Творчий розвиток учнів початкової школи засобами



Pdf просмотр
Сторінка3/11
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

засобами образотворчого мистецтва, як вважає переважна більшість науковців (О.Зісь,
І.Лернер, В.Мухіна, Б.Нєменський, М.Скаткін та ін.), є передача молодшому поколінню всього змісту соціальної культури для її відтворення та розвитку, а саме знань про природу, людину, техніку досвіду способів діяльності (навички, вміння досвіду творчої діяльності досвіду емоційно-ціннісного ставлення досвіту і своєї діяльності, ми визначаємо комунікативну функцію образотворчого мистецтва як головний смисловий засіб у творчому розвитку молодших школярів, оскільки його можливо використовувати практично під час вивчення всіх навчальних дисциплін початкової школи. Саме завдяки комунікативній функції образотворчого мистецтвами вбачаємо реалізацію двох магістральних напрямів його використання у початковій школі – виховання через мистецтво і виховання у мистецтві.
Характеристика і структура засобів образотворчого мистецтва
За сучасною класифікацією видів художньої творчості група пластичних мистецтв поділяється на образотворчі (графіку, живопис, скульптуру) та образотворчо-утилітарні (архітектуру, дизайн, декоративно-прикладне мистецтво. Твори названих видів
36
мистецтв існують у просторі, не змінюються і не розвиваються у часі. Вони різною мірою чуттєвої вірогідності відтворюють дійсність, що сприймається візуально Універсальними засобами образотворчого мистецтва єті, які, хоча й різною мірою і в різному співвідношенні, використовуються в усіх видах образотворчого мистецтва. До них відносять малюнок, лінію, колір, форму. За допомогою цих засобів створюють композицію художнього твору.
В образотворчому мистецтві малюнок виконує як самостійну, такі допоміжну роль. Допоміжна роль полягає у відтворенні предметів і явищ довкілля, а самостійна – у створенні художнього твору [227, У широкому розумінні термін малюнок означає повноцінне відтворення предметного світу об’ємне і просторове моделювання, адекватні пропорції, правдива експресія, чітко виражений характер тощо [124].
Поняття моделювання (від італ. modellare – ліпити) розуміється як передача об’ємно-пластичних і просторових властивостей предметного світу у графіці і живопису – за допомогою світлотіньових градацій і завдяки перспективі, у живопису, крім того, за допомогою нероздільно пов’язаних зі світлотінню колірних градацій у скульптурі – відповідної пластики тривимірних форм [124].
Експресія (від лат. р – вираження) – виразність. Термін вживається стосовно самої натури та її зображення. Зазвичай, його пов’язують або із силою впливу твору наглядача в цілому (особливо, якщо задум художника значний, а його втілення відрізняється майстерністю, або ж з достоїнствами характеристики окремих його деталей Малюнок є основою графіки. У ньому полягає найвища і найістотніша сутність мистецтва, а все інше – допоміжне, яке допомагає справі [263, 142]. Малюнок, які мова, з давніх-давен є могутнім засобом спілкування людей і пізнання світу. Інколи не можна уявити предмет або явище природи лише за словесним описом. Тоді за допомогою малюнка, через його конструктивну форму, пропорції, розміри створюється виразне уявлення про об’єкт вивчення [100, 15]. Відомий український художник В.Касіян писав, що малюнок – це фундаментне лише для всіх галузей образотворчого і декоративного мистецтва та архітектури, ай для всіх видів образного мислення, що завдяки малюнку ми пізнаємо
37
все, що нас оточує, малюнок допомагає образно передати свій задумі вченому, і техніку У графіці малюнок, як зображувально-виразний засіб, на відміну від живопису і скульптури, часто являє собою, неконкретний, реальний образ об’єкта, а начебто лише його уподібнення, іносказання. Тому у графіці набагато більше, аніж у живопису, а тим паче в скульптурі, використовують метафори, аналогії тощо. Завдяки цьому графіка невичерпно різноманітна за тематикою. Графічний малюнок може втілювати глибокі ідеї і передавати найтонші нюанси почуттів, прославляти і засуджувати, у ньому може бути приховано отрутну сатиру або добродушний гумор, він може виражати темперамент художника і настрої цілої епохи. У малюнку найяскравіше імпровізують. Швидка і слухняна техніка графіки сприяє найбільш органічній співпраці руки і задуму художника Малюнок є первинною фіксацією творчого задуму людини. Залежно від призначення його можна поділити на художній образний і емоційний показ об’єктів навколишньої дійсності науково-пізнавальний (має пояснювальний характер об’єктів чи явищ навколишньої дійсності технічний (передає зовнішній і часто внутрішній вигляд деталей різних технічних форм).
Оскільки у нашому дослідженні охоплено образотворчу діяльність молодших школярів, то далі розглянемо лише художній малюнок. У ньому художник передає своє ставлення до зображуваного, підкреслює основне, характерне, зберігаючи живе сприйняття натури. Художник, які письменник, не копіює натуру, а створює художній образ, викликаючи у глядача відповідні почуття. Основними специфічними виразними засобами виконання художніх малюнків є лінія, штрих, пляма, крапка, тон. За технікою виконання художній малюнок можна поділити на лінійні і тональні.
Лінія, як зображувально-виразний елемент, була винайдена людиною із самого зародження образотворчого мистецтва у якості засобу виконання малюнка. Тому її правомірно називають колискою малюнка [135, 74]. Завдяки лінії можна відтворити не тільки зовнішні обриси предметів, ай їхній об’єм, розташування у просторі, характер натури. Лінійний малюнок більш буде художнім та емоційним, якщо його виконати просторовою лінією різної товщини, насиченості і довжини. Л.С.Виготський підкреслював те, що лінія однією властивістю своєї побудови може стати
38
безпосереднім вираженням настрою і хвилювання душі [44, 321].
У графіці лінія має щонайменше чотири різних значення образотворче, декоративно-ритмічне, пластичне та експресивне. Образотворче значення лінії полягає утому, що через неї контуром, об'ємом, відстанню, світлотінню можна створювати уявлення про предметі простір, статику і динаміку, внутрішній стан персонажа тощо.
Декоративно-ритмічне значення лінії полягає утому, що вона може бути плавною і закругленою, гострою й уривчастою, повільною і швидкою, енергійною і спокійною, насиченою і ледь помітною. Пластичне значення полягає утому, що лінія створює одну мінливу форму, або ж багато різноманітних форм, які ілюзорно перебігають одна в одну.
Експресивне значення полягає утому, що лінійний образ може викликати певні емоції, лінії можуть виражати суб’єктивні почуття художника, своїми комбінаціями, співзвуччями і дисонансами, співдружністю і конфліктом – хвилювати або заспокоювати глядача, створювати у нього конкретний настрій [21].
Лінія як специфічний засіб образотворчого мистецтва використовується не тільки в графіці, айв інших його видах – у живопису, скульптурі, архітектурі, де велика увага приділяється силуетам форм.
Основна ідея використання ліній (навіть якщо це використання неявне) – змусити око рухатися у певному напрямку. Крім цього, лінії використовуються для обмеження простору, створення форми, а також тла. Лінії мають конкретний психологічний вплив на реципієнта. Плавні лінії заспокоюють, ламані діють як подразник, діагональні лінії додають творові динамічності. Лінія є основним фактором побудови будь-якого організму, тобто траєкторією руху зіткнення, гранню, з’єднанням.
Таким чином, лінія є основним формотворним і допоміжним засобом для означення меж форми, чіткості деталей, з’єднання площин форми тощо. Найголовніша виразна функція лінії – відтворення руху. Тому за своїми виразними можливостями – це один із найпотужніших виразних засобів.
39
Тональний малюнок виконують не лише просторовими лініями, ай світлотінню, завдяки якій відтворюється ілюзія об’єму, виявляється пластична форма предмета, його рельєф, розташування у просторі. У тональному малюнку організуючим принципом є співвідношення чорного, білого і проміжного – сірого. Одним із виразних засобів є пляма. Вона призначена для виділення головного елемента у малюнку або смислового центру. Означити плямою можна будь-який освітлений предметна темному фоні, кольоровий об’єкт - на ахроматичному, насичену деталями форму на тлі простору. В основі принципу визначення плям лежить контраст (значна різниця між порівнюваними явищами) і нюанс незначна різниця між порівнюваним явищами).
Одним із прикладів плями – локальний тон предмета, його власна і падаюча від нього тіні.
Колір як виразний засіб образотворчого мистецтва, насамперед, служить правдивому відтворенню реальних предметів у реальному середовищі. Завдяки кольору моделюють просторовій об’ємні характеристики елементів художнього [124].
Проте художник не копіює колірні характеристики натури.
Предметно-образотворча сторона, залишаючись вихідною і найважливішою, разом з тим, не вичерпує ролі кольору в живопису. Через колір, які завдяки іншим виразним засобам, художник виявляє істотне і характерне. Він користується кольором як засобом образної характеристики.
Властивості окремого колірного тонув ансамблі художнього твору залежать від виразного й адекватного взаємозв’язку з іншими, переважно сусідніми тонами. У взаємовпливах колірних тонів велику роль грає принцип колірного контрасту між теплими жовтуваті, жовтогарячі, червонуваті) і холодними (блакитнуваті, синюваті, фіолетові) відтінками У реалістичному мистецтві категорія колірний тон нероздільна від поняття світлотіньового тону. Образотворча повнота і сила кожного з колірних тонів досягається на основі правильних світлотіньових відношень Характер взаємозв’язку всіх колірних елементів твору, колірний лад як один із засобів правдивого і виразного відтворення дійсності визначають його колорит [248].
Виразність кольорових поєднань пов’язана з емоційним досвідом людини, з динамікою його почуттів і настроїв.
40
Використовуючи утворі витончені переходи і сильні контрасти, художник досягає як мажорних, такі мінорних поєднань, тобто використання властивостей кольору досить часто дає змогу проводити аналогію між колористичним настроєм у живописному і музичному творах [248, Як виразний засіб образотворчого мистецтва, колір широко використовується у графіці, хоч він і грає в ній часто лише допоміжну роль. У скульптурі відповідну виразність додає природний колір матеріалів, з яких створюється той чи інший твір граніту, мармуру, гіпсу, бронзи, теракоти, дерева тощо.
Композиція (від лат. р – твір, складання, розташування) – побудова художнього твору, зумовлена його змістом, характером і призначенням і багато в чому визначає його сприйняття. Це найважливіший засіб організації художньої форми, який надає твору єдності, цілісності і підпорядковує його елементи один одному і цілому З кута зору діалектики композицію доцільно розуміти як процес побудови на основі композиційних принципів, закономірностей, архітектоніки, правил, прийомів і методів та сприйняття довершеного художнього цілого з його психофізіологічними процесуальними й результативними особливостями. У композиції немає хаотичного нагромадження предметів. Композицією не можна назвати те, що має однорідний, однозначний, тобто елементарний зміст. І, навпаки, композиція притаманна будь-якій цілісній структурі, досить складній, будь то твір мистецтва, наукова праця, інформаційне повідомлення чи організм, створений природою. Композиція необхідна при створенні форм предметного світу – побутових предметів, машин, будинків та інших об’єктів дизайну й архітектури. Це також засіб організації інформації і засіб побудови художньої форми. Композиція забезпечує логічне і красиве розташування частин, з яких складається ціле. Вона надає формі чіткість, стрункість, а її зміст робить зрозумілим. Логіка побудови, краса і гармонія у співвідношеннях частин цілого притаманна не тільки витворам людини. Ознаки композиції виявляються й у природних формах, у будові рослин, тваринних організмів, у будові Всесвіту.
41
Тому термін композиція рівнозначно застосовується щодо опису квітки, до побудови книги чи ораторської мови. За визначенням
Н.Гончарової композиція є вираженням структурно-гармонійної цілісності об’єктів художньої форми, предметів і явищ навколишнього світу й одночасно засобом організації, побудови цієї цілісності [53]. Композиція – спосіб організації матеріалу мистецтва. Під матеріалом мається на увазі не тільки фізична маса – глина, фарби, слово тощо, але і сюжет, ідея, натура – усе, що, будучи перетвореним актом творчості, створює художній твір в його остаточній художній формі. Л.Виготський писав, маючи на увазі літературний твір, що під матеріалом розуміється все готове – життєві відносини, випадки, побут, характери [44]. Розташування цього матеріалу за законами художньої побудови варто назвати у точному смислі цього слова – формою твору. У такому розумінні форма найменше нагадує зовнішню оболонку, шкірку, якою огорнуто плід. Вона розкривається як активний початок переробки і подолання матеріалу. Розташування подій розповіді, той спосіб, яким знайомить поет читача зі своєю фабулою, композицією його творів, є надзвичайно важливим завданням для словесного мистецтва [50]. З наведеної цитати видно, як тісно пов’язані між собою композиція і форма твору мистецтва. Якщо розглядати форму як кінцевий результат творчого процесу переробки і подолання матеріалу, у якому цей матеріал розташовується за законами художньої побудови, то композиція саме і є тим способом, тим законом художньої побудови, без якого неможливе створення форми, тобто, закінченого художнього твору. Все сказане однаково стосується усіх видів мистецтва. Без осмислення композиційної побудови як засобу організації матеріалу неможливо ні висловлювати судження про твори мистецтва, ні тим паче, створювати їх. Отже, композиція – універсальне поняття теорії і практики різних видів мистецтв.
Метою композиційної побудови є розподіл матеріалу у такий спосіб і в такій послідовності, у такому взаємозв’язку частині всіх елементів цілого, щоб якнайкраще виявити змісті призначення твору і створити виразну і гармонійну художню форму. Гармонізація форми, композиційна побудова збагачує змісті підвищує цінність твору в цілому. Композиція одночасно є категорією змісту (тому що виявляє змісті категорією форми (тому що гармонізує форму. Таким
42
чином, завдяки композиції поєднується змісті форма. Варто відмітити, що поняття зміст завжди ширше, ніж поняття теми, сюжету, ідеї, тому що воно містить у собі переосмислений у процесі творчості матеріал. У художній формі, як пише М.Каган, матеріалізується зміст тому, що зміст твору є змістом його форми і тому, що утворі мистецтва все є змістом Але, розділяючи ці поняття, протиставляючи їх одне одному, можна вичленувати формальні ознаки художньої форми і виявити ті засоби, за допомогою яких будується форма. Композиційна побудова форми припускає наявність задуму мети, ідеї. За визначенням М.Волкова композиція – це конструкція для змісту [39]. З цих слів випливає, що композиція не може бути позбавленою змісту. Навіть, утому випадку, якщо твір є несюжетним декоративним чи абстрактним, то він завжди несе в собі прихований змісту вигляді художнього задуму, ідеї, реалізованими формальними засобами – відношеннями форм, колірних плям, ліній, що виражають боротьбу, взаємодію сил, напруженість, які можуть впливати на емоції, викликати певні асоціації, а доведення їх до гармонії визначає естетичну цінність твору. У цьому випадку гармонія форм, колірних відносин, боротьба протилежних начал стає сюжетом і змістом твору. У ньому може переважати образно-сюжетна чи структурна основа, виражена у формальних відношеннях елементів композиції. Але композиція, як організуючий засіб, органічно поєднує в собі обидві ці основи. Таким чином, закономірності її побудови підпорядковані принципу гармонійної єдності змісту і форми. Характерною ознакою композиційного побудови є те, що вона завжди розвивається у конкретних межах, які визначаються не тільки просторовими характеристиками. Зміст цих рамок полягає утому, щоб відокремити світ реальний відсвіту зображуваного. Завдяки їхній наявності перед нами постає деякий особливий світ зі своїм простором, часом, системою цінностей. Рамки позначають рубіж між внутрішнім світом картини і зовнішнім світом, – писав
Б.Успенський [249; 250]. Зовнішні межі, з одного боку, пов’язані з навколишнім простором, з іншого боку – із внутрішньою структурою твору, з організацією його елементів. Тому розрізняють три типи композиції замкнута (ізольована від зовнішнього простору, фрагментарна (тенденція до виходу за межі формату, погранична (на межі фрагментарної і замкнутої).
43
Характерною ознакою композиційної побудови є також структурність, складність внутрішньої будови твору. Композиційна побудова відрізняє наявність частин, пов’язаних одна з одною системою відношень. Ця цілісність складається з нерівноцінних за змістом і значенням частин. Уній завжди можна виділити головне і другорядне, центрі периферію. Навіть в орнаментальних композиціях при відсутності організаційного центра композиції можна виділити головний мотиві супровідні йому підлеглі мотиви.
Співпідпорядкованість частин – так можна визначити цю ознаку.
Єдність і цілісність – найважливіша ознака композиції. У довершеній композиції все взаємозалежне й усе підпорядковане єдиній меті – ідеї, художньому задуму. Ця зв’язаність виявляється й у сюжетно-образному рішенні твору, і в гармонійній упорядкованості його форми, тобто єдності змісту і форми. Гармонія цілого – необхідна умова композиційної побудови, важлива його ознака. Будь-який художній твір являє собою боротьбу протилежних початків, – це виявляється й у сюжеті – у протиставленні характерів, ситуацій, і у формальному рішенні – у відношеннях предметів і простору, у колірних і тональних відношеннях, у русі, у рівновазі тощо. Всі суперечливі моменти в композиції врівноважуються, приводяться до гармонійної упорядкованості. Ми розглянули ознаки, за якими можна визначати гармонію форми твору мистецтва. Ці ознаки є зримим проявом тих найважливіших принципів композиції, які лежать в основі її побудови доцільність, єдність складників, домінанта, супідрядність частину цілому, динаміка, рівновага, єдність змісту і форми.
Ці принципи виникають із природних, об’єктивно існуючих факторів, які повинні підпорядковуватися і відповідати природним законам. З цього приводу відомий німецький естетик ХІХ ст.
Г.Земпер пише Оскільки мистецтво займається не сутністю речей, а їх формою і зовнішнім обліком, воно здатне творити форми лише за образом природних явищ, наслідуючи при цьому хоча б лише загальні закономірності, які панують у царстві природи водних випадках воно їх просто переймає, в інших – надає їм більш розвинуті форми, 195].
44
Отже, на думку вченого, створення мистецької форми відбувається за аналогією закономірностей формотворення у природі. Основними і спільними факторами формотворення у природі й мистецтві, Г.Земпер виділяє симетрію, простір, спрямованість [79, 196]. Саме націй основі вчений спробував виділити універсальні закономірності формотворення у природі і мистецтві, називаючи їх принципами авторитету евритмії, симетрії, пропорційності, спрямованості, змісту [79, На жальця достатньо плідна для теорії мистецтва ідея не набула подальшого розгляду у його наукових працях.
Великий внесок у розвиток теорії композиції зробив російський мистецтвознавець початку ХХ століття М.Алпатов. Він, простежуючи принцип формотворення у природі і в різних видах мистецтва, стверджував, що композицію можна розглядати як щось спільне, яке містить в собі уяву про частини, поєднання котрих утворює загальну єдність [5, Сучасний художник і мистецтвознавець Ф.Ковальов у підручнику Золотий перерізу живопису досить переконливо розглядає природовідповідні основи теорії композиції і визначає 5 закономірностей формотворення у природі і мистецтві цілісність, пропорція, симетрія, ритм, головне в цілому (композиційний центр)
[103, 30-33]. Таким чином, в основі композиційних принципів лежать об’єктивні закони природи і закони суспільного розвитку. Першими пояснюється наше фізичне буття, орієнтація у просторі, фізичні реакції на вплив середовища, біологічні потреби. Другі зумовлюють людську психологію, соціальну свідомість. І тій інші знаходять своє відображення у мистецтві, тому що, як підкреслив
Л.Виготський, мистецтво – одна з життєвих функцій суспільства
[44]. Наше соціальне буття головним чином відбивається в ідейному змісті мистецтва, а, отже, у композиції, а наш психофізичний устрій і фізична реальність у взаємодії зоб єктивною дійсністю довкілля зумовлюють формальні вимоги композиції. Ці вимоги ґрунтуються на психофізичному настрої людини, на особливостях її органів сприйняття, мозку і тим, як відбивається в людській свідомості об’єктивна реальність. Як відомо, діалектичний розвиток матеріального світу знаходить своє відображення у продуктах духовної діяльності людини, зокрема, у мистецтві. Закони діалектики безпосередньо виявляються у композиційній побудові творів мистецтва. Саме
45
поняття композиція, означаючи зв’язок, зіставлення, уже має на увазі наявність протилежних початків. Закон боротьби і єдності протилежностей пронизує мистецтво. Категорії діалектики заперечення заперечення, перехід кількості в якість, розвиток, причинність, єдність, як зв’язок частині цілого, одиничного і загального) притаманні мистецтву і виявляються яку сутнісній, такі у формальній організації матеріалу твору мистецтва, тобто в способах розкриття змісту й у побудові його форми, а, отже, у композиційній побудові цілого, у якому знаходять своє відображення основні фізичні закони природи. Однією з основних закономірностей природи, яка грає важливу роль у формотворенні органічної і неорганічної матерії, а також виявляється у всіх галузях людської діяльності, є закон гравітації. Законом тяжіння пояснюється, наприклад, симетричність у будові живих організмів (необхідність рівноваги, обґрунтовуються закони руху (закони механіки. В образотворчому мистецтві закон гравітації визначає роль вертикалі, горизонталі і діагоналі у композиції, ним також пояснюється необхідність рівноваги, значення симетричних форм, поняття верху і низу на полотні тощо. Інший закон природи - поширення світла (закон оптики. Завдяки роботі мозку й органів сприйняттями сприймаємо світло, розрізняємо кольори, форми предметів і сприймаємо їх просторово. Функціонування законів оптики і зорового апарату людини є наслідком відкриття інших закономірностей, наприклад, перспективи, використання якої в образотворчому мистецтві є важливим композиційним засобом. Зорове сприйняття людини у поєднанні з її здатністю дотику дає змогу сприймати форми як об’ємно-просторові структури. Саме націй основі відбувається моделювання об’ємно-просторових форму мистецтві. Ці та інші закони, наприклад, фізики і хімії (закон збереження маси, закон еквівалентів, закон сталості пропорцій та
ін.) – тією чи іншою мірою пов’язані з композицією твору мистецтва. Наприклад, якщо живі органічні форми звести до геометричних, то одержимо кулю, конус, циліндр, багатогранники. Думка проте, щоці геометричні форми є основою життя належить древньогрецькому мислителю Платону й ученому епохи Відродження Л.Пачолі. Вони гіпотетично стверджували, що світовим стихіям відповідають формі вогню – піраміда (тетраедр, землі – куб, тобто гексаедр, повітрю – октаедр, воді – ікосаедр. Незважаючи нате, що ніякого наукового обґрунтування ця гіпотеза
46
немає, вона становить певний інтересу контексті конструктивного і цілісного бачення світу. Це підтверджується тим, що зведення складних природних форм до простих, усвідомлення складного як інтегрованого цілого, узагальнене розуміння форми характерно для світової художньої практики.
Закон цілісності апріорно виражає неподільність цілого. Це означає неможливість сприйняття композиції як суми декількох, хоча б малою мірою самостійних частин. Подібний підхід до вивчення закономірностей конкретних об‘єктів характерний для системного підходу в сучасній науці. Система – це ціле, сукупність взаємопов‘язаних і взаємодіючих елементів. При цьому ціле – це не ігнорування окремого, а прояв індивідуального. Отже, цілісність у мистецтві – це єдність, взаємозв‘язок всіх компонентів і підпорядкування їх змісту, ідеї художнього твору. Тому є підстави стверджувати, що цілісність – це категорія системи.
Системний підхід до трактування поняття цілісності у мистецтві притаманний багатьом ученим (М.Алпатов, Е.Волкова,
Н.Волков, А.Дейнека, К.Кон, Є.Шорохов та ін.). Зокрема, Н.Волков, стверджуючи, що цілісність складається з компонентів, які перебувають у непорушному зв‘язку, визначає такі умови цілісності структури композиції в образотворчому мистецтві- жодну частину цілого не можна забрати без порушення цілого- частини не можуть мінятися місцями без порушення цілого- жоден новий елементне можна приєднати до цілого, не порушуючи його [39, Таким чином, цілісність художнього твору ми розуміємо як сукупність структурних взаємозв‘язків між компонентами художнього твору.
Іншою рисою закону цілісності є необхідність зв’язку і взаємної узгодженості всіх елементів композиції. Виходячи з конструктивної ідеї, виділяється центр уваги, який підпорядковує другорядне.
Закон цілісності передбачає неповторність елементів композиції форм, розмірів, плям інтервалів тощо.
Закономірність цілісності забезпечують інші закономірності ритму, симетрії, пропорції, композиційного центру.
Закон ритму.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал