У к р а ї н с ь к и й ж у р н а л Тодішній чехословацький




Сторінка1/6
Дата конвертації23.12.2016
Розмір1.24 Mb.
  1   2   3   4   5   6
Український журнал Тодішній чехословацький комунізм був у найкращій формі, яку коли-небудь мав який-небудь комуністичний режим. Брежнєвські танки того серпневого дня розгромили може єдиний шанс на відродження комунізму.
Лубош Палата
Тема: За єден кінець
Столітній Шелест
Під знаменом антисемітизму
Боротьба за Київ
НАТО: Перемога чи поразка ціна 30 Kč
в нашому просторі
В НАТО якось іншим разом
То був один із найгірших самітів НАТО, які відбулися за останні п’ятнадцять років. Альянс не справляв враження цілісної організації. А Бухарест, який було вибрано для зустрічі, на моє глибоке переконання – найбридкіша столиця у Європі.
Ну, можливо, за винятком хіба Мінська, але у ньому, найімовірніше, жоден із самітів НАТО ніколи не відбудеться, принаймні до того часу, поки Александр Лукашенко буде серед живих. А палац Чаушеску, в якому у квітні зібралося майже п’ятдесят президентів і прем’єрів – безумовно, найпотворніше місце для саміту НАТО (що декларує себе спільнотою демократичних держав, яке лише можна було вибрати.
Причому, про самих румунів нічого поганого сказати не можу. Поліцейські поводилися чемно організація, в рамках можливостей, працювала інформацію можна було отримувати на всіх світових мовах (включно з українською. І якби людина не мусила щодня писати та висилати матеріали своїм редакціям, а була завсідником обідніх та вечірніх фуршетів, то в Бухаресті можна було бий набрати кілька зайвих кілограмів.
Бухарест, як я вже сказав, негарний. Це місто, понівечене кількома землетрусами, по- нищене Другою світовою війною і добите жорстокою комуністичною диктатурою вже, мабуть, гарним ніколи і не стане. Може, колись буде багатим або принаймні не буде бідним. Атмосфера бруду і злиднів, що панувала тут під час мого попереднього візиту, зникла. Таке собі місто, трохи бідніше ніж Київ. А різницю між Чехією і Румунією можна найкраще продемонструвати на відмінностях двох національних автомашин – чеської (хоча нині вже дещо німецької) Шкоди Октавії та румунської (і французької) „Дачії Логан“. Як це авто, добре – запитав я таксиста, жовтий „Логан“ якого мав за собою якихось двадцять п’ять тисяч кілометрів пробігу. Для цієї країни – добре. Так як, зрештою, цілий той саміт.
Самі переговори були, властиво, сумішшю кількох паралельних історій. Тією першою, яка особливо нікого дуже і не цікавила, було розширення Альянсу на Хорватію та Албанію. І, як ще всі сподівалися в перший день саміту, також на Македонію. Та в результаті Македонію в НАТО не запросили. Греки, в яких на сумлінні лежить жорстоко гноблена македонська меншість на півночі країни, поводять себе супроти македонців відверто істерично і цього разу знову затялися. Буцімто, поки Македонія називається Македонією – її в НАТО не буде, – сказали і не поступилися. Ситуація незручна, але з огляду на консенсусні рішення Альянсу – нерозв’язна.
Наступною справою, яка цікавила передусім чехів і поляків, були переговори довкола протиракетної оборони. Чехи з американцями під час саміту повідомили про закінчення переговорів щодо радару в Чехії і в заключні документи саміту їм вдалось увести речення, що Альянс не проти протиракетної системи, якщо американці повністю беруть на себе фінансування. А саме це може стати ключовим, аби договір пройшов через розсварений чеський парламент. З іншого боку, поляки, на території яких мала би стояти американська протиракетна парасоля, в Бухаресті мабуть усвідомили, що після домовленості між американцями і чехами в них набагато менший простір для маневрів. А польська мрія проте, що Вашингтон взамін за протиракетну парасолю озброїть польську армію, в Бухаресті почала розвіюватися.
Надзвичайно важливою справою, яку вдалось на саміті хоч і недуже, але все ж таки зрушити, було питання Афганістану, де НАТО програє війну з Талібаном, якому вдалось взяти під контроль деякі провінції на півдні країни. Американці радо застосували б іракський рецепт – більше військових і навчання афганської армії. Але до Афганістану, який пахне цвинтарем і звідки змушені були забратися британці і совєти, ніхто дуже свої війська посилати не хоче. І тому інформація, хоч і не цілком нова, що Франція Ніколя Саркозі вишле в Афганістан 700 військових, стала однією із основних відомостей саміту. Ну, ніякої кращої, якщо йдеться про Афганістан, просто до диспозиції не було.
Лише десь скраєчку, до того ж водному пакеті із приїздом „тодіщепрезидента“ і вже
„майжепрем’єра“ та „майжевождя“ Владіміра Путіна, знайшлося місце для питання, як саміт відреагує на інтерес України та Грузії щодо членства в НАТО. А кращого результату годі було чекати. Розширення НАТО на Київ і Тбілісі лобіював передусім Джордж Буш, який більшість європейців вже тривалий час дратує. Путін виступає проти цієї ідеї, а йому дуже хотіли б сподобатися багато європейських керівників. І якщо вже він ласкаво зволив у Бухарест заїхати, то ці європейці намагалися бути з ним якнайлюб’язнішими. І те, що НАТО в Бухаресті сказало Україна і Грузія колись в Альянс таки потраплять – при цьому всьому видалося чудом. А остаточну відповідь почуємо вже колись наступного разу. Зрештою, отримати запрошення в НАТО саме у цьому потворному диктаторсько-орієнтально- му палаці – не було би ознакою доброго смаку. Eckelhaft, як соковито кажуть чехи.
Лубош Палата, редактор газети „Лідове Новіни“, Бухарест
www.ukrzurnal.eu зміст
„Український журнал Інформаційний культурно-політичний місячник для українців у Чехії, Польщі та Словаччині 5 (35), 2008, рік четвертий
Видає: РУТА, e-mail: ukrzur@seznam.cz
Редколегія:
ПрагаЛенка Віх (головний редактор, Богдан Копчак, Валентина Люля, Інна Біланин, Івана Ґрешлик, Богдан
Зілинський, Рене Кочік, Яна Леонтієва
Варшава Ростислав Крамар, Петро Тима, Анна Коженьовська-Бігун, Ярослав Присташ
ПряшівОлесь Мушинка
Київ Богдана Матіяш, Петро Андрусечко
Коректор: Надія Іздрик
Художнє оформлення та верстка: Ондра Гулеш
Дистрибютор: CZ Press spol. Часопис видається за фінансового сприяння Міністерства культури ЧР
За достовірність викладених фактів відповідає автор статті. Редакція залишає за собою право не у всьому погоджуватися з думками і поглядами авторів, скорочувати матеріали і виправляти мову. Рукописи не повертаються.
Реєстрація: МК ČR E 16026
ISSN вдома на чужині
6
Богдан Копчак
Українські плани в Празі підтримали навіть угорці 7
Олександр Бойченко
На російсько-німецькому кордоні без змін?
8 Ростислав
Крамар
Пристрасті навколо карти поляка 8
Лукаш Адамський
Певна категорія громадян ЄС матиме в Польщі ряд пільг
Алоїс Волдан:
Спершу постать Мазепи знайшла своє відображення не в російській, а в західноєвропейській культурі
Яніна Мельнікова
День білоруської неволі
Стефанія Кавалєвская
Ненаціональна трагедія Білорусі
14
Давід
Свобода
Боротьба за чужу душу XIII
Будувати великоруський міст там, де є природний український брід?
гості
16 Мілан
Барта:
Родинам жертв го року відшкодування виплатила чехословацька сторона“
тема: 1968 19
Лубош Палата
Найгарніша весна моїх батьків
20
Іван
Гвать
За єден кінець мож би нам потягнути.
„Празька весна 1968 р. вжитті українців ЧССР
25
Ленка
Віх
Справа запрошення і двоє українців
26
Юрій
Шаповал
Столітній
Шелест
31

Петро Шелест Рішення мого народу – незалежна
Україна“
32
Петро
Тима
Польський й колись і нині
Фото: Зденєк Нудера
В4 пообіцяла Україні допомогу в інформуванні українського населення про вигоди можливого вступу в ЄС і НАТО.
Протягом 1968 року українська інтелігенція, функціонери КСУТ та багато дописувачів газети Нове життя та журналу Дружно вперед обговорювали засадничі болючі питання життя української національної меншини.
Наш читачу!
Для двадцятого століття характерні неоднозначні
події та постаті, які попри свою історичність
продовжують викликати в суспільстві різні
контроверсії та певною мірою впливають і на
сьогоднішню політику наших держав.
Саме такими є події го року та їх учасники, що
стали темою травневого номера нашого журналу.
Може видатися, ніби для нас – принаймні тих, хто
виростав у Чехословаччині – нічого нового з цього
приводу вжене скажеш. Може також видатися, що
68-й рік ужене скинути з п’єдесталу національної
пам’яті.
Однак тема 1968 року може бути новою, якщо
поглянути на неї з трохи іншої перспективи, скажімо,
української. Або ж, якщо зазирнути закордони
колишньої ЧССР. Адже в сусідній Польщі діялися
не менш цікаві речі, що – які чехословацькі події
– набрали міжнародного масштабу, хоча й через
свої, особливі аспекти. Саме в Польщі го року,
окрім внутрішніх змагань між консерваторами та
реформаторами за демократизацію суспільства
і соціалізм із людським обличчям, відбулася під
гаслом боротьби з сіонізмом жорстока антисемітська
кампанія, організована партійними й державними
органами. Її результатом стало обмеження
в громадянських правах представників однієї
з національних меншин – про це можна дізнатися
з матеріалів Петра Тими та Ондржея Коліпи.
У статті За єден кінець мож би нам потягнути
Іван Гвать розповідає проте, які процеси під час
Празької весни відбувалися на Східній Словаччині
всередині української та русинської спільнот. Яку
роль відігравав тоді Культурний Союз Українських
трудящих, і як до української меншини ставилися
словацький друк та шовіністичні організації,
а також – як до неї ставилася сама Комуністична
партія Словаччини. Не менш цікавою може бути
також історія запрошення, в якій далеко недругорядна роль відводилася першому секретареві
ЦК Компартії України та члену Політбюро ЦК КПРС
Петру Шелесту, портрет якого пропонує стаття
доктора історичних наук Юрія Шаповала. Постать
Шелеста – без огляду натечи був він задіяний
в інвазії Чехословаччини, чи лобіював її, чи лише
виконував лінію Москви й надалі залишається для
України контроверсійною персоною, про яку, без
сумніву, варто знати більше. Юрій Шаповал вважає,
що на відміну від, скажімо, Щербицького, Шелест
є постаттю, яка могла б консолідувати українське
суспільство, адже він був патріотом України і не
хотів бути сліпим знаряддям у руках Кремля
(чого, натомість, не скажеш про Василя Біляка,
найвідомішого русинського кравця і секретаря ЦК
Компартії Чехословаччини.
35
Ондржей
Кліпа
Під знаменом антисемітизму з краю
36
Петро Андрусечко
Боротьба за Київ
40

Олександр
Сушко
Москва немає можливості заблокувати інтеграцію України з НАТО
Євгеній Мінченко
„… основне протистояння ще попереду“
42

Анджей
Шептицький
Наскільки позиція Польщі зумовлена бажанням підтримати Україну, а наскільки прагненням насолити Росії
Александер Дулеба: Україна тепер в ситуації Словаччини перед 2002 роком“
45
Олена
Ночна
Сон розуму породжує потвор
46
Олег
Єльцов
Вирок вбивцям Гонгадзе крапки надіне розставлені
культревю
48 Галина
Петросаняк:
„Не розмінюватися на неважливе“
50
Галина Петросаняк:
Велике гуцульське весілля
Марко Роберт Стех
Європейська аристократка в українській літературі
Наталена Королева
Без коріння
Віліам Яблоніцкий
Ренесансний дух Мартіна Слівки
55
Юрко
Іздрик

А гулі
Loreley і український пост-рок
57 Рецензії та анотації
Дострокові вибори мера столиці
– своєрідна репетиція президентських виборів 2009–2010 років. Вони чудово вписуються в безконечний виборчий циклі паралізують державу.
Механістичність ритуальної поведінки немов продовжує інтимність нічного усамітнення, створює ілюзію продовження сну. Тобто створює ілюзію ілюзорності.
Пом’якшує повернення в шенгенську зону дня.
вдома на чужині вдома на чужині Для України четвертий тиждень квітня був успішним аж двічі в столиці Чехії Празі пролунало, що країни
Вишеградської четвірки (В) – центральноєвропейського регіонального партнерства – підтримують амбіції України щодо вступу в Європейський Союзі НАТО. Більше того, ці країни
– які є і членами ЄС, і НАТО – готові також простягнути руку допомоги Києву, аби той якомога швидше отримав від Альянсу План дій щодо членства (ПДЧ). Початок прес-конференції після зустрічі міністрів оборони країн В в Грзанському палаці, неподалік від Празького граду, затримується. На зустрічі представників Чехії, Польщі, Словаччини та Угорщини присутній гість – міністр оборони України Юрій
Єхануров. Якщо затримуються, значить, міністрам є про що говорити. Однак журналістам очікування видається довгим і нудним… На столі перед кріслом, де повинен ось-ось сісти Єхану- ров, мікрофони двох українських каналів. А журналісти з Києва зі своїми операторами щебечуть російською мовою, вірніше, суржиком…
Але повернімося до подій за два дні до цього.
Середа. Міністри закордонних справ країн В зібралися на зустрічі в празькому Чернінському палаці. Запрошено також двох гостей міністрів закордонних справ Швеції та України. Чому саме Швеції Атому, що уроці, коли Чехія на півроку очолить Європейський Союз, наступною після неї головуючою країною ЄС, за принципом ротації, буде саме Швеція. І ось, міністри В та Швеції підписали в Празі спільну заяву про підтримку прагнень України і Грузії стати в майбутньому повноправними членами ЄС та НАТО. Тобто заяву в підтримку тих країн, які на саміті НАТО в Бухаресті хоч і почули, що Альянс бажає їхнього вступу, але ПДЧ не отримали. Ніби були запрошеними дообіднього столу, але меню їм не подали.
„Головна частина переговорів була присвячена європейській політиці сусідства на Сході. Наше зацікавлення було сконцентроване на Україні, яка стала почесним гостем зустрічі. В нас була дуже глибока і серйозна розмова про відносини України з Європою та європейськими структурами, – заявив після зустрічі міністр закордонних справ Чехії Карел Шварценберг.
Міністр закордонних справ України Володимир Огризко на прес-кон- ференції стояв на символічному почесному місці, праворуч від чеського колеги, і мав змогу особисто звернутися до преси. Він підкреслив, що в заявах, ухвалених міністрами закордонних справ В, Київ почув саме те, нащо сподівався.
„Вишеградська група і Швеція підтримують європейську інтеграцію України. І друге речення зі спільної заяви міністрів закордонних справ країн В – ,вишеградські країни підтримують прагнення України та Грузії стати членами НАТО, – прочитав задоволений міністр Огризко зухвале- них заяв.
В4 пообіцяла Україні допомогу в інформуванні українського населення про вигоди можливого вступу в ЄС і НАТО. Міністр Огризко переконаний, що Києву це буде на руку – особливо в плані інформування щодо НАТО. За словами міністра, українці не проти НАТО – просто вони про нього не мають достатньої інформації. Тому нашим наміром є протягом наступного року–двох дати українцям максимальну кількість інформації щодо НАТО“.
Як відомо, в плані підтримки членства України в НАТО і надання їй та Грузії ПДЧ – у Бухаресті важливим був голос Угорщини. Перед самітом НАТО в Бухаресті Угорщина була єдиною посткомуністичною країною, яка не підписала лист на підтримку
ПДЧ для України, що його ініціювали Польща та Канада. Тоді все списали на прагнення угорського соціалістич-
Українські плани в Празі підтримали навіть угорці
Фото: Іван Тихий
Міністр оборони України Ю. Єхануров не приховує свого задоволення. Угорський міністр
Імре Серекеш підтримав Україну.
На російсько німецькому кордоні без змін?
За часів комуни поляки склали такий анекдот. До міліцейського відділку входить побитий і пограбований громадянин. На питання, що з ним сталося, відповідає, мовляв, якісь троє перестріли його на вулиці, надавали по морді і забрали гроші, одяг та цінні речі. І хто б це, на вашу думку, міг бути – запитує черговий міліціонер. Ясно хто американці. – А на підставі чого виробите такий висновок – Та от, б’ючи, вони все примовляли йоб тваю мать!“
Як видається, минулого місяця Польща найбільше говорила про саміт НАТО в Бухаресті, де 2–4 квітня польський президент Лех Качинський виборював для України і Грузії право інтегруватися колись у євроатлантичне товариство, іще більше – про жертв Катині, день пам’яті яких Польща вперше відзначила 13 квітня на загальнодержавному рівні. У моїй уяві між цими двома подіями існує виразний зв’язок, не бачити якого можуть хіба що Росія з Німеччиною.
Додатковим приводом порефлектувати на тему катинської трагедії стало, звісно, висунення на цьогорічного Оскара фільму Анджея Вайди „Катинь“, знятого за книгою Анджея Мулярчика „Post mortem“. Щодо якості фільму думки кінокритиків не були одностайними, але уважливості теми навряд чи хтось може сумніватися. Ну, хіба що Росія, яка засвою безглузду історію винищила стільки мільйонів людей і стільки разів намагалася приписати свої злочини комусь іншому, що для неї розстрілу квітні–травні 1940 року 22 тисяч польських офіцерів і подальше п’ятдесятирічне звалювання вини на своїх тодішніх дружбанів німців – це справді дрібниці. Щоправда, ніби відчуваючи якісь докори сумління – ясна річне перед поляками, а перед гітлерівцями – совєти, перш ніж „освободіть“ Варшаву, терпляче дали можливість влітку–восени 1944 року перетворити її на румовище.
Як син загиблого в Катині офіцера, Вайда не міг не зняти цього фільму. Як інтелектуал та інтелігент він просить не сприймати „Катинь“ по-русофобськи, бо його кіно – це порахунок з тодішнім режимом, а не з Росією. І власне за це я часами недолюблюю інтелектуалів. Звичайно, було б неправильно звинувачувати усіх сьогоднішніх росіян у злочинах комуністично-енкаведистської влади, але якщо станом нарік поскладати докупи російський комуністичний електораті відданих прихильників енкаведиста Путіна, то цей буде майже вся сьогоднішня Росія
– за винятком поодиноких голосів, розпачливого волання яких все одно ніхто не чує в пустелі великоруського шовіністичного цинізму.
Втім, те, що говорить твір автора, не завжди стовідсотково збігається з тим, що говорить сам автор. Не маючи наміру переповідати „Катинь“ Вайди і – тим більше
– вишукувати в ній недоліки, зверну увагу лишена дві речі. По-перше, початкова сцена фільму. 17 вересня 1939 року. На мості над Бугом зіштовхуються два людські потоки. Західний втікає від німців, східний від росіян. Обидві групи втікачів вважають, що чинять правильно, бо гірше, ніж є, вже бути не може. Як писав Андрухович Перебування між росіянами й німцями – історичне призначення Центральної Європи. Центральноєвропейський страх історично коливається між двома тривогами німці йдуть, росіяни йдуть. Найгірші ж історичні спогади Центральної Європи пов’язані з часами, коли німці й росіяни починали йти злагоджено з двох боків. За всю історію Європи ніщо їй не коштувало так дорого, як наслідки специфічної дружби Німеччини з Росією. Тому відтепер, почувши про якісь нові російсько-німецькі порозуміння – чи то щодо газопроводу в обхід Польщі, чи щодо розширення НАТО в обхід України, а чи про ще якийсь пакт Путіна-Ріббен- тропа – я завжди згадуватиму перші кадри фільму Вайди.
По-друге, Вайда зняв кіно не стільки навіть про трагедію знищених польських офіцерів, скільки про біль їхніх родичів, яких Москва змусила власними руками будувати на фундаменті тотальної брехні Польську Народну Республіку. І в цьому місці я знову мушу згадати про Україну. Дорогі поляки, ви добре пам’ятаєте відчуття принизливого безсилля перед брехнею, яку заборонено спростовувати. Сьогодні ви крок за кроком звільняєтеся від цієї брехні. Сподіваюся, з часом ваша масова свідомість позбудеться ще однієї. Подумайте якщо у підрозділах, які придушували Варшавське повстання, служили круглолиці головорізи с раскоси- мі очамі“, котрі знущалися з мирного населення, матюкаючись при цьому російською, то, може, це ще не є достатнім доказом того, що вони були українцями?
Олександр Бойченко, Варшава ного уряду не зірвати енергетичні проекти Угорщини й російського
„Газпрому“. Але в Празі Угорщина свій підпис під спільну заяву В все ж поставила.
П’ятниця. Минає два дні і в Прагу знову з’їжджаються представники В. Цього разу йде зустріч міністрів оборони. А запрошеним гостем є міністр оборони України, колишній прем’єр Юрій Єхануров. Міністри оборони роблять подібну заяву, які їхні колеги дипломати. Але в тексті відчувається тонка гра слів.
„Ми знову підтвердили нашу підтримку прагнення України до включення її в План дій щодо членства і можливий вступу НАТО. І надалі будемо надавати Україні підтримку в процесі її реформ, які є вирішальними для успіху її євроатлантичного інтеграційного зусилля, зазначено водному з пунктів заяви. Заглядаю і в англійський текст „стейтменту“: але там те саме, що і в чеському перекладі eventual. А може, в слові можливий (eventual) є якийсь психологічний відбиток сумніву міністрів, чи варто пробивати в НАТО країну, в якій не тільки журналісти, алей частина суспільства послуговується мовою країни, що є головним і постійним критиком не тільки розширення НАТО, алей НАТО як такого?
Мої сумніви про гру слів розвіює міністр оборони Словаччини Ярослав Башка: Словаччина продовжуватиме політику відкритих дверей щодо вступу України до НАТО і ЄС. Перші кроки више- градськими країнами вже зроблено посольство Словаччини у Києві вже другий рік виконує функцію т.зв. контактного посольства НАТО. А завдяки Чехії в червні у Дніпропетровську відкриється центр інформації про НАТО.
Повернімося до нашого обіднього столу офіціант може підійти з меню вже у грудні. Тоді теж не буде точної дати вступу України в НАТО, зате щось проясниться з Планом дій щодо членства. Про це у Празі заявив міністр оборони Угорщини Імре Серекеш. На його думку, Будапешт на самітів Бухаресті не зірвав надання Україні
ПДЧ, і в позиціях угорського МЗС і МО немає розбіжностей. Просто офіційному Києву потрібно було дати більше часу для висвітлення питань, пов’язаних з НАТО, власному населенню.
Богдан Копчак, Прага
7
вдома на чужині березня го здійснилася багатолітня мрія польської діаспори, розсіяної теренами пострадянських країн. Саме цього дня вдію увійшла карта поляка – документ
РП, який засвідчує приналежність до польського народу. Карта
– це непросто моральна сатисфакція для тих, хто почуває кровний і духовний зв’язок із Польщею, алей ряд відчутних пільг, гарантованих її власникові в країні над Віслою. Різноманітними полегшами при перетині польського кордону та під час перебування та території РП зможуть скористатися жителі країн, що виникли після розпаду СРСР, законодавство яких не передбачає подвійного громадянства. Вже 30 березня працівник львівського консульства РП оприлюднив офіційне рішення про видачу перших карт поляка громадянам України сестрам Ядвізі та Ірені
Заппе зі Львова, а також Ірені
Сандецькій із Кременця. Ці вельми похилого віку жінки – символи польськості у своїх містах. Проте польське нововведення мало б зацікавити не лише стовідсоткових, так би мовити, чистокровних українських поляків, алей тиху кого в свідоцтві про народження у графі національність чорним по білому записано – українець. Тему ймовірної української навали на Польщу в зв’язку із впровадженням карти досить жваво обговорювали польські медіа, деякі з них називали вражаючі цифри очікуваних прибульців зі Сходу 1–1,5 мільйона. Причому, як твердила популярна газета „Dziennik“ (німецький видавець Axel Springer, Polska), посилаючись на поінформовані джерела, більшість українців, які намагатимуться здобути польський документ, із Польщею мають небагато спільного. Більше того, серед потенційних поляків, застерігав „Dziennik“, можуть опинитися нащадки вояків УПА, відповідальних за криваве знищення в сорокових роках минулого століття понад 150 тис. поляків з Волині та Східної Малопольщі“. Публіцист газети висловив із цього приводу глибокодумну тезу, що зводилася до твердження Вітаємо українців, не вітаємо бандерівців. На жальне завдав собі клопоту дослідити, скількох польських платників податків він довів до інфаркту сенсаційним заголовком резонансної статті – Мільйон українців отримає польські субсидії. Пристрасті навколо карти поляка“
Хоча пересічний громадянин Польщі не вельми обізнаний з проблемою карти поляка, справа ця далеко не нова. Над питанням впровадження спеціального документа для поляків із держав, які виникли після розпаду СРСР, ще десять років тому активно працював уряд Єжи Бузка. Та в роки правління країною лівих, реалізацію цього проекту відклали. Щойно тоді, коли розкладка політичних сил в країні змінилася на користь правих, карту впровадили спеціальним законодавчим актом. Нині можемо говорити про кілька проблемних моментів, пов’язаних з цим документом.
По-перше, карту можуть отримати громадяни колишніх радянських республік, до яких зараховано також Литву, Латвію, Естонію (тобто три країни – члени ЄС. Унаслідок цього виникають правові колізії. Певна категорія громадян євросоюзних держав матиме в Польщі ряд пільг, яких не мають інші громадяни ЄС, втому числі й громадяни РП. Йдеться, наприклад, про пільги на проїзду залізничному транспорті, безкоштовне відвідування музеїв. Якщо ж говорити про найближчих неєвросоюзних східних сусідів Польщі, то треба відзначити, що однозначно негативно до введення карти поставилася влада Білорусі. Щодо України, то все залежатиме від того, які саме вказівки отримають від МЗС консульські установи. Якщо процедура отримання карти поляка буде надто ліберальною, то, гадаю, це може зашкодити польсько-українському діалогові. Не виключаю, що для багатьох осіб в Україні, які не мають польського коріння, але трохи знають польську мову та певною мірою обізнані з польською культурою, за ліберального підходу до процедури видачі карти виникатиме неабияка спокуса її здобути.
Лукаш Адамський, аналітик Польського інституту міжнародних справ,
Варшава
Певна категорія громадян ЄС матиме в Польщі ряд пільг
Що ж дає підстави до таких припущень Звідки такі очікування, коли взяти до уваги, що за переписом населення в Україні 2001 року лише
144 тис. громадян задекларували свою належність до польської національності Річ утім, що для набуття карти не обов’язково бути відсотковим етнічним поляком. Відповідно доза- кону, документ може бути наданий особі, яка декларує приналежність до польського народу, і в якої щонайменше батько або мати, чи дідусь або бабуся, або ж прадідусь і праба- буся були польської національності, або мали польське громадянство
[...] або ж яка представить посвідчення польської організації, що діє на території однієї з країн [...], що підтверджує активну участь у діяльності, спрямованій на популяризацію польської мови та культури, або польської національної меншості за період щонайменше трьох років. Крім того, зацікавлений картою мусить довести свій зв’язок із польськістю принаймні елементарним володінням польської мови, яку вважає рідною, а також знанням і плеканням польських традицій та звичаїв. Словом, як на перший погляд, умови отримання карти вельми ліберальні, а отже й неабияк спокусливі для. Власне для кого Можна спробувати укласти перелік категорій українських громадян, для яких карта поляка – імовірний спосіб на вирішення житейських проблем. Справа втому, що карта – це не лише безкоштовна віза, алей право на тривале перебування на території РП (до двох років на безпроблемне працевлаштування та підприємницьку діяльність на безкоштовну медичну допомогу на відчутну (відсоткову) знижку на подорожі залізницею а також – на безкоштовне навчання в цій країні. Таким чином, серед зацікавлених цим документом можна сподіватися і жителів прикордонних українських областей, призвичаєних до польських заробітків, і різноманітних фахівців, які поглядають убік польського ринку праці, що динамічно розвивається, і молоді, яка охоче здобула б вищу освіту водній з країн Європейського Союзу.
Разом із тим, чи варто сумніватись утому, що в західноукраїнських областях, де чи не кожен другий може згадати про польську бабцю, людей з елементарним знанням польської мови та культури аж ніяк не бракує А як, скажімо, тисячам українських човників з Галичини та Волині, котрі нині нарікають на ускладнену візову процедуру, розуміти запис в польському законі проте, що умовою отримання карти є польське походження або польське громадянство предків. Чи означає це, що нащадок польських громадян, незалежно від національності, склавши іспит змови, історії та культури Польщі, може скласти й декларацію про приналежність до польського народу Коментарі польських експертів, щедро цитовані провідними медіа, однозначної відповіді наці запитання не дають. Складається враження, що закон про карту, схвалений восени минулого року, попри десятилітню його передісторію, приймали в поспіху, спричиненому внутріполітичною ситуацією в країні.
Правлячий на той час консервативний правий табір передбачав свою поразку на парламентських виборах, що саме насувалися, тож під тиском „кресових“ середовищ та полонії (діаспори) наполіг напри- йнятті закону фактично під завісу своєї каденції.
Поки що запитань із приводу карти поляка значно більше, аніж відповідей. Тож чи варто дивуватися, що діапазон реакційна польське нововведення по обидва боки кордону досить широкий від захоплених оцінок польської діаспори та
„кресов’яків“, до гострого занепокоєння осіб, стурбованих імовірною бандерівською навалою, з одного боку, та можливим розмиванням української нації – з іншого.
Ростислав Крамар, Варшава
КИЇВ


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал