Творчий розвиток учнів початкової школи засобами



Pdf просмотр
Сторінка7/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Педагогічні умови творчого розвитку молодших школярів
засобами образотворчого мистецтва
Традиційно під умовами розуміють стійкий детермінований зв’язок двох і більше явищ, при яких будь-яка зміна середовища неминуче тягне за собою перебіг самих розглядуваних проблем.
У сучасній науково-педагогічній літературі широко розглядаються педагогічні, психолого-педагогічні, організаційно- педагогічні та дидактичні умови. Найширше трактуються педагогічні умови творче свідоме володіння способами і прийомами організації педагогічного процесу на основі синтезу теоретичних знань і практичних дій ступінь успішності евристичних педагогічних дій ступінь успішності педагогічних дій, які ніколи не автоматизуються і нероздільно поєднані з творчим педагогічним мисленням сукупність факторів, компонентів, необхідних і достатніх для виникнення, функціонування та зміни певної педагогічної системи сукупність факторів, які є оптимальними для розв’язання основних завдань проблеми Одним із сукупності факторів, який є оптимальним для розв’язання завдань досліджуваної нами проблеми, є врахування індивідуальних особливостей молодших школярів у навчально- виховному процесі.
Врахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні є пристосуванням методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особливостей дітей (природні задатки, темперамент, характер, здібності та ін.) з метою забезпечення запропонованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня.
Виявлення творчого потенціалу особистості є основним завданням педагога. Важливим чинником творчого розвитку учнів є залучення їх до виконання конкретних завдань. Саме у процесі їх виконання об’єктивно виявляється цінність, якість та рівень розвитку індивідуально-творчого потенціалу. Завдання зумовлюють можливості та реальну творчу результативність кожного учня.
101

Розв’язуючи завдання, особистість тим самим проявляє індивідуальні творчі потенції, які визначаються через зв’язок ідеального з реальним [63, Від природи індивід може мати різний стартовий рівень певних задатків, але прояв їх необмежений у своєму розвиткові, і він буде тим вищим, чим більшою мірою враховуватимуться їх індивідуальні, природні передумови. Вони пов’язані з основними властивостями нервової системи. Змінити їх практично неможливо, однак і не можна не брати до уваги, оскільки вони суттєво впливають на навчальну діяльність учня, його поведінку, стосунки з оточуючими.
Шкільний досвід показує, що діти, в яких домінує процес збудження, визначаються рухливістю, енергійністю, неспокійністю, яскравістю міміки й пантоміміки. Їхнім висловлюванням притаманні динамічність, емоційне піднесення, невимушеність. Ці школярі охоче беруться за навчальну роботу будь-якого характеру. Особистісні переживання виразно позначаються на їхній поведінці.
Учні з урівноваженими психічними процесами більш стримані в міміці, пантоміміці; їхнє мовлення відзначається виразною інтонацією, чіткою послідовністю, врівноваженою динамічністю. Вони також активні, але неквапливі в рухах і діяльності.
Школярі з переважанням процесів гальмування малорухливі, пасивні, всі дії виконують повільно. Вони рідко із власної ініціативи діляться своїми враженнями, до навчальної діяльності ставляться переважно байдуже.
Розвиваючи здібності учнів, потрібно брати до уваги важливе методологічне положення про взаємодію схильностей та здібностей
(О.Ковальов, В.М’ясищев). Урахування у виховній роботі сфери суб’єктності учня, що охоплює індивідуальне сприйняття ним світу та його уподобання, – ще один чинник творчого розвитку. Цьому має допомагати виконання навчальних завдань, що розкривають бажання учнів, їхні нахили, мрії, прагнення, брати участь в іграх, вікторинах, інших позашкільних заходах, які активізують удосконалення природних нахилів.
Безперечно, що лише за сприятливих умов навчання діти можуть досягти високих результатів у певних видах діяльності малюванні, конструюванні, ліпленні тощо. Тому важливо знайти таку діяльність для кожного учня. Здібності дітей непросто проявляються, ай формуються, розвиваються у праці та гинуть у бездіяльності.
102
Класична індивідуальна форма роботи на уроці передбачає участь окремого учня у виконанні спільних для всього класу завдань без контакту з іншими, але в єдиному для всіх темпі, із теми, що розглядається всім класом. Тому ефективнішою формою індивідуальної роботи є робота з окремим учнем, який виявляє неабиякі здібності до певного виду образотворчої діяльності. Тобто індивідуальна робота вжене є лише однією з форм навчальної роботи на уроці, а є формою творчого розвитку дитини. Слід зазначити, що вчитель, готуючись до уроку, передбачає різні форми діяльності, але особливу увагу приділяє індивідуальній роботі з окремим учнем, враховуючи його індивідуальні особливості, його інтелект, вміння швидко орієнтуватися у певному матеріалі, застосовувати уяву, рівень знань та уміння їх застосовувати, коли потрібно.
Індивідуальною характеристикою і культурним компонентом творчого потенціалу особистості єті внутрішні потреби, які складають її психологічну основу і спонукають до практичної діяльності, виражаючись у дослідницько-пошуковій активності, яка проявляється у достатньо високій почуттєвості до новизни стимулу, новизни ситуації та у вмінні виявляти нове у звичайному. Тобто, така діяльність відзначається оригінальністю й нешаблонністю.
Урахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах називається індивідуалізацією.
Індивідуалізація навчально-виховного процесу має наметі виявлення особистісного ставлення дитини до мистецтва під час ознайомлення з конкретними творами. Це дає змогу осягнути ціннісні орієнтації учня, його морально-етичні ідеали. До особливостей творчого розвитку дітей, які необхідно враховувати при індивідуальному підході, належать загальні (розумові, мислительні, творчі) та спеціальні (музичні, художні здібності пізнавальні художньо-естетичні інтереси [54, Ефективним засобом індивідуалізації, що тісно пов’язаний із творчістю є самостійність, її характерними ознаками є наявність в учнів власних поглядів, смаків, переконань у галузі образотворчого мистецтва здатність самостійно мислити, знаходити правильні рішення уміння відстоювати власну точку зору, сприймаючи і відчуваючи навколишній світі художні твори.
103
Індивідуальний підхід дає змогу враховувати можливості кожної конкретної дитини щодо темпів навчання, обсягу матеріалу, методики викладання тощо. Крім того, індивідуальний підхід створює передумови для розвитку художніх інтересів, вміння аналізувати навчальні ситуації на уроці, приймати конструктивні рішення [54, Однією з основних форм індивідуалізації є диференціація, яка полягає утому, що учні із схожими індивідуальними особливостями об’єднуються у групи для окремого навчання у відповідних формах його організації (фронтальна, групова, індивідуальна. Фронтальна робота у творчій діяльності забезпечує участь усіх учнів у процесі творення, яким керує вчитель. Проте водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості (створення колективних композицій).
Групова робота полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення творчих завдань спільне планування роботи, обговорення й вибір способів творення, взаємоконтроль і взаємооцінка. Учнів ділять на групи по 5-6 осіб. Групова робота дає можливість диференціювати завдання.
Індивідуальна робота дає змогу врахувати індивідуальні особливості дітей (темп, підготовленість, створює можливості для диференціації (згідно нахилів, здібностей, якостей, забезпечуючи відносну самостійність.
П.Москаленко зазначає, що в арсеналі кожного вчителя повинна бути значна кількість форм організації образотворчої діяльності молодших школярів, а саме фронтальна форма, за характером і сумісно-
індивідуальна передбачає, що всі учні працюють водному темпі за однаковим завданням парна (організація образотворчої діяльності в парах, які мають певну основу, навчальні, індивідуальні можливості учнів групова (учні діляться на групи, бригади, кожна група має своє рівноцінне за змістом та складністю завдання диференційовано-групова
(передбачає організацію роботи учнів із різними можливостями за різними завданнями, що відповідають визначеним можливостям);
104

– ланкова (передбачає організацію образотворчої діяльності спеціально сформованих тимчасових груп учнів, за характером – сумісно- взаємодіюча);
– індивідуальна (самостійна робота кожного учня за особистим завданням і самостійно обраному темпі, що залежать від здібностей і психічних особливостей індивідуально-групова (передбачає включення окремих учнів у роботу над оригінальними завданнями при виконанні основним складом класу загального завдання) Кожна особистість за своєю суттю вже є оригінальною і неповторною від народження. І будь-яка копія, чи то вжитті, чи то в образотворчості є вже підробкою, яка не визначається оригінальністю й нешаблонністю. У художній творчості оригінальність, відхід від шаблону проявляється у різних мистецьких течіях та в індивідуальності художнього стилю і залежить від поставленої мети.
Психологічне відображення у взаємодії із практичною діяльністю особистості створює художню творчість, яка, за
Г.Гегелем [47, 126], виражається утрьох основних типах символічному, класичному, романтичному. Для символічного вираження характерна відсутність співвідношення між значенням і образом, тому що через зображення одних предметів і явищ дійсності виражається зовсім інше, невластиве їм, не пов’язане з їх суттєвим змістом. Для класичного вираження характерною є передача художнього змісту через різноманітні прояви адекватної художньої почуттєвості. Романтичне вираження полягає у проявах духовності через мінімальні сприймально-почуттєві художні засоби. Г.Гегель вважає, що над зовнішнім світом отримує перемогу саме внутрішній світ особистості, який виявляє її у самому зовнішньому світі [47, Саме такий підхід у сфері художньої творчості стає тим стимулюючим фактором, що веде до свободи та впевненості в собі, руйнує усі стереотипи і забезпечує особистісний підхід до кожного учня, відчуваючи й розкриваючи його внутрішній творчий потенціал. Ф.Чижек писав Величезна творча енергія існує у кожної дитини. Вона повинна знайти вихід у вираженні, інакше виникне пригніченість. Потрібно дозволяти дітям малювати те, що
105
вони хочуть, те, що вони бачать своїм розумовим оком, а не те, що їм потрібно малювати, на думку інших [85, 40-41].
106
Отже, врахування індивідуальних особливостей учнів на уроках образотворчого мистецтва здійснюється шляхом індивідуалізації і творчої спрямованості освітнього процесу, що є основою індивідуального підходу. Він передбачає стимулювання емоційно-почуттєвої сфери особистості, позитивної мотивації та самовираження особистості в образотворчій діяльності.
Наступним фактором у розв'язання суперечностей проблеми творчого розвитку молодших школярів засобами образотворчого мистецтва є стимулювання їхньої емоційно-почуттєвої сфери, яке спрямоване на формування позитивних мотивів навчання, на підсилення пізнавальної активності та збагачення школярів навчальною інформацією. Найзручнішою для користування є класифікація стимулів залежно від завдань уроку. При такому підході виділяються три групи стимулів) для формування мотиваційної сфери) для зміцнення сенсорної чутливості) для формування емоційного клімату в колективі.
Мотивація, як відомо,

складне структурне утворення. Вчені розглядають мотивацію як особливу групу емоцій – так званих вісцеральних (внутрішніх) [66, 20]; як особливу форму емоційного [260, 114]. А на думку Л.Фрідмана, мотивація – це емоція плюс спрямованість дій [260].
В.Вілюнас, О.Запорожець, Н.Єлфилова, О.Леонтьєв,
О.Тихомиров та інші вчені вважають, що поняття емоція і мотивація – це дві різні категорії. Так, наприклад, О.Леонтьєв робить висновок проте, що емоції, виконуючи важливу функцію внутрішніх сигналів, самі не можуть бути зведені до мотивів. Вони виникають слідом за актуалізацією мотиву (потреби) ідо раціональної оцінки суб’єктом своєї діяльності [136, Мотив є формою прояву потреби людини. Це – спонукання до діяльності, відповідь нате, заради чого вона відбувається. Специфіка емоцій, зауважує О.Леонтьєв, полягає утому, що вони відображають відношення між мотивами (потребами) і успіхом чи можливістю успішної реалізації відповідної їм діяльності суб’єкта”
[136, В основі продуктивного учіння лежать позитивні мотиви, здібності та потреби учнів, умовою їх формування й розвитку є активна самостійно-пошукова діяльність.
107
Піднімаючись на вищий щабель, особистість кожним разом зростає внутрішньо і набуває якісно нового прагнення до самоствердження різними засобами. Одним із таких засобів є пізнання природи, навколишньої дійсності, що викликає такі почуття, як радість, захоплення, подив, сум, тривогу, сором, гнів, обурення тощо. У процесі спостереження природи думка дитини стає яскравішою, багатшою, виразнішою, мовлення набуває емоційного забарвлення. Тому вчитель повинен так побудувати урок, щоб думка дитини просилася у слово, оскільки образ, емоція й слово під час уважного споглядання явищ природи зливаються в органічній єдності.
Отже, безпосереднє спостереження природи цінне тим, що дає змогу сприймати предмети різними органами чуттів викликає у дітей емоційний відгук на різноманітні явища природи, бажання милуватися й насолоджуватися природою збагачує їхню пам’ять, мислення яскравими образами, що активізують пізнавальну діяльність.
Серед засобів емоційного впливу на учнів неабияка роль належить візуальному сприйняттю, оскільки емоції міцно пов’язані з образами. Тому інтерес до предмета й увага учнів значно збільшуються завдяки майстерному використанню різноманітних засобів унаочнення, які впливають на емоційне забарвлення думки і стимулюють процес мислення.
Відчуття, сприймання, мислення слугують невід’ємними частинами єдиного процесу відображення дійсності. Почуттєве, унаочнене пізнання предметів і явищ довкілля є висхідним. Однак, відчуваючи, сприймаючи, наочно уявляючи собі будь-який предмет, будь-яке явище, дитина повинна певним чином аналізувати, узагальнювати, конкретизувати, іншими словами, мислити проте, що відображається у відчуттях і сприйняттях. Відчуття, сприймання, уявлення, мислення складають пізнавальні процеси.
Споглядаючи і аналізуючи твори образотворчого мистецтва, педагог прагне якомога глибше розкрити зміст твору, надати теоретичну інформацію про образотворче мистецтво, яке, як відображення у художніх образах навколишньої дійсності, є одним з основних засобів естетичного виховання.
Сприйняття ж естетичних цінностей у дійсності і в мистецтві облагороджує особистість, возвеличує її, розкриває красу навколишнього світу. Споглядання естетичних цінностей часто викликає потребу в художній творчості. У цьому випадку людина
108
не тільки оволодіває естетичними цінностями, алей створює їх за законами краси. Естетичні потреби визначають розвиток естетичних смаків, ідеалів, прагнення жити й працювати за законами краси [68, Визначені Т.Агаповою [1] дидактичні функції творів образотворчого мистецтва (інформаційна, ілюстративна, евристична, асоціативна, мотиваційна, аксіологічна, герменевтична, сенсорна) у формуванні творчої активності учнів сприяють, з одного боку,

розшифруванню художнього образу з виділенням його частині, з іншого, – створенню художнього образу на основі різних його перетворюючих властивостей. Візуальна інформація передається безперервним світловим потоком, який має дві характеристики – енергетичну (кількісну) і спектральну (якісну).
Зір бере участь у передачі нервового збудження з вищих відділів мозку на вегетативну нервову систему. Нарівні свідомості взаємодія кори і підкоркових центрів виявляється в якості пізнання й переживання [177; Дослідження нейрофізіологів і психофізіологів показують, що зоровий аналізатор є найбільш інформаційним з усіх аналізаторів людини. За допомогою зору отримується до 90% усієї інформації, що сприймається [174, Колір має чималу силу емоційної дії, він випромінює енергію, що спроможна впливати на інтелектуальний та почуттєвий розвиток особистості.
Як зазначали відомі європейські педагоги Мері Гікс та засновник вальдорфської школи Рудольф Штейнер, необхідно широко використовувати основи кольорознавства в педагогічній практиці визначаючи пріоритетність заняття перцептивно-творчого характеру, вони розробили цікаві методики вживлення кольору в життєдіяльність дітей.
Застерігаючи вчителів від формально-схоластичного викладання кольорознавства, вони наголошували на тому, що першим етапом в опануванні кольору дітьми молодшого шкільного віку мають бути спостереження за властивостями проявів кольору в довкіллі, на другому етапі слід вводити метод порівнянь щодо колірних ознак різноманітних предметів або рослин, та далі – переходити до методик сприймання кольору в мистецьких творах та його дієвого використання у дитячій художній творчості [113, 15].
109
Так, за освітньою системою “ірроритай”, запровадженою в Японії, учні після закінчення середньої школи можуть розрізняти за певними ознаками понад двісті кольорів та відтінків, що позитивно впливає на збагачення їхнього світосприйняття, активізацію творчого потенціалу, рівень фахової підготовки до будь-якого виду трудової чи творчої діяльності.
Отже, зорова система не лише зумовлює перебіг пізнавальних процесів, ай безпосередньо задіяна у формуванні емоційно- вольової системи. Єдність функціонування пізнавальної та емоційної системи зумовлює той факт, що реакція на кольори служить показником внутрішнього стану людини.
Художні твори створюються, щоб робити людину щасливою глядача розважати у хвилини відпочинку чи спокою, щоб порожнеча звільнила місце для приємного споглядання, мрій чи чогось подібного творця наповнювати почуттями цілковитого задоволення від власної творчості, яка допомагає сприймати світу всій його багатогранності й красі.
“Коли пробуєш добросовісно слідувати завеликими майстрами,

писав Ван Гог,

бачиш, що в означені моменти всі вони глибоко занурювалися в дійсність. Так звані творіння великих майстрів можна побачити в самій дійсності, якщо дивитися на неї тими ж очима із тими почуттями, що і вони. Дійсність – це одвічна основа дійсної поезії, яку можна знайти, якщо шукати наполегливо і копати ґрунт достатньо глибоко [59, 202]. Між сприйняттям картині зображенням існує живий діалог, вони якби обмінюються досвідом, постійно зіставляючи, порівнюючи. Тому сприйняття непросто інформує про дійсність, але знаходить творчі здібності, виховує естетичні смаки та любов до мистецтва.
Проблемі формування емоційного клімату класного колективу присвячене дослідження Н.Дьячкової [74]. На думку автора, емоційний клімат як інтегративна характеристика класного колективу – це його стійкий настрій, домінуючий характер емоційних станів, в яких проявляється ставлення членів колективу до спільної діяльності, один до одного, до норм поведінки в колективі, до колективу в цілому.
Вирішальна роль у формуванні емоційного клімату в колективі належить учителеві. Тому важливим аспектом у цьому процесі є стосунки вчителя та учнів. Діти, які виховуються в умовах гуманістичного, демократичного стилю спілкування, що
ґрунтується на глибокій повазі до особистості кожного, відчувають емоційне задоволення, радість. І навпаки, стан напруження,
110
пригнічення, незадоволення спостерігається у школярів тоді, коли вчитель дотримується авторитарного стилю спілкування. Така позиція педагога не дає змоги наблизитися до нього, між ним і дітьми майже не виникають довірливі, доброзичливі стосунки.
У стимулюванні емоційно-почуттєвої сфери дітей чільне місце належить використанню гумору. У вчителів є прекрасна можливість за допомогою здорового гумору створювати у класі певний настрій, знімати втому дітей, боротися з нудьгою. Недарма у народі кажуть, що сміх лікує. Тим більше, що почуття гумору є важливою рисою ментальності українського народу.
Заслуговує на увагу аспект формування культури почуттів учнів. Виховання почуттів здійснюється, на думку П.Якобсона, двома шляхами через вплив на особистість людини загалом і через спеціальний вплив на сферу її почуттів Колими говоримо про емоційне виховання молодшого школяра, йдеться насправді проте, щоб через організацію емоційної сфери, через розширення емоційного досвіду дитини формувати в потрібному напрямку всю особистість підростаючої людини [227]. Почуття вданому випадку є необхідними від всієї особистості виховується особистість – виховуються і її почуття. Емоції і почуття необхідні для роботи уяви й фантазії, для творення нових образів. Тому наступним із сукупності факторів творчого розвитку молодших школярів є сприяння дієвості уяви і фантазії. Сюди входять словесні описи з фантастичними сюжетами, прослухування музики, драматизації.
Яскравий образ, що виникає в уяві учня, завжди є носієм емоцій. А для цього необхідно викладати матеріал так, щоб за словами В.Бєлінського, очі учнів бачили картини. Слухаючи, розповідаючи, люди уявляють, бачать внутрішнім зором те, про що йдеться …” [65; Підняття емоційно-чуттєвої сфери веде до інтерпретації, появи судження, пробуджуючи творчі сили уяви та фантазії. Уява – означає вираження й представлення в образі. В уяві образ може бути реальний, а може народитися новий. Сила ж фантазії дитини, як відмічав Ф.Достоєвський, [56, 196] є тією природною силою, яка в ньому переважно перед всіма іншими здібностями розвивається й потребує утамування.
111
У своїх вищих творчих формах уява здійснює відліт від дійсності, щоб глибше проникнути в неї, – стверджує
С.Рубінштейн [211]. Далі він продовжує Міць творчої уяви і її рівень визначаються співвідношенням двох показників тим, наскільки уява притримується обмежених умов, від яких залежить осмислення й об’єктивна значимість її творінь
2) тим, наскільки є новими й оригінальними їх творення. Уява, яка не задовольняє одночасно обидві умови, є фантастичною, але творчо безплідною [211, 347]. Саме уява і є тим способом, за допомогою якого дійсність існує у потенціях особистості. Завдяки здатності уяви до “відліту” від реальності, особистість надає своїм уявленням художньої форми, бо уявлені нею явища, предмети за неможливих реальних умов, подумки переміщуються до будь-якої сфери ідеального, нездійсненого у плоті, світу, розкриваючи свою реальну, справжню, всезагальну сутність.
Дієвість уяви та фантазії є однією з найважливіших якостей творчої особистості, без якої творчий процес втрачає свою силу і його не можна назвати творчим. Без сміливості уяви та фантазії особистість втрачає свій сенс життя, бо ця якість вміщує у себе безкінечність різнопланових дій збоку особистості, які забезпечують їй всебічний розвиток і рух уперед. Завдяки дієвості уяви та фантазії відчуття радості і безмежного щастя, втілюючись в образах, переходять у реальність. Шматочок фантазії є у кожному акті художньої творчості та у всілякому істинному почутті шматочок фантазії є у кожній абстрагованій думці, яка піднімається над безпосередньо даним шматочок фантазії є у кожній дії, яка хоч якоюсь мірою перетворює світ шматочок фантазії є у кожній людині, яка, мислячи, відчуваючи й діючи, вносить ужиття хоч крихту чогось нового, свого [211, Дієвість уявлення, фантазування, мрії є необхідними умовами перевтілення вжиття творчих сил особистості, спрямованих на перетворення реальної діяльності, тому що люди не тільки споглядають і пізнають світ, вони за своєю природою можуть змінити й реформувати його. Творчі здібності самі собою не перетворюються у творчі досягнення. Щоб отримати результат, домогтися творчих досягнень, необхідні бажання й воля [146, 69].
112
Дієвість уяви й фантазії безпосередньо пов’язана з образно- асоціативним мисленням особистості. Тому у творчій роботі мають місце два головних прийоми персоніфікація й трансформація. Персоніфікація – процес початковий, корінний, завжди тотожний собі, але перехідний від нас на все інше. Цей процес полягає утому, що всьому надається душа, що у всьому, що виявляє життя і навіть у бездушному, уявляються бажання, пристрасті й воля, аналогічні з нашими, діючі як ми з визначеною метою. Діти наділяють душею все і тим більше, чим багатше вони обдаровані уявою й фантазією. Цей прийом персоніфікації слугує невичерпним джерелом, із якого вийшла більша частина міфів, безліч марновірстві багато естетичних творів. Трансформація або метаморфоза є загальним прийомом, постійним, який має багато форм, що йде невід думаючого суб’єкта до предметів, а від предмета до предмета. Він полягає у переносі, що ґрунтується на частковій подібності. Цей прийом має дві головні основи то він спирається на смутні риси подібності, отримані через сприймання хмари стають горою, або гора – фантастичною твариною то переважаюча роль належить афективній подібності, тобто сприйняття викликає почуття і стає його знаком, символом, пластичною формою так, лев означає сміливість, кішка – хитрість, кипарис – смуток і та. ін. На дієвість уяви й фантазії впливають всі види мистецтва, які глибоко взаємопов'язані і мають наметі створення яскравого художньо емоційного образу. Так, наприклад, під час слухання музики у людей виникають чіткі зорові уявлення. На деяких людей, які займаються малюванням і живописом, музика діє як збуджувальний засіб, внаслідок чого виникають картинки й образи. Принципи розвитку музичного твору цілком використовувались при створенні живописних полотен. Внаслідок цього непотрібно було винаходити якісь нові особливі теорії, оскільки значення, смисл, цілі, завдання, сюжети, емоційне напруження, почуття, образи, які порушуються в музичному і живописному творі, однакові.
Наведемо паралелі висота звучання – тональне визначення кольору у живопису виражається утому, що звуки високого звучання прирівнюються до світлих відтінків, низького звучання – до темних кольорів тривалість звуку – розмір кольорової плями;
113

– темброві відтінки звуку – тепло-холодна характеристика кольору сила звуку – колір подається глухо або яскраво акорд звуків – акорд кольору, співзвучне поєднання звуків і кольорів – консонанс, різке поєднання їх – дисонанс яскравий голос – численна кількість різних колірних відтінків – звуків.
Отже, музика – мова почуттів, найтонших відтінків настроює могутнім засобом емоційності навчання. Вона розвиває сприйнятливість і чутливість дитини до краси навколишнього. Музика своїм звучанням, своєю динамічністю надає слухачеві свободу творчо мислити, фантазувати, уявляти та втілювати свої ідеї у художньому творі.
Зв’язок чуттєвого й раціонального проявляється утому, що, потрапивши на недосяжні органам чуття рівні реальності, абстрактне мислення знову забезпечує перехід до практики, тобто створює образи-проекти, які можуть бути реалізовані у практичній діяльності [32; 205; 206; Внутрішній розвиток творчої індивідуальності складають дві великі течії, які зливаються в єдине річище – це та дійсність, яка дає художнику життєвий матеріал для творчості, і сама особистість художника, його внутрішній світ. Їх взаємодія зумовлює прагнення до самовираження особистості, бо споглядаючи своє оточення, помічаючи у всьому ту красу, яку створила природа, виникають власні уявні образи.
Отже, наступним із сукупності факторів творчого розвитку учнів початкової школи є різноманітність способів реалізації художнього образу в образотворчій діяльності (самовираження).
Будь-яка художня творчість є самовираженням особистості, яке складає головну потребу людини – основу її активності. Ця активність полягає у постійному нагромадженні необхідних знань, набутті практичних умінь та навичок особистості.
Метою творчої діяльності засобами образотворчого мистецтва учнів є створення художнього образу. У цьому процесі важливим аспектом є добір виражальних засобів (малюнок, колір, лінія, форма, світлотінь тощо).
Оскільки всі діти люблять малювати, то малюнок дає змогу дитині краще пізнати себе, адже, вкладаючи певний змісту нього, вона багато розповідає про себе, про свій внутрішній світ, тобто виражає себе через художню творчість. Тому потреба у
114
практичному творчому самовираженні є особливою і обов’язковою якістю особистості, яка прагне відтворити свої почуття у взаємодії художнього образу із символами, лініями, кольором тощо.
115
Практично це реалізується шляхом залучення дітей до активних спостережень за предметами та явищами навколишньої дійсності, оформлення учнівських робіт, відображення в дитячих малюнках тільки красивого, обговорення художньо-творчих робіт учнів та мистецьких зразків із метою формування навичок оцінних суджень, розвитку естетичних почуттів, виховання художнього смаку, ілюстрування учнями народних казок, прислів’їв, приказок, історичних оповідань, біблійних текстів, віршів тощо.
Навчанню молодших школярів притаманна важлива особливість із перших уроків учитель формує у дітей основи знань, навчальних умінь і навичок. При цьому використовуються і репродуктивні методи роботи. Однак, важливе завдання педагога у початковій школі полягає не тільки у максимальному насиченні учнів інформативним матеріалом, ай у формуванні вмінь самостійного пізнання, накопичення досвіду самостійної творчої діяльності. Внаслідок цього школярі оволодівають знаннями, здійснюючи пошуковий процес надалі самостійно.
Інформаційність навчального матеріалу повинна забезпечити використання вразливих фактів, цікавої інформації, яскравих прикладів, відомостей про нестандартні явища, які сприяють задоволенню природної допитливості молодших школярів [13; 40;
46; Без знань образотворчої грамоти без умінь використовувати засоби образотворчого мистецтва, які ґрунтується на таких вихідних поняттях як композиція, лінія, колір, об’єм, простір, процес творення неможливий. Тому оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік дає можливість учневі виразити своє бачення світу, своє ставлення до нього.
При належному рівні розвитку вищих почуттів виникає потреба у творчості, на початковому етапі якої формуються саме уміння зображення на основі правил, законів, прийомів і методів організації твору – композиції. Отже, композиційна діяльність учня складає міцний фундамент для реалізації й розвитку його творчого потенціалу.
116
Відповідно до емоційного стану особистості, її образи уяви спонукають до відповідних типів організації зображення вертикальне чи горизонтальне. Вертикальний тип більшою мірою підкреслюю постійну зміну емоційності людини та відчуття простору догори, горизонтальний – тишу, спокій, урівноваженість характеру та відчуття простору в ширину, діагональні напрямки засвідчують наявність зовнішньої і внутрішньої динаміки особистості – її темперамент. Крім того, як вважає Л.Дорфман, із вертикальними зображеннями в малюнках співвідносяться уявлення радощів, страху, гніву [68]. У реалізації художнього образу молодші школярі з певними особливостями використовують колір. Так, наприклад, Л.Дорфман вважає, що учні найчастіше використовують червоний колір для зображення радості й гніву, синій – смутку, чорний – страху, сірий
– смутку і страху. У малюнку, домінуючі кольори у сполученні з верхом використовуються здебільшого для зображення радості, а у сполученні з низом – смутку. Контрастні кольори у поєднанні з верхом використовуються здебільшого при зображенні страхуй гніву, а у поєднанні з низом – радості. Відповідно до домінуючих контрастних кольорів у малюнках виражаються відмінності між різними емоційними уявленнями [68, Експериментально змішуючи фарби, діти одержують різноманітні колірні сполучення і подальше їх свідоме використання стає основою для реалізації художнього образу засобами кольору. При цьому для маленьких художників не існує ні абсолютно прекрасних, ні абсолютно потворних кольорових поєднань, адже вони прагнуть створити прекрасні співвідношення кольору у своїх малюнках.
Під час реалізації певного уявного образу в образотворчій діяльності діти, відповідно до свого емоційного стану, обирають власну форму вираження. Переважна більшість учнів для вираження гніву зображує людей і різні предмети, для вираження смутку – об’єкти неживої природи, для вираження страху – тварини або об’єкти неживої природи, для вираження радості – більшою мірою об’єкти неживої природи, рідше – предмети [223].
117
Як відомо, естетичний образ будується людиною за законами краси і вона ставить замету описати, пояснити реальність або конкретно проаналізувати, як слід себе поводити. Які будь-який естетичний образ, художні твори виражають і формують певний цілісний життєвий настрій. Цей настрій виражається у чуттєво- емоційній символічній формі через посередництво образу-символу, тобто знаку, який нероздільно пов’язаний зі своїм значенням – образом, що його виражено у почуттєво сприйнятливій формі [200, Дитина, малюючи, часто бачить у практичній діяльності захоплюючу гру, тобто учень ніби спілкується зі знайомими емоційно сприйнятими образами. У багатьох дітей є свої улюблені образи, які часто внаслідок фантазування визначають активність, напруження творчої діяльності. Графічні образи у молодших школярів складаються на основі зорових вражень про предметі завдяки значенням його для них і діям дитини з цим предметом. Тому у малюнках учні передають лише ті особливості зображуваного, які вони вважають найголовнішими й значущими. Зображуючи предмет, діти розказують про нього все, що їм відомо. Це пояснюється тим, що дитині молодшого шкільного віку властива здатність відтворювати образи не так, як вона їх бачить, а як уявляє.
Молодші школярі вдувають ритм. У малюнках це виражається в ритмічних повтореннях одного і того ж самого зображення предмету, чийого частин. Ритм, симетрія характерні і для композиційного вирішення дитячого малюнка в цілому. Із зовнішніх характеристик предмету учні, насамперед, виділяють колір. Яскраві кольори та їх контрастні сполучення найшвидше привертають увагу дітей і є для них найдоступнішим засобом художнього вираження.
Через засоби образотворчого мистецтва учні відкривають можливість виразити свої невидимі почуття, задуми. Велике значення для цього вираження мають художні матеріали. Це кольорове чорнило і крейда, вугілля, олівці, фарби, фломастери, туш тощо. Малюнки виконуються на папері, картоні, пластику, дереві та інших матеріалах. Цими засобами вчитель заохочує особистісну інтерпретацію учнями зображуваного об’єкта до такого рівня, який школярам необхідний для творчого самовираження. У цьому процесі послідовність дій педагога така спочатку зацікавити дитину, стимулювати бажання творити, а потім навчити техніки, яка необхідна для реалізації творчого задумуй отримання результату творчої діяльності. При цьому використовуються методи
118
прикладу, імітації, обговорення, аналізу, драматизації тощо.
Дитяча творчість розвивається на основі проникнення у змісті характер різноманітних видів народної творчості. Пізнаючи й продовжуючи творчі традиції народу, учні засвоюють матеріалізоване у них народне творче мислення. Оволодіваючи, наприклад, певним видом мистецтва, чи ремеслом, учні опановують творчий досвід батьків, дідів. Це сприяє формуванню в учнів умінь, навичок реалізації своїх задумів, створенню власних проектів, конструкцій. Так формується творчий потенціал особистості [179,
40]. Водночас естетизовані предмети побутуй навчання виступають важливими засобами виховання учнів, формують потребу бачити й створювати красиве у щоденному житті.
Спілкування з іншими видами мистецтва є джерелом натхнення особистості займатися художньою творчістю. Так, наприклад, літературний чи музичний твори скеровують свідомість у певному напрямку і надають необмежений простір для прояву уяви, фантазії, творчого мислення, що є певним поштовхом до виникнення бажання творити. Тому одним із факторів творчого розвитку учнів початкової школи є використання міжпредметних зв’язків, елементів інтеграції змісту мистецьких дисциплін та елементів міжгалузевої інтеграції.
Виступаючи засобом пізнання, мистецтво практично без меж може розширювати рамки особистого життєвого досвіду, нести інформацію про минуле, сьогодення і майбутнє світової історії, людського життя, культури. Якщо математичні, природничі, технічні, соціальні науки, пізнаючи світ, розмежовують його, синтез знання у кожній з цих наук обмежується її об’єктом, і тому цілісної картини світу не виникає, то мистецтво стає засобом об’єднання, збереження й передачі досвіду людського, раціонального й емоційного. Взагалі, мистецтво вважають одним із найкращих способів пізнання світу, адже у ранньому дитинстві малюк ще неготовий до розмежованого пізнання дійсності, цілісне її засвоєння набагато простіше й доступніше.
Мистецтво наділяє людину своєрідним поглядом на світі саме цим сприяє загальному процесу його пізнання, і, оскільки в образній формі розкриває справжню суть явищі предметів, відкриває зміст того, що не було відомо, допомагає по-новому пізнати вже відоме.
Для створення певного художнього образу необхідно мати конкретні знання з інших (не мистецьких) дисциплін. Так, наприклад, для створення фантазійних образів дітям потрібні
119
знання найновітніших досягнень науки і техніки для створення художніх образів тварині рослин потрібно вдатися до пізнавального матеріалу із природознавства для створення художнього образу історичної тематики, слід проаналізувати певну історичну ситуацію, факти чи конкретні дані при створенні ілюстрації, необхідні знання твору, аналіз ситуацій, вивчення особистості (персонажів) твору, явища або предмету.
Отже, у початкових класах на уроках образотворчого мистецтва доцільно використовувати міжпредметні зв’язки, тобто включати до змісту уроків запитання і завдання із матеріалу інших предметів. Ці завдання мають сприяти глибшому сприйняттю й осмисленню художнього образу, створенню емоційного відгуку, що є важливим компонентом творчої діяльності.
З метою цілісного сприйняття навколишнього світу, формування знань на якісно новому рівні, створення умов для різнобічного розгляду певного художнього образу, збудження уяви, фантазії, емоційності учнів до змісту уроків образотворчого мистецтва у початковій школі доцільно використовувати елементи інтеграції як вищої форми міжпредметних зв'язків, тобто поєднувати у блоки знання з різних предметів. Інтеграція є провідним принципом розвитку творчої особистості у сучасному світі. Інтегративні процеси набувають свого поширення і в педагогічній реальності.
Ідея інтеграції співзвучна з вимогами, які поставило суспільство перед сучасною школою,

формування цілісного погляду на світ як на єдине взаємопов’язане ціле, вміння бачити глобальні проблеми сучасності й способи їх вирішення. Проблема інтеграції – одна з найдавніших в історії розвитку науки. Вихідні положення впровадження інтегративного підходу у навчальний процес розроблені у працях видатних педагогів- класиків (І.Гербарт, Я.Коменський, Й.Песталоцці, К.Ушинський), сучасних педагогів (А.Алексюк, С.Гончаренко, Л.Занков, І.Звєрєв,
О.Савченко, М.Скаткін), учених-психологів (О.Кабанова-Меллер,
Ю.Самарін, Н.Тализіна).
За тлумачним словником Ожегова, Інтеграція – об’єднання частину єдине ціле. Вона виникає утому випадку, коли, по-перше, наявні раніше розрізнено засвоєні елементи по-друге, якщо є об’єктивні передумови для їх об’єднання; по-третє, об’єднуються вони не сумарно, а за допомогою синтезу, і, нарешті, результатом такого об’єднання є система, якій притаманні якості цілісності.
Інтеграція змісту навчальних предметів не заперечує
120
предметної системи їх вивчення. Вона є важливим засобом її удосконалення, подолання недоліків, поглибленого засвоєння знань про взаємозалежність між предметами [27, Процеси інтеграції мистецьких дисциплін сягають своїм корінням у давні часи. Ще в античну епоху Платоном і Аристотелем були закладені засади вчення про види мистецтва. Так, Аристотель вважав, що всі види мистецтва мають єдину основу відображення дійсності – мімезис (наслідування, маючи схожість утому, що базуються на загальному принципі відображаючи дійсність, наслідують її, а відрізняються засобами, способом і самою сутністю (предмета) наслідування, тобто вони відрізняються тим, що відображено, як це зроблено, якими засобами користувався при цьому автор. Тоді ж були сформульовані основні положення так званого “мусичного мистецтва, яке поєднує кілька видів мистецтв, яке єна думку Платона, найвизначнішим засобом, здатним змінити, підняти, облагородити людську особистість, розбудити й виховати уній моральні чесноти. Тому мистецтво тієї епохи вважалося основою викладання, а поняття “мусичний” – похідне від слова муза (покровителька мистецтва в розумінні давніх греків означало освічений, вихований) Синтез мистецтв, ідеї інтеграції були притаманні кожному поколінню. Так, християнський храм становив синтез мистецтв – архітектури, інженерно-будівельної думки, монументального й станкового живопису, різьблення, ювелірних витворів тощо. Все це розвивалося у тісній взаємодії з мистецтвом книги, проповідницьким словом, церковним співом, церковно- філософською думкою. Завдяки такому синтезу, здійснювався величезний емоційно-ідеологічний вплив на особистість, збуджувався комплекс почуттів, які відображали релігійну свідомість народу.
Ідея інтеграції широко пропагувалася Г.Гегелем, І.Гердером,
Г.Лесингом, які, визначаючи специфіку образотворчого мистецтва, визнали, що кожний вид мистецтва має свої межі, які визначаються специфічністю художнього образу, у той же час вони мають можливості проникнення в інші види, збагачуючи і розширюючи їх зображувально-виразні засоби шляхом прямого чи безпосереднього відображення.
Формування умінь та навичок у різних видах мистецької діяльності стає лише засобом, що дозволить дитині відтворити свої почуття, думки, фантазії у самостійній творчій діяльності. Умовно послідовність роботи в різних видах мистецької діяльності буде
121
такою від виховання емоційно-почуттєвої сфери, засвоєння елементарної інформації (знань) через оволодіння уміннями та навичками, до вищого прояву творчої самореалізації дитини – образотворення у різних видах художньої діяльності (малюванні, ліпленні, аплікації, музикуванні, виконанні нескладних мімічних та пантомімічних етюдів Суть цієї послідовності можна сконцентрувати у тріаді подив – пізнання – творчість.
Якщо спроектувати вищевикладене на конкретну дитину, яка відрізняється від усіх дітей статтю, темпераментом, здібностями, можливостями, нахилами та іншим, то сприймати дитину треба не як об’єкт наших маніпуляцій, а як суб’єкт творчості – маленького митця.
Важливість комплексної єдності дисциплін художнього циклу зображувальні мистецтва повинні навчити сприймати навколишній світі виражати своє ставлення до навколишнього світу в кольорі, об’ємі, формі, лінії тощо, музика – вільно і безпосередньо виражати почуття у звуках, співчувати інтонаціям всесвіту пластика – відчувати рухи власного тіла і всього, що рухається у просторі драма – висловлювати почуття, переживання словом і дією [205; 231; 273; У художній творчості існує синтез мистецтв, який розглядається як фактор художньої інтеграції [109], який може бути реалізований шляхом впровадження поліхудожніх програм
(Б.Юсов), де інтегруються всі види мистецтва. Єдина природа усіх видів мистецтва допускає їхню інтеграцію і поліхудожні можливості кожної дитини.
На думку Б.Юсова, духовність доцільно розглядати як безмежність можливостей людини. Звідси постає принцип гуманітарного синтезу, що є шляхом гармонізації загальноосвітньої системи, поліхудожнього розвитку. Сутність цього принципу полягає в єдності мистецтва з історією, географією, антропологією, етнографією, культурологією, екологією, астрономією. Тому програма поліхудожнього розвитку учнів, як вважає Б.Юсов, повинна охоплювати такі неоднорідні простори, які впливають на багатогранний розвиток психіки учня, як геосфера (геологія і клімат, біосфера (природа і життя, техносфера (технічна творчість, ергосфера (художня творчість, артосфера (креативність творчості) [105; 230; Завдання інтеграції змісту мистецтв, вказує Л.Масол, полягає у формуванні уявлення про специфіку мови мистецтв розвиткові художнього сприймання-мислення на основі порівняння елементів
122
естетичної інформації розкритті творчого потенціалу учнів початкової школи розвиткові емоційної сфери особистості накопиченні естетичних (музичних, художніх та ін.) вражень від спілкування з мистецтвом, вихованні здібностей цілісного охоплення образів мистецтва пізнанні світу учнями через власну творчу діяльність формуванні пізнавального інтересу до творчої діяльності, мистецтва взагалі Інтеграція художніх знань та уявлень учнів здійснюється у програмі Мистецтво на таких рівнях. Духовно-світоглядному (через спільний тематизм, що відбиває фундаментальний зв’язок усіх видів мистецтва з життям. Спільними для всіх видів мистецтв естетичне, відображення в художніх образах закономірностей людського буття, духовного світу людини, її почуттів, ідеалів доброти, вірності, благородства тощо.
Образотворче мистецтво відображає світ, розкриває явища в людському до них відношенні, а отже і внутрішній світ людини, її внутрішню природу. Естетико-мистецтвознавчому (через спільність або спорідненість понять, категорій. Це такі елементи художньої мови, як ритм, час, рух, симетрія, контраст, форма, композиція, розвиток та ін. Учні оволодівають ними шляхом власного відкриття у процесі сприймання художніх творів, дослідження природних явищ, експериментування зі звуками, фарбами, образами тощо. Дитина займає позицію дослідника світу, мистецтва й себе. Учні опановують естетичні поняття на художньо-естетичному матеріалі, який поєднує національні культурні традиції й здобутки світової спадщини, зразки класичного і сучасного мистецтва різних стилів, жанрів, що всіляко збагачує їхні уявлення, насичує художніми враженнями. Психолого-педагогічному (через технології інтегрованих уроків різного типу) Застосування інтеграції передбачається на традиційних предметних уроках (наприклад, музики та образотворчого мистецтва, на факультативних заняттях, у позакласній роботі та під час опанування інтегрованого самостійного курсу, що може викладатися паралельно з навчальними предметами. Творчі завдання інтегративного спрямування можуть використовуватися на уроках незалежно від теми. Це дає можливість включати їх у будь-який момент уроків, відповідно до процесу формування здібностей учнів.
123
Інтегрована програма передбачає допомогти дитині оволодіти азбукою спілкування з мистецтвом, дати уявлення про взаємозв’язок явищ, предметів, існування різноманітного світу культури і мистецтва.
Результатом такої інтеграції мистецтв є цілісність створених чи відкритих учнями художніх образів та формування початкового уявлення про художню картину світу.
Відомий педагог і вчений Ш.Амонашвілі писав, що в усіх творах мистецтва відображене чуттєве, емоційне ставлення до людей, природи, до себе, до життя в цілому. Симфонії, художні полотна, пластичні рухи тіла – це різні форми прояву людської радості, суму, бажань, і щоб зрозуміти їх, необхідно знати мову кожного мистецтва. І я хочу, – писав він, – щоб діти не сьогодні, так завтра відкрили для себе навколишню дійсність і засвоїли ту різну мову, що її зображує. Тоді, я певний, вони краще пізнають себе, а самовираження у музиці, малюнку, танцях стане для них процесом естетичної насолоди, радості сприйняття світу [8, Отже, інтеграція мистецтву процесі художнього навчання й виховання у початковій школі покликана висвітлити багатогранність світу, різні аспекти якого не можуть вичерпно бути розкритими засобами будь-якого одного виду мистецтва
(А.Зісь);
– посилити естетичний вплив художніх образів на особистість, оскільки жодний окремо взятий вид мистецтва не може вирішити всю повноту завдань естетичного виховання дитини лише сукупність мистецтв може розвинути творчий потенціал, зробити особистість духовно багатою
(В.Ванслов)
– розширити межі художньо-образних уявлень, оскільки об’єднаний мистецький вплив поглиблює розуміння й переживання творів мистецтва
(Н.Аніщенко,
Г.Падалка,
Г.Шевченко); базове навчання передбачає засвоєння системи ставлення людини до навколишнього світу на основі розуміння підсистем людина-природа, людина-людина, людина-культура, людина-мистецтво тощо, викликати прагнення до самовираження у практичній художній творчості.
124
Для художньої творчості важливе значення має цілісність сприймання, яка допомагає відтворювати реальні і водночас по- своєму прекрасні предмети і явища навколишньої дійсності, рівень інтерпретації життєвих явищ, логіку художньо-образної картини світу. Синтез набутих знань і різноманітних процесів сприймання складають основу світобачення. Тому використання елементів міжгалузевої інтеграції на уроках образотворчого мистецтва сприятиме розширенню знань, художньому освоєнню дійсності, формуванню вміння бачити, емоційно відгукуватися та усвідомлювати красу, естетичні якості різноманітних явищі об’єктів діяльності явищ природи рослинного і тваринного світу, місті сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах, пластиці тіла) та її внутрішнього світу (переживання, почуття).
Таким чином, використання принципу інтеграції є однією з особливостей під час формування стратегії оновлення змісту освіти, організації навчально-виховного процесу на засадах гуманізації, гуманітаризації та особистісно зорієнтованого навчання. Факторами, які сприяють розв’язанню суперечностей проблем змісту формі методів навчання у початковій школі є врахування індивідуальних особливостей учнів стимулювання емоційно-почуттєвої сфери молодших школярів сприяння дієвості уяви і фантазії дітей різноманітність способів реалізації художнього образу в образотворчій діяльності самовираження) учнів використання міжпредметних зв’язків та інтеграції змісту художніх дисциплін та елементів міжгалузевої інтеграції.
Сукупність названих факторів є педагогічними умовами оновлення змісту формі методів навчання у початковій школі, які покладено в основу творчого розвитку молодших школярів засобами образотворчого мистецтва і потребують експериментальної перевірки при викладанні образотворчого мистецтва за найсучаснішою програмою інтегрованого курсу Мистецтво (авт. Л.Масол, Є.Бєлкіна, Л.Бзовська, О.Даниленко,
О.Корнілова, О.Оніщенко, Н.Очеретяна, О.Павленко, В.Рагозіна,
О.Терещенко) у початковій школі.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал