Тростянецька районна державна адміністрація Відділ освіти Районний методичний кабінет



Скачати 474.6 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка4/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір474.6 Kb.
1   2   3   4

ДЕ УКРАЇНА?

Сьогодні, як ніколи, відчувається брак нормального для будь-якої
європейської країни розвитку мовної політики в Україні. Політична ситуація знову оголила нерв української двомовності, тому проблема функціонування української мови в українському суспільстві постає наріжним каменем із новою силою.
Зрештою, якщо комусь доводиться бувати за кордоном, то можна вже в аеропорту «Бориспіль» відчути на собі біди українськомовності – більшість працівників української митної та паспортної служб уперто послуговуються російською мовою. В такому разі саме поняття «Українська держава» стає

32 примарним, ілюзорним і дрібним. Якщо в нас на кордоні працівники охоронної служби спілкуються мовою чужої країни, яка має свій кордон, то де ж тоді кордон
України? І де сама Україна?
Подібні питання неодноразово виникали в класиків європейської літератури.
Польський письменник кінця ХІХ - початку ХХ сторіччя Станіслав Виспянський у драмі «Весілля» запитував через свого персонажа: «Скажіть, а де ж Польща?»
Співрозмовник, показуючи на серце, відповідав: «Ось тут…»
Отже, й досі Україна, українська мова залишаються лише атрибутами серця, та й то в небагатьох.
Безперечно, саме з серця мають іти всі порухи, спрямовані на утвердження рідного слова, але ці самі порухи мають знаходити і державну підтримку та розуміння.
У жодній європейській двомовній або тримовній країні немає таких проблем, як в Україні в Криму чи на Півдні, коли українці просять говорити «нашим языком», тобто не українською, а мовою чужої держави. Навіть у Великій Британії, якщо ви, скажімо, завітаєте до Шотландії, ніхто ніколи не попросить мовця, який послуговується шотландською мовою, перейти на англійську. Хіба що в крайньому разі вони дуже чемно можуть сказати, що, на превеликий жаль, поки ще не повністю вивчили мову цієї місцевості.
У нас ставлення до української мови часом блюзнірське, а до мовців – хамське. Та наша мова нічим не поступається жодній іншій європейській мові. Чому ж тоді перекладів із української літератури дуже мало, а знання про українську культуру в інших країнах мінімальні? Навіть Тараса Шевченка в англомовному світі знають одиниці, а ось футболіста Андрія Шевченка – мільйони.
Тому з року в рік усе частіше хочеться відчувати престиж належності до світу української культури.
За Д.Дроздовським

11 клас
ВОСКРЕСНЕМО!
Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша хоч і розп’ята на хресті історії, але свята.
Воскреснемо! Бо ми вічно були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя.
Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».
Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведемо голови, як це одвіку було написано нам на роду.
Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото сонця, мов святий німб.
Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України.

33
Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від рідної матінки-землі.
Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну Землю, і тоді відкривається нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце, – Україна!
Ні, як немає кращого неба, ніж небо України, так і немає кращої землі, ніж наша Україна.
Малюю уявою з глибокої високості краї її володінь і бачу в самому центрі старої матінки-Європи воскреслу державу Україну – бачу землю, бережно обведену хвилястою, ламаною лінією, яка здається мені пуповиною. І думаю про те, що ця звивиста свята стрічка і справді справіку вросла в нашу землю, кревно єднає нас із
Україною, як зв’язує природа матір і дитину.
А через усю Україну, посеред щедротних степів і ланів широкополих бандурно пливе Дніпро-Славутич, мов та оспівана народом голуба стрічка в русій косі, що спадає аж до пояса,– історичний символ і образ України.
Я.Гоян
ФЕНОМЕН НЕЗНИЩЕННОСТІ
ХХ століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Ми знали український Ренесанс 20-х років, але ж потім знали й терор сталінський, бачили нещадні ті зими, коли українську мову пакувалося в спецпереселенські вагони, чиї маршрути пролягали в зловісну безвість, наповнюючи простори тужливим воланням мільйонів людей, відірваних зі своїми сім’ями від рідної землі, від рідних вод і від ясних українських світанків. Почуло цю мову заполярне крайсвіття, топили її в океанських баржах, заганяли слово Тарасове в тундру й тайгу.
Одначе й там десь мова України озивалась то невольничими скаргами безневинно покараних хліборобів, то вишуканим табірним сонетом високоосвіченого інтелекту, то несподівано являла себе дивовижною виставою того соловецького українського театру, чий трагізм, може, сягав сили шекспірівських трагедій. Зло змінювало свою личину, не перестаючи бути злом.
Душогуби стояли близько. Багато що їм вдалося. Зникли національні школи, недоступною для молоді ставала справжня історія народу, різні недоуки замінювали
її своїми кон’юнктурними фальсифікаціями.
Невтомні зливачі націй, лжеінтернаціоналісти, це ж вони готували нам мовний Чорнобиль, запевняючи, що процес асиміляцій мов виникає стихійно, що оніміння націй, самознищення народу треба розглядати як вищий етап прогресу. Нині ясно вже, що то був тяжкий злочин проти національних культур, то була акція запланована. Готувалася національним мовам доля штучно вигублених “неперспективних” сіл. Хіба не для цього так посилено заохочувалась міграція величезних мас людності з регіону в регіон? І робилося це з метою нині очевидною: швидше перемішати, перетопити всіх нас у
єдиному соцказані, перетворити націю в кочуючі орди, щоб, руйнуючи генетичну пам’ять народів, розбавляти їх коріння, щоб дедалі більше виростало людей ніяких, безпам’ятних, апатичних, щоб, замість мислячих свідомих громадян, мати перед

34 собою натовпи спримітизованих, задурманених догмами послушників, сонних і напівсонних душ, таких зручних для адміністративно-бюрократичного апарату правлячої системи.
Нерідко нам колють очі: це така ваша нація, не вміє дорожити своїм, сама відмовляється продовжувати свій генетичний рід. Але згадаймо реальність: окрім начіплювання ярликів, чи було коли-небудь сказано офіційне слово на захист честі й престижу мови українського народу?
О.Гончар
ЗА МОВУ І СВОБОДУ

Як розмовляєш, так і мислиш... Справді, віддавна помічено: хто як говорить, той так і думає. Коли весь активний запас слів дорослої людини можна вмістити куцим списком у шкільний зошит, а пасивний лексикон у неї такий бідний, що вона постійно недочуває рідну мову, куди вже й помишляти їй про натхненну й високу працю ума й серця. Їй не осягти широчіні набутого людством духу, краси взаємин, злетів поезії й благородства.
Саме через вузькість і обмеженість мовної свідомості, через недорікуватість і німотність у лексиконі заводяться «зайві» слова і вислови, що так і просяться, щоб
їх виправили. Їх ще називають суржиком, зайдами, паразитами тощо. Комусь доводиться повсякчас лізти за кривеньким знаряддям думки до чужої кишені, перекладаючи крадькома у свою, бо у своїй нічого не припасено. А слід би звернутися до цілющих джерел рідної мови і завести собі на всі випадки життя палату власного розуму – оте розмаїте багатство способів себе виразити, що його будь-хто знайде, прочитавши бодай з півсотні книжок українських літературних класиків. При бажанні для такої самоосвіти вистачить і року. Тоді сама собою пропаде потреба у замінниках – перешитих чужих недоносках і покручах. Кажемо ж бо: книжка – найкращий друг. Куди там телевізору, який сьогодні плекає хіба що
Елочок-людожерок, споживчих і політичних зомбі !
А втім, вік живи – вік учись. Це чужу мову можна опанувати за рік чи півроку
– свою ж годиться залишити після себе у дітях та внуках як найцінніший скарб і своє безсмертя.
Велика біда настає, коли вже сам суржик гуртує спільноту супроти норми: забувається духовний досвід предків, а з ним втрачається і здатність протистояти поневоленню. Раби – німі. Парадокс полягає в тому, що всяк робить із себе раба сам.
І скинути з себе пута німотності він може тільки сам, за власним бажанням, пізнавши смак свободи. Пророк, що поставив слово на сторожі «малих отих рабів німих», застерігав: «Не жди сподіваної волі...» Жодну кризу громада не переможе, якщо їй бракує культурної і морально-етичної стійкості.
Треба щодня працювати над своєю мовою, треба пройти з нею крізь пекло, чистилище і рай. Бо мова – це наше духовне здоров’я, це обрії нашого інтелекту й добробуту, це наша слава і гідність. Звичайно, наш лексикон є дзеркалом нашого буття. Криве чи рівне, воно, проте, ніколи не буває пасивним. На милицях колоніального суржику не розженешся, не пізнаєш світу, не збудуєш незалежної держави.
За В.Радчуком

35
ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ

Віковічна мрія українського народу – жити у самостійній незалежній державі
– збулася. Розпочалося відродження України. Що ж нам потрібно відроджувати?
Найголовнішим нашим багатством є земля. Вона потребує дбайливого господаря. Потрібно відродити почуття господаря на власній землі. Для цього землю необхідно передати тим, хто на ній живе, хто її обробляє, хто береже її і дбає про неї. Буде у землі господар – буде хліб і до хліба. Справжній господар не отруїть її, не переоре незібраний урожай, не допустить, щоб його засипало снігом.
Відродити потрібно нашу мову і культуру. Десятиріччями тривала русифікація українців та інших народів. Це спричинило поступове вимирання багатьох мов. Чи мислимо, щоб у таких великих містах, як Чернігів, Харків, Миколаїв, Донецьк, українське слово злітало лише з уст окремих перехожих, щоб діти навчалися не рідною мовою? Жити в Україні і не знати її мови – негоже. Без рідної мови немає ні
історії, ні культури, ні майбутнього.
З пластів минулого потрібно підняти і відродити нашу справжню історію. Нам
є, що пам’ятати і чим пишатися. Довгий час нас переконували, що не маємо власної
історії, що справжні сини України, які боролися за її волю, – націоналісти, зрадники, запроданці, злочинці. Час скинути завісу брехні над нашим історичним минулим. І зовсім іншими постали постаті Івана Мазепи, Михайла Грушевського, Симона
Петлюри, Степана Бандери, героїв Крут. Відродимо наше минуле і не дамо оббрехати дні сьогоднішні.
Відроджувати потрібно і саму Землю, природу. Погляньмо навкруги: забруднені озера, ріки, отруєні моря, вирубані гаї, зруйновані пташині гнізда, поруділі від хімікатів ліси. Природа жива. Вона потребує дбайливого ставлення до себе. Подбаймо ж про неї!
З часопису

ЗРОЗУМІЙТЕ СЕБЕ!

Існує чи то наукова гіпотеза, чи то фантастична витівка, чи то народне повір’я, що нібито Україна являє собою одну з трьох земних територій, з якої функціонує канал прямого зв’язку з космосом. Особисто я хочу вірити в це диво, дароване вибраним народам. Упевнений, що через цей канал зв’язку українство одержує духовну наснагу вистояти проти ворогів. Однією з особливостей українства є те, що воно у переважній більшості історичних подій проливало свою кров, а не ворожу.
Як показало багатовікове життя, у світі було і є багато тих, хто хоче навчати українців, як їм треба жити, якою мовою говорити. Особливе право над нами вчителювати прагнуть перебрати на себе росіяни та російськомовні українці: перевертні, покручі, малороси, яничари, зрадники. Але щоб когось навчати, треба бути освіченішим і розвиненішим від учнів.
Українська ж мова, яку хочуть то вдосконалювати, то знищити, є мовою, яка ні в чому не поступається російській мові. А тому російська мова не годиться в учителі української мови. Наша мова сильна, потужна.
Активна русифікація в період незалежності України здійснюється такими ж злодійськими методами, як і в попередні триста з лишком колоніальних років. Усе

36 робиться, щоб факт крадіжки, нищення української мови перетворити зі злодійського ремесла на законний і «добровільний» процес. Це те саме, що відмивати гроші.
Так послідовно й методично в українській душі поселяється сатанинський дух антиукраїнства. Українець стає ворогом сам собі, ворогом своїх дітей, ворогом всього сучасного і майбутнього українства. Російськомовний українець дивиться на українськомовного, як на людину другого сорту. Зросійщені українці вже вважають себе не українцями, а росіянами. В той же час етнічні росіяни таких зросійщених українців називають малоросами або хохлами. І зневажають їх. Зневажають цих покручів і україномовні українці. Таким чином, малоросів не люблять ні росіяни, ні українці.
Нам необхідно виконати значну роботу, щоб зрозуміти себе, зрозуміти
Україну, відновити правду і утвердитися в ній. Дух нашої нації має жити в душі, в серці і в розумі кожної української людини. Високий дух – найцінніший скарб, серцевина нації. Саме оця високість, міцність духу нації викликає острах у тих, хто ще вчора робив з нашої нації бездумних людей.
І.Белебеха

ПОЧАТИ З ПОВАГИ ДО САМИХ СЕБЕ
Ми повинні прагнути до єдності в обстоюванні української мови, але ця
єдність має ґрунтуватися не на самому лиш уболіванні за українську мову, а й на певному рівні теоретичної та емоціональної культури в ставленні до мовної проблематики. Уболівання за мову – цінна людська якість, але її самої сьогодні недостатньо для конструктивної роботи у сфері мовних відносин. Не підкріплена широтою світогляду й чесністю аналізу, вона може породжувати і породжує то паралізуючий песимізм, то легковажний оптимізм, то різного роду верхоглядські прожекти, то спроби розв’язання мовного питання способом хапання за комір співрозмовника. Наше мовопочування, наш мовний патріотизм повинні виводити нас на найвищий рівень гуманістичних загальнолюдських цінностей. А для цього нам потрібна самокритика, потрібне виховування самих себе, молодих поколінь української інтелігенції.
Роль національної інтелігенції вирішальна не тільки у створенні культурного,
інтелектуального потенціалу суспільства, а й у формуванні етикету, культури мовної поведінки громадян.
Ключем до цілковитої нормалізації мовної ситуації в Україні є емансипація української мови. Коли вона функціонуватиме як мова повноправного державного народу, задовольнятиме всі потреби суспільного життя, – її визнають і поважатимуть і свої, і чужі, а головне – зникнуть непорозуміння, напруження, бо все стане на свої природні місця.
Зазвучати повноцінно в міському і всьому суспільному побуті українська мова зможе лише в результаті тривалого процесу, починаючи зі створення відповідної атмосфери в навчальних закладах, підвищення інтелектуальної насиченості українського друкованого слова, упровадження української мови в комп’ютерні й
Інтернет-технології, які є побутом уже не майбутнього, а сучасності. Однак велике, може, навіть вирішальне значення матиме всебічний прогрес України як держави:

37 тільки він зможе піднести почуття національного достоїнства в масі населення, а отже, й почуття відповідальності за свою культуру й мову.
Ще сто років тому Михайло Грушевський сказав: «Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба, нарешті, почати з поваги до самих себе».
За І.Дзюбою

МОЛІМОСЯ НА НЕЇ І ЗА НЕЇ!

Мої співвітчизники! Маємо зробити ще дуже й дуже багато, щоб у суспільній свідомості повсюдно від північного Полісся до південних кримських берегів, од
Карпат і до Дінця, надійно вкоренилося розуміння, що рідна мова – то основа основ нашого буття. Без неї українці впродовж століть, не маючи власної державності, давно розчинились би серед інших етносів і націй, стали б стертою порохнявою при дорозі, якою інші народи виходили в люди. Нас врятувала не зброя, а мова, рідне слово, що стало генетичним кодом української незнищенності. Це першим збагнув
Тарас Шевченко, який заповів нам формулу цієї незнищенності: «Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово». Ми ж часто й досі тлумачимо Кобзаря поверхово, примітивно, механічно повторюючи знайомі й нібито зрозумілі рядки, але не завдаючи собі клопоту осягнути всю їхню глибинну мудрість і пророчий зміст.
І якщо у Святому писанні мовиться, що найперш на світі було Слово, то для нас, українців, як для жодного іншого народу, ця істина набуває особливої значущості, адже йдеться про саму кореневу систему нашого існування, про одвічний тест на самоусвідомлення і самозбереження. Рідна мова для нас – альфа і омега буття: без неї ми – ніхто й ніщо. Отож молімося на неї і за неї, і якщо до нашої молитви ще далеко не завжди дослухаються на олімпах державної влади, то її безперечно чує Господь.
Обстоюючи право рідного слова на повносиле й повсюдне громадянство в молодій державі, в усіх сферах її життєдіяльності, воднораз мусимо захищати його від корозії неналежного пошанування і, м’яко кажучи, приблизного знання. Бачимо, як під тиском громадської думки заговорили по-українському чиновники, політики, підприємці. Проте як же знехотя, через закопилену губу, вони це роблять, як виклично не соромляться своєї ненавченості, неграмотності, свого мовного невігластва! Ось кого треба б засадити за підручники, ось кому бодай раз на рік, у
День писемності, не зайве писати всеукраїнський радіодиктант. Бо несила вже терпіти тотальне знущання з мови, яким інфіковано, наче згубними вірусами,
інформаційний простір, рекламу, попсово-пісенний жанр, трансляції засідань
Верховної Ради, політичні дискусії.
Сподіваймося, що молоде покоління знатиме в дорослому житті справжню вартість рідного слова й воднораз відчуватиме пряму свою відповідальність за його долю. Для того й працюємо.
За В. Барановим


38
ОЛІМПІАДНИЙ РУХ – У ПРИРОДНЕ РУСЛО

Популяризація української мови в Україні, української літератури в українському суспільстві – основне завдання різноманітних філологічних олімпіад, конкурсів, турнірів.
Як відомо, наші сусіди в Росії мають потужну підтримку розвитку російської мови. Зрештою, не буде перебільшенням сказати, що для них олімпіада з російської мови – це олімпіада № 1, вона має найвищий суспільний статус. Водночас існує й
Міжнародна олімпіада з російської мови, у якій беруть участь і учні з України. На жаль, навіть Всеукраїнська олімпіада з української мови й літератури не може похвалитися тими успіхами і тим розмахом, який мають наші сусіди-росіяни.
Безперечно, багато зроблено для утвердження української мови і в російськомовних регіонах. Але все ж таки, коли зовнішнє незалежне оцінювання перейшло в українськомовний формат, почалися численні скарги і звинувачення на адресу тодішнього міністра освіти і науки України І.О.Вакарчука, який, відповідаючи на дошкульні запитання в інтерв’ю, часто посилався на статистику: що, мовляв, мовне питання в Україні не є аж настільки проблемним, що воно не входить до першої десятки гострих суспільних проблем. Звідки ж тоді ці всі скарги і незадоволення? Нібито в усіх школах учні вивчають українську мову, але ж потім на
Півдні і Сході шкільні лави полишають покоління, що не мислять в українських державницьких категоріях.
У кожну культурно-історичну епоху виникає особливе світовідчуття.
Сьогоднішні учні не мислять так, як мислили діти п’ятдесят років тому. Змінюється мова, спосіб мислення. Незмінним залишається одне: ми всі живемо в Україні. І вкрай важливо повернути олімпіадний рух у природне русло, щоб із нього виринали найгідніші, найсильніші учні, які торують собі шлях у житті власним знанням, розуміючи, що саме знання – капітал ХХІ століття. Соромно бачити обличчя дітей, яких знаєш не перший рік і які не посіли призових місць на філологічній олімпіаді, а потім дізнаєшся, що із зовнішнього незалежного оцінювання вони мають максимальні двісті балів.
Розумію, що не помиляється лише той, хто нічого не робить. Але добре, якщо ця істина буде доповнена грамотними і виваженими кроками, орієнтованими не на утвердження власних амбіцій, а на творення доброї справи. Головне, щоб усі учасники олімпіадного процесу були налаштовані на діалог, а не на відштовхування, яке випромінює агресію. Любов породжує любов. Ця істина має бути основною і на філологічній олімпіаді.
За Д.Дроздовським

39

40
Наша адреса:
42600
Сумська обл., м. Тростянець, вул. Червоноармійська, 53/в, тел.: 5-19-02, 5-18-82, 5-16-91, факс: 054-58-5-18-82, e-mail: viddil.osvitu@mail.ru http://education-trost.at.ua


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал