Традиційна культура в умовах глобалізації: родинні цінності і трансляція соціокультурного досвіду поколінь



Скачати 42.06 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації24.04.2017
Розмір42.06 Kb.

Традиційна культура в умовах глобалізації:
родинні цінності і трансляція соціокультурного досвіду поколінь


83

ЛІТЕРАТУРА
1. Сумцов М.Ф. Дослідження з етнографії та історії культури
Слобідської України. Вибрані праці / Упорядкування, підготовка тексту, передмова, післямова та примітки М.М. Красікова. – Х.,
2008. – 558 с.
2. Музей Слобідської України ім. Г.С. Сковороди. Бюлетень. –
Харків, 1926-1927 р. №2-3.
 83 с.
3. Сошніков А.О. «Люди инициативы дороги во все времена…»: наукова діяльність та громадянська позиція М.Ф. Сумцова /
Шістнадцяті Сумцовські читання: Матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річчю із часу заснування
Харківського історичного музею. – Х.: Оригінал, 2010. – 199 с.
_______________


В.П. Жуков,
старший викладач кафедри музично-інструментальної підготовки
Харківського національного педагогічного університету
імені Г.С. Сковороди
ОРКЕСТР НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ЯК ЗРАЗОК
ЦІННІСНОЇ СПАДКОЄМНОСТІ, ВІДТВОРЕННЯ Й
РОЗВИТКУ ТРАДИЦІЙНОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

На сучасному етапі розвитку суспільства в Україні роботу з формування особистості людини необхідно проводити в умовах протиріччя української культурної специфіки і соціальної дійсності.
Ці протиріччя свідчать про необхідність розробки сучасних програм, спрямованих на знайомство людини з традиційною музичною культурою. Саме в ній формуються основні якості особистості людини, її моральні та культурні ціннісні орієнтації. Витоки традиційної музичної культури повинні черпатися в національній культурі та прищеплюватися з раннього віку. Формування й розвиток особистості людини на основі виховання у родинному

Матеріали науково-практичної конференції
20-21 травня 2016 року
84 музичному колективі має глибокі коріння в історії цивілізації, коли батьки навчали дітей шляхом успадкування позитивних прикладів отримання навичок та вмінь ансамблевої гри на музичних народних
інструментах.
Перші, найпростіші за складом музичні народні
інструментальні колективи, зокрема ансамблі, в Україні виникли дуже давно. Літературні джерела початку Х століття та фрески
Київського Софійського собору свідчать, що у слов’янських племен, які жили на території України, була досить розвинена музична
інструментальна культура. В їхньому побуті використовувалися різноманітні ударні інструменти – бубни, тарілки; духові – роги, труби, сурми, сопелі; струнні – старовинні гуслі, гудки та інші лютнеподібні інструменти. Кожна з цих груп інструментів у ті далекі часи несла своє навантаження. Так, ударні інструменти використовувались переважно під час танців. Духові, як і ударні, у давнину мали більш практичне значення і використовувалися під час полювання та військових походів, а в поєднанні з ударними виконували також музику до танців. Струнні інструменти служили для супроводу співу. Отже, виконання пісень у супроводі струнних музичних інструментів, зокрема старослов’янських гуслів, можна вважати справжнім тогочасним ансамблем.
Пізніше, коли на землях східних слов’ян сформувались російська, українська та білоруська народності, інструментальний склад ансамблів дещо змінився. У цей час український народ створює кобзу, бандуру, запозичує й інтенсивно впроваджує в музичну практику інструменти інших народів – ліру, цимбали, торбан, удосконалену скрипку, волинку, балалайку та інші
інструменти і утворює з них різні ансамблі. Розвитку мистецтва колективного музикування сприяла Запорізька Січ, яка мала бандуристів, полкову музику, хори, а також досить великі за складом інструментальні ансамблі, які називали капелами.
Керівниками таких ансамблів були переважно виконавці на струнних інструментах.
У першій половині ХVІІІ століття було організовано
Глухівську музичну школу, яка готувала висококваліфікованих кадрів – виконавців, а також хористів та диригентів для царського двору.

Традиційна культура в умовах глобалізації:
родинні цінності і трансляція соціокультурного досвіду поколінь


85

Розвиток музичного мистецтва в Україні підготував грунт для створення класичного народного інструментального ансамблю – троїстої музики. Відомостей про те, коли виник цей ансамбль, немає.
Перші згадки про нього зустрічаються в кінці ХVІІІ і на початку
ХІХ століття у щоденнику князя Долгорукого. Раніше на ансамбль троїстої музики покладалося виконання музики до танцю, супровід пісень, а також виконання інструментальної народної музики для слухання. Само по собі постало питання про збільшення кількості
інструментів, розширення художньо-виражальних можливостей цього ансамблю, збагачення й ускладнення його репертуару.
Поступово в ансамблі троїстої музики збільшується кількість
інструментів, створюється мішаний тип складу ансамблю.
У робітничих клубах, сільських хатах-читальнях, навчальних закладах, школах виникали самодіяльні хорові гуртки, капели, ансамблі бандуристів, оркестри народних інструментів із використанням мандолін, скрипок, гітар, балалайок, гармонік, бандур, цимбалів, духових та ударних інструментів, а також народні духові оркестри. Основою для створення народних духових оркестрів стали удосконалені народні духові інструменти.
Проголошення незалежності України в 1918 році стало поштовхом до бурхливого розвитку української національної музичної культури. На початку 20-х років виникло багато професіних і самодіяльних художніх колективів: хорові капели, як наприклад, «Думка», Державний симфонічний оркестр, Перша капела кобзарів, оркестр народних інструментів при Українському радіо «МІК» (мандоліни і концертини).
Особливим явищем у музичному житті народу України були ансамблі та капели бандуристів – колективи, у яких виконавці супроводжували на бандурах свій спів. У 1925 році засновано
Полтавську капелу бандуристів, яку очолив відомий бандурист, педагог і диригент Володимир Кабачок. У 1935 році Київська і
Полтавська капели об’єдналися в єдину Капелу бандуристів.
Інструментальні ансамблі виконували музику до танцю, танцювальні та пісенні мелодії для слухання, а також супроводжували хоровий та сольний спів. Перша спроба об’єднати виконавців на українських народних інструментах в оркестр належить Гнату Хоткевичу – талановитому бандуристу-

Матеріали науково-практичної конференції
20-21 травня 2016 року
86 професіоналу і письменнику в 1902 році, в Харкові під час проведення ХІІ Археологічного з’їзду.
Створене у 1922 році Всеукраїнське музичне товариство імені
М. Леотовича очолило музичне життя України і відіграло суттєву роль у становленні оркестру українських народних інструментів.
Важливою ділянкою своєї роботи товариство вважало міцні зв’язки професійної музики з народним мистецтвом.
Серед численних художніх колективів, які побутували в
Україні наприкінці двадцятих років минулого століття, в Харкові при клубі «Металіст» було створено оркестр у складі десяти кобзарів. Пізніше до капели було введено квартет лір, цимбали та сопілки. За характером укомплектування це вже був справжній оркестр українських народних інструментів. Очолив колектив
Леонід Гайдамака. З роками виконавська майстерність цього самодіяльного колективу зростала.
Під впливом російської музичної культури в Україні почали з’являтися домрово-балалаєчні оркестри за прикладом
Великоруського оркестру народних інструментів Василя Андреєва, в яких поступово зростав уплив української народно-інструментальної специфіки: замість триструнних домр із квартовим строєм, що відповідали ладовій структурі староросійського мелосу – чотириструнні домри квінтового строю, що відповідали більш розвиненому європейському строю, а також мелодичному та гармонічному мінору української пісні.
Перший професійний домрово-балалаєчний оркестр уже в українському варіанті інструментального складу було створено в
Харкові, у 1920 році при губернському відділені народної просвіти.
Його організатором і керівником став Володимир Комаренко. Це був український варіант інструментального складу срунно-щипкового оркестру, який відрізнявся від андреєвського наявнісю чотириструнних домр квінтового строю, оркестрових тембрових баянів із так званою «ламаною декою» конструкції харківського майстра К. Міщенка. Український колорит оркестрової звучності епізодично посилювався групою бандур, цимбалів, українськими духовими та ударними інструментами. Саме такий склад срунно- щипкового оркестру народних інструментів затвердився спочатку в самодіяльному мистецтві, а згодом в усіх ланках навчання – в

Традиційна культура в умовах глобалізації:
родинні цінності і трансляція соціокультурного досвіду поколінь


87

школах естетичного виховання, в спеціальних середніх та вищих навчальних закладах України. На базі саме такого складу оркестру народних інструментів виховано сотні талановитих музикантів – виконавців, диригентів, композиторів.
Повоєнний період відзначається народженням нових за складом інструментальних ансамблів і оркестрів. Поряд із ансамблями і оркестрами сопілкарів, ансамблями цимбалістів зустрічалися й такі своєрідні колективи, як ансамблі сопілкарів і дударів, ансамблі виконавців на кувицях, окаринах, дримбах тощо.
Функціонування самодіяльних та навчальних оркестрових колективів довели потребу і можливість створення професійних оркестрів народних інструментів державного значення. Зокрема, це оркестрові групи державних народних хорів, які близькі за
інструментальним складом. Функції цих оркестрових груп полягають у супроводі виступів хору або танцювальної групи. Лише епізодично вони виконують окремі інструментальні твори. А також оркестр Національної заслуженої капели бандуристів України, оркестр народних інструментів Українського телебачення і радіо,
Національний оркестр народних інструментів України. Вони виконуют переважно інструментальні твори, а також акомпонементи співакам та інструменталістам. Кожен із колективів має лише йому притаманні риси в характері творчої діяльності, у використанні різнобарвної палітри оркестру народних інструментів.
Таким чином, історичний розвиток та сучасне функціонування музичних народних інструментальних колективів формуює покоління талановитих виконавців та музичних особистостей, які вносять безцінний вклад у надбання української культури.
Оркестрові колективи народних інструментів є гарним зразком ціннісної спадкоємності, відтворення й розвитку традиційної музичної культури.
_______________



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал