Теоретико-методологічні основи ґендерної педагогіки



Скачати 260.2 Kb.
Дата конвертації01.01.2017
Розмір260.2 Kb.
. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ҐЕНДЕРНОЇ ПЕДАГОГІКИ

  1. Ґендерна педагогіка як наука, її мета, методологія, завдання.

  2. Зв'язок ґендерної педагогіки з іншими науками.

  3. Науково-категоріальний апарат ґендерної педагогіки.

  4. Ґендерні дослідження в сучасній педагогіці.


І. Становлення української держави, утвердження цивілізованих норм життя, інтеграція у європейське співтовариство неможливі без гармонізації суспільних відносин на засадах гендерної соціалізації. Значна роль у перетворенні системи гендерних відносин, формуванні егалітарної свідомості молоді належить саме освіті. Засвоюючи основи наук, наповнених гендерним підходом висвітлення соціальних відносин, учень, студент із розвинутим гендерним мисленням власне сам і за допомогою вчителів та викладачів ВНЗ творить гендерний світогляд. Однак, варто враховувати, що формування гендерних переконань у підростаючого покоління відбувається не лише на основі знань, а й під час спостереження за реально організованим освітянським процесом зокрема, та устроєм суспільного життя в цілому.

Що таке ґендерна педагогіка? Це один з напрямків педагогіки, який займається дослідженням питань по навчанню й вихованню хлопців та дівчат.

Багатьох вчених цікавили питання: якщо хлопчики й дівчата навчаються спільно, чи є особливості в їхньому навчанні? Адже досвід роздільного навчання залишився тільки досвідом, а не став традицією. Якщо педагогічний колектив складається на 97% із представників жіновий статі, то чи можливий так називаний «гармонійний розвиток особистості»? Які відсотки переважно жіночого педагогічного колективу й дитячого колективу (співвідношення хлопчиків і дівчат у початковій школі відповідно 65% - 35%, у середній – 55% - 45%, старшій – 35% - 65%)? Чому основна маса учнів-медалістів – дівчата? Тільки тому, що їх більше в старших класах або є ще якісь причини? Чи може інформація в підручниках, написаних в основному чоловіками, не змінюватися викладачами-жінками з урахуванням того, що існує таке поняття, як «жіноча логіка»? Чи є відмінності у вихованні хлопчиків і дівчаток, у чому вони проявляються?

Це тільки частина тієї маси питань, на які хотілося знайти відповідь.

Наукова інформація усе ще зберігається під пресом устояних традиційних уявлень про універсальне навчання хлопчиків і дівчат. У найкращому разі пропонуються роздільні форми навчання без урахування специфіки статерольового розвитку. Ґендерні дослідження в педагогіці – це поки ще новий і слабко розроблений науковий напрямок. Є публікації про виховання хлопчиків і дівчаток, але практично відсутні публікації про особливості їх навчання. Ситуація була така, що вчені говорили про «безстатеву» педагогіку. Як галузь педагогічної науки ґендерна педагогіка переживає період свого становлення.

Ґендерна педагогіка – це проектування навчально-виховного процесу й створення умов для реалізації можливостей хлопчиків і дівчаток; це розділ педагогіки, що вивчає особливості гендерної соціалізації, навчання та виховання хлопчиків і дівчаток. Ґендерна педагогіка створює інший погляд на світ, на свою власну роль у суспільстві, на відносини з іншими людьми, із представниками іншої статі, що приводить до серйозних змін у світогляді, до формування більш активної громадянської позиції, в остаточному підсумку – до зміни суспільної свідомості.

Основним завданням гендерної педагогіки є дослідження педагогічних умов, що сприяють успішній реалізації можливостей хлопчиків і дівчат у навчально-виховному процесі, де вчитель і учень є носіями гендерних характеристик, ролей і статусів. Педагогіка в цьому напрямку має ряд цікавих досліджень і науково обґрунтованих результатів, хоча комплексний аналіз дотепер не представлений у педагогічній літературі. Розв'язання цієї досить трудомісткої задачі вимагає узагальнення досліджень в галузі не тільки педагогіки, але й психології, соціології, медицини, філософії, співвіднесення цих досліджень і інтеграції їх у систему навчально-виховного процесу.

Дослідження ґендерної педагогіки дають можливість по-іншому глянути на добре відомі факти педагогічної практики, корегувати процес соціалізації молоді залежно від статі, по-новому осмислювати, здавалося б поняття, що встоялися, виявити нові аспекти розвитку навчально-виховного процесу.



Мета гендерної педагогіки – корекція впливу гендерних і сексуальних стереотипів на користь прояву і розвитку особистих нахилів індивіда.

Об'єктом гендерної педагогіки є учні різної статі.

Предметом гендерної педагогіки є закономірності, принципи і технології навчання і виховання учнів різної статевої приналежності, за допомогою яких здійснюється корекція процесу соціалізації молоді відповідно до соціально-економічних вимог.

Ґендерна педагогіка – це широке поле для вивчення установок, забобонів, дискримінації, виникнення соціальних ролей і норм. Важливим у вивченні ґендера є надання можливості педагогам бачити одночасно індивідуальне й культурне в особистості як діалектично взаємозалежне одне з іншим. У процесі залучення до культури індивідуум поступово засвоює культурні складові й тим самим формує свою особистість відповідно до них.

Суспільство базується на рівноправності чоловіків і жінок, тому система навчання й виховання не передбачає ділення за статевою ознакою, хоча в поведінкових характеристиках виховання стосовно хлопчиків і дівчаток існує відмінність. У той же час вивчення робіт закордонних показує відсутність єдності поглядів в тлумаченні поняття «ґендер». У гносеологічному (пізнавальному) плані поняття «ґендер» походить від грецького слова «ґенос» - походження й відповідає поняттю «рід» як спільність. Слово «рід» має кілька значень. Лінгвістичне розуміння перекладу слова «ґендер» - рід, досвід роду, упускає з уваги його наукове тлумачення, якого дотримується більшість учених у цій галузі, як у нас, так і за рубежем. Вони використовують поняття «ґендер» для того, щоб висвітлити саме соціальний аспект. При вивченні матеріалів по ґендерних дослідженнях виявилася кількість підходів до трактування поняття «ґендер», у більш широких ґендерних дослідженнях особлива увага приділялася технологіям формування поняття «ґендер».

Різноманіття підходів до трактування поняття категорії «гендер» дозволило виділити родові поняття й об'єднати їх у групи, кожна з яких виражає ту або іншу конкретну значеннєву сутність, що дозволяє використовувати категорію «гендер» при обґрунтуванні побудови педагогічного процесу.

Виділення функціональної значеннєвої сутності категорії «ґендер»

Родові поняття

Смислова сутність, що розкривається

Центральне поняття, основне вихідне положення теорії, інструментальне відбиття гендерної концепції.

Гендер як концептуальна основа.

Вираження закономірностей взаємин, вираження теорії взаємин характеризує способи використання взаємин відповідно до характеристик підлоги.

Гендер як відображення закономірностей процесу взаємин статей.


Обґрунтованість введення кожної із цих категорій повинна забезпечуватися:


  • концептуальними основами, тобто опорою на основні ідеї науки, що обґрунтовують ґендер;

  • дидактичними основами – розкриттям зв'язків ґендерного поняття, що формулюється, із закономірностями освітнього процесу;

  • процесними основами – розкриттям знань про зміст, методи й організації навчання на основі ґендерного аспекту;

  • управлінськими основами – представленням основ вимог до практичної організації навчального процесу на ґендерній основі.

Біологічний фактор і соціалізація статі і є двома вихідними для поглибленого розуміння джерел теорії ґендера.

Визначивши основи для введення поняття «гендер» у педагогічну концепцію, «ґендер» є соціальним конструктом, що відображає процес соціалізації особистості. Застосовуючи ґендер як засіб управління освітнім процесом, визначимо хід викладання та учіння відповідно до ґендерних обґрунтувань.

Сучасне суспільствознавство послідовно й досить продуктивно розробляє дане поняття як одне з найважливіших для аналізу основ соціальності і її форм. Зміст поняття «ґендер» заключається, насамперед, в ідеї соціального моделювання або конструювання статі. Соціальна стать конструюється соціальною практикою. У суспільстві виникає система норм поведінки, що пропонує виконання певних статевих ролей; відповідно виникає жорсткий ряд уявлень про те, що є «чоловіче» і «жіноче» у даному суспільстві.

ІІ. Науковий базис ґендерної педагогіки

1.Біологія. Теорія статевого диморфізму була сформульована російським ученим доктором біологічних наук, генетиком В. Геодакяном. Жіноча стать – це носій ґенетичної інформації, стабільне ядро популяції, а чоловіча стать – оболонка цього ядра. Інформація із зовнішнього середовища потрапляє спочатку на оболонку ядра, тобто в чоловічу «підсистему», і природа, як скульптор, ліпить нові форми, тому чоловіча половина – це як би експериментальний матеріал, на якому перевіряються генетичні властивості, що передаються іншому поколінню.

2. Ідея андрогінії, сполучення чоловічого й жіночого начал в одній особі широко представлена в міфах і релігійній свідомості, філософії (Платон), сексології (І. Кін, 1988), психіатрії (Д. Ісаєв, В.Каган, 1988). Вілсоткове співвідношення «чоловічого» і «жіночого» у кожному окремому суб'єкті індивідуально, що й служить фундаментом диференціальної психології


  1. Етнографія, антропологія. Відмінності між статями обумовлені природою й боротьбою за виживання. Хлопчики й дівчата внутрішньо влаштовані по-різному, і ця відмінність серйозна впливає на те, як вони роблять, живуть, вчаться. У процесі свого ще внутрішньоутробного розвитку й далі, після народження, дитина розвивається як єдина, саморегулювальна система, що функціонує по програмі, століттями відпрацьованою еволюцією.

  2. Кібернетика. Порівняння принципів роботи мозку й електронної обчислювальної машини. Таке порівняння цікаве тим, що дає можливість глибше зрозуміти роль різних півкуль мозку в таких найважливіших формах людської діяльності, як мова, математика, музика.

  3. Соціологія. Гендерній соціалізації дітей сприяє не сам базисний навчальний план, а так званий прихований навчальний план. На думку Е. Ярської-Смірнової, прихований навчальний план – це, по-перше, організація самого закладу, по-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. Ці три виміри прихованого навчального плану не просто відображають ґендерні стереотипи, але й підтримують ґендерну нерівність.

Нейрофізіологія. Фізіологічний розвиток, що йде різними шляхами, сприяє різним способам збору й обробки інформації, що саме по собі закладає основу різного розуміння навколишнього світу й формування різних установок. Мозок багатьох людей, практично більшості, може адаптуватися до постійних і інтенсивних подразників сучасного життя.

7. Психологія. Психотерапія. Чоловічий мозок функціонує дещо інакше, чим жіночий, через спільні зусилля хромосом і гормонів. Мозок чоловіків задіює окремі ділянки, він більш спеціалізований, а найбільшого ефекту досягає за рахунок концентрації, у той час як мозок жінок задіює різноманітні ділянки, забезпечує взаємозв'язок між ними й краще справляється із завданням шляхом інтеграції. Функціонування правої півкулі зв'язують зі сприйняттям простору – вимірюванням, визначенням напрямку, роботою із групами предметів і іншими об'єктами, з образним, інтуїтивним мисленням. Ліва півкуля пов'язана головним чином з вербальними вміннями – мовленням, читанням і письмом, з раціонально-логічним, знаковим мисленням.

8. Психологія. Про статевій відмінності у швидкості й дозріванні півкуль мозку в чоловіків і жінок – у хлопчиків до моменту народження більш зріла права півкуля, а в дівчаток – ліва. Тому дівчата раніше починають говорити, а також краще читають. Теорія ґендерної схеми передбачає, що статева типізація є результатом научіння, отже, є явищем, що піддається зміні. Дитина, що розвивається, навчається уявленням про чоловіче і жіноче більшою мірою опираючись на інформацію, пропоновану батьками.

9. Епігенетика (галузь молекулярної біології). Закладена в генах інформація реалізується по-різному. Епігенетика доводить: самі незначні явища можуть впливати на наше життя, живі організми фіксують процеси свого пристосування до навколишнього середовища в хромосомах і передають інформацію нащадкам. Приблизно 20% генів зазнає епігенетичної регуляції - а отже, і впливу середовища. Нам необхідно будувати міст між біологічними й соціальними процесами. Це абсолютно змінить наш погляд на речі. Одним з варіантів побудови такого «моста» і може стати ґендерна педагогіка.



ІІІ. Науково-категоріальний апарат ґендерної педагогіки.
Для введення поняття «ґендер» у педагогічну концепцію розглянемо «ґендер» як соціальний конструкт, що відображає процес соціалізації особистості, що складається з наступних компонентів: статерольові стереотипи, ґендерні стереотипи, ґендерні ролі, ґендерна ідентичність, ґендерний дисплей, ґендерний контракт, ґендерна система. Розгортання структурних елементів предмета ґендерних досліджень передбачає роз'яснення кожного поняття.

Поняття стереотипів було введено американцем Уолтером Ліппма-Номом. «Це упереджені думки», які «рішуче управляють усім процесом сприйняття. Вони маркірують певні об'єкти як знайомі або незнайомі, так що ледь знайомі здаються добре відомими, а незнайомі – глибоко чужими» [19. С. 50]. Синонім стереотипу – це забобони, кліше й шаблони. Стереотипи підрозділяються на статерольові й ґендерні.

Статерольові стереотипи –це сформовані в культурі узагальнені переконання (уявлення) про те, як дійсно поводяться чоловіки й жінки. Це придумані й прийняті в суспільстві уявлення про маскулінну і фемінну поведінку. Статерольові стереотипи, засвоєні індивідом, стають стандартом поведінки, а самооцінка особистості стає заручницею цього стандарту. Далі процес статетипізації закінчується, тому що особистість починає зустрічатися з таким поняттям, як «виконання гендерної ролі». Біологічна підлога людини задає модель поведінки людину, але людина живе в суспільстві й намагається адаптуватися під його норми й правила, під ті соціальні ролі, які йому доводиться по життю виконувати. Мотиваційні фактори спонукають людину регулювати власну поведінку таким чином, щоби вона відповідала культурним визначенням жіночності й мужності, сформульованим суспільством для виконання ґендерних ролей. Діти починають навчатися вмінню відповідати цим ґендерним стереотипам і ґендерним ролям. Сила соціальних норм і культурних традицій виявляє свій безперестанний тиск на свідомість людини й формує його погляди, думки, поведінку, а часом і стиль життя.



Гендерні стереотиписформовані в суспільстві уявлення про виконання тієї або іншої соціальної ролі чоловіком і жінкою. В основі гендерних стереотипів лежать можливості людини, її вміння. Протягом життя, навіть протягом дня, скільки доводиться виконувати соціальних ролей? Пасажир, начальник, гість, друг, відвідувач, покупець і т.п. Будь-яка життєва ситуація – це набір соціальних ролей. Кожна роль несе в собі образ правильної й неправильної поведінки, яка пропонується суспільством, тобто створює так зване кліше, або шаблони поведінки, яка називається ґендерним стереотипом. Чому ґендерним, а не статерольовим стереотипом? Тому що статерольовий стереотип має чіткий поділ: це для чоловіків, а це для жінок, а ґендерний стереотип враховує можливості чоловіків і жінок і дозволяє виконувати соціальну роль тому, у кого є відповідні для цієї ролі можливості й уміння. Тобто ґендерний стереотип знімає обмеження для реалізації особистості свого потенціалу. Але саме ця ключова відмінність між «повинен» і «можу» вносить значну плутанину в зміст понять. Ґендерні стереотипи ідентифікують із статерольові й вважають, що вони несуть у собі однакове розуміння. Ми дотепер перебуваємо в полоні традиційних статерольових стереотипів: «Ти ж хлопчик, чому так робиш?» або «Ти ж дівчинка, ти не потрібно це робити». Тим самим ми обмежуємо особистість у її можливому розвитку. Напевно, такий підхід був необхідний на певному історичному етапі. Чітке розмежування соціальних ролей на ролі чоловічі й жіночі дозволило створити певний базис для виконання різних норм і правил. Але суспільство змінюється, змінюється людський потенціал, змінюється зміст соціальних ролей, і просте розмежування на чоловіче й жіноче сповільнює процес розвитку самої людину. З'явилися професії, які більшою мірою пов'язані з можливостями людини. У нас же дотепер у системі домашнього виховання все засноване на статерольових стереотипах, батьки й оточуючі заохочують дітей, коли ті поводяться згідно зі зразками традиційної поведінки, і засуджують, коли вони використовують моделі поведінки, властиві іншій статі. А система освіти не тільки продовжує їх закріплювати, вона взагалі робить особистість просто «ту, що навчається». Але чи можемо ми вільно перейти від статерольові стереотипів до ґендерних? Чи здатні ми звільнитися від одних правил і культурних програм, прищеплених нам з дитинства, і перейти до програм і правил, які диктує нам суспільство, у якому ми живемо? І зокрема, наскільки ми вільні або залежні від того, жінка ми або чоловік, від тих соціально-психологічних особливостей своєї статі, які в ній домінують?

Вступаючи в соціальний світ, кожний індивід (чоловік або жінка) зобов'язані вибирати з готового набору стереотипів поведінки той, який відповідає його можливостям при виконанні ґендерних ролей (ґендерні стереотипи). Якщо цього не відбувається, у людини виникають проблеми в житті. Стереотипи можуть виступати й у якості керівництва до дії: люди не тільки пізнають звичні образи, але й намагаються відповідати їм, щоб бути зрозумілими іншими й собою. Ще до народження наших дітей ми вже складаємо для них приблизну схему життя. Дуже часто людина створює собі образи інших людей, ґрунтуючись не на тому, що вони в дійсності із себе представляють і що роблять, а на припущеннях про те, якими ці люди повинні бути й що повинні робити, або на власних побажаннях бачити цю людину такиою, якою його хочеться побачити. Успадковані образи передаються зпокоління в покоління, наші способи сприйняття світу, наше відношення до природи, наші взаємодії перемішані з іншими й впливають на нинішню ситуацію. Ґендерні стереотипи створюються під ґендерні ролі.



Ґендерні ролі – набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. В основі гендерних ролей лежать ґендерні стереотипи. Виконання цих ролей створює ситуацію, коли кожна людина прагне їм відповідати й отримати схвалення навколишніх. Ґендерна ідентичність – це відповідність поведінки людини ґендерним ролям на основі склавшися у свідомості ґендерних стереотипів і установок. Саме так на цій стадії й відбувається зміна співвідношення біологічного й соціального. Людина, намагаючись відповідати запропонованому стереотипу, а інакше «Що про мене подумають оточуючі?» міняє саму себе. Складно сказати: добре це або погано? Але особистість, що не бажає приймати й засвоювати стереотипи, однозначно викликає несхвалення оточуючих. Хтось стає «колючим», як їжачок, хтось упокорюється й не протестує, можливо, поки не представляться відповідні умови. Нам неодноразово доводиться приймати той факт, що людина міняється просто на очах.

Процес ґендерної ідентичності проходить між двома складовими – гендерним дисплеєм і ґендерним контрактом. Ці два поняття взаємодоповнюючі.



Поняття «ґендерного дисплея» було введено І. Гоффманом як характеристика множини проявів культурних складових статі, запропонованих суспільством нормами чоловічого й жіночого. Цей прояв розуміння особистості про ту або іншу соціальну роль, сукупність уявлень про моральні категорії закладених у свідомість індивідуума. Дуже ємне й коротке визначення моральності дав Данило Гранін: «Моральність – це система обмежень». У кожної особистості своя система обмежень, своє розуміння, «що таке добре, і що таке погано».

Ґендерний контракт – це набір соціально сконструйованих очікувань (стереотипів) або ідеальних уявлень про соціальну роль, які породжені суспільством і вкладені у свідомість індивідуумів. Поняття «ґендерного контракту» було використано шведською дослідницею U. Hirdman для характеристики ґендерної системи як сукупності ґендерних контрактів.

Це співвідношення: ґендерний дисплей (я так розумію й роблю) – гендерний контракт (так мабуть, стереотипне уявлення про соціальну роль) – впливає на процес ґендерної ідентичності (процес відповідності соціальній ролі). Невідповідність розуміння й очікувань породжує внутрішній конфлікт особистості й бажання або мінятися під очікування, або противитися їм.

Процес ґендерної ідентичності ефективніше всього проходить у гендерній системі. Ґендерна система – це форма організації ґендерної культури, заснована на спеціально розробленій системі норм, правил, інструкцій для виконуваних у ній соціальних ролей.

Прикладом гендерної системи може слугувати група, колектив. А от сім'я являє собою поки ще статерольову систему, хоча з'явилися вже сім'ї, де сім'я – це ґендерна система, де немає чіткого розмежування на те, «хто й що повинен» виконувати по дому. Ґендерна культура – це сукупність стереотипів поведінки, породжених суспільством і вкладених у свідомість індивідуумів (ґендерних контрактів) і безлічі проявів культурних складових статі (ґендерних дисплеїв), що визначають співвідношення між мужністю й жіночністю культури.

У кожної ґендерної системи формуються свої ґендерні контракти, і ми, намагаючись увійти в цю систему, пред'являючи свій набір культурних складових характеристик особистості (ґендерний дисплей), можемо бути прийняті цією системою або відкинуті. Усе залежить від розуміння тієї соціальної ролі, яку необхідно програти. Великий В. Шекспір, звичайно, прав: «Увесь світ театр, а люди в ньому актори». Система може відкинути вас: або ви не захочете виконувати цю роль, або не знаєте, як її виконати, або не можете через відсутність необхідних якостей для її виконання.

Можна проілюструвати дуже вдалий приклад з життя відомої американської акторки Рене Зельвегер. В інтерв'ю для журналу «Psychologies» вона розповіла про своє заміжжя, що тривало чотири місяці. Познайомилися з майбутньому чоловіком під час участі в благодійній кампанії по збору засобів жертвам цунамі в Азії. «Це був такий підйом... У твого життя раптом з'явилася ясна, конкретна й, вибачте за пафос, висока мета – допомогти людям, що вижили в катастрофі. Цей піднятий стан позначився на нашому знайомстві: ми обоє знаходилися в якійсь ейфорії. Ейфорія прийняла за нас рішення: ми одружилися».

Після цієї події вони приїжджають у будинок до акторки, де в цей час проживала (на час ремонту власної квартири) її подруга із сім'єю. У результаті виявилося…

«Кенни приїхав у будинок, де крім дружини живуть ще маленька дитина, вагітна жінка, незнайомий чоловік, три їх кішки й моя кішка. А з усією цією компанією він ділити мене був не готовий. І я, і Кенни «вчитали» друг у друга змісти, яких у нас не було. Я перед заміжжям явно почала шукати якомусь інше життя».

«Мені потрібно було зупинитися. Я зупинилася на Кенни. Я вчитала в нього свій, йому невластивий зміст. Я написала для нього роль. Він якусь роль написав для мене. Але обоє ми виявилися неважливими виконавцями ролей, на які були затверджені. Я навіть думаю, що це найпоширеніша причина розпаду відносин: ми повідомляємо людині якийсь зміст, уписуємо у свої плани, а він іншої й теж має право на плани».

У кожного своя вистава про сім'ю й про ті відносини, які повинні в ній бути. Проявляючи свої особистісні якості в новій для вас ситуації, ви не враховуєте той факт, що нова сім'я ( як гендерна система) вибудовується на тих відносинах, про яких ви домовляєтеся.

Простіше говорячи, зустрічаються дві людини із зовсім різних сімей (ґендерних систем), з різною уявленням про сім'ю й тих відносинах, які повинні в ній бути (ґендерний контракт). Мало того, що потрібно просто домовитися про ті нові норми й правилах, які можуть бути у вашій новій сім'ї, потрібно ще вміти адаптуватися до них, проявляючи відповідні якості (ґендерний дисплей). От він не простий процес ґендерної ідентифікації – відповідність тем новим соціальним ролям, які вам необхідно виконати.

Сама складна ґендерна система – це педагогічна. Це система відносин, яку вибудовують в основному жінки, але виконують різні ґендерні ролі. Виконання цих ролей (педагог, класний керівник, методист, директор, учитель – чомусь усі чоловічого роду?) вимагає наявність якостей, властивих як чоловікам, так і жінкам, але чи всі можуть проявляти ці якості? І чи потрібно? Може бути, тому всі школи в нас призначені для навчання, в основному, дівчат ? Подивитеся, хто найбільше одержує медалей по закінченню школи? дівчата. І це не тільки тому, що їх більше, просто методи викладання засновані на транслюванні інформації (жіноче начало), а не на експериментальній і дослідницькій діяльності (чоловіче начало).

Заперечите мені: «Так урок 45 хвилин, коли проводити дослідження? Встигнути б дати програму». Так же й розклад ( як клаптева ковдра) складається з різних предметів, не зв'язаних по змісту між собою (це ідеальний варіант, ми так звикли жити). Так, раніше при наявності одного підручника на предмет і відсутності комп'ютерних технологій ми могли перебудуватися з однієї інформації на іншу. А зараз... Коли по одному предмету кілька підручників, обсяг інформації зріс у неймовірних розмірах, а методи викладання поки, в основному, всі ті ж. Педагогічну систему як гендерну систему ми вибудовуємо на стереотипах у різних підходах:



  • до змісту навчання. Сам зміст підручників чітко орієнтований на статерольовий підхід (жінки по дому - «мама мила раму», а чоловіки – професіонали);

  • до методів навчання, які не враховують можливості хлопчиків і дівчат, а орієнтовані на середнього учня. Питання ще й у тому, чи вміють жінки-викладачі донести суть змісту підручників, написаних, в основному, чоловіками, або міняють її, даючи авторське трактування навчального матеріалу?

  • до системи управління. Жіночий колектив має, в основному, жіночну культуру, орієнтовану на міжособистісні стосунки, а не на мету, і найефективніший спосіб управління таким колективом – спосіб керування плітками й чутками. Такий підхід виправданий самим визначенням: слух – це не точна інформація або не повна, а плітка – це слух з «макіяжем», тобто з емоційним наповненням. Що дуже успішно вдається робити жінкам у силу генетичних особливостей (передача інформації).

У педагогічній концепції поняття «ґендер» послідовність його структурних складових відрізняється від психологічної концепції.

Структурні елементи ґендера (ґендерні характеристики особистості)

Психологічна концепція

Педагогічна концепція

Ґендерна ідентичність

Ґендерні стереотипи

Ґендерні ролі

Ґендерні установки



Статерольові стереотипи

Ґендерні стереотипи, установки

Ґендерні ролі

Ґендерна ідентичність

Ґендерний дисплей

Ґендерний контракт

Ґендерна система


У педагогічній концепції в основі процесу соціалізації особистості знаходяться ґендерні стереотипи й установки, які створюються суспільством під виконання різних ґендерних ролей, саме вони слугують еталоном або нормою відповідного поведінки особистості, є основними в зміні співвідношення біологічного й соціального, чоловічого й жіночого в людині.

Таким чином, чоловіче співтовариство розглядається природою як база для експериментів, усі зміни закріплюються в генофонді як видова ознака. Чоловіча клітина слабка, але вона активна, і від неї залежить новий розвиток людини; таким чином, чоловік на все життя приречений змінювати світ, у якому живе.

Жіноча клітина живуча, але інертна. Жінки зберігають, підтримують і передають традиції. Тобто жіноча стать орієнтована на виживаність, і природа «береже» її, а чоловіча стать орієнтована на прогрес. На представниках чоловічої статі спрацьовуються всі «новинки» еволюції, тому генетичних відхилень у чоловіків більше, чим у жінок.

Жіноча стать передає в спадокінформацію про минуле (це тривалий відбір спадкоємної інформації), а чоловіча стать передає інформацію про сьогодення (мінливість соціальної й екологічної ситуації залишає відображення в організмі).

Таким чином, біологічна стать людини задає модель поведінки людини.

Ми ж, не поглиблюючись у подібні дослідження, не враховуючи співвідношення «чоловічого» і «жіночого» у кожному індивідуумі, виховуємо дітей у крайньому наближенні до ідеального типу чоловіка й жінки. Цим не тільки пригнічуються, але й знищуються в зародку живі паростки. Наше виховання підводить під одну мірку всіх, що народжуються із чоловічими статевими органами й під іншу – усіх, що мають жіночі органами. Як дівчата, так і хлопці страждають під тиском виховання, що зрівнює.

«Психологи вивчають дитину, щоб на найпростіших проявах дитячої психіки легше зрозуміти й психіку взагалі; антрополог – щоб знайти в розвитку дитини вказівки й натяки на розвиток усього людства; археолог – щоб у виробах і малюнках дитини знайти аналогії з археологічними знахідками; філолог – щоб у розвитку дитячого мовлення вловити закони розвитку мови та ін. А педагог, користуючись своїми спостереженнями, може приєднати до них результати робіт і психологів, і антропологів, і біологів і т.п. для того, щоб скоординувати із законами розвитку дитини його виховання, зміну методів і матеріалів для його освіти в міру зростання свого вихованця».

Ґендерна педагогіка – це проектування навчально-виховного процесу й створення умов для реалізації можливостей хлопців і дівчат. Ґендерна педагогіка створює інший погляд на світ, на свою власну роль у суспільстві, на відносини з іншими людьми, із представниками іншої статі, що приводить до серйозних змін у світогляді, до формування більш активної громадянської позиції, в остаточному підсумку – до зміни суспільної свідомості.

Головним у ґендерній педагогіці є зміна підходів до моделей і процедурі навчання, які повинні бути живіше, цікавіше й гнучкіше, з’єднувати в собі чоловічу й жіночу енергії, тому що співвідношення жіночності й мужності в кожній людині індивідуально. Індикаторами ґендерних характеристик поведінки слугують нові соціальні ролі в цьому мінливому часі. Система відносин чоловіків і жінок у нашому суспільстві, традиційно орієнтованому на чоловіків, заснована на економіці й диктує чоловічі й жіночі ролі: чоловіча роль – годувальник і захисник, жіноча – охоронниця домівки, вихователька. Жіночий рух, сексуальна революція, нові технології призвели до різкої зміни ролей. У деяких ситуаціях відбувся обмін ролями, а в інших – вони змінилися спільним виконанням обов'язків. Багато традиційних уявлень про шлюб вивернуті навиворіт. З'явився новий спосіб відносини до партнерства: не з позиції «ти повинен і зобов'язаний», а «що ти можеш».

Майже всі погоджуються, що чоловіки й жінки – істоти досить різні, однак більшість людей утруднилися б визначити, у чому саме полягають ці відмінності. За останні роки вийшло чимало книг, автори яких намагаються дати відповідне визначення. Випливає признати, що дечого в цьому плані дійсно вдалося досягти, але багато публікацій грішать однобічністю й, на жаль, сприяють лише посиленню взаємної недовіри й образ між статями. Уявлення про те, як застосовувати знання про культурні відмінності статей до педагогіки, ще остаточно не сформувалося, тому слід доносити ідею про вплив способів навчання й виховання на процес соціалізації особистості.

ІV. Ґендерні дослідження в сучасній педагогіці.

Ґендер – це не природою закріплена даність, це те, що ми думаємо про поле в межах наших соціокультурних уявлень, тобто те, що стало статтю в процесі його соціалізації.

Виділяючи понятійне ядро ґендера в педагогіці, виділимо дві концепції для розвитку ґендерних досліджень: теорію соціальної конструкції «ґендера» і теорію ґендерної системи.

У логіку першого підходу – гендер представлений як соціальний конструкт. Виділяються характеристики, що відображають особливості в процесі навчання й виховання особистості: статерольові стереотипи, ґендерні стереотипи, ґендерні ролі, ґендерна ідентичність, ґендерний дисплей, ґендерний контракт, ґендерна система.

У логіці другого концептуального підходу – розглядається поняття «ґендерна система», яке включає різноманітні компоненти й по-різному визначається різними авторами. Ґендерна система – це форма організації ґендерної культури, заснована на спеціально розробленій системі норм, правил, інструкцій для виконуваних у ній соціальних ролей. Прикладом ґендерної системи можуть бути сім'я, педагогічний колектив, група й т.п. Ґендерна культура – це соціальне середовище, що сприяє закріпленню або руйнуванню ґендерних стереотипів. В аналізі ґендерної культури велика роль приділяється вивченню ролі соціальних інститутів, що реалізують ґендерні технології. Ґендер з’являється як вимір соціальних відносин, вкорінене в даній культурі.

Дослідницькі роботи в логіці першого концептуального підходуспособи навчання й виховання на основі ґендерних характеристик особистості обмежуються, в основному, вивченням статерольових стереотипів. Інші структурні компоненти ґендера: ґендерні стереотипи, ґендерні ролі, ґендерна ідентичність, ґендерний дисплей, ґендерний контракт, ґендерна система – в галузі педагогіки мало вивчені.

Дослідницькі роботи в галузі другого концептуального підходу – способи організації ґендерної культури як основи гендерної системи в педагогіці є також «білою плямою».

Методологічними основами в дослідженнях ґендерної педагогіки можуть стати:


  • культурно-історична теорія розвитку особистості, що визнає пріоритет соціального над біологічним у психічному розвитку людини (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев, А.Р. Лурія й ін.);

  • постмодерністські ідеї про конструктивістську природу культури, соціально-конструктивістську природу людського знання й досвіду, про статевої приналежності й сексуальность людини;

  • ідеї соціологів і психологів про ґендерну ідентичність як базову структуру особистості на всіх етапах її розвитку, про безперервність процесу конструювання й реконструкції ґендера кожним індивідом на протязі всього його життя; про природу відносин дитини й суспільства в процесі ґендерної соціалізації;

- вчення про андрогінію (С. Бем) як умову ефективного розвитку й самореалізації особистості;

- педагогічна антропологія як філософська база виховання (Б. М. Бім-Бад).



Коло питань, яке вимагає своєї розробки й досліджень у зв'язку з декларуванням нового педагогічного напрямку, визначається виходячи з названих вище двох концептуальних підходів.

У першу групу дослідницьких проблем, умовно названу «Суспільство, стать, ґендер», входять вивчення гендерних характеристик особистості в педагогічній концепції: статерольові стереотипи, ґендерні стереотипи, ґендерні ролі, ґендерна ідентичність, ґендерний дисплей, ґендерний контракт, ґендерна система; аналіз формування й умови засвоєння статерольових і ґендерних стереотипів, конструювання технологій впливу соціуму на індивіда з метою формування певної моделі ґендерної ідентичності.

Другу групу умовно визначають - «Гендерна система як форма організації ґендерної культури». У цю групу ввійшли дослідження ґендерних систем сім'ї й педагогічного колективу, дослідження форм організації їх ґендерної культури.

До третьої групи досліджень відносяться проблеми впровадження ґендерного підходу в роботу школи й підготовку педагогічних кадрів. Це питання методології й методики, стратегії й тактики просування ґендерних досліджень у професійну підготовку педагогів, методичні аспекти впровадження ґендерних інновацій у навчально-виховний процес освітніх закладів. Для ефективного впровадження ґендерного підходу в роботу з дітьми необхідно досліджувати:

  • фактори педагогічного середовища, як вони впливають і які найбільш кращі в процесі формування ґендерної ідентичності вихованців різного віку;

  • форми шкільної роботи, які значимі для гендерної соціалізації й ресоціалізації, тобто вивчити проблеми процесу навчання й виховання з урахуванням ґендерних характеристик особистості;

  • найбільш стійкі й розповсюджені гендерні стереотипи педагогів, виявити способи їх презентації вихованцям, вивчити методи й прийоми.

Ґендерні дослідження відрізняються від наявних традиційних досліджень по «статевому вихованню» школярів.

По-перше, у біологічно орієнтованих теоріях «статевого» виховання становлення жіночої й чоловічої ідентичності розглядалося як визначальна репродуктивна функція чоловіка й жінки. Однак реально існуюча дійсність виявила невідповідність цих теорій практиці буття. Стать і ґендер – це взаємозалежні й взаємодоповнюючі процеси розвитку особистості. Біологічна стать є для особистості основою для конструювання соціальної статі – ґендера. Тому процес становлення й конструювання ґендерної ідентичності індивідів і ґендерних відносин у ґендерних системах сім'ї й школи є предметом вивчення в педагогіці.

По-друге, ґендерна педагогіка бере за основу те, що ґендерна ідентичність не є однаковою, жорсткою, однаковою для всіх хлопчиків і для всіх дівчат у межі своєї статі. Дослідники виходять із визнання множинності, індивідуальності, пластичності ґендерних відмінностей і вивчають створення тієї або іншої моделі ідентичності кожним індивідом.

По-третє, з переходом від тематики й проблематики «статевого виховання» у медико-гігієнічному смислі до проблематики ґендерного виховання медико-педагогічні моделі поступаються місцем більш перспективним психолого-педагогічним і соціально-педагогічним моделям реконструкції об'єктів дослідження.

Це не означає, що біологія статей і сексуальності повинна бути виключена з об'єктів уваги педагогів. Напроти, педагоги й шкільні психологи, лікарі-педіатри покликані бути в курсі новітніх відкриттів біології, медицини, генетики в питаннях статі.

Отже, метою ґендерного підходу в освіті виступає зміна традиційних культурних обмежень розвитку потенціалу особистості залежно від статі, осмислення й створення умов для максимальної самореалізації й розкриття здібностей дівчат і хлопчиків у процесі педагогічної взаємодії.

Таким чином, у результаті впровадження ґендерного підходу в освіту будуть створені умови для росту самосвідомості й можливостей самореалізації особистості з андрогінним набором характеристик.



Спочатку ґендерні дослідження розвивалися в рамках статерольового підходу. Статерольовий підхід став першою теорією, що поєднує функціонально обумовлений поділ чоловічих і жіночих ролей, цей підхід допоміг осмислити позиції чоловіків і жінок у сім'ї й суспільстві.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал