Типологія соціокультурної метафори у публіцистиці івана франка розглянуто соціокультурну метафору, вживану І. Франком у публіцистичних статтях



Скачати 75.43 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації08.05.2017
Розмір75.43 Kb.

УДК 811.161.2’38
Н. М. Блинова

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
ТИПОЛОГІЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ МЕТАФОРИ
У ПУБЛІЦИСТИЦІ ІВАНА ФРАНКА
Розглянуто соціокультурну метафору, вживану І. Франком у публіцистичних статтях
1878–1907 рр., запропоновано типологію соціокультурної метафори, визначено її функціона-
льно-стилістичні особливості та роль у створенні образної палітри Франкового тексту.
Ключові слова соціокультурна метафора, модель метафоричного перенесення, конта-
мінація моделей перенесення, стилістична функція тропів.
Рассмотрена социокультурная метафора, употребляемая Иваном Франко в публицис-
тических статьях 1878–1907 гг., предложена типология социокультурной метафоры, определе-
ны е функционально-стилистические особенности и роль в создании образной палитры текс-
тов И. Франко.
Ключевые слова социокультурная метафора, модель метафорического перенесения,
контаминация моделей перенесения, стилистическая функция тропов.
The article considers sociocultural metaphor in publicistic texts by Ivan Franko (1878–1907).
The typology of anthropomorphic and sociocultural metaphor is created, its functional and stylistic
peculiarities, its role in making the figurative palette of I. Franko’s text are defined.
Keywords: a lexical unit, a metaphor, sociocultural metaphor, transformational model,
metaphoric transformation, semantic stratification, contamination, stylistic function of the trope.
Образність публіцистичного слова у Франка відзначається високою експресивністю, найтоншими асоціативними зв’язками. Індивідуальність процесу відбору виражальних засобів виявляється як природна якість таланту художника. Мова публіцистики митця активно досліджувалася, проте зустрічаємо лише поодинокі студії, що стосуються дослідження метафори у публіцистиці І. Франка
[напр.: 1–3; 5–7]. Науковці сходяться на думці, що провідним словесно-образним засобом Франка-публіциста є метафора, яка має здатність передавати різноманітні предмети і явища, не прив’язана до одного поняття і може виступати самостійно чи відноситися до логічної операції в цілому. Часто одна метафора приходить на зміну іншій, трансформується в неї. В основі вживаних Франком персоніфікацій – невипадкова чуттєва асоціація, а передусім думка. Таким чином, об’єктом статті є публіцистичні тексти І. Франка (1878–
1907 рр.), предмет її становить соціокультурна метафора, вживана автором у публіцистичних статтях досліджуваного періоду. Метою роботи є: виокремити у публіцистиці І. Франка (1878–1907 рр.) соціокультурну метафору, укласти її типологію, визначити функціонально-стилістичні особливості та роль у створенні образної палітри тексту. Метафору розглядаємо як тропеїчну одиницю субстантивного або вербального характеру, що полягає у вживанні слів і виразів у переносному значенні на основі схожості, аналогій тощо й організує семантичну двоплановість, внаслідок якої виникає імпліцитне значення, яке виводиться з контексту, здатного прийняти семантичну модифікацію первинного значення у вторинне. Метафоричні перенесення групуються у певні класи, що утворюють ієрархічну систему, залежно від
 Блинова НМ системи семантичних категорій, до яких належать лівій праві частини метафоричних відповідностей. Для лексичної метафори характерне зіставлення слів з різних тематичних груп, тоді яку граматиці перенесення обмежене однією парадигмою. Відносно лексичної метафори існує проблема образної дистанції чимдалі один від одного ті семантичні поля, які метафорично зіставляються, тим яскравіша, сміливіша метафора. Закономірною є пропорція розгалужене компонування метафори несе більшу інформативність. Це має важливе значення при створенні індивідуально- авторських метафор, які у певній мовленнєвій ситуації повинні виконувати конкретні завдання впливу на реципієнта в різноманітних функціях 1) індикативній власне називній 2) образній (евалюативній); 3) експресивно-оцінній; 4) організаційній) естетичній 6) когнітивній.
Індивідуально-авторські та загальномовні метафори, які вживаються в публіцистичному стилі, мають спільній відмінні риси. Перші є продуктом творчості майстра слова, інші давно втратили зв’язок з першоджерелом, скам’яніли і закріпились у словниках. Індивідуально-авторська метафора народжується спонтанно у публіцистичному тексті, відкриває читачеві нову семантику слова і водночас знайомить його з авторським соціокультурним досвідом, спостережливістю та індивідуальним світосприйняттям. У час активної публіцистичної діяльності Івана Франка Галичина переживала період становлення й розвитку капіталізму. Сам будучи одним з найактивніших суспільних діячів краю, митець гостро відчував ті процеси, що відбувалися, пропускав факти життя через свою свідомість, надаючи їм власної інтелектуальної інтерпретації. Тому і Франкові публіцистичні тексти стосуються кількох тем
1. Творив яких розглядається вчення К. Маркса і розкривається програма радикальної партії, членом якої був І. Франко. Сюди належать такі роботи Зли- стадо Ольги Рошкевич» (1878), Наука і її взаємини з працюючими класами
(1878), Що таке соціалізм (1878), Про працю (1881), Чого хоче Галицька робітницька громада (1881), Чи вертатись нам назад до народу (1881), Програма галицьких соціалістів (1881), Мислі о еволюції в історії людськості
(1881–1882), А. Фаресов. Народники и марксисты» (1889).
2. Статті, предметом розгляду яких є соціальна роль інтелігенції, взаємини з народом та обов’язки перед народом. Це такі роботи як Критичні письма о галицькій інтелігенції (1878), Чи вертатись нам назад до народу (1881), Наш погляд на польське питання (1883), Зміна системи (1896).
3. Роботи, в яких основну увагу приділено національному питанню, польсько-українським взаєминам і можливості автономного устрою України. Сюди належать Дещо про польсько-українські відносини. Відповідь п. Т. Романовичу на статтю Хатні справи українців (1895), Українські партії в Галичині (1886), Поза межами можливого (1900), «Подуви весни в Росії (1904), «Одвертий лист до галицької української молодіжі» (1905), Ідеї й ідеали галицької москвофільської молодіжі» (1905), «Суспільно-політичні погляди М. Драгоманова
(1906), Свобода і автономія (1907). Хронологічно перша тематична група обіймає період приблизно 1878–
1882 рр., друга і третя – 1883–1907 рр. Така періодизація є досить умовною, оскільки у певний період трапляється розгляд темі надається трактування того періоду, в який було написано дану статтю. Тобто у певний період І. Франко надавав перевагу якомусь нагальному для суспільного життя Галичини питанню, але водночас обмірковував й інші, які були підказані історично-життєвими реаліями часу, про що свідчать створені ним публіцистичні тексти.
У публіцистиці досліджуваного періоду моделі соціокультурної метафори виявляються в типах історичної метафори, метафори освіти й літератури, метафори, що характеризує інтелігенцію, суспільний прогрес, етичної метафори та метафори, що характеризує релігійній наукові справи.
Історична метафора виявляється у таких моделях метафоричного перенесення служник → пан, стан суспільства і його суспільних прошарків → сон (ін-
телігенція, яку миколаївський режим силкувався держати в глибокім сні і за-
стою), тварина → людина (в родиннім житті замість безладного і зовсім звіря-
чого панування), справжність намірів → видимість, лицемірство з метою визискування (се тільки емблема, параван, за яким витворяється генеральне обдиран-
ня), історія → жива істота, здатна до самостійних дій, художній твір, що відзначається широтою охоплення подій і глибиною проникнення в дійсність, → суспільні події, рабство як суспільний лад → соціальна залежність (незалежність політич-
на взагалі нічого не значить порівняно з внутрішнім соціальним рабством), минулі часи → райське існування (первісна рівність зовсім не була таким раєм), жива істота, наділена здатністю діяти, → природа, боротьба за існування (приро-
да… не знає жалю, ані чутливості. Вона посвячує міліони осібників нате, аби
удержати при житті якусь вищу форму), ріка → соціалістичний рух (соціаліс-
тичних рух охопив своєю течією), людина як істота, здатна до дій, → революція
(всесвітня революція рознесе теперішній порядок), суспільне становище → положення тіла (більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована), дія конкретна дія абстрактна (вербальна метафора, антропоморфічна метафора + стерта метафора моделі дія конкретна – дія абстрактна (висліди антропологічні пока-
зують; характер ручних знарядів; розділ на верстви і касти), рух ноги → початок зміну суспільстві (перші кроки гладження життя родинного, громадського, пле-
менного), опора фізична → моральна і матеріальна основа певних дій (вирізнення
окремого вояцького стану дає їм до того сильну опору). Метафора освіти виявляється у моделях рівень освітлення – рівень освіченості (люди темні кромішня темнота в сфері духовного життя), жива істота, здатна до дій, → школа як освітня установа (школа розвивала всі спосібності…,
виводила вчених, розумних і розвинених робітників). Метафора, що стосується інтелігенції як суспільного прошарку, виявляється у таких моделях суспільний прошарок → людина, що має психічний розлад, + суспільний прошарок → людина, що чинить насильство, утиски, здирство і т. ін. щодо кого-небудь (інтелігентні галичани… то раз шайка божевільних, а другий
раз – чисті кандидати на розбійників і душогубців), рівень шуму → суспільний резонансне занедбаю ударити по них у великий дзвін
), сліпота як фізична вада → відсутність тверезого погляду на стан речей (інтелігенція… зве себе «народом»), думка → суд (суд Наумовича про галицьку інтелігенцію), напрям руху → суспільний прогрес (що робити інтелігенції, котра не хоче повертати назад?).
Метафора, що характеризує прогрес: віз як предмет пересування → суспільна роль науки (наука була б п’ятим колесом у возі людського поступу); суспільний прогрес → хвилеподібний рух (поступ не йде рівно, а якось хвилями), суспільний прогрес → явище природи (поступ іде, мов буря), рослина → суспільний прогрес, багаття → джерело, місце, звідки що-небудь поширюється центр, зосередження чого-небудь → прогрес (огнища поступу), дорога як смуга землі, по якій ходять і їздять → суспільний прогрес (люди ідуть наперед, знаходять по до-
розі все щось нового), лікарські препарати → суспільний прогрес (заведення по-
вної спільності – все се такі панацеї, яких не зварить і не приготує ніякий апте-
кар), напрям руху → суспільний прогрес.

Етична метафора: авторська метафора моделі справжність / несправжність етичної категорії, доцільність її існування для природного розвитку суспільства (Милосердіє для слабих… се властиво фальшиве чуття), модель шляхетної поведінки → ступінь зрілості овоча (побачив в її поведінці той самий гнилий…
аристократизм), дорога → система ідеологічних поглядів, стерта метафора моделі дія конкретна → дія абстрактна, що являє собою ремінісцейований біблійний вираз (кидають каміння осуду або навіть брехні та наклепів), просторовий вимір → етична категорія (вище від сього егоїстично-матеріалістичного погляду). Метафора літератури: культурний набуток народу → скарбниця (наповня-
ючи здобутками свого духу спільну всеросійську скарбницю), літературний твір → будівля («Кавказ» побудований), фізіологічні процеси зруйнованості або зіпсованості гниттям → суспільство (Гнила суспільність не видасть здорових та сміли-
вих заступників, списателів, поетів), літературна творчість → сільськогосподарська діяльність (літературний леміш іде чимраз глибше у суспільність, піднімає
вгору чимраз нижні верстви, що досі для літературної творчості були справж-
ньою цілиною), ґрунт як наділ, ділянка землі → його питомність для певного літературного напряму (декадентизм тут може бути хвилевою модою… неприлож-
ною до свого ґрунту), здатність живої істоти втікати → література + птах → журнал (українська література… втікає під крила журналів), жива істота, що потребує живлення, → література (українську літературу живлять), здатність людини говорити → книга (попитувати за такими книжками, де була б розказана їм вся
правда), здатність людини виконувати дії → стан суспільної несвободи (неволя
робить шкідливий, деморалізуючий і вбійчий вплив), здатність людини до дій → книга, одиниця виміру простору → літературна творчість, просторова характеристика предмета → література (писательська творчість… безмірно ширша, много-
стороння і трудна), літературний напрям → його продуктивність, значення для світової літератури (не видала нічого такого, щоби казало надіятися з неї якогось
нового звороту в літературі). Метафора, що характеризує релігійну сферу передбачає моделі авторитет
→ смерть (їх моральна власть і повага давно вже і безповоротно лежала в гробі); гніздо → місце зосередженості (головне гніздо католицизму), здатність кислоти роз’їдати речовину → історичні події + міра наповненості → звук + перифраз + оксиморон (події, роз’їдавші й роз’їдаючі слов’янську родину…се тільки снаря-
дження пустих звуків без значення і змісту, се красна видумка» вроді білого вуг-
ляра або печеного льоду), здатність людини наносити удари → століття (удари
наніс тому колись всевладному католицизмові), фізична дія → моральний удар, що спричиняє занепад, рівень освітленості приміщення → рівень зрозумілості
(важна обставина кидає ярке світло), поняття патріотизму → його межі (україн-
ський патріотизм, що виходить за рамки греко-католицького обряду), моральні категорії → процес зникання і потопання (совість, моральність, релігія тонули і
щезали зовсім в мраці). Метафора науки виявляється у моделях здатність людини стежити за розвитком певних подій → наука (наук соціологічних, котрі слідять розвиток), людина, її здатність мати стосунки з чимось → наука (наука немає нічого спільного), здатність людини до пізнання → наука (наука повинна….вчити нас пізнавати за-
кони природи і вчити користувати з тих законів), здатність людини мати мету → наука (її мета – з’єднати в собі й ощасливити всіх людей). Дослідивши соціокультурну метафору в публіцистиці І. Франка, можемо, услід за Л. М. Полюгою [4] та О. А. Сербенською, говорити не про окрему метафору, а про метафоричну побудову (Л. М. Полюга), метафоричний комплекс О. А. Сербенська), що передбачає дослідницьку орієнтацію і на мікро-, і на мак-
роконтекст. Функціонування метафори у публіцистичних творах І. Франка виявляє особливості формальної та змістовної інтерпретації стилістичного вибору. Лексема в сукупності образних можливостей, що містяться уній і випливають із полісемічної системи конкретного слова, – основний відправний елемент створення перенесення. Система тропів у публіцистичному творі визначається тенденцією розвитку імпліцитного значення слова у всій творчості письменника з використанням схематичних основ їх реалізації. Спосіб використання метафори інколи безпосередньо не усвідомлюється її творцем і виноситься за межі свідомості. Це процес об’єктивний, оскільки письменник-публіцист використовує знакові одиниці вже у кодифікованому вигляді. Метафора у публіцистиці І. Франка має свою специфіку за різноманітними параметрами структурного включення умовну тканину. У публіцистичному тексті метафора виконує своє призначення щодо передачі авторських асоціацій, світобачення письменника-публіциста. В особливо важливих і суттєвих для розуміння ідеї твору випадках спостерігається контамінація моделей метафоричного перенесення. Взаємодія структурних компонентів метафоричних комплексів створює систему тропотворення у публіцистичних текстах І. Франка. Тропеїчна система досліджених публіцистичних творів письменника має свої особливості, загальні та окремі функції, закономірності. Метафора – органічний структурний компонент організації публіцистичного тексту. У публіцистичних творах письменника метафора жива та виразна, яскраво відбиває прагматичний бік висловлювання, завжди виявляє оцінку. Найбільш продуктивно виражають світ письменника та його образне мислення контаміновані метафоричні конструкції. Найбільш уживаною у публіцистиці І. Франка, як свідчить дослідження, є антропоморфічна, суспільно-політична та соціокультурна метафора. Вивчення мови публіцистичних творів І. Франка, одного з фундаторів української літературної мови, зумовлене необхідністю подальшого дослідження його індиві- дуально-авторського стилю, позначеного неповторним національним колоритом і багатою тропеїзацією, а також потребою проаналізувати троп як значущий структурний компонент публіцистичної мови.
Бібліографічні посилання
1. Ковальчук Л. А. Ідейно-тематичні перегуки поезії і публіцистики І. Франка періоду першої російської революції / Л. А. Ковальчук // Укр. літературознавство. – Вип. 44. – Львів, 1985. – С. 63–69.
2. Ковальчук Л. А. Образность публицистики Ивана Франко (на материале произведе- ний периода первой русской революции 1905–07 гг.) : автореф. дис… канд. филол. наук : спец. 10.01.03 / Л. А. Ковальчук. – Одесса, 1983. – 16 с.
3. Ковальчук Л. А. Про деякі засоби поетики в публіцистиці Івана Франка / Л. А. Кова- льчук // Укр. літературознавство. – Вип. 38. – Львів : Вид-во Львів. держ. унту, 1982.
– С. 100–105.
4. Полюга Л. М. Слово у поетичній творчості І. Франка / Л. М. Полюга. – К. : Наук. думка с.
5. Сербенська О. А. Журналістська творчість у концепції І. Франка / О. А. Сербенська //
Укр. літературознавство. – Вип. 52. – Львів : Вид-во Львів. держ. унту, 1989. – С. 75–80.
6. Сербенська О. Політична метафора в наукових текстах Івана Франка / О. Сербенська
// Іван Франко – письменник, мислитель, громадянин : матер. Міжнар. наук. конф. – Львів, 1998. – С. 646–651.
7. Сербенська О. А. Роль Івана Франка встановленні і розвитку газетно- публіцистичного стилю української мови / О. А. Сербенська // Іван Франко і світова культура : матер. міжнар. симпозіуму ЮНЕСКО (Львів, 11–15 вересня 1986 р. – Кн.
2. – К, 1990. – С. 221–225.

Список використаних джерел
Франко І. Я. Дещо про себе самого // Іван Франко. Літературно-критичні статті. – К. :
Держ. вид-во худ. літри, 1950. – С. 215–220.
Франко І. Я. Зібрання творів : у ти т. / Іван Франко. – К. : Наук. думка, 1980–1986.
– Т. 26. – К. : Наук. думка, 1980. – С. 74–93.
– Т. 27. – К. : Наук. думка, 1980. – С. 355–365.
– Т. 45. – К. : Наук. думка, 1986. – С. 24–41, 44–56, 76–165, 204–221, 272–285, 300–464.
– Т. 46, кн.1 – К. : Наук. думка, 1986. – С. 66–78.
– Т. 46, кн. 2. – К. : Наук. думка, 1986. – С. 258–280, 302–316.
– Т. 48. – К. : Наук. думка, 1986. – С. 109–119.
Франко І. Я. Українські партії в Галичині // Іван Франко. Вибрані суспільно-політичні і філософські твори. – К. : Держ. вид-во політ. літ. УРСР, 1956. – С. 286–307.
Надійшла до редколегії 10.11.11


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал