, с.787]. За дослідженнями О.Устенка, економічне визначення поняття «показник» застосовують у сфері обліку, аналізу, статистики, планування. За економічними критеріями показник – це якісно визначена змінна величина, що набуває певного кількісного значення з множини можливих. Окрім означень, автор виділяє сутнісні характеристики показників: їх найменування (виражає основний економічний зміст показника, охоплює терміни, що позначають об’єкт вимірювання, стан чи процес, у якому перебуває об’єкт, формальну характеристику показника); формальну характеристику (суми, обсяг, приріст, різниця тощо); ознаки, які не виражають основного економічного змісту показника, а уточнюють його конкретне кількісне значення [41, с.786 - 787].

Аналіз вищевказаних сутнісних ознак поняття “показник” показав, що, окрім виділених О.Устенком додаткових ознак, які уточнюють: час, до якого відноситься показник (момент, період); характер показника (плановий, фактичний, нормативний); предметну область показника (галузь, підприємство, регіон тощо), слід також серед додаткових ознак виділити уточнення місця показника в системі оцінювання певного об’єкта (елементні, узагальнюючі, інтеграційні). Виділення у складі додаткових ознак показників цієї характеристики є об’єктивним, оскільки вона додатково уточнює особливості будь-якого показника, відображає його місце у системі оцінювання будь-якого об’єкта. Так, елементні показники – це ті, які використовуються для розрахунку узагальнюючих, а узагальнюючі із врахуванням їх коефіцієнтів вагомості для розрахунку інтегральних, тобто показників, за значенням яких формують висновки про стан досліджуваного об’єкта.

На підставі аналізу термінів “ріст”, “зростання”, “показник” уточнення їх сутнісних ознак, а також понять «економічний розвиток підприємства», “показники економічного розвитку підприємства” у роботі побудовано класифікацію показників економічного розвитку підприємства (рис.1.1).

Показники економічного розвитку підприємства

За змістом

За характером

За предметною областю

За місцем в системі оцінювання підприємства

За способом розрахунку

За одиницею виміру

За типом відображуваної інформації

За терміном формування

- Показники, які характеризують фінансовий стан підприємств

– Показники, які характеризують величину, структуру і ефективність використання ресурсів підприємств

– Планові

– Фактичні

– Показники, які

стосуються: підприємства;

підрозділу; дільниці

– Елементні

– Узагальнюючі

– Інтеграційні

Абсолютні –

Відносні –

Натуральні –

Вартісні –

Кількісні –

Якісні –


Показники, розраховані за певний період –

Показники, розраховані на певну дату –


Рис. 1.1. Класифікація показників економічного розвитку підприємства

Більшість виділених класифікаційних ознак і видів показників не потребують коментування і уточнення, оскільки є загальновідомими і зрозумілими. Уточнення сутності вимагають лише показники, які характеризують фінансовий стан підприємства і показники, які характеризують величину, структуру і ефективність використання ресурсів підприємства.

Проведені дослідження, а також аналіз праць І.Бланка, Л.Лахтіонової, В.Ковалева, В.Бочарова, Є.Мниха, В.Мец, Н.Тарасенко, Ю.Цал-Цалка, В.Суторміної, В.Федосова, Н.Рязанової та інших показав, що фінансову стійкість підприємства у більшості випадків характеризують відносними показниками, які відображають: достатній рівень власного капіталу і поточних активів для покриття зобов’язань підприємства; необхідний рівень прибутковості активів для покриття витрат поточного періоду і окупності залучених коштів.

Крім того, з метою аналізу причин, які зумовили фактичний фінансовий стан підприємства аналізують абсолютні фінансові показники, що мають прямий вплив на відносні фінансові показники (наявність власних оборотних коштів; наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і затрат; загальна величина основних джерел формування запасів і затрат; чистий грошовий потік інвестиційної діяльності; стабільність структури оборотних коштів або коефіцієнт забезпечення власними коштами; індекс постійного активу; коефіцієнт накопичення амортизації; коефіцієнт реальної вартості основних засобів; коефіцієнт фінансової незалежності або концентрації капіталу; коефіцієнт фінансової залежності; маневреність робочого капіталу; коефіцієнт довготермінового залучення позичених коштів або фінансового лівериджу; коефіцієнт модернізації тощо).

Найбільш поширеними показниками, які використовують для оцінювання фінансового стану підприємства є показники рентабельності, оборотності, ліквідності і платоспроможності. Рентабельність (прибутковість) є одним з найважливіших відносних показників, значення якого беруть до уваги при ухваленні управлінських рішень у фінансово-кредитній, інвестиційній та інших сферах. За сутністю рентабельність є співвідношенням прибутку підприємства (валовий, балансовий або чистий) до величини рентабельність, якої розраховується (власний капітал, активи тощо). Огляд і аналіз літературних джерел дозволив виділити такі класифікаційні ознаки показників рентабельності: за змістом; за способом розрахунку; за характером (рис. 1.2).

Усі показники рентабельності можна ідентифікувати як відношення вигоди до ресурсу або активу, від використання якого вона отримується. Об’єктивність конкретного показника залежить від взаємозв’язку змінних, які подаються у чисельнику і знаменнику формул.

У наведеній класифікації виділено тільки ті види рентабельності, які на нашу думку мають економічний зміст. Тобто при розрахунку яких змінні є співмірними. Не мають економічного змісту, наприклад, такі показники рентабельності: зобов’язань, поточних активів, необоротних активів, трудових ресурсів тощо. При розрахунку цих показників, як правило, прибуток підприємства (балансовий або чистий) ділять на величину, яка тільки частково забезпечила отримання цього прибутку. Так, валовий чистий прибуток підприємства отримується від використання оборотних і необоротних активів, які брали участь в операційній, фінансовій та інвестиційній діяльностях. Без необоротних активів цей прибуток не міг бути отриманим. Виправити недолік цього показника можна було б шляхом виділення із валового прибутку підприємства тієї частини, яка отримана саме від використання поточних активів. Проте, оскільки практично зробити це важко, то доцільніше відмовитись від розрахунку подібних показників і замінити їх іншими, зокрема, рентабельністю видів діяльностей.

Показники рентабельності

За змістом

За способом отримання

За характером

Рентабельність валюти балансу

Рентабельність видів діяльності

Рентабельність продукції, робіт, послуг

Активів

Ресурсів


Операційна діяльність

Інвестиційна діяльність

Фінансова діяльність

Основна


Додаткова

За хронологічними даними

За середньо-хронологічними

даними


За медіанними

даними


Фактична

Запланована

Прогнозована


Рис. 1.2. Види показників рентабельності

У процесі аналізу фінансового стану підприємства важливим аспектом дослідення, є оцінка оборотності його ресурсів. У науковій та навчально-методичній літературі є різні означення оборотності, проте у більшості випадків відмінність в означеннях змінюється відносно того, про який об’єкт оборотності йде мова. Здебільшого розраховують оборотність сукупних активів (відношення валового доходу підприємства до середньорічної вартості сукупних активів); необоротних активів (відношення валового доходу підприємства до середньорічної вартості необоротних активів); оборотних активів (відношення валового доходу підприємства до середньорічної вартості оборотних активів); дебіторської і кредиторської заборгованостей (відношення валового доходу підприємства до середньорічної вартості заборгованостей) [15; 17; 108].

Оборотність - це відносний показник, який характеризується кількістю обертів, які можуть здійснити ресурси підприємства за звітний період і тривалістю одного оберту. Основним принципом побудови і розрахунку коефіцієнтів оборотності є співмірність показників, які використовуються у чисельнику і знаменнику формул. На рис. 1.3 наведено класифікацію коефіцієнтів оборотності. Нормативних значень показників оборотності не існує, зокрема в Україні.

За об’єктом

За способом отримання

За характером

За змістом отриманих результатів

За хронологічними даними

За середньо-хронологічними

даними

За медіанними



даними

Коефіцієнти, результатом розрахунку яких є інформація про кількість оборотів

Коефіцієнти, результатом розрахунку яких є інформація про тривалість одного обороту

Оборотність активів

Оборотність

власного


капіталу

Оборотність фінансових ресурсів підприємства

Фактичні

Заплановані

Прогнозовані

Коефіцієнти оборотності




Рис. 1.3. Класифікація коефіцієнтів оборотності підприємства


Щодо ліквідності та платоспроможності, то ліквідність є здатністю підприємства у будь-який час протягом звітного періоду покрити зобов’язання перед кредиторами. У літературі економісти наводять досить велику кількість підходів до розрахунку ліквідності, проте більшість з них базуються на співвідношенні поточних активів до поточних зобов’язань. Щодо платоспроможності, то це один із узагальнюючих показників, який характеризує здатність підприємства погасити сукупні зобов’язання власним капіталом.

Сукупність показників платоспроможності і ліквідності характеризують кредитоспроможність підприємства. Класифікацію показників кредитоспроможності наведено на рис. 1.4.

Показники кредитоспроможності

За змістом

За характером

Показники платоспроможності

Показники ліквідності

Загальні показники

Часткові показники

Рис. 1.4. Класифікація показників кредитоспроможності підприємства


Метою фінансового управління є досягнути стабільного росту доходів підприємства. Реалізація цієї мети супроводжується необхідністю збільшення активів, оптимізування їх структури, інтенсивністю використання активів. Для цього необхідно залучати більше фінансових ресурсів, нарощувати власний капітал. Тобто зростає кількість рішень, які має ухвалювати керівник в умовах ризику.

Зниження ризиків у процесі розвитку підприємства є одним з найактуальніших питань фінансового управління. Ризики значною мірою зумовлюється нездатністю фінансового менеджера встановити взаємозв’язки між основними групами фінансових показників в тому числі між самими показниками. Для об’єктивності ухвалення будь-якого рішення, яке має відношення до зміни доходів, витрат, прибутків, збитків, активів, капіталу, зобов’язань необхідно розуміти економічну сутність наслідків ухвалення рішень і їх системного впливу на основні показники діяльності підприємства.

Основними групами фінансових показників, якими керуються інвестори, кредитори, органи державної влади, ділові партнери в ухваленні рішень є показники прибутковості, ліквідності, оборотності і платоспроможності. Розглянемо взаємозв’язки між цими групами показників, та абсолютними показниками.

Розпочнемо із взаємозв’язку рентабельності і ліквідності. Як відомо рентабельність залежить від рівня отриманого підприємством прибутку і вартості базової величини рентабельність якої визначаємо. Ліквідність, у свою чергу, залежить від величини поточних активів і поточних зобов’язань. Належний рівень ліквідності активів підприємства вимагає перевищення або достатність поточних активів для покриття поточних зобов’язань. Обсяг зобов’язань визначає рівень витрат підприємства на їх обслуговування, проте регулярно їх зменшувати немає можливості з об’єктивних причин. Підприємство в процесі виробничо-господарського циклу залучає сировину і матеріали здебільшого на умовах відстрочки платежів, бо не завжди є можливість вилучити з обороту кошти для негайної оплати продукції. Як результат для покращання значень показників ліквідності необхідно шукати резерви у нарощенні поточних активів підприємства. Як показує практика і теоретичні дослідження низки економістів ліквідні активи є найменш прибутковими. Нарощуючи темпи і обсяги зростання підприємство змушене збільшувати зобов’язання [105]. Це призводить до росту витрат на їх обслуговування і відповідно до зниження прибутку. Намагаючись відповідати умовам кредитоспроможності та інвестиційної привабливості підприємство збільшує ліквідні активи, щоб покрити зобов’язання. Як наслідок цього сукупні активи стають менш прибутковими. Тобто дії з оптимізації ліквідності є протилежними за наслідками впливу на показники рентабельності. У свою чергу одностороння направленість дій на ріст рентабельності може призвести до погіршити показників ліквідності. Зокрема у тому випадку, якщо активи зростатимуть за рахунок збільшення їх необоротної частини при зростанні власного капіталу. Необхідно зауважити, що малоймовірним є зменшення власного капіталу для тимчасового покращення показників рентабельності, проте високою є ймовірність зменшення чистого прибутку, який реінвестується з метою збільшення поточних витрат на стимулювання реалізації товарів у кредит і максимального покращення кредитної дисципліни. Варто також пам’ятати те, що ріст зобов’язань для фінансування активів, залежить від розміру власного капіталу, тому зменшення розміру реінвестованого прибутку може негативно відбитись на можливості збільшувати активи за рахунок залучення кредитних ресурсів.

Таким чином, завданням фінансового менеджера є оптимізувати співвідношення між названими групами показників, шляхом визначення такого темпу зростання активів, щоб він дозволяв підтримувати належну доходність активів при наявному власному капіталі і можливістю користування кредитами. Таким чином, мета фінансового регулювання зводиться до того, щоб нарощення доходних активів не приводило до росту ризиковості підприємства загалом.

Щодо взаємозв’язку рентабельності і платоспроможності, то частково тут вже було сказано про те, що величина власного капіталу підприємства визначає рівень платоспроможності. Збільшення власного капіталу дозволяє збільшувати залучені ресурси і вимагає росту прибутку для підтримки попереднього рівня рентабельності. Це не означає, що у ціні продукції має зрости частка прибутку, вона може і не змінюватись бо ріст кредитоспроможності дозволить залучати кредити на більш вигідних умовах. Як результат частка прибутку у ціні залишиться незмінною, проте валовий прибуток підприємства зросте за рахунок росту товарооберту.

Показники рентабельності є тісно пов’язаними із показниками оборотності активів. Взаємозв’язки між ними найбільш повно розкрито у схемі компанії “Д’юпон”, тому детально зупинятись на взаємодії цих показників не варто [33]. Зауважимо лише те, що чим більша частка прибутку у валовому доході підприємства і чим більше активів формується за рахунки власного капіталу, тим оптимальнішим є значення цих показників. Фінансовий менеджер повинен намагатись збільшувати валовий дохід за рахунок нарощення власного капіталу шукаючи резерви збільшення частки прибутку у ціні продукції.

З приводу взаємозв’язку показників ліквідності з показниками платоспроможності, слід зауважити, що платоспроможне підприємство не завжди є ліквідним. Достатність власного капіталу не означає достатності поточних активів для покриття поточних зобов’язань. Стан ліквідності і платоспроможності визначає: розмір власних оборотних коштів і коефіцієнт маневрування власними оборотними коштами. Перший з показників є абсолютним, його розраховують як різницю між поточними активами і власним капіталом підприємства. Ріст значення цього показника у порівнянні з попереднім періодом говорить про те, що підприємство збільшило вкладання власних коштів у поточні активи. Таке вкладання можливе внаслідок росту власного капіталу, тому автоматично мала б покращитись і платоспроможність підприємства і ліквідність його активів.

Проте на практиці можливим є ріст розміру власних оборотних коштів внаслідок погашення частини зобов’язань. При цьому ліквідність і платоспроможність незважаючи на покращення їх значення у поточному звітному періоді порівняно з попередніми можуть не відповідати критеріям. Тобто знову ж таки йдеться про чисто фірмовий підхід до встановлення допустимих меж коливань показників.

Коефіцієнт маневрування власними оборотними коштами є відносним. Його розраховують як співвідношення власних оборотних засобів до власного капіталу. Покращення значення цього показника може говорити про те, що у поточні активи зросло вкладення власного капіталу. Цей показник частково усуває недоліки попереднього, оскільки його покращання не може бути наслідком зменшення зобов’язань. Тому за зниженням цього коефіцієнта можна судити про стан ліквідності і платоспроможності. Покращання значення цього показника однозначно свідчить про покращання показників ліквідності та платоспроможності, але не говорить про достатній їх рівень для належного рівня кредитоспроможності підприємства.

Тісно пов’язаним є також показник ліквідності і оборотності, адже в обох групах показників використовуються поточні активи. Щоправда їх розмір визначає значення цих показників неоднаково. Так, для росту ліквідності необхідно нарощувати поточні активи, а для росту оборотності ріст активів має супроводжуватись зростанням обсягу реалізації продукції. Ріст виручки викликає збільшення зобов’язань, тобто заходи націлені на поліпшення оборотності можуть привести до погіршення окремих показників ліквідності, наприклад абсолютної і поточної [105]. Щодо загального коефіцієнту покриття, то його значення напрошується в даному випадку, оскільки наслідками росту зобов’язань є збільшення поточних активів, матеріалів, сировини тощо.

Таким чином, шукаючи резерви збільшення оборотності необхідно звертати увагу на структуру поточних активів для того, щоб запобігти тимчасовій неліквідності активів підприємства. Як бачимо, з вищесказаного, показники оборотності тісно пов’язані із платоспроможністю через абсолютний показник – зобов’язання підприємства. Підвищення оборотності вимагає збільшення виручки, а це значною мірою можливе лише при розширені випуску продукції, що вимагає залучення кредитних ресурсів. Отже, покращення оборотності призводить до погіршення платоспроможності. Тобто, метою фінансового управління в даному випадку є цілеспрямовано реінвестувати прибуток отриманий внаслідок росту валового доходу з метою покращання показника платоспроможності. Це дозволить у подальшому користуватись кредитами, розширювати обсяг випуску і реалізації продукції. Ріст зобов’язань, витрат і ліквідних активів є об’єктивно необхідними для розвитку підприємства, проте темпи росту цих показників завжди мають бути меншими за ріст таких абсолютних показників як прибуток, валовий дохід, активи і власний капітал підприємства.

Проаналізувавши взаємозв’язки між показниками прибутковості, оборотності, платоспроможності і ліквідності бачимо, що вони розраховуються за даними балансу і звіту про фінансові результати. Спільною основою для балансових показників є валюта балансу. Знайшовши співвідношення між необоротними поточними активами до валюти балансу, а також відношення власного капіталу і зобов’язань до валюти балансу отримуємо співвідношення між балансовими показниками, регулювання значень яких до даного рівня у поточному звітному періоді забезпечить фінансову стійкість підприємству.

Встановлення допустимих значень показників фінансової стійкості підприємства в узагальненому вигляді можна представити у вигляді графічної моделі (рис. 1.5 ). Основними складовими цієї моделі є: аналіз факторів, що впливають на встановлення допустимих значень показників фінансової стійкості підприємства; розрахунок показників фінансової стійкості підприємства; порівняння фактичних значень показників фінансової стійкості підприємства із їх встановленими допустимими значеннями; формування висновків і рекомендацій щодо покращання фінансової стійкості підприємства.

Як вже зазначалось, фінансову стійкість підприємства характеризують такі відносні показники як рентабельність (рентабельність власного капіталу, валюти балансу, рентабельність обороту), платоспроможність і ліквідність (загальна). На підставі цих показників можна розрахувати узагальнюючий показником фінансової стійкості підприємства. Наведена модель аналізу фінансової стійкості підприємства побудована у вигляді алгоритму. В його основі лежить послідовність етапів аналізу факторів, що прямо впливають на рентабельність, платоспроможність, ліквідність підприємства, а отже і на його фінансову стійкість. Інформація про показники, які слід аналізувати в процесі оцінювання фінансової стійкості підприємства міститься у фінансовій звітності підприємства і у примітках до них (звіт про фінансові результати, звіт про зміни у власному капіталі, баланс, звіт про рух грошових коштів). Своєю чергою інформацію про фактори, які можуть вплинути на балансовіпоказники та показники доходів і витрат можна отримати за даними управлінської звітності та іншої управлінської документації (плани, прогнози тощо).

Рис. 1.5. Модель встановлення допустимих значень показників

фінансової стійкості підприємства


Ні

Аналіз узагальнюючого показника рентабельності

Розрахунок показників рентабельності із врахуванням їх коефіцієнтів вагомості

Розрахунок узагальнюючого показника рентабельності

Ні

Так




Ні

Ні



Ні

Ні

Так



Ні

Аналіз абсолютної величини власного капіталу підприємства

Аналіз можливостей залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів для збільшення власного капіталу підприємства

Так


Темпи

приросту прибутку вищі за темпи приросту витрат на залучення кредитних ресурсів?

Чи є стійка потреба у кредитних ресурсах?

Кінець


Визначення абсолютної величини кредитних ресурсів, які кожного звітного періоду є необхідними для забезпечення виробничо-господарської діяльності організації

Кінець


Визначення абсолютної величини власного капіталу, яку можна збільшити за рахунок реінвестування прибутку у звітних періодах майбутнього року

Аналіз можливостей залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів для збільшення власного капіталу підприємства

Так

Визначення абсолютної величини поточних зобов’язань, які необхідно погасити і їх ранжування за звітними періодами наступного року



Початок

Аналіз величини поточних активів підприємства

Погашатиметься кредиторської заборгованості протягом майбутнього року?

Ріст збуту продукції прогнозується?

Кінець

Кінець


Так

Так


Визначення необхідної величини поточних активів за звітними періодами наступного року із врахуванням погашення поточних зобов’язань

Визначення вартості матеріалів, сировини тощо, які необхідні для забезпечення виробництва продукції відповідно до прогнозів її збуту

Визначення абсолютної величини поточних активів, яка необхідна для забезпечення виробництва і збуту продукції відповідно до складених прогнозів

Вибір методу встановлення допустимих значень показників рентабельності.

Встановлення вагових значень показників рентабельності.

Значення


узагальнюючого

показника рентабельності відповідає встановленому нормативу?

Аналіз можливостей здешевлення ресурсної бази, ліквідації мало прибуткових активів і збільшення джерел отримання прибутку

Кінець


Розрахунок значень показника платоспроможності, та ліквідності поточних активів підприємства із

врахуванням вагових значень цих показників в узагальнюючому показнику фінансової стійкості підприємства;

розрахунок узагальнюючого показника фінансової стійкості підприємства;

порівняння фактичного значення показника з нормативним

Так

АпЗп



КвЗс

1

2



3

Для аналізу та оцінки фінансового стану підприємства необхідно встановити допустимі значення абсолютних і відносних фінансових показників. У фінансово-стійкого підприємства величина власного капіталу має бути більшою або дорівнювати величині сукупних зобов’язань. Така ж умова існує для співвідношення величини поточних активів і поточних зобов’язань. Тобто, величина власного капіталу відносно сукупних зобов’язань повинна коливатись у межах від 50 до 100%, а величина поточних активів повинна становити як мінімум 100%. На практиці під впливом зовнішніх факторів (зміна ринкових цін, попиту на продукцію підприємства, завершення терміну кредитного договору тощо) для забезпечення фінансової стійкості у підприємства виникає об’єктивна необхідність встановлення конкретних значень вищевказаних співвідношень. Запропонована модель є призначеною для встановлення нормативів фінансових показників, які враховують вплив зовнішніх факторів на фінансову стійкість підприємства.

Щодо показників рентабельності, то їх нормативи підприємству доцільно встановлювати у залежності від обраної стратегії розвитку. При стратегії активного розвитку – значення показників рентабельності у звітному періоді повинно зростати у порівнянні із значенням показника у базовому періоді із врахуванням середньоринкового значення показників. При стратегії пасивного розвитку – значення показників рентабельності у звітному періоді повинно бути неменшим за значення показника у базовому періоді із врахуванням середньоринкового значення показників.

У наведеній на рис.4.4 моделі першим етапом дослідження фінансової стійкості підприємства є аналіз величини поточних активів підприємства на предмет виявлення факту необхідності погашення кредиторської заборгованості протягом майбутнього року і виявлення необхідності нарощення виробництва продукції у зв’язку із прогнозом росту збуту готової продукції. Якщо аналіз показав, що кредиторська заборгованість не погашатиметься, і ріст обсягу збуту продукції не прогнозується, то немає підстав для зміни встановленого співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань підприємства у розмірі 100%. Після цього можливим є переходити до другого етапу аналізу фінансової стійкості підприємства. Своєю чергою, виявлення необхідності погашення кредиторської заборгованості протягом року у зв’язку із завершенням терміну кредитного договору вимагає визначення:

- абсолютної величини поточних зобов’язань, які необхідно погасити і їх ранжування за звітними періодами наступного року;

- необхідної величини поточних активів за звітними періодами наступного року із врахуванням погашення поточних зобов’язань;

- вартості матеріалів, сировини тощо, які необхідні для забезпечення виробництва продукції відповідно до прогнозів її збуту;

- абсолютної величини поточних активів, яка необхідна для забезпечення виробництва і збуту продукції відповідно до складених прогнозів.

У результаті проведеного аналізу встановлюється конкретне значення величини поточних активів і аналізується його відповідність умові АпЗп. Умова може бути не виконаною у тому випадку, коли підприємство не має достатньої величини власного капіталу для формування необхідної величини поточних активів. Виходом із ситуації може бути пошук можливостей збільшення величини власного капіталу підприємства за рахунок реінвестування прибутку і залучення зовнішніх інвестицій у власний капітал підприємства шляхом емісії додаткових акцій (для акціонерних товариств), залучення нового учасника до управління товариством (для товариств з обмеженою відповідальністю, командитних товариств, товариств з повною відповідальністю). Із врахуванням результатів аналізу варіантів нарощення величини власного капіталу доцільно повторно проаналізувати відповідність співвідношення поточних активів і поточних зобов’язань встановленим нормативам. Відповідність умові АпЗп дозволяє перейти до другого аналізу дослідження фінансового стану підприємства – аналіз абсолютної величини власного капіталу підприємства. Як показали, проведені дослідження аналіз варто проводити на предмет наявності стійкої потреби підприємства у кредитних ресурсах і на предмет виявлення факту перевищення темпів приросту прибутку підприємства над темпами приросту витрат на залучення кредитних ресурсів. Незаперечним є те, що у випадку, коли темпи приросту прибутку є вищі за темпи приросту витрат на залучення кредитних ресурсів, а також при відсутності стійкої потреби у кредитних ресурсах значення показника платоспроможності підприємства, тобто співвідношення величини власних ресурсів до залучених є достатнім на рівні 50%. В іншому випадку на підприємстві необхідно встановити конкретне значення показника платоспроможності у проміжку від 50 до 100%. Для встановлення цього значення необхідно визначити абсолютну величину:

- кредитних ресурсів, які кожного звітного періоду є необхідними для забезпечення виробничо-господарської діяльності організації;

- власного капіталу, яку можна збільшити за рахунок реінвестування прибутку у звітних періодах майбутнього року;

Необхідним є також проаналізувати можливості залучення зовнішніх інвестиційних ресурсів для збільшення власного капіталу підприємства. Із врахуванням проведеного аналізу слід встановити конкретне значення показника платоспроможності і проаналізувати його відповідність умові КвЗс.


Наступним етапом моделі є аналіз узагальнюючого показника рентабельності підприємства. Він передбачає:

  • вибір методу встановлення допустимих значень показників рентабельності;

  • встановлення вагових значень показників рентабельності;

  • розрахунок показників рентабельності із врахуванням їх коефіцієнтів вагомості;

  • розрахунок узагальнюючого показника рентабельності.

Після розрахунку узагальнюючого показника рентабельності необхідно його порівняти із встановленим нормативом. Невідповідність нормативу вимагає аналізу можливостей здешевлення ресурсної бази, ліквідації мало прибуткових активів і збільшення джерел отримання прибутку. Відповідність розрахованого значення нормативному є підставою для переходу до:

    • розрахунку значень показника платоспроможності, та ліквідності поточних активів підприємства із врахуванням вагових значень цих показників в узагальнюючому показнику фінансової стійкості підприємства;

    • розрахунку узагальнюючого показника фінансової стійкості підприємства;

    • порівняння фактичного значення показника з нормативним.

Побудова узагальнюючого показника фінансової стійкості підприємства вимагає визначення вагових значень його складових елементів. Для цього можна провести експертне дослідження. У процесі підготовки експертизи уваги слід приділити програмі її реалізації, зокрема, визначенню мети експертизи; розробці анкети опитування експертів; встановленню правил обробки й аналізу отриманої інформації; формуванню групи експертів та їх опитування; обробка, аналіз і формування висновків за результатами проведеного дослідження.

Розрахунок узагальнюючого показника фінансової стійкості підприємства слід здійснювати за формулою



де Пу – узагальнюючий показник фінансової стійкості підприємства;

Ру – узагальнюючий показник рентабельності підприємства;

Кру – коефіцієнт вагомості узагальнюючого показника рентабельності в узагальнюючому показнику фінансової стійкості підприємства;

Л – показник ліквідності поточних активів підприємства;

КЛ – коефіцієнт вагомості показника ліквідності в узагальнюючому показнику фінансової стійкості підприємства;

П – показник платоспроможності підприємства;

КП – коефіцієнт вагомості показника платоспроможності в узагальнюючому показнику фінансової стійкості підприємства.

Аналіз та оцінювання фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства є елементом і функцією системи моніторингу (поточного контролювання). Її ефективна реалізація забезпечується регулярністю застосування контрольних процедур і формалізацією станів досліджуваних об’єктів. З огляду на те, що джерелом аналізу фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства є фінансова звітність, зокрема баланс та звіт про фінансові результати, то формалізацію слід здійснювати шляхом визначення можливих варіантів виникнення співвідношень між балансовими позиціями та показниками, які розраховуються на їх основі. У табл. 1.1 визначено і систематизовано моделі фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Таблиця 1.1

Моделі фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства

Види моделей за якісними параметрами

Моделі фінансової стійкості підприємства

Моделі ефективності інвестиційної діяльності підприємства

Моделі ліквідності та платоспроможності

Моделі прибутковості

Моделі, які не потребують коректування







Моделі, які потребують коректування







Примітки: Ap - активи поточні; Zs - зобов’язання сукупні; Zp - зобов’язання поточні; Kv - капітал власний; Rvb - рентабельність валюти балансу у базовому періоді; Rvz - рентабельність валюти балансу у звітному періоді; - середньоринкова рентабельність валюти балансу у звітному періоді; Wp - величина приросту активів у результаті інвестування; Wk - величина витрат, пов’язаних з реалізацією інвестицій; CV - коефіцієнт варіації.

Ідентифікація стану досліджуваного об’єкта полягає у визначенні типу моделі фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства. Як бачимо з табл. 1.1 моделі розподілено на ті, які потребують коректування і ті, які коректування не потребують. У залежності від виду ідентифікованої моделі з числа тих, що потребують коректування, аналітик повинен розглянути альтернативні заходи покращення фінансового стану та підвищення рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства, при цьому він повинен визначити рівень співвідношень між змінними конкретної моделі. Так, рівень ефективності інвестиційної діяльності двох різних підприємств можна ідентифікувати приналежністю до моделі , проте в одного з підприємств значення Wp менше від значення Wk на 2%, а у другого у двічі. З огляду на це, ідентифікація фінансового стану та інвестиційної діяльності підприємства призначена лише для визначення напряму коректування відповідних показників, а вибір конкретних регулюючих заходів слід здійснювати у результаті аналізу рівня виявлених проблем і розгляду різних варіантів їх розв’язання.

У результаті ідентифікації фінансового стану та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства фінансовий аналітик володіє інформацією про характер виявлених проблем (проблеми ліквідності, платоспроможності, прибутковості). Ця інформація лягає в основу вибору напряму та заходів їх розв’язання. У системі фінансового менеджменту сукупність заходів, які націлені на покращання фінансового стану та підвищення рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства можна поділити на продуктивні і непродуктивні. Продуктивними слід вважати заходи, у результаті застосування яких забезпечено об’єктивні причини покращання значень фінансових показників. До них належать:


  • закупівля сировини і матеріалів;

  • придбання короткострокових цінних паперів;

  • реалізація товарів і надання послуг у кредит;

  • погашення кредиторської заборгованості;

  • реінвестування прибутку;

  • залучення коштів інвесторів;

  • започаткування нових видів діяльностей;

  • збільшення обсягів реалізації продукції при зниженні ціни продукції тощо.

Своєю чергою непродуктивні заходи націлені не на усунення причин незадовільного значення фінансових показників, а використовуються з метою покращення їх значень лише на дату балансу. До них належать:

  • зміна методу оцінювання вартості товарно-матеріальних запасів;

  • зміна методу нарахування амортизації тощо.

Джерела залучення фінансових ресурсів є одним з об’єктів моніторингу у системі фінансового менеджменту підприємства. Фінансовий аналітик досліджує джерела залучення фінансових ресурсів на предмет доцільності їх використання у розрізі конкретних фінансових проектів і термінів їх реалізації. Від ретельності даного дослідження значною мірою залежить результативність реалізації фінансових проектів, ймовірність реалізації фінансових ризиків, реалістичність і дієвість заходів, що націлені на покращання фінансового стану і підвищення рівня економічної ефективності інвестиційної діяльності підприємства.

Аналіз та вибір джерел фінансування активів підприємств передбачає таку послідовність:

1. Визначення можливих джерел залучення фінансових ресурсів.

2. Виявлення та аналіз факторів, які впливають на вибір кожного із джерел фінансових ресурсів (здійснюється шляхом огляду спеціалізованих фінансових видань, ознайомлення із прогнозами розвитку ринку, із судженнями фахівців у сфері фінансів тощо ).

3. Виділення із загальної кількості виявлених факторів тих, які суттєво впливають на рішення про вибір аналізованих джерел фінансових ресурсів (здійснюється за допомогою застосування параметричних або непараметричних методів).

5. Систематизація вибраних факторів за значеннями (здійснюється за допомогою кластерного або дискримінантного аналізу).

6. Побудова матриці вибору джерел залучення фінансових ресурсів.

Щодо показників величини, структури та ефективності використання ресурсів підприємства, то ця група охоплює показники, що кількісно і якісно характеризують фінансові (величина власного капіталу підприємства; частка власного капіталу у пасивах підприємства; рентабельність власного капіталу), трудові (кількість працівників, які працюють на підприємстві за фахом; частка працівників підприємства, які пройшли протягом року програму підвищення кваліфікації у загальній кількості працюючих; обсяг виробництва продукції на одного працюючого), матеріальні (середньорічна вартість товарно-матеріальних запасів підприємства; частка товарно-матеріальних запасів у загальній вартості оборотних активів підприємства; оборотність оборотних засобів підприємства), інформаційні (середньорічна кількість інформаційних повідомлень оброблюваних керівництвом підприємства; частка інформаційних повідомлень, у загальній кількості оброблених, що використані для ухвалення управлінських рішень; величина грошових витрат підприємства, що припадає на утримання автоматизованих робочих місць менеджерів) та інші ресурси підприємства.

Огляд та аналіз літературних джерел показав, що існує досить широкий перелік показників, які належать до вказаних груп. Багато з них є альтернативними та доповнюючими один відносно іншого. Не існує загальноприйнятого переліку показників, які характеризують той чи інший об’єкт, зокрема це підтвердив огляд та аналіз праць О.Устенка, Р.Фещура, Н.Тарасенко, Є.Мниха, І.Бланка, Л.Лахтіонової та інших щодо сутності та класифікації показників рентабельності, оборотності, ліквідності та інших [16; 40; 42; 79; 97;127; 128].

З огляду на це, слід сформулювати принципи побудови системи показників, які характеризують економічний розвиток підприємства. Проведені дослідження показали, що до них належать: ієрархічність; системність; повнота; коректність.

Принцип ієрархічності полягає у розподілі показників за рівнями, місцем у системі оцінювання досліджуваного об’єкта. Так, у класифікації показників економічного розвитку виділено елементні, узагальнюючі та інтегральні показники. Елементні показники належать до найнижчого рівня. Це аналітичні показники, які відображають інформацію про окремі елементи досліджуваного об’єкта. Шляхом виділення однієї або більше спільних ознак між елементами досліджуваного об’єкта елементні показники групують.

У процесі дослідження економічного розвитку підприємства такі групи можуть бути сформовані за видами ресурсів або іншими ознаками. За сукупністю елементних показників кожної групи розраховують узагальнюючі показники, а на основі узагальнюючих – інтегральні.



Принцип ієрархічності тісно пов’язаний із принципами системності і повноти. Так, виділення елементних показників має здійснюватись для всестороннього (повного) відображення характеристик елементу досліджуваного об’єкта. Сукупність елементних показників має повністю характеризувати елемент об’єкта. Це ж стосується і виділення узагальнюючих показників. Сума їх коефіцієнтів вагомості повинна становити одиницю. Своєю чергою, принцип системності в процесі формування системи показників економічного розвитку підприємства полягає у виділенні показників, які взаємопов’язані між собою інформаційною базою, об’єктом, одиницями виміру. Побудувати систему показників означає встановити залежність показників між собою.

Щодо коректності, то цей принцип пов’язаний із принципом системності через взаємозв’язок одиниць вимірювання елементів досліджуваного об’єкта, а також із уточненням умов трактування значень показників. Як відомо, на практиці реалізовують дію цього принципу шляхом обумовлення конкретних очікуваних значень показників, встановлення їх мінімально або максимально допустимого значення, чи меж коливання.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал