Творчий шлях Михайла Жука Роботу виконала: Коваленко Ілля, учень 8-в класу Керівник



Скачати 251.86 Kb.
Дата конвертації12.04.2017
Розмір251.86 Kb.


Міністерство освіти і науки України

Комунальне управління освіти і науки Олешківської райдержадміністрації

Виноградівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Творчий проект



Творчий шлях Михайла Жука

Роботу виконала:

Коваленко Ілля,

учень 8-В класу

Керівник:

Вітенко Н.І.,

учитель образотворчого мистецтва

Олешки 2016


ВСТУП


Актуальність теми. Ім'я Михайла Жука в українському мистецтві співвідноситься з такими видатними особистостями, як В.Кричевський, Г.Нарбут, М.Сосенко, К.Сіхульський, О.Кульчицька, які стояли біля джерел стилетворення в декоративно-ужитковій творчості першої третини ХХ-го ст. Становлення української школи художників фарфору припадає на двадцяті-тридцяті та кінець сорокових років ХХ-го століття. Михайло Іванович Жук належить до кола тих діячів вітчизняного образотворчого мистецтва, творчість яких розвивалася на зламі двох епох і була містком між дореволюційною та сучасною українською радянською художньою культурою. Він разом з провідними українськими митцями був членом комітету по організації у Києві Академії мистецтв, брав активну участь у створенні літературно-художнього журналу «Музагет», викладав в Одеському художньому інституті, а після його реорганізації – в Одеському художньому училищі.

М. Жук – талановитий живописець, майстер станкової та книжкової графіки, художник кераміст – залишив портрети діячів культури минулого та своїх сучасників: Г. Сковороди, А. Лосенка, В. Боровиковського, Т. Шевченка, І. Франка, М.Коцюбинського, М. Ге, М. Пимоненка, М. Бурачека та ін. Він також творив вірш, казки та оповідання. Пропагуючи образотворче мистецтво, М. Жук написав і опублікував чимало статей з питань його історії, методики викладання малюнка, живопису. Ідейне спрямування творчості М. Жука формувалося під впливом революційно-демократичних поглядів Івана Франка, Лесі Українки та Михайла Коцюбинського.

На початок 1930-х років майстрів порцеляни почали випускати в Одеському художньому інституті, де очолював керамічний факультет професор М.Жук, тонкий стилізатор і орнаменталіст. Саме в Одесі розроблена новітня програма, яка була синтезом напрацювань викладачів західноукраїнських художньо-про-фесійних шкіл, Глинського, Миргородського та Межигірських керамічних технікумів, й досвіду викладання Київської рисувальної школи М.Мурашка, Московського училища живопису, скульптури й архітектури (майстерня В.Сєрова й К.Коровіна), Краківської академії мистецтв, зокрема розробок С.Виспянського, Української академії мистецтв в Києві. Майстерність майбутніх художників порцеляни відточувалася на основі послідовного засвоєння композиційної грамоти від найпростіших елементів орнаментів і шрифтів, відпрацьовувалася до синтезуючої філіґранності цілісних композицій. Особлива увага приділялася вивченню південнопричорноморських мотивів народної орнаментики, досвіду закордонних національних шкіл епохи модерну і загальноєвропейським набуткам раннього Ар Деко з ідеями технічної естетики. Нерозробленість стилістики Ар Деко в українському декоративно-ужитковому мистецтві та відсутність повноцінної монографії по творчості М.Жука, обмеженість і тенденційність досліджень з питань розвитку вітчизняної фарфоро-фаянсової галузі другої чверті ХХ-го століття, стали причиною істотної „білої плями” у мистецтвознавстві.

Мета дослідження - дослідити творчість М.Жука, з'ясувати значення мистецької і педагогічної спадщини художника в історії розвитку українського декоративно прикладного мистецтва та монументального живопису, художнього фарфору першої половини ХХ століття.

Завдання роботи:

- проаналізувати речові, архівні, літературні джерела з означеної проблеми;

-простежити формування та розвиток орнаментально-стилізаційних складових у станковій та декоративній творчості М.Жука;

-виявити особливості художньої мови М.Жука, її своєрідність у контексті розвитку українського мистецтва доби модерну;

охарактеризувати стан підготовки художників - ДПМ України 1930-1950-х років;

- здійснити мистецтвознавчий аналіз творчості Михайла Жука в ділянці декоративно-прикладного мистецтва, з огляду на становлення української школи художників;

- з'ясувати роль М.Жука-викладача у вихованні нової ґенерації українських художників-кераміків;

- визначити й охарактеризувати творчість кола учнів М.Жука, що працювали в галузі художнього фарфору-фаянсу.

Об'єкт дослідження - творчий доробок та мистецько-педагогічна діяльність М.Жука за матеріалами орнаментальних, декоративно-прикладних напрацювань художника та його учнів.



Предмет дослідження - еволюція творчого методу М.Жука у контексті становлення української школи 1930-1950-х років.

Методи дослідження. Основними методологічними засадами роботи є системність підходів щодо використання взаємодоповнюючих методів: тео-ретичного (аналіз мистецтвознавчих, головним чином вітчизняних джерел), емпірико-теоретичного (теоретично-мистецтвознавчий аналіз художнього доробку М.Жука, опрацювання приватних та державних архівів).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють першу половину ХХ століття, причому перша чверть є періодом становлення художньої мови та мистецьких уподобань, а друга є часом зрушень та творчих пошуків М.Жука.

Джерельну базу дослідження складають твори М.Жука та його учнів з музеїв і приватних колекцій України; архівні документи, літературні відомості зі збірок України, Росії та Польщі.

Практичне значення роботи  полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані при написанні історії українського мистецтва ХХ століття; як матеріал для статей довідників та енциклопедій. Інтернет-сторінок з історії українського мистецтва, наукових і науково-популярних праць; підручників і спецкурсів з українського образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, а також як основа вичерпної монографії про життєвий і творчий шлях М.Жука.

Михайло Жук - популярна мистецька особистість перших десятиліть ХХ століття. Ще в юному віці він став відомою людиною, мистецькою “зіркою” України; про М.Жука у розквіті його творчих сил часто з прихильністю писала українська преса, відзначаючи його обдарованість і працелюбство; він був добре знайомим з багатьма діячами української літератури, театру, мистецтва ХIХ - ХХ століття; М.Жук мав тривалу, плідну мистецьку долю й був неодноразово вшанованим за свою багатогранну творчість; за життя він став справжнім метром, живою легендою національної художньої культури.


РОЗДІЛ 1

Творчий та житєвий шлях художника символіста та аванґарду.

1.1. Дитячі роки Михайла Жука

Михайло Іванович Жук народився за старим стилем 20 вересня, за новим - 2 жовтня 1883 року в степовій Таврії, у Каховці, в родині маляра-майстрового.

Спочатку сім’я Михайла Жука мешкала біля Дніпра, потім перебралася до того краю Каховки, що межував зі степом. Степова аура помітно вплинула на пробудження мистецьких зацікавлень М.Жука, розвиваючи у ньому образно-художню своєрідність погляду на світ. Згодом він писав про свої враження від таврійського степу: “Там я відчув, що існує таємниця, і там природа така велична, що я стаю менший за комаху; там повітря таке густе, запашне, тепле й спокійне, що здається, коли б його чимось помішати, то воно розгойдалося б, як мед у склянці” [6, ст4] .

Важливе значення для духового й особистісного становлення М.Жука мав його батько. Іван Жук був волелюбною людиною, схильним до вільнодумства, критичних оцінок навколишньої дійсності, цікавився новими поглядами та ідеями.

З дитячих років Михайло почав допомагати батькові, який, як зазначає Герц Бурд, у таврійських краях “підряджався фарбувати дахи і церковні огорожі, ремонтував божі храми” [1 , ст. 188].

М.Жук ріс в атмосфері праці й творчих захоплень – малярством і музикою. На формування його естетичних смаків суттєвий вплив мали приятелі Івана Жука - іконописець Мелєхов, який мав художню освіту Петербурзької Академії мистецтв, і скрипковий майстер Кузьменко, і з їхньою допомогою Михайло вчився основам малярської справи й гри на скрипці.

Чи то хист художника виявився сильнішим, чи то підліток відчув, що йому ліпше вдається виконання живописних робіт, ніж музичних творів, проте факт є фактом: він обирає для себе малярську дорогу.

1896 року разом з батьками М.Жук приїжджає до Києва, де вступає до художньої школи Миколи Мурашка - українського маляра й педагога, що 1875 року заснував свій відомий навчальний заклад. Як свідчив Герц Бурд, у родині Жуків тривалий час зберігалася фотографія, на якій був “Михайло з батьками після прийому до школи з пензлем і палітрою в руках” [1 , ст. 188].

У Київській художній школі розкриваються непересічні здібності Михайла Жука, він виділяється як один з найбільш обдарованих і перспективних учнів. Дослідники творчості митця підкреслюють, що “на щорічних шкільних виставках експонувалися його роботи. У конкурсах на кращу композицію він одержував премії, про що не раз оповіщала київська преса” [1 , 188].

У Києві формуються й літературні інтереси М.Жука. Оволодіваючи тонкощами і мистецтвом малярської справи, він водночас починає й писати. Переважно це були “віршовані розповіді... про людей фізичної праці, їх йому доводилося чимало зустрічати, коли ще зовсім малим ходив з батьком на заробітки” ( 1 , 191).

По завершенні навчання у художній школі М.Мурашка обдарований юнак мав підстави й наміри вступити до Петербурзької Академії мистецтв. Проте відбулися події, що внесли суттєві зміни у подальше життя М.Жука: його батька за створення підпільної революційної групи й поширення забороненої політичної літератури було заарештовано й вислано до Сибіру.

РОЗДІЛ 2

Універсальне обдарування Михайла Жука як характерна прикмета творчої особистості доби модерну

2.1. Період навчання у київській, московській, краківській школах

Це суттєво вплинуло на моральний стан сім’ї Жуків, для родини “політично неблагонадійного” наступили нові часи, і, щоб продовжити навчання, Михайло Жук виїжджає за межі Росії, у Польщу, де 1900 року його зараховують до Краківської Академії красних мистецтв.

Незважаючи на складний духовно-психологічний стан, у якому перебував М.Жук (він дуже любив батька й те, що сталося з ним, завдало Михайлові чимало болю), краківський період для нього виявився творчо плідним і багатогранним.

У Кракові він продовжує оволодівати малярськими дисциплінами - живописом, графікою, літографією, розпочинає активну діяльність як художник і тісно співпрацює з варшавським видавництвом “Химера” та київським видавництвом Гирича, знайомиться з сучасною поезією, прозою, виявляє інтерес до модерну, удосконалюється в літературних жанрах.

Основне кредо Михайла Жука знайшло своє формулювання у гаслі - постійно працювати. Він завжди був сповненим творчих задумів і неухильно їх втілював.

Під час студентських канікул М.Жук приїздив до Києва, де виконував різноманітні малярські роботи. Так, перебуваючи на вакаціях у Києві 1903 року, він написав портрет І.Нечуй-Левицького, що стало поштовхом до створення ним галереї портретів визначних діячів українського мистецтва.

Навчання на факультеті монументально-декоративного живопису Краківської Академії красних мистецтв Михайло Жук завершив весною 1904 року. Його малярський талант і успіхи були відзначені двома срібними медалями. Разом з ними він одержав і “гроші на закордонну подорож: перед ним розкривається можливість відвідати кращі музеї Італії, Франції, Німеччини” [ 1 , ст. 189]. Це становило мрію будь-якого художника - здійснити творчу мандрівку найпрестижнішими галереями Західної Європи. Відкривалися нові життєві й творчі перспективи.

Михайло Жук приймає інше рішення: на виділені для подорожі кошти добитися звільнення батька та його повернення в Україну. Це вдалося зробити, й Івану Жуку було дозволено жити у Чернігові під наглядом поліції. Туди ж, до Чернігова - північної оази української художньої культури, - 1905 року переїжджає і Михайло, сім’я знову збирається разом.

Талановитий митець одразу ж став помітною постаттю в Чернігові. Він пише нові малярські роботи, виявляє інтерес до діяльності “Просвіти”, до художнього та інтелектуального розвою міста, починає викладати малювання у приватній жіночій гімназії та духовній семінарії, у якій “серед його учнів був П.Тичина, на формування естетичних поглядів якого Жук справив глибокий вплив” [ 4 , ст. 212].

Особливу “нішу” в чернігівському житті Михайла Жука посіло знайомство з Михайлом Коцюбинським, що швидко перейшло у тісні, стосунки, у щоденну взаємопотребу, в дружбу митців - молодого таланта-маляра й письменника-класика. Донька прозаїка, Ірина Коцюбинська, пізніше розповідала: “... Не було того дня, щоб Михайло не приходив до нас або ми до них... А влітку він майже щодня виносив з нашого садка букети квітів і малював їх на величезних полотнах” [ 1 , ст. 190].

М.Жук часто писав портрети М.Коцюбинського, його дітей, фотографував родину Коцюбинських. Так, йому належить авторство таких відомих фотографій, як “Сім’я Коцюбинських у вітальні”, “Ірина з батьком у садку”, “М.М.Коцюбинський у фесці”, “М.М.Коцюбинський зі студентами”. Малював художник і палітурки до книжок письменника, серед яких була й “Тіні забутих предків”.

На початку ХХ століття Михайло Жук наполегливо розвивається як художник. Він часто працює олією, аквареллю, пастеллю. Його малярські роботи - портрети, пейзажі, декоративні панно - неодноразово виставляються, одержують прихильну оцінку в українській пресі. Перевагу митець віддає портретному жанру, портрети він виконує у техніці живопису й графіки.

Значним досягненням М.Жука є створення з натури понад двадцяти портретів визначних діячів української культури кінця ХIХ - перших десятиліть ХХ століття. Серед них - портретні зображення І.Нечуя-Левицького, І.Франка, М.Лисенка, М.Коцюбинського, Лесі Українки, М.Вороного, В.Винниченка, Б.Лепкого, М.Філянського, П.Тичини, В.Блакитного, В.Чумака, М.Хвильового, В.Сосюри, М.Зерова, В.Поліщука, М.Бажана, Н.Ужвій та ін. Він також виконав близько тридцяти портретів-плакатів класичних українських письменників.

1917 року за значні мистецькі здобутки Михайлу Жуку присвоєно звання професора живопису. Йому було тридцять чотири роки.

З чернігівським періодом пов’язані не лише малярська активність М.Жука, але й новий етап у його літературній творчості. Протягом 1905 - 1906 років він активно пише прозові й поетичні твори. У цьому його підтримує М.Коцюбинський, який виступав першим рецензентом його літературних творів, сприяв у їх публікації.

2.2. Стилізації епохи модерну як джерело формотворчих принципів у творчості М.Жука 

Коли вперше зустрічаєшся з цією картиною, то зупиняєшся біля неї надовго. Надовго для того, щоб зрозуміти, обміркувати, які почуття, думки, асоціації виникають. На відміну від багатьох інших картин, тут в першу чергу, звертаєш увагу не стільки на техніку виконання, а на сюжет композиції. Тому що сюжет композиції дуже складний, загадковий і тим цікавий. Так що ж це за картина?А це - символічне панно талановитого українського художника Михайла Івановича Жука/1883-1964р.р./, назване ним «Біле і чорне»/1912-1914р.р./.

95 років тому створена картина до цього часу збуджує уяву своїм символізмом, фантастичністю, неповторною уявою і світобаченням митця.

Це панно велике по розмірам 207х310 см., виконано мішаною технікою на семи окремих аркушах грубого паперу. Художник використав тут гуаш, пастель, акварель. 

В центральній частині загадкова композиція: худорлявий, темноволосий юнак з чорними крилами грає на сопілці якусь журну мелодію, і світловолоса, тендітна дівчина з білими крилами ніби повільно проходять повз «велике вікно», що підкреслюється поясним зображенням фігур і темними смугами, що поділяють все панно на чотири частини (ніби віконна рама). Навколо цих пів фігур - буяння квітучих рослин, яких дуже багато. Мелодія сопілки мов би переливається с листка на листок, по стеблах до верхівок квітів і, переплітаючись з клубами різнокольорових хмв небо, з’єднується і утворює над пів фігурами центральних персонажів в легкому одязі, подібному до античних тунік, стрімку арку в вигляді незгасаючої свічі. А цей образ завжди і у всіх народів, був образом незгасаючої душі, спрямованої до пізнання Бога, всесвіту, сенсу життя.  

Зовнішність юнака це риси двадцяти річного Павла Тичини, який навчався малюванню в Чернігівській духовній семінарії і був кращим учнем М.Жука. А образ «білого янгола» має портретну схожість з Поліною Коновал - донькою чернігівського поета і драматурга І. О. Вороньківського, яка була першим юнацьким коханням П.Тичини. Художник Михайло Жук знав історію нещасливого кохання своїх учнів і творчо використав їх портретні риси, античний міф про Орфея і символізм квітів в зображенні свого погляду на суть гармонії всесвіту.

В композиції «Білого і чорного» співіснують два світи. Білого янгола художник зобразив із молитовно складеними руками, в статичній позі: крила згорнуті і очі додолу. Але, всупереч загальній покорі образу, в ньому вбачаєш такі риси, які, здається, не повинні пасувати янголу. Це - жорстокість, відчуженість, рішучість, може навіть фанатичність. Поруч - чорний янгол, як античний Орфей, граючи на музичних інструментах, може творити своєю чарівною грою в природі різні дива. Цей янгол виглядає більш добрішим, мудрішим, людяним. Мелодія його сопілки-це мелодія його душі, для якої неприродні зло, заздрощі, свавілля, хаос. Він дарує світ любові, добра і краси всім. Це образ творця. А тепер зверніть увагу на дальній план. Там земля, вона зорана, але не  засіяна. Вона не опромінена світлом добра, любові, ніжності і тому вона пуста земля. Може творчий образ юнака / чорного янгола ніби то/ в майбутньому не має світлого радісного життєвого шляху? Може художник побачив за світлим образом юнака ту силу, яка керувала зиґзаґами його долі в майбутньому? І це питання може задати кожен уважний читач, який добре знає великого радянського поета, а тепер – великого українського. (Не спішіть згадувати шкільні вірші, що вчили в 5 класі, а краще вивчіть складну долю дуже творчої особистості в умовах тоталітарної влади).

Але звернемо увагу знову на панно. На передньому плані, куди прийшли ці два янголи, буяють квіти і трави, розбуджені сопілкою, в ньому сонце і тепло, звучить музика різнокольорова. І все це створює ауру життя ,кохання. Кожна квіточка, листочок, стеблинка вплітає свій голос в різнокольорову мелодію. Авторська воля вбачається і в навмисному розташуванню квітів, Домашні квіти - саме поруч з чорним янголом: тут квітують соняшник і чорнобривці. А поруч з білим янголом бачимо татарську гвоздику, віолу з її неприродним чорним кольором, синюху лазареву - квіти, що своїми холодними тонами пасують саме цій постаті. Цією загадковою композицією художник показав свою спробу усвідомити світ не як одноосібний, якогось одного кольору, бо такий веде  до непорозуміння і руйнації. Світ може існувати лише в гармонії думок, настроїв і почуттів, які повинні  об’єднувати цих двох антиподів /так і згадується тут відомий східний символ інь-ян - мабуть художник добре знав філософське його значення.

Світ може існувати в бажанні творити добро, коли панує злагода між його творцями і тоді буде гармонія всесвіту. Сам художник, створюючи символічне панно, написав вірш з подібною назвою - «Біле і чорне»:

Білим і чорним хотів би я бути :

В нічку, щоб ясно світить,

В день же стояти ,мов велетень скрути, -

В кожному серці боліть.

Так творча уява поета-художника примушує нас розмірковувати від чого ж залежить гармонійне життя кожної особистості і світу взагалі.

Завдяки зусиллям та ініціативі М.Коцюбинського становлення М.Жука як письменника тісно пов’язано з провідним часописом кінця ХIХ - початку ХХ століть “Літературно-науковим вісником” “ЛНВ” - “най авторитетнішим всеукраїнським періодичним виданням європейського типу, що відіграло винятково важливу роль у розвитку національного письменства, естетичної думки, мистецтва загалом.., піднесенні української літератури на європейський рівень” [5, ст.424 - 425].

Першим друкованим твором М.Жука стало оповідання “Мені казали: “Ще молодий!”, яке було видруковано 1906 року в десятій книжці “Літературно-наукового вісника” [ 4 , ст. 212]. У цьому часописі з’явилася ще низка творів М.Жука - поезій та прози. Доречно відзначити, що маляр і письменник друкувався в оточенні тодішніх літературних “світил”. Так, у “ЛНВ” за 1907 рік (книжка 7) разом із творами В.Винниченка, М.Грушевського, І.Франка, С.Черкасенка, П.Капельгородського було видруковано психологічну новелу М.Жука “Дора”. У “ЛНВ” за 1908 рік (книжка 10) поезія М.Жука “Захмарилось небо...” з’явилася поруч із творами М.Грушевського, М.Чернявського, М.Вороного, С.Черкасенка.

РОЗДІЛ 3


Творчий пошук художника
3.1. Потрети Михайла Жука першого Чернігівського періоду

Втім Жук продовжує пошуки, ще і ще раз звертається до образу цієї визначної особистості в сус-пільно-культурному русі, що охопило українськесуспільство. Один з портретів Іллі Людвіговичавідомий по фотографії, що зберігається в Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. Коцюбинського. Композиційно цей погрудний портрет(іл. 16) нагадує прийоми, використані в згадани портретах Коцюбинського першого десятиріччя ХХстоліття. Формат роботи видовжений по горизонталі. Персонаж зображений дещо зміщеним вправо натлі вікна з екзотичними рослинами за ним. Самозаглиблений погляд у контексті з ірреальним простором наштовхує на думку про подальший розвиток у творчості молодого митця лінії, спрямованої на духовну символізацію образу. Рисункові лінії поєднані з живописними плямами. Як видно, Жук знову звертається до техніки пастелі.Інший портрет «батька Шрага», як називали його в народі, виконано олією, і він знаходиться нині в приватній колекції в Києві (іл. 17). Жук обирає досить рідкий для себе квадратний формат,що вже сам по собі тяжіє до відтворення рівноваги, заспокоєності. Нічого цього немає. Представлений фронтально крупним планом образ Шрага на темно-синьому тлі з поодинокими квітками з боків превалює в композиції, постає як пластичний образ сповненої протиріч епохи. Портрет притягує глибиною характеристики, драматичною напруженістю внутрішнього життя. Якісь важкі, сумні думи оволоділи Шрагом. Здається, що Жук у цьому портретів наче передбачив подальший хід історії: вже у 1919році, з встановленням в Україні радянської влади,Шраг буде відправлений під домашній арешт і не-вдовзі піде з життя, а саме ім’я цієї видатної особистості надовго опиниться серед для згадок в радянських реаліях.Представником нової української культури з кола Коцюбинського в Чернігові, творчість якого розвивалась у річищі європейської інтеграції, був поет,перекладач, театральний діяч Микола Вороний (18711938). Його портрет, намальований Жуком (іл. 18), з яким він був пов’язаний дружніми стосунками, позначено мистцем 1916 роком, яким завершується його перший чернігівський період. На цей час Вороний вже був автором поетичних збірок «Ліричні поезії» (1911) та «Всяйві мрій» (1913), в яких простежується ряд характерних мотивів європейської поезії з її протиставленям одухотвореності й буденності, утвердженням всевладності краси, прагнення людини до світла,осмислення космосу та духовної самотності мислячої, творчої особистості. Подібне віддзеркалення знаходимо і в творах Жука, пером і пензлем написаних ним на той час. В портреті Миколи Вороного золотаво-бронзова голова поета, вкомпонована в містичне тло усіяної зірками космічної сині, решіткою відокремленої від моделі, довірливо сумний погляд світлих очей видають співвіднесеність з типологією і поетикою символізму. Він стилістично близький до вище описаного портрета Іллі Шрага і портрета старшого техніка Циціліана, що так само знаходиться в київському приват-

ному зібранні.

В іншому плані вирішується портрет молодшого сина Іллі Людвіговича Шрага — Миколи(18941970), написаному у 1915 році (іл. 20). А не-вдовзі, продовжуючи шлях батька, Микола Іллічстане видатним громадським діячем, заступникомголови Центральної Ради УНР М. Грушевського(19171918), буде репресований по справі міфіч-ного УНЦ. Втім виживе, залишившись «людиноюз чистою совістю» [4], і закінчить свій життєвий шлях у Львові, ставши доктором економічних наук,професором у Львівській «Політехніці». Як і ім’ябатька, згадка про нього в публічному полі на довгі роки опиниться під забороною.На портреті, зробленому Жуком, Миколі Іллічу 21 рік. Він виріс в багатодітній сім’ї Шрагів, де молодь і її знайомі «весь час сперечалися, декла-мували, співали, грали, наповнюючи галасом увесь будинок» [11: 217]. Микола захоплювався музикою,грав на віолончелі. Жук, який і сам був музично обдарованою людиною, зобразив свого героя в момент творчого зосередження, коли той перемагає якийсьскладний акорд, вслухається в звуки, що линуть, пропускає їх крізь призму власної душі. Це відчувається «і в повороті голови, і в конвульсивно стиснутих губах, і в якійсь особливій зосередженості виразу очей і гримаси обличчя. Відчувається твердийі вправний притиск лучка (хоч його й не видно на портреті) до пружних металевих струн, чується густий оксамитний акорд віолончелі» [17: 17]. Мистець знаходить нові композиційні та ритмічні ходи в цьому погрудному портреті, показавши лише ліву руку виконавця, лише частину грифа інструмента. Фон чистий. Ніщо не відволікає глядача від сприйняття душевного стану портретованого. Цей портрет впевнює сучасника Жука, автора першого монографічного дослідження про нього Ю. Михайліва в тому, що «М. Жук, як і письменник В. Короленко, сприймає околишнє життя через орган слуху. Він чує, як справжній музика, і цей абсолютний слух примушує його вдивлятися в предмети, людей, життя їх і бачити те, що сховано від очей обивателя» [17: 17].__



У такій саме манері, як в портрет М. Шрага, ітак само у 1915 році, відзначається у вступній статті І. Козирода і С. Шевельова до альбому «Михайло Жук», виконано і портретчернігівського живописця і скульптора І. Рашевського [14: 12].Визначною особистістю в чернігівськомукультурному осередку в 1910-х роках був так самонедооцінений українською історичною наукою ра-дянського періоду Вадим Львович Модзалевський(18821920).Потомокдворянських родів, що похо-дили з козацької старшини, фахівець з військово-інженерною освітою, він у 1911 році після відставкипереїхав до Чернігова і, маючи великий потяг доісторії, очолив тут вчену архівну комісію, перетво-ривши її невдовзі в потужну історичну установу зшироким спектромпідрозділів,включаючимузейукраїнськихстарожитностей з її безцінною колек-цією історичних експонатів доби Гетьманшини, за-снований місцевим меценатом В.В. Тарновським(нині Чернігівський історичний музей його імені).Пастельний портрет Модзалевського (1916)М. Жук вирішує як диптих. Композиція розбивається рамою на дві частини. Поясна фігура видатного українського історика, знавця побуту та мистецтваУкраїни XVIIXVIII ст., на той час вже автора «Малороссийской родословной» і «Малороссийского гербовника», виданого у співавторстві з Г. Лукомським, показана у більшій частині, на тлі блакит-ного килима. Він сидить en-face, поклавши рукина стіл. У меншій лівій частині зображено штоф у візерунках старого українського скла. Цей портрет, місцезнаходження якого нині невідоме, подобавсяМодзалевському, — відзначав Ю. Михайлів, — про що ми довідались із його щоденника, де він доситькоротко висловлюється і про М. Жука: «очень не-дурной портретист» [17: 17].Урочисто-піднесений настрій мистця просте-жується не лише в портретній серії, до якої увійшливидатні представники української культури з чернігівського осередку. Персонажами його портретівстають і члени родини мистця. Особливо глибокимпсихологізмом відзначається портрет батька (1908,з Одеського художнього музею). Ю. Михайліввважає, що в цьому творі (іл. 21) Жук втілює образ двійника, що живе в кожній людині, і тому «вінтакий моторошний, загадковий, як життя» [17: 16].В погляд зображеного, спрямованого кудись вниз,тяжка скорбота, що точить серце, непомірний жаль.Напруженість стану образу підтримується діаго-нально спрямованими вниз муаровими смугами,на тлі яких розташована голова моделі. Діагональні смуги тла розроблені під мармур стін як натяк на альфрейно-малярську професію батька. Жук продовжує працювати в пастельній техніці, продовжує використовувати тло для поглиблення характеристики портретованого. Розширюючи галерею дитячих портретів,мистець створює образи своїх маленьких синів (іл. 2224). Він намагається відтворити саме єство дитячої натури. Молодший син допитливо дивиться перед собою широко розкритими очима (іл. 22).Старший щось думає про своє. У дітей свій світ,зовсім не такий, як у дорослих. І це досить тонко передає мистець. Він явно орієнтується на досвід своїх польських вчителів. Але його твори не справ-ляють враження несподіваного швидкого начерку,як у Виспянського, з його дивним артистизмом. У Жука більше «натурності». Разом з тим, як це простежується в портретах старшого сина (іл. 2324), від «натурності» він переходить до стилізації, посилюючи декоративне узагальнення образу. Мистець укладає синові локонами волосся навколо чола, лінією підкреслює очі, надаючи їм більшої виразності, а плинність лінії на комірці надає образові більшої рухливості, що притаманно дитинству. В розумінні принципів стилізації, ролі лінії у створенні образу й декоративної ритмічної організації цілого, її ролі при спрощенні форми та кольорового рішення Жук явно йде за відкриттями Виспянського і разом з тим намагається знайти свій шлях, суголосний новим завданням, що постали перед українським мисте-цтвом тієї доби.Особливе місце в дитячій серії належить портрету Катерини Грушевської (19001943) — доньки і єдиної дитини в сім’ї Михайла Грушевського, в якому простежуються подальші пошуки Жука власного шляху в мистецтві (знаходиться у Львівському національному музеї ім. А. Шептицького). Катерина (із гр. «чиста»), або Кулюся, як тепло називали її родичі, хвороблива, але талановита дитина, росла і виховувалась в глибоко інтелектуальні родині вченого-історика та його дружини, педагога-перекладача. Катруся з дитинства володіла кількома іноземними мовами, виявляла хист до літератури історії. Літній відпочинок з родиною проводила в с. Криворівні на Гуцульщині, в оточенні незайманої природи, де й починається занурення дівчини у світ народних обрядів, звичаїв. В оточенні кращих представників нової української культури у Львові (І. Франко, В. Гнатюк, М. Грушевський ін.), під час поїздок до Києва, що розпочались з шести років, перебування у Черняхівських, Стешенків, Лисенків, де щиро захоплювались дівчиною-галичанкою, розщо розпочались з шести років, пе-ребування у Черняхівських, Стешенків, Лисенків,де щиро захоплювались дівчиною-галичанкою, розпочиналась дорога в науку майбутнього «професора по примітивній культурі» Катерини Грушевської,репресованої і закатованої молодою в сталінських таборівпочиналась дорогав науку майбутнього «професора по примітивній культурі» Катерини Грушевської, репресованої і закатованої молодою в сталінських таборах.

Михайло Жук не просто був знайомий з більшістю тих представників нової української культури, обертався у їх колі, підтримував дружні зв’язки,а й сам був частиною тієї нової, свідомої української інтелігенції. Не слід забувати, що «на перебігу чернігівського культурного життя плідно позначалася близькість до Києва», що «чернігівці читали галицькі журнали, активно співпрацювали з їхніми редакціями, мали в Західній Україні чимало друзів» [14: 5]. У 1905 році Жук брав участь у першій всеукраїнській художній виставці у Львові, організованій «Товариством для розвою руської штуки».З 1906 року він за підтримки М. Коцюбинськогопочинає друкувати у «Літературно-науковому вістнику», що виходив тут, свої літературні твори. Сам М. Коцюбинський побував у М. Грушевського в Криворівні, а Жук у 1909 році замалював тут з натури І. Франка [17: 24]. Це було єдине коло цвіт тогочасної української науки і культури. У такому контексті звернення до образу дитини з такого середовища можна сприймати як знак міцніючої на-

ціональної єдності. В портреті Катерини Грушевської (іл. 25) Жук виступає як символіст. Він продовжує пошуки в композиції погрудного портрета, що дає можливість зосередитись на внутрішньому стані моделі в атмосфері особливої емоційної напруги часу. Світ різко змінився. Потрібні нові засоби для створення портретного образу. І Жук намагається знайти їх, орієнтуючись на європейський символізм, але виходячи з українських реалій. Погляд дівчини надто дорослий. Наче на очах у глядача у неї виростають кольорові крила. Обране тло сприймається як ущелина, що кутом розходиться за головою Катерини, а за нею — сповзаюча вниз гора і небо вдалині. Пейзаж явно вигаданий, створений уявою митця, наче побачений уві сні. так і настанови С. Виспянського «кожний гарний твір мистецтва є декораційним» [9: 5253]. В цьому портреті Жука вродлива жінка зображена на тлі великого подвір’я, засадженого квітами і залитого сонцем, що можна розглядати як продовження теми «райського саду», оспіваного іншим краківським вчителем — Ю. Мегоффером. Картина Жука написана у щасливий для нього період життя в Чернігові в оточенні близьких за духом друзів з когорти кращих представників нової української творчої інтелігенції. Вони поринають думками у світ, наділений гармонією і красою. Закоханий у красу української природи, Жук-мистець хоче у малому побачити велике, вдається до художнього синтезу, переводить образ у загальнолюдський план. Додатковий декоративний ефект складає візерунок на поруччі крісла, що нагадує чергування клітинок шахової дошки і був сприйнятий практикою європейського модерну. Втім головна увага Жука зосереджена на обличчі жінки, на її замисленому погляді, жінки з явно близького йому інтелігентного кола. А намагання відобразити внутрішній світ цих людей, спираючись на найновіші досягнення того часного мистецького руху, стає важливою прикметною особливістю Жука-портретиста.До форми портрета на повний зріст Жук звертався досить рідко. Його не цікавить парадний портрет. В поодиноких випадках присутності типу портрета на повний зріст в його спадщині, зроблених в нашому часовому проміжку, явно простежується схильність до відтворення внутрішнього стану моделі, стилізації (іл. 34), чим він принципово відрізняється від попереднього етапу, як це видно в жіночому портреті 1901 року (іл. 35) з Чернігівського обласного художнього музею.

ВИСНОВКИ

Михайло Іванович був різнобічним графіком. Захопившись силуетом, не проминув екслібриса, зробивши добрий внесок у становлення цього жанру в сучасному українському мистецтві. Слід сказати про знахідки художника у створенні сучасної української абетки та шрифту.

Узагальнив принципи стилізації і декоративного малярства, які сам засвоїв і розвинув від своїх наставників М.Мурашка, М.Врубеля і О.Сєрова, К.Коровіна, Б.Лепкого і С.Виспянського. М.Жук у своїй педагогічної діяльності базувався передусім, на засадах народного мистецтва.

Кераміку, оформлення якої запропонував М.Жук в аванґардних традиціях; композиції з атрибутикою радянської влади; посуд, оздоблений орнаментом в дусі сецесії; з мотивами народного мистецтва; декоративні пейзажі. В творчості М.Жука на межі між соцреалізмом і радянським Ар Деко формується новий стиль українського фарфору.

. Ступивши на шлях ствердження своєї самостійності після років учнівства, що проходив у новосформованому колі чернігівської української інтелігенції з її загостреною громадянською позицією, Михайло Жук поповнює рідкісний на той час в Україні тип художника-універсала, що в європейській практиці відійшов у минуле з часів Ренесансу. Він успішно працює і в літературі, і в мистецтві, у «станковій» і «прикладній» сфері. Головним жанром в його станковій творчості стає портрет, якому і присвячена наша робота, в якій вперше:

• представлена найбільш повна на сьогоднішній день галерея портретів Жука, створених в перший чернігівський період (19051916);

• розкрито, що значну частину цих творів складають образи представників українського національно-визвольного руху, в колі яких Жукне лише обертався, а й поділяв їхні погляди..Вилучені з української історії радянською системою, вони збереглися головним чином в приватни зібраннях або ж у фотографіях.

• наводиться фотографія портретів Жука, експонованих на виставці, що передувала його обранню на посаду професора УАМ у 1917 році, яка показує, що портрет хлопчика з НХМУ, який в книзі В. Рубан [19: 199], розглядається як твір Ф. Кричевського, демонструвався якробота М. Жука, а портрети Ф. Кричевського були показані в іншій залі;

• в процесі проведеного аналізу розкривається, що основним типом портретної творчості М. Жука був камерний погрудний і рідше по-

колінний портрет, в яких особливе значення надавалось розкриттю внутрішнього стану моделі та декоративному тлу як засобу погли-

блення характеристики;

• показано, що художня мова його портретів, яка перегукується з літературними творами Жука, багато в чому є втіленням ідей та об-

разів символізму;

• розкрито, що портрет-диптих та портрет-триптих у Жука є новоутворенням в українському мистецтві, що їх слід розглядати в кон-

тексті його засобів створення великої форми.

ЛІТЕРАТУРА

1. Велічко В. Біло-чорний світ Михайла Жука / В. Велічко //Мистецтвознавство України. — Київ: «Кий». — 2001. —Вип. 2. — С. 329–339.

2. Всевладність краси: Графіка та живопис Михайла Жука/ Авт. вступ. ст. «І сонця пахощі, і безнадійний сум» О. Лагутенко. — К.: Вид. ООО «Галерея НЮ АРТ», б/р.

3. Всевладність краси (до 130-річчя з дня народження художника і письменника М.І. Жука): Каталог виставки / Одеський літературний музей. — Одеса, 2013. — 24 с.

4. Демченко Т. «У мене чиста совість» / Т. Демченко // День. — 2004. — 24 вересня.

5. Демченко Т. П. Нариси з історії Чернігівщини від найдавніших часів до наших днів / Т. П. Демченко. —Чернігів, 1997. — Вип. 2 (Культура рідного краю в ХІХ —на поч. ХХ ст. — 66 с.



6. Герц Бурд. Обранець двох муз // Вітчизна. - 1968. - № 8. - С.188 - 193.

7. Жук М. Дора: Оповідання // Літературно-науковий вісник. - 1907. - Книжка 7. - С.62 - 65.

8. Жук М. Захмарилось небо... // Літературно-науковий вісник. - 1908. – Книжка 10. - С.53.

9. Жук Михайло Іванович // Українська літературна енциклопедія: В 5 т. – Т. 2. - К., 1990. - С.212.

10. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.


11. Чуприна В. Майстер графічних портретів // Наддніпрянська правда. - 1968. - 29 травня. ВИДАТНІ ПОСТАТІ ХЕРСОНЩИНИ Давні часи (до 1917 року)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал