Тема Вступ



Сторінка3/11
Дата конвертації25.12.2016
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Тема 7. Фольклор


РОДИ І ВИДИ ЛІТЕРАТУРИ

Ознаки фольклору. Міфи

Фольклор (анг. fоlk — народ, loreзнання, мудрість) — сукупність різних видів і форм масової словесної художньої творчості; усні народні твори.


Фольклор

























Епос




Лірика




Драма






















Казки, перекази, легенди, народні байки, анекдоти, усмішки




Малі фольклорні, жанри (загадки, скоромовки, прислів'я, приказки), пісні




Ігри, ігри-пісні,

обряди, народні п'єси




Художні прийоми фольклору: звертання, діалог порівняння, епітети, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами, гіперболи, вислови-порівняння.

Процес виникнення фольклору. Це поетичне мистецтво слова твориться за особливими, специфічними законами усної передачі від покоління до покоління. Ми ніколи не дізнаємося, хто був автором першої колядки або весільної пісні, чий гострий розум породив влучне прислів'я, яка мати проспівала першу колискову, кому належать перші варіанти дум...

І пісні, і думи з часом то скорочувалися, то подовжувалися, то перероблялися, то з'єднувалися з іншими такими ж творами. А внаслідок цього з'являються вже нові фольклорні перлини, автором яких можна назвати тільки народ. Ця колективність творення у фольклорні виявляється і в зовнішніх формах творчості, і у внутрішній його суті, і в процесі створення народних шедеврів, і в їх виконанні. Численні творці і виконавці спираються на загальний досвід і традицію і водночас вносять у вже відомий твір нові риси й деталі. При цьому вони намагаються пристосувати раніше відомий сюжет, обряди і стиль до конкретних умов виконання та конкретного часу. Слід зазначити, якщо творчість нового творця або виконавця позначається новизною, то, як правило, ця новизна і є розвитком традицій.



Ознаки фольклору:

  • відображення життя, праці, боротьби трудового народу в різні історичні епохи;

  • вираження його світогляду, моралі, інтересів, мрій, оцінки різних суспільних і побутових подій та явищ, вчинків людей;

  • соціальна значимість творів;

  • колективний характер творення;

  • усне зберігання й поширення;

  • варіантність текстів;

  • анонімність;

  • порівняно невеликий обсяг;

  • ідейно-тематична єдність усіх фольклорних творів;

  • простота і ясність стилістики;

  • строга послідовність композиції;

  • повторюваність;

  • переважання дієслівних рим.

Фольклор і література

Література

Фольклор

  1. Письмова форма існування.

  2. Безпосередній контакт між автором і читачем відсутній (контакт опосередкований, через твір).

  3. Автор —- конкретна особа з властивою йому творчою манерою.

  4. Виникає на ґрунті міфології та усної народної творчості.

  5. Формує світогляд, збагачує духовно




  1. Усна форма побутування.

  2. Передбачається безпосередній контакт між тим, хто відтворює текст, і тим, хто цей текст сприймає.

  3. Колективний автор, що обумовлює варіативність усної народної творчості традиційної поетики.

  4. Історична основа всієї світової художньої культури.

  5. Джерело національних художніх традицій

Фольклоризм (народна мудрість, народне знання) — наявність фольклорних елементів у літературному творі. Проявляється на різних функціональних зрізах: через сюжетне запозичення, введення у текст окремих фольклорних мотивів чи образів, символічне переосмислення фольклорних міфологічних першоелементів. Виділяють такі основні етапи освоєння літературою фольклору: стилізацію, психологічну інтерпретацію фольклорних мотивів, переосмислення народної міфології. У контексті розвитку української літератури простежується певна закономірність домінування в різні епохи того чи іншого типу фольклору. Для давньої літератури характерне спорадичне (рідке) використання в оригінальному тексті фольклорного мотиву чи образу. У період романтизму відбулося зближення фольклорної та літературної традицій, що виражалося в стилізації текстів під фольклорні зразки, запозиченні фольклорних сюжетів і символів. У XX ст. зростає інтерес до народнопоетичної символіки та міфології, домінує тенденція переосмислення фольклорного джерела символічно, його семантика розширюється новими похідними лініями. У сучасній поезії фольклор проявляється переважно через поетично трансформований міфологічний символ, що здобуває нову соціально-філософську конкретизацію. У прозових творах фольклор спричиняє синтез різних форм використання народного джерела, що передбачає власну літературно-психологічну інтерпретацію.

Міф (грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії походження світу, богів і людства.

Карл Ґустав Юнґ стверджує, що міф — це форма колективної свідомості; міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина в первісному світі існує як невід'ємна частина роду. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколишнього світу, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.

Міф — не продукт необізнаності, це просто інший спосіб ставлення до світу.

Міф — це спроба знайти реальні зв'язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою й зрозумілою людині. Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше. ніж того потребує природа, тобто, крім родинних, виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, перші правові норми.

Види міфів:

• Міф про створення Всесвіту;

• Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова);

• Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

• Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

• Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, засновані на історичних постатях та подіях.

Сучасне значення:

Слово міф вживається в сучасних філософських і політичних текстах в значенні — «неправдиве пропагандистське твердження», наприклад, «міф про цивілізаторську роль білої раси», тощо. У такому контексті термін міф має виразний негативний відмінок.



Вправи

1. Прочитайте вірш Надії Красоткіної «Українська міфологія», поясніть значення міфів для сучасної людини.



Найзаповітніші думки, фантазії і мрії,

Те сокровенне, що в житті було,

Всі сподівання, вимисли, надії

У міфи втілені, щоб там усе жило

Й дійшло до нас, і дечого навчило,

Та повертало у минулий час.

Щоб думку сплячу іноді будило

І мріяти щоб заставляло нас.

Усе таємне в міфах і незвичне,

Безмежно дивне, ніби й неземне.

І світле, й темне, дуже фантастичне

Але цікаве, просто чарівне…
2. Прочитайте міф про сумне сонце та поясніть його зміст. Чому, на вашу думку, міг зʹявитися в наших пращурів такий твір?

Чому буває сумне сонце? ( скорочено )

Якось Сонце вкрало в батьків красуню дочку й узяло її собі за дружину. Брат дівчини пішов її шукати туди, де заходить сонце. Сестра побачила його, злякалася, що Сонце його запече, і сховала в погріб.

Сонце прийшло, скинуло свої ризи на погріб, а брат ледь не загинув там од спеки. Тоді сестра відлила його водою й повела до хати. Сонце попросило брата, щоб той пішов замість нього на небо хоч на день. Хлопець погодився, вдягнув ризи й поліз на небо. Там він усе потрощив, поперекидав, набив вітра та мороза, що перешкоджали йому в дорозі. Потім забрав сестру та й утік разом із нею.

Сонце, побачивши безладдя на небі, так розсердилось, що цілий тиждень не показувалося людям.
3. Знайдіть стародавні українські міфи, прочитайте їх, перекажіть ті, які найбільше сподобалися.
Казки. Особливості казок; стійкі поетичні фігури, традиційні формули

Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито в граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) поряд із поняттями «баснь», «байка», а пізніше — у подібному значенні в словнику Памви Беринди «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє» (1627). Таким цей термін увійшов згодом у фольклористику.


Як вказує В.Гнатюк, «казки належать до найдавніших витворів людського духу й сягають у глибину таких далеких від нас часів, якої не досягає жодна людська історія». Тому єдиного погляду щодо походження казок немає. Кожен із фольклористичних напрямів вирішує цю проблему по-своєму: прихильники міфологічної школи вважали основою казки міф та систему давніх уявлень; міграційна школа розвинула теорію запозичень, поширення казкових сюжетів зі Сходу (зокрема Індії); представники антропологічної школи висловлювали думку про самозародження подібних сюжетів на певному етапі розвитку різних народів; дослідження в руслі ритуально-міфологічної школи поклали в основу виникнення казки систему Давніх язичницьких релігійних ритуалів...
Ф. Буслаєв — один з перших дослідників східнослов´янської казки ХІХ ст., що дав аналіз української казки з позицій міфологічного напряму, висловлював думку, що цей жанр тісно пов´язаний із народною епічною поемою, вважаючи казку модернізованою формою героїчної билини. М. Чумарна назву жанру теж виводить із праміфу, вказуючи на скіфський міф про Маная та його дружину Казку, яка навчила людей мови. М. Грушевський героїчний та казковий епос розглядав як паралельні явища, кожне з яких має свій специфічний характер, форму, шлях еволюції. На думку російського дослідника ХХ ст. В. Проппа, казка виявляє зв´язок із системою давньої релігії (зокрема обрядом ініціації) та системою первісних суспільних інституцій: «Казка народжується, звичайно, з життя. Всяке архаїчне, сьогодні відмерле релігійне явище більш давнє, ніж його використання в сучасній казці». Але, на його думку, цей жанр генетично пов´язаний із древніми формами оповіді, «коли герой втрачає своє ім´я, а розповідь втрачає свій сакральний характер, міф і легенда перетворюються в казку».
У кожному з цих поглядів можна знайти раціональне зерно, оскільки казкова традиція пов´язана з багатьма явищами минулого, з іншими жанрами усної народної творчості. Тому в текстах зафіксовані елементи міфологічного, ритуально-обрядового, релігійного, історичного, соціального характеру, відголоски давніх епох, нашарування пізніших часів, запозичення та перегуки з ліричними героїчними чи іншими неказковими жанрами.
Безумовно, у ході свого розвитку казка значно видозмінилась, змінились її функції — якщо первісно вона виконувалася з магічно-заклинальною метою (накликати удачу на полюванні, уберегти від ворогів, забезпечити перемогу в битві тощо), то з часом, втративши ритуальне призначення, казка набуває виключно естетичного, рідше — повчально-дидактичного, розважального характеру. Змінюється й ставлення людини до казкової оповіді — вона вже не сприймається з точки зору її сакральності, віри в магічну силу сказаного слова, замовляння природних явищ та духів. Незвичайні події, герої та явища позбуваються магічного трактування.
Більшість сучасних вітчизняних дослідників визначає жанр як фантастичну розповідь, не вдаючись до його давнього історичного походження, коли все те, що зараз здається вигадкою, для первісної людини видавалося реальним, можливим. Інші фольклористи визнають: «Ймовірно, що казка була в ті далекі часи певною мірою зв´язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині». Як вказує Дж. Фрезер, «народні казки є зліпком зі світу в тому вигляді, в якому він поставав у розумі первісних людей, і не виникає сумніву, що всі уявлення, якими б абсурдними вони нам не здавались, у свій час були звичними догматами».
Казка — це епічний твір народної словесності, в якому відображені різночасові вірування, погляди та уявлення народу у формі структурованої, хронологічно послідовної сюжетної оповіді, яка має чітку композиційну будову, яскраво виражену колізію (в основі якої лежить протиборство між добром і злом, що завершується перемогою добра).
На думку дослідників, казка є найбільш давнім жанром, який застиг у той період, коли перестав відповідати пізнішим формам мислення. Від того часу перестали виникати нові сюжети, припинилась еволюція жанру. Казка набула естетичної функції та сталої форми, що до цього часу залишилася незмінною. Як підтверджують спостереження, це було не пізніше ХVІ— ХVІІ ст.. Усі трансформації жанру та зміни в сприйманні казкової оповіді пов´язані із втручанням дійсності в її сферу.
На сучасному етапі сформована та видозмінена під впливом багатьох нашарувань казка стала твором, побудованим на вимислі, тому, на відміну від інших жанрів народної прози, уже не сприймається як дійсність (тобто ні оповідач, ні слухач не вірять у правдивість розказуваного). Але не виникає сумніву щодо того, що казка певним чином пов´язана з реальним життям: «Що казкові сюжети породжені дійсністю... в науці утверджено досить міцно... сюжети створювалися на різних стадіях первіснообщинного ладу й відображають форми праці та боротьби за існування, соціальне життя, форми мислення... У європейській науці перш за все цікавляться елементами історичного побуту, відображеного в казці... Наприклад, вивчалися такі питання, як право, суд і покарання, поняття про вину і винність, вивчалися судді та суди у казці, кохання та шлюб, власність і крадіжка, уявлення про народження, смерть і безсмертя, про хвороби і зцілення, про тварин і рослин і т. і.. Вивчалося відображення й ранньої історії людства в казці: соціальні інститути при родовому ладі, форми шлюбу й сімейного життя, тотемізм, каннібалізм, уявлення про потойбічні світи і т. і.».
Однак основною ознакою казки є її невідповідність оточуючій дійсності (ця невідповідність відмінна від тієї, що є в героїчному епосі — нереальне тут постає як гіперболізація; чи в баладах — незвичайне тут подається як потенційно можливе, згодом — як символ). У казках чарівне сприймається як магічне, «зачароване».
У жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак — особливість хронотопу (часово-просторових зв´язків). Час у казці - поняття умовне: ні вік, ні часові періоди не простежуються. Герой — сталого віку, це — або дитина, або юнак (хлопець, парубок), або доросла людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років. Це швидше перехід з одного вікового стану в інший: «коли чоловік постарів...», «і виріс із нього красивий парубок...» тощо. Герой проводить у дорозі 3, 5, 7, 9, 12 років, але ніколи не вказується, що він змінюється, навпаки — він повертається додому таким, яким покинув свою оселю. Час відлічується лише дією героя, і ніколи не переривається, а тому безперервно пов´язаний із простором.
Простір у казці теж величина умовна. Тут ніколи не подається детальних описів природи, житла, оточення. Це тло, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться в центрі уваги. У багатьох творах простір ділиться на два виміри — цей світ і той світ — реальність і «тридев´яте царство». Між цими вимірами плинна межа: змій з´являється із потойбіччя як вихор, викрадає царівну, забирає її у своє володіння за мить, а героєві доводиться іти туди кілька років. Простір і час тут нерозривно зв´язані між собою: «Концепція єдності простору, в якому відбуваються події, невіддільна від концепції єдності часу... Як є тільки емпіричний простір, є тільки емпіричний час, що вимірюється не числами, днями, роками, а дією героїв. Тільки відносно до цієї дії час існує як реальний фактор оповіді, але сам по собі ролі не грає».
Умовними є і казкові персонажі. Вони — типи, а не індивідуальності, відтак змальовуються загальними рисами, часто ідеалізуються, звеличуються, гіперболізуються. Головні образи тут завжди антагоністичні: один уособлює добро, прекрасне; інший є втіленням зла, потворного. Звідси — усі їх характеристики — дії, вчинки, наміри, мова тощо.
Відповідно до функцій, що виконують персонажі в казках, Л.Ф. Дунаєвська поділяє їх на добротворців, злотворців та знедолених. Їх кількісне співвідношення в різних творах може бути різним, але кожен образ, на думку дослідниці, повинен бути віднесений до однієї з трьох груп.
За тематикою та художньообразною структурою жанр казки дуже різноманітний. Казкова традиція виробила та зберегла безліч сюжетів давньослов´янських та міграційних, часто в текстах поєднуються елементи різних періодів та історичних епох, різнонаціональні нашарування, територіальні та регіональні впливи в межах українських земель. Це спричиняє труднощі класифікації казкового матеріалу.
Здавна дослідники вказували на різноманітність художніх форм казки як її суттєву жанрову ознаку. В. Пропп навіть висловив думку, що групи казок, об´єднані на основі особливостей їх форми і поетики, є не жанровими різновидами, а окремими жанрами.
І. Франко у своїй спробі класифікації виділив:

1. Казки звірині.

2. Казки властиві: а) казки чудесні; б) казки легендарного характеру; в) казки-новели; г) казки про дурного чорта або велетня.

3. Анекдоти.


Але М. Грушевський критикував такий поділ, вважаючи основною помилкою те, «що він класифікує не прості мотиви, а доволі складні комбінації їх, і притім занадто притримується германських казкових тем...». М. Грушевський не подає класифікації казок, а виділяє головні казкові мотиви-образи чи «мікротеми». Тут розглядаються космічні сили чи космогонічні образи, образи змія, баби-яги, Кощія, тваринні персонажі тощо.
В. Пропп вважав, що види казок можна визначати за їх структурними ознаками (особливо для творів із чіткою сталою композицією) або за характером дійових осіб (у випадку, коли нема єдності композиції).
Традиційним, прийнятим у сучасній вітчизняній фольклористиці є поділ казок на казки про тварин (птахів, рослин, комах); чарівні (їх іноді називають героїчні чи фантастичні) та суспільно-побутові (реалістичні, новелістичні) з окремими розгалуженнями чи підвидами в кожній із названих груп. Така класифікація є цілком прийнятною, тому беремо її за основу в цій книзі, долучивши пласт казок із міфологічними мотивами (окрему групу яких виділяє М. Грушевський), умовно називаємо їх культово-анімістичні (міфологічні) казки.
Вправи
1. На основі цього випадку напишіть казку.
Хвора бабуся попросила онучку принести їй із лісу грушок-кисличок. Зайшовши в ліс, дівчинка не знала, де шукати деревце. Раптом побачила їжачка, на колючках якого було кілька стиглих кисличок. Їжачок шмигнув під кущ і зразу ж вискочив звідти вже без кисличок. Дівчинка пішла за ним і незабаром натрапила на грушу. Невдовзі кошик був повний, але дівчинка не знала, як вийти з лісу. Аж ось прилетіла сорока, сіла на гілку, поскрекотіла трохи й полетіла геть. Дівчинка здогадалася, що скрекотуха полетіла в поле клювати зерно, і побігла за нею. Між деревами сорока летіла не швидко, а тому дівчинка не відстала. Через якийсь час обоє були вже на узліссі, недалеко від села. Бабуся поїла кисличок і сказала, що їй стало ніби легше.
2. Чим казка відрізняється від міфа?
Види казок. Казки про тварин та їх особливості. Чарівні казки та їх особливості. Соціально-побутові казки


а) Казки про тварин

Цей вид українських казок належить до найдавнішого виду народного епосу, зародився він ще в докласовому суспільстві та був органічно пов'язаний із виробничою діяльністю первісної людини. Поступово втрачалися елементи магічності, анімалістичності, міфологічності, і подібні твори набували форми захоплюючих повчальних байок. Такі народні казки, без сумніву, були накращим матеріалом для пізнання дитиною реального життя, реальних стосунків між людьми.

Типовою ознакою казок про тварин є те, шо дійовими особами в них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Чимало казкових героїв набули алегоричного значення, символізують певну рису поведінки чи діяльності. Так, наприклад, лисиця стала символом хитрості, підступності, вовк - жорстокості, заєць - полохливості, кінь - працьовитості, собака - вірності. Анімалістичні казки ралістично відтворюють життя і побут народу, його мрії й сподівання, збуджують фантазію дитини, розширюють її явлення про світ, вчать життєвому досвіду, виховують чесність, правдивість, взаємодопомогу, товариськість. Так, казка «Рукавичка» розповідає про невластиві звірям умови життя: у загубленій рукавичці, як у хаті, зібралися жити сила-силенна тварин, які значно більші за саму рукавички. Усі вони розмовляють людською мовою й поводяться як люди. Що ж допомогло їм уміститися в маленькій рукавичці? Безперечно, взаємна повага, приязнь, дружба, колективізм. Виховання саме цих рис у дітей і має на меті кумедна, проста за змістом і за композицією казка. Рушієм дії тут є зустрічі різних тварин, які розповідають про себе. Самохарактеристика, що звучить дуже образно завдяки здвоєним визначенням - епітетам: мишка - шкряботушка, жабка - скрекотушка, зайчик - побігайчик, лисичка - сестричка, кабан - іклан, ведмідь - набрід - усе це допомагає дітям уявити кожну тварину, зрозуміти її особливості.

Для малих дітей найдоступніші повчально-розважальні казки про тварин, що дозволяють їм самим легко робити висновки про те, що добре, а що погано. З таких казок, як «Котик і Півник», «Коза – дереза», «Колобок», постають перед малятами різні характери тварин, що розкриваються в тих чи інших життєвих ситуаціях. Так, дітей хвилює дружба півника з котиком: готовність звірів прийти на допомогу зайчикові («Коза – дереза»), вони вчаться ненавидіти підступність і лицемірство, грубість, тупість і обмеженість («Лисичка - сестричка і вовк – панібрат»). Діти негативно оцінюють хвалькуватість колобка, брехливість і нахабство кози-дерези.

Як зазначає Л.М. Кіліченко, немає такого аспекту виховання, який би не відбився в казці. Але найчастіше йдеться про те, яка велика користь і насолода буває від праці, що добре, а що погано.

Казки про тварин відрізняються нескладною побудовою, динамічністю в розгортанні сюжету. Усе це робить казки для тварин доступними дітям.



б) Чарівні або фантастичні казки

Чарівні або фантастичні казки, як і художні твори письменників із фантастичними сюжетами і образами, мають на дітей незвичайний вплив - на їхню уяву та на розвиток поетичного мислення, мови. Дітей захоплюють чудесні перетворення, карколомний розвиток подій, величезні можливості героїв - долати простір, перемагати труднощі. А що головним персонажем виступає часто не найсильніший, найбільший, а буває, що зовсім юний герой, то все це створює в казці атмосферу, сповнену радісного відчуття сили, доброти, сміливості, незламності.

Персонажі чарівних казок різко розмежовані на позитивних і негативних. Перемога завжли за позитивними героями, які відзначаються хоробрістю, розумом і кмітливістю, любов'ю до рідного краю. Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення. Так, Царівна - жаба перетворюється на красуню; кривенька качечка - на гарну й працьовиту дівчину, а потім знову на пташку; Снігуронька, зліплена із снігу, оживає та ін.. Вони виступають то як велетні, то як діти, що виявляють незвичайну силу і мудрість ( Телесик, Котигорошко).

До негативних образів належать Соловей - розбійник, Кощій Безсмертний, Ох, сорок розбійників, відьми, змії, на яких неминуче чекає поразка, адже всі вони уособлюють зло, а казка на те й казка, щоб добро перемагало зло. Носій добра й справедливості виходить у казках переможцем над будь-якими негативними силами.

Сюжет фантастичних казок ще більше динамічний і напружений, ніж у казках про тварин. Він найчастіше має пригодницький характер. Спостерігаючи за діями героя, який долає перешкоди на своєму шляху то відступаючи, то знову ще з більшою енергією переборюючи їх, дитина вчиться оптимістично дивитися на життя, вірити у свої сили, бути наполегливою в досягненні поставленої мети. Через фантастичний серпанок казки завжди просвічуються педагогічні настанови народу про те, якою повинна бути людина. У сюжеті казок дітей приваблюють чарівні перетворення, казкова обстановка, картини багатьох боїв, що розвивають уяву, вчать образно мислити, наприклад, в одній із казок герой потрапляє в країну, де в бідної вдови є такий кабан, який «іклами оре, ушима сіє, хвостом волочить, за ним дощ мочить, а позаду жнеться і в копи кладеться і готове в клуню возять». Чи не йдеться тут про прообраз комбайна?

У чарівних казках передано споконвічні бажання народу глибше пізнати навколишнє, проникнути в глибини землі та в неосяжний загадковий світ Космосу, у морські глибини, підводне життя річок, розкрити таємниці формативного спілкування тварин і птахів, пізнати надприродні сили Всесвіту.

Специфікою цих казок є сильне моральне начало, повчальний зміст, який приховано в ненав'язливій моральній позиції, що спонукає слухача самостійно дійти відповідних висновків щодо етики поведінки чи морально-етичних правил життя.

Сюжет фантастичних казок більше напружений, ніж у казках про звірів. М.Горький говорить на основі своїх дитячих вражень у статті «Про казки», що вони виховують у дітей віру в соціальну справедливість, силу розуму, наполегливості й відваги. Ці твори йому допомогли також відчути й збагнути чарівну красу й багатство рідної мови.

Дошкільнятам доступні такі фантастичні казки, як «Телесик», «Солом'яний бичок», «Летючий корабель», «Ох», «Котигорошко», «Кривенька качечка» та інші.

В умовах науково-технічного прогресу зацікавлення чарівною казкою не зменшується, адже вона попередник фантастичної літератури, такої популярної у всьому світі. Дошкільнятам науково-художню фантастику замінює чарівна казка.



в) Соціально-побутові казки

Чи не найбільшу групу серед українських народних казок становлять соціально-побутові, їх назва пояснюється змістовою особливістю цих казок. Вони розповідають про буденне життя людей, їхній побут або реалії людського життя за умов різних соціальних епох. Саме тому трапляється в літературі ше й друга назва цих казок - «народні оповідки», «народні оповідання» (Г. Успенський).

Тематика соціально-побутових казок досить різноманітна.

х можна класифікувати за такими групами: 1) дидактично-повчальні казки, в яких зображується людське життя з усіма його радощами й нещастями, залежність людини від її долі («Правда і Неправда», «Про Правду й Кривду», «Ківш лиха», «Біда», «Ледащиця», «Мудра дівчина» ); з таких казок зримо постає краса праведного, чесного життя, їх виховний вплив виявляється в провідній думці «неправдою весь світ обійдеш, а назад не вернешся», в утвердженні ідеалу, життєвої позиції, що хто не мириться з кривдою, поборює її; 2)сімейно-антагоністичні казки, в яких розкриваються часом складні родинні стосунки («Стрижено, стрижено!», «Два брати», «Гостинець батькові», «Бідна вдова з сином – удовиченком», «Названий батько» та ін.); 3) жартівливі казки («Москаль у пеклі», «Докучливі казки», «Як Іван царя перебрехав», «Як баба чорта дурила» та ін.); 4) сатиричні казки («Панська політика», «Пани», «Хома і гуска», «Піп на казанні» та ін.).

Через усі казки цього типу проходить образ Правди як втілення споконвічного правдошукання народу. Позитивними героями цих казок виступають звичайні прості люди - добротворці та знедолені, Мудра дівчина, дівчинка - семиліточка, козаки, солдати, син, батько або абстрактні герої - Щастя, Доля. Головним героям допомагають розум, кмітливість, спостережливість, добропорядність, моральна стійкість, витривалість, віра в добро.

Значний виховний потенціал мають соціально-побутові казки, в яких викриваються негативні риси людської поведінки - нечесність, пияцтво, дармоїдство, лінощі. У казці "Язиката Хвеська" гостро засуджуються ті, хто «не вміє язика за зубами вдержати...»

У справі морального виховання значну роль відіграють казки, які ґрунтуються на показі конфліктів родинного життя («Бабина і дідова дочка», «Золотий черевичок», «Калинова сопілка»). Вони закликають до взаємної поваги й щирих стосунків між усіма членами сім'ї, вчать бути доброзичливими, розсудливими, дотепно висміюють егоїзм, скупість, ледарство, заздрість, які можуть призвести до злочинності.

Соціально-побутові казки спрямовані на викриття й заперечення несправедливого суспільного ладу, експлуатації людини людиною. Вони допомагають дітям глибше пізнати минуле українського народу, виховують патріотичні почуття, прищеплюють оптимістичні погляди на життя.


Вправи
1. Пригадайте назву цієї казки за поданим початком, коротко перекажіть зміст, визначте вид казки.

Нема гірше од того чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати. А найбільше лихо з жінками. Тільки що почує, зараз уже й задзвонила по всьому селу: «Ой кумасю ріднесенька, що я чула! Та тільки глядіть, нікому не кажіть, бо це таке, що нікому й знати не можна, я це вам тільки...» І почала! А кума почула та другій кумі, а та — третій, а третя — п'ятій — десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати....
2. Пригадайте назву цієї казки за поданим початком, коротко перекажіть зміст, визначте вид казки.

Жили собі дід та баба. Уже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нас до смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:

Поїдь, діду, у ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!



Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку... Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає: «Люлі-люлі...»
Легенди та перекази
Казка й неказка, чи художня й документальна проза, черпає сюжети й характери з дійсності, тільки робиться це в кожному із цих видів по-своєму. У казці маємо художньо трансформовану дійсність: фактична вірогідність зображуваного пройшла через колективний досвід творців і, зрештою, стала для них, а відповідно й для слухачів, естетично незалежною, відкріпленою. Саме тому про казкових героїв можна говорити як про символи з набором характерних усталених рис та функцій. Казковий персонаж не потребує детальної характеристики, – вона успадкована нами з дитинства разом із мовою. В образах-символах народ опосередковано узагальнює досвід поколінь – соціальний, класовий, психологічний та ін..
Приблизно те ж саме маємо і в легендах, з тією тільки різницею, що легендарні постаті не вважаються плодом вимислу, а реальними, хоч і з далекого минулого, постатями. Отже, образи легенди – це такі ж образи-символи, як і в казці, з набором усталених рис, тільки з установкою на їх реальне існування.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал