Тема Життєвий і творчий шлях Дж. Б. Шоу. «Театральна революція» англійського драматурга, його «драми ідей». Шоу та «ібсенізм» Мета



Сторінка1/3
Дата конвертації08.01.2017
Розмір0.67 Mb.
  1   2   3

Тема 1. Життєвий і творчий шлях Дж. Б. Шоу. «Театральна революція» англійського драматурга, його «драми ідей». Шоу та «ібсенізм»

Мета: ознайомити учнів з головними віхами життя і творчого шляху письменника та місцем у ньому комедії «Пігмаліон»;

висвітлити зміст «театральної революції» Б. Шоу, зв'язок творчості драматурга з «ібсенізмом»; розвивати навички конспектування лекційного матеріалу, складання тез та опорних схем, роботи з додатковою літературою;

формувати інтерес до дослідницької діяльності; виховувати інтерес до театру і повагу до естетичних принципів театрального мистецтва.

Обладнання: портрети митця, афоризми, опорні схеми та таблиці, картки для словникової роботи.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

Зрозуміти Бернарда Шоу — означає зрозуміти XX століття.

У. Ірвінг



І. Мотивація навчальної діяльності.

1. Слово вчителя. У культурній спадщині кожного народу є культові постаті, які уособлюють національний дух, гордість, мистецький злет. До таких постатей відносяться з особливою пошаною, навіть поклонінням. Для Англії таким літературним кумиром, втіленням неперевершеної геніальності Великий Бард - В. Шекспір, твори якого століттями з величезним успіхом ставилися у театрах не лише його батьківщини, а й багатьох країн світу. Тому Англія пережила культурний шок, коли у 90-х роках XIX ст. театральний критик Б. Шоу, відомий під псевдонімом Джі-Бі-Ес, раптом розпочав антишекспірівську війну, провокуючи шалені пристрасті. Хто ж вона, ця людина, яка не побоялася виступити проти загальновизнаних усталених кумирів, традицій, тверджень, для якої не існувало табу в царині мистецтва?

Сьогодні ми познайомимося з особистістю і творчим шляхом Б.Шоу, людиною рідкісної працездатності і таланту, невичерпної енергії, англійським драматургом, чия творчість стала важливою віхою на шляху оновлення європейського театру, лауреатом Нобелівської премії (1925), митцем, якого називали «творцем інтелектуального театру XX ст.» (Б.Брехт).



II. Оголошення теми, навчальних завдань. Коментування епіграфа

III. Формування нових знань, умінь, навичок.

1. Робота з портретом.

  • Якою ви бачите людину, зображену на портреті? Спробуйте скласти психологічний портрет митця за даними зображеннями.

  • «А ось істота майже надприродня — містер Бернард Шоу ...Величезного зросту, тонкий, прямий, він схожий то на господа бога, то на досить в'їдливого сатира...у ньому є щось лицарське, те, що нагадує Дон Кіхота, щось апостольське і те, що дозволяє ставитися з іронією до всього на світі, в тому числі і до самого себе». Так описав свою зустріч-знайомство з Дж. Б. Шоу письменник Карел Чапек, який у 1924 році на запрошення РЕN-клубу відвідав Англію. Які специфічні риси виокремив К. Чапек в описі-портреті англійського драматурга? Чи збігаються ваші враження з оцінкою К. Чапека?

Перегляд відеофрагмента 1 фільму «Бернард Шоу» (відеофільм з використанням висловлювань драматурга та літературознавчими коментарями доктора мистецтвознавства А. Анікста; у ролі Бернарда Шоу - Ростислав Плятт).

- Які риси особистості митця, втілені актором Р. Пляттом, привернули вашу увагу?



2. Презентація результатів роботи творчої групи (попереднє домашнє завдання) з елементами бесіди.

Методичний коментар: за результатами повідомлень та міні-лекції вчителя учні складають інформаційне гроно «Бернард Шоу - митець і особистість» (додаток: word-документ «Життя і творчість Б. Шоу»).

Слово вчителя. Англійський театр на межі століть переживає загальну кризу. Б. Шоу буде першим, хто спробує реформувати англійський театр. У 1891 році виходить його книга «Квінтесенція ібсенізму», в якій були викладені основні положення естетики драматурга. Так розпочинається боротьба Б. Шоу за «новий театр».

Методичний коментар: основні положення цієї роботи учням відомі із попередніх тем, тому для актуалізації знань можна використати експрес-опитування.

  • Сформулюйте основні риси новаторства Г. Ібсена, визначені Б. Шоу у своїй книзі. (Боротьба за оновлену драму, п'єса-дискусія, актуальність тематики, глядачі - учасники драми, відкритий фінал. Ключові цитати: «...сьогодні може вважатися цікавою лише та п'єса, в якій порушені та обговорені проблеми, характери і вчинки героїв, що мають безпосереднє значення для аудиторії», «...Ібсен започаткував дискусію і розширив її права настільки, що вона... асимілювалася із дією. П'єса і дискусія стали практично синонімами», «...Глядачі стали учасниками драми, а випадки з їхнього життя - сценічними ситуаціями», «...відмова від старих драматургічних прийомів» тощо.)

  • Як підсумував Б.Шоу значення творчості Г. Ібсена для європейського театру? («...підкорив Європу і заснував нову школу драматичного мистецтва».)

Творче завдання. Створення акровірша (запис основних ознак «ібсенізму»):

І - інтелектуально-аналітичний підхід;

Б - боротьба з лицемірною мораллю;

С - символіка;

Е - експериментаторство у жанрі (трагікомедія), поетиці тощо;

Н - новаторство («нова драма», «нова школа драматичного мистецтва»);

І - ідеї як рушій сюжету;

З - зовнішня і внутрішня дії у поєднанні;

М - митці: Г. Ібсен, Б. Шоу, А.Чехов та ін.

Слово вчителя. Утверджуючи «нову школу драматичного мистецтва» Г. Ібсена, Б. Шоу вважає своїм обов'язком виступити в ролі своєрідного «іконоборця» в англійському театрі: на приціл його літературно-критичного пера потрапляє сам «Великий Бард» - В. Шекспір. Хоча Б. Шоу прекрасно знав творчість В. Шекспіра, багато з його творів цитував напам'ять, проте вважав, що драми Шекспіра дуже далекі від пробблем сучасності, «Бард» писав зовсім для іншої доби, і його герої одержимі пристрастями, тоді як зі сцени має звучати голос розуму: «Шекспір виводить на сцену нас самих, але в чужих нам ситуаціях...».

Особливо гостро у статтях Шоу звучала критика театру «Ліцеум» Г. Ірвінга, який «спеціалізувався» на шекспірівських п'єсах. Він не пробачав Г. Ірвінгу зневажливого ставлення до сучасної тематики драм. Боротьба Б.Шоу за новий театр велася ним на різних фронтах: критичні статті про театр Ірвінга і акторів (наприклад, видатних акторок Бергман і Дузе, кумирів тогочасної театральної публіки), підтримка Незалежного театру, що пропагував сучасну проблемну драму, і власна драматургічна творчість. Саме Незалежний


театр поставив першу п'єсу Шоу «Будинки вдівця» (1892), що сприймалася як памфлет, і хоча автор «не досяг успіху, зате викликав галас» (Б. Шоу). Так утверджується одне із центральних естетичних завдань Шоу: «Театр не повинен приносити насолоду. Він зраджує своєму призначенню, якщо не змушує вас шаленіти».

За 7 років (1892 - 1899) Б. Шоу написав три драматичних цикли: «Неприємні п'єси» («Будинки вдівця», «Гультяй», «Професія місіс Уоррен»), «Приємні п'єси» («Війна і людина», «Обранець долі», «Кандида» та ін.), «П'єси для пуритан» («Учень диявола», «Цезар і Клеопатра» та ін.). Ці драми, різні за жанром і тематикою, об'єднані ідейною та соціальною спрямованістю - викрити лицемірство суспільства, втрату духовності, утвердити внутрішню свободу людини і справжні людські цінності. На початку XX ст. Б. Шоу пережив духовну кризу, свідченням якої стали філософські пошуки митця: він захопився ідеалістичною теорією «життєвої сили», «першооснови», яка знаходить втілення у стремлінні до прогресу та появі нових біологічних видів. На зміну сучасному людству з його низьким моральним і інтелектуальним рівнем має прийти нове, суспільство «надлюдей». «Надлюдина» у розумінні Б. Шоу - це, в першу чергу, особистість гуманістичного світогляду. Уособленням такої особистості драматург вважав Й. Гете, В. Шекспіра, Л. Толстого. Захоплення цією філософською теорією відобразилося у п'єсі «Людина і надлюдина», яка послужила поштовхом до листування Б. Шоу та Л. Толстого.



У подальшому Б. Шоу напише цілу низку блискучих п'єс: «Пігмаліон», «Дім, де розбиваються серця» (цю драму автор вважав найкращою із своїх творів), «Назад до Мафусаїла», «Свята Іоанна», «Візок з яблуками» та ін. П'єси Б. Шоу уже не складали єдиних циклів, оскільки надто вже різноманітними були і за змістом, і за формою. Драматург, використовуючи різні жанри (комедії, трагікомедії, реалістичної драми, історичної трагедії), заглибився у проблеми морального удосконалення людства, досягнення істини. У 1925 році драматург став лауреатом Нобелівської премії і відреагував на цю знаменну подію зауваженням у своєму стилі: премія присуджена «на знак вдячності за те почуття полегшення, яке відчув світ в цьому році, коли він (Шоу) нічого не надрукував». Ставлення митця до нагород і титулів було показовим: він відмовлявся від них, стверджуючи, що книги і п'єси будуть найкращим пам'ятником для нього. Творчий шлях Б. Шоу був довгим і насиченим. Митець заклав підвалини реалістичного інтелектуального театру, «драми ідей». З часом у його творах все частіше будуть «з'являтися насичено гротескні, фантастичні ситуації і постаті, надзвичайно ускладниться структура, сатира переважатиме гумор, філософські оцінки людства і перспектив його існування на цій землі наберуть доволі похмурого забарвлення. П'єса-антиутопія, п'єса-пересторога посяде в доробку старого майстра експоноване місце». (К. Шахова). Всього він написав 56 п'єс, працюючи навіть у 94 роки. Великий драматург помер 2 листопада 1950 року.

Літературознавча довідка для допитливих. Б. Шоу відмовився від грошового еквіваленту Нобелівської премії, написавши секретарю Шведської королівської академії, що «ці гроші - рятівне коло, яке кидають плавцю, тоді як він вже досяг берега і знаходиться у безпеці». Гроші можна використати для «поширення зв’язків і взаєморозуміння у галузі літератури і мистецтва між Швецією і Британськими островами». Сума премії - 7 000 фунтів - була використана для перекладу на англійську мову декількох п'єс А. Стрінберга і декількох романів шведських авторів, які без цієї підтримки навряд чи з'явилися б англійською мовою.

3. Складання інформаційного гроно «Бернард Шоу - митець і особистість».



4. Цитатна доріжка. Завдання.

  • Поєднайте ключові події у житті драматурга із його афоризмами.

Методичний коментар: використовується роздавальний матеріал.

«Я став вільнодумцем раніше, ніж почав думати. Завжди потрібно перебільшувати вашу ідею до такої міри, щоб змусити людей підстрибнути і прислухатися, а також налякати їх так, щоб вони почали діяти»;

«Про пекло я не маю об'єктивного судження: у мене там занадто багато друзів»;

«Нобелівська премія - рятівне коло, яке кидають плавцю, коли він благополучно вибирається на берег»;

«Те, що я зараз вільний художник, зовсім не значить, що я ніколи не намагався заробити на життя чесною працею»;

«Всім відомо, що я блискучий, парадоксальний, ексцентричний, дотепний і тому подібне. Але як про це стало відомо?»;

«Багато великих істин були спершу блюзнірством»;

«У мені жив трагік, а по сусідству з ним - клоун»;

«Люди тільки тоді видають нам цікаві відомості, коли ми їм суперечимо»;

«Репутацію мені створила моя наполеглива боротьба, яка мала на меті змусити публіку переглянути власну мораль

5. Робота з опорною схемою «Театральна революція» Бернарда Шоу».



Слово вчителя. Творчий шлях Шоу-драматурга - це втілення ідеї про інтелектуальний реалістичний проблемний театр. «Його театр часто називають театром ідей, протиставляючи тим самим театру ситуацій і театру характерів. Таке протиставлення поверхневе... Безумовно, ідеї у Шоу - найважливіше. Але вони не виключають ані цікавих характерів, ...ані оригінальних, неочікуваних сюжетних колізій і ситуацій, що дивують і хвилюють. Просто у драматурга є своя система пріоритетів, де психологічна складність і виписаність характерів, емоційна насиченість поступаються місцем думці, підпорядковуються їй» (за К. Шаховою). Складові театральної техніки Шоу-драматурга генетично пов'язані з ібсенівською драматургією: прийоми аналітизму, характерні форми дискусій, антитетичність думок, загострених до парадоксальності. Проте на відміну від інших представників «нової драми» («серйозних драматургів» А. Стріндберга, А.Чехова та ін.), Б. Шоу вважав, що про серйозне можна говорити «смішно, дотепно, парадоксально»: «...Хіба треба виганяти гумор і сміх? Уявіть, що світ є лише одним із Господніх жартів. Невже через це ви менш старалися б перетворити його з поганого жарту на хороший?»

Коментар до схеми.

Головне завдання театру - активно впливати на глядачів постановкою проблеми. У цьому Б. Шоу був послідовником ідей Г. Ібсена. Драма мусить бути «фабрикою думки», дискусією, яка не закінчується останніми словами п'єси. «Відкритий фінал» мав спонукати глядачів до роздумів, інтелектуального осмислення, самостійних пошуків відповідей на запитання, що звучали (прямо чи завуальовано) зі сцени. Драматург відмовляється від традиційної структури п'єси (зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка), пропонуючи власний варіант - зав'язка, розвиток дії, кульмінація, розв'язка, «відкритий фінал», дискусія. Шоу перетворює п’єси в дискусії, що беруть початок із актуальних проблем сучасності: «Будь-яка соціальна проблема, що виникає із протиріччя між людським почуттям і навколишньою дійсністю, дає матеріал для драми», «як Шекспір і Мольєр, я беру все, що трапляється мені під руку, і потім осучаснюю, насичую... сьогоднішнім змістом». Це протиріччя і створює «драматичний конфлікт, який виявляється в гострому зіткненні брехливих уявлень про життя із справжнім його розумінням», «побудований не навколо вад людини, ...а навколо зіткнення різних ідеалів».

Жанр. Драматург віддав перевагу жанру трагікомедії, як одному із засобів загострення проблеми, дискусії і активізації у глядача інтелектуального усвідомлення.

Словникова робота.

Трагікомедія - драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світовідчуття драматурга. Біля витоків сучасної трагікомедії стоїть європейська «нова драма». Науковець Е. Бентлі вважав, що сучасна трагікомедія розпочинає свою історію з ібсенівської «Дикої качки». Б.Шоу вважав першовідкривачем цього жанру Л. Толстого. Шоу йменує трагікомедію Нового часу не трагедією із комедійними вкрапленнями, а комедією, що набирає трагічного змісту. (За «Теорією літератури» О. Галича та ін.)

Парадокс - ключовий художній засіб естетики Б. Шоу.

Парадокс - 1) своєрідна думка, судження, яке розходиться із загальноприйнятим, іноді суперечить здоровому глузду; 2) несподіване явище, яке не відповідає загальноприйнятим уявленням. Парадокс викликає здивування, заперечення, спонукає замислитись і визначити власну позицію щодо запропонованої таким чином ідеї, ситуації, характеру тощо. Парадоксальність властива творам Шоу на різних рівнях тексту (словесний парадокс, парадоксальність думок, характерів, ситуацій, сюжету тощо). «У Шоу парадокс розширює свої можливості, стає всюдисущим… Те, що видається в них цілком позитивним, …виявляється гидким, безчесним, жалюгідним або смішним. ...Дивні ж вчинки, як стає зрозумілим по ходу дії, насправді – цілком розумні і корисні для загалу». (За К. Шаховою).

Концепція персонажів. Б. Шоу поділяв персонажів своїх творів на філістерів (самовдоволена і обмежена людина з вузьким міщанським світоглядом і ханжеською поведінкою), ідеалістів (живуть фальшивими ідеалами), реалістів (скептично поглядають на світ і оригінально мислять, добре розуміють хвороби і вади світу, але ці знання не вбивають їх прагнення облаштувати світ на краще). На думку драматурга, їх співвідношення має такий вигляд: 700 філістерів - 299 ідеалістів - 1 реаліст.

Втручання автора у дію: розгорнуті коментарі, ремарки, передмови, післямови, режисерські поради акторам, діалоги автора і читачів тощо - все це використано з метою підсилити, вияскравити головне ідейне зіткнення п'єси, підштовхнути до дискусії глядача (читача). Відчувається своєрідна данина захопленню епічною творчістю - на початку творчого шляху Шоу пробував свої сили у створенні романів.

Театр і політика, публіцистика. Митець руйнує кордони між театром та політикою і публіцистикою. Сцена перетворюється на своєрідну трибуну для пропаганди ідей.

Слово вчителя. Отже, Б. Шоу теоретично і на практиці розвивав та утверджував ідеї «ібсенізму», при цьому він не все сприймає позитивно у драматичній техніці Ібсена. Так, наприклад, митцеві не подобалися трагічні розв'язки драм Ібсена: «Кожна його драма закінчується вбивством або самогубством». Сам Шоу уникав трагічних розв'язок своїх творів, підкреслюючи силу зображення «буденного трагізму», а не виняткових обставин. У цьому плані Шоу стояв ближче до А. Чехова. При цьому Г. Ібсен завжди залишався улюбленим драматургом Б. Шоу (за О. Ніколенко).

IV. Узагальнення та систематизація.

1. Бесіда.

  • Б.Шоу вважав, що цікавитися його біографією марно: адже у його житті «ніколи нічого не траплялося», «не відбувалося ніяких подій», вірніше, він «сам був подією». Чи згодні ви з таким твердженням митця?

  • «Шекспір для мене - одна із веж Бастілії, і ця вежа мусить упасти», - писав Б. Шоу у 1897 році. Чим пояснити різко критичне ставлення Б. Шоу до п'єс англійського класика В. Шекспіра?

- Б.Шоу стверджував: «Англія завоювала Ірландію. Що залишалося робити мені? «Завоювати» Англію». Чи вдалося, на вашу думку, драматургові «завоювати Англію»?

2. Вправа «Незакінчене речення».

Б. Шоу вважав, що роль Ібсена у розвитку світової драми полягає у...

З. Робота з ілюстраціями. «Особистість Б. Шоу крізь призму художників».

- Поміркуйте, чому художник використовує жанр карикатури. Чи відповідає цей жанр особистісним рисам і творчому стилю митця?



V. Оцінювання роботи учнів.

VI. Домашнє завдання.

Для всіх учнів.

Використовуючи учнівське портфоліо, опрацювати матеріал до теми «Б.Шоу». Створити власну колекцію афоризмів драматурга (до 10 висловів) та підготувати коментування 1-2 з них (за власним вибором).

Прочитати п'єсу Б.Шоу «Пігмаліон». Поміркувати: що привернуло вашу увагу під час читання твору?

Для творчих груп.

Підготувати повідомлення «Сценічна доля комедії «Пігмаліон»» (за бажанням - підготувати мультимедійну презентацію).



Індивідуальне завдання.

Підготувати повідомлення про історію творчих взаємостосунків Б.Шоу та С. Патрік-Кемпбелл.






Тема 2. Комедія «Пігмаліон». Проблематика й художні особливості твору, його «філологічний конфлікт» і соціально-дидактична спрямованість. Динамізм дії і парадоксальність як невід'ємні риси творчості Дж. Б. Шоу

Мета: дослідити конфлікт ідей у творі, втілений як специфічний «філологічний конфлікт» і соціально-дидактичну спрямованість п'єси;

особливості розвитку драматичної дії, проблематику твору;

поглибити значення поняття «парадокс»;

розвивати аналітичне та творче мислення, навички художнього аналізу драматичного твору, складання тез та опорних схем, роботи з додатковою літературою;

формувати інтерес до дослідницької діяльності;

виховувати естетичний смак, зацікавленість театральним мистецтвом.



Обладнання: портрет драматурга та С. Патрік-Кемпбелл, опорні схеми й таблиці.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

Епіграфи: Було б дуже добре, якщо б театр бачив своє призначення у тому, щоб бути «фабрикою думки», будити совість, висвітлювати суспільну поведінку людей, бути засобом проти відчаю і нудьги і храмом Людини, що сходить.

Б.Шоу

Мій спосіб жартувати полягає у тому, щоб говорити правду. Це найкумедніший жарт у світі.

Б.Шоу

І. Актуалізація опорних знань.

I. Експрес-опитування.

  • Які життєві події, на ваш погляд, є ключовими для формування Б.Шоу як драматурга?

  • Прокоментуйте 1-2 афоризми драматурга.

  • Чому п'єси, написані митцем починаючи з початку з XX ст., уже не складали єдиних циклів?

  • Дайте визначення «драми ідей» Б.Шоу.

  • У чому полягає відмінність драматургії Шоу від «серйозних драматургів» (Г. Ібсена, А. Стріндберга та ін.)?

  • З якими творами Б.Шоу ви знайомі (читали, бачили виставу на сцені театру чи екранізацію)?

2.Створення інформаційного гроно «Театр Б. Шоу».

  • Сформулюйте творче кредо митця.

II. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя. Зацікавленість життям і творчістю великого драматурга Б.Шоу, «найпарадоксальнішого з парадоксальних», не зникає до наших днів. Свідченням такого інтересу є діяльність Міжнародного товариства Шоу, яке активно вивчає й коментує творчість митця, проводить міжнародні форуми, конференції; Товариства Бернарда Шоу США, яке випускає найбільш відомий і авторитетний журнал шоузнавців «Тhe Independent Shavian». Проте найяскравішим прикладом популярності творів драматурга є успішне життя його п’єс на світовій театральній сцені, адже п'єса, в першу чергу, «живе на сцені» (М. Гоголь). Серед багатої драматургічної спадщини митця є твір, який користується особливою популярністю, починаючи від першого свого сценічного втілення і закінчуючи постановками сучасних театрів, початку XXI ст. Мова йде про комедію «Пігмаліон» (1912-1913).

ПІ. Оголошення теми, навчальних завдань.

IV. Формування нових знань, умінь, навичок.

Слово вчителя. Досліджуючи художній світ комедії Б Шоу, ми спробуємо визначити, як у п'єсі «Пігмаліон» втілилися ознаки «театральної революції» Б. Шоу.

Коментування І епіграфа.

Літературознавча довідка. Античний міф, на який спрямовує назва твору драматурга, - не єдине джерело творчого задуму комедії Шоу. Частково п'єса спирається на сюжетні колізії одного з найвідоміших англійських романів XVIII ст. - «Пригоди Перегріна Пікля» Т. Смоллета і, певною мірою, навіть на цикл оповідань А. Конан Дойля про Холмса і Ватсона (один з героїв комедії Шоу Хігінс, як і Холмс, виявляє напрочуд розвинуту здатність до логічного мислення; інший герой, Пікерінг, нагадує Ватсона рисами характеру і окремими деталями своєї біографії). Образ Хігінса спирається також на реальний прототип - Генрі Суїта, відомого англійського науковця, визначного фахівця у галузі фонетики. Про це є згадка самого автора у передмові до твору. І хоча сам Б. Шоу в тій же передмові зауважував, що «Пігмаліон-Хігінс не є портретом Суїта», оскільки вся історія з Елайзою Дулитл для цього вченого була б неможливою, все-таки «у Хігінсі присутні риси Суїта» (за В. Назарцем, Є. Васильєвим).

Проблемне запитання.

- Чи можна комедію «Пігмаліон» вважати «комедією якісно іншого типу» (за О. Пронкевичем)?



Презентація індивідуального повідомлення.

Із творчою історією п'єси «Пігмаліон» пов'язана історія романтичних стосунків драматурга та знаменитої англійської актриси Стелли Кемпбелл, відомої в англійських театральних колах як Стелла Патрик-Кемпбелл.

Уперше Шоу побачив акторку на початку 90-х років у п'єсі «Друга дружина Тенкерея» Артура Пинеро і спочатку був захоплений не стільки її грою, скільки вродою і грацією. А через деякий час драматург отримав нагоду гідно оцінити талант актриси у п'єсі «Гамлет» (1897) у театрі Форбс-Робертсона. Гра актриси та її сценічного партнера Форбс-Робертсона вразила драматурга, і тоді вперше у Шоу виник задум написати для неї п'єсу: «Цезар і Клеопатра» вилетіли із моєї голови. Це місце зайняла п'єса, яку я вирішив для них написати. Він буде вест-ендським джентельменом. а вона - іст-ендською дамою, у фартусі і з трьома яскраво-червоними пір'їнами страуса».

Пройшло майже 15 років, і одного разу Шоу відвідав театр «Сен-Джейс». В антракті Джордж Александер запитав його: «Що ж Ви для нас нічого не пишете?» Кажуть, що Б. Шоу того ж вечора розпочав роботу над «Пігмаліоном». Проте попереду автора комедії чекало справжнє випробування: як умовити «блискучу даму і прем'єршу театру», що звикла чарувати публіку своєю вродою, зіграти роль замурзаної і вульгарної квіткарки? Шоу запросив знайомих на перше читання п'єси у дім своєї приятельки Едіт Літтлтон. Звичайно, присутня була і Стелла Патрик-Кемпбелл, яка була впевнена, що головна роль у новій п'єси належатиме їй. Сам Шоу їй це пообіцяв! Б. Шоу почав читати п'єсу і скоро вразив слухачів жахливими звуками, що належали героїні твору - вуличній квіткарці. Проте справжній шок пережила сама актриса, коли почала здогадуватися, яку саме роль їй доведеться зіграти у п'єсі Шоу. Читання п'єси у мертвій тиші дійшло до кінця, і присутні стали свідками фіналу цієї напруженої сцени: актриса з гідністю подякувала автору за честь першою познайомитися з комедією і зіграти в ній головну роль.

Зустріч актриси і драматурга наступного дня стала початком історії кохання. Шоу було 56 років, а Стеллі - 47. Далі розпочалися репетиції, які проходили досить емоційно, бурхливо, інколи з перервами в декілька місяців. Шоу все більше закохувався в Стеллу, проте стосунки їх були непростими. Б.Шоу не міг залишити дружину Шарлотту, а постійні сварки на репетиціях поступово руйнували стосунки Шоу і С. Патрик-Кемпбелл.

Прем'єра «Пігмаліона» у Лондоні відбулася 11 квітня 1914 року в Театрі Його Величності і стала сенсацією театрального життя Англії. (На той час комедія «Пігмаліон» вже успішно йшла в театрах Відня і Берліна - з 1913 року). Через деякий час актриса Стелла Патрик-Кемпбелл вийшла заміж, а Шоу писав їй листи, сповнені сумних роздумів, емоційних докорів і розчарувань. Роль Елайзи Дулитл виявилася найяскравішою для Стелли Патрик-Кемпбелл. Після цього її акторська кар'єра почала занепадати. Шоу писав: «Вся земна куля була біля її ніг. Але вона підштовхнула цю кулю ногою, і вже не змогла її дістати звідти, куди вона закотилася». У бідності і самотності акторка померла у Парижі в 1940 році у віці 75 років. (За Х. Пірсоном та Е. Хьюзом).



«Анкета думок».

Методичний коментар: учні діляться першими враженнями від прочитаного твору. Звертається увага на такі риси, як відсутність традиційного списку дійових осіб, розлогі ремарки тощо. Дослідження цих художніх особливостей твору входить до змістового наповнення уроку.

Робота над сюжетно-композиційною формулою комедії.

Методичний коментар: результати роботи узагальнюються у вигляді опорної схеми.

  • У чому художня своєрідність експозиції п'єси?

  • Чому автор обирає місцем дії саме портик церкви Святого Павла на Ковент Гарден? (Ковент Гарден - це площа Лондона, на якій знаходяться церква, театр і ринок; заховатися від дощу, мабуть, можна і в театрі, і на ринку, проте тільки під портиком церкви могли зібратися разом такі соціально різні люди – аристократи, «пан із зовнішністю кадрового військового», незнайомець «із Челсі», «іронічний незнайомець із Гокстона» та ін.; об'єднує цей натовп спільний настрій — «усі похмуро вдивляються у стіну з дощу». Як виявиться згодом, автор уже на початку дії «зібрав» під одним дахом головних героїв.)

  • Поміркуйте, з якою метою автор відмовляється від традиційної «афіші» - списку дійових осіб п’єси. героями ми знайомимося лише тоді, коли вони з 'являються на сцені.)

  • Прочитайте останню ремарку І дії. У чому її призначення? Як вона пов'язана з проблематикою твору? (Вже у І дії чітко окреслюється одна із ключових проблем твору — соціальна, а остання ремарка дії підсилює цю проблему: злиденне облаштування кімнатки дівчини («прожитковий мінімум»), чітко вказані витрати на квартплату і газ («чотири шилінги на тиждень», «ще один пенні» в газометр), холод, вогкість — це все, що може дозволити собі «порядна дівчина», яка «має право торгувати квітами» і таким чином заробляє собі на життя.)

  • Чому в І дії головна героїня не названа по імені, а лише «квіткарка»?

  • З якою метою квіткарка з'являється у домі Хігінса?

  • Яка подія, на вашу думку, є зав'язкою твору? Аргументуйте свою відповідь.

- У чому сутність парі між Хігінсом і Пікерінгом? Яку роль у ньому вони відводять дівчині?

Читання в особах. II дія. Від слів «Хігінс. Розкажіть мені алфавіт» до останніх слів дії.

  • Хігінс і Пікерінг, розпочинаючи «експеримент», розуміли, що «перед ними дуже тяжка робота». Чи дійсно процес «перетворення» став «дуже тяжкою роботою»? Для кого із героїв в першу чергу? Аргументуйте відповідь прикладами із тексту.

  • У чому полягає своєрідність розвитку дії комедії? (Розвиток дії (перетворення «обшарпанки ї герцогиню») не займає багато уваги автора (а значить і читача) і доповнюється більше коментарями-ремарками автора (III дія, «Ясно, що Елайзі ще далеко до герцогині...».)

- У чому особливість художнього часу у творі? Як художній час пов'язаний з розвитком драматичної дії?

  • Яку функцію в сюжетно-композиційній формулі твору відіграє «дебют Елайзи у товаристві лондонської еліти» - сцена прийому у місіс Хігінс (III дія)? Деякі літературознавці називають цю сцену «напівкульмінацією». Як ви думаєте, чому?

  • Що є головною темою дискусії місіс Хігінс, Пікерінга та Хігінса? Що викликало занепокоєння місіс Хігінс у самій ідеї «експерименту»?

  • Яка сцена, на ваш погляд, є кульмінаційною? У чому полягає її художня своєрідність? Аргументуйте свою думку прикладами з тексту. більшості літературознавчих розвідок кульмінацією вважають розмову персонажів після світського прийому. Варто звернути увагу, що «тріумф» Елайзи ніби «злагоджено», адже ми побачимо її блискучий вихід лише на прийомі у посольстві, а перед цим будуть «уранці — прийом у саду, потім — званий обід», які у творі не зображені; увага акцентується саме на розмові тріумфального для героїв прийому.)

Перегляд кінофрагмента «Після прийому» (IV дія) або читання в особах. Від слів «Хігінс. Куди в біса заподілися ці кляті пантофлі?» до слів «Хігінс. ...Як міг дарувати свою прихильність!».

  • Яким є головний результат експерименту професора Хігінса?

  • Чи збігаються внутрішня і зовнішня кульмінації твору? Аргументуйте прикладами із тексту.

  • Чи справді «експеримент» відкриє, як стверджує Хігінс, для Елайзи багато нових можливостей?


Читання в особах. (Початок V дії до слів «Хігінс. Ну, зараз ми дещо почуємо».)

  • Звертаючи увагу на ремарки, спробуйте проаналізувати психологічні відтінки прочитаного фрагмента.

  • Що викликає роздратування Хігінса у зникненні Елайзи в першу чергу (початок V дії)?

  • Чи можна визначити розв'язку у п'єсі?

  • У літературознавчих розвідках зустрічається різноваріантність визначення розв'язки твору. Так, наприклад, зустрічається думка, що розв'язки як такої немає, її функцію виконує фінальна дискусія. Доведіть або спростуйте цю тезу.

Перегляд кінофрагмента «Остання розмова Елайзи і Хігінса».

- Що переважає в п'єсі: дія чи дискусія? Аргументуйте відповідь прикладами із тексту.



  • Чи збігається сюжетно-композиційна схема комедії «Пігмаліон» зі схемою «драми ідей»: експозиція - конфлікт-дискусія?

  • Під час однієї з вистав актор Бірбом-Три, який грав роль Хігінса, після останніх слів, коли вже мала закриватися завіса, кинув під ноги Елайзи букетик квітів. Чому такий фінал викликав обурення у Б.Шоу?

  • Поміркуйте, парадоксальним чи закономірним є відкритий фінал комедії. Чи можна його вважати вашу думку, психологічно виправданим?

- Порівняйте відкриті фінали в творах «Ляльковий дім» Г. Ібсена та «Пігмаліон» Б. Шоу.

Літературознавчий практикум (робота з роздавальним матеріалом). Дослідження особливостей проблематики та конфлікту у комедії «Пігмаліон».

Інформаційна картка 1. Літературознавці про проблематику твору

Завдання.

  1. Науковець Ю. Ковбасенко стверджує: «Найголовнішою в творі є соціальна проблематика. Саме вона є композиційним стрижнем комедії». Доведіть або спростуйте цю думку, використовуючи текст твору.

  2. Доведіть або спростуйте подані нижче твердження:

  • «Помітне місце в комедії займає також проблема місця жінки в суспільстві, взагалі в житті вирішує її передусім у соціальному плані... Здається Хігінса зовсім не цікавлять ні внутрішній світ дівчини, ні її майбутнє. Куди ж подітися «жертві» лінгвістично-соціального експерименту?.. Свого часу Елайза свідомо обрала чесний шлях. І що ж він їй дав? Напівголодне життя в маленькій брудній квартирі. А зараз, коли покуштувала рівень життя леді? Що їй робити зараз?..» (за Ю. Ковбасенком).

  • «...У п'єсі Шоу «Пігмаліон» тема жіночої дискримінації - одна з провідних. Ми знаємо, в якому середовищі зростала Елайза і як батьки займалися її вихованням. Що сталося б із нею, якби вона не зустріла Хігінса?.. Якщо жінка в Англії належить до нижчого класу, вона позбавлена елементарних прав, вона приречена на зубожіння, бруд, хвороби, моральне спустошення, пияцтво. Елайзі пощастило: Хігінс захотів створити чудо і перетворити квіткарку на герцогиню ...У «Пігмаліоні» автор показав, що без допомоги чоловіка жінка нічого не доб'ється у суспільстві, але насправді ніяка незалежність їй не потрібна, а її боротьба свої права - це лише спосіб привернути до себе увагу чоловіка...» (за Г. Понімаш).

  • «У цій п'єсі досить важливими і актуальними є ідеї фабіанства, «створення нової людини» завдяки зміні умов її життя, прищепленню культури і збагачення внутрішнього світу особистості. Головна проблема п'єси «Пігмаліон» — це проблема одухотворення людини й життя засобами мистецтва. Однак у творі порушуються й інші важливі питання. Наприклад функціонування мови в Англії… проблеми життєвої позиції людини, особистої відповідальності за свої вчинки, справжніх і фальшивих стосунків тощо» (за О. Ніколенко).



Узагальнення результатів роботи в опорній схемі.



Інформаційна картка 2. Літературознавці про розвиток конфлікту в творі

Завдання.

  • Дослідити, як у запропонованому матеріалі розглядається особливість розвитку драматичного конфлікту твору? Яким чином це пов'язано з особливостями розвитку сюжету твору? Доведіть або спростуйте дані твердження, використовуючи текст твору.

Цитатна доріжка:

«...Соціальний конфлікт у комедії щонайтіснішим чином пов'язаний із конфліктом філологічним... Драматург розглядає мовлення громадянина як важливу ознаку його соціальної належності. Шоу розглядає просвіту, зокрема - мовленнєве вдосконалення людей, як засіб вирішення суспільних проблем, подолання прірви між класами... Драматург ставить актуальну й зараз проблему ролі мовленнєвої культури в житті як окремої людини, так і цілого суспільства, нації, держави».

«...Незнання правильної літературної мови як соціальна ознака дуже дорого коштує мовцеві як у переносному, так і в прямому значенні слова «дорого». «Філологічний конфлікт» Бернард Шоу розвиває передусім на соціальному грунті: як справедливо зауважує Хігінс, кокні-Елайза ніколи не досягне успіху в житті та кар'єрі, доки буде розмовляти на своєму арго... Мовна недосконалість (як складова недосконалості загальноосвітньої) - перепона на шляху до соціальних вершин» (за Ю. Ковбасенком).

Зіткнення не просто почуттів, але почуттів інтелектуально огранених (адже за переживаннями кожного з головних героїв п'єси стоять певні ідеї), надає драматичному конфліктові «Пігмаліона» особливої гостроти. Водночас - забезпечує йому принципову «відкритість», зумовлює неможливість його розв’язання...» (за. В. Гладишевим).



Лінгвістичний коментар. Кокні - одна з найпоширеніших форм лондонського діалекту. Мовою кокні розмовляє населення східної частини Лондона. У добу Середньовіччя це був професійний жаргон, мова таємного спілкування вуличних торговців. Для кокні характерним є своєрідність вимови, неправильність мови, римований сленг. Використання ідіолекту кокні є свідченням низького соціального статусу, походження (за М. Павловим).

Слово вчителя. Комедію «Пігмаліон» знають у двох варіантах: театральному та друкованому (різниця між ними незначна). Для другої, друкованої версії, Б. Шоу написав передмову та епілог і дещо скоротив діалоги, порівняно з театральним варіантом. Передмова та епілог є важливими носіями інформації про художній твір.

Методичний коментар: використання паратексту (епіграфів, присвят, передмов, післямов, коментарів тощо) є важливим джерелом фонових знань, носіями інформації про художній твір, засобом активізації читацької активності учнів.

Інформаційна картка 3. Авторський задум

Завдання.

- Дослідіть, як автор тлумачить задум і конфлікт твору у передмові до комедії: «Англійці не шанують рідну мову і вперто не бажають навчати дітей говорити на ній... англійська недоступна навіть англійцям. Енергійний ентузіаст-фонетист - ось кого потребує зараз Англія як реформатора, саме тому я й вибрав такого головною дійовою особою моєї зараз надзвичайно популярної п'єси... Якщо моя п'єса доведе до свідомості суспільства, що є на світі такий народ - фонетисти і що вони належать у сучасній Англії до найпотрібніших людей, то вона свою справу зробила... П'єса інтенсивно і спрямовано дидактична, ...що я радо тикаю «Пігмаліона» під ніс усім розумникам, які, мов папуги, стверджують, що мистецтво в жодному разі не може бути дидактичним. П'єса підтверджує мою переконаність у тому, що справжнє високе мистецтво бути іншим просто не має права... І на закінчення... Зміни, які відбулися з квіткаркою завдяки Хігінсу, не є чимось неможливим чи незвичайним... » (Б. Шоу).



Висновок. У комедії «Пігмаліон» ключові конфлікти (зовнішні (соціальний, «філологічний») і внутрішні (утвердження особистості героїні)) тісно пов'язані, і саме цей зв'язок визначає специфіку розвитку драматичної дії, «конфлікт ідей» та соціально-критичну спрямованість твору. «Використовуючи жанр комедії, Б. Шоу разом з тим показує трагізм людського життя. Елайза-квіткарка була позбавлена умов для нормального існування, культури. Але отримання освіти, зміна помешкання і духовна досконалість героїні не вирішила всіх її проблем. У фіналі п'єси… вона не знає, коли була щасливішою - у минулому чи в сучасному, - і що чекає на неї в майбутньому» (за О. Ніколенко).

Слово вчителя. Однією з найхарактерніших стильових рис драматургії Б. Шоу є парадоксальність. Дайте визначення поняття «парадокс».

Методичний коментар: словникова робота з цим поняттям проводилася на попередньому уроці.

- У чому полягає функція парадоксу в художньому творі! (Парадокс викликає здивування, заперечення, руйнує загальноприйняті позиції, шаблонність мислення, догматизм думок, спонукає замислитися і сприйняти або ні нову точку зору.) Парадоксальність властива творам Шоу на всіх рівнях тексту: існує словесний парадокс (своєрідна гра словами й поняттями), парадоксальність думок, ситуацій, характерів, сюжету в цілому тощо.



Дослідницька робота з текстом.

1. Парадоксальність характерів.

  • Чи згодні ви з твердженням, що «найбільшим парадоксом у п'єсі драматурга стає людина» (О. Ніколенко)? Аргументуйте свою відповідь прикладами із тексту.

  • Доведіть, що характери головних героїв побудовані на парадоксі. (Хігінс. З одного боку, це «міцний, життєрадісний, чудового здоров'я чоловік років сорока», «енергійний науковець», з іншого — «нагадує непосидющу дитину, яка напрочуд жваво й бурхливо реагує на все цікаве, і з якої не можна спускати ока, аби часом не сталася шкода»; він справжній професіонал своєї справи - чудовий фонетист, відомий вчений, проте при цьому у побуті - безпомічний (не пам'ятає, де у нього лежать краватки, о котрій годині зустріч тощо), наївний соціально (не розуміє, що «навчити говорити як герцогиня», ще не означає дати можливість жити як герцогиня); Хігінс робить «із обшарпанки герцогиню», світську даму, але сам при цьому поводиться невиховано, безкультурно, невитримано («спирається на рояль і недбало киває», розмовляючи з дамами на прийомі у матері, сідає на стіл, «падає на канапу з такого розгону, що чути тріск», «лається крізь зуби» тощо.) Елайза. У фіналі п'єси відбувається «зміна ролей»: Елайза перетворюється на вчителя, даючи Хігінсу урок гідності; після блискучого тріумфу вона має радіти, а насправді почувається нещасною; Елайза починає ненавидіти Хігінса за байдужість («видає здушений крик люті», «з криком болючого гніву підхоплюється на ноги» і т.д.), хоча готова його покохати тощо.)

  • У чому полягає парадоксальність образу Дулитла, батька Елайзи? (Сміттяр-філософ, що стає мільйонером, не радіє, а вважає, що «вскочив у халепу», що йому «підсунули свиню», звинувачує Хігінса у «занепащені життя, загубленому щасті»; ставши мільйонером, Дулитл заздрить сміттярам тощо.)

2. Парадоксальність на рівні сюжетно-композиційної структури.

  • Наведіть приклади використання парадоксу на рівні сюжетних ситуацій. («Квіткарка може бути герцогинею, а герцогиня - ні»; Пікерінг від самого початку шанобливо ставиться до Елайзи, і саме з цього, за її словами, «розпочалося справжнє виховання»; цілком логічним у цій ситуації була б закоханість героїні у полковника, проте саму Елайзу більше хвилює не Пікерінг, а ставлення до неї Хігінса і т.д.)

  • Якою є традиційна схема п'єси? (Експозиція - конфлікт - роз'вязка.) Чи дотримується цієї схеми Б. Шоу? («Сюжетна схема «Пігмаліона» абсолютно точно відповідає сформульованій драматургом… схемі нової... драми - «драми ідей»... оскільки фінал комедії є відкритим, спрацьовує схема «драми ідей»: експозиція - конфлікт - дискусія» (Ю. Ковбасенко.))

  • «Люди різних поглядів, виходячи з того, що вона (Елайза) є героїнею романтичної історії, вважають, що вона повинна вийти за героя. Проте це неможливо не тільки тому, що це зіпсувало б її маленьку драму…» (Б. Шоу, «Післямова до «Пігмаліона»».) Чому автор не виправдовує очікувань публіки на «щасливий фінал» - одруження Елайзи і Хігінса? Що означає вираз: «зіпсувало б її маленьку драму»?

  • У чому полягає призначення авторської післямови до твору? Прокоментуйте тезу з післямови, виділивши у ній ключові слова: «Подальші події п'єси показувати на сцені немає потреби. Власне, не потрібно було б їх і оповідати, якби наша лінива уява не звикла покладатися на стандартний асортимент скрині з лахміттям, в якій Романтика тримає про запас щасливі розв'язки... ".

3. Парадоксальність на рівні проблематики.

- У чому, на ваш погляд, полягає парадоксальність проблематики твору? (П'єса розпочинається з фонетичної проблеми, яка протягом розвитку драматичної дії успішно вирішується (Елайза блискуче оволодіває фонетичними вміннями.) Проте ця фонетична проблема тісно пов'язана із класовими, соціальними, культурними, моральними проблемами п'єси. Якщо ти не вмієш правильно, красиво і чисто розмовляти англійською, ти не зможеш піднятися на вищу сходинку соціального становища. Але якщо ти правильно, красиво і т.д. говориш англійською, це зовсім не означає, що ти зможеш піднятися на вищу сходинку соціального становища. Отже, засобами парадоксу Б. Шоу доводить алогічність світу, де береться до уваги лише зовнішній бік: манери, одяг, мова тощо (за Г. Пуліною). Парадоксальністю пронизана й проблема становища жінки у суспільстві (у фінальній сцені Елайза ладна йти працювати заради Фреді, «щоб він не працював. Він не виховувався для цього, як я...».)



Жанрова парадоксальність.

  • Як сам автор визначає жанр свого твору? («Роман у п'яти діях», у російських перекладах зустрічається значення «роман-фантазія у п'яти діях».) Чи погоджуєтесь ви з таким жанровим визначенням? Чи можна його вважати парадоксальним? (Дефініція «роман» орієнтує читача на епічний жанр, а поділ на дії – на драматичний. Тобто у підзаголовку автор сам чітко визначає новаторську (парадоксальну) жанрову специфіку: поєднання рис епосу та драми. Твір призначений для сценічного втілення, проте у ньому відсутній традиційний список дійових осіб на початку твору. Автор змінює і традиційну функцію ремарок: численні ремарки комедії розлогі, поширені, інколи сприймаються як «вставні оповідання». Ремарки не просто коментують час, місце подій, інтер'єр, жести і міміку персонажів. Вони дають докладну психологічну характеристику вчинків героїв, коментують зміну внутрішнього стану, виконують ретроспективну функцію та натякають (прогнозують) на подальші події, виявляють авторське ставлення до зображуваного. Автор навіть репліки персонажів привласнює собі (І дія. «Загальний гамір...».) Складається враження, що ми дійсно читаємо роман, адже глядач у залі цих розлогих ремарок читати (як текст) не може. Пізніше з’явиться термін «режисерська драматургія»: автор п'єси настільки детально, обґрунтовано, психологічно вмотивовано прописує драматичну дію п'єси, що театральний режисер інколи просто позбавляється можливості активних творчих пошуків і змушений йти за авторськими коментарями, інакше ризикує відступити від авторського задуму. Ремарки автора звернені як до акторів, так і до читачів.)

  • Чи можна п'єсу «Пігмаліон» визнати комедією? Як би ви визначили жанр п'єси?

  • Наведіть приклади словесного парадоксу. Порівняйте функцію парадоксу в комедії Б. Шоу та творі «принца парадоксів» О. Уайльда «Портрет Доріана Грея».

Висновок. «Головна функція парадокса в системі Шоу полягає в тому, щоб показати будь-яке явище з несподіваного боку, пролити на нього нове світло, навчити глядача і читача вдивлятися у довкілля, самостійно його оцінювати і не сприймати сталі стереотипи» (за Г. Пуліною). Парадокси Шоу «розкривають сутність буденного, реального». Характери «у драматурга сповнені парадоксальних суперечностей, постають спочатку не такими, якими є насправді» (К. Шахова). Парадокс лежить в основі ситуації, навколо якої розгортається дія. Адже, за словами драматурга, його «парадокси відтворюють дійсність. Парадоксальні не мої п'єси, а життя».

Робота на перспективу. Одним із найвиразніших проявів парадоксальності як стильової особливості Б.Шоу є парадоксальність використання античного міфологічного сюжету та назва комедії - «Пігмаліон». Це буде змістом дослідження на наступному уроці.

V. Узагальнення та систематизація.

  1. Створення асоціативного ланцюжка до слів «театр Б. Шоу».

  2. Бесіда.

  • Чи можна вважати п'єсу «комедією якісно іншого типу» (О. Пронкевич)? Аргументуйте свою відповідь, використовуючи результати дослідницької роботи з текстом.

  • Б. Шоу наполягав на дидактичному характері комедії «Пігмаліон». Літературознавець К. Шахова вважає, що «людське, а не повчальне, становить найпривабливішу рису «Пігмаліона»... Ніколи увага глядача не була прикута до фонетичних вправ». Прокоментуйте це твердження. Чим, на вашу думку, в першу чергу захоплює комедія?

- Прокоментуйте слова драматурга: «У мені живе трагік, а поряд з ним - клоун».

VI. Оцінювання роботи учнів.

VII. Домашнє завдання.

Для всіх учнів. Вибрати ключові цитати до характеристики образів комедії. Перечитати античний міф про Пігмаліона.

Для творчих груп.

1. Підготувати повідомлення про сценічну долю комедії «Пігмаліон» (за бажанням - підготувати мультимедійну презентацію).

2. Переглянути мюзикл (Ф. Лоу, лібретто А. Лернера) «Моя чарівна леді» (1956). У чому автори екранізації відійшли від першоджерела - п'єси Б. Шоу? Поміркувати, як це вплинуло на ідейно-художню спрямованість п'єси. Написати есе-рецензію на переглянутий мюзикл.

Індивідуальне завдання.

1. Підготувати повідомлення про зміст післямови (т.з. «шостої дії») у комедії та реакцію на неї читачів.

2. Підготувати презентацію «Відтворення міфу про Пігмаліона у живописі» (у мультимедійному або паперовому варіанті).




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал