Тема Підприємець та його роль у ринковій економіці



Скачати 310.45 Kb.
Дата конвертації07.01.2017
Розмір310.45 Kb.
Тема 1. Підприємець та його роль у ринковій економіці

Якщо хочете мати успіх,

Ви повинні мати такий вигляд,

як ніби Ви його маєте.

Т. Мур

Підприємець, підприємництво. Функції і риси підприємця. Господарський кодекс України.



  1. Хто такий підприємець? Спільне та відмінне у поняттях підприємець, бізнесмен, комерсант, менеджер, новатор, господар, власник.

  2. Зміст і мета підприємницької діяльності.

  3. Функції підприємця. Роль підприємницької діяльності у розвитку економіки.

  4. Свобода та принципи підприємницької діяльності. Права та відповідальність суб’єктів підприємництва. Хто може здійснювати підприємницьку діяльність в Україні?

Заняття 1. Підприємництво розвивалося в руслі розвитку відносин власності, засобів виробництва

У римському праві “підприємництво” розглядалося як заняття, справа, діяльність, особливо комерційна. Під підприємцем розуміли орендаря, людину, яка була зайнята суспільним будівництвом.

У середні віки поняття “підприємець” вживалося в декількох значеннях. Перш за все під цим розумілися особи, зайняті зовнішньою торгівлею. Підприємцями також вважали організаторів парадів, балаганів і вистав.

В економічній літературі поняття “підприємець” вперше з’явилось у “Всезагальному словнику комерції”, виданому в Парижі у 1723 році, і визначало людину, яка “бере на себе зобов’язання з виробництва або будівництва об’єкта”.

Як науковий термін поняття “підприємець” з’явилося у роботах відомого англійського економіста початку XVIII ст. Р. Кантільона. Він розробив першу концепцію підприємництва і підприємцем вважав людину, яка діє в умовах ризику, у зв’язку з тим, що торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купують товар за визначеними цінами, а продають за невідомими.

Француз К. Бордо (фізіократ) пішов далі Р. Кантільона. Він відзначав, що підприємець має володіти відповідним інтелектом, тобто різною інформацією та знаннями. Інший французький економіст, Тюрго, вважав, що підприємець повинен володіти не тільки відповідною інформацією, але й капіталом.

Він визначив, що капітал є основою всієї економіки, прибуток - мета підприємця, основа розвитку виробництва. А. Маршал та його послідовники велику увагу приділяли організаційній функції підприємця й вважали, що не кожен бажаючий може ним бути.

Досить просте і глибоке визначення підприємництва дає В.І. Даль. Він пише, що займатися підприємництвом (“предпринимать”) означає “затіяти, рішитись на виконання якоїсь нової справи, приступити до здійснення чогось вагомого”.

Підприємець і підприємництво розглядаються як взаємопов’язані поняття.

Таким чином, підприємництво - особливий стиль економічної поведінки, в основі якої знаходиться постійний пошук нових виробничих можливостей і ресурсів.



Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність, пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг і заняттям торгівлею з метою одержання прибутку. Поняття “підприємництво” дуже близьке за значенням до поняття “бізнес” (від англійського Ьизіпезз - комерційна діяльність, справа, заняття). Бізнес - це будь-яка діяльність (справа), що приносить дохід або дає іншу вигоду. Бізнесменом може вважатися ділова людина, що

Основні поняття. Ключові питання.

власноруч проводить будь-які операції з вигодою для себе; власник грошей, які перебувають в обігу та приносять дохід; власник акцій організації, членом якої він може не бути, але одержує дохід на свої акції тощо. Підприємництво - приватний вид бізнесу, пов’язаний з виробництвом товарів чи створенням послуг, що передбачає реалізацію нововведень, вкладання у них власних коштів і взяття на себе особистого ризику.


Підприємницька діяльність має місце й у сфері торгівлі. У цьому випадку вона пов’язана з пошуком нових ринків збуту товарів, нових методів доставки товарів до споживача, знахідок у галузі реклами тощо. Підприємець може закупити товар на одному ринку з метою перепродажу його на тому ринку, який не спроможні наситити місцеві виробники. Це нічого спільного не має зі спекуляцією, яка означає купівлю і продаж товару на тому ж ринку через певний проміжок часу. Наприклад, якщо українська фірма закупила в Грузії апельсини і продає їх в Україні за вищими цінами, то це звичайна комерційна операція. Якщо ж ця фірма вилучила з місцевого ринку товар, щоб згодом перепродати його, - це спекуляція.
Підприємництво - це універсальне людське вміння, тому за певних умов підприємцем може бути кожна людина.
Характерні риси підприємця:
• легкість спілкування з оточенням;

• обов’язковість;

• здатність знаходити різні можливості для втілення своєї ідеї;

• наполегливість у роботі та дисципліна;

• незалежність і впевненість у собі;

• гнучкість і стійкість до стресів;

• готовність до дій та вміння робити висновки і приймати рішення.
Підприємець мусить добре засвоїти знання і виробити вміння:
• як починати свій бізнес;

• як поводитись із сучасною офісною технікою;

• як керувати фірмою;

• як укладати угоди;

• як шукати покупців на свій товар і як його продавати;

• як правильно встановлювати ціни;

• яку рекламу використовувати для свого товару, як це робити і коли.
СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ПІДПРИЄМЦЯ
1. Необхідно мати:

•здібності (організаційні, підприємницькі, педагогічні);

• знання (економічні, юридичні, технічні, психологічні, політичні, з менеджменту, культури);

• індивідуальні риси (відповідальність, цілеспрямованість, ініціативність, наполегливість, працездатність, дисциплінованість, працелюбність);

• здоров’я;

• досвід.


2. Необхідно думати:
стратегічно, економічно, просторово, системно, логічно.
3. Необхідно знати:
•стратегію і тактику об’єкта управління (ринок споживачів, конкурентів і становище підприємства на ринку, стратегію, цілі й завдання підприємства, способи реалізації стратегії та нормалізації діяльності підприємства);

•методи управління (економічні, адміністративні, соціально-психологічні, персоналом, фінансами, технологією, ринком, обсягом продукції, якістю, часом);

• об’єкт управління (організаційну структуру, структуру товару, структуру основних фондів і обігових коштів, структуру персоналу і засоби мотивації до праці, головних постачальників і споживачів товару);

• систему, до якої входить об’єкт управління (асоціацію, акціонерне товариство, виробниче об’єднання, концерн, спільне підприємство);

• систему контактів об’єкта управління (споживачів товару (замовника), конкурентів на ринку постачальників сировини, енергетичних ресурсів, банки, біржі, підприємства, фірми, інспекції (податкову, безпеки праці, екологічну, санітарну, пожежну, митну, профспілкову), громадські організації регіону).
4. Слід дотримуватися:
законів, кодексу честі.
5. Необхідно вміти:
визначати стратегію підприємства, ставити цілі та завдання, ризикувати, аналізувати, планувати, передбачати, керувати персоналом, фінансами, виробництвом, якістю, знаходити компромісні рішення.
Формула успіху в бізнесі виглядає так:
Особистість + Ідея + Ресурси = Успішний бізнес.
ЩО НЕОБХІДНО, ЩОБ СТАТИ ПІДПРИЄМЦЕМ?
Люди, що починають власну справу і працюють на власному підприємстві, відрізняються від тих, хто проводить своє життя у сумлінній праці на інших. Тут ми розглянемо деякі риси, характерні для підприємців.
їм властиво бачити можливості. Вони передбачають потребу в отриманні нового продукту або послуг і одразу приступають до втілення ідеї. Те, що вони пропонують, не обов’язково повинно бути новим чи оригінальним, але це має бути чимось, що будуть купувати. Часто підприємці починають з того, що концентрують свою увагу на суспільному інтересі, а потім вдаються до пошуку товару або послуг, щоб потім впровадити це на ринку.
Вони не уникають старанності в роботі. Хтось сказав: “Якщо ви працюєте всього 8 годин на день, то це праця просто за харчування. Працюючи довше, ви працюєте на власний добробут”.
Підприємцям властиво сумлінно працювати й у вихідні, до пізньої ночі або раннього ранку, коли інші солодко сплять. Вони не рахуються із часом; їх цікавлять результати, включаючи, безперечно, прибуток.
їм властива самодисципліна. Вони не тільки працюють довгі години, але також здатні концентруватися на одному завданні впродовж тривалого проміжку часу. Вони продовжують діяти, коли інші втрачають сили або їм це набридає. Коли проект - ваше дитя, він вас не обтяжує і не втомлює. Однак, якщо вам властиво швидко “згоряти”, варто подумати про те, що підприємництво - не ваша справа.
Підприємці цінують свою незалежність. Вони віддають перевагу можливості залишитися наодинці з самими собою і приймати власне рішення. Потрапляючи в умови великих організацій, ці люди стають упертими тугодумами. Багатьох звільняють з рутинної роботи, а причина часто полягає у небажанні бути підлеглим.
Зайнявшись підприємництвом, вони, однак, нерідко стають діяльними учасниками групової гри і заслуговують підтримку та повагу людей, які є їх підлеглими.

Вони достатньо впевнені у собі. Підприємець повинен бути впевненим у собі для того, щоб знайти сили переживати невдачі. Він може поставити на карту все, чим володіє. Один інженер, який вчинив саме так, щоб заснувати власну справу, сказав: “Я знав: якщо мені не пофортунить, я все одно залишуся самим собою”.


Багато процвітаючих підприємців мають свою історію невдач та успіхів. Особливими людьми робить їх те, що вони здатні зібратися з силами і розпочати усе з нуля, оскільки вірять у себе.
їм властива гнучкість. Після того, як ви розпочинаєте свою справу, вона проходить через певні етапи розвитку. Спочатку вам доводиться робити усе самому. Пізніше вам доводиться доручати частину роботи іншим, шукати джерела забезпечення, знаходити можливості залишатися конкурентоздатним. Ці різні етапи потребують нового досвіду й знань, а залишатися “на гребені” означає постійно пристосовуватися до нових обставин.
Вони здатні до розважливих висновків. Мудрі рішення є складовою будь-якого успіху. У бізнесі необхідно не тільки вміти приймати виважені рішення, але й уміти діяти миттєво.
Багато людей хвилюється в момент вибору, якщо у них на цей час не вистачає усіх складових; часто занадто багато часу й уваги приділяють розробці дріб’язкових питань. Удачливий підприємець покладається на інтуїцію та довірених радників, що дозволяє йому швидко приймати рішення.
їм властива стійкість до стресів. Світ сьогодні сповнений стресами, і людям, які займаються бізнесом, припадає їх вагома частка. Після довгих годин виснажливої праці багато талановитих бізнесменів знімають перманентний стрес за допомогою спорту або різних видів захоплень, які варіюються, починаючи з колекціонування марок і закінчуючи грою на гітарі. Є й такі, що працюють до самого ранку і, незважаючи на це, мають чудовий вигляд. Для них робота не є тягарем.
Секрет полягає в умінні знаходити золоту середину в праці та грі, яка надає можливість вписатися в потрібні рамки і наснагу для подолання труднощів у бізнесі.
їм властиве прагнення до дії. Більшість важливих речей зводиться до одного руху до успіху. Це означає - добре займатися справою в ім’я самої цієї справи, а не в ім’я вищих нагород. Концентрація на винагороді знижує прискорення. Справжньому підприємцю покупка нового автомобіля або будинку не так важлива, як найкращий павільйон на ярмарку або найкращий магазин. Гроші мають велике значення, однак це пояснюється тим, що в бізнесі вони допомагають зберегти очки.

Заняття 2. Зміст підприємницької діяльності Мета підприємницької діяльності

З метою забезпечення своєї життєдіяльності суспільство має виробляти багато різноманітних, необхідних людині речей, надавати численні послуги, виконувати різні роботи, організовувати обмін товарів. Але для того, щоб забезпечити людей усім необхідним, слід так організувати цю роботу, аби в ній були зацікавлені всі - виробники, працівники сфери обслуговування, торгівлі й саме суспільство. Накопичений світовий досвід переконує, що найбільш вдалою формою такої організації праці й обміну є вільний ринок, тобто коли виробник виготовляє ту продукцію, яка користується попитом на ринку, потрібна людям.

В основі ринкових відносин лежать товарно-грошові відносини за схемою виробник - товар -споживач, де обмін товарів проводиться за грошовим еквівалентом. У цих відносинах основним регулятором є потреби людей - особисті, культурно-побутові та будь-які інші. Саме ці суспільні потреби визначають спрямованість виробництва, його характер, зміст, структуру, тобто виробництво значною мірою зумовлене ринком, його потребами.

Для сприяння розвитку ринкових відносин і ринкової економіки необхідні певні соціально-економічні умови, які нині намагається створити наша держава Україна. Це передусім проголошення державного суверенітету України, прийняття закону про економічну самостійність України і, нарешті, проголошення Акта незалежності України та прийняття низки важливих законів. Ці надзвичайно великої ваги документи закладають підвалини для розвитку ринкових відносин, для поступового переходу до ринкової економіки. Ринкова економіка зумовлює необхідність свободи підприємницької діяльності, за якою структура і характер суспільного виробництва визначатимуться попитом товару. У свою чергу попит на ту чи іншу продукцію зумовлюватиметься потребами громадянського суспільства. Отже, ринкова економіка - це не хаотичне виробництво, коли кожен підприємець виробляє ту продукцію, яка йому заманеться. Суспільне виробництво за умов ринкової економіки підпорядковане досить суворим законам ринку - виробляти те, що потрібно людям. Неякісна, морально застаріла, малоефективна, екологічно небезпечна, енерго- та матеріаломістка продукція за умов ринку попитом користуватися не буде і, отже, не буде стимулу для її виробництва. Але досягти цього можна лише за умови вільної ринкової конкуренції, коли однакову продукцію вироблятимуть кілька підприємств, які змагатимуться між собою за конкурентоспроможність своєї продукції, за оволодіння ринком. Саме ці фактори спонукають необхідність створення найбільш сприятливих організаційно-правових умов, передусім для широкого розгортання вільної підприємницької діяльності в Україні. Це один з найважливіших шляхів підвищення ефективності суспільного виробництва, насамперед його технічного рівня, і зрештою добробуту народу України. Такий шлях випробуваний багаторічним досвідом країн з високорозвинутою ринковою економікою.

Зрозуміло, що не будь-яка діяльність визнається підприємницькою чи підприємництвом. Тоді постає питання: “А яка саме?”. Стаття 42 Господарського кодексу України дає визначення цього поняття: “Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У той же час під господарською діяльністю “розуміється діяльність суб’єкта господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленя та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність” (Ст. З ГКУ).



Отже, підприємець - це громадянин або організація, що здійснює підприємницьку діяльність.

Наведене визначення підприємництва містить певні правові ознаки підприємницької діяльності. По-перше, це діяльність за власного ініціативою, яку виявив сам підприємець. Звичайно, ця ініціатива зумовлюється певними фактичними обставинами - відсутністю товару чи послуг, великим попитом на ці товари й послуги, наявністю сировини або інших можливостей виготовити ці товари чи надати послуги, використати виробничі відходи на користь людям тощо. Він виявив підприємливість, тобто придумав спосіб задовольнити потреби людей з вигодою для себе. Саме підприємницька діяльність розрахована на винахідливість людей, на їхню ініціативу, розсудливість, пошуки способу заробити гроші, але в межах закону. Тому підприємці - люди винахідливі, ініціативні, здатні на рішучі й сміливі дії, люди, які постійно перебувають у пошуку більш раціонального підприємництва. Як тільки підприємець втратить ініціативу, він перестане ним бути, адже його обійдуть більш кмітливі конкуренти.

По-друге, підприємницька діяльність започатковується за самостійною ініціативою. Це означає, що підприємець може розраховувати лише на власний розум, свої можливості й здібності, власні матеріальні та фінансові ресурси. Звичайно, держава сприятиме його підприємницькій діяльності. Але розраховувати на те, що держава забезпечить його сировиною і всім необхідним, знайде споживачів тощо, він не може, цього не буде. Сам думай, де знайти сировину та інші матеріали, як виробити продукцію, як і кому її збути, яким транспортом і куди її доставити. Підприємцю доведеться самостійно господарювати, самостійно розв’язувати безліч складних господарських проблем. Держава не може і не повинна займатися господарюванням. Це справа підприємців, на самостійну ініціативу яких держава розраховує і сприятиме її розвитку.

По-третє, підприємницька діяльність має систематичний характер, тобто здійснюється постійно впродовж більш-менш тривалого строку. Одноразова дія з виготовлення певного товару чи надання послуг не є підприємництвом. Підприємницька діяльність, як правило, є основною діяльністю підприємця, якій він віддає свої здібності, розум, час, винахідливість тощо. Вона є постійним джерелом його доходу чи прибутку. Разом з тим, це не означає, що систематична підприємницька діяльність даного підприємця є єдиною формою його діяльності. Він може займатися будь-якими іншими формами діяльності, у тому числі й підприємницькою. Один і той же підприємець може виготовляти продукцію, організовувати торгівлю нею, надавати послуги з її обслуговування, бути викладачем у школі чи вузі.

По-четверте, підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик. Це означає, що сам підприємець бере на себе будь-які наслідки своєї підприємницької діяльності - як позитивні, так і негативні. Успішна підприємницька діяльність принесе йому прибутки, які є метою будь-якого підприємництва. Якщо ця діяльність буде не дуже успішною або навіть збитковою, то всі збитки падають на самого підприємця. При цьому слід мати на увазі, що ці негативні наслідки припадають на долю незалежно від того, винен він у цьому чи ні. Можливе й таке, що збитки настали від обставин, які не залежали від самого підприємця. Проте ці негативні наслідки бере на себе підприємець аж до банкрутства.

Збиткові наслідки падають на підприємця і тоді, коли його спіткала біда, якесь стихійне лихо або просто невдалий збіг обставин. Наприклад, сталася пожежа, і згоріло підприємство чи інше майно. Продукцію виготовили низької якості, і вона не користується попитом, що й принесло збитки. Робота виконана неякісно, тому що краще підприємець просто не може, і замовник відмовляється її приймати. Всі збитки від такої невдалої підприємницької діяльності завжди несе сам підприємець, оскільки- він здійснює її на власний ризик. У таких випадках підприємцю розраховувати на державну допомогу нічого. Держава за борги підприємця відповідальності не несе. Проте підприємець може застрахувати своє майно від випадкової загибелі чи ушкодження.

По-п’яте, підприємець починає свою діяльність з метою одержання прибутку. Це найбільш характерна і визначальна риса чи ознака підприємницької діяльності. Саме цим вона відрізняється від будь-якої іншої господарської діяльності. Саме для цього починає підприємець свою підприємницьку діяльність, яка ззовні ніби й не відрізняється від господарської. Річ у тім, що деякі організації чи об’єднання некомерційного характеру (творчі спілки, благодійні та релігійні організації тощо) можуть мати у своєму складі господарські підприємства, які виробляють певну продукцію, необхідну для забезпечення основної діяльності зазначених організацій, але без мети одержувати певні прибутки. Наприклад, благодійна організація має їдальню (підприємство), яка готує їжу (продукцію) для підгодовування нужденних. Релігійна організація має виробництво з випуску свічок або інших релігійних реквізитів, наприклад, хрестиків, іконок тощо.

Ці підприємства не ставлять собі за мету одержання прибутку. Вони мають некомерційний характер, хоча і здійснюють господарську діяльність. Поняття господарської діяльності ширше від поняття підприємницької діяльності. Господарська діяльність - це будь-яка діяльність, у тому числі й підприємницька, пов’язана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. Але ця діяльність може бути некомерційною, тобто без наміру одержання прибутку. Можна сказати й так: підприємницька діяльність завжди носить комерційний характер.

Слід підкреслити й те, що основна мета будь-якої підприємницької діяльності - одержання прибутку, який завжди оцінюється в грошах. Інакше кажучи, підприємництво - це спосіб добування грошей. Мати гроші - природне бажання людини, оскільки через них можна задовольнити будь-які потреби. Але здобувати гроші можна різними способами: власною працею, використанням своїх природних творчих нахилів і здібностей тощо, але в межах закону. Це законні способи. В той же час можна здобувати гроші крадіжкою, обманом, шахрайством. Це - незаконні способи, які караються законом.

Отже, підприємництво - це така діяльність, рушійною силою якої є природний потяг людини здобувати гроші, зацікавленість підприємця поліпшити власний добробут, власне життя шляхом одержання прибутку. Це чесний шлях, дозволений законом і в межах закону. Тут помітний такий взаємозв’язок - підприємець прагне здобути гроші для поліпшення власного життя і життя своїх близьких шляхом задоволення потреб людей і суспільства в цілому у товарах, послугах, яких вони потребують. Це об’єктивна закономірність ринкових відносин. Тому підприємницька діяльність, яка здійснюється в межах закону, заслуговує на всіляку підтримку суспільства і повагу з боку громадян.

Для виникнення і розвитку підприємництва необхідне ринкове середовище. Але сам розвиток ринкової економіки неможливий без підприємництва. Підприємництво є головною дійовою частиною ринкового механізму.

При цьому воно має два боки. З одного боку, індивідуальна діяльність підприємця спрямована на отримання прибутку, тобто на власне збагачення. Вклавши гроші у справу, підприємець бажає не просто повернути їх, а й значно збільшити первісну суму. Проте отримання прибутку для підприємця не є одноразовим актом. Це процес руху його капіталу. Тому для справжнього підприємця миттєве збільшення свого особистого багатства не є лейтмотивом діяльності. Більшу частину прибутку підприємці вкладають у розвиток перспективних напрямків господарської діяльності. Для цього підприємець повинен ретельно вивчати потреби суспільства і прагнути задовольнити їх якомога швидше, повніше та якісніше. Спрямованість підприємницької діяльності на задоволення потреб споживачів а її другим боком. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен вгадати, які товари та послуги завтра знадобляться споживачеві. Реалізуючи цю мету, підприємець розв’язує в ринковій економіці такі завдання:

• оперативно реагує на потреби ринку, оскільки прагне швидше, ніж суперники, одержати вигоду;

• швидко впроваджує новітні досягнення науково-технічних розробок, оскільки хоче скоротити свої витрати на виробництво та збільшити продуктивність праці;

• завдяки вищеназваному сприяє раціональнішому використанню ресурсів суспільства (економному й доцільному);

• створює конкурентне середовище, в якому розвиваються творчість, ініціативність, уміння будувати господарські зв’язки з партнерами, потяг до самовдосконалення.



Заняття 3. Функції підприємця Роль підприємницької діяльності у розвитку економіки

У процесі своєї діяльності підприємець може виконувати три функції, а саме: підприємця-власника, підприємця-господаря, підприємця-менеджера, який керує виробництвом.

На невеликих підприємствах всі ці ролі виконує, як правило, одна особа. У великих фірмах йде відокремлення функцій власності, господарювання, менеджменту.

І в малих, і у великих фірмах підприємець виконує деякі функції, специфічні саме для цього виду діяльності. По-перше, це ресурсна (господарська) функція, яка полягає в тому, що підприємець бере на себе ініціативу поєднання ресурсів, землі, капіталу, праці, грошей, інформації в єдиний процес виробництва товару чи послуги. По-друге, це управлінська функція. Підприємець організовує виробництво та збут своєї продукції, бере на себе прийняття основних рішень на всіх етапах діяльності. По-третє, це інноваційна функція, тобто така, що пов’язана з інноваціями (нововведеннями), новаторством, творчістю, освоєнням нової продукції, нових технологій, нових форм організації праці, пошуком нових ринків збуту тощо. Четверта функція - це необхідність йти на ризик, що випливає з попередньої функції. Адже підприємець використовує нові ідеї, нічого не знаючи про їх віддачу в майбутньому. Тому він повинен ризикувати своїм часом, своєю працею, діловою репутацією, вкладеними коштами.

Функції підприємця деталізуються залежно від конкретних етапів його діяльності.

Підприємницьку діяльність можна умовно поділити на складові частини: розробка концепції справи, планування, реалізація проекту. На кожному етапі підприємець виконує різні функції.

Розробляючи концепцію справи, підприємець приймає принципові рішення, які закладаються в основу майбутньої справи. Він аналізує напрямки діяльності фірми, вивчає потреби та можливості ринку, проводить переговори з партнерами, постачальниками, інвесторами. Інвестори - це фірми або окремі особи, що вкладають свої капітали у таке підприємство. На стадії планування підприємець формує бізнес-план конкретного виробничого процесу, визначає організаційну структуру підприємства, тестує ринок стосовно обраної для випуску продукції. Складання бізнес-плану є великим мистецтвом. Від уміння передбачити, продумати наперед усі можливі нюанси справи залежить успіх її завершення.

Якщо, наприклад, підприємець вирішив розпочати виробництво нової моделі спортивного взуття, він має оцінити вірогідний прибуток від справи. Для цього він розробляє виробничу програму, де зазначає обсяги виробництва свого товару, аналізує наявні ресурси для її виконання, шляхи забезпечення ресурсами. Крім того, підприємець повинен ознайомитись з ринком спортивного взуття, виявити попит на цю продукцію, оцінити, чи будуть купуватись його вироби. Він оцінює також ступінь ризику, тобто можливі невдачі, збиток. За умов розвиненого ринку, як правило, рішення про початок випуску нової продукції приймається за участі експертних комісій. Підприємець своїм бізнес-планом має переконати їх в обґрунтованості свого проекту.

На стадії реалізації проекту підприємець повинен привести в дію виробничо-збутовий та організаційний механізм фірми, здійснювати стимулювання всіх учасників виробничого процесу та контроль за виконанням ним своїх обов’язків.

Підприємницький дохід. Виконуючи такі складні функції, підприємець, звичайно, діє під впливом достатніх стимулів, мотивів. Найсильнішим мотивом є одержання підприємницького доходу.

Будь-яка підприємницька діяльність завжди є ризиковою. Адже підприємництво передбачає використання нових ідей, нових технологій, і ніхто точно не знає, яка віддача від них у майбутньому. Діяльність підприємця залежить від багатьох зовнішніх змінних, які можна назвати факторами ризику. По-перше, це змінність економічного середовища. Підприємець працює на невідомий ринок. В Україні економічні умови змінюються під впливом політичних факторів. Підвищуються податкові ставки, вводяться несподівані відрахування, трансформуються форми власності. По-друге, фактором ризику можуть стати непередбачені природні явища, а саме: землетрус, повінь тощо. По-третє, за умов науково-технічного прогресу зростає вірогідність технологічних аварій. Тяжким лихом для економіки України став вибух на Чорнобильській АЕС. Четвертим фактором ризику є криміногенний, пов’язаний з можливістю рекету, крадіжок, злочину.

Все це означає, що підприємець обов’язково в своїй діяльності матиме справу з невизначеністю і підвищеним ризиком. За таких умов завданням підприємця є не уникнення ризику, а вміння його відчувати, передбачати, знижувати до мінімально можливого рівня. Для цього передусім слід визначити, що таке ризик. У побутовому розумінні - це загроза втрати будь-чого, непередбачені збитки.

Підприємницький ризик - це загроза того, що підприємець понесе збитки, втратить свої ресурси або одержить доходи менші, ніж ті, на які він розраховував.

Передбачений ризик з підготовкою до нього, з усіма заходами щодо його зменшення, є розумним ризиком.

Підприємець може розробити шляхи зменшення або уникнення ризику. Для цього він, по-перше, аналізує структуру потенційних збитків, виділяючи в ній переважні та другорядні витрати, більш вірогідні та більш випадкові витрати. По-друге, підприємець оцінює ступінь ризику, інакше кажучи, величину ризику та процент його ймовірності.

Слід зауважити, що в підприємницькій практиці часто втрати на одній ділянці компенсуються прибутками на іншій. Тому, ідучи на ризик, підприємець зіставляє, чим він зможе перекрити можливі збитки. Прибутки й збитки є необхідними двигунами ринкової економіки, оскільки вони показують найкращі й найгірші варіанти її розвитку.

Умови, необхідні для розвитку підприємництва. Сьогодні підприємництво ще не забезпечує достатнього розквіту нашої економіки. Багато в чому це пояснюється тим, що не створені необхідні внутрішні та зовнішні умови для розвитку самого підприємництва. До внутрішніх умов слід віднести рівень кваліфікації підприємця, обґрунтованість концепції виробництва товару чи надання послуги, наявність широких контактів, достатність матеріальних та фінансових ресурсів, невміння визначити зацити споживачів.



Зовнішні умови такі:

• нестабільність державної економічної та соціальної політики;

• негативна суспільна оцінка підприємницької діяльності;

• податковий режим, що не забезпечує стимули розвитку підприємництва;

• нерозвинена інфраструктура підприємництва, тобто система центрів обслуговування підприємництва (інформаційних, консультативних, освітніх, інноваційних);

• неефективна система захисту інтелектуальної власності підприємця на всю його продукцію, у тому числі ідеї.

Створення відповідних умов має велике значення для української економіки, де підприємництво робить перші кроки. Специфічними факторами розвитку підприємництва в Україні є проведення приватизації, створення рівних умов для всіх господарських структур незалежно від форми власності, дебюрократизація процедур регулювання господарської діяльності, створення справжньої культури підприємництва у суспільстві.

У ринковій економіці підприємство, а точніше, організація-фірма, яка володіє підприємством і здійснює на ньому господарську діяльність, функціонує за певних умов.

По-перше, це економічна свобода підприємництва. Вона означає спроможність різних підприємств проводити усвідомлену економічну діяльність відповідно до їх намірів, ініціативи та інтересів, добиватися поставлених перед собою цілей. Економічна свобода ґрунтується на свободі власності, головним чином приватної. Власники засобів виробництва, підприємств можуть вільно укладати угоди-контракти з партнерами, купувати ресурси, наймати працівників, організовувати та керувати процесом виробництва, реалізовувати товари та послуги. Вони самостійно приймають господарські рішення, розробляють програму своєї діяльності, здійснюють контроль за її втіленням у життя. Фірмі належить і продукція, вироблена на власних засобах виробництва. Після реалізації продукції товаровиробники привласнюють частину доходу.

Свобода власності лежить в основі свободи вибору. Власник капіталу вільно вибирає сферу, вид та форму організації господарської діяльності. Наприклад, він сам вирішує, вкладати кошти у вирощування квітів чи випуск зубної пасти. Він також визначає організаційну форму свого підприємства: буде воно одноосібним, колективним чи корпоративним. Він самостійно вибирає постачальників та споживачів своєї продукції і, врешті-решт, самостійно розпоряджається фінансовими результатами - доходами своєї фірми.

Економічна свобода в ринковій економіці не обмежується свободою власника капіталу. Це - і свобода працівника вигідніше продати свою працю чи розпочати власну справу. Це і свобода споживача - власника грошей - купити будь-який товар чи послугу. Зворотним боком економічної свободи є економічна відповідальність. У разі невдачі фірма втрачає свої прибутки, частки ринку, а можливо, і своє майно.

Друга неодмінна умова діяльності підприємства в ринковому середовищі - конкуренція. Конкуренція - це економічне суперництво товаровиробників за частку ринку і прибутку.

Вона регулює ринкові відносини. Так, завдяки конкуренції виробники визначають, яку продукцію і за якими цінами більше купують споживачі. Продукція, що не користується попитом населення, не вироблятиметься, на неї не будуть витрачатися кошти, ресурси, час. Замість цього виробники спрямовуватимуть свої капітали в підприємства тих галузей, продукція яких потрібна людям. Тобто конкуренція є механізмом узгодження господарських дій та рішень всіх учасників (суб’єктів) ринкового процесу.

Підприємство за умов ринку позбувається всіх диктатів, крім одного - диктату споживача. Хоча основною метою діяльності підприємства завжди є прибуток, досягти його за умов ринку можна, лише задовольнивши конкретну потребу конкретного покупця. Як писав видатний англійський вче-ний-економіст Адам Сміт, ринок невидимою рукою спрямовує егоїстичні інтереси виробників на задоволення потреб членів суспільства. Саме ринок остаточно визначає, чи є корисною та необхідною продукція, що виробило дане підприємство.

Підприємство має справу з ринком, який складається з багатьох складових: ринком засобів виробництва, де продаються верстати, обладнання, машини, прилади; ринком праці, на якому власник наймає працівників; ринком товарів і послуг, де реалізується все, що вироблено на підприємствах; фінансовим ринком, де обертаються грошові засоби та акції тощо. Названі ринки, в свою чергу, обслуговуються багатьма ринковими інститутами: товарні та фондові біржі, біржі праці, аукціони, банки. Ці інститути разом утворюють ринкову інфраструктуру, яка також впливає на діяльність підприємств. Наприклад, товарні біржі обмежують випадкові відхилення в цінах на товари, що вироблені різними підприємствами.

Важливою економічною передумовою діяльності підприємства в ринковому середовищі є відносини підприємств з державою. Підприємство сплачує державі податки від прибутку. Держава надає підприємству кредити, податкові пільги, субсидії, різні послуги з інформаційного, матеріально-технічного, соціального обслуговування підприємств. Взяти хоча б підготовку або перепідготовку кадрів для підприємств. Проте в жодному разі держава не втручається у внутрішньогосподарські справи підприємства.

Співвідношення між господарською діяльністю та підприємництвом. Таким чином, підприємство в ринковому середовищі діє за умов економічної свободи та всеохоплюючої конкуренції. За таких ознак господарська діяльність у межах підприємства набуває специфічного характеру. По суті, це новий тип господарської діяльності, органічно властивий ринковій економіці, - підприємництво. Одні вчені вважають підприємництво четвертим самостійним фактором виробництва поряд із традиційними: працею, землею, капіталом. Інші, не заперечуючи видатної ролі підприємництва у виробництві, відводять йому особливе місце. На їхній погляд, це сила, яка поєднує всі фактори процесу виробництва, вдихає життя в сам процес, виступає рушійною силою його розвитку.

Заняття 4. Глава 4 Господарського кодексу України "Господарська комерційна діяльність (підприємництво)” Свобода і принципи підприємницької діяльності Права і відповідальність суб’єктів підприємництва. Хто може здійснювати підприємницьку діяльність в Україні

З 1 січня 2004 року із набуттям чинності Господарського та Цивільного кодексів України втратити чинність закони “Про підприємництво”; “Про підприємства в Україні”.

Глава 4 Господарського кодексу наведена повністю в методичному блоці даного посібника.

Відповідно до тексту ГКУ (ст. 42-51) визначено:

- свобода та обмеження у здійсненні підприємницької діяльності;

- принципи підприємницької діяльності;

- організаційні форми підприємництва;

- права, гарантії прав підприємців;

- відповідальність суб’єктів підприємництва;

- сутність державної підтримки підприємництва.

Господарський кодекс дає лише основні найбільш принципові положення, у багатьох статтях ГКУ є посиланя на інші законодавчі акти. Наприклад у ст. 43 частині 2 записано: “Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами”. Це означає, що з деяких Законах України є спеціальні положення стосовно обмежень щодо здійснення підприємництва, пряма заборона тощо.

З набуттям чинності з 1 січня 2004 року Господарського кодексу України втратив чинність Закон України “Про підприємництво”, крім статті 4, яка стосується певних обмежень для підприємницьких структур у здійсненні певних видів діяльності, а саме:

Стаття 4. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності

Діяльність, пов’язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів”.

Діяльність пов’язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв’язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами та об’єднаннями зв’язку.

(Положення частини третьої статті 4, згідно з яким діяльність, пов’язана з виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами та об’єднаннями зв’язку, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним ), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 20.06.2001 р. № 10-рп/2001.)

Діяльність, пов’язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок - абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов’язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Практична робота №1, яку мають виконувати учні, саме й має за мету ознайомлення з текстом глави 4 ГКУ.

Щодо питання, хто може здійснювати підприємницьку діяльність в Україні, із втратою чинності закону “Про підприємництво” визначити, кому заборонено підприємництво, стало дещо складніше. В Господарському кодексі України відсутня стаття, що містила б повний перелік осіб, яким забороняється провадити підприємницьку діяльність.

Статтею 55 (частина 2) ГКУ суб’єктами господарювання визначаються:

- господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

- філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій, утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Отже, суб’єктом підприємницької діяльності можуть бути фізичні та юридичні особи.

Відповідно до статті 42 Конституції України “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом”.

Відповідно до статті 50 Цивільного кодексу України (ЦКУ) таке право має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Повну цивільну дієздатність має особа:

- яка досягла 18-річного віку (ст. 34 ЦКУ);

- яка вступила у шлюб до 18-річного віку з моменту реєстрації шлюбу (ст. 34 ЦКУ).

Повну цивільну дієздатність фізична особа може отримати після досягнення 16-річного віку:

- якщо вона працює за трудовим договором;

- якщо вона бажає займатися підприємницькою діяльністю за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки з моменту державної реєстрації її як підприємця;

- а також особа з 14-річного віку, якщо вона записана матір’ю або батьком дитини.

Крім того право на безпосереднє здійснення підприємницької діяльності особа набуває лише з моменту її державної реєстрації як підприємця (ст. 50 ЦКУ) або юридичної особи (ст. 80 ЦКУ).

Цікаво, що бути учасником (засновником) юридичних осіб людина має право вже з 14-річного віку.



У той же час заборонено підприємництво:

- депутатам, посадовим і службовим особам органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Конституції України).

Декретом Кабінету Міністрів України “Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств” від 31 грудня 1992 р. встановлено, що державні підприємства не можуть бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів, господарських товариств, кооперативів.

У зв’язку з цим визнано за доцільне заборонити безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів. Не можуть займатися підприємницькою діяльністю також посадові особи державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування. Але зазначені особи не позбавлені права отримувати дивіденди від акцій, а також доходи від інших корпоративних прав.

Державними підприємствами визнаються суб’єкти господарювання, засновані на державній власності.

Дія вказаного Декрету не поширюється також на орендні підприємства, хоч вони й орендують державне майно. Відповідно до Закону України “Про оренду майна державних підприємств та організацій” орендні підприємства не є державними.

Не поширюється дія Декрету також на суб’єкти підприємницької діяльності, створені структурними підрозділами Академії Наук України та Української академії аграрних наук. Відповідно до чинного законодавства ці академії - самоврядні організації, яким державне майно передане в безстрокове користування. Порядок використання цього майна визначається вказаними академіями.

Посадовими особами відповідно до Декрету вважаються працівники, діяльність яких пов’язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень.

У Декреті йдеться також про корпоративне право - право брати участь в управлінні суб’єктами підприємницької діяльності й отримувати дивіденди відповідно до своєї частки майна. Згідно з Декретом керівні працівники державних підприємств та посадові особи державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування мають право лише на отримання дивідендів. Права на управління належним їм майном на період обіймання вказаних посад вони не мають. Проте на цей час вони можуть передати право на управління майном своїм довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Не можуть виступати засновниками суб’єктів підприємницької діяльності також об’єднання державних підприємств, оскільки вони створені юридичними особами, які такого права не мають.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, на її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, користуються такими ж правами і мають такі ж обов’язки, що й громадяни України, якщо інше не випливає з Конституції України, Цивільного й Господарського кодексів та іншого чинного законодавства.

Відповідно до Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р. спеціальною (вільною) економічною зоною визнається частина території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних та фізичних осіб.

Створення спеціальних (вільних) економічних зон має на меті залучення іноземних коштів та активізацію спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг. Крім того, створення таких зон має сприяти залученню та впровадженню нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку допоміжних служб ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.

Підприємцями можуть виступати також будь-які юридичні особи - як ті, що перебувають у межах України, так й іноземні, крім державних підприємств, про що йшлося вище. Проте особливості здійснення підприємницької діяльності на території України та її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні іноземними юридичними особами визначаються спеціальними юридичними актами. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” встановлює, що юридичні особи здійснюють зовнішньоекономічну підприємницьку діяльність без державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні підприємства, та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації (у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності).

Початок підприємницької діяльності юридичних осіб настає з моменту їх державної реєстрації в Україні.

Щодо юридичних осіб та громадян, для яких підприємницька діяльність не є основною, закон застосовується до тієї частини їхньої діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.



Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. визначає поняття інвестицій, інвестиційної діяльності та склад суб’єктів цієї діяльності.

Але слід пам’ятати, що структурні підрозділи підприємств, організацій та інших господарських об’єднань, що не зареєстровані як юридичні особи, суб’єктами підприємницької діяльності бути не можуть.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал