Тема суспільно-політичний та національний рух в наддніпрянській україні у 50-60-х рр. ХІХ ст



Сторінка3/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір1.03 Mb.
1   2   3   4   5
Тема 3. Загальноросійський визвольний рух у

Наддніпрянській Україні в ІІ половині ХІХ ст.

book1


1. Народники в Україні.

У 60-80- рр. ХІХ ст. значно поширюється загальноросійський визвольний рух, представники якого ввійшли в історію як народники. Вони вважали, що Росія йде власним, своєрідним шляхом розвитку, може минути стадію капіталізму і відразу перейти до соціалізму. На відміну від марксистів, народники вважали, що до соціалізму Росію приведе не робітничий клас, а селянство. Народники ідеалізували селян, вважали їх колективістами і були впевнені, що селянство готове до перебудови життя на соціалістичних засадах. Лише брак освіти, гадали народники, заважає селянам усвідомити свою силу і піднятися на повстання.




Петро Лавров

Свою мету народники вбачали в тому, щоб підштовхнути селянську революцію за допомогою агітації й особистого прикладу. Національні проблеми народників цікавили мало. Вони вважали, що після революції національні проблеми зникнуть самі собою. Учасниками цього руху були представники різноманітних верств суспільства, так звані «різночинці». e:\підручник\михаил александрович бакунин.bmp e:\підручник\петр лаврович лавров.bmp


Михайло Бакунін

Народники суттєво розходились у бачені форм і методів досягнення поставленої мети. Якщо П.Лавров і його прихильники, що уособлювали «пропагандистський» напрям у народництві, виступали за необхідність тривалого підготовчого періоду пропаганди та агітації за революційні зміни, то лідер «бунтарів» М.Бакунін не мав жодних сумнівів щодо готовності селянства до бунту. І тому він активно виступав за якнайшвидший початок народного повстання проти трьох головних ворогів: приватної власності, держави і церкви. Ідеолог «змовницького» напряму П.Ткачов був переконаний, що єдиний шлях до мети – революційна змова.

На початку 60-х рр. у Росії виникла організація «Земля і воля», але лише на початку 70-х рр. ХІХ ст. народницький рух активізується в Україні. Серед них відзначались чайківці, які існували в Петербурзі, Москві, Одесі, Києві. Чайківці перейшли від революційного просвітництва до підготовки «ходіння в народ», виношуючи плани селянської революції у Росії. Такої ж тактики дотримувалися учасники гуртка «лавристів» у Петербурзі, гуртка братів Жебуньових в Україні, члени «Київської комуни». Народницькі організації діяли і в Харкові, Чернігові, Полтаві, Херсоні, Миколаєві. Однією з найбільш чисельних груп цього періоду була група Ф.Волховського, заснована у 1873 р. в Одесі, що нараховувала 100 членів.



book1

2. «Київська комуна».


Віра Засулич

У вересні 1873 р. в Києві виник гурток народників «Київська комуна». Переважна більшість її учасників перебувала під ідейним впливом М.О.Бакуніна, деякі дотримувалися поглядів П.Л.Лаврова. До «Київської комуни» переважно входили представники різночинної інтелігенції, студенти Київського університету. В її складі в різний час було близько 80 чоловік. Активними учасниками «Київської комуни» були В.К.Дебогорій-Мокрієвич, М.К.Судзиловський, Я.В.Стефанович, М.А.Колєнкіна, І.М.Ходько, В.П.Рогачова, В.І.Засулич та ін. e:\підручник\вера ивановна засулич.bmp

Члени «Київської комуни» вели пропаганду серед робітників, збиралися на сходки, проводили диспути на політичні теми. Вони підтримували зв’язки з народницькими гуртками Петербурга, Харкова, Одеси та інших міст. Навесні 1874 р., після прибуття з Петербурга до Києва групи народників, члени «Київської комуни» взяли участь у «ходінні в народ». Вони проводили серед селян Київської, Подільської і Полтавської губерній революційну пропаганду. В кінці 1874 р. у зв’язку з масовими арештами «Київська комуна» припинила своє існування. Учасники гуртка продовжили свою діяльність в інших організаціях народників, згодом відомими революціонерами стануть В.Дебогорій-Мокрієвич, Я.Стефанович, В.Засулич.book1


3. «Ходіння в народ». «Чигиринська змова».

Навесні 1874 р. народники починають «ходіння в народ». По всій Росії близько 3 тис. молодих людей вирушили в сільську місцевість, щоб розпочати агітацію серед селян і підняти їх на революцію. Зазвичай вони переодягалися в традиційний селянський одяг і намагалися говорити із селянами доступною, простою мовою. В українських губерніях, Харківській, Полтавській, Чернігівській, Київській, багато хто з народників, улаштовуючись на постійну роботу в селах учителями, лікарями і т.д., намагався здійснювати постійну агітацію. Незабаром з’ясувалося, що переважна більшість селян не збирається брати участь ні в яких антиурядових діях, часто самі селяни доносили поліції про підозрілих молодих людей. Крах «ходіння в народ» довів неспроможність народницької теорії.


Збори народників

Частина молоді розчарувалася в народництві, частина стала застосовувати інші методи. У 1875 р. в Україні виник гурток «Південні бунтарі», які зробили спробу закликати селян на повстання. Протягом 1870, 1873, 1875 р. у зв’язку з проведенням реформ у Чигиринському повіті Київської губернії не вщухали селянські повстання. Селяни виступали за душовий принцип розподілу землі та общинне землекористування. Члени гуртка, В.Дебогорій-Мокрієвич, Я.Стефанович, Л.Дейч, І.Бохановський, вирішили використати настрої селян для організації місцевого бунту, який повинен був перерости у велике селянське повстання. Оскільки селяни вірили в допомогу з боку царя, змовники вирішили діяти від його імені. e:\підручник\картинки\5kub13_1.jpg


Лев Дейч, учасник "Чигиринської змови"

Взимку 1876 р. Яків Стефанович, видаючи себе за ходока херсонських селян Дмитра Найду до царя, встановив зв’язки з чигиринськими селянами і погодився передати цареві «клопотання» і по справі чигиринців. Невдовзі Я.Стефанович привіз чигиринським селянам складені ним самим «Височайшу таємну грамоту», статут селянського товариства «Таємна дружина» і текст «Обряду священної присяги», які нібито передав для них цар. h:\фото\лев дейч.jpg


Документи та матеріали.

«Височайша таємна грамота».

Ми повеліваємо полишити поміщика тільки садиби і таку кількість землі й лісу, яка належатиме всякому їхньому кріпосному… 20-річна боротьба наша за вас з дворянством переконала нас … що ми одноособово не маємо сил допомогти вашому горю і тільки ви самі можете скинути з себе дворянське іго і визволитись від тяжкого гноблення … якщо одностайно зі зброєю у руках повстанете проти ваших ворогів і оволодієте всією землею …

… Будь-хто готовий віддати своє життя за велику і святу справу, зобов’язаний присягнути на вірність товариству «Таємної дружини»…


Завдання:

1) Прочитайте документ.



2) До яких кроків закликає селян автор документу?
У документах селянам пропонувалося створити нелегальну організацію «Таємна дружина», підняти повстання і заволодіти землею. У лютому 1877 р. «Таємна дружина» почала створюватись у с.Шабельники, згодом в інших селах Чигиринського і Черкаського повітів. До середини 1877 р. в організацію вступило близько 1 тис. селян. Повстання планувалося розпочати 1 жовтня 1877 р., але у червні 1877 р. товариство було викрито через необережність одного з членів, який відкрито агітував за повстання. До вересня 1877 р. було заарештовано та притягнуто до слідства понад 1 тис. чоловік. За рішенням київської судової палати у червні 1879 р. п’ятеро селян: Л.Тененик, Ю.Олійник, К.Прудкий, І.Пісковий, М.Гудзь та троє народників були засуджені до каторжних робіт, решту заслано до північних губерній Росії. Я.Стефановичу, Л.Дейчу та І.Бохановському загрожувала смертна кара, але їм вдалося втекти з в’язниці.

book1


4. Терористична боротьба народників.

«Чигиринська змова» показала самим народникам їхню неспроможність очолити селянський рух. e:\підручник\валериан осинский.bmp




Валеріан Осинський

Народники поступово доходили до висновку, що тільки політична боротьба здатна забезпечити перемогу над самодержавством. Однак і тут не було цілковитої єдності у поглядах. Чимало народників орієнтувалися на організацію терористичних актів. Постріл В.Засулич у генерал-губернатора Петербурга Трепова у січні 1878 р. започаткував цілу хвилю замахів на вищих чиновників царського уряду і на самого імператора. Взимку 1877 р. у Києві почав діяти гурток В.Осинського, члени якого здійснили низку терактів.

Незгоди між народниками щодо методів боротьби особливо загострилися у 1879 р., у наслідок чого, «Земля і воля» розкололася на дві організації «Народна воля» і «Чорний переділ». Члени «Народної волі» обстоювали терористичні методи боротьби, а «чорнопередільці» (Г.Плеханов, Л.Дейч, П.Аксельрод, В.Засулич) виступали за мирне «вростання» народників у широкі верстви населення, згодом вони відмовилися від роботи на селі і спробували вести пропаганду серед інших верств населення, зокрема робітників. e:\підручник\андрей иванович желябов.bmpe:\підручник\софья львовна перовская.bmp




Софія Перовська


Андрій Желябов

1880 р. народники «чорнопередільці» створили у Києві «Південноросійський робітничий союз». Він охопив майже тисячу робітників заводу «Арсенал» та Головних залізничних майстерень. «Союз» мав нелегальну друкарню, в якій розмножував прокламації. За містом проводились регулярні таємні сходки. На них обговорювалися питання політичної боротьби з підприємцями. Основним засобом цієї боротьби керівники «Союзу» вважали терор проти експлуататорів. Не проіснувавши й року, «Південноросійський робітничий союз» припинив свою діяльність після арешту його керівників. e:\підручник\николай иванович кибальчич.bmp

«Народна воля» вступила в новий етап своєї діяльності. В ній склалася військова організація, що налічувала кілька сотень офіцерів. В Україні «народовольські» осередки виникли в Києві, Харкові, Одесі, Ніжині, Полтаві та ін. містах. У лютому 1878 р. в Києві було здійснено замах на товариша прокурора Котляревського. У липні 1878 р. біля Харкова було зроблено спробу визволити ув’язненого Войнаровського. Винесений народовольцями смертний вирок Олександру ІІ було виконано 1 березня 1881 р.


Микола Кибальчич

Неспроможною виявилася і народницька тактика терору проти високих царських урядовців і самого царя. Вбивство Олександра ІІ не змінило ні соціального, ні політичного становища в країні. Новий цар Олександр ІІІ відправив на шибеницю революціонерів, причетних до замаху на імператора Олександра ІІ. Серед них були й керівники всеросійської організації «Народна воля» . Зокрема, син полтавської козачки і кріпака з Криму, колишній студент Одеського університету Андрій Желябов, який свою боротьбу проти самодержавства розпочинав в Одеській українській громаді. e:\підручник\дмитрий лизогуб.bmp

Найближчою революційною соратницею А.Желябова була Софія Перовська – дочка високого царського урядовця, який свого часу був навіть петербурзьким губернатором, правнучка останнього гетьмана України Кирила Розумовського.




Дмитро Лизогуб

Син сільського священика з Чернігівщини, студент Петербурзької медико-хірургічної академії Микола Кибальчич також був засуджений до смертної кари як безпосередній виготовлювач вибухових пристроїв для здійснення терористичних актів. Він теж розпочинав революційну діяльність з антидержавної пропаганди серед селян на Київщині. За кілька днів до страти Кибальчич завершив у петербурзькій в’язниці розробку першого у світі науково обґрунтованого (з кресленнями) проекту реактивного космічного корабля.

Активну участь у діяльності народовольців брали й такі українці як, Д.Лизогуб, М.Кулябко-Корецький, І.Гашевський та ін. Проте вони майже не цікавилися визвольною боротьбою українського народу, не користувалися українською мовою. Дмитро Лизогуб, брав активну участь у заснуванні «Землі і волі», надавав їй велику грошову допомогу для організації повстань в селах Київської губернії. Не одноразово за революційну пропаганду притягувався до слідства. У 1878 р. був заарештований і обвинувачений у замаху на Олександра ІІ. Одеський військово-окружний суд засудив Д.Лизогуба до смертної кари. Його було повішено в Одесі. e:\підручник\грабовский.jpg




Павло Грабовський

Не відразу царизмові вдалося ліквідувати численні гуртки народників. До середини 80-х рр. вони продовжували нелегальну агітаційно-пропагандистську діяльність. З народництвом цього періоду пов’язані й перші кроки суспільно-політичної діяльності видатних українських письменників П.Грабовського і М.Коцюбинського. Павло Грабовський брав участь у роботі одного з народницьких гуртків Харкова, за що його у 1888 р. заслали до Сибіру. Михайло Коцюбинський також відвідував нелегальні засідання народницьких гуртків у Кам’янці-Подільському, за що був заарештований і перебував під таємним наглядом поліції.


book1


5. Робітничий і соціалістичний рухи в Україні ІІ половини ХІХ ст.

Протягом ІІ половини ХІХ ст. відбувався процес поширення соціалістичних поглядів серед робітничих мас. Займалися цим переважно загальноросійські робітничі організації, які виникли в Україні. Першою політичною організацією був «Південноросійський союз робітників», що виник в Одесі у 1875 р.

Об’єднавши майже 250 робітників (українців, росіян, молдаван, поляків та ін.), «Союз робітників» розгорнув революційну пропаганду безпосередньо на підприємствах, розповсюджував нелегальну літературу і навіть організовував вивчення праць К.Маркса й Ф.Енгельса. Пропагувалася і революційно-демократична поезія Т.Шевченка, М.Некрасова.e:\підручник\евгений осипович заславский.bmp

На відміну від народників, члени «Південноросійського союзу робочих» на перше місце ставили вимоги політичних свобод. Керував «Союзом» Євген Заславський – інтелігент із зубожілої дворянської родини. Спочатку він вів агітацію серед селян Полтавщини, а згодом, переїхавши до Одеси, зайнявся пропагандою серед робітників.

У грудні 1875 р. «Південноросійський союз робітників» був розгромлений поліцією, а Є.Заславський згодом помер у в’язниці. Але революційна пропаганда серед робітників продовжувалася.


Євген Заславський

Активізувала робітничі маси інтелігенція, яка переймалася ідеями марксизму. В Україну з-за кордону, через Львів переправляють російськомовну марксистську літературі. Цю літературу активно використовували нелегальні марксистські гуртки, які діяли у Києві, Харкові, Катеринославі й Одесі. У Києві діяльність місцевих соціал-демократів тісно пов’язана з ім’ям Ювеналія Мельникова, який уже мав досвід революційної роботи серед робітників Харкова, Ростова, Таганрога. h:\фото\ювеналій мельников.jpg

Після створення у Петербурзі «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» під керівництвом В.Ульянова аналогічні союзи, які намагались об’єднати розорені соціал-демократичні гуртки, виникають 1897 р. у Києві та Катеринославі.




Соціал-демократ Ювеналій Мельников

Учасники як катеринославського, так і київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» нелегально друкували й розповсюджували на заводах і фабриках агітаційні прокламації проти експлуатації робітників і сваволі царського режиму. Київський «Союз» видавав і «Робочу газету», з якою пов’язував підготовку першого з’їзду російських соціал-демократів. Такий з’їзд відбувся 1-3 березня 1898 р. в Мінську. Серед дев’яти його делегатів четверо прибули з України. З’їзд проголосив створення Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), яка стала першою політичною партією загальноросійського спрямування, що поширювала свій вплив на Україну.

Висновки.dramamsk

В російському визвольному русі панували радикальні настрої. Російські революціонери-демократи намагалися поширити свою діяльність на всю імперію, в тому числі й Україну. Національним питанням вони не цікавились, вважаючи, що у вільній Росії всі будуть задоволені своїм життям.

У 60-х рр. ХІХ ст. в Україні діяла російська організація «Земля і воля», яка розробляла теорію общинного соціалізму – створення справедливого соціального ладу на базі селянської общини і кооперативних майстерень.

Після її розгрому наступником став народницький рух 1870-1880-х рр., який ставив ту ж саму мету. Народники свою увагу звертали на селян, йшли «в народ», щоб підняти селян на повстання проти царського уряду. В Україні діяли народницькі групи «Київська комуна», «Південні бунтарі».

Найбільш гучною в Україні справою, пов’язаною з діяльністю народників, була «Чигиринська змова» 1877 р., коли члени організації «Південні бунтарі», сфальсифікувавши листа царя до селян, який нібито закликав їх в умовний час підняти повстання проти поміщиків, почали формувати селянські загони. Але заколот було викрито після невдалої спроби підняти селян на боротьбу проти влади народники розпочали терор проти її представників: від чиновників на місцях до царя. Але й після вбивства Олександра ІІ революційного вибуху в країні не відбулося. На початку 1880-х рр. народницькі гуртки були розгромлені.

Наступним етапом розвитку загальноросійського руху стало поширення в Україні марксизму і соціал-демократичних гуртків. Подібні гуртки виникли в Києві, Катеринославі, Полтаві, Олександрівську. 1897 р. у Катеринославі був створений «Союз боротьби». Соціал-демократи вели революційну агітацію серед робітників, вважаючи пролетаріат основною рушійною силою революції. Соціал-демократи з України чимало зробили для створення РСДРП, яка утворилася на з’їзді представників соціал-демократичних гуртків у Мінську 1898 р.



hh00625_

Питання для самоконтролю

1) Виділіть основні етапи народницького руху.

2) Складіть схему «Напрями народництва» та поясніть їх мету та методи діяльності.


Напрямки народництва


3) Що таке «Київська комуна»? Коли вона виникла?

4) Назвіть відомих представників «Київської комуни». Яка ідеологія була їм притаманні?

5) Оберіть правильну відповідь:

«Ходіння в народ» народниками відбувалось:

а) 1860-х рр., б) 1870-х рр., в) 1880-х рр.

6) Хто був організатором «Чигиринської змови»?

7) З якою метою була утворена організація «Таємна дружина»?

8) Хто є зайвим у наведеному переліку і чому?

Андрій Желябов, Іван Липа, Микола Кибальчич, Яків Стефанович.

9) Які основні причини невдач народників під час «ходіння в народ»?

10) Назвіть відомих вам народників, що приймали активну участь у терористичних актах проти чиновників та царя.

12) Схарактеризуйте причини появи та розгортання марксистського руху в Україні, його основні ідеї.

13) Робота з картою.

Розгляньте карту № 15 та вкажіть:

а) міста де діяли народницькі гуртки та райони охоплені революційною діяльністю народників;

б) які загальноросійські робітничі організації діяли в Україні, в яких містах?




Словник термінів.ph02736g

Народництво – радикальний напрям суспільно-політичного руху в Російській імперії ІІ половини ХІХ ст., мета якого – підготовка селянської революції, в ході якої будуть знищені феодальні пережитки.

Різночинці – міжстанова категорія населення Російської імперії; походили з різних соціальних верств, що переважно займалися розумовою працею; були носіями демократичної та революційної ідеології.



an00790_


e:\підручник\картинки\суд над первомартовцами.jpg


Віконце допитливих.


Суд над "першомартовцями"

Перовська Софія Львівна походила з дворянської сім'ї. У 18-річному віці пішла з дому. У 1869 поступила на Аларчинські жіночі курси, де заснувала кружок самоосвіти. У 1871-72 була в числі організаторів кружка «чайківців». Неабиякі організаторські здібності і вольові якості незмінно допомагали їй займати лідируюче положення в різних революційних співтовариствах. Для підготовки до «ходіння в народ» склала іспит на диплом народної вчительки, закінчила курси, фельдшерів. У січні 1874 була арештована, декілька місяців провела в Петропавлівський фортеці. Судилася по «процесу 193-х»(1877-78), але була виправдана. Брала участь в озброєній спробі звільнити осудженого по цьому процесу І. Н. Мишкіна, яка закінчилася невдачею. Влітку 1878 була знов арештована, відправлена до посилання в Олонецку губернію, але по дорозі бігла і перейшла на нелегальне положення.

У 1879 брала участь у Воронезькому з'їзді «Землі і волі», незабаром після якого організація розкололася на «Народну волю» і «Чорний переділ». З осені 1879 — член Виконавського комітету, а потім Розпорядливої комісії «Народної волі». У листопаді 1879 брала участь в підготовці вибуху царського потягу під Москвою. Грала роль дружини путнього обхідника Сухорукова (народовольця Л. Н. Гартмана); з будиночка, в якому вони поселилися, був проведений підкоп під полотно залізниці і закладена міна. Весною 1880 брала участь в підготовці замаху на царя в Одесі. При підготовці наступного замаху на імператора, 1 березня 1881 року, що закінчився царевбивством, керувала наглядовим загоном, а після арешту лідера партії А. І. Желябова очолила справу і довела його до кінця, особисто накресливши план розстановки метальників і подавши знак до дії на місці замаху. Сподіваючись звільнити арештованих товаришів після царевбивства, не покинула Петербург і була арештована. По процесу «першомартовців» Перовська була засуджена до смертної страти і повішена, став першою жінкою в Росії, страченій за політичний злочин.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал