Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей упоратися з агресією



Скачати 128.08 Kb.
Дата конвертації26.12.2016
Розмір128.08 Kb.
Одним із варіантів порушення розвитку дитини є її агресивна поведінка. Агресивна поведінка характеризується демонстрацією переваги в силі або застосуванням сили до іншої людини з метою заподіяння шкоди.

Причини прояву агресії в дітей можуть бути різними. Виникненню агресивних якостей сприяють деякі соматичні захворювання або захворювання головного мозку. Слід зазначити, що передусім велике значення має виховання в родині, причому від перших днів життя дитини. Соціолог М. Мід довела, що в тих випадках, коли дитину різко віднімали від грудей і спілкування з матір'ю ставало мінімальним, у дитини формувалися такі якості, як тривожність, підозрілість, жорстокість, агресивність. І навпаки, якщо спілкування з дитиною в родині відбувалося м'яко, дитину оточували турбота та увага батьків, ці негативні якості не розвивалися.

На становлення агресивної поведінки значний вплив має характер покарань, які зазвичай застосовують батьки у відповідь на прояви гніву своєї дитини. У таких ситуаціях можна використовувати два полярних методи впливу: або поблажливість, або суворість. Як це не парадоксально, агресивні діти однаково часто вростають як у занадто м'яких батьків, так і в надмірно суворих.

c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\post-5450-1181480382.jpg

Дослідження підтвердили, що батьки, які різко придушують агресивність у своїх дітей, всупереч своїм очікуванням, не усувають цієї якості, а навпаки, прищеплюють її, розвиваючи у своєму сині або дочці надмірну агресивність, яка виявлятиметься навіть у зрілі роки.

Якщо ж батьки не звертають жодної уваги на агресивні реакції своєї дитини, то вона вже незабаром починає вважати, що така поведінка є дозволеною і прийнятною, і поодинокі вибухи гніву непомітно переростають звичку діяти агресивно.

Тільки батьки, які вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей упоратися з агресією.

Здорові діти молодшого дошкільного віку, які займають активну позицію, поводяться агресивно щодо реалізації бажань, які виникають, коли вони ще не освоїли конструктивні способи взаємодії та не навчилися стримувати власні імпульси. Це легко можна спостерігати на дитячих майданчиках, де матусям доводиться вчити дітей ділитися іграшками, не забирати в інших дітей те, що сподобалось, не кривдити інших дітей, уміти просити тощо.

Для дитини, яка готується вступити до школи, агресивна поведінка загрожує значними неприємностями, які не дозволять організуватися та налаштуватися на навчання, тому що така дитина поглиблена в емоційні переживання підозр, образи та страху.

У більшості випадків у агресивних дітей спостерігаються підозрілість і настороженість, вони першими розпочинають сварки та бійки, а провину за це перекладають на інших. Такі діти іноді не можуть самотужки оцінити власну агресивність: вони не помічають, що викликають в оточуючих страх і занепокоєння. Навпаки: їм здається, що увесь світ прагне скривдити саме їх. Отже, виходить зачароване коло: агресивні діти бояться та ненавидять оточуючих, а ті, у свою чергу, бояться їх.

c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\shlop.jpg

У палітрі почуттів агресивних дітей переважають похмурі тони, кількість реакцій навіть на стандартні ситуації є дуже обмеженою, найчастіше — це захисні реакції. Крім цього, діти такого віку не можуть подивитися на себе збоку й адекватно оцінити свою поведінку.

Агресивні діти потребують розуміння та підтримки дорослих, тому головне завдання педагогів і батьків полягає в наданні їм посильної та своєчасної допомоги. Припустити, що дитині властива агресивність, можна лише тоді, коли впродовж не менш ніж шести місяців у її поведінці часто домінують (переважають) такі ознаки:

• втрачає контроль над собою;

• сперечається та свариться з дорослими;

• відмовляється дотримувати правил;

• навмисно дратує людей;

• звинувачує інших у своїх помилках;

• гнівається та відмовляється зробити що-небудь па прохання дорослих або однолітків;

• заздрісна, мстива і чутлива;

• швидко реагує на різні дії оточуючих, які нерідко дратують її.

c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\album_pic.jpeg

Дитині, у поведінці якої переважає більшість із названих ознак агресивності, необхідна допомога фахівця — психолога або лікаря.

Як зазначалося вище, агресивні діти б'ються, кусаються та штовхаються, а іноді у відповідь на яке-небудь (навіть доброзичливе) звертання до них «вибухають» і гніваються через безліч неістотних причин. Слід зазначити, що агресивні діти поводяться так саме тому, що не знають, що можна поводитися інакше,— на жаль, їхній поведінковий репертуар досить убогий. Якщо ж педагоги та батьки пояснять (або продемонструють) агресивним дітям можливі способи реагування в тій чи іншій ситуації, нададуть їм можливість обирати якийсь із запропонованих способів поведінки, вважаємо, що діти відгукнуться на пропозицію, і спілкування з ними стане ефективнішим і приємнішим для всіх. Отже, дорослим необхідно навчити агресивних дітей прийнятних способів виявлення гніву.

Щоправда, не рекомендую щоразу стримувати емоцію гніву, оскільки через це дорослі можуть стати своєрідною «скарбничкою гніву». Крім цього, якщо людина повсякчас стримуватиме свій гнів, рано чи пізно вона все-таки відчує необхідність вилити його, але вже не на того, хто викликав це почуття, а на того, хто потрапив під руку, або на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч. Стримуватиме свій гнів, рано чи пізно вона все-таки відчує необхідність вилити його, але висе не на того, хто викликав це почуття, а на того, хто потрапив під руку, або на того, хто слабкіший і не зможе дати відсіч.



c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\adhd_boy.jpg

Попереджаємо: невиражений, прихований гнів може стати однією із причин психосоматичних розладів, саме тому від гніву необхідно звільнятися, але у прийнятний спосіб.

Після того як агресивна дитина опанує прийнятні способи виявлення гніву, потрібно навчити її навичок розпізнавання власного емоційного стану та контролю над ним, уміння тримати себе в руках у ситуаціях, які провокують вибухи гніву; формувати в дитини здатність співчувати, співпереживати. Дорослим необхідно бути уважними до потреб дитини, повсякчас демонструвати модель неагресивної поведінки, бути послідовними, караючи дитину, і карати тільки за конкретні неприйнятні вчинки.

У нашому дошкільному закладі я створюю можливість для перемагання конфліктів у дітей як елементів людських контактів, розпізнання почуттів і знаходження дороги до спільноти, навчання компромісу як чудового засобу для налагодження добрих стосунків в групах. Але для правильного розвитку дитячої особистості важливим також є почуття перемоги, підтвердження власної думки, властивого наполягання на власній волі. Заспокоєння тих почуттів часто відбувається шляхом агресивної поведінки.

Дошкільний вік — це час позавербальної комунікації. Діти переважно спілкуються між собою рухами, жестами, мімікою. Агресія найчастіше гучна і видима, її початок важко ствердити комусь сторонньому окрім тих, хто її спричиняє, і потерпілих. Важко знайти того, хто починає, хто, можливо, несе відповідальність за весь конфлікт. Агресія вимагає миттєво зайняти позицію. Часто з огляду на професійне становище вихователь виявляється несподівано втягнутим в конфлікт і змуше­ний зайняти позицію, хоча часто є безпорадним і безсилим.

c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\46dd683887c68f24c384be3101e4eb80.jpg

У дітей дошкільного віку, майже в кожному випадку, агресивна поведінка є сигналом того, що дитина знаходиться в ситуації, в якій не може собі зарадити. Передусім належить усунути причини агресивної поведінки, хоча найчастіше це неможливо, але варто принаймні пам'ятати, що:



  • кожний вчинок дорослого стосовно дитини є взірцем, який вона наслідує;

  • якщо хочемо усунути певну поведінку, потрібно на ній зосередитися, а коли хочемо потвердити якусь поведінку, потрібно її помітити і говорити про неї;

  • краще вдавати, що не чуємо нечемного висловлювання до дорослого, відвернутися, коли дитина робить те, що нам не подобається, а коли це неможливо, краще сказати просто: мені не подобається твоя поведінка;

  • власною агресивною відповіддю підсилювати реакцію дитини. Кожна дитина хоче, щоб її позитивно оцінювали, і якщо таке бачить, почне повторювати добре для того, щоб заслужити на позитивну оцінку дорослих.

Гра для дитини є заняттям, що має фундаментальне значення. Завдяки їй дитина осягає потрібні для життя вміння, також відкриває взірці поведінки, що панують у світі, в якому вона народилася. Одночасно завдяки грі розв'язує власні емоційні проблеми і здобуває вміння панувати над почуттями.

i:\новая папка\мое фото\pict0281.jpg

Діти часто бувають розбиті і підлягають нападам злості, що скеровані на інших дітей, а також дорослих. Замість того, щоби це виявляти криком, бійкою і копанням інших або розкиданням предметів, можуть корегувати виявлення своїх почуттів через місиво глини, її розкочування, вгинання, малювання з розмахом на великому аркуші паперу. Таким чином інтенсивність почуттів у дитини поступово маліє, а сама праця щораз більше її поглинає.

Тематична гра застосовується для виявлення подібності переживань і почуттів у дітей, заспокоюючи потребу приналежності до групи і збільшуючи відчуття безпеки. Вона допоможе дитині знайти вихід у важкій ситуації, коли вона зустрічається з поведінкою, що є найчастіше причиною агресивних вчинків, а саме з насмішками, обзиванням, легковаженням, нечемністю.

Прекрасні результати в перемаганні агресії у дітей можна осягнути завдяки наведеним таким іграм:



c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\2200419230_7fa986b6f1.gif

«СИМВОЛИ АГРЕСІЇ»

Діти сидять за столом. Перед кожним лежить великий аркуш паперу і олівець. Кожен малює якийсь символ притаманного йому роду агресії. Потім коротко пояснює його, наприклад:

- зигзаги червоних блискавиць тому, що моя злість приходить дуже швидко і несподівано і швидко минає;

- гори і темні хмари на обрії тому, що моє роздратування нагромаджується протягом довгого часу, псує мені настрій, а інші не помічають, що я злий;

- вогниста куля тому, що мій гнів є дуже нищівний.

Можна запропонувати дітям під час малювання закрити очі і таким чином краще зосередитись на своїх найбільш прихованих почуттях. Далі, коли група готова, потрібно приділити трохи часу на порівнювання окремих символів.

«ДІЛЕННЯ ЗЛІСТЮ»

Діти, що легко втягуються в сварки, спільно виконують малюнок розгніваності. Для цього вони сідають один напроти одного, а поміж ними лежить аркуш паперу. У мовчанці, вони малюють: лінія за лінією, риска за рискою, крапка за крапкою. Вони пробують при цьому висловити всі почуття, що виникають між ними. Інколи для взаємного зближення допомагає спільна праця.

c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\рисунки\p2_deti004.jpg

В кожному випадку учасники повинні мати можливість на закінчення порозмовляти між собою чи то в малих групках, чи спільно. Розказуватимуть, що переживали під час малювання разом з нелюбими партнерами.

«АТАКА НА ЗАМОК»

Діти утворюють «замок», тобто замкнуте коло. Одна дитина пробує вибратись з кола на зовні або вдертися до середини. Для проведення цієї гри можна поділити дітей на дві групи, наприклад: хлопці і дівчата. Дівчата пробують дістатися всередину замку. Потім групи міняються ролями. Дівчата утворюють «замок», а хлопці, не вживаючи насилля, атакують його. Як почували себе дівчата в різних ролях? Чи поступали по-різному? Якщо так, тоді як пояснити таку поведінку? Чи справді фізична сила була виправданою?

«РОЗЛЮЧЕНИЙ, ЯК ДИКА ТВАРИНА»

Діти отримують завдання: Уяви собі, що ти тварина. Якою твариною ти хотів би бути? Перетворися у неї. Ти погідний і спокійний, не думаєш ні про що погане. Зненацька з'являється інша тварина, з якою ти колись дуже сварився і на яку ти знову дуже розлючений. Що тепер буде? Що ти зробиш? Що робитиме та інша тварина?

Кожна дитина малює або оповідає дальший перебіг події. Потім всі історії і малюнки будуть розміщені у стінгазеті і обговорені на спільній розмові цілої групи. Можна також зіграти коротенькі сценки.

Ігри і забави проти агресії є допоміжним засобом в педагогічній діяльності. Вони допомагають дитині помітити у собі агресивні почуття і виразити їх, розпізнати причини розлюченості і агресії, вчитися краще розуміти свої власні почуття та почуття інших. За посередництвом ігор проти агресії ми можемо вчити дітей перемагати злість і агресію, будувати почуття особистої гідності і сильної особистості, нав'язувати неагресивні стосунки і мирно розв'язувати суперечки.

МЕТОД РОЗВИВАЮЧОГО РУХУ ВЕРОНІКИ ШЕРБОН

Розвиваючий рух, створений і поширений Веронікою Шербон, є методом, що підтримує і стимулює психічний розвиток дитини. Він служить не тільки для гри, а й для терапії. Близький дитячій природі, тому що нав'язує до першого дитячого досвіду, використовує дотик і рух, спираючись на взаємні фізичні стосунки партнерів.

Завдяки застосуванню цього методу дитина має можливість пізнати своє тіло, а також розширити суспільну свідомість і налаштувати кращі стосунки з іншою особою. Стає вразливою на потреби інших, набуває впевненості у собі і віри в свої можливості. Розбудження суспільної свідомості відбувається під час спеціальних ігор, коли дитина входить в стосунки з іншою особою. Близькість з іншою людиною утворює в дитині почуття емоційної і фізичної безпеки. Для цього служить кілька типів вправ. Перший з них — це вправа типу «з», «тобто» реакція опікуна, в якій один партнер активно підтримує пасивного, допомагає і опікується ним. На практиці це відбувається через різного роду обнімання, колисання, пригортання і носіння.

c:\documents and settings\администратор\рабочий стол\prazdnik.jpg

Інший вид таких ігор — це вправи типу разом, в парах, малих або більших групках. Базуються в основному на перенесенні ваги тіла з одної особи на іншу. Вправи додатково змушують нав'язувати зоровий контакт, допомагають усвідомити емоції і контролювати поведінку, зрозуміти потреби партнера.

Прикладом можуть бути вправи, пов'язані з балансуванням і взаємним утриманням рівноваги (коромисло, веслування).

Останній вид вправ можуть використовувати групи, що мають найбільший досвід. Належать до таких вправи типу «проти». Їх загальною суттю є усвідомлення власної сили без вживання агресії і випробування її проти сили партнера. Така гра пов'язана з розвитком самоконтролю і позитивного мислення про іншу дитину, а також з відповідальністю за вживання власної сили. До цього роду вправ належать ігри, пов'язані зі штовханням, силуванням і прикладанням зусиль. Підставою вправ є принцип свободи у розумінні наказів дорослого і утворення підходів до завдань, що ставляться перед дитиною.

Завдяки методу розвиваючого руху стає можливою реалізація таких потреб:

• відчути безпеку;

• розслабитись, відпочити, зняти напругу;

• «давати» і «брати»;

• сприймати самого себе;

• відчути близький контакт з іншими людьми;

• відчути силу і власну гідність;

• довіряти собі і іншим;

• мобілізуватись для подолання труднощів, для перевірки себе у важкій ситуації;

• відчувати приємність, радість гри.

Заняття за методом розвиваючого руху повинні враховувати правильність емоційного і суспільного розвитку, а також розвиток групового процесу, індивідуальні потреби дітей. Ці вправи дають можливість здобувати і збагачувати суспільний досвід дитини.

МУЗИКОТЕРАПІЯ

Музикотерапія — це форма психотерапії, що використовує музику і її елементи як засоби емоційного стимулювання і експресії, а також невербального спілкування в процесі ставлення діагнозу, лікування і розвитку особистості людини.

Варто звернути увагу на те, що емоційна сфера є тією, на яку музика впливає особливо інтенсивно. Тому музикотерапія спеціалізується на тому, що подає через музику відповідно сформовані емоційні переживання. Те, що музика впливає на емоційну сферу дитини. Поєднання органу слуху зі зоровим і лімбічною системою спричиняє безпосередній вплив музики на емоції. Музика може, наприклад, активізувати і визволяти емоційні процеси. Застосування відповідно підібраної музики може вивільнити агресивні почуття.

ТЕРАПІЯ ЗА ДОПОМОГОЮ КАЗКИ

Казки завжди товаришили людині, створюючи світ особливого характеру. Світ повний страхів, але і надії, неочікуваних здобутків, сили, мудрості, що завжди перемагає глупоту і несправедливість. Казка не є втіканням в країну фантазії, ані спробою реалізувати мрії, а є для дитини радісним переживанням пригоди «так, ніби».

Саме пригоди роблять казку цікавою, розбуджують уяву. Все це діється у почутті безпеки, і з цього походить сила впливу казки на дитину.

Світ казки близький для психічного розвитку дитини у дошкільному віці, для його можливостей і пізнавальних потреб — емоційних. Казки підходять до способу думання дитини. Дослідження показують, що діти, що мало фантазують, під час гри виявляють в основному схильність до руху, таким чином вони викладаються через фізичну, а не розумову активність. Дитина, що схильна до фантазування, виявляє більше здатність до творчості, а в конфліктних ситуаціях швидше прояв­ляє словесну агресію, аніж фізичну. Казка подає певний ідеал, встановлює критерій вартості, є школою морального виховання. Вона дає можливість пізнавати світ власних переживань, а також приймати рішення. Переймаючи казковий дос­від, діти почуваються безпечніше, їм вдається часто позбуватися різного напруження і заспокоїтися внутрішньо. Казка не тільки формує почуття і уяву, вона має терапевтичну силу, а також робить дитину чутливою на красу, збагачує естетичні почуття.



i:\новая папка\мое фото\img_1056.jpg

Казки також вчать виявляти почуття, називати і усвідомлювати їх. Це є дуже важливим в процесі спілкування з іншими, керуванні емоціями. В казках світ справедливий і керується згідно з однозначними правилами. Дитина вчиться цінувати дотримування правил, бути доброю, бо за таку поведінку отримає нагороду.



ДРАМА

Драма — це свого роду процес дослідження, в якому учасники активізують одночасно розум і емоції, що виражаються у безпосередній спосіб в дії.Коли дитина опиняється у важкій ситуації, яку мусить не тільки емоційно пережити, а й спробувати самостійно розв'язати проблему, проходить досконале тренування у дозріванні. Уміння приймати рішення є одним з його елементів. В драмі, дії з ролями, існує безпосередня можливість спостерігання різної поведінки, своїх дітей і інших. Ми маємо можливість проаналізувати джерело реакцій, що в них є позитивне, а що негативне і як потрібно це змінити. Бачимо поведінку інших і можемо користати з добрих зразків. А от наші помилки не приносять жодних фатальних наслідків, що є прекрасною властивістю драми. Окрім того, існує можливість відразу корегувати поведінку. Драма полягає на створюванні ситуації, змальовуванні проблем і спробі розв'язання їх шляхом активного входження у роль. Основною вимогою є реальна присутність в ситуації і загладжування. Драма передусім є формою праці, це повинні усвідомлювати дорослі. Вона вимагає серйозного підходу, бо тільки тоді можливі потрібні наслідки.



З агресії не «виростають». Коли вона залишиться неспостережена і не розпізнана, стане взірцем реакції, а тоді її рівень буде разом з віком зростати. Майже певним є те, що клопітливі дошкільнята через кілька років у школі матимуть значно поважніші клопоти. Якщо припустимо, що схильність до насилля має початок в родинній хаті, то дошкільний заклад може бути місцем, де ці схильності можна змінити. Цей заклад повинен бути доповненням впливів і зусиль родини. Важливою умовою стосунків: батько — дитина — дошкільний заклад є добра співпраця з батьками. Практика показує, що дошкільний заклад як компетентний партнер здійснює важливий вплив на суспільний і емоційний розвиток дитини, тим більше, що дітям часто бракує позитивного досвіду в родинному колі.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал