Тема. Не треба слів! Хай буде тільки діло! Образ ліричного героя у творчості Олени Теліги. Мета. Ознайомити учнів з діяльністю оун за кордоном, з діяльністю «празької школи»



Скачати 237.1 Kb.
Дата конвертації23.02.2017
Розмір237.1 Kb.
Тема. Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Образ ліричного героя у творчості Олени Теліги.

Мета. Ознайомити учнів з діяльністю ОУН за кордоном, з діяльністю

«празької школи», з життєвим шляхом О.Теліги та її літературною спадщиною; розкрити образ літературного героя у поезіях Теліги; повторити

відомості з теорії літератури; удосконалювати вміння аналізувати поетичний твір, творчо сприймати поезію, прищеплювати інтерес до літературної спадщини поетів «празької школи»; формувати національну свідомість учнів, виховувати почуття любові до українського народу, української нації. Обладнання. Портрет О. Теліги, виставка її збірок різних видань, фотовиставка, відеомонтаж, тлумачні словники української мови, словник літературних термінів.

Епіграф. «З'явилася вона, спалахнула і згоріла на тяжкім та сірім, потім криваво-червонім небі війни й революції, неначе блискуча звізда, лишаючи, хоч згасла фізично, яскраве світло по собі, яке палахкотітиме нащадкам»

( Д. Донцов).

«Вона стала одною з чи не найбільших постатей, які започаткували нову добу в житті українського народу. Своїм творчим життям і героїчною смертю Теліга стала новим символом невмирущості української нації (І. Падох).


Хід уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Повідомлення теми. Мотивація навчальної діяльності.

1. Вступне слово учителя.

На сьогоднішньому уроці ми з вами познайомимося з діяльністю ОУН за кордоном, з життям та творчістю української поетеси Олени Теліги, яскравої представниці «празької школи».

2. Інтерактивна вправа «Мозковий штурм».

Прочитайте епіграфи до нашого уроку, що ви можете сказати про Олену Телігу? (відповіді учнів)

IIІ. Сприймання і засвоєння нових знань.

Учитель. Сім'я Теліг змушена була покинути Україну у буремні роки громадянської війни, та Олена ніколи не полишала думки повернутись на батьківщину. Взагалі, доля українського народу дуже складна і водночас трагічна. Протягом XX століття мільйони українських сімей змушені були покинути рідні оселі і в пошуках кращого життя поїхати на чужину. Що ж примусило цих людей залишити рідні землі, які ж причини масової еміграції українців? Про це нам розповість історик-дослідник.

Історик-дослідник. В історії українського народу прослідковується чотири хвилі еміграції. А головні причини - соціально-економічні та політичні.

Перша хвиля - це еміграція до 1914 року. Величезна кількість українських сімей, намагаючись покращити своє тяжке матеріальне становище, виїздила до США. Емігранти тяжко працювали на шахтах, фабриках та заводах, у сільському господарстві. Земля у ті часи була дешевою, тому вони сім'ями

осідали в незаселених районах Канади, Бразилії, США. Таким чином утворювались українські діаспори.

Друга хвиля еміграції відбулася у міжвоєнний період. Це швидше політична еміграція, так як люди ставали вигнанцями через свої політичні погляди й переконання. В основному це були представники української інтелігенції, прихильники ідеї вільної незалежної України, офіцери української армії. Третя хвиля еміграції охопила період Другої світової війни та післявоєнний період. На території Німеччини та Австралії перебувало 16 мільйонів іноземців-робітників, з них 2,5 млн. українських в'язнів. Це молодь, що силою була вивезена до Німеччини. Після закінчення війни частина з них повернулась додому, а частина залишилась. Ті, що залишились, згодом переїхали до США, Канади, Австралії, Бельгії.

Четверта хвиля - це сучасна еміграція, коли через соціально-економічні проблеми у країні люди масово змушені покидати рідні домівки, дітей, сім'ї та їхати на заробітки у чужі краї. На превеликий жаль, нашій країні не потрібен ні їхній інтелект, ні їхні руки. Люди, покинуті державою напризволяще, доведені до відчаю, змушені виїздити за кордон, щоб заробити тяжкою працею хоч якісь кошти для сім'ї. Чим обернеться така еміграція для країни, час покаже. Але уже можна сказати, що діти, котрі виростають у таких сім'ях, не мають почуття національної гідності, почуття патріотизму, вони ростуть трутнями, користуючись плодами тяжкої праці своїх батьків.

Учитель. Та все ж, перебуваючи на чужині, українці об'єднувались у групи -діаспори. Вони розмовляли рідною мовою, створювали українські школи, випускали українські газети, сприяли розвитку українського мистецтва. Найважливіші серед таких угруповань у міжвоєнний період були осередки ОУН у Парижі, Празі, Берліні. Величезний внесок у розвиток української поезії за кордоном зробили представники «празької школи» Євген Маланюк, Юрій Драган, Юрій Клен, Олесь Ольжич, Олена Теліга та інші. Про діяльність ОУН та «празької школи» нам розповість літературознавець.

Літературознавець. Після революції 1917 року, не прийнявши ідей та лозунгів нової влади, представники української інтелігенції, які ще недавно були творцями та оборонцями Української Держави, змушені емігрувати за кордон. Українська еміграція жила тоді свіжими спогадами про недавню збройну боротьбу за волю України, надіями на швидке повернення зі зброєю в руках. Подєбради й Прага - це два найчисленніші, найживіші й найпродуктивніші українські емігрантські осередки 20 років. Тут зібралось найбільше старих діячів, працювала найчисленніша частина українських науковців, згуртувалось найбільше активної української молоді. Сюди ж прибували кадри найсвідомішої молоді з українських земель під Польщею. Тут продовжували свою діяльність ті, що творили українську державу в 1917-1921 роках. Бувші вояки української армії шукали причини програної визвольної боротьби, критикуючи минуле і шукаючи шляхів до майбутнього. У Празі та Подєбрадах був створений гурт однодумців. Цією політичною силою стала Організація Українських Націоналістів, утворена у 1929 році на

основі кількох націоналістичних формацій, серед яких УВО (Українська Військова Організація), ЛУП (Легія Українських Націоналістів), ГУНМ ( Група Української Національної Молоді). Це єдине на той час політичне угрупування, яке повірило у спроможність українського народу власними силами прокласти собі шлях до волі. ОУН увібрала в себе цвіт нашої інтелігенції. Серед тих, хто беззастережно і самозречено сприйняв ідеї українського націоналізму, були Олег Кандиба (Ольжич), Олена Теліга і ціла плеяда визначних літераторів, серед яких Євген Маланюк, Улас Самчук, Юрій Клен, Оксана Лятуринська, Юрій Липа. (на моніторі комп'ютера з'являються фотографії поетів-емігрантів)

Учитель. У радянські часи до націоналістів ставились зневажливо, їх вважали ворогами народу, зрадниками Батьківщини. Саме слово націоналіст мало негативний відтінок. Давайте порівняємо тлумачення цього слова в українській радянській енциклопедії та у сучасному тлумачному словнику.

Словникова робота

Націоналізм -буржуазна ідеологія, характерними рисами якої є проповідь зверхності національних інтересів над інтересами соціальними, класовими, що виявляється в проголошенні в тій чи іншій формі особливості «місії» своєї нації. Націоналізм спрямований на обґрунтування «вищості» своєї нації над іншими, в культивуванні ворожнечі та ненависті до інших народів. Націоналізм спрямований проти інтересів трудящих, проти їхньої боротьби за своє соціальне визволення, сіє розбрат між трудящими різних національностей, розв'язує загарбницькі війни. Українські націоналісти були ворогами інтересів українського народу (УРЕ).

Націоналізм - 1. В українській політичній термінології XIX ст. - поняття, що охоплювало патріотизм, активну національну свідомість, боротьбу за самостійну державу. 2. Рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів; рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, мистецтва. Націоналіст- прихильник, учасник національно-визвольного руху (Суч. тлум. словн.).

Учитель. Чим різняться ці два тлумачення? Яке з них, на вашу думку, більш правильне? (відповіді учнів) Отже, націоналіст - це людина, яка бореться, яка вболіває за розквіт своєї нації, культури, мистецтва. Яку ж мету, які завдання ставила перед собою ОУН?

Літературознавець. Метою ОУН було відродження національної Української Держави. Але це було неможливе без відродження культурних надбань минулого, без творення нової національної культури. Завдання українського мистецтва націоналісти вбачали у «...виведенні всіх тих цінностей, які б скріплювали, а не розслаблювали душу нації... Бо мистецтво має велике і прекрасне завдання: виховувати сильних і твердих людей української нації, що вміють жити, творити і умирати для своєї батьківщини». Ці слова Олени Теліги стали програмовими для членів ОУН. Саме своїм прикладом О.Ольжич і О.Теліга показували, як слід жити, словом і ділом боротися за здійснення мрій. О.Ольжич, завдяки своїй ідейності та самовідданій праці, стан одним із найвизначніших керівників організації, він очолював культурно-освітню референтуру. Адже відродження української держави неможливе без відродження її культури. Найталановитішою серед поетів «празької школи» була О.Теліга. Вона стояла у перших рядах борців за нове обличчя української літератури як формуючого чинника української революційної духовності. У кожного поета був свій стиль, своя система образів, та мета була одна – відродження Української Держави. Чітко й виразно висловлює О.Теліга мету своєї діяльності та діяльності друзів: «Ми не йдемо накидати згори нову ідею чужому середовищу, лише зближаємось зі своїм народом, щоб спільними силами, великим вогнем любови розпалити знову ті самі почування, які ніколи не згасали, почуття національної спільноти та гострої окремішності».

Учитель. Хто ж вона, ця активістка ОУН, полум'яна патріотка, талановита поетка Олена Теліга? (розповіді учнів супроводжуються фотомонтажем, який з’являється на екрані комп’ютера)

Перший учень. Безтурботне дитинство

Олена Теліга, а дівоче прізвище Шовгенів, народилася у Петербурзі 21 липня 1907 року у сім'ї інженера-гідротехніка професора Івана Шовгенева, який працював у Петербурзі. Після революції 1917 року родина Шовгеневих повернулась до Києва, а дочка тепер уже міністра УНР Олена навчалася у гімназії Дучинської. Це була дуже здібна, винятково жива й амбітна дівчинка. Її батьки були українцями, але у Петербурзі не виховували своїх дітей по-українськи. Тепер же, у Києві, вони стають активними українцями. Універсали, прапори, паради — все нове й небувале, незрозуміле маленькій дівчинці Олені.

Та пройшов 1919 рік, настав 1920. Під час наступу більшовиків Центральна Рада змушена була залишити Київ. Покинув місто й І. Шовгенів, емігрувавши до Чехословаччини. Мати залишилась без засобів до життя з двома підлітками й вічно переслідувана радянською владою як дружина петлюрівця. Життя дружини та дочки емігранта-націоналіста ставало дедалі нестерпним та небезпечним. У Києві панував голод та холод, обмінювали речі на харчі, тому в 1923 році, не отримавши візи на виїзд за кордон, мати та Олена вирішують перейти його нелегально. Доїхали потягом до Вінниці, а там контроль: куди, чого, папери, посвідчення, арешт. Викрутившись з арешту, вони вирішують бічними дорогами пробитись до рідних у Кам'янці-Подільському і перейти кордон. Тієї весни 1923 року шістнадцятилітнє дівча вперше відкритими очима глянуло на Україну, на українське село, повними молодими грудьми вдихнуло запах землі, яка парувала після холодної зими. Це була справжня Земля. Це була Україна: бездонна блакить неба, дзвін жайворонка, ласкаві промені сонця, чисте повітря соснового лісу.

Кожна розлука пов'язана з болем. Пізнавши свою землю, треба було з нею прощатись, залишати, щоби блукати по світу, одержимою любов'ю до неї, мріяти про поворот, боротись за нього. Україна, що це й яка вона? Яке моє місце в ній? Яке її відношення до мене? Такі запитання ставила Олена собі й батькові. Він, щасливо посміхаючись, відповідав: «Тут, в еміграції, Україну кожен носить у серці таку, яку собі викохав, яку собі виборов у важких змаганнях зі світом і собою. І ти її знайдеш сама. Це буде важко, але зате любитимеш її більше, бо це буде, дійсно, твоя Україна». Поклик української землі пробудив у Олени любов до землі її предків. Але Україна - це не тільки земля, це й нація. Україна - це історія, мистецтво, духовність, це велика животворча ідея, боротьба за краще, нове, величне майбутнє не лише народу, а й цілого світу.

Другий учень. Життя на чужині

Сім'я оселилася в чеських Подєбрадах, де батько працював ректором Української господарської академії. Революційні події 1917-1920 років, зародження Української Народної Республіки та її падіння, втрата всіх надій глибоко вразили чутливу душу Олени і вплинули на формування її світогляду. Вона остаточно усвідомила себе українкою після конфлікту з російськими монархістами на балу у Народному домі. Почувши глузування з української мови та культури, Олена з притаманною їй безкомпромісністю вдарила кулаком по столу і вигукнула: «Ви хами! Та собача мова - моя мова! Мова мого батька і матері. І я вас більше не хочу знати». Характер у неї був твердий та рішучий.

Майбутня поетеса вступає на історико-філологічний факультет Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова у Празі. Олена має незвичайну пам'ять, великі здібності та хорошого друга й наставника Леоніда Мосендза. Емігрантське життя втягло її у свій вир. Вона близько сходиться з талановитими письменниками «празької школи». На одній із вечірок української молоді Олена зустріла Михайла Телігу - студента української Академії. Він став для неї символом молодого, бойового, глибокого та шляхетного українця. Її серце відчуло, що це той рідний світ, за яким воно стужило. Вони одразу покохали один одного і вирішили одружитись. Щасливе подружжя переїздить до Варшави, де Олена вчителює та доглядає хвору матір. Тут вона входить до угрупування «Танк», створює свої світлі й оптимістичні поезії, та не пориває зв'язків із українськими «пражанами», яких у 30-ті роки називали «вісниківською квадригою». Саме вони кували новий світогляд українського націоналістичного руху. Тут творився новий образ української духовності, тут накреслювались риси поетичної індивідуальності О.Теліги. Врісши душею в український світ, вона творить з нього свій ідеальний образ. За цей образ стає до боротьби і до неї хоче запалити інших, сформувати борців твердих, незламних, життєздатних, героїчних. Коли О. Теліга знайшла себе, свій життєвий ідеал, то пробудився її поетичний талант. Найвищий життєвий ідеал для Теліги - це самій здійснювати те, що проповідує, в житті втілити образ, висловлений у поезіях. Жити, ставити чоло життю, жити повно - ось засада О. Теліги. У 1939 році вона вступила до ОУН і тісно співпрацювала з О. Ольжичем, який очолював культурно-освітню референтуру. Він був одним із керівників Проводу ОУН, де панував інтелектуальний дух і засуджувалися терористичні акції. Ольжич і Теліга стали на шлях безкомпромісної боротьби за визволення своєї нації з багатовікового поневолення, як фізичного, так і духовного. Цим шляхом

вони пройшли чесно й непохитно, не зрадили ідеї української національної революції, котрій присвятили своє життя.

Третій учень. Повернення на батьківщину

Вересень 1939 року. Гітлерівці почали наступ на Європу. В тім, що вони прийдуть на Україну, сумнівів не було. Олена звертається до своїх побратимів: «Вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої й рішучої дії, щоб у момент замішання зайняти й розбудувати позиції для нашої боротьби». « І коли ми несемо ідею українського націоналізму на свої землі, не сміє бути жодного порожнього слова. Кожне гасло має вростати в нашу землю, а не засмічувати її порожньою лускою. Коли говоримо про національну спільноту, мусимо її відчувати. Так, як тепер понад усе мусимо відчувати нерозривний зв'язок крови - братерство в народі» (ст. «Братерство в народі»). Культурна референтура мала, перейшовши на українські землі, зв’язатись з діючими українськими націоналістичними силами й посилити боротьбу за душу народу, сприяти організованості нації у боротьбі з окупантами. У статті «Розсипаються мури» вона стверджувала: « Ми мусимо бути активними учасниками в неменш великих змаганнях до відродження і віднайдення всього того, що довгі десятиліття гнітив в нашому народі той злочинний світ, який нарешті валиться». Олена марила Україною, прагнула швидше повернутися до Києва, щоб разом зі своїм народом виборювати свободу й незалежність, допомогти звільнитися від фашистського та більшовицького терору. Отримавши дозвіл на участь у боротьбі з німецькими окупантами, 14 липня 1941 року разом з Уласом Самчуком вона виїхала до Ярославля, а наступного дня вдвох перейшли річку Сян, яку пильно охороняли німецькі патрулі.

У жовтні 1941 року Олена повернулася до Києва. Похмуре місто зустріло її непривітно. Руїни, голод, холод, страждання, розстріли, репресії, наруга над киянами, чужа мова, німецький прапор, а не український, - такими були враження від побаченого.

Чекає все: і розпач, і образа,

А рідний край нам буде чужиною.

Ці слова О. Теліги були пророчими: рідне місто стало чужим. Але вона повернулась не для заспокоєння змученої душі, а для того, щоб включитись у боротьбу з окупантами. Теліга не впадає у відчай, а активно починає діяти. У холодному, голодному, зрусифікованому Києві вони з Ольжичем створили Українську Національну Раду, організували Спілку Українських Письменників, яку очолила Олена, почали видавати газету «Українське слово» та літературно-мистецький додаток «Літаври», де друкувались твори талановитих українських поетів і прозаїків: Є. Плужника, М. Хвильового, О. Олеся, О. Ольжича та інших. Сіючи зерна національної свідомості в окупованому Києві, Теліга не опублікувала жодного панегірика гітлерівцям, з презирством ставилася до сталінських одописців.

Члени ОУН налагоджували доставку харчів та одягу для киян, хоча самі жили впроголодь та в холодних помешканнях. Також було відновлено рух трамваїв, працювало радіо, телефони, школи, лабораторії університетів,

населення забезпечувалось харчами та паливом. Їхня діяльність мала величезну підтримку у народу, бо вони були справжніми, несли свою непідроблену правду українському народові, до якого повернулись з чужини, щоб, перейшовши убрід бурхливі води, злитись знову зі своїм народом. Спілці письменників, що об'єднувала здібну молодь, О. Теліга віддавала всю свою силу, енергію, покладала на неї великі надії. Та невдовзі українським патріотам довелося припинити культурно-освітницьку роботу. Хвиля гітлерівських репресій проти українського національного руху охопила Львів, Житомир, Вінницю, докотилася вона й до Києва. Розпочалися масові арешти. Редакція газети «Українське слово» була заарештована гестапо, розстріляно 200 осіб причетних до діяльності ОУН. (відеофрагмент з циклу серій «Історія українських земель. Київ»

Четвертий учень. Гаряча смерть

У ці тривожні дні Олег Ольжич умовляв Олену залишити небезпечне місто, тимчасово припинити діяльність. Та вона, відчуваючи особисту відповідальність перед Спілкою, не могла припинити боротьби за свободу України і категорично відмовлялась: «Я вдруге з Києва не поїду». «Коли ми поети, - казала вона, - пишемо про відвагу, твердість, шляхетність посвяти й цими творами запалюємо та шлемо на небезпеки інших, то як можемо ми самі цього не робити? Справжня поезія - це не видумана комбінація, це виплив душі. Якже ж чутимусь я, коли піду проти своєї поезії? Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила так, як хотіла й як повинна була жити, коли ж сидітиму в безпечнім запіллі - це вже буде зрада мене самої!».

9 лютого 1942 року під час чергового зібрання Спілки письменників була заарештована О. Теліга разом із чоловіком та іншими активістами. Всього 40 чоловік. Вони були відвезені у колишні володіння НКВС, а під час війни там було гестапо. Чи могла вона уникнути арешту? Безперечно, могла. Всі остерігали її, щоб не йшла до Спілки, та вона заперечувала: «На мене чекають люди. Коли я не прийду - як це буде виглядати? Якщо мене заарештують і я загину, то знайте, що сповнила свій обов'язок до кінця і скажіть про це іншим». Олена вважала, що її смерть стане початком визволення України.

Теліга сиділа в одній камері з сестрою Лесі Українки Ісидорою Борисовою. Їхня мужність та витримка на допитах, дивовижна незламність духу вражали звиклих до своєї чорної роботи гестапівців. Один із фашистів перед розстрілом сказав: «Я не бачив ще мужчини, щоб так героїчно вмирав, як ця гарна жінка». 21 лютого 1942 року нескорену і горду Олену Телігу разом з її побратимами гітлерівці розстріляли у Бабиному яру. Величезна могила стала братською, адже там поховано понад 100 тисяч громадян. На тому місці сьогодні височіє великий дубовий хрест. Він був поставлений 21 лютого 1992 року на 50-ту річницю з дня загибелі українських патріотів, борців за незалежність і свободу України, які свідомо обрали тернистий та небезпечний шлях боротьби в ім'я високої мети - визволення України.

Учитель. Як бачимо життя і смерть О. Теліги були героїчними, а якою ж була поезія цієї прекрасної жінки?
Літературний критик. За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, всі вони вийшли посмертно: «Душа па сторожі» (1946), «Прапори духу» (1947), «На чужині» (1947), збірник «Олена Теліга» (1977); більша половина її віршів загубилася. Також вона є авторкою публіцистичних статей: «Партачі життя», «Прапори духу», «Якими нас прагнете?», «До глибини стилю». У цих статтях поетеса чітко висловила свою позицію, своє бачення, яким має бути нове українське мистецтво слова які завдання стоять перед письменниками, яку роль у житті суспільства має відігравати жінка. Неповторність і самобутність поезії Теліги полягає в тім що вона, усвідомлюючи призначення свого таланту, володіючи дивовижною готовністю віддати всі сили в ім'я ідеї незалежності України, заглиблюється у душу людини. Відтворюючи у віршах особисті враження, переживання, душа її ліричної героїні сяє усіма гранями, а гама світопочувань розмаїта - від інтимної лірики до мотивів громадського звучання. Олена Теліга - це рідкісний тип жінки-поетеси, у якому поєднались сила, мужність, воля, безстрашність з жіночістю та чарівністю. У творчості Теліга стояла на межі, де закінчується спокій, сірість буднів і починається вогонь боротьби, справжнього життя. Лірична героїня у творах Теліги - це сама поетеса, а творчість - це її життя.

Тематика творчості Олени Теліги розмаїта:

1. Тема боротьби і героїзму « Поворот», «Засудженим».

2. Протест проти байдужості, сірості, прагнення повного життя «Сучасникам», «Усе - лише не це!».

3. Трагедія еміграції «П'ятий поверх», «Чорна площа».

4. Любов до рідної землі, до свого народу «Лист», «Літо».

5. Тема кохання «Вірність», «Я руці, що била, не пробачу».

6. Доля жінки у житті суспільства «Вечірня пісня», «Мужчинам», «Чоловікові».

Учитель. Який же образ ліричної героїні у поезіях О. Теліги? Щоб відповісти на це запитання, давайте подивимось у словник літературних термінів і пригадаємо визначення ліричного героя.

Ліричний герой - образ поета, його ліричне «я», чиї переживання, думки та почуття відображені у ліричному творі. Уявлення про ліричного героя складається на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевний стан. Умовне поняття, на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображені у творі, але не в його особі.

Інтерактивна вправа «Спільний проект». Творча робота в групах.

Завдання групам. Розкрити образ ліричного героя у поезіях Олени Теліги. (Учням заздалегідь дано завдання знайти необхідну інформацію. Під час відповідей учні читають вірші або виразно, або напам'ять. Можна скористатись схемою аналізу поетичного твору).

Схема аналізу поетичного твору

1. Визначити зміст ліричного твору, переживання, почуття.

2. Визначити предмет опису та його зв'язок з поетичною ідеєю.

3. Визначати організацію (композицію) ліричного твору.

4. Визначити зображувальні засоби.

5. Визначити ритміку,

6. Визначити інтонацію вірша.
I група: 1 та 2 тематичний мотив.

II група: 3 та 4 тематичний мотив.

III група: 5 та 6 тематичний мотив.
Орієнтовні відповіді

І група. Поезії Олени Теліги перейняті гострим чуттям сучасності. У її ліриці панує вічний бунт, боротьба за оновлення світу й людини у ньому, протест проти безбарвності, «нудоти життя». Для Теліги рідна стихія - поривання «кресати вогонь із кремнів», вміння прийняти бій «спокійно і суворо». Героїзм як найвища чеснота, як взірець людської гідності - то визначальний орієнтир її життя і творчості, він тісно пов'язаний із боротьбою за національне визволення рідного народу. У вірші «Поворот» лірична героїня виловлює віру у перемогу цих ідей. Настане осінній день прозорий і те, що було мрією, обернеться в дійсність. Поетеса була одержимою ідеєю відродження української держави, яка конкретизувалася в її уяві й словах «поворот у Київ». Ця фраза обіймала все: і звільнення України, і її незалежність та всебічний розвиток, і закінчення складних років еміграції, і надію, що рідна земля зцілить усі рани та об'єднає роз'єднане, дасть можливість «злитись знову зі своїм народом». «Поворот» - ідейно-програмовий вірш поетки. Вона здогадувалась, що чекає її на батьківщині. Устами ліричної героїні промовляє:

Чекає все: і розпач, і образа,

А рідний край нам буде чужиною.

Не треба смутку! Зберемось відразу,

Щоб далі йти дорогою одною.

Не можна впадати у відчай, опускати руки, а треба діяти, активно боротися з ворогами:

Душа з розбігу стане на сторожі,

Щоб обережно, але гостро стежить.

Авторка твердо вірить у силу української нації, у можливість поєднатись з рідним народом:

Заметемо вогнем любови межі.

Перейдемо убрід бурхливі води,

Щоб взяти повно все, що нам належить,

І злитись знову зі своїм народом.


Непохитна цілеспрямованість до виборення незалежності України притаманна й поезії «Засудженим». Цей вірш присвячений бойовикам ОУН В. Біласові та Д. Данилишинові, які були схоплені польськими окупаційними властями і невдовзі страчені. Геройська постава, мужність, лицарська поведінка молодих націоналістів під час суду вразили тодішнє суспільство. Мужній вчинок В. Біласа та Д. Данилишина став яскравим прикладом справжньої самопосвяти в ім'я національної ідеї. О. Теліга картає себе і своїх товаришів:

Як ми можемо жити, сміятись і дихать?

Як могли ми чекати - не битись, а спать.

Поетеса стверджує думку, що смерть героїв - це заклик до боротьби, їм на зміну прийдуть сотні, тисячі:

А тепер в кожнім серці пожежу пригаслу

Розпалили ви знову - спаливши життя.

І, мов гімн урочистий, мов визвольне гасло,

Є для нас двох імен нерозривне злиття.

Слова поетки були пророчими. Авторка вірша справді пішла по слідах в'язнів і героїв:

Над могилою вашою тиша і спокій,

Та по рідному краю зловіщі вогні.

І піти по слідах ваших скошених кроків

Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг.
Поезія «Сучасникам» - моральний заповіт сучасному та майбутнім поколінням. Авторка закликає горіти душею, діяти сміливо, виробити в собі рису суворої самодисципліни та обв'язку, не втрачати людських рис на тернистих шляхах випробувань:

Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби спокійний і суворий.

Прагнення суворості до себе, шукання згоди, гармонії між словами та ділами - це життєве кредо поетеси. Цей вірш-звернення закликає людей жити повнокровно, як живе лірична героїня, «у святім союзі» болю і радості, сміху і ніжності, мужності та холодної зливи, у союзі з вітром і сонцем. Героїня протестує проти сірості життя. Образи вогню, води, вітру символізують буремність, неспокій, очищення, оновлення. Бог намітив шлях поетеси вітрами й сонцем, а мета її життя:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Тому у своєму поступі вона тверда й сувора:

О, краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.
Кипуча, дієва натура О. Теліги відчувається у поезії «Усе - лише не це!». Лірична героїня не може змиритися з одноманітністю днів, барв, вона прагне,

дії, вітру, сміху, щоб душа прорвалась крізь іржаві грати і направила волю в річище національно - визвольної боротьби:

Усе - лише не це! Не ці спокійні дні,

Де всі слова у барвах однакових.

Лірична героїня не зносить сірості, невиразності, бездіяльності, вона прагне дії й кличе за собою інших:

Не бійся днів, заплутаних вузлом,

Ночей безсонних, очманілих ранків.

Хай ріже час лице - добром і злом!

Хай палять серце - найдрібніші ранки.

Авторка закликає не бути пасивним, байдужим, а стати активним, і тоді прийде день перемоги:

Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі.

В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться –

Лише по спеці гряне жданий грім

Із хмар сковзне - багнетом - блискавиця.


ІІ група. Поезії О. Теліги біографічні. Свої думки й переживання, розлуку з рідним краєм, мрії про повернення на батьківщину вона висловлювала у віршах. Мотив любові до рідної землі, до свого народу звучить у поезіях «Літо», «Лист», «Неповторне свято», «Пломінний день», «Махнуть рукою! Розіллять вино!». Трагедія еміграції найглибше висвітлена у віршах «П'ятий поверх», «Чорна площа». Поезія «Лист» присвячена Л. Мосендзові. У період 1939-1941 років внаслідок тактичних, психологічних та персональних розходжень відбулося роз'єднання українського націоналістичного світу. Цей розкол охопив усю українську громаду в еміграції, посіяв сумніви, недовіру серед недавніх друзів, трагічно позначився на долі О.Теліги, О.Ольжича, на долі усієї України. Після загибелі голови Проводу Євгена Коновальця (1938) верх взяла фракція С. Бандери, а не більш демократична фракція А. Мельника, до складу якої входила група О.Ольжича. О.Теліга намагалася протистояти розколу, глибоко переживала цю трагедію, засуджувала бандерівців, які «...не люблять інтелігенції, а без інтелігенції немислима ніяка поважна робота». Цей розкол і послабив організовану боротьбу українських націоналістів проти німецьких окупантів. У цей період О.Теліга мало писала. «Я не в силі тепер написати ні одного вірша», - призналась вона Ірині Падох. Дні і ночі поетеси проходили в шуканні правди, шляхів поєднання своїх друзів. Адже Л. Мосендз мав великий вплив на формування таланту Теліги, був колись її наставником. Різницю у світоглядах цих поетів можна прослідкувати у вірші «Лист»:

Твоє життя — холодний світлий став

Без темних вирів і дзвінких прибоїв...
Далеко десь горить твоя мета,

В тяжких туманах твій похмурий берег.


А в мене дні бунтують і кричать.

Підвладні власним, не чужим законам

І тиснуть в серце вогнену печать,

І значать все не сірим, а червоним.


Життя для О.Теліги - це активна дія, це боротьба:

Життя кружляє на вузькій межі

Нових поривів, таємничих кличів

І видаються зайві і чужі

Давно знайомі речі і обличчя.

Прожитий день для Теліги летить рудим конем за небосхил, а для Мосендза це лише захід:

Для тебе ж захід - завжди захід!

Пророчими стали слова останнього куплету:

І в павутинні перехресних барв

Я палко мрію до самого рання

Щоб Бог зіслав мені найбільший дар

Гарячу смерть - не зимне умирання.

Свій життєвий тернистий шлях «крізь сонце втіхи і темінь терпіння пролетіла О.Теліга як метеор і згасла, залишаючи вічну заграву пориву» (Д. Донцов).
Олена Теліга прагнула повернутись на батьківщину. Щодня вона чекала звістки від О.Ольжича, котрий мав повідомити, коли вони з У.Самчуком зможуть повернутись на Україну. У відповідь вона чула: «На днях». Саме про такі переживання йдеться мова у вірші «П'ятий поверх». В еміграції життя сім'ї Теліг було важким: скитання, чужина, ворожість:

Так, завтра зрання та ж незмінна пісня

Все те ж життя бездомних волоцюг,

І ще твердіше, ще міцніше стисне

Тяжких турбот ржавіючий ланцюг.

Але був у них власний світ, світ своєї родини. Це український рідний світ серед ворожої чужини. Тут билося серце й рвалася душа до чарівного світу своєї Батьківщини. Вечорами Олена з чоловіком Михайлом згадували Україну, мріяли, що колись повернуться, вірили у казку:

І покій наш - це передпокій неба,

І у казки я вірю знов і знов.

Про розкол серед членів ОУН свідчить поезія «Чорна площа»:

Сірий натовп, похмурий натовп,

І не очі, а темна муть.

Хтось зігнувся - камінь підняти,

Хтось зірвався мене штовхнуть.

А один сковзнув по асфальті

І в лице мені засвистав.

Вчора він цілував мої польці,

А хотів цілувати уста.

Натовп, сіра маса не чіпає лише раба, а активних борців переслідує, прагне їхньої смерті. Та лірична героїня, тобто О. Теліга, твердо вірить у свої сили, знає, що її не зламати, вона не зійде з обраного шляху:

На чолі твоїм темний знак.

Кров червона тече струмками,

Та тепер я за двох міцна

І за двох піднімаю камінь.


ІІІ група. Щоб краще зрозуміти поезії О.Теліги, у яких висвітлені погляди на кохання, на долю жінки у житті суспільства, варто ознайомитися з її публіцистичними статтями «Якими нас прагнете?», «Сліпа вулиця». Роль жінки у суспільстві, в житті нації - одна з головних тем лірики Теліги. Жінка - не квола істота, не рабиня, а дружина й помічник чоловіка-воїна. Це новий тип особистості - вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, яка свідомо йде на зустріч небезпекам в ім'я високих ідеалів. Поезія «Вечірня пісня» - це поезія думки. Лірична героїня ніжна і вразлива, романтична і сильна прощається зі своїм коханим, якого вона має зібрати в похід, «коли простори проріже перша сурма». Вона плакати буде пізніш, а зараз простягне долоні, аби прийняти в них зібрані на тяжких життєвих дорогах гнів і ненависть чоловіка, підтримати його, стомленого дорогою. Вона знає, що ця втома хвилинна, йому потрібні ласка й спокій, а поцілунок, теплий і м'який, мов дитячий сміх, згасить полум'яне пекло в очах і думках чоловіка. А завтра знову бій. Лірична героїня поведе свого коханого і подарує йому поцілунок, гострий, як ніж, поцілунок-зброю. Найсильніше емоційне піднесення відчувається в заключних акордах вірша:

Не візьмеш плачу з собою -

Я плакати буду пізніш!

Тобі ж подарую зброю:

Цілунок гострий, як ніж.

Щоб мав ти в залізнім свисті

Для крику і для мовчань -

Уста рішучі, мов вистріл,

Тверді, як лезо меча.

Цей вірш свідчить про безмежні сили, які таїть в собі жінка, Її сила волі не менша, ніж у чоловіка. «Не Лев, а Діва наш відвічний знак, Не гнів, а ніжність наша вічна сила», - стверджує поетеса у вірші «Відповідь». Але в тяжку годину, як було за княжих та козацьких часів, жінки виряджали чоловіків на бій за життя, за рідну землю і свободу. Така думка висловлена у поезії «Мужчинам»:

Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!

Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть –

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!


Авторка вважає, що жінка не повинна бути тягарем для мужчини, вона має стати його спільником у боротьбі, надихати на подвиги. Поетеса стверджує думку, що українська жінка не хоче бути ні рабинею, ні амазонкою, ні «вампом», вона хоче бути Жінкою, вірним союзником мужчини у боротьбі за життя, за націю. Українка вміє кохати, прагне бути коханою, бути щасливою і цю радість життя випромінювати навколо себе.
Учитель. Підсумовуючи почуте, можна з впевненістю сказати, що лірична героїня поезій - це сама О. Теліга. Її твори - це автобіографія її душі та серця, в них висловлені життєві принципи авторки, її життєве кредо. Вірші Теліги наскрізь ліричні, вона відтворює у них власні переживання. Олена намагалась творити вірші ясні, прозорі, оригінальні, досконало оформлені. Висока ідейність, ліричність, патріотичність, віра в перемогу загальнолюдських ідеалів - характерні риси поезії О. Теліги.

У 2007 році виповниться 100 років з дня народження О. Теліги і 55 років з дня її трагічної загибелі. Героїчне життя полум'яної революціонерки, поета, жінки - це ціла епоха українського визвольного руху. І ми повинні завжди пам'ятати про людей, які доклали зусиль до того, щоб Україна стала незалежною державою.

Стараннями друзів за кордоном вийшли посмертно її книжки: «Душа на сторожі», «Прапори духу», «Олена Теліга». Лише у 1999 році у Києві була випущена книжка «Олена Теліга. О, краю мій», яка містить твори, документи, біографічний нарис. У перші роки незалежності в Києві з'явилася вулиця її імені. Також створене Всеукраїнське товариство імені О.Теліги, яке заснувало Міжнародну літературно-мистецьку премію. З 1998 року товариство щорічно проводить Всеукраїнський конкурс-фестиваль «Щоб далі йти дорогою одною» на краще виконання творів О.Теліги. Товариство влаштовує виставки, наукові конференції, створює табори відпочинку для дітей, організовує зустрічі з лауреатами премії ім. О. Теліги.
III. Підведення підсумків.

Інтерактивна вправа «Займи особисту позицію»

1. Чи могла по іншому скластись доля О. Теліги?

2. Якби вона не загинула у 1942 році, яка доля чекала на неї у Радянському Союзі?

3. Долі яких українських письменників подібні до долі О. Теліги?

IV. Оцінювання учнів.

V. Домашнє завдання. Вивчити поезію О. Теліги на вибір. Скласти варіант з 12 тестових запитань.

Література

1. Олена Теліга. Збірник. - К.: Вид-во ім. О. Теліги, 1977.

2. Дороговказ. Поезії О. Теліги та О.Ольжича. - К.: Вид-во ім. О.Теліги, 1994.

3. Українське слово. Хрест. укр. літ. ХХ ст. - К.: Рось, 1994.

4. Історія укр. літ. ХХ ст. – К.: Либідь, 1994.

5. Дивослово.- 2005 - № 4.

6. Яременко В. Новий тлум. словн. укр. мови. - К.: АКОНІТ, 2006.

7. Дібічинський В. Сучасн. тлум. словн. укр. мови. - X.: Школа, 2006.

8. Українська література у таблицях. - X.: Академія, 2002.



9. Українська радянська енциклопедія. - К.: Гол. ред. укр. рад. енциклоп., 1963.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал