Теоретичні методи наукових досліджень у



Скачати 136.94 Kb.

Дата конвертації03.03.2017
Розмір136.94 Kb.

Л Е К Ц І Я № 3
ТЕМА: ТЕОРЕТИЧНІ МЕТОДИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У
ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ І СПОРТІ.
ПЛАН
1. Аналіз документів.
2. Спостереження і його роль у спортивній соціології.
3. Опитування, як метод збору первинної соціальної інформації.

ЛІТЕРАТУРА
1. Ашмарин Б.А. Методика педагогических исследований в физическом воспитании. – Л.,
1973.
2. Волков Л. Спортивная подготовка детей и подростков. – К.: Вежа, 1998. – 190 с.
3. Довідник здобувача наукового ступеня / За ред. Бойка Р.В. – К.: Редакція «Бюлетеня
Вищої атестаційної комісії України», 2002. – 64 с.
4. Донской Д.Д. Методика исследования в физической культуре. – М.: Физкультура и спорт,
1981.
5. Круцевич Т.Ю. Методы исследования индивидуального здоровья детей и подростков в процессе физического воспитания. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 232 с.
6. Круцевич Т.Ю. Научные исследования в массовой физической культуре. - К.: Здоров’я,
1985. – 120 с.
7. Платонов В.М., Булатова М.М. Фізична підготовка спортсмена. – К.: Олімпійська література, 1995. – 320 с.
8. Сергієнко Л.П. Тестування рухових здібностей школярів. – К.: Олімпійська література,
2001. – 439 с.
9. Сиденко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. – Харків: Вища школа, 1979.
– 200 с.
10. Шандригось В.І. Методи дослідження фізичного стану школярів в процесі фізичного виховання: метод. реком. На допомогу студентам. – Тернопіль, 2001. – 156 с.
11. Як підготувати і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня: Методичні поради
/ Упорядн. Пономаренко Л.А. – К.: Редакція «Бюлетеня Вищої атестаційної комісії
України», видавництво “Толока”, 2001. – 80 с.
12. Шиян Б.М., Вацеба О.М. Теорія і методика наукових педагогічних досліджень у фізичному вихованні та спорті. – Тернопіль. 2008. – 275 с.
1. Аналіз документальних матеріалів. Багато сторін фізичного виховання знаходять своє відображення у різних документах: планах і щоденниках тренувань, протоколах змагань, керівних матеріалах і звітах спортивних організацій, матеріалах інспектування, навчальних планах і програмах, лікувально-фізкультурних картках тощо. Їх об’єктивний аналіз являється цінним методом наукової роботи.
Праця із літературними джерелами є одним із головних завдань в діяльності дослідника. Добрі знання літератури допомагає експериментаторові у виборі актуальної теми дослідження, попереджує спроби “вриватись у відчинені двері”.
Особливу направленість праця з літературою набуває після вибору теми і побудови конкретних завдань дослідження. Вона визначає характер підбору літератури за вибраною темою: вивчаються прямі і похідні дані, які мають відношення до експериментальної проблеми, вивчається література, яка характеризує методи дослідження. Ця література ввійде, в майбутньому, в розділ роботи “Огляд літератури”.
Систематичне вивчення літератури впливає на якість роботи, іноді може змінити її напрям. Використовувати літературні джерела необхідно об’єктивно, чітко дотримуватись думки і даних автора. Ця вимога не забороняє критичного підходу

2 до літературної праці. Читач може не погодитись з автором в питаннях постановки експерименту, використанні методів дослідження, трактуванні отриманих фактів і т.п. Але для цього потрібно дуже глибоко проаналізувати джерело, звернувши увагу на постановку експерименту і на фактичний матеріал.
Не можна забувати, що дуже важливі думки з вивчення даного питання можна почерпнути в літературі суміжних областей знань. Так, підбираючи літературу з методів розучування рухових дій, необхідно ознайомитись не тільки з працями з теорії і методики фізичного виховання, але й працями з педагогіки, психології, фізіології.
Потрібно пам’ятати, що вивчення літературних джерел є не тільки додатковим засобом вирішення завдань, але й у деяких випадках може виступати як самостійний метод дослідження. Наприклад, розробити тему “Ідеологічні основи національної системи фізичного виховання”, можливо тільки шляхом вивчення книг, статей, документів і т.п.
Потрібно звернути увагу на важливість вивчення зарубіжної літератури. Перед читанням наукових статей в оригіналі , попередньо слід прочитати яке-небудь загальне керівництво з спеціальності. Це допоможе ознайомитись з основними поняттями, їх трактуванням, термінологією, які існують в даній країні. Для цього, щоб правильно орієнтувати наукового працівника в підборі необхідної літератури, існує особлива наука – бібліографія (книгоопис). В сучасному розумінні – це наука, що вивчає твори друку з точки зору широкого використання їх у політичних, наукових, практичних і виховних цілях.
Термін “бібліографія” означає також бібліографічні вказівники, списки літератури, огляди.
Без чіткої і вимогливої фіксації результатів не може бути наукових фактів. Кожна наукова робота повинна грамотно фіксувати все, що має пряме і непряме відношення до даної наукової роботи.
Стандартних форм документації немає. Вони визначаються багатьма чинниками, завданнями, методами дослідження тощо. Але у кожному разі експериментатор повинен мати “Журнал-щоденник дослідження”, протоколи дослідження, лікувально-педагогічні картки піддослідних.
1. “Журнал-щоденник” призначений для фіксування всіх моментів, пов`язаних із проведенням експериментальної роботи. Записи можна вести таким чином. На титульній сторінці зошита написати назву теми, прізвище дослідника, початок і кінець експериментальної частини роботи. Наступні сторінки зошита: номер експерименту, дата і місце проведення, склад піддослідних, хто проводить заняття, зміст заняття (його відповідність конспекту), умови проведення занять, загальні зауваження. Обов’язково залишати поля для зауважень по ходу проведення експерименту.
Зошит можна замінити окремими листками, які складають у папку-скорошивач. Це дає можливість при опрацюванні матеріалу вільно сортувати заняття у необхідному групуванні і послідовності.
2. Протоколи досліджень бувають двох видів: індивідуальні і загальні (групові, підсумкові). Існують різні форми протоколів, в яких є такі загальні риси: у індивідуальному протоколі відмічають: порядковий номер протоколу, дата проведення дослідження, час проведення (початок, кінець), прізвище піддослідного, дата народження, спортивна підготовленість, вид і місце проведення дослідження, реакція піддослідного на проведення заняття і експерименту (за спостереженнями експериментатора
і особистими враженнями піддослідного), робоче навантаження в день дослідження і перед ним, сон, самопочуття, бажання займатись, прийняття їжі в день дослідження, реєстрований показник; у загальних протоколах сумують реєструючи індивідуальні показники. Тим полегшується загальний порівняльний аналіз динаміки результатів.
3. Лікувально-педагогічні картки призначені для медичної і педагогічної характеристик на кожного піддослідного.

3
Перша частина картки за формою і змістом звичайно відповідає лікувально- фізкультурним карткам, які запропоновані Міністерством охорони здоров’я України, заповнюються з аналогічних карток лікувального кабінету перед і після експерименту.
Педагогічна частина картки розробляється самостійно. Вона містить характеристику піддослідного як особистості в цілому, включаючи відношення до праці, товаришів у колективі, занять фізичними вправами тощо. Заповнюється вона перш за все за особистими спостереженнями дослідника, а також із слів товаришів.
У відповідності із використанням методів дослідження, можуть бути і інші додаткові документи.

2. Під спостереженнями в соціології розуміють пряму реєстрацію подій очевидцем. В широкому розумінні будь-яке наукове знання починається зі спостереження – безпосереднього сприйняття живої дійсності. В одних випадках ми спостерігаємо самі, в
інших – послуговуємося даними спостережень інших осіб.
На відміну від звичайного, наукове спостереження характеризується тим, що:1) воно підпорядковане зрозумілій дослідницькій меті і чітко сформульованим завданням; 2) спостереження планується за завчасно обдуманою процедурою.
Тому невипадково одним із найпоширеніших методів педагогічного дослідження, які використовуються на підготовчому його етапі та в ході формуючого експерименту, є педагогічне спостереження. Цей метод може бути успішно застосований при виконанні курсових, дипломних і магістерських робіт.
Процедура будь-якого педагогічного спостереження складається із відповіді на питання: „Що спостерігати?”, „Як спостерігати?”, „Як вести записи?”
Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття подій безпосередньо в момент їх протікання. Воно може бути особистим (безпосереднім) або опосередкованим із використанням інформації, отриманої різноманітними засобами спостереження або фіксації наслідків діяльності учасників навчально-виховного процесу чи від інших осіб, які спостерігали цей процес. Основою спостереження є сприйняття як форма чуттєвого відображення об’єктивної реальності.
При проведенні спостережень слід чітко визначити об’єкт, прийоми реєстрації явищ і фактів, обраних об’єктом спостереження. Об’єктом спостереження можуть бути спеціальні, педагогічні, психологічні, фізичні, технічні, тактичні дії, різні сторони навчально-виховного процесу або діяльності (поведінка вчителя та учнів, взаємовідносини між суб’єктами педагогічного процесу, пізнавальна активність учнів, кількісні показники діяльності, якісні показники навчально-виховного процесу).
Достоїнством спостереження є надання досліднику можливості вивчати предмет в цілому, в природному функціонуванні, живих зв’язках і проявах водночас, одержати
інформацію про деталі навчально-виховного процесу, які не вдається одержати іншими методами дослідження. Ця інформація необхідна для уточнення гіпотези і методики дослідження та педагогічної оцінки фактів, одержаних іншими методами. Наприклад, для пояснення результатів тестування учасників експерименту, хронометрування і анкетування; перевірки ефективності рекомендацій, розроблених дослідником і впроваджених в практику.
3. Методи опитування передбачають звернення дослідника до респондентів з питаннями. Ці звернення можуть бути усні або письмові, безпосередні або опосередковані.
Зміст відповідей на поставлені питання повинен розкривати окремі сторони проблеми, яка досліджується. Цими методами послуговуються, якщо джерелом інформації є безпосередні учасники процесів і явищ, що вивчаються. За допомогою методів опитування одержують
інформацію про події і факти, думки, судження й оцінки опитування.
Чим менше інформації про процеси і явища, які вивчаються, і чим ця сфера менш доступна для безпосереднього спостереження, тим більше значення мають в педагогічних дослідженнях методи опитування. Разом з тим методи опитування не універсальні.
Найплідніше вони використовуються в поєднанні з іншими методами педагогічного дослідження.

4
Вважають, що про наміри краще судити за вчинками людини, а не її словами. Проте це тільки частина правди. Інша її частина прихована в суб’єктивних станах людини, які можуть і не виявитися в поведінці в даній ситуації, але проявляються в інших умовах і в
інших ситуаціях. Тому тільки за сукупністю дій людини можна судити про стійкість мотивів або спонукань, якими вона керується. Опитування дозволяє подумки моделювати будь-які потрібні експериментатору ситуації для того, щоб виявити стійкість нахилів, мотивів і подібних суб’єктивних станів опитуваного.
В педагогічних і особливо соціологічних дослідженнях опитування привертає увагу дослідників, оскільки вважається майже універсальним методом. Будучи потужним джерелом знань про внутрішні спонукання людей, цей метод при дотриманні належних умов
і пересторог дозволяє одержати не менш надійну інформацію, ніж в спостереженнях чи документальних матеріалах, про минулі і сьогоднішні події, продукти діяльності і про що завгодно. Питати можна про все і навіть про те, що сам не побачиш і не прочитаєш.
Отже, широке використання методів опитування пояснюється тим, що одержана від респондентів інформація, зазвичай, багатша і детальніша від тієї, яку можна одержати
іншими методами. Окрім цього, вона легко піддається математично-статистичному опрацюванню, а одержати її можна оперативно і дешево.
Водночас методи опитування не позбавлені недоліків, серед яких можна відзначити такі:
- суб’єктивність одержаної інформації, оскільки респонденти схильні переоцінювати значення певних фактів і явищ та своєї ролі і них, або недооцінювати їх;
- викривлення інформації, причиною якого можуть бути помилки, допущені в процесі підготовки інструментарію дослідження, визначення вибіркової сукупності (вибірки) або
інтерпретації одержаних даних;
- недостатня поінформованість опитуваних.
Методи опитування в педагогічних дослідженнях застосовуються в таких формах: у вигляді інтерв’ю (усне опитування); анкетування (письмове опитування); бесіди
(багатостороннє обговорення піднятої проблеми); експертного опитування і тестування зі стандартними формами оцінки результатів опитування, а також з використанням соціометрії, яка дозволяє виявити між особистісні відношення в групі людей. Дамо коротку характеристику кожного з названих методів.
Бесіда – це метод одержання інформації шляхом двохстороннього або багатостороннього обговорення піднятої дослідником проблеми, або окремих її аспектів.
Вона передбачає одержання інформації про явище, яке вивчається, в логічній формі від обстежуваної особи, членів групи, яка досліджується, та від оточуючих людей (батьків, педагогів, глядачів тощо). Наукова цінність методу полягає в контакті дослідника з учасниками дослідження, можливості одержати інформацію оперативно й уточнювати її при необхідності в процесі самого дослідження. всі учасники бесіди виступають активними сторонами.
Бесіди можуть бути формалізованими і неформалізованими.
Формалізована бесіда – передбачає стандартизовану постановку питань і реєстрацію відповідей на них, що дозволяє досліднику швидко групувати й аналізувати одержану
інформацію.
Неформалізована бесіда проводиться за не жорстко стандартизованими питаннями, що дозволяє послідовно задавати додаткові питання, зважаючи на ситуацію, яка складається під час бесіди. В ході бесіди, зазвичай, досягається тісніший контакт між дослідником і респондентами, що сприяє одержанню повнішої і глибшої інформації.
В практиці педагогічних досліджень вироблені певні правила використання методу бесіди, а саме:
- обговорюють лише питання, безпосередньо зв’язані з проблемою, що досліджується;
- питання формулюють чітко і ясно, враховуючи рівень компетентності в них співрозмовника;
- підбирають і ставлять питання в зрозумілій формі, яка спонукає респондентів давати розгорнуті відповіді;

5
- в процесі бесіди уникають некоректних питань, враховують настрій, суб’єктивний стан співрозмовника;
- ведуть бесіду так, щоб співрозмовник бачив у досліднику товариша, який проявляє щирий інтерес до його життя, думок і прагнень;
- бесіду не проводять квапливо або в збудженому стані;
- вибирають таке місце і час бесіди, щоб ніхто не заважав її ходу;
- у ході бесіди підтримують доброзичливий настрій.
Зазвичай, процес бесіди не протоколюють, але при необхідності роблять для себе помітки, які дозволяють після спілкування повно відтворити хід бесіди і запротоколювати її.
В окремих випадках, зі згоди респондента, використовують магнітофон або диктофон.
В одних випадках мета бесіди може приховуватись від респондента, оскільки так можна досягнути більшої достовірності даних, в інших - навпаки, спроба одержати об’єктивну інформацію за допомогою опосередкованих питань може викликати негативну, скептичну реакцію учасників бесіди. Особливо висока вірогідність подібної реакції у людей
із завищеною самооцінкою. До більшої відвертості і щирості таких співрозмовників спонукає звернення про допомогу і підвищена зацікавленість дослідника в одержанні необхідної інформації. Відвертість бесіди підвищується, якщо дослідник не робить записів.
Завершуючи характеристику цього методу, зауважимо, що не всі автори (П.І.
Образцов) відносять цей метод до методів опитування, а розглядають його як самостійний метод.
Нарешті варто сказати, що недоліком цього методу є, порівняно з іншими, велика затрата часу на збір інформації за його допомогою, що звужує можливості його використання.
Інтерв’ю – це метод одержання інформації шляхом усних відповідей респондентів, на систему питань, які усно задаються дослідником; спеціальний вид цілеспрямованого спілкування з однією особою або групою осіб.
В основі інтерв’ю лежить звичайна бесіда, яка відрізняється тим, що ролі співрозмовників закріплені і нормовані, а мета визначається задумом і завданнями дослідження.
За метою, яку прагне реалізувати дослідник, розрізняють інтерв’ю думок (оцінка явищ і подій) та документальне інтерв’ю, зв’язане з виявленням фактів
1
Специфіка інтерв’ю полягає в тому, що дослідник завчасно визначає лише тему майбутньої бесіди й основні питання, на які хоче одержати відповіді. Всі необхідні дані, зазвичай, беруть з інформації, одержаної в процесі спілкування особи, що бере інтерв’ю з особою, що дає його. Успіх інтерв’ю, повнота і якість отриманої інформації залежить від характеру спілкування і взаєморозуміння сторін.
На відміну від анкетування, в якому спілкування сторін відбувається опосередковано за допомогою анкети, при проведенні інтерв’ю контакт здійснюється за допомогою
інтерв’юєра, який задає питання, передбачені програмою дослідження, організовує і спрямовує бесіду з респондентами та фіксує одержані відповіді згідно з інструкцією.
Остання обставини виявляє переваги інтерв’ю , його позитивні риси, головними з яких є:
- можливість враховувати рівень підготовки респондентів, визначати його ставлення до теми опитування або окремих його аспектів; зафіксувати інтонацію і міміку;
- можливість гнучко міняти формулювання питань, враховуючи особистість респондента і зміст попередніх відповідей;
- можливість поставити додаткові (уточнюючі, контрольні, пояснюючі тощо) питання;
- невимушена обстановка спілкування, що спонукає респондентів до щирих відповідей;
- інтерв’юер може спостерігати психологічні реакції співрозмовника і відповідно коректувати бесіду.
Недоліком методу є велика трудомісткість роботи за незначної кількості опитаних респондентів.

6
Метод експертного опитування
Названий метод є одним з найефективніших в системі педагогічних досліджень, оскільки передбачає одержання даних за допомогою знань компетентних осіб, висококваліфікованих, досвідчених фахівців, які дають свої заключення при розгляді певних питань.
Результати опитувань, що ґрунтуються на судженнях фахівців, називають
експертними оцінками.
За допомогою цього методу можна:
- уточнювати основні положення методики дослідження, вибирати методи і прийоми збору інформації і її обробки;
- оцінювати достовірність й уточнювати дані масових опитувань, особливо у випадках, коли існує небезпека їх перекручення;
- глибше аналізувати результати дослідження і прогнозувати характер змін педагогічного явища, що вивчається;
- підтверджувати й уточнювати відомості, одержані іншими методами;
- аналізувати результати дослідження, особливо, якщо вони можуть по-різному тлумачитися.
В кожному зі згаданих випадків експертне опитування підпорядковане меті і завданням конкретного дослідження і є одним із інструментів збору інформації про об’єкт, що вивчається. Підвищення достовірності результатів експертного опитування досягається за допомогою логічних і статистичних процедур, добору фахівців, організації опитування, опрацювання одержаних даних.
Практика показує, що чим більше експертів залучається до оцінки, тим точніший загальний результат, тим точніше діагностується розвиток особистості людини, групи респондентів. Врахувати думку всіх експертів за всіма параметрами, що оцінюються, – завдання складне. Тому для оптимізації узагальнення думок експертів, зазвичай, застосовують кількісні оцінки. Експертам пропонується висловити свою думку в п’ятибальній (трьох, чотирьохбальній) дискретній (лат. discretus – роздільний, перервний, протиставляється неперервному) шкалі. Для оцінки якості особистості, зазвичай, застосовують таку шкалу:
5 – дуже високий рівень розвитку досліджуваної якості особистості; вона стала рисою характеру, проявляється в різних видах діяльності;
4 – високий рівень розвитку даної якості особистості, але проявляється вона ще не у всіх видах діяльності;
3 – оцінювана і протилежна якості особистості виражені не рельєфно і загалом урівноважують одна другу;
2 – спостерігається яскравіше виражене і частіше проявляється якість особистості, протилежна тій, яку оцінюють;
1 – протилежна оцінюваній якість чітко виражена і проявляється в різних видах діяльності; стала рисою характеру особистості.
Це найбільш загальні критерії формалізації думок експертів. В кожному конкретному дослідженні при оцінці будь-яких параметрів визначаються конкретніші і змістовніші критерії. При цьому важливо зберегти їх ідентичність, і відрізнятись вони мають лише рівнем і силою прояву.
В тому випадку, коли думки експертів виражаються кількісно, метод дослідження, що розглядається, нерідко називають методом полярних балів.
Запропонована Джоном Глассом і Джоном Стенлі формалізація думок експертів дозволяє використовувати при обробці результатів дослідження математично-статистичні методи
2
і сучасну обчислювальну техніку. Вона може виконуватися не тільки в шкалі порядку, але і шляхом рангування особистостей (груп, мікрогруп), тобто шляхом їх розміщення в порядку зростання або зниження будь-якої ознаки.
При підборі експертів важливо враховувати, щоб вони були спостережливими, мали життєвий досвід, практику роботи з людьми, щоб їхня думка не була деформована

7 конфліктними стосунками з оцінюваними особами, або відносинами позаслужбової залежності.
Вважають, що точність експертних оцінок залежить від кількості експертів. В деяких випадках використовують міркування 15-20 експертів. Кількість особистісних якостей або
інших ознак, які підлягають рангуванню, зазвичай, не повинна перевищувати 20.
Найнадійніша ця процедура, коли їх менше 10.
Метод експертних оцінок називають ще методом ГОО (групової оцінки особистості).
Коли в ролі експерта виступає кожен член групи й оцінює взаємні стосунки між собою та
іншими респондентами (за певними критеріями), то метод експертних оцінок перетворюється в соціометричну процедуру.
Соціометричний метод
Соціометричний метод (метод соціометрії) дозволяє виявити міжособистісні стосунки в групі людей за допомогою їх попереднього опитування.
Взаємини людей визначається об’єктивною необхідністю спільної діяльності, яка формує офіційну структуру групи, та емоційним фактором (симпатіями й антипатіями), який формує неофіційні стосунки в групі. Довідатися про неофіційні стосунки людей, структуру
їх взаємовідносин, симпатії і антипатії можна за відповідями на такі прості питання, як: „З ким би ви бажали провести вільний час?”, „З ким із товаришів ви хотіли б піти на дискотеку?”, „З ким би ви хотіли працювати?” тощо. Ці питання можуть бути найрізноманітніші.
Для дослідження структури стосунків в групі застосовують два варіанти соціометрії: параметрична і непараметрична.
Параметрична соціометрія передбачає строго визначену кількість виборів за заданим критерієм. Наприклад, респонденту пропонують назвати трьох товаришів, з якими він хотів би (або не хотів би) грати в одній команді.
Непараметрична соціометрія передбачає вибір, не обмежений числом осіб. Цей варіант можливий лише за умови позитивного ставлення респондентів до дослідження. Якщо опитувані ставляться до дослідження байдуже, безвідповідально, то можливі відповіді:
„Вибираю всіх”.
Анкетування – це метод одержання інформації шляхом письмових відповідей
респондентів на систему стандартизованих питань анкети.
Воно є найпоширенішим способом опитування, оскільки: доступне основній масі дослідників, які не мають великого педагогічного життєвого і наукового досвіду, не здатні швидко і легко вступати в контакт з людьми; дозволяє охопити велику кількість людей; дозволяє методами математичної статистики опрацьовувати одержані результати.
Готуючись до анкетування, треба, в першу чергу, подбати про надійність одержаної
інформації. Об’єктами інформації можуть бути найрізноманітніші сторони життя людей, їх суб’єктивний стан, спостереження за подіями, що відбуваються навколо нас. Як задати питання, щоб підвищити достовірність і надійність відповідей? Це, в першу чергу, залежить від змісту і характеру інформації, від мови анкети і використаних термінів. Мистецтво використання цього методу полягає в тому, щоб знати, про що питати, як питати, які питання задавати, як переконатись, що одержаним відповідям можна вірити. Якщо до цього додати деякі інші умови, а саме: кого питати, де вести бесіду, як опрацьовувати одержану
інформацію і чи можна довідатися про всі ці речі без анкетування, – ми зрозуміємо великі можливості цього методу.
Не варто забувати, що не всі опитувані однаково вільно володіють мовою, якою проводиться опитування. Використання в опитуваннях не рідної мови може суттєво викривити сутність відповіді. Переклад анкети на інші мови передбачає три операції: 1) переклад з мови оригіналу; 2) зворотний переклад на мову оригіналу іншою особою; 3) порівняння оригіналу зі зворотним перекладом та усунення недоліків.
Для оцінки об’єктивності відповідей велике значення має визначення статусу
респондентів. При будь-якій темі опитування слід однозначно визначити стать, вік, освіту, стаж роботи, сімейне положення, а в окремих випадках навіть доходи. На перший погляд здається, що немає нічого простішого, ніж одержати такі надійні дані. Насправді це не так.

8
Перша трудність це категорія для відповіді: чи варто задавати паспортні питання у відкритій (без підказок варіантів відповіді) чи у закритій формі (з підказкою). У відкритій – погано, оскільки ми не знаємо, що респондент надумає відповісти на прості питання: „Ваше сімейне положення?” („одружений” „неодружений”; „сімейний” – „несімейний”; „одинока” –
„багатодітна”); „Ваш вік?” („19 років” чи народився у 1986 р.”, або „пенсіонер”); „Освіта?”
(„неповна середня”, „9 класів”, „навчаюсь у коледжі”).
У закритому варіанті інформація такого характеру буде надійною, але виникне проблема визначення обґрунтованих груп для відповідей. Наприклад, в інформації про вік доцільно використовувати групування, яке відповідає меті дослідження і водночас відповідає державній статистиці.
Закриті питання щодо статусу мають бути сформульовані в термінах, що не допускають двоякого тлумачення. Це стосується і слів , і одиниць виміру, і побудови фраз.
Інформація про події, факти поведінки в минулому і сьогоденні; продукти діяльності, вимагають, перш за все, контролю на компетентність респондентів.
Оцінка рівня компетентності респондента залежить від змісту необхідної інформації та від її характеру (про події чи про оцінки).
Якщо потрібна інформація про оцінки, то суть перевірки компетентності респондента полягає в тому, щоб виявити, чи відомі йому події, що підлягають оцінці. Якщо, наприклад, респондентам необхідно оцінити стиль керівництва капітана футбольної команди, то спочатку треба переконатись, що вони знають його обов’язки і про стилі керівництва взагалі.
В заочному опитуванні та ж мета досягається за допомогою контрольних питань на поінформованість.
Для контролю опитуваних за рівнем поінформованості в темі опитування використовують прямі фільтри і „пастки”. Наприклад, при опитуванні батьків можна ввести „фільтр” за критерієм наявності дітей (на наступні питання відповідають тільки ті, у кого є діти дошкільного і молодшого шкільного віку).
Питання „пастки” допомагають визначити сумлінність респондентів. Наприклад, для оцінки різних іноваційних систем фізичного виховання, або видів аеробіки (які, зазвичай, називають іменами їх авторів) при опитуванні фахівців включають одну-дві неіснуючі назви.
Якщо вони будуть оцінені окремими респондентами, то ці особи підозрюються у неуважності або несумлінності.
Зондажні анкетування застосовуються для вивчення громадської думки. Вони містять
3-4 питання, на які відповіді великої кількості осіб дозволяють одержати інформацію, що сприяє якісній підготовці повного змісту анкети.
Основне анкетування дає можливість зібрати матеріал у будь-якому дослідженні про внутрішні спонукання людей; події минулого і сьогодення, про продукти діяльності,
іншими словами - про що завгодно. Основне анкетне опитування складає основу констатуючого експерименту практично у всіх педагогічних дослідженнях з фізичного виховання і спорту.
Експрес-анкетування
може використовуватись у процесі формуючого експерименту, або і після його проведення, коли необхідно одержати інформацію, за допомогою якої можна пояснити ті чи інші факти, поведінку учасників експерименту, причини їх успіхів і невдач. До цього виду анкетування залучається невелика кількість кваліфікованих осіб, які добре володіють досліджуваною проблемою.
Суцільне анкетування передбачає опитування всієї генеральної сукупності осіб, причетних до піднятої дослідником проблеми.
Вибіркове анкетування передбачає опитування лише частини генеральної сукупності - вибіркової сукупності. Саме це анкетування є найпоширенішим.
Особисте
анкетування
передбачає безпосередній контакт дослідника з респондентом, який заповнює анкету у його присутності. Це забезпечує: 1) повернення всіх анкет; 2) контроль правильності заповнення анкет; 3) допомогу респондентам у процесі відповіді на питання.
Особисте опитування може бути груповим і індивідуальним.
Групове анкетування передбачає одночасне опитування великої кількості осіб, що дозволяє одержати значний матеріал при мінімальній затраті часу. Проводячи групове

9 анкетування, треба забезпечити такі умови, які б гарантували самостійність відповідей кожного учасника опитування. У приміщенні, де проводиться опитування, має витати ділова, творча атмосфера.
Індивідуальне анкетування передбачає опитування однієї особи, що створює умови для якісних відповідей, оскільки дослідник може уточнити питання і допомогти респонденту у випадку виникнення труднощів, сумнівів тощо.
За способом спілкування з респондентами анкетування може бути не лише особистим, але й заочним.
Заочне анкетування передбачає відповіді на питання у відсутності дослідника, що дозволяє сумлінному респондентові неквапливо, ґрунтовно вивчити питання, зрозуміти, що від нього хочуть, і дати кваліфіковані, глибокі й вичерпні відповіді.
За способом вручення анкет заочне анкетування може бути поштовим і роздатковим.
Поштове анкетування полягає в тому, що анкети розсилаються дослідником і повертаються до нього поштою. Його перевага в тому, що серед опитаних можуть бути особи, які територіально знаходяться на великій відстані. Недоліком є: низький відсоток повернення анкет; невпевненість у самостійному заповненні анкет респондентами; трудність визначення відповідності респондентів передбачуваному контингентові.
Забезпечити якість відповідей на питання та підвищити відсоток повернення анкет можна, якщо: персонально звертатися до респондента; добре скласти вступну частину анкети
і написати лист-прохання, зміст якого підкреслив би роль особи респондента в дослідженні; вкласти заадресований конверт з поштовими марками; висловити готовність у разі потреби вислати респондентові результати дослідження.
Роздаткове анкетування передбачає особисте вручення анкети респондентові, самостійні відповіді на питання, повернення анкети різними способами.
Роздаткове анкетування можна здійснити й опосередковано через своїх колег чи товаришів.
Переваги цього виду очевидні. Вони полягають у можливості проконсультувати респондента чи довірену особу та оцінити відповідність респондентів передбачуваній вибірці.
Недоліки ті ж, що і поштового анкетування, хоч дещо менше виражені.
Завершуючи характеристику методів опитування, зауважимо, що при вивченні суб’єктивних станів людей, мотивацій, думок і ставлення до подій опитування мають великі переваги порівняно з іншими методами збору інформації.
Поєднання опитування і спостереження підвищує достовірність інформації, долучення до цих матеріалів документальних свідчень робить її ще переконливішою.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал