Теоретичні основи формування важливих якостей підростаючої особистості в умовах інноваційної навчальної діяльності анотація. У статті розкривається зміст понять



Скачати 96.81 Kb.
Дата конвертації07.01.2017
Розмір96.81 Kb.
УДК 371.134:37.03

Галина Коберник



ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ВАЖЛИВИХ ЯКОСТЕЙ ПІДРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Анотація.У статті розкривається зміст понять «інновації» та «інноваційна діяльність»,розглядаються ефективні підходи до вибору форм і методів організації навчальної діяльності школярів на основі нових концептуальних засад. Для розв’язання досліджуваної проблеми, пропонується організація навчання школярів в умовах міжособистісного спілкуваннята розкриваються його позитивні сторони.

Ключові слова. Інновація, інноваційна навчальна діяльність, навчальна взаємодія, спілкування.

Галина Коберник



ТЕОРЕТИЧЕСКИЕОСНОВЫ ФОРМИРОВАНИЯ ВАЖНЫХКАЧЕСТВПОДРАСТАЮЩЕЙ ЛИЧНОСТИ В УСЛОВИЯХИННОВАЦИОННОЙУЧЕБНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

Анотация.В статье раскрывается содержание понятий«инновации» та «инновационная деятельность», рассматриваются эффективные подходы к выбору форм и методов организации учебной деятельности школьников на основании новых концептуальных засад. Для решения исследоваемой проблемы рекомендуется обучение школьников в условиях межличностного общения и раскрываются его положительные стороны.

Ключевые слова. Инновация, инновационная учебная деятельность, учебное взаимодействие,общение.

Постановка проблеми. На сучасному етапі суспільного розвитку освіта перетворюється в одну з найважливіших сфер людської діяльності, яка тісно переплетена з усіма іншими областями суспільного життя. На разі, у зв'язку з необхідністю переходу країни на інноваційний шлях розвитку й використанням для цього наукових досягнень, важливого значення набуває підготовка висококваліфікованих фахівців, конкурентоспроможних на ринку праці, компетентних, відповідальних, які вільно володіють своєю професією й орієнтуються в суміжних галузях знань, здатних до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готових до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності.

Важливість інноваційної діяльності для стабільного економічного розвитку та державного регулювання цього процесу сьогодні визнається не тільки в розвинених країнах, але йу більшості держав світу. Тому наявність готовності до інноваційної діяльності сучасних кадрів є одним із вирішальних факторів успіху підприємства, галузі, регіону, держави і суспільства в цілому.

Використання інноваційних освітніх технологій викликане існуванням суперечностей між:

– об'єктивною потребою в розширенні профілю підготовки вчителів, формування у них готовності до вирішення широкого кола інноваційних завдань та існуючою традиційною системою навчання;

– необхідністю формування у студентів професійно важливих для інноваційної діяльності якостей і недостатньою розробкою теоретичних підходів до проектування відповідних педагогічних систем;

– необхідністю розвитку у студентів професійно важливих якостей педагога як суб'єкта інноваційної діяльності і спрямованістю традиційної освіти педагога лише на формування професійної компетентності , що розуміється як система професійних знань, умінь і навичок.

Виявлені протиріччя обумовлюють мету статті, яка полягає у висвітленні теоретичних засад формування професійно важливих якостей педагога, як суб'єкта інноваційної діяльності.

Аналіз останніх досліджень. Інноваційні процеси в освіті стали об'єктом дослідження багатьох сучасних вчених. Були досліджені сутність інноваційної педагогічної діяльності, її структура і класифікація (К. Ангеловскіх, В. І. Загвязинский, О. А. Дубасенюк М. В. Кларін, Н. Д. Нікандров, Н. Я. Найн, JI. C. Подимова, М. М. Поташник, B. А. Сластенін, Н. Р. Юсуфбекова та ін); пыдходи до застосування та впровадження педагогічних нововведень (С. А. Безбородько, І. Ф. Ісаєв, А. А. Орлов, С. Д. Поляков, А. І. Пригожин, В. А. Сластенін та ін); загальні та специфічні особливості інноваційної педагогічної діяльності ( Ф. Н. Гоноболін, В. І. Загвязинский, В. А. Кан-Калик, Н. В. Кузьміна, Я. А. Пономарьов, Г. С. Сухобская, та ін); інноваційна діяльність в освітніх закладах нового типу (JI. A. Абрекова, А. В. Аралов, B. Д. Зернов, Г. А. Шабанов та ін); організація й управління інноваційними процесами (В. П. Кваша, Т. І. Кульпіна, Т. Х. Оганесова, С. Д. Поляков та ін); прогнозування, діагностика, узагальнення передового педагогічного досвіду та інноваційних процесів ( С. В. Недбаєва, В. А. Пегов, В. А. Сластенін, Ф. Ш. Терегулов, Я. С. Турбівський, JI. M. Фрідман та ін.)

У деякихроботах зарубіжних авторів розглядаються окремі теоретичні та практичні аспекти інноваційних процесів як процесів зміни в системі освіти на основі різних педагогічних нововведень. У дослідженнях американських і англійських педагогів (Д. Баас, X.Барнет, Дж. Бассет, Д. Гамільтон, Н. Гросс, Р. Карлсон, М. Майлз, А. Хаберман, Р. Хейвлок, Д. Чен, Р. Едем та ін ) аналізуються питання управління інноваційними процесами.



Основна частина. Інноваційне навчання орієнтоване на створення умов для підготовки особистості до життя в суспільстві швидкоплинних змін, до невизначеного майбутнього за рахунок розвитку здібностей до творчості, до різноманітних форм мислення, до співпраці з іншими людьми. Специфіку інноваційного навчання визначають його відкритість, передбачення результатів на основі постійної переоцінки цінностей, здатності до спільних дій у нових ситуаціях.

З поняттями «інновація» і «інноваційна діяльність»зустрічаємося в працях Ю. В. Громико, В. С. Лазарева, Б. П. Мартиросяна, А. І. Пригожина, Г. І. Герасимова, Л. В. Илюхиної та ін.

В. С. Лазарєв і Б. П. Мартиросян під інноваційною діяльністю школи розуміють цілеспрямоване введення новин (нововведень) в педагогічну систему з метою підвищення якості освіти. Суб'єктом інноваційної діяльності вчені розглядають педагогічний колектив або групу педагогів школи, що займаються впровадженням нововведення. Змістом інноваційної діяльності є перетворення педагогічної системи школи з допомогою впровадження нововведень. Призначенням інноваційної діяльності стає виявлення необхідності змін педагогічної системи школи, пошук та ефективне використання існуючих можливостей для їх реалізації [3 , с. 17 ].

На основі узагальнення розглянутих підходів до визначення «інноваційна діяльність» робимо висновок про те, що інноваційна педагогічна діяльність в освіті характеризується як мінімум розробкою і впровадженням принципово нових образів змісту й технологій навчання, наявністю носіїв, які цю діяльність забезпечують і здійснюють.

Якщо в установі розгортається інноваційна діяльність, то мова йде про будівництво майбутнього (нового), де події не повторюються. При цьому педагог щоразу потрапляє в нову ситуацію, змушений в ній діяти і тому потребує методичної підтримки, яка здійснюється за допомогою методичного забезпечення його інноваційної діяльності.

До того ж, гуманістичні цінності шкільної освіти зумовили зміну авторитарно-дисциплінарної моделі навчання на особистісно-орієнтовану. Суттєвими ознаками цих змін є навчання й виховання учнів з максимально можливою індивідуалізацією, створенням умов для саморозвитку тасамонавчання, осмисленого визначення своїх можливостей і життєвих цілей. Тому інноваційна модель навчання об'єктивно змінює позицію учнів і вчителів у спілкуванні, утверджує не рольове, а особистісне спілкування, зумовлює потребу діалогу, дискусій, обміну думками, враженнями, конструювання життєвих ситуацій, стимулює розвиток критичного мислення.

Це вимагає використання досконаліших технологій викладання, що передбачають інші умови організації навчального процесу, які забезпечують найповніше задоволення пізнавальних потреб школярів, всебічне врахування їх інтересів, нахилів, здібностей.

Реалізацію нових концептуальних підстав, які потребують вирішення цілої низки проблем, що дісталися освітній системі «у спадок», Г. Ксензова вбачає у:

• переорієнтації вчителів з навчально-дисциплінарної на особистісну модель взаємодії з учнями;

• підготовці педагогів до послідовного виключення примусу в навчанні, включенні внутрішніх активізаторів діяльності [там само].

Завдання педагога полягає у створенні такого навчального середовища, за якого б переважна частина учнів вчилися на рівні пізнавальних інтересів, що зростають, і лише для деяких учнів із-за необхідності використовувати стимули.

Щоб виключити жорсткість зовнішніх вимог на психологічному рівні необхідно забезпечити свободу у виборі засобів, форм і методів навчання як з боку педагога, так і з боку дітей, а також створити атмосферу довіри, співробітництва, взаємодопомоги. Необхідно змінити систему оцінювання навально-пізнавальної діяльності учнів і діяльності вчителів.

Значний потенціал для розв’язання цих завдань має навчання через спілкування учасників навчального процесу (інтерактивне навчання). На важливе значення взаємостосунків у житті людини, на визначальну їх роль у моральному формуванні особистості вказують сучасні психологи й педагоги: В. Г. Ананьєв, О. О. Бодальов, А. М. Бойко, Л. П. Божович, Я. Л. Коломинський, О.В. Киричук, Б.Т. Ліхачов, Л.І. Новікова, О. Б. Старовойтенко, О. П. Сидельковський, В.О. Яковлев та ін.

Проведені в цьому напрямі дослідження (А.А. Пермяков, Р.С. Буре, С. Г. Якобсон, В.Г. Щур, Г.Я. Скоморохов, Л.М. Уманський, В. Г. Яковлєв та ін.), свідчать про те, що морально цінні, гуманні за змістом взаємини виникають не в усякій діяльності. Потреба в таких взаєминах постає лише тоді, коли діяльність є “спільно взаємодіючою”, коли виконання об’єктивних вимог, що їх ставить спільна діяльність до учасників, потребує узгодженості в їхніх діях, турботи про людину. Таку діяльність називають інтерактивною.

За умов інтерактивного навчання складається сприятлива ситуація для:

• активного включення кожного учня в пошукову навчально-пізнавальну діяльність, організовану на основі внутрішньої мотивації;

• організації спільної діяльності, партнерських стосунків вчителя й учнів;

• включення дітей в педагогічно доцільні виховні взаємини у процесі навчальної діяльності;

• забезпечення діалогічного спілкування не лише між учителем і учнями, але і між учнями у процесі оволодіння новими знаннями.

Таке спілкування нами розглядається як прийом навчання, як найбільш сприятлива форма стосунків суб'єктів навчального процесу, як універсальна характеристика педагогічної ситуації, що обумовлює особистий розвиток індивіда. Це вимагає створення специфічного соціокультурного середовища, в умовах якого особистість,на основі перегляду попередніх поглядів, свідомо приймає новий досвід. Вирішенню цієї проблеми було присвячене дослідження С.В.Бєлової, в якому показано, що так званий гуманітарний компонент освіти не може бути сприйнятий особою ніяким іншим шляхом, окрім діалогу з нею. Гуманітарним є власне матеріал, який торкається таких питань «буття, відносно яких немає остаточних рішень, внаслідок чого навчальний процес постає як послідовність розвивальних «діалогів», що становлять єдиний, неперервний, незавершений діалог» [ 1, с. 3.].

При цьому найважливіша функція особистості полягає у визначенні свого ставлення до певної життєвої ситуації, у виявленні її суті. Саме за умов активної взаємодії учасників навчального процесу, в учня є можливістьпо-новому подивитися на ту ситуацію, в якій він опинився.

За умов інтерактивного навчання створюється особистісно орієнтована ситуація, яка спрямована на актуалізацію особистих функцій учнів, на накопичення ними досвіду реалізації ціннісного вибору, критичного сприйняття, рефлексії, творчого вирішення проблем та ін.

Спілкуючись, особистість самостійно визначає свою роль серед інших людей і подій. Вона знаходить підтвердження своєї цінності і, як наслідок, у неї народжується бажання стати ще краще. Тому,взаємодія учасників навчального процесу лежить в контексті особистісних цілей, інтересів, сутності співрозмовників. Отже, інтерактивне навчання ніколи не зводиться тільки до засвоєння предмета, воно має й суттєвий виховний потенціал.

Як відзначалося вище, учнів треба готувати до такого навчання. Насамперед учень повинен вміти спілкуватися, сприйматидумки товариша, адекватно при цьому поводитися, дотримуючись деяких правил; зберігати у свідомості мету діалогу, «не скочуючись» у буденне з'ясування особистих пріоритетів і амбіцій, не зводячи усе багатство діалогу до емоційного «з'ясування стосунків» [5].

Спільна діяльність, співпраця, передбачає розподіл ролей. Взаємодія учнів у цьому випадку відбувається у вигляді деякої життєвої ситуації, як спосіб життя учня й колективу. Вона виступає також як своєрідна технологія засвоєння емоційно-ціннісного досвіду, досвіду сутнісно-пошукової діяльності в процесі навчально-пізнавальної роботи.

Учень сьогодні повинен бути не тільки ерудованим, але й гнучким, могти відбирати, переробляти інформацію адекватно до конкретної ситуації. Засвоюючи навчальну інформацію в умовах інтеракції з того чи іншого предмета, він вчиться перемагати труднощі у виборі життєвих пріоритетів, ідеалів, партнерів, способу поведінки, у формулюванні висновків «для себе» з власного досвіду. Навчаючись спілкуванню, учні вчаться вчитися, компенсувати власне невміння з допомогою інших людей: вчителя, однокласників, батьків. У процесі спільної діяльності формуються в них такі якості, як доброзичливість, взаємодопомога, добросердечність, навички самоконтролю, розвивається учнівське самоврядування. Зростаюча людина поступово вчиться контролювати свою поведінку, формулювати й розв’зувати складні задачі, знаходити шлях їх розв’язування, тобто ставати суб’єктом навчання, а потім і власного життя.



В умовах інтеракції відбувається становлення готовності людини для здійснення її саморозвитку й самореалізації відповідно до нових або поставлених цілей на різних рівнях складності, в тому числі за межами раніше досягнутого.

Висновок та перспективи подальших досліджень. Все вище сказане передбачає внесення змін у професійну підготовку висококваліфікованих педагогічних кадрів. Врахувавши,що продуктивність професійної діяльності опосередкована не тільки технікою й технологією, а й особистісним потенціалом, особистісними якостями працівника, то саме це питання потребує окремих досліджень.
Список використаних джерел

  1. Белова С.В. Функцииучебногодиалога в усвоениистаршеклассникамиценностно-смысловогосодержаниягуманитарныхпредметов: Автореф. … канд. пед. наук / С. В. Белова. – Волгоград, 1995. – 24с.

  2. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение / Л. П. Буева –М.:Мысль,1988. –315с.

  3. Ксензова Г.Ю. Перспективныешкольныетехнологии: Учебно-методическоепособие / Г. Ю. Ксензова. — М.: ПедагогическоеобществоРоссии, 2000. – 224 с.

  4. Пометун О. Активні й інтерактивні методи навчання: до питання про диференціацію понять / Олена Пометун// Шлях Освіти. – № 3. – 2004.– С.10–15.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал