Тема предмет І завдання науки «моніторинг земель»



Сторінка1/3
Дата конвертації10.03.2017
Розмір0.51 Mb.
  1   2   3
ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ

НАУКИ «МОНІТОРИНГ ЗЕМЕЛЬ»

Одним з головних завдань сучасної державної політики у сфері землекористування є забезпечення раціонального використання та охорони продуктивних земель на основі його екологізації, охорони і захисту землі як складової навколишнього природного середовища, збереження, примноження і відтворення її продуктивної сили як ресурсу.
Раціональне використання земель - це таке використання, яке відповідає її цільовому призначенню, забезпечує високу ефективність землекористування та охорону, спрямовану на запобігання необгрунтованого вилучення земель сільськогосподарського призначення, захист від антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Суть відтворення земельно-ресурсного потенціалу аграрного виробництва певною мірою можна трактувати, виходячи з класичного визначення суспільного відтворення як процесу постійного, безперервного відновлення виробництва, а також опосередкованих ним виробничих відносин. Проте таке трактування можна використати лише як аналогію. За його схемою відбувається ві- творення аграрного виробництва в цілому, у якому земля с лише одним, хоча й головним, засобом виробництва, що підлягає відновленню у загальному процесі. Однак, оскільки земля як засіб виробництва має особливості, що істотно відрізняють її від інших засобів сільськогосподарського виробництва, то й відтворення ЇЇ має свою специфіку і відбувається відмінними від інших засобів шляхами та методами.

Територіальна і продуктивна вичерпуваність земельних ресурсів, втрата ґрунтовим покривом самовідновлювальноїта самоочищу- вальної здатності є дуже гострою і надто складною для вирішення проблемою сучасного соціально-економічного розвитку.

Досвід розвитку землекористування свідчить, що без надійного контролю з боку держави за процесом використання землі відбувається зниження родючості ґрунтів, підвищується ступінь забруднення їх важкими металами, радіонуклідами та іншими шкідливими сполуками.



Землекористування - з економічної точки зору це суспільні відносини, пов'язані з використанням землі; з юридичної точки зору - це види, форми і порядок використання землі.

У цьому зв'язку актуальне значення набуває моніторинг земель, який спрямований на аналіз та оцінку впливу людської діяльності на ґрунти з урахуванням особливостей землекористування, наявності площ цінних сільськогосподарських угідь, хімічного, біологічного та радіоактивного забруднення, виникнення небезпечних інженерно-геологічних процесів і явищ та інших чинників, які негативно впливають на стан ґрунтів. При оцінці впливів на стан ґрунтів під час проведення моніторингу враховують генетичні види ґрунтів, характеристики їхнього гумусового складу, механічні і водно-фізичні властивості, ландшафтно-геохімічні бар'єри (накопичення і міграція речовин), родючість, ступінь розвитку процесів деградації ґрунтів та ін. Крім того, результати моніторингу земель дозволяють обґрунтувати заходи щодо запобігання або зменшення негативних впливів на ґрунти і зниження їхньої родючості, з рекультивації земель, які тимчасово вилучаються з використання, проведення робіт з поліпшення якості малопродуктивних земель тощо.

Моніторинг земель - це система спостереження за станом земельного фонду, в тому числі земель, розташованих у зонах радіоактивного забруднення, з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відведення й ліквідації наслідків негативних процесів.

Основним завдання моніторингу земель є прогноз еколого- економічних наслідків деградації земельних ділянок з метою запобігання або усунення дії негативних процесів.

Об'єктом моніторингу є весь земельний фонд країни, незалежно від форм власності на землю, тобто території землі, які піддаються антропогенному впливу.

Здійснення моніторингу земель відбувається у межах найменшої одиниці природно-територіального комплексу - фації, яка включає такі природні компоненти, як рельєф, клімат, ґрунт, рослинність тощо.

Моніторинг земель відрізняється від даних земельного кадастру інформаційним забезпеченням суб'єктів управління земельними ресурсами, що засвідчує перевищення встановлених допустимих норм антропогенного навантаження і про несприятливі (критичні) ситуації у використанні і охороні земель відносно фонового (стандартного) значення.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення чи припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі й землекористувачів.
Моніторинг земель як економічна наука спирається на закономірності, що виводяться іншими науками - ґрунтознавство, геологія, геоморфологія, біологія тощо. Питання, що розглядаються в навчальному курсі «Моніторинг земель», тісно пов'язані з теоретичними і практичними проблемами земельного менеджменту, землевпорядкуванням та державним контролем за використанням і охороною земель, грошовою оцінкою та ін. Ці зв'язки наук потрібні для розвитку системних, науково обґрунтованих основ оптимального використання та охорони земельних ресурсів. Моніторинг земель стоїть фактично на межі вище перелічених та інших наук, але як економічна наука він тісно пов'язаний з управлінням земельними ресурсами, оскільки є однією з важливих його функцій.

Управління земельними ресурсами - це діяльність, спрямована на організацію використання та охорони земель

Функції управління - це особливі види діяльності, що відображають напрями або цілі здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки та відношення людей в процесі життєдіяльності суспільства і управління ним.

До функцій управління відносяться:



  • вивчення і картографування земельних ресурсів;

  • землевпорядкування;

  • організація ведення державного земельного кадастру;

  • контроль за використанням і охороною земель;

  • моніторинг земель;

  • економічне регулювання раціонального землекористування;

  • законодавче та нормативне забезпечення;

  • вирішення земельних спорів;

  • експертиза вишукувальної та землевпорядної документації;

  • інноваційно-інвестиційна діяльність;

  • маркетингова діяльність;

  • розвиток інфраструктури ринку землі;

  • набуття, реалізація і припинення прав на землю;

  • гарантія прав на землю;

  • відповідальності за порушення земельного законодавства тощо.

Не можна недооцінювати значення кожної з наведених функцій, проте пріоритет у формуванні і функціонуванні земель належить моніторингу, який передбачає збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан земель, прогнозування їх змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень в системі управління земельними ресурсами.

Звідси, зміст функції моніторингу земель полягає у:



  • використанні матеріалів дистанційного зондування Землі;

Дистанційні методи вивчення (зондування) Землі - система вивчення земельних ресурсів, їх компонентів, чинників, що на них діють, за допомогою чутливих елементів і приладів, які перебувають на віддалі від досліджуваного об'єкта.

  • оновленні системи (мережі опорних пунктів) моніторингу земель на принципах її раціонального розміщення та репрезентативної щільності;

  • створенні мережі дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними ґрунтами;

включенні до системи моніторингу земель опорних пунктів земельних ділянок наукових установ, навчальних закладів та проектних організацій (ґрунтових, агрохімічних, ерозійних, меліоративних, геоботанічних, інженерно-геологічних тощо);

  • пріоритетному запровадженні геоінформаційних технологій та створенні відповідних баз даних, у яких використовуються уніфіковані процедури і методи збирання, накопичення, поновлення, зберігання, оброблення, користування і розповсюдження отриманої інформації;

  • впровадженні систем глобального позиціювання для оперативного визначення точного географічного положення ділянок прояву негативних процесів;

  • проведенні оцінки заподіяної шкоди земельним ресурсам та потенційних ризиків унаслідок надзвичайних екологічних ситуацій природного та техногенного характеру;

  • спостереженні за стабільністю продуктивного функціонування орних земель;

  • координації та концентрації кадрових і фінансових ресурсів у процесі вирішення завдань раціонального використання та охорони земель.

Першочергове значення моніторинг земель набуває у розв'язанні завдань збереження рівноваги.

Раціональне використання земель можливе лише на базі глибоких знань про стан ґрунтового покриву, специфіки родючості ґрунтів, їх економічних властивостей. Від використання ґрунтового покриву залежить використання біосфери загалом. Підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур, зростання виробництва зерна, кормів та іншої продукції можливо лише на основі застосування науково-обґрунтованої інформації системи моніторингу земель.

Моніторинг земель як наука пізнається в поєднанні теорії і практики. Теорія висвітлює шлях практиці, практика ж підтверджує правомірність чи безпідставність теоретичних положень.

Мета курсу «Моніторинг земель» полягає в формуванні у студентів системи знань щодо оцінки екологічного стану земельних ресурсів, виявлення кризових ситуацій та прийняття управлінських рішень направлених на поліпшення екологічної ситуації в землекористуванні.

Предметом дисципліни є методика оцінки екологічного стану земельних ресурсів та виявлення кризових ситуацій.

Задачі курсу «Моніторинг земель»:


  • розкрити сутність моніторингу земель як багатоцільової інформаційної системи спостережень, аналізу, діагнозу й прогнозу стану земельних ресурсів під впливом природних та техногенних факторів;

  • обґрунтувати теоретичні і практичні рекомендації щодо прогнозу розвитку економіки землекористування в динаміці якісних змін стану ґрунту;

  • ознайомити з аналітичними й синтетичними напрямками виявлення кризових ситуацій та прийняття управлінських рішень направлених на поліпшення екологічної ситуації в землекористуванні.

Студенти повинні знати систему нормативно-правових актів і нормативних показників, які стосуються питань оцінки екологічного стану земельних ресурсів та виявлення кризових ситуацій; моніторингу земель кризового стану.

Студенти повинні вміти використовувати нормативну базу для виявлення кризових явищ і обґрунтування заходів регулювання, адекватних екологічному стану земель.

Майбутній фахівець зі спеціальності 7.070906 - Землевпорядкування та кадастр, повинен вміти використовувати матеріали ґрунтових досліджень при плануванні заходів для отримання сталих врожаїв сільськогосподарських культур, організації території землекористування, обґрунтування сівозмін, системи обробітку ґрунту, системи удобрення, тощо.

ТЕМА 3. ЗЕМЕЛЬНИЙ ФОНД УКРАЇНИ ЯК ОБ'ЄКТ МОНІТОРИНГУ

Земельний фонд України складає 60,36 млн. га угідь. При цьому питома вага земель сільськогосподарського призначення складає 70,1 % або 42337,6 тис. га: ріллі 32544,1 тис. га, сіножаті і пасовища відповідно 2410,2 тис. га і 5528,5 тис. га (табл. 3).

Таблиця З

Земельний фонд України станом на 01.01.2007

Угіддя

Площа, га

%

орні землі

32857,5

54,7

багаторічні насадження

963,0

1,7

пасовища та сіножаті

7789,5

12,9

деревно-чагарникові насадження

322,0

1,6

лісові площі

10075,6

15,6

болота

944,1

1,6

під водою

2428,1

4,0

інші землі

4975,0

7,9

Загальна площа

60,36

100


Земля є основним національним багатством, що перебуває під собою особливою охороною держави.

Ст. 14 Конституції України

Територія України найбільша з європейських країн (друге місце за величиною посідає Франція, третє - Іспанія). Площа України вдвічі більша за площу Польщі, у п'ять разів - за площу Греції і в двадцять разів - за площу Бельгії. Площа чорноземних ґрунтів складає 30% світових запасів чорноземів. Зразок цих ґрунтів взятий із Добровеличківського району Кіровоградської області, як "Еталон чорнозему", знаходиться у Парижі в Лабораторії земельних ресурсів Європи.

Протяжність території України із заходу на схід складає - 13- 16 км; з півночі на південь - 893 км. При цьому довжина кордону, який є одним із найдовших у Європі складає 6500 км (приблизно 1/6 довжини земного екватора) з них 1050 км - морські кордони.

Крайні пункти:


  • на півночі - с. Грем'яч (Чернігівська область),

  • на півдні - мис Сарич (Автономна Республіка Крим),

  • на заході - м. Чоп (Закарпатська область),

  • на сході - Червона Зірка Міловського району (Луганська область).

Маючи багатоцільове використання, земля є головним засобом виробництва у сільському і лісовому господарстві та просторово- територіальним базисом розміщення і розвитку продуктивних сил і місцем розселення людей.
Виробництво - це форма бізнесу, що поєднує і перетворює ресурси в матеріальні цінності.

Земля, разом із трудовими ресурсами і засобами виробництва, створеними людиною, представляє основу соціально-економічного, культурного, політичного розвитку народу.

Земельні ресурси, з використанням яких формується 95% обсягу продовольчого фонду та дві третини фонду товарів споживання, по праву вважаються первинним чинником виробництва, фундаментом економіки України.

Земля як об'єкт управління - це багатовимірне "тіло". З природно-екологічної точки зору вона є матерією, фізичним тілом. Засобом виробництва вона стає лише після того, коли починає функціонувати в процесі виробництва.



Об'єкт (лат. objectum - предмет) - предмет, явище, факт, яке необхідно вивчити, розглянути.

Іншими словами, будучи природним потенційним знаряддям виробництва, земля виступає у сільському господарстві як засіб праці тільки тоді, коли вона управляється людиною і використовується для задоволення її життєво необхідних потреб.

У географічному контексті поняття "земля" розглядається як уся поверхня планети, що розподілена між державами і є ознакою їх цілісності. Історичний характер розвитку земельних відносин засвідчив, що землю не можна розглядати у відриві від екології, яка вивчає властивості землі у взаємодії з іншими компонентами природи як важливими складовими біосфери.
Екологія (походить від двох грецьких слів - oikos, що означає дім, помешкання, місце перебування та logos - наука) - наука про взаємовідносини людини, тварин, рослин і мікроорганізмів між собою і навколишнім середовищем.

З політико - економічної точки зору земля виступає у ролі засобу виробництва, поєднуючи в собі властивості і функції предмета і засобу праці. Але її роль в сільському господарстві у порівнянні з іншими галузями виробництва дуже відмінна. Якщо у всіх інших галузях виробництва вона виконує пасивну роль, функціонує як фундамент виробництва, то у сільському господарстві вона виступає і як предмет праці, і як знаряддя виробництва, за допомогою якого людина вирощує необхідні їй культури. Це дає всі підстави вважати землю у сільському господарстві головним засобом виробництва.

Як предмет і знаряддя праці виступає тільки ґрунт, який у поєднанні із широким спектром природних умов (світла, тепла, вологи, рельєфу та ін.) визначає його основну властивість - родючість.
Ґрунт - надзвичайно складне утворення за хімічними та фізичними властивостями, яке забезпечує рослини елементами живлення і водою.

Товщина ґрунтового покриву становить від 15-20 см до 2-3 м. В. Вернадський називає ґрунт «біокосним» тілом і «благородною іржею», оскільки він є результатом дії живої і неживої природи.



Екологічні функції ґрунтів і ґрунтового покриву:

  • забезпечення функції життя (акумулюють елементи живлення, воду, створюють умови для вкорінення рослин, життя тварин);

  • забезпечення взаємодії великого геологічного і малого біотичного колообігів речовин;

  • регулювання хімічного складу атмосфери і природних вод;

  • регулювання інтенсивності біосферних процесів;

  • накопичення гумусу і зв'язаної з ним енергії;

  • захист літосфери від інтенсивного руйнування гірських порід під дією екзогенних чинників.

  • ґрунт - незамінний природний ресурс.

Недосконалість двигунів внутрішнього згорання супроводжується забрудненням

ТЕМА 4. ЗМІСТ І СТРУКТУРА СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ ЗЕМЕЛЬ



Моніторинг земель - важлива функція управління у сфері використання та охорони земель.

Зміст моніторингу земель випливає із завдань, які поставлені перед Держкомземом України в „Положенні про моніторинг земель", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України під 20 серпня 1993 р. № 661 (зі змінами, внесеними згідно з поста- поною Кабінету Міністрів України від 26.12.2003 р. № 2041) та в Положенні про державний моніторинг навколишнього природного середовища", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. № 785 (рис. 4).

Моніторинг земель є складовою частиною моніторингу стану екологічної мережі, яка являє собою систему спостережень за змінами компонентів довкілля в межах екологічної мережі з метою своєчасного виявлення негативних тенденцій у їх стані, оцінки можливих наслідків таких змін, прогнозування, запобігання негативним процесам, ліквідації їх наслідків.

Довкілля - середовище життя, трудової діяльності населення.

Структура моніторингу земель складається (рис.5) із систематичних спостережень за станом земель (зйомки, обстеження), виявлення змін, а також оцінки: стану використання угідь, полів, земельних ділянок; процесів, пов'язаних зі змінами родючості грунтів (розвиток водної і вітрової ерозії, втрата гумусу, погіршення структури ґрунту, заболочення і засолення), заростання сільсько-господарських угідь, забруднення земель пестицидами, важкими



Рис. 4. Зміст моніторингу земель.

металами, радіонуклідами та іншими токсичними речовинами; стану берегових ліній річок, озер, морів, заток, лиманів, водосховищ, гідротехнічних споруд; процесів, пов'язаних з утворенням ярів, зсувів, сельовими потоками, землетрусами, карстовими, кріогенними та іншими явищами; стану земель населених пунктів, територій, зайнятих нафтогазодобувними об'єктами, очисними спорудами, гноєсховищами, складами паливно-мастильних матеріалів, добрив, стоянками автотранспорту, захороненням токсичних промислових відходів і радіоактивних матеріалів, а також іншими промисловими об'єктами.

Рис. 5. Структура моніторингу земель.



Забруднення земель - процес надмірної концентрації в ґрунті й на його поверхні шкідливих речовин і сполук для життєдіяльності рослин і живих організмів.

Структура моніторингу земель згідно з адміністративно - територіальним поділом має такі рівні: моніторинг земель України;

моніторинг земель Автономної Республіки Крим; моніторинг земель областей; моніторинг земель районів і міст; моніторинг землеволодінь і землекористувань.

Моніторинг земель забезпечує природоохоронний, ресурсо- ощадний та відтворювальний характер раціонального використання земельних ресурсів, передбачаючи збереження ґрунтів і обмеження негативного впливу на них.

До завдань моніторингу земель належать:

довгострокові систематичні спостереження за станом земель;

аналіз екологічного стану земель; своєчасне виявлення змін стану земель,

оцінка цих змін, прогноз і вироблення рекомендацій щодо запобігання негативним процесам та усунення їх наслідків;

інформаційне забезпечення ведення державного земельного кадастру, землеустрою, державного контролю за використанням та охороною земель та ін.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил.

Інформація про стан земельних ресурсів та їх використання, яку отримано у процесі ведення моніторингу, нагромаджується в архівах і банках даних автоматизованої інформаційної системи. На основі зібраної інформації і результатів оцінки стану земель складаються оперативні зведення, наукові прогнози і рекомендації, які направляються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та інших державних органів для

вжиття заходів щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків. Отримані матеріали об'єктивно характеризують фізичні, хімічні, біологічні процеси у навколишньому середовищі, рівень забруднення ґрунтів, що дає можливість органам державного управління пред'являти до землекористувачів вимоги щодо усунення правопорушень у сфері використання та охорони земель.

В постанові Кабінету Міністрів України «Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища» від 23.09.1993 № 785 приведено перелік відомств, які надають інформацію для проведення оцінки екологічного стану земель.

Для виконання функції моніторингу в структурі центрального апарату Держкомзему створено Управління моніторингу земель. На місцях контроль покладений на обласні, Київське і Севастопольське міські управління земельних ресурсів та районні відділи земельних ресурсів. Голова держкомзему, начальники обласних, Київського, Севастопольського міських управлінь земельних ресурсів є головними держінспекторами по використанню та охороні земель, а їх заступники - заступниками відповідних держінспекторів. Начальники райвідділів - є інспекторами по використанні земель районів, а їх заступники- заступниками держінспекторів по використанню та охороні земель районів.

На сучасному етапі просторово-тимчасові спостереження за ґрунтами покладаються на Державний комітет України із земельних ресурсів за участю Міністерства аграрної політики України, Комітетів по водному і лісовому господарствах, Української академії аграрних наук і її мережі інститутів і обласних дослідних станцій, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Державної гідрометеорологічної служби, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Національного космічного агентства України та інших зацікавлених міністерств та відомств.



Державний комітет із земельних ресурсів України веде спостереження за:

структурою землекористування і землеволодіння;

трансформацією земель залежно від цільового призначення;

станом та якістю ґрунтів і забрудненням ландшафтів;

станом зрошуваних і осушених земель, а також земель з ознаками вторинного підтоплення і засолення;

станом берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток.

Органи Держкомзему надають усім заінтересованим суб'єктам системи моніторингу інформацію про стан земельного фонду, структуру землекористування, трансформацію земель, заходи щодо запобігання негативним процесам і ліквідації їх наслідків.

До організацій, які володіють інформацією про стан земельних ресурсів області, належать:

обласні ДП „Науково-дослідні та проектні інститути землеустрою УААН";

станції хімізації сільського господарства;

санепідемстанції;

управління охорони природи;

управління земельних ресурсів;

управління лісового господарства;

гідрогеологомеліоративні експедиції;

облводгосп та центри комплексного використання водних ресурсів.

Виходячи із завданнь управління використанням і охороною земель, результати моніторингу повинні випливати з результатів антропогенних дій, які призводять до зміни в ландшафтах.

Склад земель України класифікується залежно від цільового призначення, види антропогенних навантажень (АН) те ж пов'язані з цільовим призначенням земель, а саме :

сільськогосподарське АН - для земель сільськогосподарського призначення;

житлове АН - для земель житлової та громадської забудови;

промислове AH - для земель промисловості;

лісогосподарське АН - для земель лісового фонду тощо. Сільське АН поділяється на підвиди:

землеробське;

тваринницьке;

агрохімічне;

меліоративне та ін.



Землеробство - основна галузь сільськогосподарського виробництва, яка об'єднує рослинництво, кормовиробництво, овочівництво, плодівництво, виноградарство тощо.

У Законі "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначена компетенція щодо здійснення земельного контролю органів виконавчої влади.

Державний контроль за використанням земель - забезпечення дотримання всіма державними й громадськими органами, а також підприємствами, установами, організаціями і громадянами вимог земельного законодавства з метою ефективного використання та охорони земель.

В статті 8 Закону визначена компетенція спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань аграрної політики під час проведення моніторингу родючості ґрунтів. До компетенції цього органу Законом віднесені:

1) організація розробки та впровадження загальнодержавних і регіональних програм із збереження, відтворення та охорони родючості ґрунтів;

розробка та впровадження ґрунтозахисних та екологобезпечних технологій виробництва сільськогосподарської продукції;

спостереження за зміною показників якісного стану ґрунтів у результаті здійснення господарської діяльності на землях сільськогосподарського призначення;

проведення моніторингу родючості ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення;

формування національного, регіонального та місцевих інформаційних банків даних про стан ґрунтів земель сільськогосподарського призначення;

ведення балансу потреби і надходження пестицидів та агро- хімікатів в Україну, погодження технічних умов та питань щодо їх ввезення;

розробка і сприяння впровадженню механізму економічного стимулювання застосування ґрунтозахисних технологій та підвищення родючості ґрунтів;

подання органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування клопотань про обмеження чи припинення робіт, які ведуться з порушенням агротехнічних та ґрунтозахисних технологій;

підготовка експертних висновків і участь у розгляді справ щодо порушень законодавства України про пестициди та агро- хімікати у сфері охорони і відтворення родючості ґрунтів;

вирішення інших питань відповідно до закону.

Міністерство аграрної політики (точніше Державний центр з охорони родючісті ґрунтів і його підрозділи в кожній області) охоплює спостереженнями всі площі сільськогосподарських угідь. Періодичність спостережень - один раз у п'ять років. За період, починаючи з 1966 року усього проведено сім турів за показниками: кислотність ґрунту, гумус, рухомі форми азоту, фосфору і калію. В останні роки вибірково досліджували вміст важких металів у ґрунті і рослинній продукції. При цьому зразки відбирались з глибин 0-20 і 20-40 см. До 1990 p. щорічні плани спостережень виконувалися повністю, а в наступні - від ЗО до 100%.

Комітет по водному господарству (гідрогеологомеліоративні експедиції на зрошуваних і осушуваних територіях) спостерігає за рівнем і мінералізацією ґрунтових вод, сольовим складом, забрудненням вод і ґрунтів та інших фізико-хімічними показниками. Періодичність вимірів для більшості показників - щорічна або кілька разів на рік.

Комітет лісового господарства приєднався до європейської системи, що передбачає реалізацію широкої програми спостережень (рН, валові і рухомі форми азоту, фосфору, калію, кальцію, магнію, інших елементів, обмінна ємність) у регулярній мережі 16x16 км.

Українська академія аграрних наук і її мережа інститутів і обласних дослідних станцій, головним чином, підтримує тривалі польові досліди з вивчення впливу на ґрунт добрив, обробітку, меліорації. Деякі з дослідів мають унікальний за тривалістю (понад 100 років) і змістом характер. Більшість з них входить до EUROSOMNET (європейської мережі). Характерною рисою багатьох дослідів є широка програма спостережень, включаючи фізичні, біологічні властивості, що практично ігнорувалися в інших мережах.

Міністерство з надзвичайних ситуацій здійснює радіологічний моніторинг на територіях, що зазнали впливу під час Чорнобильської аварії.

Державна гідрометеорологічні служба, Міністерство охорони здоров'я та інші - проводять обмежену кількість спостережень за ґрунтом.

Контроль який здійснює Мінекології є надвідомчим. Для здійснення контрольної функції в структурі Мінекології було створено Державну екологічну інспекцію. До складу Державної екологічної інспекції входять Головна екологічна інспекція, інспекція охорони Чорного і Азовського морів та екологічна інспекція відповідних тер органів Мінекології АРК, областей, міст Києва і Севастополя.

Певні контрольні повноваження надвідомчого характеру в сфері земельних відносин мають також органи інших міністерств, зокрема органи державного санітарного нагляду Міністерства охорони здоров'я України (в частині дотримання санітарного законодавства при використанні земельних ділянок); органи Держбуду (в частині контролю за забудовою територій міст) та інші.



Вибір параметрів контролю для всіх вище вказаних установ та організацій проводиться залежно від необхідності:

встановлення критеріїв оцінки стану ґрунтів і визначення допустимих меж, після яких ґрунт переходить у критичний стан;

глибокого вивчення основних функцій ґрунтового покриву;

вивчення еволюції сучасних ґрунтоутворювальних процесів;

вивчення інтенсивності процесів руйнування ґрунтів;

дослідження основних режимів у ґрунтах;

вивчення зміни структури ґрунтового покриву;

встановлення кількісних величин трансформації земельних угідь;

оцінки темпів деградації ґрунтового покриву;

встановлення кількісних величин зміни основних властивостей ґрунтів;

встановлення інтенсивності площинного змиву і глибинного розмиву;

визначення сучасного стану меліорованих територій і оцінки темпів зміни основних показників осушених земель за різної інтенсивності осушення;

оцінки ефективності родючості ґрунтів.

Деградація ґрунту - поступове погіршення, втрата якостей ґрунту.

Так, наприклад, зміни в стані ґрунтів фіксуються за наступними показниками:

зміна запасів гумусу;

зміна рН ґрунту (кислотність, лужність);

зміна утримання мікроелементів у ґрунті;

розвиток водної і вітрової ерозії;

деградація ґрунту на пасовищах (збитість і закупинення);

підтоплення земельних угідь, заболочення і перезволоження земель, засолення ґрунтів, заростання угідь чагарником;

забруднення грунту пестицидами, важкими металами, хімічними і радіоактивними елементами та іншими токсикантами;

зміни стану меліорованих земель.

Періодичність контролю залежить від динаміки показників у природних і антропогенних об'єктах.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал