У даному розділі нашого дослідження головна увага приділяється




Сторінка1/5
Дата конвертації12.04.2017
Розмір0.6 Mb.
  1   2   3   4   5

У даному розділі нашого дослідження головна увага приділяється характеристиці цілої низки понять, оскільки вони є вузловими при характеристиці процесу отримання знань про політичне життя. Дуже часто в науковій літературі, педагогічній і політичній практиці вони стоять поруч, а інколи їх навіть ототожнюють з близькими до них поняттями. Тобто доцільно визначити авторську позицію щодо розуміння того чи іншого поняття, як вони співвідносяться між собою, для того, щоб не виникало непорозумінь у твердженнях і оцінках, які будуть висловлені в даному дослідженні.
До цих понять, в першу чергу, слід віднести такі, як “освіта”,
“політична соціалізація”, “громадянське виховання”, “політична освіта”,
“громадянська освіта”,
“демократична освіта”,
“індоктринація”, “громадянська культура” та деякі інші. На перший погляд, зміст названих понять є цілком зрозумілим та однозначним, але в дійсності, при більш уважному їх розгляді, виявляється ціла низка розбіжностей в їх тлумаченні, що, безумовно, не сприяє проникненню в сутність багатьох явищ, які позначені саме вказаними поняттями. Доцільно співвіднести їх між собою та спробувати з’ясувати їх реальний зміст, оскільки це дає нам змогу максимально точно характеризувати предмет нашого дослідження та розширити його теоретико-методологічну базу.
Якоюсь мірою необхідно торкнутися питань формування політичної свідомості засобами політичної освіти. Особлива увага при цьому приділяється даному процесу в умовах сучасної соціальної трансформації. Одним з важливих завдань здійснюваної автором характеристики даного процесу є відбиття можливих шляхів підвищення ефективності системи політичної освіти при формуванні політичної свідомості суб’єктів сучасного політичного процесу суспільств, які знаходяться на етапі радикальних політичних, соціально-економічних та культурно-інформаційних трансформацій.
Особлива увага приділяється обґрунтуванню необхідності
РОЗДІЛ

П
ОЛІТИЧНА

ОСВІТА
:
ПОНЯТТЯ
,
РОЛЬ

ТА

ЗМІСТ


9

ПОЛІТИЧНА ОСВІТА формування політичної свідомості нового покоління політичної еліти, яка володітиме певним рівнем знань, буде здатна сприйняти цінності відкритого суспільства та засвоїть необхідні знання “соціальної
інженерії”.
Принциповим моментом дослідження різних аспектів політичної освіти є її розуміння як складової частини інституту освіти та ендогенного чинника політичного процесу. Адже система освіти, разом з іншими чинниками, є чи не найбільш потужним засобом формування особистості і здатна комплексно впливати на його свідомість. Розглядаючи політичну освіту як важливий елемент формування політичної свідомості індивіда, слід мати на увазі певну умовність такого підходу. В реальному житті свідомість індивіда не формується частинами – це перманентний комплексний процес, в якому ідентифікації особистості в існуючому світі безпосередньо проходять через пізнання якомога більшої суми знання та накопиченого досвіду.
Можна стверджувати, що з точки зору комплексного сприйняття світу природничі науки мають не менш важливе значення для формування реальних уявлень індивіда про політичний світ та світ взагалі, ніж гуманітарні та самі політичні науки. З цього приводу цілком справедливе зауваження, яке було зроблено виконавчим директором фонду “Освіта для демократії в Україні” С. Кисельовим.
Він зазначив: “Ще колись… говорилося, що ці предмети формують світогляд, а ці предмети не формують. …Як це математика не формує світогляд? Такого просто бути не може” [148, с. 42].
Сьогодні не слід плутати формальну суму знань про політичний світ, яку різними шляхами накопичує індивід чи велика соціальна верства, із їх здатністю оптимізувати свою політичну поведінку, спираючись як на формальні знання про політику, так і на загальні світоглядні засади.
Добре зрозуміло, що різні сфери суспільного життя в реальності є неподільними і лише в абстрактно науковій уяві можуть бути виокремленими для вивчення та пізнання тих чи інших його елементів.
Важливо скласти якомога більш повне уявлення не тільки про політичний світ, а і про його зв’язки з іншими елементами суспільного життя і природи.
В останній час все більше зрозумілим стають зв’язки політичного процесу з цілою низкою факторів, які інколи навіть не мають соціального походження, а лежать в сфері самої природи. Все більш уважно вчені ставляться до географічних, біологічних, психологічних

10
Іванов М.С. та інших чинників політики. Сьогодні для її дослідження політологами широко застосовуються кібернетичні, математичні та багато інших методів природничих наук. Це ще раз дозволяє нам підкреслити думку про те, що основою вирішення багатьох проблем розвитку політичної освіти слід розглядати через удосконалення всієї системи освіти, що склалася в нашій країні сьогодні. Адже, врешті-решт, для суспільства та кожного його члена важливо спільно просуватися шляхом пізнання оточуючого світу для того, щоб жити в злагоді між собою та природою.
Отже, для з’ясування багатьох понять, які займають визначальне місце в зазначеній проблемі, доцільно розпочати з дослідження самого поняття “освіта”, яке є базовим відносно всіх її складових частин та функціональних станів, в тому числі і політичної освіти. При цьому доцільно підійти до висвітлення поняття “освіта” не лише з етимологічної точки зору, а й приділити увагу її тлумаченню як соціального явища. Це дозволить нам повніше і глибше скласти уявлення про всі сторони освітнього процесу, який автор розглядає як важливий засіб ствердження нових засад розвитку нашого суспільства
і, в першу чергу, цілеспрямованих політичних трансформацій.
У процесі функціонування і розвитку суспільства освіта відіграє винятково важливу роль. Накопичені працею попередніх поколінь матеріальні і духовні цінності, знання, досвід, традиції повинні бути передані новому поколінню людей і засвоєні ними. Тому підтримка досягнутого рівня культурного розвитку, його подальше удосконалювання неможливі без оволодіння спадщиною минулих століть, досвідом багатьох поколінь наших попередників. Ця проблема вирішується в процесі соціалізації індивідів, задачею якого саме і є прилучення людини до норм і цінностей культури і перетворення її в повноправного члена суспільства. Саме в ході процесу соціалізації формується своєрідний фундамент не тільки здатності індивіда до відтворення соціальних та природних зв’язків, але й закладається база його інноваційної діяльності. Тим самим забезпечуються умови прогресивного розвитку суспільства.
Істотним компонентом процесу соціалізації індивідів виступає освіта – навчання людини з метою передачі накопичених знань і культурних цінностей. В більш розгорнутому вигляді освіту можна визначити як відносно самостійну систему, функцією якої є систематичне навчання і виховання членів суспільства, орієнтоване на оволодіння, визначеними знаннями, насамперед, науковими, ідейно- моральними цінностями, уміннями, навичками, нормами поведінки,

11

ПОЛІТИЧНА ОСВІТА зміст яких визначається соціально-економічним і політичним ладом суспільства, рівнем його матеріально-технічного розвитку.
В науці прийнято розрізняти формальну і неформальну освіту.
Поняття “формальна освіта” передбачає, по-перше, існування в суспільстві спеціальних установ і організацій (школи, училища, технікуми, вузи, інститути підвищення кваліфікації й ін.), що здійснюють процес навчання. По-друге, формальна освіта, що панує в сучасному суспільстві, підкоряється визначеному офіційно запропонованому зразку, який начебто “задає” обсяг одержуваних знань, навчання визначеним навичкам і діям, що повинні відповідати нормативному канону особистості (громадянина), прийнятому в даному суспільстві, і нормативним вимогам виконання розповсюджених у даному суспільстві соціальних ролей.
Таким чином, функціонування системи формальної освіти визначається пануючими в суспільстві культурними стандартами,
ідеалами, політичними установками, що знаходять своє втілення в політиці, яка проводиться державою в галузі освіти.
В науці об’єктом вивчення виступає, насамперед, система формальної освіти, що ототожнюється з процесом освіти в цілому, оскільки освітнім установам належить у ньому вирішальна роль. Що ж стосується терміну “неформальна освіта”, то під ним, частіше всього, розуміється несистематизоване навчання індивіда знанням і навичкам, що він стихійно освоює в процесі спілкування з навколишнім соціальним середовищем
(друзями, однолітками) чи шляхом
індивідуального прилучення до культурних цінностей, засвоєння
інформації з газет, радіо, телебачення, тощо.
Неформальна освіта також є важливою складовою частиною соціалізації індивіда, допомагає йому освоювати нові соціальні ролі, сприяє духовному розвитку, але стосовно системи формальної освіти в сучасному суспільстві вона відіграє допоміжну роль.
Для того, щоб краще зрозуміти роль і місце соціального інституту освіти в сучасному суспільстві, специфіку виконуваних їм функцій, варто коротко розглянути еволюцію системи освіти. При цьому обминемо проблеми розвитку освітянських систем в тій частині, що стосується питань розвитку їх концептуальних виховних та просвітницьких засад, оскільки цьому аспекту в даній роботі далі буде присвячена окрема її частина.
У примітивних, первісних суспільствах освіта була складовою частиною соціально-виробничого процесу. В найбільш віддалені від нас часи не існувало ні шкіл, ні вчителів. У передачі культурної

12
Іванов М.С. спадщини, досвіду, знання, традицій брали участь усі члени суспільства. У житті підростаючого покоління не існувало й особливого періоду підготовки до засвоєння соціальних ролей дорослих, тому що всі необхідні знання, навички і здібності здобувалися і розвивалися в ході безпосереднього прилучення дітей до практичних справ племені” [67, с. 110-111]. Характерно, що прилучення дітей до трудових дій, навчання професійним навичкам починалося з 4-5 років, а в підлітковому віці діти нарівні з дорослими брали участь у полюванні і рибному лові, пасли худобу, виготовляли знаряддя праці, брали участь у готуванні їжі. Вихованням і освітою хлопчиків займалися чоловіки, а дівчаток – жінки. Коли дитина підростала, вона піддавалася особливій церемонії “ініціації”, що продовжується кілька днів, протягом яких юнаки і дівчата повинні були продемонструвати і підтвердити свої здібності і права дорослих членів суспільства, беручи участь у змаганнях, танцях, обрядах і культових діях.
У доіндустріальному суспільстві разом з розширенням масштабів суспільного поділу праці, появою державної влади і станової нерівності починається відокремлення інституту освіти. Спеціальну підготовку і навчання з використанням особливої групи вчителів одержують діти з заможних родин. Наочним прикладом перших формальних систем освіти можуть служити школи в Стародавній
Греції і Стародавньому Римі, в яких платні вчителі навчали дітей шляхетних станів граматиці, філософії, політиці, музиці, спорту, красномовству, основам юриспруденції, медицині й ін. Навчання дітей з інших станів здійснювалося в процесі учнівства, коли підлітка на певний строк віддавали для навчання до торговця, купця, ремісника і т.п. Працюючи як помічник, учень опановував професійні знання і навички, мистецтво торгівлі, ремесла й ін. Нижча частина населення – селянство – навчала своїх дітей, передаючи їм знання в ході трудового сільськогосподарського процесу. Важлива роль у вихованні дітей належала родині.
В епоху середньовіччя починає складатися більш організована система освіти, коли християнська церква створює в Європі мережу спеціальних навчальних закладів з підготовки осіб духовних звань і виникають перші університети – у Парижі, Оксфорді й інших містах.
Трохи пізніше культурно-освітні функції університетів розширилися, у них починають навчати медицині і юриспруденції, починаються перші спроби наукових досліджень в галузі фізики, математики, логіки.
Характерною рисою системи формальної освіти в

13

ПОЛІТИЧНА ОСВІТА доіндустріальному суспільстві було те, що вона була доступною обмеженому числу осіб – вихідцям з багатих і престижних станів.
Справжня революція в системі освіти відбувається в суспільстві
індустріального типу: освіта перестає бути елітарною і стає масовою, доступною для широких прошарків населення.
Така радикальна трансформація інституту освіти була викликана потребами політики (поширюються політичні партії, виборчі системи стають одним з найважливіших механізмів формування та передачі влади), економіки, науково-технічного прогресу, змінами в культурі і способі життя людей. У XIX-XX ст. широке поширення одержують середні і спеціальні школи, росте число вищих навчальних закладів.
Неповна, а потім і повна середня освіта стає необхідною умовою одержання професії в основних галузях промисловості. Особливо бурхливий ріст системи освіти приходиться на період після Другої світової війни, коли відбувається технічне переозброєння ведучих
індустріальних країн і відбувається новий могутній стрибок у розвитку промисловості, науки і техніки.
Швидко росте мережа вищих навчальних закладів – інститутів, коледжів, університетів, що здійснюють підготовку фахівців вищої кваліфікації. З 1950 року по 1982 рік кількість людей, що одержала дипломи про вищу освіту різних рівнів, виросла, наприклад, у США в
6,8 раза, у Франції в 6,4 раза, у Китаї в 16 разів, у СРСР у 2,9 раза.
Сьогодні близько 40% американців у віці від 18 до 21 року вступають у вищі навчальні заклади. В Європі у вищих навчальних закладах продовжують навчання близько 20% випускників середніх шкіл. Вузи
Франції приймають учитися всіх бажаючих при наявності середньої освіти. За даними ЮНЕСКО, частка населення у віці від 18 до 23 років, охопленого всіма видами освіти, виросла в світі з 1960 року до кінця 90-х років з 9,7% до 19% [41, с. 8].
Ці зміни відбулися, звичайно, завдяки усвідомленню, насамперед, того, що рішення соціально-економічних проблем у будь-якій країні не може бути досягнуте без радикальних змін у сфері освіти.
Ефективний розвиток економіки на базі досягнень науково- технічного прогресу неможливий без величезної кількості висококваліфікованих фахівців. Та й усе життя тимчасового суспільства, пронизане наукомісткими технологіями, зажадало підвищеної уваги до рівня освіти всього населення Землі.
Процеси національного самовизначення і розвитку національної самосвідомості, демократизація, що здійснювалася в багатьох країнах, прагнення побудувати громадянське суспільство, що забезпечує

14
Іванов М.С. невід’ємні права людини на свободу і гідне життя, також висували підвищені вимоги до рівня освіченості людей.
Однак, незважаючи на настільки значні успіхи, сьогодні жодна країна не задоволена своєю системою освіти. Рівень освіти усюди відстає від вимог життя. Виявляються невирішеними багато істотних освітніх проблем, що відносяться до світового співтовариства, до країн, окремих громадян.
Не тільки масовість і загальнодоступність характеризують сучасну систему освіти. Крім того, вона відрізняється низкою якісно нових властивостей: якщо в доіндустріальному суспільстві система освіти була орієнтована, головним чином, на збереження і відтворення культури, досвіду і знань попередніх поколінь, то в сучасному суспільстві інститут освіти стає найважливішим фактором культурної і соціальної зміни. Другу половину ХХ ст. не випадково називають епохою культурної й освітньої революції з тієї причини, що система освіти стає ключовим фактором суспільного прогресу. В усіх промислово розвинутих країнах світу період
60-80-х років ознаменувався великими реформами в системі освіти, задача яких укладалася в підвищенні її ефективності, зміцненні матеріально- технічної бази на основі нових інформаційних технологій і гуманізації освітнього процесу.
Найбільш істотними особливостями сучасної системи освіти є наступні моменти: перетворення
її в диференційовану багатоступінчасту (початкова, середня і вища освіта) систему, що дозволяє людині безупинно поліпшувати й обновляти отримані раніше знання і навички. В ній важлива роль приділяється установам, зайнятим підвищенням кваліфікації і перепідготовки кадрів.
Також величезний вплив освіта здійснює на людську особистість.
Вона є, по суті, основним фактором її соціалізації, духовного й
інтелектуального розвитку. Отримана людиною освіта значною мірою визначає можливості подальшої кар’єри і досягнення певного соціального стану, участі в політичному житті. Соціальний статус людини в сучасному суспільстві, в першу чергу, визначається престижем його професії, що залежить від отриманої освіти.
Подібно іншим соціальним інститутам, інститут освіти покликаний забезпечувати соціальну стабільність і інтеграцію суспільства, а його функціонування зв’язане з задоволенням двох типів взаємозалежних фундаментальних потреб суспільства – соціалізації його членів і підготовки їх до різних соціальних ролей, заняття визначених соціальних позицій у суспільстві [92, с. 51].

15

ПОЛІТИЧНА ОСВІТА
Функцію соціалізації виконує в суспільстві також і інститут родини, але сучасна родина не в змозі забезпечити дітей повним обсягом знань, навичок, умінь, тому що більшість соціальних ролей у дорослому суспільстві вимагає систематичного і тривалого навчання.
Саме цю двоїсту задачу і покликаний вирішувати інститут освіти, ор ганіза ція якого ха ра ктер из ує ть ся без перер в ні стю
і багатоступінчастістю, що дозволяє здійснювати поетапну соціалізацію
і навчання молоді.
Разом з тим коло задач, виконуваних інститутом освіти в сучасному суспільстві, достатньо широке. Найбільш важливою з них для суспільства
є підготовка індивідів до розміщення їх за визначеними соціальними позиціями у соціальній структурі суспільства, що є однією з найважливіших функціональних вимог будь-якої соціальної системи. Це завдання здійснюється не загальноосвітньою школою, а спеціальними навчальними закладами – училищами, технікумами, інститутами, університетами й ін.
Також для того, щоб краще зрозуміти роль і місце соціального
інституту освіти в сучасному суспільстві, варто приділити увагу функціональній складовій системи освіти.
Очевидним є факт того, що серцевиною функціональних завдань освіти є трансляції і поширення культури в суспільстві. Адже саме за допомогою інституту освіти відбувається передача від покоління до покоління цінностей культури, що розуміються в самому широкому сенсі (наукові знання, досягнення в галузі мистецтва, моральні цінності і норми, правила поведінки, досвід і навички, що властиві різним професіям, і т.п.).
Протягом всієї історії людства освіта була головним джерелом знань, інструментом накопичення та зберігання досвіду суспільства.
Також не слід забувати про те, що культура кожного народу має свої національно-етнічні особливості, отже, система освіти відіграє винятково важливу роль у підтримці і збереженні національної культури, її неповторних і унікальних рис, прилучаючись до яких,
індивід стає носієм національної свідомості і національної психології.
Крім того, функціонально освіта пов’язана з формуванням у молодого покоління установок, ціннісних орієнтацій, життєвих ідеалів, що панують у даному суспільстві. Завдяки цьому молодь прилучається до життя суспільства, соціалізується й інтегрується в соціальну систему. Навчання мові, історії батьківщини, літературі, принципам моралі і моральності служить передумовою для формування у молодого покоління загальноприйнятої системи цінностей, завдяки чому воно навчається

16
Іванов М.С. розуміти інших людей і самих себе, і молоді стають свідомими громадянами країни.
Зміст здійснюваного системою освіти процесу соціалізації і виховання дітей значною мірою залежить від пануючих у суспільстві ціннісних стандартів, моралі, релігії, ідеології. У доіндустріальних суспільствах релігійне виховання було складовою частиною шкільного навчання. У сучасному індустріальному суспільстві релігія (церква) відділена від держави, під контролем якого знаходиться система формальної освіти, тому релігійна освіта і виховання здійснюються або в рамках родини, або в спеціальних недержавних навчальних закладах.
Соціальна селекція – виступає однією з найважливіших функцій
інституту формальної освіти.
Структура освітнього процесу влаштована таким чином, що вона дає можливість уже на самих початкових етапах здійснити диференційований підхід до тих, хто навчається (змінити профіль навчання для учнів і студентів, що не справляються, заохочувати талановитих і здібних). У ряді країн, у тому числі й у нашій країні, існують спеціальні освітні програми для творчо обдарованої молоді, навчальна праця якої неодмінно заохочується, а для максимального розвитку їх задатків створюються сприятливі умови.
У сучасному суспільстві пошук і виховання талановитої молоді зводиться в ранг державної політики в галузі освіти, тому що бурхливий розвиток науки і технічного прогресу в багатьох інших областях вимагає постійного притоку талановитої молоді.
Процес селекції, добору найбільш здібних до навчання учнів здійснюється сучасною школою як би автоматично, тому що сама внутрішня мікроструктура освіти саме і має своєю головною задачею добір і диференціацію молоді не тільки за здібностями і талантом, але і відповідно до індивідуальних інтересів, можливостей, ціннісних орієнтацій. Після обов’язкового рівня освіти значна частина молоді приходить на навчання в технічні училища, продовжує навчання в середній школі, а частина її випускників вступають до вузів.
Після закінчення вузу більшість починають трудову діяльність у господарському житті, інші продовжують навчання в магістратурі та аспірантурі – роблять наукову кар’єру. Процес селекції, що здійснюється інститутом освіти, має надзвичайно важливі наслідки, тому що його кінцевим результатом (коли різні групи молоді завершують освіту в різних навчальних закладах) є розміщення людей за різними позиціями у соціальній структурі суспільства. За

17

ПОЛІТИЧНА ОСВІТА допомогою цього досягається відтворення і відновлення соціальної структури суспільства, без чого неможливе нормальне функціонування останнього.
Інша важлива сторона процесу соціального розміщення полягає в тому, що він запускає механізм соціальної мобільності. Одержання професії, заняття соціальної позиції в структурі тієї чи іншої організації відкриває, як правило, для багатьох людей шлях професійної кар’єри, просування по сходах посадових ієрархій і владних повноважень. Система освіти, головним чином вища, у сучасному індустріальному суспільстві служить найважливішим каналом соціальної мобільності, тому що без вузівського диплома практично неможливо одержати престижну і високооплачувану роботу. Рівень освіти, поряд із владою, власністю і доходом, є найважливішим показником соціального статусу людини в сучасному суспільстві.
Функція соціальної і культурної зміни є прерогативою сучасного
інституту освіти.
Вона реалізується двома взаємозалежними способами. По-перше, у процесі наукових досліджень, наукових досягнень і відкриттів, що проводяться в стінах вищих навчальних закладів. Сприяючи науковому прогресу, вища школа разом з тим вносить свій істотний внесок у збагачення і розширення культурної спадщини суспільства.
Крім того, у силу тісних зв’язків університетів із промисловістю відбувається характерна для західних країн інтеграція науки, вищої освіти і виробництва, результатом якої є прискорення науково- технічного прогресу. Університети все більшою мірою стають науково-дослідними центрами, які здійснюють теоретичні і прикладні дослідження, експериментальні розробки за замовленням державних відомств і промислових фірм. Поряд з цим розвиток наукових досліджень у стінах вузів сприяє вдосконалюванню системи вищої освіти, тому що нові наукові ідеї і відкриття включаються в навчальні програми, забезпечують підвищення якості фахівців.
Характеризуючи зміст поняття “освіта”, необхідно зупинитися на розгляді її структури. Модель соціальної організації (структури) освіти може бути представлена у вигляді трьох основних соціальних позицій:
1) керівники й організатори освіти, 2) педагоги і 3) учні. Ця структурна модель дещо спрощує реальну картину, оскільки існують різні типи навчальних закладів (початкова і середня школи, середні спеціальні навчальні заклади, вища школа і т.п.) із властивими їм особливостями керування і педагогічної діяльності, контингентом викладачів і учнів.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал