У к р а ї н с ь к и й ж у р н а л Тодішній чехословацький




Сторінка4/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.24 Mb.
1   2   3   4   5   6
Чи відчував ваш батько після переїзду
до Москви зв’язок з Україною?
Абсолютно так. Звичайно, він був дуже нещасливий через те, що йому не дозволяли їздити в Україну. В 1972 році його перевели на нову роботу висока посада – заступник Голови Ради міністрів, віце-прем’єр по-ни- нішньому). Але Леонід Брежнєв сказав До України ти не їздитимеш, там вже за все відповідає Володимир
Щербицький“. Батькові забороняли їздити, хоч він був членом Політбюро
КПРС! Це відбувалося протягом року. Далі його відправили на пенсію, після чого наклали абсолютне вето на його подорожі до України. І це, звичайно, було дуже важким для нього.
Дійсно, у нього вдома, в московській квартирі на Великій Бронній, були і вишиванки, і якісь гуцульські сокирки, і портрет Шевченка, і багато фотографій. У вишиванці він ходив, алея повинен сказати, що у нас в родині все ж таки мовою була російська. Тому, що сам він був з Слобожанщини, а далі на робочих посадах, на інженерних, ура- дянській армії під час війни був на Уралі, в Саратові, у Ленінграді – всюди російська. Тобто, він знав українську, але в нас у родині звучала російська.
Але ви чудово розмовляєте україн-
ською!
По-перше, я досить багато років проживу Києві. Коли я вперше приїхав до Києва уроці разом з батьком, мені тоді було десять років, українською я не розмовляв зовсім, ні одного слова не знав, але вона мені сподобалась, я навчався в українській школі і воно пішло. Я намагаюсь розмовляти з українцями тут, коли буваю. Ядер- жавною мовою завжди розмовляв, навіть до того, як це вимагалось (посмі- хаєтся). Але батькові, напевне, було важко перейти на українську.
Він сумував за Україною?
Дуже. Українські пісні співав українською, коли приїжджали українці. Десь учи році, коли КДБ захитався трошки, він поїхав тоді начебто на Кубань, а насправді – через Харків в Україну. Але нічого не сталося. А уроці Дмитро Табачник, відома політична фігура, тоді ще молодий дослідник, кандидат наук, організував спасибі йому) приїзд Петра Юхимовича до Києва. І тут були зустрічі, багато зустрічей, в інститутах, в залах. Це був такий, я б сказав, тріумф. Після того він ще один чи два рази приїздив до Києва. Тобто, Україна для нього була абсолютно рідною землею.
Батько помер у Москві, але заповідав, щоб його перепоховали в Україні, так ми і зробили. Це було уроці. У січні він помер, а в червні, згідно із заповітом, привезли його сюди. На Байковому цвинтарі родинна ділянка, вінтам лежить. На той час спікером Верховної Ради був Олександр Олександрович Мороз, який з повагою ставився до батька. Оскільки він був членом Президії Верховної Ради УРСР, а це державна посада, то в такому ранзі йому віддали пошану. Його поховали, був український прапор, гімн, салют. Тобто, поховали гідно.
Як Петро Шелест сприймав розпад Со-
юзу, чи відчував заздалегідь кризу?
Економічну стагнацію Радянського Союзу він розумів набагато раніше. Ще усередині х років я, тоді ще така молода і відносно наївна людина, казав йому, що це тимчасові проблеми. Але він відповідав, що проблеми концептуальні, економіка зупинилась. З точки зору економіки він нічого доброго не очікував і не передбачав. А що стосується національного питання, яке стало останнім поштовхом до розпаду СРСР, я пам’ятаю уроці перші заворушення у Казахстані, в Алма-Аті. Він сказав Я бачу, як це питання було вирішене, здається, ситуація виходить з-під контролю. Сумгаїт, Карабах, Баку. Він говорив Ні, є політична відповідальність. Коли потрібно зупинити, навіть посадити десять чисто людей, щоб не загинула тисяча і щоб кровне лилась по вулицях, це треба робити, це політична відповідальність, і нехай мене проклинають за це. Цього не зробили, і була велика кров. Як визнаєте, на Кавказі продовжується, кінця цьому не бачу.
Так ось, уроці батько практично знав, що – все. До [Михаїла]
Горбачова він ставився негативно, як до слабкої людини, що міняє гасла, і нічого доброго не чекав. Ідо Єгора Лігачова ставився негативно, бона батьків погляд, Лігачов був занадто консервативним.
У 1991 році в батька були якісь маленькі ілюзії щодо ГКЧП. Але коли він подивився цей список, сказав, що
[Генадій] Янаєв – цеп яниця-комсомо- лець. Валентин Павлов – несерйозний прем’єр-міністр. Дивувався, чому там Дмитро Язов, розумна людина. Володимира Крючкова батько не поважав. Він казав, це люди не того рівня. З того [ГКЧП] нічого не буде, не дай Боже, щоб не було великої крові. Великої крові, як визнаєте, у серпні 1991 року не було, була пізніше у Москві.
Вирішальним для нього став український референдум 1 грудня 1991 року. І я, і батько якраз тоді були у Москві. Я тоді вже багато працював у сфері контактів між Конгресом США та американськими політтехнологами і Верховною Радою Російської Федерації. Водній з таких груп приїхав
Збігнєв Бжезінський і спитав, чи живий батько. Йому було цікаво поговорити з ним. 1 груднями зустрілись у Москві. Це була дуже цікава розмова. Вони висловлювали свої позиції – різні. І якраз
Бжезінський задав батькові запитання щодо незалежності України – чи варто рятувати Радянський Союз А батько сказав, що шанс втрачений, а рішення мого народу – незалежна Україна“.
Спілкувався Петро Андрусечко, Київ
Петро Шелест Рішення мого народу – незалежна Україна“
31
Фото: Петро Андрусечко

32 1 9 6 Події 1968 р. відбулися у символічний момент післявоєнної історії Польщі, на середині дороги між періодом найбільш ортодоксальної схеми комунізму – сталінізму і остаточним крахом комуністичної системи, тобто між 1949 та 1989 рр. На перший погляд, заворушення
1968 р. почались з незначного протистояння влади та суспільства, а саме з цензурної заборони вистави спектаклю за Адамом Міцкевичем. Остання дозволена вистава (про що вістка швидко облетіла народ) відбулася січня 1968 р. у піднесеному настрої, за участю рекордної кількості глядачів. Після спектаклю спонтанно організувалася демонстрація – похід до пам’ятника народному поетові. На реакцію влади не довелося довго очікувати – репресії й арешти студентів, учасників демонстрації. А безпосереднім наслідком заворушень навколо вистави стали багатолюдні страйки у польських вузах (зокрема, у Варшаві, Кракові, Вроцлаві. Проте важливо зазначити, що в подіях шістдесят восьмого не йшлося про випадковий конфлікт, котрий невідомим чином набув непередбаченої динаміки. Навпаки, йшлося про завершення певного процесу, характерного не лише для Польщі. Цей процес характеризувався спробами збоку різних прошарків суспільства, але передусім інтелектуальної еліти та академічних середовищ, демократизувати комуністичну систему. Такого роду процеси у Польщі назрівали з різною амплітудою вже від відлиги 1956 р. Та в кінці х серед комуністичного істеблішменту почали брати гору консерватори, прихильники розправи з вільнодумцями. З другого боку, у суспільстві наростало розчарування рівнем життя, наростав конфлікт поколінь і цінностей. Особливо серед студентської молоді великих міст відчувалося все сильніше й сильніше прагнення до змін. Відкритий лист 1964 року істориків Яцека Куроня і Кароля
Модзелевського (
List otwarty do członków POP PZPR
), за який їх засуджено до ув’язнення, чисельні наукові роботи, публічні заяви філософа Ле- шека Колаковського (якого ще у 1966 р. виключили з партії) та інші голоси авторитетних осіб були сповнені прагнення гуманізувати соціалізмі творили атмосферу, в якій дозрівав бунт. А щез іншого боку, влада немала наміру відступати, почались переслідування, комуністична партія озброїлася популістською антиінтелігентською риторикою на кшталт гасел „Robotnicy do fabryk, studenci do nauki“ (Робітники
– на заводи, студенти – на навчання. Польський 68 й колись і нині
Рік й для Польщі знаменний подіями, котрі не лише вплинули на епохальні змінив системі координат польського суспільства, його інтелектуальної та політичної еліти, але, перш за все, кардинально змінили ставлення багатьох пересічних поляків до комунізму як такого. Остання дозволена вистава „Dziady“ відбулася 30 січня 1968 р.
Текст Петро Тим а , Варшава Ф ото з книги Компартія робила також ставку на націоналістичні середовища або на кар’єристів. До того періоду належить поняття marcowych (польськ.–березне- вих) доцентів, тобто науковців, котрих авансували за виняткове служіння комуністичній системі.
Зміна методів боротьби
Брутальна, словесна і пряма фізична реакція влади на сформульовані академічною молоддю та культурними і науковими середовищами постулати лібералізації системи, розправа здійснимий вигаданими противниками унаочнили у 1968 р. крах польських сподівань на т.зв. соціалізм з людяним обличчям. Попри початкову перемогу влади, котра вдалася до побоїв страй- куючих студентів за допомогою міліції та робітничих активістів, арештів проводирів, позбавлення багатьох громадян можливості навчання і праці – все ж таки 1968 р. знаменував початок формування у Польщі рафінованої антикомуністичної опозиції. Студентські лідери, після програшу сподівань на симбіоз з системою, стали схилятися убік більш продуманих дій. Вони будували альтернативні до режиму структури, почався процес усвідомлення суспільства за допомогою самвидаву, наукових бесід та зустрічей, виходу у зовнішній світ. Лідери нової опозиції брали до уваги уроки студентсько-інте- лігентської револьти–68, криваво придушених робітничих протестів 1970 та
1976 рр., мінялися методи боротьби. Про вагу подій березня 1968 р. засвідчує хоча б те, що її учасники А. Міхнік, Я. Літинській були у 1976 серед головних засновників опозиційного (Комітету захисту робітників, інших структур опозиції, яка врешті вибухнула у серпні го Солідарністю. З березневих подій зашкарублість партійних структур, ницість комуністичної пропаганди стали не лише для них, алей для багатьох активних людей очевидними. Повернення до гітлерівських практик р. у Польщі – це також антисемітська кампанія, організована партійними і державними органами, результатом якої стало те, що покинути Польщу змусили близько 70 тисяч осіб. Серед них були представники тодішньої еліти, переважно люди з єврейським корінням, або ті, яких за євреїв вважала тодішня влада. До еміграції примушували часто цілі родини. Серед відомих сьогодні осіб, у березні го покинули Польщу відомий американський історик Ян Томаш
Грос (тоді викладач Варшавського університету нинішній шеф Фонду
ім. С.Баторія, в минулому викладач
Сорбонни Олександр Смоляру і
– молодий університетський працівник) і багато інших. Цей аспект польських подій 1968 р. мав сильний міжнародний відгук. Україні, де мав місце Голокост, де під час Другої світової війни загинуло кілька мільйонів євреїв, держава повернулася до практик, які прямо нагадували гітлерівські х років. Людей з єврейським корінням без огляду на їхній рівень лояльності до системи, ідентифікації з країною, польською культурою викидали з роботи, квартир, змушували до еміграції. Ті громадяни-євреї, котрі не піддались і залишилися у Польщі (як наприклад, останній командир повстання у варшавському гетто лікар М. Едельман), зазнавали постійного обмеження управах на роботу, за ними був встановлений нагляд. Приводом до антисемітської акції було поголовне звинувачення євреїв у підтримці Ізраїлю та космополітизмі.
Текст Петро Тим а , Варшава Ф ото з книги За нашу і вашу свободу
Історичні паралелі, які з’явилися в контексті спектаклю „Dziady“ (між залежністю ПНР від СРСР та історичною залежністю від Росії в часи Міцкевича) та антиізраїльська пропаганда, спричинена зокрема тим, що весь соцтабір вслід за СРСР підтримував арабські країни (що у ому ганебно програли війну з тим же Ізраїлем, який, своєю чергою, підтримували США, не були одинокими міжнародними контекстами польського го. В цьому ж бо році польські війська, разом з військами союзників із Варшавського договору, брали участь у придушенні чехословацької демократизації. Для частини майбутніх опозиціонерів це стане причиною моральних переосмислень, захоплення чеською літературою, поезією, і врешті
– тривалої співпраці польської та чеської опозиції у сімдесяті, вісімдесяті роки. Участь польських військ в 1968 р. в агресії на Чехословаччину зіпсувала імідж польського народного війська яке не лише в часи комунізму користувалося великою довірою суспільства. Ця подія спричинила також ревізію деяких елементів польської національної міфології. Комуністи вже із х років щедро і охоче брали на озброєння національну міфологію, загравали з національними почуттями суспільства. Проте гасло За нашу і вашу свободу
– з XIX ст. важливий елемент польського національного міфу – після інвазії у Чехословаччину звучало вже фальшиво, примушувало не одного поляка наново переглянути історичне минуле країни та нації. Це, між іншим, сприяло також перцепції над Віслою ідей Єжи Гедройця та емігрантського журналу Культура. Крім іншого, в протесті проти інтервенції з лав комуністичної партії вийшов Броніслав Геремек, опозиціонер, в роки демократичної Речі Посполитої міністр закордонних справ, зараз євродепутат. Сучасні контексти го Польський 1968 рік має також цікаві сучасні контексти. Перший відноситься до того, що в і роковини вперше про подію заговорено повномасштабно (із залученням медіа, політиків, наукових установ, немалих коштів. Попри те, не можна сказати, що тема стала класичним млявим офіціозом чимала виключно святковий, малопривабливий, властивий всіляким історичним роковинам, характер. Інший контекст відноситься до питання відваги політичної еліти. Щойно в ці роковини, через 19 років після повалення у Польщі комунізму, польська влада спромоглася на важливий крок, а саме відкрити можливість повернення польського громадянства позбавленим його у 1968 р. До 2008 р. уряди різних політичних орієнтацій, політики старої та нової дати боялись цієї теми. Поширювався погляд про відсутність правових механізмів. Насправді йшлося про щось зовсім інше, про побоювання, чи таке рішення не викличе у Польщі знову приводу для антисемітизму. Ставлення до євреїв, прояви антисемітизму збоку влади і суспільства тоді і зараз – це цікаві аспекти відзначень роковин протестів сорокарічної давності. Як виявилося, простої схеми подій польського го немає, зокрема тому, що, окрім суто польської специфіки, чималу роль відіграв чинник, котрий був знаменним, приміром, для го у Парижі. Йдеться хоча б про конфлікт між поколіннями, проблеми можливості кар’єри у вузах чи партійних органах, способу поповнення еліти. У Польщі тих часів, окрім іншого, дійшло також до боротьби старих комуністів довоєнного штибу, яких уособлював перший секретар ЦК партії Владислав Гомулка з ревізіоністами. Інший польський колорит роковин, це ставлення теперішнього президентського табору до чільних постатей протестів
1968 р. Адам Міхнік, тоді лідер студентської револьти і середовища т.зв. коман- досів, не був запрошений президентом
Качинським на святкування, які проходили у Президентській палаті, як не був і нагороджений державною нагородою так, як частина інших учасників подій. На заваді до визнання ролі Міхніка стоїть як історія, такі сучасність, тобто те, що сьогодні Міхнік, значна частина чільних постатей го і „Gazeta Wybor- cza“, аз другого боку – президент та партія його брата Ярослава Качинсько- го „ПіС“ знаходяться по різні боки барикади. І тому Міхніка, хоч він відіграв у подіях першорядну роль, не нагородили державною нагородою і навіть не запросили на святкування. Хоча ця подія, які взагалі антикомуністична опозиція у Польщі без Міхніка немислима, гору взяло інше. У випадку багатьох активістів го можна сказати, що які давніше, такі зараз провиною є або прихильність до лівих поглядів, або неприязнь збоку людей влади.
34 1 9 6 8
Мєчислав Мочар, лідер партизанів, щонайбільше боровся проти
„косморолітів“ та „сіоністів“.
Спроби польських комуністичних лідерів у березні 1968 року розрядити напругу в партії і суспільстві антисемітською кампанією шокували не лише світ, алей самих поляків. Адже комунізм мав у Польщі реноме проєврейської ідеології. Якщо в Чехословаччині відбувався антисемітський процес над Сланського змовницьким антидержавним центром, то в Польщі навпаки – подібного роду напад готувався на представника національних комуністів Владислава Гомулку, якому, зрештою, вдалося вийти із ситуації без втраті навіть очолити 1956 року владу в Польщі.
1967 року Гомулка, виступаючи з оцінкою ізраїльсько-арабського шестиденного конфлікту, гостро розкритикував поляків єврейського походження, які буцімто були лояльними до буржу- азно-імперіалістичного Ізраїлю замість підтримати арабських приятелів. Тоді Гомулка мабуть не міг уявити, що саме цими словами роздмухав полум’я великої антисіоністської (в дійсності
– антисемітської) кампанії, що досягла кульмінації вже за рік. Фатальний березень го зіштовхнув докупи відразу декілька суспільних напруг. Спершу виступили студенти, протестуючи проти культурної і політичної тиранії надеру- дованою людиною. Кампанія набрала обертів з моменту брутального розгону демонстрації, яка відбувалася на по- двір’ї Варшавського університету 8 березня. Разом зі студентами заговорили про свободу слова письменники та науковці. А в Польській Об’єднаній Робітничій партії вже кілька років формувалася по-великодержавницьки незадоволена група т.зв. партизан із виразними антисемітськими та націоналістичними поглядами. Вона атакувала стару, щез часів ідеологічної відлиги го року, гвардію комуністів (нерідко єврейського походження) з реформістськими поглядами, коріння якої виростало зненависної всім сталінської гвардії. За цим усім спостерігало посполите польське суспільство, що перебувало в депресії через невиконані Гомулківським урядом обіцянки кращого економічного й політичного розвитку.
Вихід із цілковитої кризи почали потайки шукати згадані партизани, і знайшли його в організації антисемітського руху під прикриттям антисіонізму. В березні звинувачення євреїв у підбурюванні студентів, у підриві соціалізму іще в багатьох різних гріхах підтримав і Гомулка. Хоча йому особисто йшлося лише про тверду відсіч знахабнілим інтелектуалам, абсолютно без огляду на їхнє етнічне походження. Алена руку владі було і просте відвертання уваги від реальних проблем, пошуки винних та спроби відновити довіру суспільства до комуністичної влади, зокрема, націоналістичними заявами й гаслами.
Невтомні пошуки сіоністів, публічне їх очорнення, звільнення з підприємств, редакцій та партійних організацій бентежили й лякали польське суспільство. Звісно, в значної частини мабуть розігралися глибоко приховані почуття клерикального або й антикомуністичного антисемітизму. Інші просто відчули шанс для зведення порахунків з колегами та конкурентами. Багато хто панічно почав шукати свідоцтва для підтвердження свого арійського походження – достоту, як за часів нацистської Німеччини. Священики були завалені заявами про пошук хрещених предків у записах церковних книг. Ставлення громадян, які не були втягнуті в полювання на відьом, записав чеський журналіст Їржі
Ледерер з оповіді одної селянки Я вжене могла дати собі з тим сіонізмом ради, тому зайшла до священика і запитала його, що це, властиво, діється з тими сіоністами. А він мені сказав ,Жіночко, не вірте нічому, то все домисли‘“.
Серія репортажів Ледерера Польща нинішніх днів характеризувалася
ґрунтовним заглибленням у польську проблематику. Та безстрашне висвітлення конфліктних тем чотирма роками пізніше призвело до засудження журналіста на нормалізаційних процесах. Атмосферою Празької весни скористалися й інші чехословацькі автори, публікуючи дошкульні нариси про польську внутрішньопартійну боротьбу. Та найвиразнішою реакцією на польський березень виявився оприлюднений на початку травня 1968 року відкритий лист Павела Когоута, Яна Прохазки та Арношта Лустіґа, адресований польському комуністичному правлінню. На жаль, усупереч волі авторів та цілком неадекватно інтенції їхнього тексту, посол Польщі в Празі передав ЦК КПЧ та урядові ЧССР лист протесту – безпрецедентну дипломатичну ноту.
Зацікавленість польськими подіями проявилася зрештою і в пропозиціях звільненим із польських університетів науковцям єврейського походження (чи просто по-реформістськи налаштованим) працювати в Чехословаччині. Хоча реально йшлося радше про гуманний жест, оскільки за польських академіків вже вели війну західні університети. Голоси солідарності в рамках комуністичного блоку лунали також від сербських та хорватських філософів.
Лише нечисленні спостерігачі за розвитком подій у Польщі могли повірити оповідкам про світову сіоністську змову, яка запустила свої пазурів середовища польських інтелектуалів, старих комуністів і студентів. Ніхто також не йняв віри дешевим поясненням про вибух традиційного польського антисемітизму. Тут ішлося про механізм типової тоталітарної пропаганди. Причому антисемітський мотив до арсеналу пропагандистських засобів вніс сам Сталін, який на прикладі нацизму зрозумів, що це набагато ефективніше від традиційної боротьби з абстрактними класами. А нововинайдене, расистське за суттю, звинувачення в космополітизмі уможливило оскарження навіть тих євреїв, які добросовісно намагались асимілюватися. Адже завжди можна було знайти докази їхнього недостатнього злиття з місцевими народами. Натомість закиди в сіонізмі пасували до тих, хто своє єврейство визнавав відкрито. Чистка врешті-решт зачепила й різних невигідних осіб неєврейського походження. Після генеральної репетиції в Угорщині, Чехословаччині та Румунії мав відбутися й антисемітський гала-процес із т.зв. кремлівськими лікарями, чому перешкодила тільки смерть Сталіна. А п’ятнадцятьма роками пізніше цей сценарій випробувала нарешті й Польща.
Ондржей Кліпа, Прага
Під знаменом антисемітизму
з краю Під кінець березня, після визначення дати дострокових виборів столичного міського голови, в улюбленому серед журналістів київському барі точилася розмова про політичні події. Один із них, надзвичайно схвильований, розповів історію проте, як йому запропонували роботу у виборчій кампанії одного з кандидатів на посаду мера. Під час переговорів про умови
– перш за все, бюджет та зарплату зрозуміло, немалу) – товариш намагався пояснити, що гарантувати успіху виборах досить складно. Нащо йому доступно пояснили результат виборів неважливий, головне – власне процес. Знайомий вибухнув тирадою проте, що українська політика зовсім з’їхала з глузду. Адже за попередніми підрахунками, процес обійдеться політичним силам у суму близько 100 млн. доларів, тобто удвічі більше, ніж вибори 2006 року. Вигідно комусь, напевно. Дострокові вибори мера столиці – своєрідна репетиція президентських виборів 2009–2010 років. Вони чудово вписуються в безконечний виборчий циклі паралізують державу. Натомість ніхто не сумнівається втому, що з перспективи основних політичних Боротьба за Київ
Фото: Богдан Копчак
гравців та боротьби за владу, вибори київського мера становлять важливий етап політичної боротьби.
Мерія Києва – кістка в горлі майже для всіх політичних сил з моменту перемоги Леоніда Черновецького уроці. Тоді його як кандидата недооцінили (зрештою, основні політичні гравці були зайняті парламентськими виборами. Протверезіння настало досить швидко. Однак насправді все почалося набагато раніше.
Гра розпочата
В липні 1994 року відбулися перші прямі загальноміські вибори голови Київради, перемогу в яких тоді здобув Леонід Косаківський. Та позаяк йому не вдалося сформувати більшість у Раді Києва, опозиція ускладнила реалізацію його політики. В кожному разі депутати
– супротивники Косаківського – скаржилися президенту на неконституційні дії голови Київради. Зважаючи нате, що найсуттєвіша проблема Косаківського полягала в неспроможності знайти порозуміння з новим президентом Леонідом Кучмою, немає нічого дивного, що спроби усунути мера з посади поновилися. Тим більше, що президент отримав відповідний документу 1995-му було ухвалено Закон Про державну владуй місцеве самоврядування. Всі голови Рад повинні були паралельно займати пости голів держадміністрацій, призначення на які президент міг змінювати власним указом. Уроці київську владу проконтролювала урядова комісія. Після ознайомлення з її висновками Кабінет Міністрів порекомендував президентові звільнити Косаківського з посади. Кучма призначив на посаду в.о. голови Київської міської держадміністрації Олександра Омельченка.
Косаківський, який мав проблеми зі здоров’ям, подав у відставку з посади голови КМДА. Однак залишився на посаді голови Київради.
Омельченко
2
З цього моменту розпочинається кар’єра Омельченка, який раніше був пов’язаний з будівельним сектором столиці. Зрештою, опоненти згодом дорікатимуть йому за ці зв’язки. Між ним та Косаківським постійно точилися конфлікти. В 1998-му Верховна Рада прийняла Закон Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Однак для виборів мера Києва ухвалили окрему постанову і призначили їх на 29 березня 1998 року, іншими словами – разом із парламентськими виборами. Конституційний Суд негативно поставився до рішення, вказуючи, що статус Києва як столиці досі неврегульований. У січні
1999 року було прийнято Закон Про столицю – місто-герой Київ, Стаття 13 якого передбачала, що Київський міський голова обирається шляхом прямих виборів відповідно до Закону України Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Але, оскільки місцеві вибори відбулися нарік раніше, вибори мера Києва було призначено на 30 травня 1999 року. Зареєстрували кандидатів, серед яких найбільші шанси мав Омельченко, що не лише подобався киянам, алей умів домовлятися з різними політичними силами. Серед інших кандидатур (відомих з тогорічних виборів) можна згадати Михайла Бродського. Однак найбільше сум’яття викликала кандидатура Григорія Суркіса, кандидата СДПУ(о). Тим паче, щоці вибори розглядалися в контексті майбутніх президентських. Фактично вони стали своєрідним полігоном. Широко використовувалися чорний піар та компромати, а згодом усе це застосовувалося й під час осінніх президентських виборів. Омельченко рішуче переміг, отримавши 76,4
% голосів. Суркіс оскаржив результати, стверджуючи, що мер порушив чинне законодавство. Інтрига набирала обертів, і Вишгородський суд задовольнив позов Суркіса. Однак Леонід Кучма прийняв рішення, за яким ухвалу суду було проігноровано.
На посаді мера Омельченко вигідний і владі, і опозиції з огляду на відсутність політичних амбіцій. Однак ситуація змінюється, а Омельченко, намагаючись якомога повніше скористатися своєю популярністю, створює партію Єдність. І хоча угрупованню не вдається перемогти на загальноукраїнському рівні, самостійна діяльність мера не подобається тогочасній владі. Все це призводить до конфлікту з центральною владою.
Чергові вибори в березні 2002 року засвідчили, що Омельченко вже набрид владі (з Банковою на чолі. В лютому того ж року мер вирішує піти у відпустку з метою зайнятися власною кампанією, а на посаду в.о. Київського міського голови призначає довірену особу. Однак Кучма видає декрет, в якому призначає на посаду в.о. мера іншу особу. Омельченко гостро критикує президента, вважаючи, що відбувається захоплення влади тими олігархічними силами, які вже намагалися взяти владу в Києві на минулих виборах столичного голови. Він відмовляється від відпустки, і президент скасовує свій декрет.
Вдруге Омельченко здобуває переконливу перемогу, набираючи 73,12 % голосів. До цього ж партія Єдність набирає найбільше мандатів у Київраді. Друге місце отримує ще один Омель- ченко, Григорій (використання досить цікавих технологій БЮТом). Під час другого терміну Олександр
Омельченко зміцнює свою позицію шляхом адміністративної реформи в Києві. Як столиця України, місто притягує представників різних бізнесових угруповань, які увійшли в політику. Всі усвідомлюють, які величезні ресурси генерує в собі Київ. Уроці відбувається спроба усунення Омельченка з посади голови КМДА. Президент та група депутатів звертається до Конституційного суду із запитом, чи може
Омельченко займати посаду міського голови Києва після досягнення літнього віку, що вважається порушенням вікового цензу, згідно із законом Про державну службу. Суд видає рішення на користь мера.
З Леонідом Кучмою Омельченко зведе порахунки під час Помаранчевої революції, коли легалізує мітинги опозиції. Місто фактично легітимізує діяльність помаранчевих сил. Банкірській нокаут
У 2006 році всі політичні угруповання боролися передусім за місця в парламенті. Місцевим виборам присвятили значно менше уваги. Деякі партії навіть не висували кандидатів на мера (як от БЮТ чи Партія регіонів. Здавалося,
Омельченко має настільки сильні позиції, що ніхто неспроможний випередити його. Власне кажучи, і сам мер не приділив належної уваги кампанії. Досить швидко виявилося, що наявні реальні контркандидати. Насамперед – відомий боксер Віталій Кличко. Втім, позбавив
Омельченка шансів не знаменитий спортсмена успішний банкір Леонід
Черновецький („Правексбанк“), який набрав 31,8 % голосів.
Мешканці Києва вже були втомлені діяльністю Омельченка. Чимало говорилося й про темні справи між владою міста та бізнесом. Черновецький попрямував до виборців із безпосереднім виборчим маркетингом – обіцяв і надавав допомогу найбіднішій частині київської громади. Безумовно, він купував виборців, алей подавав надії як успішний бізнесмен, який на посаді мера займеться покращенням ситуації найбідніших. Імовірно, він сам не до кінця вірив у власний успіх, адже його одночасно обрали депутатом Верховної Ради за списками Нашої України (і певний час він вагався, що саме вибирати. Омельченко
з краю пробував оскаржити результати виборів, але марно. В 2007-му його обрали депутатом парламенту від Блоку Наша Україна – Народна Самооборона“.
Леоніда Черновецького від початку вважали прибічником демократичних сил. Він забезпечив собі більшість у міській раді завдяки перебіжчикам з БЮТу, Нашої України та Блоку Кличка. Насамкінець мер стає таким собі „public enemy“ для демократичних сил. У першу чергу йому закидають корупційні скандали, пов’язані з передачею величезної кількості київської землі зацікавленим особам. Варто зазначити, що згідно з незалежними оцінками, в скандалах із столичною землею замішані політики, які репрезентують ледь не всі основні політичні сили країни. На жаль, закиди не знайшли офіційного підтвердження в судових вироках. Земля – це очевидно величезна проблема, передусім з огляду на ціни наділів та вартість нерухомості в українській столиці. З іншого боку
– не секрет, що місто ледь функціонує. Останні два роки комунікаційні проблеми дійшли до крайнощів. Автомобільні корки паралізують місто. Щоправда, влада обіцяє виправити ситуацію, однак суттєвих змін поки-що не помітно.
Восени минулого року я був свідком зустрічі Черновецького з мером Варшави Ханною Гронкевич-Вальц. Основні запитання київського мера до варшавської колеги стосувалися того, чи підпорядкована їй поліція, і які є можливості боротьби з опозицією. Шкода, що лише це цікавило київського голову, адже Варшава має чималий досвіду розв’язанні проблем сполучення й транспорту.
Коаліція вимагає реваншу
Серед гасел демократичних силу виборчій кампанії 2007 року булий обіцянки повернути Київ його мешканцям шляхом дострокових виборів мера (Юлія Тимошенко та Юрій
Луценко). Луценко, зрештою, навіть закликав Черновецького провести тести на наявність наркотиків, а пізніше встряв у авантюру, яка завершилася взаємними стусанами. Самого Черновецького, з огляду на його специфічний спосіб поведінки та мовлення (часто хаотичні) називають „Льоня – космос та іншими іронічними означеннями, що натякають на його позаземне походження.
Натиск коаліції цього року був настільки потужним, що президент на час розслідування в справі ймовірних зловживань мера відсторонив його на шістнадцять днів від посади голови КМДА. Водночас парламент проголосував за відставку Леоніда Черновецького та дострокові вибори, призначивши їх на
25 травня.
В цих виборах кількість зареєстрованих кандидатів – 41 чоловік. Однак найважливішою проблемою є відсутність єдиного представника від коаліції. Виразно помітно, що вибори мера збігаються з конфліктом прем’єра Юлії Тимошенко та президента Віктора Ющенка. Голова Секретаріату Віктор
Балога наполягав, аби коаліція підтримала Віталія Кличка, але на сьогодні сформувалася справжня плеяда зірок добре знаний Омельченко, репрезентант європейського вибору П. Катеринчук, О. Турчинов від БЮТу, а за ними – В. Кличко і ціла решта. Як показують дослідження, відсутність єдиного кандидата йде на користь
Черновецькому. Ситуацію ускладнює факт, що вибори мера відбуваються в один тур. Спроби внесення змін до законодавства та введення другого туру в теперішні вибори розкритикував президент, слушно зауваживши, що вибори мера Києва повинні відбутися за таким самим принципом, які вибори мерів в інших містах України. На прес-кон- ференції 24 квітня 2008 року Ющенко взагалі висловився проти дострокових виборів київського мера. Президент зазначив, що мер - незалежна гілка влади. Щоб усунути його від влади, повинна бути якась зумов або він сам подає у відставку, або помирає, або судна- дає відповідний вирок. Ні першого, ні другого, ні третього немає, а ми робимо вибори, – сказав В. Ющенко. Питання однак утому, які справжні наміри криються за словами президента травня – традиційний День міста в Києві. Цікаво, чи отримають кияни
25 травня задоволення від другого святкового дня – виборів. Чи, може, прокинуться післясвяткових вихідних з почуттям післявиборчого похмілля.
Петро Андрусечко, Познань березня. Парламентський комітет з питань європейської інтеграції розробляє програму інформування населення про НАТО на 2008–2011 роки. При цьому президент Віктор Ющенко заявляє, що достатньо роки, щоб переконати більшість українців у корисності вступу в Альянс.
24 березня. Президент Ющенко підписав закон, що ліквідує Тендерну палату.
Верховна Рада на засіданні 20 березня ухвалила закон, що скасовує чинний нині закон про держзакупівлі. Законом доручається Кабінету міністрів протягом двох тижнів внести до парламенту нову редакцію закону про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти березня. Центральна виборча комісія визнала обраними 15 депутатів Київської міської ради, таким чином ліквідувавши прочерновецьку більшість у Київській міській раді. Раніше 15 депутатів Київської міськради були позбавлені депутатських повноважень у зв’язку з виходом із фракції БЮТ у Київраді.
25 березня. Кабінет міністрів планує введення з 1 квітня щомісячної адресної допомоги пенсіонерам-інвалідам, пенсіонерам з неповним стажем роботи і пенсіонерам, які втратили годувальника. Наданий час пенсія для осіб цих категорій складає 284 грн. з урахуванням індексації. Уряд планує встановити мінімальні виплати інвалідам у розмірі не менше 481 грн. Для українців, які втратили годувальника, на одного непрацездатного буде припадати також
481 грн, на двох непрацездатних – 577,2 грн, на трьох і більше – 721,5 грн. На реалізацію цієї ініціативи з державного бюджету необхідно виділити додатково один млрд. грн. на 9 місяців 2008 року березня. Влада України готує церковний розкол в Україні, що може статися вже цього року, вважає російський політолог Сергій Марков. Він також висловив думку, що за цими планами стоять президент України Віктор Ющенко і його брат Петро Ющенко березня. Українці, яких було примусово виселено з польської території всередині минулого століття, нині вимагають пільгових умов в’їзду до Польщі для себе і своїх нащадків. Спрощені умовив їзду до Польщі для цієї категорії українців існували з 2003 року, від часу підписання відповідної міжурядової угоди, але після приєднання Польщі до Шенгенської зони пільги було скасовано. Голова Об’єднан- ня „Закерзоння“ Володимир Середа заявив, що депортовані українці і їхні нащадки не претендують на шенгенські візи, а лише прагнуть мати доступ до пам’ятних місць і могил родичів березня. Громадський рух Народна самооборона планує наприкінці весни провести загальноукраїнську конференцію, на якій може заявити про створення на її базі нової політичної партії. Юрій
Луценко вважає, що в Україні, по суті, створилася двопартійна система, а нова огляд подій
Наразі найбільші шанси на перемогу в Черновецького
партія може стати третьою силою, яка запропонує свій майданчик для всіх, хто вірить в ідеали Помаранчевої революції березня. Президент Ющенко категорично наполягає, щоб уряд переглянув рівень прожиткового мінімуму у бюджеті нарік. До такого рішення спонукає високий рівень інфляції, вважає Ющенко.
25 березня. Позачергові вибори мера Києва та Київради коштуватимуть 16 млн.
530 тис. грн., повідомляє прес-служба Центральної виборчої комісії березня. Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк критикує Кабінет міністрів зате, що він не розробив і не подав на розгляду парламент зміни до закону про державний бюджетна рік, хоча обіцяв це зробити ще у березні.
26 березня. Один із власників При- ватбанку“ Ігор Коломойський заявляє, що веде переговори про придбання 50 % компанії „РосУкрЕнерго“, вважаючи цю компанію дуже перспективною.
27 березня. У четвер вранці в міліції помер Володимир Шульга, один із засновників компанії Фокстроті один зі свідків у справі про отруєння Ющенка. Шульгу затримали напередодні ввечері. Він відмовився давати свідчення без адвоката, подзвонив своєму захисникові й очікував його в коридорі, де йому стало погано і він одразу ж помер. За попередніми даними, у нього не витримало серце. Втім, не виключають і факту вбивства.
27 березня. Народний депутат від НУ–НС Ігор Кріль очолив нову партію Єдиний Центр. До президії партії увійшли народні депутати України Оксана Білозір, Олеся Оробець, Михайло Полянчич, Віктор Тополов.
27 березня. Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко очолить список депутатів до Київради на наступних дострокових виборах березня. Президент Віктор Ющенко сподівається, що на території музейного комплексу Мистецький арсенал буде створена бурштинова церква, а зокрема, іконостас та облицювання стін буде зроблено з бурштину, що добувається в Україні. Глава держави також повідомив, що в підвалах Арсеналу розташуються музеї, у яких буде демонструватися історія України від періоду Палеоліту до наших днів. Планується, що цей музей буде більшим за відомі „Лувр“ та Ермітаж березня. Відомий український боксер Віталій Кличко має намір балотуватися на посаду мера Києва шляхом самовисування. Кличко також заявив, що блок його імені має намір іти на вибори в Київську міську раду квітня. Близько 50 працівників МВС перешкодили 25-30 мітингувальникам з прапорами Компартії та Руського блоку підійти до Секретаріату президен- огляд подій
Чим, властиво, закінчився квітневий саміт НАТО в Бухаресті Повним фіаско прагнень України, стратегії США і великою перемогою Росії та її погроз Або тактичним маневром тих, хто не бажає саме в цей момент дражнити Росію, тому йде нарізні тимчасові поступки, хоча в недалекій перспективі все ж таки бажає бачити Україну у Північноатлантичному Альянсі?
Причини неприєднання України до ПДЧ наводяться різні, але як Росія, такі деякі її союзники у старій Європі згадують передусім ту, що буцімто українське суспільство ставиться до такого кроку ворожо і що у цьому питанні бракує національного консенсусу. Та результатів референдуму, на якому б український народ від інтеграції у НАТО відмовився, наразі ще ніхто не бачив, а вся нинішня і попередні влади України декларують бажання держави увійти в Північноатлантичний Альянс. Підтвердженням чого може слугувати не лише січневий лист президента України Віктора Ющенка, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та голови Верховної Ради Арсенія Яценюка до генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера, але також підпис нині опозиційного лідера Віктора Януковича під Універсалом національної єдності 2006 року, в якому він погодився на вступ до НАТО (не кажучи вже проте, що Партія регіонів уроці голосів за підтримала вступ до НАТО, закріпивши цю мету в Законі про основи національної безпеки. В Бухаресті НАТО дало Україні обіцянку, що вона все-таки колись буде в Альянсі, але і надалі залишається питанням, наскільки довго захочуть Німеччина і Франція йти назустріч Росії, наскільки може помінятися закордонна політика США після зміни головної персони Білого дому і закордонна політика Росії після відходу Путіна Якщо ще кілька років тому, при розмові про Україну в НАТО західні і центральноєвропейські коментатори поблажливо посміхалися, нині вони б’ють на сполох і питають, чи проте, хто стане членом НАТО, буде вирішувати Росія І чи в такому випадку можна ще НАТО називати символом демократичних країн Натомість американські і російські коментатори говорять про успіх саміту та перемогу і одних, і других. Адже США отримали перемогу утому, що члени НАТО дали добро для антиракетної системи у Центральній Європі, незважаючи на протести Кремля, а Росія пишається тим, що Україні і Грузії не вдалося приєднатися до ПДЧ. За словами міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, Україна потрапить у НАТО тільки через труп Росії, але ж через ПРО російські генерали вже також націлювали ракети на Прагу і Варшаву. Краще може прислухатися до слів польського прем’єра Дональда Туска, який під час останнього візиту до Києва сказав про приєднання України до ПДЧ наступне Як не сьогодні, то завтра, як не завтра, то післязавтра. В кількох наступних статтях пропонуємо глянути на цю тему очима коментаторів з різних країн.
-ред- Перемога чи поразка?
Фото: Петро Андрусечко
з краю таз метою пікетування візиту президента США Джорджа Буша квітня. Президент США Джордж Бушу Києві заяввив, що США підтримує і далі підтримуватиме приєднання України до плану дій щодо членства в НАТО квітня. Заступник спікера Верховної Ради Криму Михайло Бахарєв вважає, що кримська влада має подати до суду на міністра освіти Івана Вакарчука за розпалення міжнаціональної ворожнечі. Заява прозвучала в рамках обговорення питання про використання української мовив ході зовнішнього тестування при вступі до вузів квітня. Якби вибори в Києві відбулися найближчим часом, більшість голосів набрав би Леонід Черновецький. Згідно з результатами дослідження соціологічного фонду Демократичні ініціативи за нього готові проголосувати 25,4 %. На другому місці – Віталій Кличко (21,3 %). Участь у дострокових виборах мера Києва готові взяти 70,3 % киян. При цьому
55,3 % киян підтримують постанову Верховної Ради про призначення дострокових виборів мера Києва.
2 квітня. У Міжнародному валютному фонді прогнозують, що рівень інфляції в Україні цього року досягне 20–22 %. За оцінками, інфляція утримається на нинішньому високому рівні приблизно до середини поточного року. Але після цього в МФВ прогнозують спад рівня інфляції в Україні. Заданими Держкомстату, в Україні інфляція в лютому 2008 року становила 2,7 %, в січні-лютому – 5,7 %, а в березні – 3,8%. Минулого року інфляція сягнула 17 %, що було найвищим показником за останні роки. Світовий банк також погіршив прогноз інфляції в Україні з 13,8 % до 17,2 % уроці. Втрати фізичних осіб-власників банківських депозитів через високу інфляцію в першому кварталі цього року оцінюються в 9,8 млрд. грн.
2 квітня. Депутати Держдуми Росії пропонують не спекулювати на темі голоду х років у СРСР і шанувати пам’ять усіх семи мільйонів жертв, незалежно від національності. Таку заяву ухвалили депутати Держдуми на засіданні в середу, не визнавши факту Голодомору як геноциду квітня. Середня тривалість життя українця на 11 років менше, ніжу Європейському Союзі, а за останні 10 років нація втратила близько 4 мільйонів осіб. Більше за все побоювань викликає надсмертність чоловіків квітня. Україна не одержала запрошення до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Разом з тим глави держав країн-членів НАТО прийняли рішення про початок інтенсивних політичних консультацій з Україною і Грузією на високому політичному рівні для того, щоб вирішити питання, що залишилися для рішення щодо переходу до виконання ПДЧ. Ге- огляд подій
Минув вже певний час від саміту в Бухаресті і ми повинні відійти від риторики на кшталт перемога чи поразка. Так оцінювати можуть хіба політики, а ми маємо підходити більш зважено, аргументовано. Тому я вважаю, що виходячи зі змісту рішень, які були ухвалені, це, безперечно, значний крок вперед у відносинах України і НАТО. І безумовно, факт політичного визнання перспективи членства України в НАТО, яке вперше прозвучало в офіційних документах Альянсу, є надзвичайно важливим.
Якщо повертатися до Бухаресту, то я думаю, що на день саміту склалася низка обставин, які унеможливили на той момент ухвалення такого рішення. Частина обставин стосується внутрішньої ситуації в Україні, частина
– внутрішньої ситуації в Альянсі. Тому не можна пояснити саме таке рішення лише однією обставиною. Це комплекс обставин. І в принципі, я не вважаю це надто великою проблемою. Саме через те, що дійсно Україна лише у січні офіційно звернулася за ПДЧ. Ще напередодні саміту у всіх професійних коментарях звучала думка проте, що дуже малоймовірно, що саме на бухарестському саміті ми можемо отримати позитивне рішення.
Стосовно російського впливу, то російський фактор вплинув на результат саміту, однак не напряму, а радше опосередковано, через зацікавленість кількох західноєвропейських держав зберегти певний простір для маневру у відносинах з Росією. І тому вони наданому етапі (пов’язаному з проблемою Косова і протиракетної оборони, з низкою інших проблемне вважали за потрібне додавати ще один фактору конфлікт з Росією. Зрозуміло, що тут багато в чому працює очевидне переплетення політичних і бізнесових інтересів частини європейських еліт, пов’язаних чи зацікавлених у нарощуванні енергетичної співпраці з Росією. Це, зокрема, свідчить і про зростання залежності Західної Європи від Росії в цих питаннях.
А що ще може зробити Москва, аби заблокувати співпрацю України з НАТО?
Я думаю, що сама вона немає можливості заблокувати інтеграцію України з НАТО. Усі реальні способи блокування цих відносин знаходяться в самій Україні, але зрозуміло, що вони певною мірою можуть бутика- талізовані за допомогою Росії. Тобто, сама по собі Росія може підштовхнути деякі процеси в Україні, які значно ускладнюють інтеграцію в НАТО. Зокрема, це питання співпраці у газовій сфері, до якого Україна дуже чутлива, і Росія може висунути низку неприйнятних пропозицій. З іншого боку, саме в цій сфері Росія буде вміло підігравати розколу правлячої коаліції. Адже відомо, в правлячій коаліції є різні підходи до організації ринку газу, а Росія може спровокувати розкол. А наслідком розколу буде значне відсунення перспективи приєднання до ПДЧ.
Другий момент – цього літа обов’язково буде спроба зірвати військові навчання за участю країн НАТО за сценарієм 2006 року (коли у Феодосії блокували прибуття іноземних військових на територію України. І це вже питання до української влади чи вона зробила висновки з 2006 року, чи справді буде доведено спроможність влади виконувати програми міжнародної співпраці, зокрема у військовій сфері Чи знову ці плани стануть заручниками кількох сотень по-екстремістському налаштованих жителів Криму, підтриманих російськими дипломатами, російськими медіа.
Безумовно, і Чорноморський флот є політичним фактором в Україні. І його збереження та намагання Росії відтягти переговори про початок його виведення зумовлене бажанням зберегти потужний політичний важіль впливу на Україну. Безпосереднього взаємозв’язку між членством НАТО і перебуванням флоту до 2017 року немає. Це не висувається стороною НАТО як перешкода для початку інтеграції України в НАТО.
Інше питання – сприйняття НАТО в українському суспільстві. Це питання віддаленішої перспективи. Негативне сприйняття залежить від дуже багатьох чинників це і негативна репутація американської адміністрації сьогодні в Україні. Адже, як свідчать дослідження, саме ставлення до США та їхньої зовнішньої політики значною мірою впливає наставлення до НАТО Москва немає можливості заблокувати інтеграцію України з НАТО
коментарій
огляд подій неральний секретар НАТО Яап де Хооп
Схеффер заявив у Бухаресті, що Альянс очікує на вступу майбутньому України і Грузії до НАТО.
4 квітня. Президент Віктор Ющенко заявив, що в Україні не будуть розміщені військові бази інших країн, незважаючи на вступу НАТО квітня. Президент Ющенко звільнив послів України в Німеччині та Росії. Посла України в Німеччині Ігоря Долгова звільнено в зв’язку з бажанням знайти нові форми співпраці з Берліном. Посла України в Росії Олега Дьоміна звільнено в зв’язку з досягненням ним пенсійного віку квітня. Нинішній Київський міський голова Леонід Черновецький був п’ятдеся- тим, хто подав заяву до Київської міської територіальної виборчої комісії про намір балотуватися на посаду мера столиці. Після нього заявки подали ще 4 осіб квітня. Лідер партії Єдиний Центр Ігор Кріль вважає, що Народна самооборона є п’ятою колоною у фракції НУНС, яка бореться проти президента квітня. Кабінет міністрів доручив Державному комітету статистики розробити до 2009 року проект підготовки і проведення Всеукраїнського перепису населення року. Заданими Держкомстату, на 1 лютого чисельність населення України складає 46,3 млн. осіб квітня. Прем’єр Юлія Тимошенко переконана, що Україна може і повинна бути світовим лідером у галузі видобутку та переробки мінеральної сировини квітня. Кількість людей, що перетнули західний кордон України, за останні
3 місяці скоротилася на 11 % у порівнянні з аналогічним періодом минулого року.
7 квітня. Президент Росії Володимир Путін пригрозив, що у випадку вступу в НАТО Україна може припинити своє існування як єдина держава. Звертаючись до Буша, він сказав Ти ж розумієш, Джордж, що Україна – це навіть не держава Що таке Україна Частина її територій – це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами квітня. Голова аграрного комітету парламенту Микола Присяжнюк (Партія регіонів) говорить, що ринок землі може запрацювати до липня–серпня цього року, хоча вважає нормальним, якщо ринок запрацює з 1 січня 2009 року. Ми б хотіли, щоб власник паю отримував у середньому 10–12 тисяч гривень за гектар. І будемо пропонувати Кабміну, щоб ця цифра бралася за основу при розрахунках вартості ділянок. При цьому реальна вартість землі зараз є в десятки разів більшою.
7 квітня. Білорусь відмовилася від імпорту електроенергії з України. Вартість української електроенергії неприйнятна в Україні. Тому непопулярність Буша переноситься на непопулярність НАТО. Перспектива зміни адміністрації США також може дещо сприяти зміні ситуації. Крім того, популярність української влади є доволі низькою. Власне суспільство не надто схильне підтримувати будь-які ініціативи, які йдуть від недуже популярної влади. По-третє, активна робота контрпропаганди. Бо контрпропаганда ведеться як засобами опозиційних партій та підконтрольними їм медіа, такі власне безпосередньо з Росії, яка має вплив на значну частину українського інформаційного простору. Тому я не маю ілюзій щодо швидкої позитивної зміни громадського ставлення. Однак є можливість продовжити позитивну тенденцію зростання підтримки, яка спостерігається останнім часом.
На сьогодні маємо політичну єдність влади, в принципі, на всіх рівнях. Що стосується президента, прем’єр-міні- стра, міністра оборони, міністра закордонних справ – хоч вони всі належать до різних політичних угруповань і між ними є конфлікти, але в питанні НАТО жодних суттєвих відмінностей не спостерігається.
На мою думку, ймовірність отримання ПДЧ у грудні приблизно 50 %. Я думаю, існує ймовірність, що це рішення буде оголошене лишена наступному саміті, який відбудеться наступного року. І це знову залежить від стійкості правлячої коаліції, наявності легітимного уряду, парламенту тощо. Якщо знову буде сповзання у політичну нестабільність, питання буде відкладене, як його відклали у 2006 році.
Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євроaтлантичного Співробітництва, Київ
„… основне протистояння ще попереду Другий етап розширення НАТО – це логічне продовження першого, коли прийнято країни Центральної Європи. Однак тепер для Росії ситуація стає небезпечнішою, оскільки НАТО підбирається впритул до її кордонів. Тому реакція збоку Росії буде жорсткішою, ніжу х роках. Для Росії результат саміту в Бухаресті – це лише проміжний етап, але очевидно, що США не залишать спроб втягнути Україну до НАТО. Тому основне протистояння ще попереду.
А як Росія може намагатися блокувати вступ України до Альянсу В першу чергу, це різноманітні економічні санкції. Спроби поставити питання про приналежність Криму мені уявляються безперспективними. Ця погроза не може бути реалізована технічно, а значить, немає сенсу її використовувати. Яне виключаю, що ЧФ залишить Севастополь до 2017 року. Він вжене має серйозного військового сенсу. Його потенціал значно поступається навіть турецькому флоту.
Що стосується геополітичних наслідків членства України та Грузії в НАТО з російської точки зору, то мова йде про створення навколо Росії санітарного кордону, який в перспективі може загрожувати територіальній цілісності держави. Вступ Грузії до НАТО може стати відправним пунктом для війни на Кавказі, оскільки, отримавши натівську парасольку, [Міхаїл] Саакашвілі може ризикнути повернути Абхазію та Південну Осетію військовою силою.
Я вважаю, що розширення НАТО, швидше за все, протягом найближчих п’яти років не відбудеться. Ну, а через п’ять років НАТО взагалі може припинити своє існування або серйозно трансформуватися. Думаю, що в середньотерміновій перспективі міжнародна політика буде регіоналізуватись, і на місце неефективних глобальних систем безпеки будуть приходити регіональні системи. Я думаю, що є майбутнє у європейської системи безпеки за участю Росії та України, але без США. А сама Росія цілком успішно розвиває свої політично-військові проекти, як
ОДКБ та ШОС.
Євгеній Мінченко, генеральний директор Міжнародного Інституту Політичної Експертизи, Москва коментарій
з краю огляд подій для Білорусі – вона вища за собівартість електроенергії, яку виробляють білоруські станції, – сказав перший заступник міністра енергетики Білорусі Едуард
Товпенець.
7 квітня. Однією з основних причин зростання цінна соціально значущі лікарські засоби в Україні є суб’єктивний чинник
– підвищення зарплат, пенсій та стипендій заявив міністр охорони здоров’я України Василь Князевич. Гадаю, ми зможемо домовитися про замороження цінна ліки першої необхідності від вітчизняних виробників зазначив він.
7 квітня. Рахункова палата вважає неефективним використання Київською міською держадміністрацією і Міністерством фінансів 400 млн. коштів, виділених на реалізацію Програми забезпечення виконання в 2007 році Києвом функцій столиці України квітня. Президент Віктор Ющенко зупинив прийнятий урядом порядок проведення земельних аукціонів. 27 лютого уряд прийняв постанову, яка виходить за рамки його компетенції, оскільки, відповідно до Земельного кодексу, порядок проведення земельних аукціонів повинен встановлюватися виключно законом. Окрім того, постанова містила положення, які відсилали до тих норм законодавства, які ще необхідно прийняти
– прокоментував президент.
8 квітня. Німеччина, яка голосувала проти надання Україні ПДЧ, вважає невідворотним приєднання України до НАТО – заявив міністр закордонних справ Німеччини
Франк-Вальтер Штайнмаєр. Водночас, верховний представник Євросоюзу із зовнішньої та безпекової політики Хав’єр
Солана вважає, що Україна недостатньо політично згуртована, щоб стати частиною Заходу вже сьогодні квітня. Україна і Лівія домовилися відновити роботу з розвідки і видобутку нафти і газу на території Лівії.
8 квітня. Укрзалізниця вважає пріоритетним завданням запровадити на окремих напрямках швидкісний рух пасажирських поїздів до 200 км/год при підготовці до Євро. Швидкісним рухом планується з’єднати Київ з тими містами, де проходитимуть футбольні матчі. Спочатку передбачено обладнати швидкісні напрямки Київ–Полтава, Київ–Донецьк і Київ–Дніпропетровськ. Після чого буде організований швидкісний напрямок до Львова, Одесита Харкова квітня. Київські міські організації партій Народний Союз Наша Україна і Уперед, Україно створили блок Наша Україна – Народна Самооборона для участі у виборах Київради. Блок включив у першу п’ятірку списку кандидатів у депутати Київради Юрія Луценка, Юрія Зубка, Олександра Морозова, Катерину
Лук’янову і Віталія Ярему. При цьому міністр внутрішніх справ Юрій Луценко не Наскільки позиція Польщі зумовлена бажанням підтримати Україну, а наскільки прагненням насолити Росії?
Бухарестський саміт досить однозначно ствердив, що Україна буде членом НАТО. На мою думку, декларації, які прозвучали в румунській столиці, мають важливий символічний вимір. Якщо колись Україна опиниться в Північноатлантичному Альянсі, то про саміт в Бухаресті писатимуть у підручниках історії. Максимальним очікуванням щодо цієї зустрічі у верхах було прийняття плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО для України, чого не сталося. Проте важливо, що всі держави-члени НАТО погодилися з тим, що в майбутньому Київ буде повноправним учасником цього військово-політичного союзу. Ще півроку тому важко було уявити аж таку одностайність. Франція та Німеччина, які заблокували ПДЧ, все ж погодилися на натівське майбутнє України. Ці дві держави здійснили величезний прогресу цьому питанні. Прикметно, що сталося це фактично впродовж останнього тижня перед самітом. Та водночас треба зауважити, що в рішеннях саміту нема конкретних пропозицій щодо зближення України з НАТО. Рішення про ПДЧ для України може бути прийняте не швидше, ніж наприкінці цього року. Учасники зустрічі в Бухаресті не взяли на себе жодних зобов’язань щодо якихось конкретних термінів вступу України в НАТО. Тож якою мірою рішення бухарестського саміту важливі у символічному вимірі, такою ж мірою у сенсі практичному вони незначні. Щойно майбутнє покаже, як саме складатимуться стосунки України з НАТО. Важливу роль у цьому процесі відіграватиме внутрішня ситуація в Україні, а також позиція країн-учасників блоку.
Щодо винятково активної позиції Польщі в лобіюванні інтересів України на бухарестському саміті, то це цілком природно з двох причин. По-перше, з огляду нате, що поширення НАТО на схід, до сусідньої України, з точки зору Варшави – це експорт стабільності. Причому не тільки політичної, ай економічної. Стабільніша сусідня Україна – стабільніша Польща. По-друге, саме з Україною Польщу нині єднають особливі, справді партнерські стосунки, тож польська політична еліта реалізовує проукраїнський вектору своїй політиці свідомо, послідовно, навіть із відчутною емоційною заангажованістю. Можна згадати про ще одну, третю, гіпотетичну причину проукраїнської позиції Варшави. Цю гіпотезу висувають деякі аналітики в Польщі таза її межами. Йдеться про т.зв. антиросійську мотивацію польсько-українського зближення. Прибічники такого підходу ставлять запитання Якою мірою позиція Польщі зумовлена бажанням підтримати Україну в її устремліннях до НАТО, а якою
– бажанням насолити Росії?“
Чому з-посеред посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи саме Польща найбільше заангажувалася в лобіювання українських інтересів, що так не співпадають з інтересами російськими Думаю, тут вельми важливий фактор історичного минулого Польщі, в якої досвід стосунків із Росією особливо сумний. Інший важливий фактор – географічний, тобто безпосереднє на відміну від, скажімо, Чехії) сусідство Польщі з Україною. Не забуваймо також про третій, не менш істотний фактор – прагнення Польщі відігравати істотну роль в Європі.
Анджей Шептицький, аналітик Польського інституту міжнародних справ викладач Варшавського університету, Варшава коментарій
огляд подій висуватиме своєї кандидатури на посаду мера Києва. За словами міністра, у разі, якщо найближчими днями БЮТ висуне свого кандидата в мери, він особисто візьме заруки Турчинова і Кличка для того, щоб в процесі дискусії хтось із них відмовився від мерських амбіційна користь іншого, бо інакше переможе Чер- новецький. Виборча кампанія з виборів мера Києва і Київради стартувала 26 березня. Позачергові вибори мера Києва і Київради відбудуться 25 травня квітня. До першої п’ятірки списку БЮТ до Київради включені Юлія Тимошенко, Олександр Турчинов, Микола Томенко, Олександр Зінченко та Анатолій Хос- тікоєв. Кандидатами на посаду мера будуть Олександр Турчинов, Олександр
Зінченко, який уроці звинуватив уряд Тимошенко у хабарництві та Сергій
Тігіпко, який очолював штаб Януковича уроці квітня. За останній тиждень МВС передало до органів прокуратури матеріали ще на 10 кримінальних справ щодо зловживання київської міської влади квітня. Кандидат в мери Києва Віталій Кличко заявляє, що не зніме своєї кандидатури за жодних обставині особливо на користь кандидата від БЮТ квітня. У виборах до Київради візьме участь Блок Омельченка Олександра Олександровича, асам Омельченко, який був мером Києва протягом двох термінів, зареєструвався кандидатом у мери. Цікаво, що за цей час до Київської міської територіальної виборчої комісії надійшло
117 заявок на реєстрацію кандидатами на посаду мера Києва, втім, зареєстровано лише 41 кандидата, а також 17 партій і блоків. Є дві особи з прізвищем Черно- вецький та три з прізвищем Омельченко.
10 квітня. Створення зони вільної торгівлі з Україною Євросоюз розглядає як приклад наслідування для країн, що співпрацюють з ЄС в рамках політики сусідства. Досвід організації вільної торгівлі ЄС та України буде перенесений на всі інші країни-сусіди, які прагнуть поглибити торговельні відносини з Євросоюзом.
10 квітня. Не менше 4,5 мільйонів наших остарбайтерів живуть у 9 країнах світу, такі дані Інституту народознавства НАНУ. Росія сподобалася чоловікам, Італія
– жінкам, а Нідерланди – повіям. Більше за все українців працюють у Російської Федерації, з них нелегально – понад
91,5 % (1,8 млн осіб. Друга за популярністю Італія. Зараз там працює 0,5 млн. наших, із них 60 % – нелегально. Водночас, більшість українців хоче повернутися, зазначають експертиз міграції. „80 % опитаних мріють про Батьківщину, але
80 % з них не можуть сказати, коли квітня. Верховна Рада ратифікувала протокол про вступ України до Світової організації торгівлі. За проголосувало
411 депутатів. На тридцятий день після
Александер Дулеба – аналітик Словацького товариства закордонної політики (SFPA), неурядової, але дуже впливової і авторитетної в Словаччині організації. З початку х років концентрує свою увагу на пострадянській Україні – на її відносинах зі Словаччиною, прийнятті нею європейських політичних стандартів та її євроатлантичних інтеграційних амбіціях.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал