Тема механізм формування пропозиції грошей



Скачати 207.82 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації17.02.2017
Розмір207.82 Kb.

Тема 7
ТЕМА 7. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ
ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА
1. Механізм зміни маси грошей в обороті............................................................................... 1 2. Фактори та структура грошово-кредитного мультиплікатора .......................................... 4 3. Сутність грошово-кредитної політики. ............................................................................... 6 4. Цільова спрямованість монетарної політики. ..................................................................... 7 5. Інструменти монетарної політики. ...................................................................................... 8
1. Механізм зміни маси грошей в обороті
Оскільки зміна маси грошей в обороті відчутно впливає на основні економічні процеси, важливо усвідомити сам механізм такої зміни - збільшення її чи зменшення.
Змінювати масу грошей в обороті в Україні може тільки банківська система.
Збільшення чи зменшення її досягається емісійною діяльністю центрального та комерційних банків. На суму готівкової та безготівкової емісії збільшується відповідно готівковий та безготівковий компоненти грошової маси і загальний її обсяг. При цьому центральний банк емітує готівкові та безготівкові гроші, а комерційний банк - тільки безготівкові.
Емісія готівки є монопольним правом НБУ, хоч випускати готівку в оборот можуть і
НБУ, і комерційні банки. Але якщо комерційний банк не покриває випуску готівки надходженнями її у свої каси від клієнтів, то покрити дефіцит він може не емісією, а купівлею готівки у центрального банку. Випуск готівки НБУ здійснюється через продаж її комерційним банкам. Значна частина цього випуску здійснюється за рахунок купівлі НБУ готівки у комерційних банків. Якщо цих надходжень від купівлі не достатньо, то НБУ ніде взяти потрібну суму готівки, крім емісії. На суму готівкової емісії зросте обсяг грошової бази і значною мірою показники грошової маси в усіх її агрегатах
2
Випуск центральним банком безготівкових грошей здійснюється такими способами:
- наданням позичок комерційним банкам шляхом їх рефінансування;
- через купівлю у комерційних банків цінних паперів;
- через купівлю у комерційних банків та їх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву.
У всіх цих випадках збільшуються запаси коштів на коррахунках комерційних банків у НБУ, що й є проявом випуску останнім безготівкових грошей. Одночасно комерційні банки по тих же каналах погашають свої зобов'язання перед НБУ, що означає вилучення безготівкових грошей з обороту. Перевищення випуску над вилученням означає емісію безготівкових грошей центральним банком, на суму якої зростає загальна маса грошей в обороті.
Комерційні банки, як зазначалося вище, беруть участь у створенні тільки безготівкових грошей, а тому впливають безпосередньо на безготівковий компонент грошової маси, а через нього - на весь обсяг маси грошей в обороті. Механізм створення грошей комерційними банками дещо складніший, ніж механізм емісії НБУ, і полягає у грошово-кредитній мультиплікації їх вільних резервів та депозитних вкладів.
Грошово-кредитний мультиплікатор - це процес створення нових банківських
депозитів (безготівкових грошей) при кредитуванні банками клієнтури на основі
додаткових (вільних) резервів, що надійшли в банк ззовні.
Щоб краще уяснити механізм грошово-кредитного мультиплікатора, розглянемо призначення та порядок формування вільних резервів банків.
Вільний резерв - це сукупність грошових коштів комерційного банку, які в даний
момент є в розпорядженні банку і можуть бути використані ним для активних операцій.

Тема 7
Крім вільного, існує загальний банківський резерв, що являє собою всю суму грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані для активних операцій. Частину загального резерву банки повинні зберігати в грошовій формі
і не використовувати для поточних потреб. Ця частина називається обов'язковим резервом.
Обсяг його визначається на підставі норм обов'язкового резервування, які встановлюються НБУ у відсотках до суми банківських пасивів. Різниця між загальним і обов'язковим резервами становить вільний резерв банку.
Наявність вільного резерву - важливий показник фінансового стану банку, насамперед його спроможності виконувати свої зобов'язання перед клієнтами та задовольняти їх попит на позички. Тому цей показник виражає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого - стан його поточного кредитного потенціалу.
Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансове становище та на їх діяльність щодо збільшення маси грошей в обороті.
Для з'ясування механізму грошово-кредитної мультиплікації зробимо такі припущення:
- центральний банк прокредитував у даному місяці тільки один комерційний банк А;
- комерційні банки на початок місяця не мають вільних резервів;
- банки використовують новостворені вільні резерви тільки для кредитування своїх клієнтів і тільки в безготівковій формі;
- норма обов'язкового резервування в даному місяці становила 12%.
1а) 5-го числа НБУ видав комерційному банку А позичку на суму 10,0 млн. грн. за рахунок кредитної емісії; загальний резерв банку А збільшився на цю суму;
1б) за рахунок вільного резерву банк А видав 6-го числа позичку швейній фабриці на суму 8,8 млн. грн., яку перерахував на її розрахунковий рахунок. Решта 1,2 млн. грн. залишилась на коррахунку банку А для збільшення обов'язкового резерву.
1в) за рахунок одержаної позички швейна фабрика в той самий день заплатила 8,8 млн. грн. за тканину, куплену у торговельної організації, яка обслуговується банком Б.
2а) Сплачені торговельній організації 8,8 млн. грн. зараховані на її рахунок у банку
Б; на цю суму у нього збільшився загальний резерв;
2б) за рахунок приросту резерву банк Б 9-го числа надав позичку меблевій фабриці на суму 7,75 млн. грн. (вільний резерв), яку переказав на її розрахунковий рахунок. Решту резерву (1,05 млн. грн.) банк залишив на своєму коррахунку для збільшення обов'язкового резерву
2в) 10-го числа меблева фабрика, використавши повну суму одержаної позички, оплатила свої борги деревообробному комбінату (ДОК 1) за куплені раніше лісоматеріали.
ДОК 1 обслуговується банком В.
3a) 13-го числа 7,75 млн. грн. надійшли на рахунок ДОК № 1 у банку В, у якого на цю суму збільшився загальний резерв;
3б) за рахунок приросту резерву банк В 14-го числа видав торговельній організації
«Скіф» позичку на суму 6,85 млн. грн. і переказав на її рахунок. Решта 0,9 млн. грн. залишилися на рахунку банку для збільшення обов’язкового резерву
3в) торговельна організація «Скіф» у той же день за рахунок одержаної позички сплатила свій борг оптовій організації на суму 6,85 млн. грн. Оптова організація обслуговується банком Г.
Подібний рух резервів відбудеться також у банку Г та багатьох інших банках.
Приріст депозитів на рахунках і приріст резервів у кожного наступного банку будуть меншими, ніж у попереднього на норму обов'язкового резервування. Це значить, що процес зростання банківських вкладів (депозитних грошей) продовжуватиметься доти, доки вся сума додаткового резерву (10,0 млн. грн.), наданого НБУ комерційному банку А, не вичерпає себе в резервах цілого ряду банків.
Розглянемо цей процес з іншого боку: як він відбувається в масштабах усієї банківської системи і впливає на загальну масу грошей в обороті.

Тема 7
У результаті мультиплікації додаткова маса грошей, що надійшла в банківську систему, істотно зростає завдяки приросту депозитів у тих комерційних банках, через які пройшла мультиплікаційна «хвиля». Висота і довжина цієї «хвилі» залежить від обсягу додатково введених у систему резервів та норми обов'язкового резервування.
Розглянемо ці положення на тих самих прикладах, які було проаналізовано стосовно руху резервів окремих банків, за умови, що норма обов'язкового резервування становить
12% (табл. .

Таблиця 1 Процесгрошово-кредитної мультиплікації, млн. грн.
Банк
Залучені кошти
(пасиви)
Рух резервів
Надані позички
(активи)
Надходження
Витрачення
Обов'язкові Вільні
НБУ
А
Б
В
Г
Д
Ε
Інші
банки
(разом)
+ 10,0
+ 8,8
+ 7,75
+ 6,85
+ 6,05
+ 5,35
+ 38,5
+ 1,2
+ 1,05
+ 0,93
+ 0,82
+ 0,75
+ 0,65
+ 4,6
+ 8,8
+ 7,75
+ 6,82
+ 6,03
+ 5,3
+ 4,7
+ 33,9
-8,8
-7,75
-6,82
-6,03
-5,3
-4,7
-33,9
+ 10,0
+ 8,8
+ 7,75
+ 6,82
+ 6,03
+ 5,3
+ 4,7
+ 33,9
Усього
+ 83,3
+ 10,0
+ 73,3
-73,3
+ 73,3
Як видно з наведених даних, процес мультиплікації розпочався з надання НБУ позички банку А на суму 10,0 млн. грн. Одержання цієї позички зумовило збільшення пасивів банку А, а отже його резервів, на 10,0 млн. грн. Частина приросту резервів (1,2 млн. грн.) залишається на коррахунку банку А в центральному банку для збільшення обов'язкового резерву, а в межах вільного резерву банк надає позичку своєму клієнтові
(8,8 млн. грн.). Оскільки одержану позичку клієнт банку витратив на платежі контрагенту, що обслуговується банком Б, 8,8 млн. грн. вийшли з обороту банку А і тому він втратив таку ж суму своїх резервів. Остаточно у банку А пасиви збільшилися на 10,0 млн. грн., резерви - на 1,2 млн. грн. і вимоги за наданими позичками - на 8,8 млн. грн., тобто пасиви й активи збільшилися однаково.
Надходження грошей на суму 8,8 млн. грн. з банку А в банк Б збільшили суму пасивів останнього. В його обороті відбудеться такий же рух коштів, як і в банку А: частина приросту резерву (1,05 млн. грн.) залишиться на рахунку банку Б у центральному банку; в обсязі вільного резерву видана позичка (7,75 млн. грн.), що призвело до витрати банком такої самої суми резерву, бо позичка була використана для платежів клієнтові
іншого банку, і тому гроші перейшли в банк В. Отже, пасиви банку Б збільшилися на 8,8 млн. грн., резерви - на 1,05 млн. грн., вимоги за наданими позичками - на 7,75 млн. грн., тобто пасиви й активи зросли на 8,8 млн. грн.
У всіх інших банках рух пасивів і резервів буде таким же, як у банках А та Б.
Загалом по комерційних банках пасиви зросли на 83,3 млн. грн., резерви - на 10,0 млн. грн., надані позички - на 73,3 млн. грн. Із загальної суми приросту банківських пасивів
10,0 млн. грн. забезпечено за рахунок позички, одержаної в центральному банку, а 73,3 млн. грн. - приріст депозитів на рахунках клієнтів - забезпечено кредитуванням їх відповідними комерційними банками.
Незважаючи на те, що кожний окремий банк надавав додаткові позички тільки в межах вільних резервів, що надійшли в його оборот, у цілому система банків створила
(приростила) депозитних грошей значно більше, ніж до неї надійшло ззовні - від центрального банку. У цьому наочно виявляється участь комерційних банків у збільшенні маси грошей, що обслуговує грошовий оборот.

Тема 7
Процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обороту. Проте надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення рівноваги на грошовому ринку і посилення інфляції. Тому важливим завданням центрального банку є правильне визначення тенденції зміни рівня мультиплікації, своєчасне регулювання його відповідно до цілей грошово-кредитної політики. Таке регулювання забезпечується зміною норми обов'язкового резервування, впливом на обсяг початкового приросту банківських резервів, впливом на використання банками вільних резервів на цілі кредитування тощо. Вживаючи цих заходів, центральний банк може досить ефективно впливати на рівень мультиплікатора для досягнення цілей грошово-кредитної політики.
2. Фактори та структура грошово-кредитного мультиплікатора
Грошова база - це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на
основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.
Тоді пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Mh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (mі):

Ms = Mh·m.
Грошову базу, яка має властивості мультиплікаційного впливу на пропозицію грошей, ще називають ланкою підвищеної ефективності або «сильних» грошей. Цей показник відомий у монетарній теорії як Mh- high-powered money. Він визначає категорію грошей, котра може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто належить до найважливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому ринку.
За структурою грошова база складається з суми готівки в обігу, готівки в сейфах
(залишків кас банків) і резервів комерційних банків, що перебувають на рахунках у центральному банку. При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів готівки у касах комерційних банків та їхніх коштів на рахунках у центральному банку (див. рис).
На рисунку грошова маса (пропозиція) показана як сума двох грошових компонентів: M0

(готівка в обігу) і D (депозити до запитання):

Ms = М0 + D.
Грошова база включає: М0 (гроші готівкою) і R (банківські резерви):

Mh = M0 + R
Рис. 1 - Компоненти грошової бази та пропозиції грошей


Тема 7
Банківські резерви - це резервна категорія, яка охоплює також готівку, що перебуває у касах банків. Характерною особливістю банківських ресурсів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М0, М1). Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який здебільшого впливає на структуру грошової маси. Це означає, що готівка може переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною. Наявність такого зв'язку створює монетарну базу для впливу на масу грошей через систему регулювання банківських резервів. Для цього в кожній країні вводиться механізм обов'язкового резервування банківських пасивів.
Якщо фактична сума резерву, включаючи залишок каси, виявиться меншою, ніж сума обов'язкового резерву, банк зобов'язаний негайно поповнити свої резерви. Якщо фактичний резерв виявиться більшим від обов'язкового, це свідчить про наявність у банку вільного (наднормативного) резерву, в межах якого комерційний банк може здійснювати кредитну експансію. Отже, вільні резерви відіграють роль кредитного потенціалу банку.
Грошовий мультиплікатор. Нагадаємо, що зв'язок між монетарною базою
(банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).
Грошовий мультиплікатор - це величина множника (коефіцієнта), на яку
збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.
Величина (коефіцієнт) грошово-кредитного мультиплікатора визначається за формулою:
Отже, величина мультиплікатора (т) залежить від співвідношення суми готівки до депозитів (Kg) і норми ефективного резервування (Kp).
Одержаний коефіцієнту показує, у скільки разів зростатиме ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною до норми банківських резервів, а також до співвідношення між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про те, що зі збільшенням резервної норми, або частки готівки, величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.
Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратну кіцлькість разів кількісні параметри грошової маси. Тобто він показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на монетарному ринку.
Тепер рівняння пропозиції грошей можна записати у розгорнутому вигляді:
Розглядаючи рівняння, можна зробити висновок, що існує безпосередня залежність пропозиції грошей від грошової бази і грошового мультиплікатора. Взаємодія цих двох макроекономічних показників визначає можливості банківської системи в забезпеченні приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей.
Водночас, розглядаючи механізм формування пропозиції грошей, ми переконалися, що центральний банк може суттєво вплинути на пропозицію грошей, але не в змозі повністю її контролювати. Хоча центральний банк визначає норму резервних вимог,

Тема 7 облікову ставку, здійснює операції на відкритому ринку, але він не може безпосередньо впливати на співвідношення готівки і депозитів, а тим більше контролювати його. Тобто він меншою мірою контролює механізм грошового мультиплікатора.
3. Сутність грошово-кредитної політики.
Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.
У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово- кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті
1
. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади
2
. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від
інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.
Більш повно і точно виражає сутність монетарної політики визначення її як
комплексу взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених
суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава
через центральний банк. Як випливає з цього визначення, монетарній політиці властиві комплексність, різноваріантність регулятивних заходів; спрямованість їх на досягнення певних, заздалегідь визначених суспільних цілей; заходи ці реалізуються центральним банком через механізм грошового ринку. При такому підході монетарна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів. Вона має внутрішньо єдину інституційну основу
- грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні монетарна політика являє собою організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями,
інструментами та роллю в економічному регулюванні.
Об'єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку:
- пропозиція (маса) грошей;
- ставка процента;
- валютний курс;
- швидкість обігу грошей та ін.
Залежно від економічної ситуації в країні об'єктом монетарного регулювання може бути вибрана одна з них чи навіть кілька одночасно.
Суб'єкти монетарної політики. В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів,
Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.).
Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує
інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.
Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить
Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

Тема 7
4. Цільова спрямованість монетарної політики.
Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання заведено називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи: стратегічні, проміжні й тактичні.
Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань.
Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості. І навпаки, для зростання виробництва необхідно вживати заходів, які забезпечать пожвавлення кон'юнктури і можуть спричинити зростання цін.
Тому центральний банк вибирає залежно від конкретної економічної ситуації одну із стратегічних цілей. Нею, як правило, є стабілізація цін (чи погашення інфляції), оскільки якраз вона найбільше відповідає головному призначенню центрального банку - підтримувати стабільність національних грошей. І через розв'язання цього завдання центральний банк сприяє досягненню інших стратегічних цілей.
Проте щоразу виникає складна проблема узгодження стратегічних цілей монетарної та загальноекономічної політики. Потрібно, щоб у загальноекономічній політиці стабілізація цін була визнана пріоритетною чи важливою, а монетарна політика мала орієнтацію на забезпечення економічного зростання. Якщо ж такого збігу немає, то центральному банку доводиться або змінювати свою стратегічну ціль, або відстоювати її ціною загострення відносин зі структурами виконавчої, а то й законодавчої влади.
Про важливість правильного узгодження стратегічних цілей переконливо свідчить досвід України. У 1991-1993 pp. пріоритетними цілями загальноекономічної політики, в тому числі монетарної, визнавалося стримування темпів падіння виробництва. їй була підпорядкована і монетарна політика НБУ, що перетворилася в політику емісійного підтримування економіки. Неминучим наслідком стала гіперінфляція, рівень якої досяг апогею в 1993 р.
У 1994-1996 pp. НБУ, усвідомивши свою особливу відповідальність за стан монетарної сфери, почав послідовно відстоювати, як свою стратегічну ціль, подолання
інфляції та стабілізацію цін. Проте ця ціль не була належним чином узгоджена з іншими стратегічними цілями економічної політики. Уряд та Верховна Рада, визнаючи на словах антиінфляційну стратегію НБУ, фактично не залучили інструментів конкурентної та структурної політики, гальмуючи процеси приватизації та реструктуризації виробництва.
Цілі економічного зростання не були підтримані немонетарними заходами, що призвело до хронічного падіння виробництва, зайнятості, поглиблення платіжної кризи, погіршення фінансового стану економіки на фоні істотного зниження темпів інфляції, забезпеченого переважно монетарними заходами НБУ.
Проміжні цілі монетарної політики полягають у таких змінах певних економічних процесів, які сприятимуть досягненню стратегічних цілей. Оскільки в ринкових умовах економічне зростання, зайнятість, динаміка цін, стан платіжного балансу та інші макроекономічні показники визначаються передусім станом ринкової кон'юнктури,

Тема 7 проміжними цілями монетарної політики є зміна останнього в напрямі, який визначається стратегічною ціллю. Зокрема, якщо ціллю загальноекономічної політики є економічне зростання при скороченні безробіття, то проміжною ціллю може бути пожвавлення ринкової кон'юнктури. І навпаки, якщо стратегічною ціллю є стабілізація цін, то проміжною має бути стримування зміни кон'юнктури ринку.
Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні змінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури.
Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше. Але оскільки друге визначення певною мірою охоплює тактичні цілі й ускладнює розрізнення проміжних і тактичних цілей, доцільно скористатися узагальненим визначенням проміжних цілей.
Характерною особливістю проміжних цілей є те, що встановлюються вони на тривалі часові інтервали, упродовж яких можуть бути реалізовані і виявити свою ефективність. Так, пожвавлення кон'юнктури ринку через зростання маси грошей чи зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може спричинити зростання попиту і цін. І лише за умови, що ці заходи активізують інвестиції, зростання виробництва, буде забезпечене збільшення пропозиції, яке зупинить зростання цін і стабілізує їх. Проте для цього потрібен тривалий проміжок часу.
Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи щодо регулювання ключових економічних змінних, передусім грошової маси, процентної ставки та валютного курсу, для досягнення проміжних цілей. Стосовно кожного з цих показників може ставитися одне з трьох завдань: зростання, стабілізація, зниження. Конкретний напрям руху економічної змінної визначається проміжною ціллю монетарної політики та характером показника. Наприклад, для пожвавлення ринкової кон'юнктури як проміжної цілі необхідно, щоб на рівні тактичних цілей грошова маса зростала, а процентні ставки знижувалися. За показник грошової маси беруться базові гроші, оскільки саме цей показник перебуває у повному розпорядженні центрального банку.
Характерними ознаками тактичних цілей є їх короткостроковість, реалізація їх оперативними заходами виключно центрального банку, багатоаспектність, єдність та певна суперечливість. Ці особливості істотно ускладнюють вибір та механізми реалізації тактичних цілей. Так, якщо зміна маси грошей впливає на зміну сукупного попиту і зачіпає всю макроекономіку, то зміни процентної ставки та валютного курсу можуть впливати не тільки на сукупний попит, а й на інтереси певних груп економічних суб'єктів і зумовлювати структурні зміни в економіці. Тому успіх розв'язання багатьох регулятивних завдань залежить від правильного поєднання вказаних тактичних цілей: змінами процентної ставки чи валютного курсу можна локалізувати інфляційний ефект від зростання маси грошей в обороті.
Залежно від економічних змінних та пов'язаних з ними тактичних цілей визначаються інструменти монетарної політики. Вибір їх є прерогативою центрального банку.
5. Інструменти монетарної політики.
Світова практика монетарної політики нагромадила значний досвід використання певних інструментів грошово-кредитного регулювання економічних процесів. Усі їх можна поділити на дві групи:
-
інструменти опосередкованого впливу на грошовий ринок та економічні процеси;

Тема 7
-
інструменти прямого впливу.
До першої групи належать: операції на відкритому ринку, регулювання норми обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, регулювання курсу національної валюти.
До другої групи відносять: установлення прямих обмежень на здійснення емісійно- касових операцій; уведення прямих обмежень на кредитування центральним банком комерційних банків; установлення обмежень чи заборони на пряме кредитування центральним банком потреб бюджету; прямий розподіл кредитних ресурсів, що надаються комерційним банкам у порядку рефінансування, між пріоритетними галузями, виробництвами, регіонами тощо.
Опосередкований вплив інструментів першої групи полягає у створенні таких умов, за яких посилюються чи послаблюються стимули економічних суб'єктів до певної поведінки, наприклад до накопичення чи до зменшення запасів грошей у своєму розпорядженні і відповідно до зменшення чи до збільшення їх попиту на товарних чи фінансових ринках. Тому регулювання з допомогою таких інструментів належить до економічних методів державного управління, воно має істотні переваги перед застосуванням інструментів прямої дії, вплив яких має переважно директивний характер.
Тому в міру визрівання в країні ринкових відносин застосування інструментів опосередкованої дії неухильно розширюється, а інструментів прямої дії - скорочується. У перехідний період в Україні останні застосовувались широко і досить часто, оскільки цього вимагали особливі, часто критичні ситуації, що виникали на грошовому ринку і вимагали негайного втручання з боку регулятивних органів.
Розглянемо детальніше механізм використання окремих
інструментів опосередкованої дії як більш ефективних і перспективних в умовах України.
Операції на відкритому ринку - це найбільш застосовуваний інструмент монетарної політики в країнах з високорозвинутими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками застосування цього інструменту обмежується недостатнім розвитком ринку цінних паперів (відкритого ринку), недостатньою ліквідністю державних цінних паперів тощо. Ці чинники стримування операцій на відкритому ринку досить відчутно проявляють себе і в умовах України. Проте цей інструмент у перспективі відіграватиме ключову роль і в монетарній політиці НБУ.
Сутність операцій на відкритому ринку полягає у тому, що, купуючи цінні папери на ринку, центральний банк додатково спрямовує в оборот відповідну суму грошей і цим збільшує спочатку банківські резерви, а потім і загальну масу грошей за інших незмінних умов.
Продаючи цінні папери зі свого портфеля, він вилучає на відповідну суму банківські резерви, а згодом зменшується і загальна маса грошей в обороті. У результаті цих операцій відповідно збільшується чи зменшується пропозиція грошей на ринку, що впливає в кінцевому підсумку на кон'юнктуру товарних ринків.
Операції на відкритому ринку бувають динамічні й захисні. Динамічні операції
застосовуються для збільшення чи зменшення загальної пропозиції грошей за умови, що
інші чинники не впливають на масу грошей. Захисні операції полягають у підтриманні загальної пропозиції грошей на незмінному рівні в умовах впливу на масу грошей інших чинників. Якщо ці чинники зменшують пропозицію грошей, то слід на певну суму купити цінні папери на відкритому ринку, щоб стабілізувати обсяг пропозиції, і навпаки.
Регулятивного ефекту можна досягти купівлею-продажем будь-яких цінних паперів на відкритому ринку. Проте центральні банки, як правило, обмежуються операціями з державними цінними паперами. Це пояснюється такими обставинами:
- можливістю зіткнення корпоративних інтересів на ринках, якщо центральний банк продасть чи купить цінні папери однієї корпорації, а другої - ні. Обсяги ж запланованої зміни пропозиції грошей не завжди дають можливість купувати чи продавати цінні папери всіх корпорацій;

Тема 7
- центральні банки за своїм статусом є фінансовими уповноваженими урядів, розміщують їх цінні папери на первинному ринку і своїми операціями з ними на вторинному ринку сприяють підвищенню їх рейтингу та попиту на них, а значить і доходів бюджету від їх продажу. Це позитивно впливає на стан бюджетного дефіциту, а отже - на стан грошового обороту;
- уряд, як правило, є найбільшим емітентом цінних паперів, а ринок їх - найбільшим сектором загального ринку цінних паперів. Це забезпечує центральному банку можливість здійснювати операції на відкритому ринку з однорідними документами в будь-яких обсягах, що диктуються потребами монетарної політики.
Вплив на пропозицію грошей можна забезпечити купівлею-продажем цінних паперів як у комерційних банків, так і в інших власників. Якщо цінні папери продаються банкам, то їх надлишкові резерви скорочуються негайно, оскільки оплата здійснюється з їх кореспондентських рахунків у центральному банку. Тому регулятивний ефект настане досить швидко, майже негайно. Якщо цінні папери продаються юридичним чи фізичним особам, то надлишкові резерви банків теж скоротяться, бо гроші платників перебувають на їх рахунках у банках і в кінцевому підсумку будуть списані з їх коррахунків у центральному банку. Проте регулятивний ефект настане трохи пізніше, ніж у першому випадку.
Операції на відкритому ринку можуть проводитися як у формі прямої купівлі- продажу, так і на умовах зворотного викупу. В останньому випадку за первинного продажу чи купівлі одночасно укладається угода про зворотний викуп чи продаж цих цінних паперів через певний, як правило, досить короткий, термін. Такі операції називаються «ΡΕΠΟ» і здійснюються переважно під час проведення захисних операцій на відкритому ринку.
В умовах високорозвинутого ринку цінних паперів цей інструмент монетарної політики має суттєві переваги.
1.
Він має високу оперативність і чіткість дії. Якщо центральний банк вирішив збільшити чи зменшити пропозицію грошей та їх розмір, то він може негайно дати розпорядження своїм дилерам купити чи продати цінні папери на відповідну суму, і проблема буде вирішена досить швидко. При цьому не має значення обсяг операції - він може бути незначним чи будь-яким великим.
2.
На дію цього інструменту не можуть впливати ніякі інші суб'єкти ринку, крім центрального банку, що робить його регулюючий вплив досить значним, точним і ефективним.
3.
Цей інструмент має властивість «гальмування», тобто якщо допускається помилка при проведенні певної операції, то можна негайно запустити операцію протилежної дії і виправити ситуацію з пропозицією грошей: при надмірному збільшенні пропозиції грошей негайно продати відповідну суму цінних паперів і зменшити пропозицію до потрібного рівня.
Регулювання норми обов'язкових резервів - високопотужний інструмент впливу на пропозицію грошей, що має невідворотну і негайну дію. Механізм цього інструменту полягає в тому, що центральний банк установлює для всіх банків та інших депозитних установ норму обов'язкового зберігання залучених коштів на кореспондентських рахунках без права їх використання і без виплати процентів по них. Збільшуючи норму обов'язкового резервування, центральний банк негайно скорочує обсяг надлишкових резервів банків, зменшує їх кредитну спроможність, знижує рівень мультиплікації депозитів. Відповідно зменшується загальний обсяг пропозиції грошей. Якщо центральному банку потрібно збільшити пропозицію грошей, то досить відповідно знизити норму обов'язкового резервування, і ситуація змінюватиметься на протилежну - збільшиться обсяг вільних резервів, підвищаться кредитна спроможність банків і рівень мультиплікації депозитів.

Тема 7
Цей інструмент монетарної політики має ту перевагу, що він однаково впливає на всі банки, змінюючи пропозицію грошей негайно і досить потужно. Але він має і значні недоліки.
По-перше, підвищення норми обов'язкового резервування може привести всі банки з невеликими надлишковими резервами в неліквідний стан, підірвати їх становище на ринку. Щоб урятувати такі банки, центральному банку довелось би вживати компенсуючих заходів, наприклад посилити їх рефінансування чи збільшити купівлю цінних паперів, що буде розмивати регулятивний ефект від застосування інструменту обов'язкового резервування.
По-друге, підвищення норми резервування негативно позначається на фінансах банків, оскільки обмежує їхні доходи за активними операціями. У цьому зв'язку таке застосування даного інструменту рівноцінне підвищенню оподаткування банків.
По-третє, якщо потрібно змінити пропозицію грошей на короткий строк і в невеликих обсягах, то цей інструмент просто не годиться, бо зміна норми резервування на
1% може дати значно більшу зміну пропозиції, ніж це потрібно. А часті зміни норми резервування (вгору-вниз) взагалі можуть паралізувати діяльність банків.
Зазначені недоліки цього інструменту обумовили дуже обережне його використання в розвинутих країнах: норма резервування там установлюється на невеликому рівні і змінюється дуже рідко, а деякі країни взагалі відмовилися від нього. У країнах з перехідною економікою, де амплітуди коливання грошової маси дуже великі, цей
інструмент застосовується значно ширше. Він дає змогу оперативно пригнітити надмірну пропозицію грошей і урівноважити кон'юнктуру на відповідних ринках. Досить широко він застосовується НБУ протягом усього перехідного періоду. Для української практики монетарного регулювання характерні досить високий рівень норми обов'язкового резервування, широка амплітуда і висока частота їх зміни. Таке використання цього
інструменту давало можливість НБУ оперативно впливати на пропозицію грошей, на
інфляційні і девальваційні процеси. Проте вказані вище вади цього інструменту в умовах
України аніскільки не були усунуті. їх повністю відчули на собі комерційні банки, розплачуючись своєю ліквідністю і фінансовою стабільністю. Але іншого виходу в НБУ в цей період не було, бо операції на ринку цінних паперів були розвинуті слабо.
Процентна політика - один із м'яких інструментів монетарної політики, подібний за характером впливу на пропозицію грошей до операцій на відкритому ринку. Механізм його полягає в тому, що центральний банк установлює ставки процентів за позичками, які він надає комерційним банкам у порядку їх рефінансування. Для України найбільш типовою процентною ставкою центрального банку є облікова ставка НБУ. Збільшуючи рівень облікової ставки, НБУ досягає таких регулятивних наслідків:
- стримує попит комерційних банків на свої позички, гальмує зростання їх надлишкових резервів та банківського кредитування економічних суб'єктів, стримує мультиплікацію депозитів і зростання пропозиції грошей;
- сигналізує економічним суб'єктам про свій намір «здорожчити» гроші, що саме по собі спонукає економічних суб'єктів до більш обережної поведінки і зумовлює падіння ринкової кон'юнктури.
Зниження центральним банком облікової ставки має протилежні наслідки - збільшує попит комерційних банків на позички та їх надлишкові резерви, що спричинює зростання пропозиції грошей.
Облікова політика.Це класичний метод регулювання діяльності комерційних банків.
Під цією політикою розуміють умови, за якими центральний банк купує векселі у комерційних банків та інших кредитно-фінансових інститутів. Інструментом облікової політики є офіційна облікова ставка. Цю ставку застосовує центральний банк для комерційних банків у двох випадках: а) при обліку державних короткострокових зобов'язань (казначейських векселів); б) при переобліку комерційних векселів.

Тема 7
Суть операцій обліку та переобліку векселів випливає з функції центрального байку бути кредитором останньої інстанції» для комерційних банків.
Комерційні банки, якщо вони відчувають необхідність у додаткових коштах, можуть достроково продати (або перепродати) центральному банку казначейські (комерційні) векселі, що знаходяться в його інвестиційному портфелі. Ця банківська операція має назву
операції обліку казначейських векселів (переобліку комерційних векселів). Центральний банк купує ці напери за офіційною обліковою ставкою, сплачуючи комерційному банку номінал векселя мінус дисконт (обліковий процент).
Офіційна облікова ставка (ОС) визначається за формулою:
%
100 12
х
міс
х
К
Н
Д
ОС


де:
Д - (дисконт) обліковий процент, або плата, яку бере собі банк за достроковий облік боргового зобов'язання;
Н - номінал векселя;
К - кількість місяців, що залишилися до настання строку платежу за векселем.
Подібно до того, як комерційні банки беруть з позичальника плату за надані позики
(у вигляді % за кредит), центральний банк так само бере плату за позики, надані комерційним банкам (у вигляді облікового процента», або «дисконтує).
Суть методу регулювання діяльності комерційних банків «дисконтна політика»- у підвищенні або зниженні Національним банком офіційної облікової ставки.
Підвищення офіційної облікової ставки центральним банком робить невигідним для комерційних банків продаж векселів центральному банку, бо підвищується дисконт (сума оплати, яку бере центральний банк за достроковий облік векселя). У результаті у комерційного банку не з'являться додаткові кошти під продажу векселів, а значить — він не збільшить надання кредитів своїм клієнтам (обмежить пропозицію грошей).
І навпаки — зменшення офіційної облікової ставкицентральним банком робить вигідним для комерційних банків продавати векселі центральному банку. В результаті у комерційного банку звільняються кошти, а значить — він збільшує надання кредитів в економіку (збільшиться пропозиція грошей в економіку).
У нашій країні через відсутність налагодженого вексельного обігу немає можливості застосовувати дисконтну політику у «чистому» вигляді.
Замість офіційної облікової ставки за обліком (переобліком) векселів застосовується
ставка з рефінансування (або офіційна ставка НБУ за прямими кредитами), що надає
НБУ іншим комерційним банкам.
Адміністративні методи регулювання діяльності комерційних банків
До основних адміністративних методів регулювання діяльності комерційних банків відносять:
- допуск до ринків (ліцензування);
- кількісні обмеження;
- фіксація маржі.
Метою всіх цих методів є підтримка стабільності національної грошової одиниці, регулювання ліквідності банківської системи и межах грошово-кредитної політики, яку проводить Національний банк.
Допуск до ринків. Це регулювання відкриття нових банків, їх філій, відділень, а також надання дозволу па проведення банківських операцій.
Цей метод реалізується з допомогою ліцензування або реєстрації і означає: допустити чи не допустити той чи інший банк до ринку, дозволити чи не дозволити банку проводити ту чи іншу операцію. Сьогодні, щоб Національний банк зареєстрував у
Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних

Тема 7 установ (бути допущеним до ринку), комерційний банк повинен сформувати статутний фонд.
Кількісні обмеження. Це адміністративні або законодавчі заходи, які здійснюють міністерства фінансів і центральні банки щодо обмеження обсягів кредитів, грошової емісії, окремих видів банківських операцій, розвиток яких держава намагається призупинити. Ці методи називають ще вибірковими, або селективними.
До кількісних обмежень відносять:
- кредитні стелі;
- обмеження окремих видів банківських операцій;
- селективний кредитний контроль;
- контингентування емісії;
- таргетування.
Кредитні стелі лімітують надання кредитів комерційними банками.
Національний банк може ввести такі «кредитні стелі»:
- встановити максимальну суму всіх наданих комерційним банком кредитів (на сьогодні ця сума не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку);
- встановити обмеження щодо «великих кредитів», наданих комерційним банком одному позичальнику (сьогодні жоден з таких кредитів не може перевищувати 25% власних коштів комерційного банку і т.п.). Обмеження окремих видів банківських операцій застосовується до тих операцій, розвиток яких держана намагається затримати.
Так, у 1995 році НБУ обмежив загальну суму залучення та надання комерційними банками міжбанківських позик двократним розміром власних коштів банку і заборонив їх надання та одержання банківськими установами (філіями, відділеннями тощо), які не є юридичною особою.
Селективний кредитний контроль — це регулювання конкретних видів кредиту з метою стимулювання чи стримування розвитку окремих галузей, наприклад, пільгові кредити, що надавали комерційні банки вуглевидобувним підприємствам чи підприємствам аграрного сектора. Так, НБУ надав цільовий кредит Агробанку для розміщення в конкретній сільськогосподарській галузі.
Наступні два методи обмежують розмір грошової маси в обігу. Контингентування
емісії — це законодавче обмеження емісій банкнот (готівки) з метою її регулювання, тобто встановлюється максимальна сума емісії банкнот за певний період. Таргетування замінює в країнах з ринковою економікою контингентування. Означає встановлення цільових орієнтирів щорічної емісії грошей, тобто нижньої та верхньої меж зростання грошової маси в обігу (готівкової та безготівкової) за певний період часу.
Фіксація маржі. Цей метод передбачає встановлення обов'язкової маржі при проведенні різних фінансово-кредитних операцій.
Маржа- це різниця між вартістю ресурсів і доходом від їх розміщення (ставкою % за пасивними операціями і ставкою % — за активними операціями).У банківській практиці маржа означає різницю між процентними ставками за залученими коштами та наданими кредитами, між ставками за кредитами різних категорій позичальників та інше.
Центральний банк може зобов'язати комерційні банки дотримуватись обов'язкової маржі при проведенні тих чи піших операцій.

Питання для самоперевірки
1.
Охарактеризуйте інструменти грошово-кредитної політики.
2.
Які наслідки грошових рестрикцій для економіки країни?
3.
У чому полягає суть кредитно-грошового регулювання економіки з боку центрального банку?

Тема 7 4.
Розкрийте сутність того методу регулювання кредитно-грошових відносин, який пов'язаний з визначенням і зміною норми обов'язкових ресурсів.
5.
Що являє собою облікова ставка і як вона використовується центральним банком?
6.
Яким чином діє зміна облікової ставки на розвиток кредитних відносин?
7.
Розкрийте суть операцій, які здійснює центральний банк на відкритому ринку. Чому цей спосіб грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є досить гнучким?
8.
Поясніть, що являють собою операції РЕПО?
9.
Дайте визначення грошово-кредитній політиці.
10.
Які цілі грошово-кредитної політики можна визначити як стратегічні?
11.
Розкрийте сенс і механізм дії політики «дорогих грошей» і політики «дешевих грошей».
Питання для самостійної підготовки

1.
Охарактеризуйте специфічні (особливі) методи регулювання кредитно-грошових відносин, до яких може вдаватись центральний банк.
2.
Чи можливі суто адміністративні регулюючі дії центрального банку стосовно комерційних банків?
3.
Які теоретичні моделі можуть бути покладені в основу грошово-кредитної політики?
4.
Які поточні цілі є найголовнішими для центрального банку?
5.
Чому політичні чинники в сучасних умовах виступають важливим фактором реалізації грошово-кредитної політики держави?
6.
Перелічіть ті складові моменти, які включає грошово-кредитна політика як у момент її розробки, так і в процесі її реалізації.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал