Тема Економічна теорія як наука




Сторінка1/12
Дата конвертації13.02.2017
Розмір1.7 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

24
Тема 1. Економічна теорія як наука

1. Виникнення та розвиток економічної теорії
2. Предмет та методи економічної теорії
3. Функції економічної теорії

1. Виникнення та розвиток економічної теорії
Історичний екскурс у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності та спробувати управляти економічними процесами. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії. Економічні знання виникли практично з виникненням людського суспільства. Перші документальні свідчення про стан економічних знань ми знаходимо у працях і документах мислителів Стародавнього Єгипту, Індії та Китаю. Більш високого рівня економічні знання здобули в Стародавній Греції та Римі. Зокрема мислителі стародавньої Греції вперше використали поняття ”економія” (”ойкос” – дім, господарство, ”номос” - закон). У творах
Ксенофонта, Платона, Аристотеля були зроблені перші спроби описати та теоретично осмислити економічний лад тогочасного суспільства.
Ні у рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства. Економічна теорія як наука, як система знань про економіку склалась лише в 17 ст.
Економічна теорія – наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, які виникають з приводу виробництва і привласнення товарів і послуг в усіх сферах суспільного відтворення.
В розвиток економічної науки значний вклад внесли
наступні теоретичні школи:
Меркантилізм (від лат. merkari – торгувати) – напрям економічної думки властивий перехідній добі первісного нагромадження капіталу (ХV–ХVІІІ ст.). Представники меркантилізму багатство ототожнювали з грошима, а його джерелом вважали зовнішню торгівлю та видобуток благородних металів, обґрунтовуючи необхідність досягнення активного торговельного балансу шляхом державного регулювання господарського життя нації. Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу.
Антуан де Монкретьєн в своїй праці ”Трактат політичної економії” вперше використав термін
”політична економія” в розумінні мистецтва державного управління економікою.
Фізіократія (від гр. physis – природа, kratos – влада) – напрям економічної теорії, виник у
Франції в середині XVIII ст., представниками якого (Франсуа Кене, А.Р.Тюрго, В.Мірабо, Г.Летрон та
ін.) гостро критикували меркантилізм і виходили з визначальної ролі землі, природних факторів та аграрної сфери у житті суспільства у створенні багатства. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго.
З часом виявилась однобокість їх поглядів, вони не вважали промисловість галуззю, де створюється приріст доходу.
Класична школа політичної економії – перша наукова школа, що започаткувала теоретичні основи економічної науки. Фундаментальний внесок класичної школи полягає у формуванні наукової методології економічних досліджень, розробці ідеології ринкового лібералізму, розкритті саморегулюючих можливостей ринку, обґрунтування політики природної свободи та невтручання держави в економіку, зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції, започатковують трудову теорію вартості. Її засновники: А.
Сміт, Д. Рікардо. У.Петті
Марксизм. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти.
25
Маржиналізм (від фр. мarginal – граничний) – напрям економічної теорії що виник у 70 –90-х рр.
ХІХ ст., теоретична складова неокласичного напряму. Сутність маржиналізму як теорії полягає у визначенні цінності ринкових благ їх корисністю та рідкісністю використовуючи метод граничного аналізу.
Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність",
"гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л.
Вальрас.
Подальший розвиток економічної теорії відбувся в межах
сучасних економічних теорій:
Кейнсіанство – один з провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. та сучасності який обґрунтовує необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики.
Сформувався цей напряму середині 30-х рр. ХХст. і домінував у світовій економічній науці протягом
50-70-х рр. засновник Дж. Мейнард Кейнс.
Неокласичний напрям – один з провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. та сучасності.
Сформувався в 90-х рр. ХІХ ст. на основі синтезу класичної ринкової ліберальної доктрини, маржиналізму та макроекономічної теорії. З 30-х рр. ХХ ст. доповнився теорією економічного неолібералізму, неокласичними макроекономічними дослідженнями, ідеями виваженого державного регулювання ринку. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропози цією. Засновники теорії - А.Маршалл і А. Пігу. Послідовни ки - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер, Дж. Гілдер, Ф. Кейган та ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію
суспільного вибору, теорію реальних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є американський економіст Мілтон Фрідмен.
Монетаризм — теорія, яка приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП). За правилом монетаризму приріст грошової маси
(монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей за такою схемою Провідний представник монетаризму – М. Фрідмен
Інституціоналізм – один з провідних напрямів економічної теорії ХХ ст. та сучасності, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г.
Мюрдаль та ін., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і політичних, соціологічних і соціально- психологічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, зви чаї, інстинкти.

2. Предмет та методи економічної теорії
В основі розвитку людського суспільства лежить матеріальне виробництво – процес створення матеріальних благ і послуг, в ході якого люди пристосовують речовину природи для задоволення своїх потреб. У межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою в якій суб’єктом є людство, а об’єктом – природа. Процес взаємодії людини з природою і є процес
праці, який включає наступні елементи: 1) праця; 2) предмет праці; 3) засоби праці.
Праця – це свідома, доцільна діяльність людей спрямована на виробництво матеріальних і духовних благ.
Предмет праці – все те, на що діє людина в процесі праці. Предмети праці бувають двох видів: 1) ті, що дані самою природою (вугілля, нафта, газ); 2) ті, що зазнали впливу людської праці – сировина.
Засоби праці – це речі за допомогою яких людина діє на предмет праці. До них відносяться
знаряддя праці – це різні машини і механізми, інструменти тощо. Засобами праці є всі матеріальні умови праці, без яких вона неможлива.
Засоби праці і предмети праці в сукупності становлять засоби виробництва. Засоби виробництва і люди яки приводять їх в дію і здійснюють виробництво матеріальних благ та послуг складають
продуктивні сили суспільства. Сучасні продуктивні сили це складна система яка включає також

26 науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. На основі розвитку продуктивних сил складаються певні економічні відносини.
Певні зв’язки і відносини, в які незалежно від власної волі і свідомості вступають люди у процесі виробництва, називають виробничими або економічними відносинами. Розрізняють:
– організаційно-економічні відносини – ті які виникають безпосередньо в процесі організації виробництва. Вони не залежать від соціального ладу.
– соціально-економічні відносини – які виникають з приводу привласнення засобів виробництва, тобто відносини власності.
Виробничі відносини і продуктивні сили в їх єдності складають – спосіб виробництва Історично визначений спосіб виробництва і відповідна йому надбудова (сукупність політичних, правових, національних та інших суспільних відносин) складають суспільну формацію. Розвиток виробництва у кожній формації починається з розвитку продуктивних сил, які визначально впливають на виробничі відносини.
Економічна теорія – суспільна наука, вона вивчає сторони життя, пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ. Проте єдиного визначення предмету економічної теорії не існує. Різні економісти в різні часи давали власне визначення цього предмету. Зокрема предметом ”економікс” є проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення та можливості задоволення матеріальних потреб людини.
Економічна теорія — це суспільна наука, яка в вчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.
Предметом економічної теорії – є виробничі відносини між людьми які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг, а також економічні закони що управляють цими процесами на різних етапах розвитку людського суспільства.
Методи пізнання економічних процесів і явищ та їхня класифікація
Економічна теорія використовує широкий спектр прийомів і способів дослідження свого предмета, які й визначають зміст її методу. Термін ”метод походить від грецького слова ”методос”, яке означає – шлях до чогось, шлях до пізнання. Стосовно економічної теорії метод – це шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил.
Отже метод економічної теорії – це комплекс засобів та прийомів які використовуються для проникнення в сутність економічних процесів.
Економічна теорія застосовує як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів.
Діалектика - метод пізнання, якій базується на використанні законів і принципів філософії, сутність яких полягає у пізнанні економічних явищ і процесів у їхньому зв'язку та взаємозалежності, у стані безперервного розвитку, у розумінні того, що накопичення кількісних змін зумовлює зміни якісного стану, що джерелом розвитку є єдність і боротьба протилежностей.
Наукова абстракція як метод полягає в поглибленому пізнанні реальних економічних процесів шляхом виокремлення основних, найсуттєвіших ознак сторін певного явища, очищених
(абстрагованих) від всього випадкового, не істотного. Результатами застосування методу наукової абстракції є формування понять, економічних категорій, ви явлення і формування законів.
Аналіз і синтез як метод дослідження застосовується в єдності двох його складових. При
аналізі об'єкт дослідження розкладається на складові частини, кожна з яких вивчається окремо; при
синтезі відбувається об'єднання різних елементів, сторін об'єкта в єдине ціле з урахуванням взаємозв'язків між ними.
Індукція і дедукція. Індукція - це метод пізнання від окремого до загального, від знання нижчого ступеня до знання вищого ступеня. Дедукція - метод пізнання від загального до одиничного. Метод індукції і дедукції забезпечує діалектичний зв'язок одиничного, особливого і всезагального.

Історичний і логічний методи використовуються економічною теорією для дослідження економічних процесів у єдності. Історичний метод вивчає ці процеси у тій історичній послідовності, в якій вони виникали, розвивалися і змінювалися один за одним у житті. Логічний
метод досліджує економічні процеси в їхній логічній послідовності, прямуючи від простого до складного, звільняючись при цьому від історичних випадковостей не властивих цьому процесові.
27
Економічне моделювання - це формалізований опис економічних процесів і явищ (за допомогою математики й економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя. Економічна модель дає можливість наочно і глибше дослідити основні риси й закономірності розвитку реального об'єкта пізнання.
Економічні категорії, закони
Економічна теорія, пізнаючи об'єктивну економічну реальність, відкриває і формулює економічні категорії, закони і принципи.
Економічні категорії — це абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.
Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємо зв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.
Економічні закони у своїй сукупності створюють систему економічних законів, яка включає в себе всезагальні, загальні, специфічні і стадійні закони.
Всезагальні – функціонують у всіх економічних системах
Загальні – функціонують у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови
Специфічні – функціонують лише у межах єдиної економічної системи
Стадійні – функціонують на окремих стадіях даної економічної системи.
Економічні закони мають як спільні, так і відмінні риси порівняно із законами природи
Економічні закони:
— є законами господарської діяльності людей і поза нею не існують;
— мають історично мину інший характер;
— відкриттю та використанню їх людиною проти діють сили суспільства, що сходять з
історичної арени
Закони природи:
 є законами природи і можуть діяти поза людським суспільством (наприклад, закон всесвітнього тяжіння);
 діють довічно і завжди;
 відкриття та використання відбуваються відносно спокійно, не викликаючи суттєвих соціально-економічних суперечностей
Економічні принципи — теоретичні узагальнення, що містять певні допущення, усереднення, які відображають загальні тенденції розвитку економічної системи. Як і економічні закони, вони також віддзеркалюють взаємозв'язки економічних явищ, але менш стійкі і мають менш обов'язковий характер.
3. Функції економічної теорії
У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані і її основні функції: пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.
Пізнавальна функція. Реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ.
Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд людей, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.
Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.
Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.
Економічна політика це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток

28 національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення економічних проблем.
Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів та можливих кінцевих результатів.
Виховна функція — полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна, лише оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прийняття обґрунтованих рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії.
Економічне мислення це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну
економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.
Є два види економічного мислення: буденне і наукове.
Буденне мислення — поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові, висновки і судження щодо економічних проблем.
Наукове мислення — всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.
Тема 2. Рушійні сили економічного розвитку

1. Економічні потреби та економічні інтереси.
2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.
3. Економічна ефективність використання ресурсів та її показники.
4. Суть та структура суспільного виробництва.
1. Економічні потреби суспільства, їхня суть та структура
Потреби як визначальний фактор поведінки економічних суб'єктів є однією з фундаментальних категорій економічної науки.
Потреба – це нужда в чому-небудь, об'єктивно необхідному для підтримки
життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому.
Економічні потреби – це внутрішні мотиви функціонування та розвитку суспільного виробництва для досягнення конкретних економічних результатів.
Потреби відображають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями, виділяють:
– біологічні потреби, зумовлені існуванням та розвитком людини як біологічної істоти
(їжа, одяг, житло тощо);
соціальні потреби, зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визнання, самореалізація тощо);
– духовні потреби (творчість, самовдосконалення, самовираження тощо).
Моделі ієрархії людських потреб
Модель ієрархії потреб Ф. Герцберга
Модель ієрархії потреб А. Маслоу
Модель ієрархії потреб К. Алдерфера
Досягнення. Можливості зростання.
Відповідальність
Саморозвиток
Самореалізація
Потреби зростання
Кар'єра. Визнання. Статус. Стосунки з керівництвом. Стосунки з колегами.
Стосунки з підлеглими. Надійна робота.
Умови роботи. Оплата праці.
Повага Визнання
Потреби взаємозв'язків
Соціальні потреби
Потреби існування
Безпека Захищеність
Фізіологічні потреби
29
Незважаючи на певні відмінності, всі три моделі виокремлюють потреби порівняно нижчого порядку (первинні) та потреби вищого порядку (вторинні).
Згідно з наведеною ієрархією потреб вищі запити людини не виступають на перший план доти, доки не будуть задоволені найнагальніші. Задоволення первинних потреб породжує бажання задовольнити наступні за вагомістю (вторинні) потреби, які стають рушійною силою свідомої діяльності.
Засоби задоволення людських потреб називаються благами
Розрізняють такі блага:
неуречевлені (сонячне світло, здоров'я, спілкування, знання) й уречевлені (дари природи, а також продукти праці: їжа, одяг, житло тощо);
– неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та
економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби).
Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонукальним мотивом виробництва, розподілу, обміну та споживання у рамках певної системи соціально-економічних відносин.
Носіями економічних благ виступають найрізноманітніші товари та послуги.
В їхній сукупності розрізняють:
– споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ);
– матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і
нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва);
– теперішні блага (перебувають у безпосередньому користуванні економічних суб'єктів)
і майбутні блага (товари та послуги, якими економічні суб'єкти зможуть скористатися у майбутньому) тощо.
Класифікація економічних потреб
За характером виникнення:
– первинні (базові), пов'язані з самим існуванням людини: їжа, одяг, безпека, житло тощо;
– вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: модний одяг, комфортне житло, інформація та ін.
За засобами задоволення:
– матеріальні (потреби в матеріальних благах);


нематеріальні (духовні потреби).
За нагальністю задоволення:
– першочергові (предмети першої необхідності);


другорядні (предмети розкоші).
За можливостями задоволення:
– насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення);
– ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення).
За участю у відтворювальному процесі:
– виробничі (потреби у засобах виробництва);
– невиробничі (потреби у споживчих благах).
За суб'єктами вияву:
– особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда);
– колективні, групові (потреби групи людей, колективу);
– суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому).
За кількісною визначеністю та мірою реалізації:
– абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку);
– дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду);
– платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом);
– фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).


30
Економічний закон зростання потреб
Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв'язки між виробництвом та споживанням, потребами та існуючими можливостями їхнього задоволення.
Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що, у свою чергу, стимулює появу дедалі нових
і нових потреб.
Вирішення протиріччя між невгамовністю та безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжує проблему вибору й визначає мету економічної діяльності.

У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.
Інтерес (від лат. іtеrеssе – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її.
Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
Суб'єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.
Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).
Економічні потреби та інтереси взаємопов’язані:
Економічні інтереси:
є формою вияву економічних потреб;
– відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб;
– спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.
Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями:
За суб'єктами:
— особисті; – колективні, групові; –суспільні.
За нагальністю, важливістю:
— головні, першочергові; – другорядні.
За часовою ознакою:
— поточні; – перспективні.
За об'єктами:
— майнові; – фінансові; – інтелектуальні тощо.
За ступенем усвідомлення:
— дійсні; – уявні.
Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів.
У ринковій економіці:
економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;
економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;
економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.
2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.
Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.
Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.
На кожному етапі розвитку суспільного виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно зароджуються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого великого розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва.
Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить:
працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.
Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.
Людський капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний
31 запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.
Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних
і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.
Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.
Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.
Інформація в сучасних умовах виступає найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах її життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.
Екологічний фактор – це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.
На мікроекономічному рівні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроекономічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.
Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що відображає діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом продукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує виробничу функцію.
Виробнича функція – це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.
Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції.
3. Економічна ефективність використання ресурсів та її показники
Сучасна економічна теорія і світова практика господарювання оцінюють результати функціонування економіки країн двома способами: економічним зростанням і ефективністю суспільного виробництва.
Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду часу, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту (ВВП), валового національного продукту (ВНП) та національного доходу (НД).
Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.
В економічній теорії та практиці розрізняють економічну і соціальну ефективність виробництва.
Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції
Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини
Показники економічної ефективності: продуктивність праці; трудомісткість; фондовіддача; фондомісткість; матеріаловіддача; матеріаломісткість; капіталомісткість; еколого ефективність.
Продуктивність праці на мікрорівні визначається як підношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.
Продуктивність праці = Обсяг продукції / Кількість працівників
Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

32
Продуктивність = Національний дохід / Середня чисельність працівників суспільної праці
Трудомісткість – це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.
Трудомісткість = Вартість затрат живої праці / Вартість одиниці продукції
Фондовіддача – це показник, який характеризує ефективність використання засобів праці, тобто кількість продукції, виробленої з одиниці основних виробничих фондів. Він розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості основних виробничих фондів.
Фондовіддача = Вартість виробленої продукції / Вартість основних фондів
Фондомісткість показує вартість витрат виробничих фондів на одиницю виробленої продукції.
Фондомісткість = Вартість основних фондів / Вартість виробленої продукції
Матеріаловіддача характеризує ефективність використаних предметів праці, тобто показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії та ін.). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.
Матеріаловіддача = Вартість продукції / Вартість матеріалів
Матеріаломісткість є зворотним показником матеріаловіддачі, який характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.
Матеріаломісткість = Вартість матеріалів / Вартість одиниці продукції
Капіталомісткість – це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції.
Екологоефективність Сучасна економічна наука вважає, що поряд із показниками економічної ефективності слід визначати й ефективність природокористування господарюючого суб'єкта за допомогою показника екологоекономічної ефективності (Е) за такою формулою:
Е = Е
0
- ( А + В + С ) ,
де Е
о
- загальноекономічний ефект господарюючого суб'єкта; А - вартість природоохоронних заходів; В - втрати від пошкодження природного середовища; С - вартість природних ресурсів.
Показники соціальної ефективності виробництва
Соціальна ефективність суспільного виробництва показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню своєї кінцевої мети - служити споживачу, задовольняти особисті потреби людей.
Показники соціальної ефективності виробництва:
– розмір ВНП та НД на душу населення;– частка фонду споживання в НД; – рівень життя населення;– якість життя населення.
Рівень життя – це рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього нормального існування.
Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім'ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – споживчому кошику.
Споживчий кошик – це вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини певної країни в конкретно-історичний період часу.
Мінімальний рівень споживання відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.
У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ):
— раціональної структури споживання;
— освітнього та культурного рівня населення;
— рівня охорони здоров'я;
— рівня фізичного розвитку людини;
— якості й комфортності житла;
— тривалості робочого тижня;
— кількості вільного часу та наявності можливостей його раціонального використання;
— умов праці та її безпеки;
— середньої тривалості життя;
— стану й екологічної місткості навколишнього середовища тощо.
33
4. Суть та структура суспільного виробництва. Виробничий потенціал суспільства і
межа виробничих можливостей
Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.
Суспільне виробництво це сукупна організована діяльність людей із перетворювання
речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних
для їх існування та розвитку.
Основні риси виробництва:
– завжди є суспільним виробництвом;
– має безперервний характер розвитку, постійно повторюється, тобто відтворюється;
– у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;
– є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи.
Основні моменти процесу праці: робоча сила, предмети праці, засоби праці.
Праця свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих
чи інших благ з метою задоволення потреб.
Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила — це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.
Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.
Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.
Суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне
виробництво.
Сфери суспільного виробництв:
Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги
Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Галузева структура суспільного виробництва
Матеріальне виробництво:
– промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче господарство;
– комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги;
– транспорт, зв'язок, торгівля (в частині обслуговування процесу виробництва.
Нематеріальне виробництво: охорона здоров'я, освіта, інформатика, культура, мистецтво, спорт, туризм, духовне виробництво.
На основі виробничих ресурсів обчислюється виробничий потенціал суспільства, галузі чи окремого підприємства.
Виробничий потенціал суспільства являє собою сукупність виробничих ресурсів, тобто
факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості. Він характеризує максимально можливий обсяг виробництва продукції за умови повного використання робочої сили, підприємницького ресурсу, капіталу і землі.
У самій серцевині виробничого потенціалу лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких продукти виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Однак блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Фундаментальним принципом політичної економії є безперечна істина, яку називають законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, що блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання.

34
Оскільки ресурси обмежені, то необхідно дослідити: як суспільство вибирає для виробництва набір матеріальних благ і послуг; як різні продукти виробляються; хто має споживати продукти, які суспільство виробляє.
Межа виробничих можливостей і проблеми економічного вибору. Якщо ресурси землі, робочої сили і капіталу обмежені, то це означає, що в усякій даний момент існує межа виробничих можливостей, виробничого потенціалу суспільства. У певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість зерна, хліба, телевізорів, верстатів, палива. Якщо ми хочемо збільшити кількість одного продукту, то це можливо лише за рахунок зменшення виробництва іншого продукту.
П. Самуельсон називає цю обмеженість виробничого потенціалу країни межею виробничих можливостей. (Політекономія_Кривенко_КНЕУ)
Межа виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва
певного конкретного товару або виду послуг за наявних ресурсів і знань, які має у своєму
розпорядженні конкретна економіка, і визначених обсягах виробництва інших товарів і послуг.
Рис. 1. Межа виробничих можливостей
Поєднання факторів виробництва також передбачає їх повне та найбільш ефективне використання.
Розподіл ресурсів є неефективним, якщо в економіці існує можливість виробляти більшу
кількість якого-небудь товару або послуг за наявних ресурсів без скорочення випуску інших товарів
або послуг. Ефективне використання ресурсів означає, що для суспільства неможливо отримувати
більшу кількість одного блага без того, щоб не зменшити кількості іншого.
Отже, всі точки, які лежать на кривій, що визначають межу виробничих можливостей, с ефективними. Точки, що знаходяться на площині АОЕ (ліворуч від кривої), відповідають ситуації, в якій економіка не результативно використовує ресурси. Проте це не означає, що ресурси, які використовуються, безкорисні чи бездіяльні. Наприклад, тяжка, але погано організована робота може привести до меншого, ніж це можливо, випуску продукції.
Точка U розташована на площині, яка характеризує випадки, коли гранична пропозиція ресурсів робить неможливим виробництво (за межами кривої виробничих можливостей). Отже, дефіцит ресурсів обмежує економічний вибір точками на або всередині даної кривої.
Економіка прагне до повного і ефективного використання виробничих ресурсів, внаслідок чого між різними їх елементами встановлюються оптимальні або найбільш доцільні пропорції.
(Николенко_Політична економія)


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал