Теоретичні основи діяльності соціального працівника анотація



Скачати 93.51 Kb.
Дата конвертації09.05.2017
Розмір93.51 Kb.
Ребуха Л.З.,

кандидат психологічних наук,

доцент кафедри психології та соціальної роботи

Тернопільського національного економічного університету


ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ

СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА

Анотація: У статті розглянуті питання, що пов’язані із дослідженням теоретико-методичних і концептуальних засад соціальної роботи та їх вплив на діяльність соціального працівника.

Аннотация: В статье рассмотрены вопросы, связанные с исследованием теоретико-методических и концептуальных основ социальной работы и их влияние на деятельность социального работника.

Summary: The questions related to the study of theoretical, methodological and conceptual foundations of social work and their influence on social worker are considered in this article.
Динамічні зміни у суспільстві спричинюють виникнення нових видів професійної діяльності, які спрямовані на обслуговування окремих життєвих сфер людини. Ці професії становлять так звану групу «соціономічних професій». До них належить соціальна робота, що установилася у країнах Західної Європи понад сто років тому. В Україні отримала визнання як фахово-професійна тільки на початку 90-х років ХХ століття.

У наукових працях В. Курбатов ототожнює поняття «соціономія» і «соціальна робота» та підтверджує думу про те, що міждисциплінарні розвідки різноманітних аспектів допомоги людям утворюють фундаментальне підґрунтя науки – теорії соціальної роботи, або соціономії, «предметом якої є професійна допомога людям, які її потребують» [9, с. 74]. Тому перетворення, що здійснюються у царині освіти на теперішньому етапі розвитку суспільства, обумовлені вимогами, нормами й потребами соціуму щодо професійної підготовки фахівців, котрі покликані трудитися на поприщах соціальної сфери.

Сьогодні навчання майбутніх спеціалістів для професійної роботи у соціальній сфері України проходить з усвідомленим урахуванням теоретико-методичних і концептуальних основ взаємовпливу освітянського простору та соціальної роботи в цілому, тому й окреслюється нами як соціально-педагогічна проблема сучасності.

Професійна компетентнісна підготовка майбутніх соціальних працівників базується на засадах комплексного підходу до розуміння сутності та значимості соціальної роботи, методологічного обґрунтування та узагальнення філософських основ теорії соціальної роботи [5], творчого пошукування найбільш ефективно-дієвих технологій її впровадження та виконання [4], утвердження соціальної роботи як професійної діяльності та ін. Відтак підготовка фахівців соціальної сфери у вищих освітніх закладах вимагає спеціально-організованого навчання, що отримали позитивне схвалення серед науковців і практиків за кордоном [7] та серед провідних, фундаментальних наукових шкіл України по підготовці працівників соціальної сфери [1].

Фахова підготовка майбутніх соціальних працівників у вузах розглядається теоретиками-науковцями в аспекті виокремлення особливостей професійного навчання соціальних працівників в Україні, визначення перспектив щодо формування освітньої системи підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів, застосування ефективних діагностичних методик оцінки професійних здібностей та системи фахового відбору, окреслення постійно мінливих професійних ролей і функцій соціального працівника; формування ціннісних ознак професіоналізму та духовно-морального і особистісно-вчинкового портрету соціального працівника; дослідження і розв’язання психологічних проблем та ролі психологічних знань у структурі професійно-значущої підготовки соціальних працівників; формування портрету професійної моделі соціального працівника та аналізу її окремих складових (професійної комунікативної та ділової компетентності, соціальної відповідальності, гуманності, толерантності тощо) [5; 11].

У 90-х роках ХХ ст. російськими науковцями була здійснена спроба розділити поняття «соціальна робота як наука» і «соціальна наука». Однак вчені, не змогли цього зробити, оскільки на той час «незвичність поєднання» першого терміна та «обмежене уявлення про саму соціальну роботу», навело їх на думку, що в недалекому майбутньому можна очікувати утвердження назви – «соціальна наука» [1, с. 5]. Це найменування поширене за кордоном і, як на їхнє розуміння, відповідно правильно відображає зміст і специфіку цієї наукової галузі. Водночас нині до соціальних (за об’єктом і предметом дослідження) можна зарахувати багато різних наук. Але оскільки соціальна робота має свою специфіку і закономірності, то можна казати про соціальну роботу як самостійну науку про функціонування та діяльність соціальних працівників. Хоча, на жаль, деякі науковці і далі твердять: «можна констатувати той факт, що поки немає загальноприйнятої норми побудови і викладу соціальної роботи» [1, с. 31]. Це твердження сприяє постійній актуалізації пошуків щонайкращих систем підготовки майбутніх соціальних працівників і окреслює процес їх високоефективного навчання у навчальних закладах як соціально-педагогічну проблему.

Схвалюючи думки попередників, Є. Холостова і А. Сорвіна розглядають соціальну роботу як сферу практичної діяльності з науковим підґрунтям та локальною, на місцевому рівні теорією [4]. Інші науковці [8] характеризують теорію соціальної роботи як логічне узагальнення життєвого досвіду суспільної практики, підґрунтям якого є глибоке вивчення сутності досліджуваного процесу чи явища та розкриває його закономірності, комплекс поглядів та ідей, що уможливлюють витлумачення і пояснення фактів, високорозвинену форму наукового знання, котра дає цілісне бачення дійсності провідних зв’язків певної галузі [11].

Таким чином, наукове розуміння категорії соціальної роботи зосереджує увагу теоретиків і дослідників на процесуально-діяльнісному характері цього явища, що й на даний час актуалізує важливість дослідження фахової підготовки соціальних працівників у різних напрямках та спрямуваннях.

Для визначення дефініцій соціальної роботи як наукової дисципліни із власне своєю теорією і практичною діяльністю науковцями узагальнюються та враховуються такі аспекти, як відповідальність за постійно виникаючі проблеми у суспільстві та їх балансувальний характер; виховання у ставленні до ближнього з певної соціальної позиції; врахування прикладної теорії християнства та особливості демократії. У наукових розробках вчених щодо теорії соціальної роботи робиться акцент на те, що її цілевизначення залежить від багатьох факторів, зокрема: соціального регулювання, інтеграції до суспільства окремої особистості, відновлення соціальної вартості маргінальних, непривілейованих верств населення, виявлення християнських принципів, встановлення гармонії у взаємовідносинах, дотримання запоруки спокою суспільства та прагматичних ділових навичок демократії [5].

Дослідниця соціальної роботи А. Капська розглядає її як професійну діяльність, як важливий феномен суспільного життя, що залучає до практичної, наукової, навчальної діяльності ще й знання, визнання, інституалізацію в суспільстві, створення методології та теорії соціальної роботи [10, с. 17].

Даючи аналіз проблемам, що виникають у соціальній роботі як науці, Л. Гуслякова і Є. Холостова підкреслюють важливість їх вирішення на конкретно-емпіричному, прикладному началах, що утворюються з потреб практики і зорієнтовані на неї. Тому авторки постійно перебувають у площині практики, розглядаючи закономірності суб’єкта й об’єкта соціальної роботи як діяльності, як спеціальності і професії [2, с. 4].

Доповнює практичну значимість соціальної роботи М. Фірсов, який виокремлює значущий аспект соціальної роботи – самодопомога в системі соціокультурних і психосоціальних взаємодій і міжсуб’єктних взаємовідносин [5].

Отже, в наукових колах сутність соціальної роботи розглядається у переважній більшості як практична діяльність, що має власне наукове підґрунтя, ціннісну систему і чітку типологію професійно-зорієтованих задач, які трансформуються у навчально-професійні у ході підготовки фахівців. Практична спрямованість соціальної роботи зумовлена активними перемінами суспільства, супроводжується політичним динамізмом, котрий відстежується у взаємозв’язку соціальної роботи із соціальною політикою, прискореним соціокультурним розвитком громадян, перемінами у людських цінностях та їх пріоритетністю, що утруднює соціалізацію поколінь. Крім того практичне скерування сприяє розширенню і диференціації соціального та професійного соціокультурного простору, інтенсивній маргіналізації населення та визначає необхідність соціальної роботи як професії.

Соціальна робота визначається також науковцями як «синтетична навчальна дисципліна» [2, с. 4], що враховує історію її виникнення та зарубіжний досвід, має свою теорію і технологію. Дисципліні властивий міждисциплінарний характер, оскільки знаходиться на перетині гуманітарних наук – філософії, психології, педагогіки, соціології, етики та ін., при цьому інтегрує властиві їм теорії, підходи, методи тощо.

Оскільки концептуальне підґрунтя соціальної роботи як науки інтегрує фундаментальні домінанти гуманітарного та соціального знання, однак вона має певну специфіку, власний об’єкт і предмет дослідження, категоріальний апарат, принципи, закономірності, систему дослідницьких процедур та окремих методик. В обсягах цієї парадигми соціальну роботу визначають як галузь практичного застосування теоретико-методичного й емпіричного знання, наукового забезпечення розв’язання конкретних соціальних завдань, котрі виникають перед соціальними працівниками.

Доводи цієї думки знаходимо у працях російського методолога Г. Щедровицького. На думку відомого вченого розвиток соціотехнічної діяльності, котра перетворює організаційно-управлінську діяльність у масову та стандартизовану створює необхідність у новому типі знань – про об’єкти соціотехнічної роботи і відповідних наук – «наук про діяльність» [11]. Такою наукою можна вважати соціальну роботу після її визнання як професії.

Аналізуючи спеціалізовану наукову літературу з дослідження соціальної роботи заслуговує уваги вчення І. Миговича, котрий найповніше розкриває сутність цієї діяльності та пов’язує її із різноаспектними дослідженнями. Об’єднуючи відомі концептуальні підходи і парадигми розуміння соціальної роботи, науковець розглядає соціальну роботу як:


  • міждисциплінарну, соціально-гуманітарну, інтегративну науку,в основі якої закладені закономірності та принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин та їх динаміка у результаті цілеспрямованого впливу організаційних, психолого-педагогічних й управлінських чинників при захисті громадянських прав і свобод особистості в суспільстві;

  • практичну діяльність, яка проводиться серед різних груп населення, що допомагає коригувати, вдосконалювати професійну діяльність на основі дослідження нових проблем і відпрацювання оптимальних моделей соціальної роботи [5].

Професор соціології Манчестерського університету Т. Шанін, досліджуючи соціальну роботу як культурний феномен сучасності показує, що соціальна робота має багатий фактичний матеріал щодо структури і самосвідомості сучасних суспільств в їх кризових станах [10]. Її зв’язок із соціологією може показати природу розвитку суспільства і, навпаки, – характеристики сучасного суспільства та його інтерпретації допоможуть краще зрозуміти своєрідність професії й академічної дисципліни – соціальна робота. Цю функцію виконують соціальні працівники як виконувачі соціальної роботи, яка є інструментом реалізації соціальної політики окремо взятого суспільства.

Відтак соціальна робота як інструмент реалізації соціальної політики, має свою історію. Перші теоретичні концепції виникли на межі ХІХ-ХХ ст., а її розвиток в Україні був пов’язаний із переходом від державної та громадської доброчинності, адресованої нижчим прошаркам населення, до вироблення загальнодержавних систем соціальної допомоги й інституалізації соціальної роботи.

Соціальна політика і професійна соціальна робота взаємопов’язані. Соціальна політика реалізується за допомогою діяльності соціальних працівників, котрі виконують різні форми соціальної роботи, приймають участь у державних рішеннях і заходах, спеціалізованих та комплексних соціальних програмах. Можна стверджувати, що соціальна робота – це форма, спосіб реалізації соціальної політики, яка якраз і розкривається в соціальній роботі за допомогою професійної діяльності соціальних працівників. Однак єдність соціальної політики і соціальної роботи не означає ототожнення цих понять і їх смислового збігу.

Отже, сьогодні процес самоствердження фахової соціальної роботи в Україні відбувається в напрямках, що сприяють процесам професійної ідентифікації та професіоналізації соціальних працівників.



Література:

  1. Андрієць В.В. Готуємо фахівців для соціальної роботи / В.В. Андрієць // Соціальна робота в Україні : теорія і практика. – 2003. – № 2. – С. 175–177.

  2. Гуслякова Л. Г. Основы теории социальной работы: учеб. пособ. / Л.Г. Гуслякова, Е.И. Холостова. – М. : ГАСБУ, 1997. – 187 с.

  3. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; голов. ред. В.Г. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  4. Лекции по технологии социальной работы : в 3-х частях, ч. 1. / под ред. Е.И. Холостовой. – М.: СТИ, 1998. – 176 с.

  5. Лукашевич М.П. Соціальна робота в Україні: теоретико-методичні засади : навч. посіб. / М.П. Лукашевич, І.І. Мигович, І.М. Пінчук. – К.: МАУП, 2001. – 236 с.

  6. Мельничук І.М.Теорія і методика професійної підготовки майбутніх соціальних працівників засобами інтерактивних технологій у вищих навчальних закладах : автореф. дис ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Ірина Миколаївна Мельничук; В.о. Терноп. нац. пед. ун-т ім. В. Гнатюка.– Тернопіль, 2011.– 42 с.

  7. Микитенко Н.О. Професійна підготовка соціальних працівників в університетах Канади: дис.… канд. пед. наук : 13.00.04 / Наталія Олександрівна Микитенко; Тернопільський нац. пед. ун-т ім. Володимира Гнатюка. – Тернопіль, 2006. – 224 с.

  8. Cоціальна робота: в 3-х ч. Ч. 2. : Теорії та методи соціальної роботи / А.М. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін. ; ред: Т. Семигіна, І. Грига. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 226 с.

  9. Социальная работа / под. общ. ред. проф. В.И. Курбатова. – Ростов-на-Дону : «Феникс», 1999. – 576 с.

  10. Соціальна робота: технологічний аспект / за ред. проф. А.Й. Капської. – К.: ДЦССМ, 2004. – 296 с.

  11. Фурман А.В. Типологічний підхід у системі професійного методологування // Психологія і суспільство. – 2006. – №2. – С. 75–92; 


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал