Традиції жанру світової балади у творчості т. Г. Шевченка (на прикладі балади



Скачати 242.32 Kb.
Дата конвертації13.03.2017
Розмір242.32 Kb.


Відділ освіти Петрівської районної державної адміністрації

Петрівський НВК

Секція світова – українська література

ТРАДИЦІЇ ЖАНРУ СВІТОВОЇ БАЛАДИ У ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА (на прикладі балади «Тополя»)

Роботу виконала

Родзінська Юлія Сергіївна

учениця___7_____класу

Луганської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів

села Луганка Петрівського району Кіровоградської області

Науковий керівник

Копань Галина Василівна

с. Луганка

2014 р.
І. ВСТУП

Багато емоцій і думок викликали у мене прочитані балади світової літератури: «Балада прикмет» Фр. Війона, «Рукавичка» Ф. Шіллера, «Вільшаний король» Й. Гете, «Альпухара», «Рибка» А. Міцкевича, «Пісня про віщого Олега» О. Пушкіна, «Вересовий трунок» Р. Стівенсона. Захоплюючий сюжет, фантастичні герої й події, драматичні картини життя, поетична , схожа на пісню, мова – це ще не весь перелік того, що сподобалося мені в баладах. Та якою близькою й хвилюючою стала балада Т.Г. Шевченка «Тополя»! Мене відразу зацікавило питання, чи відомий український письменник використовував у своїй творчості здобутки жанру світової балади, якщо так, то що саме, чи це виключно його творіння; якщо балади Шевченка – це витвір його фантазії, то звідки він черпав сюжет, образи. Ці питання особливо цікаві у рік 200-річчя з дня народження великого митця, тому що, мені здається, сьогодні по-новому українці дивляться на видатного поета. Я це зрозуміла, коли мої рідні зацікавилися творчістю Шевченка під час мого знайомства з ним. Вони теж читали його твори, навчаючись у школі, але і бабуся, і мама вирішили перечитати ті твори, які читала я, бо вони «такого Шевченка не знають». Це додало і мені цікавості, тому я вирішила дослідити, як розвивався жанр балади у світовій літературі,з”ясувати його вплив на творчість Т. Шевченка,визначити особливості балади «Тополя».

ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА
Опрацьовуючи дослідження літературних критиків я упевнилася, що балада –один із найдавніших і найпопулярніших жанрів художньої творчості народів світу. У ній, як сказав І.Франко, «немов блискавкою освітлюються найбільші таємниці людського життя, відкриваються невидимі глибини душі і серця героя»[1]

Розвитку цього жанру сприяли як народна творчість (фольклорна балада), так і творчість великих поетів (літературна балада). Причому остання відіграла особливу роль у еволюції цього жанру, у його виокремленні, формуванні специфічних рис.

Перше, що слід відмітити, є те, що балада належить до найскладнiших видiв усноï народноï творчостi. Вiтчизнянi і захiдно-європейськi вченi доклали чимало зусиль, щоб розкрити ïï суть, визначити жанровi особливостi, з´ясувати походження i шляхи поступового розвитку. Однак я зрозуміла, що цi дослiдження ще не доведенi до кiнця. Проблема полягає в тому, що балада, давнiй жанр, увiбрала в себе риси сумiжнiх видiв усноï народноï творчостi (лiричноï пiснi, думи, легенди, казки,мiфу та iн.).Тому, як слушно вважає фольклорист М. Андреев,немає можливостi дати закiнчену характеристику цього жанру, бо його рамки доволi розпливчастi i приблизнi.

Вважають, спочатку вона з’явилася у датському фольклорі (приблизно ХІІ ст.), до ХІІІ –ХІV ст. відносять зародження цього жанру в англійській, шотландській, іспанській та східнослов’янській народно-поетичній творчості. Дослідники усіх слов’янських літератур вказують на те, що у теорії літератури термін балада починає вживатись на початку ХІХ ст. спершу на позначення літературних творів, а пізніше й творів народнопісенних. Звідси можна зробити певний висновок: народні балади та літературні балади на західноєвропейському та слов’янському ґрунті мають відмінності у своєму походженні. У фольклорі західно-європейських народів з ХІІ ст. існували пісенні твори, які називалися баладами; на слов’янському термінологічному ґрунті цей термін з’явився лише у ХІХ ст., ним спочатку називали літературні твори, а потім – фольклорні, які первісно були ліро-епічними піснями, що доволі пізно, тільки у ХІХ ст., виділилися в окремий жанр фольклору, який з часом розширювався і доповнювався.

Певну труднiсть у дослiдженнi балад спричиняє й те, що цей жанр не має i змiстово-тематичних обмежень (як, наприклад, iсторичнi пiснi, обмеженi iсторичними темами, родинно-обрядова поезiя - сiмейними святами, календарно-обрядова - темою працi на землi). Загалом, найдавніша західноєвропейська народна балада починає свій родовід, принаймні, з трьох джерел: з пісні до танцю, з легенд і переказів, а також з лицарської поезії. Такої думки дотримується дослідник англо-шотландських народних балад

Л. Арінштейн, він також зазначає, що цей жанр розвиває, передусім, дві сюжетно-тематичні групи: героїчну та любовну, причому, в основі першої часто лежать конкретні історичні події.

У баладах освоюються всi можливi явища людського життя: особистого, сiмейного, суспiльного,- заторкуються проблеми, з якими може зустрiчатися людина на своєму життєвому шляху: соцiальнi, побутовi, духовнi, моральнi - усi види стосункiв мiж людьми, зв´язок з потойбiчним свiтом, фантастичнi, незвичайнi явища. До того ж змiст балад охоплює усi суспiльнi верстви, починаючи вiд князiв та вельмож i завершуючи суспiльним дном. Практично неможливо знайти тему, яка би не була реалiзована в баладних сюжетах.

Цей давнiй жанр, як i iншi, не залишався без змiн протягом тривалого часу . Цікаво, що навiть термiн балада у рiзнi часи i в рiзних народiв застосовувався до рiзних, часом протилежних, видiв творчостi. Термiн балада походить вiд грецького ballo «рухатись» (той же корiнь , що латинське ballo «танцюю», вiд якого пiшло iталiйське ballare, що дiйшло до нас у спiльнокореневих словах болеро, балет). Так у захiднiй Європi називали пiсню, якою супроводжувався танець (часто ритуальний танець). Тому ця пiсня вiдрiзнялася вiд лiричних пiсень ритмом, вона супроводжувалась рiзними танцювальними рухами, набувала драматизму. Пiзнiше, пiд впливом професiйноï лiтератури, балади видозмiнювались, втрачали первiснi риси, хоча у деяких народiв Європи балада збереглась i в первiсному значеннi (танцювальнi пiснi англо-саксiв та скандинавських народностей). Це, на мою думку, свідчить про велику популярність цього жанру художньої творчості.

Пiсля того, як балада втратила зв´язок з танцем, який супроводжувала, на перший план вийшли епiчнiсть i драматизм, якi у поєднаннi з лiризмом дають неповторний синтез, який у такому спiввiдношеннi не зустрiчається в жодному iншому жанрi. Однак саме це поєднання рiзновидових рис i ускладнює визначення балади як жанру, а давнє ïï значення ще й досi залишається нез´ясованим, оскiльки на вiдмiну вiд усiх iнших давнiх жанрiв, якi мали виключно утилiтарне, тобто вузько практичне значення, балада спрямована також на естетичне переживання: викликати у слухача певнi почуття, емоцiï, образи, думки. Цим вона рiзко вiдрiзняється вiд iнших жанрiв фольклору, який, на думку В. Проппа, створений таким чином, що не змушує людину задумуватись над своïм життям. Балада ж навпаки, подiбно до творiв лiтератури, спонукає до роздумiв над проблемами буття, фiлософських узагальнень i паралелей iз власним життям.

Якi ж основнi риси, що вирiзняють баладу з-помiж iнших жанрiв фольклору?

1. Формою балада дуже подiбна до лiричноï пiснi. Але на вiдмiну вiд пiснi (в якiй за законами лiрики передаються почуття чи переживання лiричного героя, його думки, викликанi окремим епізодом життя) у баладi є сюжет - епiчне начало (вiдтворюються бодай стисло дiï i вчинки героя, його стосунки з iншими людьми). Тому в баладi є не одна (як у переважнiй бiльшостi пiсень), а кілька дiєвих осiб, стосунки мiж якими розкриваються за законами епосу (наявнi всi елементи композицiï), чим балада споріднюється з легендами та оповiданнями. Недаремно деякi дослiдники називали цей жанр пiсенною повiстю.

2. В основi сюжету балади лежать незвичайнi, часто фантастичнi подiï. Цiєю незвичайнiстю, екстраординарнiстю зображуваного балади вiдрiзняються вiд лiричних пiсень на суспiльно-побутовi чи родинно-побутовi теми , в яких подiï не виходять за рамки буденного життя. Елементи чудесного, фантастичного, зумовленi давніми вiруваннями, спорiднюють балади з казками, де зустрiчаються цi ж елементи, а також з легендами, в яких, як i в баладi, поширений прийом метаморфози (перетворення людини в дерево, пташку, квiтку, камiнь i т. п.).

Однак якими б незвичайними не були подiï, зображенi в баладi, ïï дiйовi особи, як правило, простi звичайнi люди, i змальованi картини стосуються життя лише окремоï людини. Цi подiï не мають нацiонального чи загальнодержавного значення

3. Важлива особливiсть, яку помiчали усi дослiдники балад, - трагізм.

Ф. Колесса давав визначення балади як сумовитоï лiрично-епiчноï пiснi про надзвичайнi подiï, життєвi конфлiкти з трагiчним закiнченням. На це звертає увагу i Петро Лiнтур: «балада розповiдає переважно про похмурi, трагiчнi випадки, якi привертають увагу, вражають. Балада нiколи не завершується щасливо. Цим вона вiдрiзняється вiд усiх видiв фольклору. Бiльше того, зло в баладi, як правило, залишається не покараним. Як i в казках, у баладах є гостре протистояння добра i зла. Але добро у них перемагає лише умовно. Так виявляються народнi уявлення про торжество справедливостi.» Позитивний баладний герой приймає смерть без страху, вбачаючи у цьому вихiд зi складних життєвих обставин, з безнадiйних ситуацiй. Тому балада завжди є дуже емоцiйною, хвилюючою, що сильно дiє на людськi почуття, примушує спiвпереживати з героями, задуматись над самим життям.

Поряд з епiчним та лiричним у баладi є й драматичне начало. Це пояснюється тим, що первiсно баладу танцювали рухами вiдтворювали оспiвуванi подiï (елементи драми).

Оскiльки балада - невеликий за обсягом твiр, а сюжет, як правило, повнокомпонентний, то це приводить до епiзодичностi викладу, фрагментарностi при змалюваннi подiй, а це ще бiльше наближає ïï до драми. Однак баладний драматизм спрямований не стiльки на передачу чи точне вiдображення подiй, скiльки на сильний психологiчний ефект, емоцiйне потрясiння, глибоке душевне переживання. Тобто драматизм тут використовується лише, щоб пiдсилити ліричний струмінь.

4. Дуже важливою прикметою балади є ïï своєрiдна реалiстичнiсть. Це не означає, що жанр балади характерний тiльки для реалiзму як естетичноï системи. Реалiстичнiсть балад проявляється у кiлькох моментах: час в баладi стосується потенцiйноï сучасностi, тобто згаданi в баладi подiï вiдбувалися не в глибокому минулому (як у героïчному епосi), а зовсiм недавно; усi подiï, незважаючи на фантастичний елемент, потенцiйно можливі.

5. Серед характерних рис балади як жанру можна помiтити i дидактичнiсть. Прямо чи опосередковано у баладi криється повчання чи застереження. I навiть якщо формально зло торжествує, все одно симпатiï слухачiв залишаються на боцi скривджених, на боцi слабкоï жертви, яка не змогла постояти за себе, i вiд протилежного встановлюється народна мораль, виробляються загальноприйнятнi норми спiвжиття, виховується здатнiсть спiвпереживати, вiдчувати людський бiль, жаль, розчарування.

Таким чином, балада - це лiро-епiчний пiсенний твiр з гостро драматичним сюжетом, що виражає з точки зору народноï моралi трагiчнi конфлiкти, породженi надзвичайними чи фантастичними подiями, вчинками та фатальними збiгами обставин в особистому, сiмейному чи суспiльному життi звичайних людей.

Якщо говорити про поетику балад, то, як я дослідила, характерним є напружений драматичний сюжет з використанням прийомiв дiалогу, монологу, роздумiв-медитацiй. Стрiмкiсть викладу подiй забезпечується шляхом поєднання опису вчинкiв героя з його прямою мовою. Зображення подiй доповнюється картинами природи. Сюжет драматизується мiфологiчними i мiстичними мотивами, часто використовується прийом метаморфози (перевтiлення), чим наближає баладу до казки, легенди. Баладi притаманний також ефект нарощування психологiзму чи трагiзму шляхом градацiï, тобто послідовності дiï в часi. Драматизм посилюється i шляхом гiперболiзацiï. На вiдмiну вiд iнших жанрiв, цей прийом використовується не щодо фiзичноï сили, а стосовно глибоких душевних переживань, нестримних почуттiв, душевних страждань. У баладах використовуються також тi художньо-поетичнi засоби, що i в лiричних творах: метафори, епiтети, порiвняння, вживаються художнi тавтологiï, синонiмiчнi пари. Характерним є використання в баладi пестливих слiв, зменшувально-пестливих форм i суфiксiв, що вводяться з метою передати глибокi нiжнi почуття героя, романтичну натуру, або ж викликати спiвчуття до невинноï жертви.

Як я вже зазначала творчість великих поетів відіграла особливу роль у еволюції цього жанру, у його виокремленні, формуванні специфічних рис.

І першість тримає західноєвропейська традиція. Перші літературні балади на ґрунті європейського романтизму (у XVIII ст.) з’явились майже одночасно у французькій, німецькій та англійській літературах. На слов’янському ґрунті першими “баладними ластівками” стали твори російських письменників. російська літературна балада як жанр лірики сформувалась з орієнтацією на німецькі взірці. З ними російських читачів ознайомив В. Жуковський, який, по суті, запропонував навіть не переклади, а перекази чи переспіви баладних шедеврів Й. В. Ґете, Ф. Шіллера. Такі літературні починання можна назвати створенням “балад від балад”. Адже і Й. В. Ґете, і Ф. Шіллер, брали за основу своїх літературних балад вже відомі сюжети, які існували у народній творчості (в переказах, легендах тощо), а російські письменники наново “перекроювали” твори, створені німецькими поетами. Я згодна із спостереженнями літературознавців, що баладні твори, особливо романтичні в західноєвропейській літературі, мають свій характерний тон викладу: фантастичність, загадковість і рокове віщування, щось таємниче в житті, певною мірою незрозуміле та незалежне від людини, страх і повсякчасна присутність смерті.

В українській літературі перші твори баладного характеру появилися в епоху так званого “фольклорного преромантизму”. В основному це була стилізація народної поезії; як приклад – балади “Змій”, “Заклятий”, “Поминки” К.Тополі, “Рибалка” П. Гулака - Артемовського, “Українська мелодія”, “Маруся” Є. Гребінки. Ці твори “позначені більшим чи меншим наслідуванням народних ліричних пісень, більшою чи меншою імперсональністю, а то й відсутністю живого індивідуального переживання”. В Україні на формування романтичної естетичної думки, в основному, впливали два потужні чинники: розвиток української фольклористики, відкриття і популяризація власних скарбниць народнопісенної творчості – з одного боку, та “свіжий вітер із Заходу”, позначений впливом ідей німецької ідеалістичної філософії та літературної теорії німецьких романтиків – з другого. Українські пісні баладного тину існували вже в давньоруську добу, а перші твори з ознаками цього жанру наявні серед пісень календарної та родинної обрядовості. Однією з найдавніших в українському фольклорі називають баладу «Ой летіла стріла» — про вбитого стрілою вдовиного сина. Його оплакують мати, сестра й дружина, образи яких уособлюють три рябенькі зозулі. Першим записом української народної балади вважають пісню «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині XVI ст. подав у своїй рукописній граматиці.

Тематичний і сюжетний склад українських народних балад дуже широкий. У фольклористиці немає єдиної класифікації балад. Учені умовно поділяють їх на такі жанрово-тематичні групи: міфологічні, історичні, родинно-побутові (сімейні, любовні), соціально-побутові.

Найдавніші міфологічні баладні сюжети побудовані на прийомі метаморфози. Серед них популярна в народі балада «Ой чиє то жито, чиї то покоси» (невістка перетворюється на тополю: «А як зайшло сонце, // Тополею стала»), яку виконують і нині в усіх регіонах України

Вершиною баладного жанру українського романтизму, безперечно, і я з цим згодна, є баладна творчістьТ. Шевченка. Хоча баладний спектр нашого національного генія не є особливо широким, однак створені ним шедеври в рамках цього жанру стали перлинами української та світової романтичної лірики

Першим твором Шевченка, що дійшов до нас, є балада «Причинна», створена автором тоді, коли він ще був кріпаком (1837 p.), а балада «Тополя» з'явилася двома роками пізніше. Ще пізніше були створені балади «Утоплена», «Лілея», «Русалка», «Коло гаю в чистім полі», «У тієї Катерини...» Їх об’єднує казково-фантастичне розгортання подій, драматизм ситуацій, сильний ліричний струмінь, глибоке розкриття автором духовного світу людини.

Баладу «Тополя» наскрізь пройнято народнопісенними образами і мотивами й водночас пов’язано з романтичною традицією, передусім у польській і російській літературі. Фольклорні джерела балади досліджували М. Дашкевич, І. Франко, О. Колесса, Ф. Колесса, Т. Комаринець. І. Франко в розвідці «Тополя Т. Шевченка» зазначив, що в цій баладі поет «злучив у одно два осібні мотиви казочні: про те, як дівчина при помочі чарів викликує неприсутнього милого, і про те, як дівчина перемінюється в тополю». Мотив викликання милого чарами Шевченко міг, зокрема, запозичити з народної пісні «При березі, при морі...», відомої йому зі збірки «Малороссийские песни, изданные М. Максимовичем». Мотив перетворення дівчини в тополю генетично йде від поширеної в багатьох варіантах пісні «Оженила мати неволею сина...», в якій зла свекруха обертає нелюбу невістку в тополю. Цю пісню поет згадував у «Перебенді», де кобзар співає «про тополю, лиху долю». Напевно, Шевченкові був відомий народний переказ про дівчину, яка, чекаючи повернення милого, перетворилася в тополю (переказ пов’язаний з обрядом «вести тополю»). Значно відмінну варіацію цього мотиву знаходимо в пізнішій поезії Шевченка «Коло гаю в чистім полі...». Схожий народнопісенний мотив перетворення людини в квітку поет використав у баладі «Лілея». На звертання Шевченка до світу народної фантазії певною мірою вплинули тогочасна польська і російська романтична поезія, зокрема, балади типу «Uciezka» А. Міцкевича і «Людмила», «Светлана», «Ленора» В. А. Жуковського. Проте Шевченкова балада позбавлена романтичних жахів і містики, властивих баладам останнього. У «Тополі» фантастичний елемент органічно поєднується з реально-побутовим. В основі балади, зрештою, типовий соціальний конфлікт: мати силує дочку вийти заміж за багатого старого (мотив примусового одруження відомий і в народній пісні).Цей конфлікт, я впевнена, притаманний саме українській літературній традиції

«Без милого батько, мати — Як чужії люди, Без милого сонце світить — Як ворог сміється, Без милого скрізь могила... А серденько б’ється.» — Близькі рядки є в народній пісні «Вода в морі, риба в воді...»: «Без милого і години - Трудно перебути; - Без милого — отець, мати, - Як чужії люди».

Коли я читала строчки «Вип’єш — біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш Аж там, де прощалась», я згадала Орфея,який не смів оглядатися на Евридіку, бо вона зникне назавжди(мотив старовинного міфа про Орфея й Еврідіку). Відомий мені й Лот та його дружина, які не сміли оглянутися на своє місто, бо воно згорить(з біблійного оповідання про Лота та його жінку).Вказівка на можливе джерело для шевченкової балади є у роботі Ф. Колесса «Фольклористичні праці» - «Це звісний казковий мотив: герой, утікаючи перед злою демонічною силою та користуючись допомогою чарів, не сміє оглядатись

Сюжет балади традиційний для українського фольклору: Дівчина покохала козака. Любилися, зустрічалися, аж доки козака не стало. Молодиця сумує за ним. Мати хоче її видати заміж за стару людину. Дочка не бажає зраджувати тому коханню, яке у неї було. Вона звертається по допомогу до ворожки. Спробувавши зілля бабусі, дівчина стала тополею. При схожості сюжетних ліній (у Т. Шевченка, А.Міцкевича, В. Жуковського та ін.) у баладі «Тополя» виразно простежується національний колорит. Він виявляється передовсім у системі поетичних образів, народне підґрунтя яких органічно переплетено з атрибутами романтичної поетики. Лексика Шевченкової балади тематично окреслює реалії, притаманні питомо українському середовищу. Це насамперед номінації людей за родом їх діяльності (чумак, козак), назви просторово-рельєфного середовища (луг, степ, долина, поле, море), назви дерев (калина, тополя, верба), назви птахів (соловейко, голубка, лебедонька). У баладі наявна також низка слів, що окреслюють українські етнографічно-обрядові атрибути типу сопілка, рушники, дружки, попи, ворожка. Улюбленим прийомом поетів–романтиків було використання метафоричної символіки. У баладі «Тополя» таку естетично-художню функцію виконують образи голуба і голубки, які символізують закохану пару, а також образ тополі, що є символом дівочої вірності. Етнонаціональний символ тополі, використаний Шевченком у баладі, є тією художньою деталлю, яка стає символом внутрішнього світу персонажа. Усталена в народній уяві асоціація тополя – дівчина формує візуальне сприйняття цілісного образу, який контекстуально відтворюється означуваними словами тонка, гнучка, стан високий. Народні витоки поетичної мови Т.Шевченка простежуються і в таких стилістичних фігурах, як художній паралелізм. У баладі «Тополя» цей прийом пов'язаний з народнопоетичною символікою, з прадавнім анімістичним світоглядом українців: Защебече соловейко В лузі на калині, Заспіває козаченько, Ходя по долині; Не щебече соловейко В лузі над водою, Не співає чорнобрива, Стоя під вербою. Такого типу синтаксичні конструкції превалюють в українських народних піснях, забезпечуючи створення так званого психологічного паралелізму. У баладі«Тополя» є нагромадження присудків стосовно одного підмета. Така синтаксична однорідність забезпечує економність вислову, мовну експресію, емоційність сприйняття. Найчастіше вживаються звертання-іменники з суфіксами-еньк-, -оньк-,-ус-, -к-: бабусенько, бабусю, лебедонько, пташко. Як інтимізуючий засіб у баладі використано звертання, до складу яких, крім іменника, входить присвійний займенник: серце моє, моя сиза, моя пташко, моя доню, мамо моя, доле моя. Усі наявні в баладі «Тополя» звертання створюють надзвичайно проникливу, задушевну атмосферу, що є відображенням щирості й теплоти душі українського народу.

ІІІ. ВИСНОВКИ

«Тополя » Т. Шевченка відбиває світову романтичну традицію баладного жанру, яка представлена в західноєвропейській літературі, зокрема, творами Йогана Ґете, Йогана Шиллера, Адама Міцкевича, Фр. Війона, в російській — творами Василя Жуковського, Олександра Пушкіна, Михайла Лермонтова, в українській — творами Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Івана Вагилевича, Миколи Костомарова та інших.

Підсумовуючи дослідження рис жанру світової балади та особливостей балади «Тополя», я можу зазначити такі ознаки світової балади у творчості українського митця:


  1. Джерелом жанру балад світової літератури і Шевченківських балад є народно-поетична творчість (форма -від пісні, сюжет – з міфології).

  2. Драматичне начало в баладах спрямоване не стiльки на передачу чи точне вiдображення подiй, скiльки на сильний психологiчний ефект, емоцiйне потрясiння, глибоке душевне переживання.

  3. Важливою прикметою балад є ïх своєрiдна реалiстичнiсть, що проявляється у потенцiйній сучасностi.

  4. Можна помiтити i дидактичнiсть, тобто прямо чи опосередковано у баладах криється повчання чи застереження.

  5. Поетика балад характеризується використанням прийомiв дiалогу, монологу, роздумiв-медитацiй, метаморфози, ефектом нарощування психологiзму чи трагiзму шляхом градацiï, гiперболiзацiï, використанням пестливих слiв, зменшувально-пестливих форм i суфiксiв.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Франко «Тополя Т. Шевченка» Зібрання творів: У 50 т. — К., 1980. — Т. 28. — С. 78 — 79

Дей О. І. Балада про невістку-тополю та її відгуки у творчості Т. Г. Шевченка, С. Руданського та Ю. Федьковича // Народна творчість та етнографія. — 1984. — № 2. — С. 49 — 58). /623/

Труды этнографическо-статистической экспедиции... собранные П. П. Чубинским. — Т. 5. — С. 298, 589.

Колесса Ф. Фольклористичні праці. — К., 1970. — С. 216.



Порожнюк А.Л., Мостова Л Б. Особливості поетичної мови балади «Тополя» Т. Шевченка. Одеський лiнгвістичний вiсник. 2014. Випуск 3.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал