Тема досвіду: «Згуртування учнівського колективу»



Скачати 123.16 Kb.
Дата конвертації07.01.2017
Розмір123.16 Kb.
ОПИС ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСВІДУ з розв’язання педагогічної проблеми, над якою працює класний керівник

Тема досвіду: « Згуртування учнівського колективу».

Автор: Чистікова Олена Анатоліїна

Сфера застосування: шкільний дитячий колектив.



Актуальність

Виховання не може бути обмежене лише особистим впливом педагога на кожного вихованця. Воно обов'язково повинно підкріплюватися різнобічним впливом колективу, який не тільки забезпечує свободу і захищеність особистості, а й виступає як носій здорової моралі й акумулює в собі багатство моральних та художньо - естетичних відносин. Тому в процесі соціально-педагогічної роботи необхідно створювати здоровий і згуртований виховний колектив і уміло використовувати його для різнобічного розвитку особистості. Без такого колективу важко розраховувати на високу ефективність виховання.

Колектив - контактна група, характеризується спільністю суспільно значущих цілей її членів, високим рівнем організованості, згуртованості, психологічної сумісності.

Учнівський колектив - група учнів, об'єднання спільною метою, діяльністю, організацією цієї діяльності, яка має спільні виборні органи і відрізняються згуртованістю, загальною відповідальністю.



Наукові концепції та теорії

Роль колективу, його вплив на особу кожного учня, навіть за умов демократичності суспільства, освіти, школи, є закономірною. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього так само, як трудовий колектив впливає на робітника, студентський — на студента, військовий — на солдата.

А.С. Макаренко розробив теорію виховуючого колективу, заснованого на розвитку вимог до члена колективу: "Цей шлях від диктаторської вимоги організатора до довільної вимоги кожної особи до себе на фоні вимог колективу, цей шлях я вважаю основним шляхом розвитку ... дитячого колективу", — писав він (Твори: В 7 т. — К., 1954. — Т.5 — С. 137).

Поступово ця концепція сформувалася у пізніших дослідженнях педагогів 60-70-х років як теорія стадій розвитку дитячого колективу, яка є дороговказом для керівника-педагога, що орієнтує його на тривалу перспективу роботи з учнями —- від 4-5 класу до випуску.

Колектив — це організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.

Ознаками колективу є:

а) наявність суспільно значимої мети;

б) щоденна суспільна діяльність, спрямована на її досягнення;

в) наявність органів самоврядування;

г) встановлення певних психологічних стосунків між членами колективу.

Дитячий колектив відрізняється від інших типів колективів віковим діапазоном, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, що вимагає педагогічного керівництва. У школі є такі типи колективів: а) навчальні колективи: класний, загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації: колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства: спортивні, книголюбів; г) різноманітні загони, об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи.



Основним принципом, на якому будуються стосунки в колективі, А. С. Макаренко розглядав принцип відповідальної залежності. В. О. Сухомлинський важливого значення надавав питанню гуманізації стосунків у колективі. І. П. Іванов вважає, що саме в різновіковому загоні виникає товариське піклування старших про молодших, прагнення вдосконалювати себе й навколишню дійсність. Місце педагога він бачить при цьому "Не за них і без них, а разом з ними і попереду них". І. П. Щетинін вважає, що в учня необхідно викликати потребу в активному створенні своєї особи відповідно до уявлення про неї в колективі.

Основна ідея

Усі типи колективів пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливіший за характером діяльності — колектив класу. У ньому виникають най триваліші стосунки між його членами та між педагогами і колективом. Кожен колектив має органи самоврядування, які разом становлять систему учнівського самоврядування школи.

Між структурними одиницями загально шкільного колективу існують певні зв'язки і взаємозалежності. Особливо важливі для виховної роботи зв'язки між первинними колективами (класами), загально шкільного колективу з учнівськими колективами інших шкіл, дитячими та юнацькими організаціями. Вони сприяють розвиткові широких соціальних контактів, інтересу до життя та діяльності інших колективів, запозиченню досвіду.

Колектив здійснює організаторську (керує своєю діяльністю), виховну (є носієм моральних переконань), стимулюючу (сприяє формуванню морально цінних стимулів, регулює поведінку своїх членів, взаємовідносини учасників) функції.

Розглядаючи дитячий колектив як засіб виховання, слід зважати на те, що «вплив соціального і фізичного оточення утворює середні типи людей, нівелюючи, уніформуючи характери: усі переймають один від другого одяг, звичаї, розпорядок дня. Лише в деяких випадках обставини дитячого життя складаються так щасливо, що сприяють суцільному розвитку індивідуального характеру й дають цілком гармонійну, бажану для суспільства постать».

А. Макаренко вважав важливим для колективу стиль і тон його життя та діяльності. Вони — найістотніші й найважливіші елементи колективного виховання. Стиль — внутрішня духовна сила колективу — передбачає почуття власної гідності, що випливає з уявлення про цінність свого колективу, гордість за нього; активність (готовність до впорядкованої ділової ігрової дії); стриманість у рухах, слові, вияві емоцій. Він виявляється в тоні — загальному духовно-емоційному забарвленні діяльності колективу (мажорність, упевнена спокійна діяльність, бадьорість, оптимізм).

Технологія реалізації ідеї

У своїх працях великий педагог визначив принципи розвитку колективу: 1) відповідальної залежності; 2) гласності; 3) перспективних ліній; 4) паралельної дії. Сформував основний закон його життя: рух - форма життя колективу, зупинка - форма смерті. Розроблена ним технологія формування колективу охоплює чотири стадії.



Перша стадія включає: організаційне оформлення, яке передбачає формування органів самоврядування; висунення перед вихованцями системи педагогічних вимог; засвоєння та закріплення їх у різноманітних формах заохочення та змагання; вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок; сприяння їм у формуванні первинного авторитету серед членів учнівського колективу. Ця стадія триває приблизно навчальну чверть.

Друга стадія пов'язана з: підтримкою частиною вихованців вимог наставника; постановкою активом вимог до себе і до своїх товаришів; поступовим перетворенням активу в помічника педагога; висуненням перспективи діяльності колективу; поступовим залученням до громадського життя пасивних учнів; засвоєння класним колективом загальношкільних традицій; подоланням суперечностей між колективом і окремими учнями; між індивідуальними і загальними перспективами, між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі. Тривалість другої стадії один-півтора року.

Третя стадія націлена на: згуртування вихованців у єдиній діяльності та висунення колективом на цій основі вимог до кожного свого члена; надання прав колективу самостійно розв'язувати питання, пов'язані з плануванням своєї роботи, заохоченнями і стягненнями; перетворення колективу в інструмент індивідуального розвитку кожного його члена; забезпечення збігу оцінок подій, явищ, фактів, подій шкільного життя; збігу вимог педагогів та активу учнів, які й визначають лінію поведінки всього учнівського колективу.

Четверта стадія передбачає: появу складніших вимог, які колектив у процесі формування висуває до кожного свого члена; розширення прав та обов'язків активу; розгортання процесів самовиховання як вищої стадії виховання; переростання вимог дотримання моральних норм у потребу; проведення консультацій педагогом з метою рекомендації засобів, методів та форм самовиховання.

Центральною ідеєю педагогічної системи А.Макаренка стала ідея виховання у колективі та через колектив.

Форми, методи, прийоми, засоби

Форма виховання – зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма – у якому вигляді проявляється. Форма і зміст виховання повинні відповідати одне одному. Зміст формується, а форма наповнюється змістом. Процес виховання гальмується, якщо такої відповідності немає. Зміст і форма визначають методи здійснення виховного процесу. Існують різні форми і методи організації виховного процесу, які слугують певному змісту виховання в певних умовах. Таким чином, провідна роль належіть змісту.

Методи виховання (від гр. methodos – шлях до чогось, спосіб здійснення) в школі – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою вирішення педагогічних завдань у процесі спільної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на вдосконалення індивідуального потенціалу особистості (мотивів, здатностей, ціннісних орієнтацій, поведінкових стереотипів тощо).

Головним методом виховання в школі є навчання, оскільки на цю діяльність витрачається майже весь час шкільного життя і основна маса впливів на школяра відбувається саме на уроці. Якщо дотримуватися такої точки зору, то й урок є не лише формою навчання, а й організаційною формою виховання, а вчитель не є лише особа, яка навчає, але й особистість, яка виховує особистість.

Прийом виховання – частина загального методу, окрема дія (вплив). Одна і та ж дія (або сукупність дій) в одних умовах може бути методом, в інших – прийомом. Якщо, наприклад, вихователь прагне впливати на вихованців лише своїм словом і резонерськими розмовами, то це його метод. Якщо ж вихователь з метою впливу на вихованців організує певне культурне середовище, то використання такого середовища є методом, а попутні словесні засоби (розповіді, поради, настанови тощо) – прийоми.

Засоби виховання – матеріальний або ідеальний посередник між вихователем і вихованцем: книга, слово, гра, пізнання, праця . Універсальні засоби – діяльність і спілкування.

Класифікація методів виховання – побудована за певною ознакою система методів. Педагогічна наука пропонує різні класифікації методів виховання за різними ознаками. Для шкільної практики важливо взяти до уваги класифікацію методів виховання за джерелом виховного впливу: словесні (вимога, заохочення, розповідь, етична бесіда, роз'яснення, настанова, лекція, діалог, диспут, інструктаж тощо); практичні (навчальна або трудова суспільно корисна діяльність, виконання доручень, вправи, робота з книгою тощо); наочні (використання творів художнього мистецтва, відвідування виставок, екскурсії тощо). Найважливішим наочним методом виховання є зразок культурної поведінки, високої моральності, відношення до природи й до інших людей, до національних і загальнолюдських цінностей. Взагалі, суть виховання – в орієнтуванні на зразки. Так, оточуюче соціальне середовище має виховну силу лише тоді, коли вихованці знаходять в ньому привабливі для себе зразки.

Інша класифікація методів виховання за ознакою міри соціальності: індивідуальні (різні варіанти впливу вихователя на окремого вихованця) та колективні, наприклад, за А.С.Макаренком, виховання в колективі або через колектив).

Технологія виховання – науково обґрунтована система методів, засобів та прийомів виховання, послідовність їх застосування у виховному процесі. Технологічність виховання – показник відхилення виховання від експромтів та інтуїтивних дій, представлення проекту виховного процесу.

Комплексний підхід до виховання – це стратегія й засіб реалізації цілісності педагогічного процесу, сутність якого в єдності цілей, завдань, змісту, методів і форм виховного впливу й взаємодії. Комплексний підхід означає: 1) використання в системі й єдності всіх складових виховного процесу; 2) поєднання виховання і навчання на шляху здійснення цілей педагогічного процесу; 3) орієнтування виховання на всебічний розвиток цілісної особистості, а не на формування в неї окремих якостей.

Результат застосування

Характеристики згуртованих груп




Кооперативність




Демократичність




Досягнення індивідуальних і групових цілей




Загальна задоволеність процесом навчання

і перебуванням у колективі






Пряма оцінка результатів по виконаному колективному завданню




Індивідуальна і загальна відповідальність




Колективні результати праці




Схильність до групового мислення


Критерії ефективності

Функціонування дитячого виховного колективу як цілісної системи забезпечує активну дію важливого механізму формування особистості — виховних стосунків. Вони виявляють вирішальний вплив на виховання у дітей системних колективних моральних якостей, мотивів і стимулів поведінки, потреб та інтересів. У зв'язку з цим, з метою діагностики стану колективу можуть бути встановлені наступні критерії його формування.



Організаційний критерій вимагає наявності загальної мети – перспективи розвитку колективу: спільної праці, суспільно корисної і загальної її організації; взаємозв'язку загально-колективного з трудовими колективами; розвинутого системного самоврядування; єдиної ідейно-політичної позиції.

Якісний критерій вимагає ряд опосередкованих показників: якість успішності; продуктивність праці, ефективність змагання; конфліктність у стосунках; естетика поведінки та інтер'єр; соціальна активність.

Моральний критерій виявляється в морально-психологічному кліматі колективу і психологічному стані кожної дитячої особистості: її цілеспрямованість; мажорно-емоційний стан; захищеність у колективі; творче ставлення до справи; індивідуальність; дисциплінованість і відповідальність

Наукові джерела

1. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки: Навч. посіб. / О. Вишневський. – 3-тє вд., доопрац. і доп. – К.: Знання, 2008. – 566 с.

2. Галузинський В. М., Евтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. / В. М. Галузинський, М. Б. Евтух. – К.: Вища школа, 1995. – 237 с.

3. Загальна психологія. / За загальною редакцією академіка С.Д. Максименка. Підручник. – 2-ге вид., переробл. І доп.- Вінниця: Нова Книга, 2004, - 704 с.

4. Зайченко І. В. Педагогіка. / І. В. Зайченко. – Чернігів, 2003. – 528 с.

5. Кузьмінський А. І., Вовк Л. П., Омеляненко В. Л. Педагогіка. / А. І. Кузьмінський, Л. П. Вовк, В. Л. Омеляненко. – К.: Знання – Прес, 2003.



Висновки

Слово колектив походить від латинського colligo, що в перекладі означає "об'єдную", а латинське collectivus – збирати, об'єднувати. Таким чином, поняття колективу передбачає об'єднання людей, існування між ними певних взаємозв'язків і відносин.

Отже, колектив є однією з форм взаємовідносин між людьми, а колективізм – однією з загальнолюдських моральних цінностей.

Колективні стосунки між людьми мають глибокі історичні корені. З найдавніших часів люди живуть і працюють спільно. Колективні форми праці відомі вже в первісному суспільстві: полювання на тварин, захист родової власності, будівництво житла і т.п. В період рабства й феодалізму виникала потреба зосередження великої кількості людей на будівництво зрошувальних споруд, палаців, храмів, в армії.



Дитячий колектив – це об'єднання дітей на основі спільної корисної діяльності (наприклад, навчання громадської діяльності, спорту, туризму).

Найважливіші ознаки, властиві будь-якому колективу — єдність мети, певна організація спільної діяльності — характерні також і для дитячого колективу і відрізняють його від дружної компанії. На відміну від колективу дорослих, дитячий колектив перебуває під керівництвом педагогів.

В сучасній педагогічній літературі дається таке означення дитячого виховного колективу: "виховний колектив – це таке об'єднання учнів, життя і діяльність якого мотивується здоровими соціальними прагненнями, в якому ефективно функціонують органи самоврядування, а міжособистісні стосунки характеризуються високою організованістю, відповідною залежністю, прагненням до загального успіху, багатством духовних взаємовідносин та інтересів, що забезпечує свободу і захищеність кожної особистості" [31, 320-321].

Як відзначає академік Б.Т. Лихачов, дитячий виховний колектив, за умови умілої його організації, характеризується багатством і різноманітністю змісту, видів, форм громадсько-корисної діяльності в суспільстві. За допомогою виховного колективу дитина входить у життя суспільства. Змістовно колектив може бути охарактеризований у різноманітних аспектах.



Економічний аспект. У трудовій життєдіяльності колективу діти дізнаються про загальнодержавну, колективну, кооперативну і приватну власність, про економічні проблеми госпрозрахункових підприємств, орендних і підрядних колективів. Пізнання практичної економіки, поєднане з участю в праці на підприємствах, у кооперативних колективах, забезпечує виховання у дітей колективізму і творчого ставлення до праці.

Політичний аспект. З допомогою колективу діти залучаються до шкільного самоврядування, боротьби за мир, проведення політичних кампаній, якими є вибори до органів влади, перепис населення, всенародний референдум, підготовка до свят і фестивалів. Завдяки колективу, школярі прилучаються до суспільно-політичного життя народу, цінностей гласності, відкритості, плюралізму і демократії чи навпаки.

Соціальний аспект. Якщо дитячий колектив постійно турбується про життя, всебічний розвиток і побутові умови кожної дитини, то це сприяє виробленню у дітей таких якостей, як прагнення до соціальної справедливості, злагоди, громадянськість, гуманізм, ініціативність і відповідальність. Кожному шкільному колективу необхідно почувати себе ланкою в соціальному розвитку суспільства. Якщо колектив цікавиться умовами життя своїх членів у сім'ї, їх потребами, стосунками і справами, якщо дитячий колектив сприяє створенню для школярів умов для розвитку їхніх здібностей і обдарувань, то діти звикають вбачати в колективі джерело отримання соціальних благ, працювати для нього, розвивати в собі розуміння важливості поєднання інтересів — колективних і особистісних.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал