Тростянецька районна державна адміністрація Відділ освіти Районний методичний кабінет



Скачати 474.6 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка3/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір474.6 Kb.
1   2   3   4
ЩОБ НЕ В’ЯНУЛИ ВУХА

Один мудрець сказав: «Поневолений народ, що заховує свою мову, держить ключ від своєї тюрми у своїх руках». Не забуваймо про це. Через рідну мову стали ми на ноги, увійшли в сім’ю просвічених європейських народів.
Щоб добре знати рідну мову, треба її вчитися змалку до скону, у школі й поза школою, з книжок і від людей. Хто вміє пошанувати свого батька й матір, той зрозуміє, яку пошану повинен він мати до рідної мови.
Знаємо з нашого щоденного досвіду, що ніякою чужою мовою не можна краще висловити наших найглибших бажань, які ворушаться в нашім серці, як саме рідною мовою.
Справжньою таємницею є чиста, ніжна, щира, проста мова. Та, яка підносить і облагороджує. Але простота мови зовсім не означає спрощеність. Тим більше вульгарність.
Молода мама, модно вбрана, у шкіряному пальті, вичитує своєму синочкові, що десь устиг забруднитися: «Подивися на свою морду! Де ти її виваляв?»

23
Навчаючи сина зовнішньої охайності, вона забруднює душу свого чада, вкладає в його єство дикунську психологію.
Грубі слова останнім часом широко використовуються і нашою пресою.
Особливо прижилися в ній безсоромні анекдоти, що друкуються на догоду любителям пошлятини.
Вульгаризмами охоче послуговуються й кінорежисери в погоні за дешевою популярністю, масовістю. Вони не гребують навіть ненормативною лексикою, що вкладається в мову кіногероїв як неодмінний атрибут «загадкової російської душі».
Але яка там загадковість? Просто душа ще з дерева не злізла.
На жаль, із цим потворним явищем стикаємося щоденно . «Ми люди прості, і нічого церемонитись!» – подібним поясненням найчастіше прикривають свою обмеженість, духовну вбогість. Це психологія сіренького горобця. А людині, хай і алегорично, все-таки більше личить бути орлом чи соколом, соловейком чи жайвором.
За М.Возняком
ЛАЙЛИВІСТЬ – ЦЕ ХВОРОБА

Учені з’ясували, що лайливість – це хвороба. Наприклад, римський імператор
Клавдій у звичайному житті був цілком пристойною людиною, але іноді на нього находили приступи лайливості, при цьому він дриґався, розмахував руками й ногами, жахаючи підданих. У давні часи таку поведінку пояснювали просто: «Біс вселився». Нині доведено, що це психоневрологічне захворювання.
Сучасні науковці безперечно погоджуються з твердженням про те, що
інформація змінює свідомість людини. Нині впливом слова на організм людини все більше займаються фізики, біологи, хіміки. Рівень науки дає змогу встановити, що слова впливають не тільки на свідомість людини, але й на її генетичний код, який передається нащадкам. Кожне слово несе певний заряд позитивної чи негативної енергії. Учені кілька років поспіль спостерігали за двома групами людей – тими, хто постійно послуговується лайкою, і тими, хто нецензурною лексикою не користувався. У любителів лаятися швидко з’являються зміни в організмі на клітинному рівні, і на цьому ґрунті – різні недуги. У другій групі, навпаки, під впливом хороших слів організм омолоджується, зміцнюється імунітет.
Валлієць Джон Аванс, який прожив 112 років, уважав, що досягти такого похилого віку йому допомогло те, що він ніколи не вживав брудної лайки. Єдиним, що руйнує нервову систему й цим спричиняє хвороби, старожил назвав лихослів’я.
Народний цілитель В’ячеслав Зінов’єв стверджує, що коли нецензурна лайка є основним способом спілкування в сім’ї, вона перекриває дорогу успіхові для всіх членів родини. Тож найкраще лайку порівняти з дірками в кишені, через які випадає успіх.
За В.Федоренком

24
ЧИ БУЛО СЛОВО БОГОМ?
Сьогодні, коли українська мова інтенсивно витісняється з інформаційного та культурного простору, а її носії все гостріше відчувають себе «запорожцями за
Дунаєм», поговоримо про Слово.
Насамперед, маємо визначити, чи було Слово Богом. Якщо слова євангеліста є лише красивою метафорою, а насправді мова виникла в процесі еволюційного розвитку – це одна справа. І зовсім інша, якщо Слово все ж таки було Богом. У другому випадку має принципово змінитися наше ставлення до мови й відповідно зрости наша відповідальність перед нею.
На жаль, в Україні широке поле науки про мову звужене до присадибної ділянки. Мовознавцями стали політики, новий правопис обговорюється перехожими на вулицях Києва, долю української мови може вирішити голос депутата, який не знає, на якому складі робити наголос у слові «український».
Мільйони українських дітей ще й досі навчаються у школах із російською мовою викладання, і переважна більшість із них українською володіє хіба що на рівні суржику, тобто на рівні ненормативної лексики. Тому наша біда набагато глибша і масштабніша, бо маємо не лише засмічену мову, а й засмічену національну свідомість.
Коли ж ідеться про засвоєння людиною інших мов, то ключ від скарбів успадкованого – в руках рідної мови. Пристосовуючись до чужої мови, людина обриває зв’язок зі своїм родоводом, генетичною пам’яттю. Навіть окремі чужі слова нація освоює століттями. Візьмемо хоча б такі, як «соціум», «кредит»,
«моніторинг»... Ми постійно користуємося ними, і все ж вони поза нашою мовною свідомістю. Кожне з таких слів стає ложкою дьогтю, бо не відлунюється в душі, не збуджує наших емоцій.
Л.Талалай

НЕ БІЙТЕСЬ ЗАГЛЯДАТИ У СЛОВНИК...
Орфографія – один із розділів української мови, що вивчає правила написання слів. Вивчення орфографічних правил є особливо важливим для вироблення грамотного письма. Щоб навчитися правильно писати, треба наполегливо працювати.
Ви повинні пам’ятати, що грамотне письмо, правильне мовлення – важливі фактори освіченості людини.
Академік Л.Щерба стверджував: «Безграмотне писання читати трудно, ніби
їдеш у таратайці мерзлою дорогою».
Тож прагніть, щоб ваше письмо не викликало таких асоціацій. Хотілося б, щоб ви ще раз переконалися, як важливо кожній людині дотримуватися норм української літературної мови. І на цьому шляху робота зі словниками має велике значення.
Словники – то багатюща скарбниця, з якої ми черпаємо знання. Вони – наші добрі порадники, вірні друзі, помічники.
Якщо ви задумалися над написанням слова, то до ваших послуг орфографічний словник. Виникають проблеми з перекладом слів із російської мови на українську чи навпаки – російсько-український або українсько-російський

25 словник. І труднощів як не було. Якісь складнощі з’являються в розборі за будовою, важко визначити корінь чи суфікс – беріть морфемний словник. Вирішити всі проблеми словотворчого розбору вам допоможе словотворчий словник.
А ось орфоепічний словник. Тут особливості і вимови, і написання, і транскрибовані слова. Наголоси можна перевірити. От щодо наголосів, то французи
і поляки дивуються нашому вільному наголошуванню. Їм простіше. У польській і французькій мовах наголоси постійні: у польській – на передостанньому складі, у французькій – на останньому. А нам хоч деколи складно – та словник маємо.
Особливу увагу зверніть на тлумачний словник. У ньому ви знайдете пояснення лексичних значень слів.
Фразеологічний словник – справжня скарбниця народної мудрості. У ньому – стійкі сполучення слів біблійного походження, з народної мови, з античних джерел.
Ось такі вони, мовні словники! Користуйтеся ними. Удосконалюйте свої знання. Вивчайте українську мову, пам’ятайте, що вона займає у світі особливе місце серед інших мов.
За Н.Ліпінською
РІДНА МОВА
Рідною мовою належить вважати мову своєї нації, мову предків, яка пов’язує людину з її народом, з попередніми поколіннями, їх духовними надбаннями.
Нормальним є, коли рідну мову діти засвоюють від батьків. Однак специфічні умови існування нашого народу і породжувані ними фактори страху і холуйства часто руйнують цей природний у цивілізованому світі процес, а тому в історії
України звичні випадки, коли до рідної мови значна частина українців повертається лише у зрілому віці. Якщо взагалі повертається…
Що ж до двох «рідних мов», ідея яких до цього часу насаджується народові
України, то друга «рідна» мова – явище таке ж природне, як друга голова в чорнобильських телят-мутантів.
Про дві рідні мови можна говорити хіба що стосовно окремих змішаних сімей, однак наукою зафіксовано, що вже в третьому поколінні тут залишається одна мова.
Існують нації, складові частини яких користуються різними мовами.
Наприклад, швейцарці – німецькою, французькою, італійською, ретороманською. Є також різні нації, що послуговуються однією мовою. Наприклад, іспанською користуються, крім іспанців, чилійці, кубинці, аргентинці, мексиканці. Однак це не більше, як виняток, що підтверджує правило: назва народу і його мови мають той самий корінь.
Людина, яка не розуміє значення рідної мови, віддаляє себе від культурно-
історичного досвіду і досягнень свого народу. Для неї вмовкає українська пісня, дума, легенда, прислів’я, перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова.
Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації: словник – це те, що нація знає про світ, а граматика –це те, як вона про цей світ говорить.
Знати, берегти і примножувати це знання – обов’язок кожного українця.
За В.Іванишиним і Я. Радевичем-Вінницьким

26
21 ЛЮТОГО – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

21 лютого відзначається Міжнародний день рідної мови. Це відносно молоде свято. До календарів усього світу воно ввійшло тільки в 1999 році. І в Україні воно також лише почало писати свою історію, хоча сама проблема української мови на українських землях нараховує кілька століть.
Де і коли народилася традиція Міжнародного дня рідної мови?
Історія свята, на жаль, має трагічний початок. Святкуємо ми цей день із присмаком гіркоти. 21 лютого 1952 року в Бангладеші влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони на використання в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеші став днем полеглих за рідну мову.
Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року за рішенням ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні.
За недовгий час свого існування свято вже стало традиційним, адже це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною свого великого народу.
Мова стосується кожної людини, адже науково доведено, що від мови залежить і мислення. У країнах світу люди різняться за своїм менталітетом та світоглядом не тільки через традиції та релігійні переконання, а й значною мірою завдяки мові, якою вони розмовляють, а відповідно і думають.
Мова – це найбільший скарб народу. Це саме той інструмент, який єднає людей однієї нації, робить їх єдиним цілим.
Мовна різноманітність – це еквівалент людської різноманітності. Людство зазнало такого успіху на цій планеті завдяки тому, що воно спроможне пристосуватися до найрізноманітніших обставин. Мова – це інтелектуальний еквівалент наших біологічних можливостей. Дуже важливо, щоб наш розум весь час працював, і один шлях, яким можна це здійснити через мову, – це подивитися, як кожна мова по-різному охоплює бачення світу.
Вітаємо всіх із цим святом і бажаємо ніколи не забувати рідної мови, бо чим більше на землі буде мов, тим розмаїтішим буде й життя на нашій планеті!
За матеріалами сайтів buket.www.ck.ua та www.vitau.org.ua

10 клас
ВОЗРОДИСЯ, РІДНА ШКОЛО!
Рідний, рідна, рідне – корінь роду і народу. Рідна мама і рідний тато, рідна земля і рідна Україна, рідна мова і рідна школа…
Святі слова тримають нас на світі і вчать любові до берегів, між якими з віків у віки тече ріка нашого народу, нашої нації, нашої України! Школу поставили українці в один ряд з такими словами, які рівноцінні життю, - мама, Україна, мова.
Велика і давня мрія українців про свою національну школу. Її можна хіба що порівняти з вічною спрагою до волі, яку жертовно виборювали цілі покоління і

27 яка урочно засвітила нам перед зорею третього тисячоліття. Тяжко несемо через усю
історію хрест своєї долі, бо і досі в складних боріннях здобуваємо собі на власній землі і рідну школу, і незалежну Україну.
Ми, українці, - нація, яка споконвіку прагне багато знати, а це утверджує нашу віру, що вічно будемо на цій землі. Нас віками мордували, палили і різали, нищили і гноїли в концтаборах, морили голодом і розстрілювали державність, втоптували в землю і забороняли мову, а ми відроджуємося, живемо, ростемо і дужчаємо, воскресаємо з вічності і сяємо на світовому небозводі іншим народам, бо маємо незнищенне начало – освіту.
Як церква ростить віру в Бога, так школа плекає розум нації. Давні і добрі традиції шанобливого, святого ставлення до освіти живуть на теренах України…
Україна зазнала багато за свою долю, і нíколи їй, нені рідній, на своєму віку, і не передихнути від ворога. І завжди було так, що перший удар супостат наносив їй під серце – нищив школу і мову.
Я.Гоян
МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ


Наша рідна українська мова – це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наш космос, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку.
Врешті-решт – це ми. Зникає мова – зникає нація.
За довгі роки поневолення України її сусідами, особливо Росією і Польщею, нашій культурі, духовності завдано тяжких ран. Всіляко нищив український дух і тоталітарний режим.
З 20-х років і по сьогоднішній день я був живим свідком страшної руйнації національної культури як чужинцями, так і доморощеними яничарами. Руйнувалися наші безцінні святині, були спалені українські бібліотеки, безжально витіснялася рідна мова з державних установ, середніх і вищих навчальних закладів. Ярлик
“націоналіста” відразу чіплявся кожному лише за те, що розмовляв рідною мовою.
Внаслідок цього наш народ вироджувався, був позбавлений знань про власну
історію, культуру. Якщо по селах за інерцією ще трималося рідне слово, то міста безжально русифікувалися і денаціоналізувалися. Українська культура з року в рік занепадала.
Велика Вітчизняна війна принесла для неї ще більше лихо. Для посилення русифікації тривало шалене перемішування народів. Ще з юнацьких літ я був національно свідомою людиною, глибоко переживав таке становище, з яким не міг змиритися, а тому завжди шукав бодай найменшої нагоди протидіяти йому. Ще на фронті я дав собі клятву: як тільки залишуся живий, то всі свої сили, енергію та кошти використаю для створення такого осередку нашої мистецької, а відтак і духовної культури, де можна було б відкривати українцям очі на багатства нашого дому.
І от чудом уцілів, повернувся з фронту. І потяглися роки подорожей по всій
Україні з метою пізнання, збирання та дослідження зразків скарбів нашої мистецької та побутової культури. За 35 років мандрівок я зібрав багату колекцію, створив домашній музей, який став вогнищем відродження нашої культури та рідної мови.

28
Цей домашній музей зіграв для України, як на мене, неординарну роль. Тисячі людей уперше в житті дивилися на те, що вже, здається, було навіки втрачено й забуто. Дивилися і замислювались, у багатьох із них пробуджувалась національна гордість.
І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все – наштовхнув на думку створити Товариство охорони пам’яток української культури. І насамперед – рідної мови, як найголовнішого пам’ятника культури, ідею відродження нашого етносу, наших безмежно багатих поетичних звичаїв і традицій, які йдуть із глибини віків: величальних пісень, колядок, щедрівок, веснянок, купальських традицій, обжинкових тощо.
І.Гончар
ВІЧНА ДУША НАРОДУ
Я за дипломом – український філолог, тобто мовник і літератор. Але рідне слово люблю і шаную не лише тому. І не тільки через те, що давно вже працюю на письменницькій ниві. Хоч, звісно, мені, як кажуть, і сам Бог велів плекати нашу мову, яку називаємо душею свого народу.
Але це ж саме велів він усім людям на Землі, незалежно від їхньої освіти, професії, місця проживання, національності. Сказано ж у Святому Письмі, що спочатку було слово. А воно ж для усіх, хто не безсловесний ! Для кожної людини воно було спочатку. То лише для твариноподібних спочатку – ковбаса.
Зі слова ще від сповиточка відкривається для людини великий, таємничий, неповторний, складний світ. Схилилася ненька над колискою, усміхнулася, промовила ніжно, – і перелилися звуки в ще одну кровинку, в дитячу, спершу ще не усвідомлену, але від природи довіку надійну пам’ять, передаючи все нові й нові краплини сконцентрованої свідомості, понять про добро і зло, землю і небо, власну гідність і невмирущість роду.
«Спочатку було слово, і слово те було Бог». Якщо ви, добрі люди, повірили в цю аксіому, то моліться ж на рідне слово, а не ганьте його, як це подекуди буває. Бо нерідних слів Бог не вручав жодному народу. Я не закликаю ставати на коліна й бездумно бити перед словом поклони. Треба жити ним. А щоб життя було повноцінним, щоб воно було щедрим, як земля, і високим, як небо, слід знати своє слово, любити його, шанувати, боронити, розвивати, вкладаючи в нього свій розум, свій дух, своє сумління.
Воно, наше українське слово, варте того ! Воно, як Ісус Христос, не раз було розіп’яте на історичних Голгофах. Але, як і він, завжди воскресало. Воно було ніби навмисне обране для мук і випробувань.
Сьогодні українська мова разом з політичним та духовним відновленням самостійної України здіймається на потужних крилах національної свідомості.
Будьмо ж пір’їнками тих крил, дорогі співвітчизники ! Не будьмо бидлом, у яке нас хотіли перетворити, хохлами, якими й досі навіть деякі сучасні діячі, що вважають себе демократами, нас іменують.
«У вигляді мови, – наголощував Олесь Гончар, – дано людині великий дар».
Плекаймо ж цей дар, не дозвольмо відібрати його в нас жодним напасникам!
За А.Бортняком

29
РОДОВЕ ДЕРЕВО УКРАЇНИ
Родове дерево нашого українського народу. Коріння сягає глибоко в землю, на якій він жив споконвіку. Що в тому корінні? Пам’ять народу, його
історія, його минуле. А якщо коріння відтяти, чи зможе такий народ існувати, чи буде він узагалі народом?
Ні! Народ без минулого, без пам’яті, без історії – не народ. Це вже просто населення, це люди, в яких немає нічого свого. Такий народ легко поневолити як фізично, так і духовно, – він не зможе себе боронити. Цих людей легко зробити рабами, особливо рабами духовними – нав’язати їм чужу мову, чужі пісні, чужих богів, чужі звичаї, чужий одяг.
Починаючи з Катерини ІІ і аж до інквізиторів ХХ століття, всі намагалися зрубати це родове дерево. І ворогам вдалося це зробити. І що ж тепер маємо? Якою мовою розмовляємо? Чиї пісні співаємо? Чию музику слухаємо? Чий одяг носимо? Чи знаємо ми свою історію, свої традиції? Чи знаємо й бережемо землю, на якій живемо?..
Це велика трагедія нашого народу. Страшна трагедія. Біду цю передбачила ще Леся Українка в «Лісовій пісні», осудивши тих нащадків Лева, які зрубали старого прадуба, знищивши тим самим родове праслов’янське наше дерево.
Але ще не все втрачено. Ще є надія. Ще є люди, які знають пісні, казки, вміють вишивати, знають нашу історію...
Чи житиме народ наш, чи зникне з лиця землі, залежить він нас.
Залежить від того , як ми зуміємо зберегти свою мову, свою пісню, свою культуру, свій дух. Тож не дамо всохнути родовому дереву нашого народу!
Л.Іванникова

ДОЛЯ НАШОЇ МОВИ

Нелегка доля дісталася українській мові. Протягом усього періоду свого
існування українському народові довелося докласти неймовірних зусиль, щоб відстояти свій головний атрибут – мову.
Наша мова народжувалася спочатку як народна мова. Через багато років і віків вона відбрунькувала свою елітну гілку – літературну мову. З тих пір наша мова
існує у двох іпостасях: народна і літературна.
Особливо тяжко стало нашій мові після 1654 року, коли московський чобіт- лапоть наступив їй на горло.
Ані найменшого співчуття, не кажучи вже про сприяння, не одержала українська мова серед громадян, серед еліти пануючих над ними держав.
Наприклад, російський історик Карамзін назвав нашу мову «варварским язиком».
Серед народу, серед усіх соціальних прошарків суспільства, у колах державної влади формувалася ідеологія неприйняття української мови, виховувалися почуття ненависті до неї, бридливості, навіть прокази. Тож не дивно, що в боротьбі за
“чистоту” російської мови посипалися, як з рогу достатку, заборони, суцільне цькування.

30
Буревії державного нищення й громадського паплюження української мови вирували над нашою долею аж до 1991 року.
Ми рятувалися в мові. Вона була і залишається берегинею нашого духу, нашої суті. Цитую Івана Огієнка: «Поки живе мова – житиме й народ. Не стане мови – не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом. Тому й вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту. Бо німого, мовляв, попхаєш, куди забажаєш».
Нескорений дух української нації гартувався багатьма сотнями років у фізичній та інтелектуальній боротьбі з перемогами і поразками, але з неухильним просування уперед, до своєї мети. Цей дух породжувала і підтримувала національна еліта. Саме завдяки їй українство вижило, утвердилося і здобуло незалежну державність.
І.Белебеха

«СПІЛКУЙМОСЯ УКРАЇНСЬКОЮ» –
ХАЙ СТАНЕ МАСОВИМ ЦЕЙ РУХ!
Винесену в заголовок фразу можна сприймати по-різному: як заклик, як назву акції чи руху, як сповнену глибокого змісту форму заявлення українцями своєї національної, громадянської позиції.
Хай кожен сприймає це так, як йому прагнеться. А я вкладаю в неї такий зміст.
Спілкуйся українською – тобто будь таким, яким тебе сам Господь Бог та наші предки спородили на цій землі.
Спілкуйся українською – тобто долай властивий ще для багатьох українців страх чи нерішучість перед рідною мовою та говори нею впевнено й переконано.
Спілкуйся українською – тобто не обмежуй простору, де вона звучить із твоїх уст, лише власною квартирою та ближчими знайомими.
Спілкуйся українською – тобто спілкуйся нею всюди: вдома й на роботі, у магазині і в транспорті, в приміщенні й на вулиці.
Спілкуйся українською – тобто спілкуйся нею з усіма, хто тільки її розуміє, а людей, які не розуміють української мови, практично в Україні в наш час немає.
Ще раз подумаємо: навіщо це підлаштовування, коли вашу мову ваш співрозмовник чудово розуміє? Навіщо, коли в більшості випадків він і сам є українцем, хіба що несвідомим своєї мови? Навіщо, коли близько п’ятнадцяти відсотків етнічних росіян, які живуть в Україні, нашу мову також добре розуміють, дарма що їм, як вони кажуть, “удобнєє” говорити російською? Зрештою, чому так нечасто наполягаємо ми на тому, що і нам, українцям, говорити власною мовою теж зручніше?
Отже, спілкуймося українською. Аж ніяк не для зневаження інших мов, а для утвердження мови власної, національної... Переконаний, що обов’язок кожного українця – не допустити чергової руйнації на нашій землі. Подолати нашу нинішню
інертність ми зможемо наполегливою й рішучою загальнонаціональною акцією
«Спілкуймося українською». Отже, – геть байдужість! Геть вагання! Скажімо й

31 докажімо: «Спілкуємося українською». Нехай відчутно додасться українського думання на соборному українському просторі!
А. Погрібний

ВІЧНА ДУША НАРОДУ

Я рідне слово люблю і шаную не лише тому і не тільки через те, що давно вже працюю на письменницькій ниві. Хоча мені, як кажуть, і сам Бог велів плекати нашу мову, яку називаємо душею свого народу. Але це ж саме велів він усім людям на
Землі, незалежно від їхньої освіти, професії, місця проживання, національності.
Зі слова ще від сповиточка відкривається для людини великий, таємничий, неповторний, складний світ. Схилилася ненька над колискою, усміхнулася, промовила ніжно, – і перелилися звуки в іще одну кровинку, в нервову клітинку, в дитячу, спершу не усвідомлену, але від природи довіку надійну пам’ять. Так мати передає дитині все нові й нові краплини сконцентрованої свідомості, понять про добро і зло, про землю і небо, про власну гідність і невмирущість роду, про
історичну долю, сподівання народу.
Нерідних слів Бог не вручав жодному народу. Треба жити словом. А щоб життя було повноціннішим, щоб воно було щедрим, як земля, і високим, як небо, слід знати своє слово, любити його, шанувати, боронити, розвивати, вкладаючи в нього свій розум, свій дух, своє сумління.
Воно, наше українське слово, варте того! Воно, як Ісус Христос, не раз було розіп’яте на історичних Голгофах. Але, як і він, завжди воскресало. Воно було ніби навмисне обране для мук і випробувань.
Якою ж має бути могутньою, багатою, живучою мова, щоб вижити у багатовікову епоху царських заборон, а також в сімдесятирічну добу більшовицького розбою, головною ідеєю якого було геноцидне злиття націй і мов!
Сьогодні українська мова разом з політичним та духовним відновленням самостійної України здіймається на потужних розмахах відроджених крил національної свідомості. Будьмо ж пір’їнками тих крил, дорогі співвітчизники!
«У вигляді мови, – стверджував Олесь Гончар, – дано людині великий дар. Не тільки користуватися ним, рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його коріння й леліяти його цвіт, ось тоді воно й буде запашним та співучим, сповненим музики й чару, життєвої правди».
За А. Бортняком


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал