Тема. Частини мови. Принципи класифікації. Мета : узагальнити, систематизувати і поглибити знання з теми «Частини мови»



Скачати 83.47 Kb.
Дата конвертації29.12.2016
Розмір83.47 Kb.
Тема . Частини мови. Принципи класифікації.

Мета : узагальнити, систематизувати і поглибити знання з теми «Частини мови», закріпити набуті знання; розвивати в учнів логічне мислення, уміння співставляти, аналізувати та узагальнювати; виховувати бережливе ставлення до рідної мови, вимогливість до свого мовлення, бажання пізнавати себе.

Тип уроків: шкільна лекція

Хід уроків



  1. Вступне слово вчителя.

План

  1. З історії вивчення частин мови.

  2. Питання про частини мови та їх класифікацію:

а) повнозначні частини мови;

б) неповнозначні частини мови;

в) вигук.

(виступи учнів)



  1. Категорія стану як окремий розряд слів.

  2. Модальні слова.

До найкоштовніших надбань кожного народу належить мова. Мова – це найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість.

Скільки ж слів створив наш народ? Чи спроможні ми порахувати усі слова? На жаль, ніхто не відповість на запитання: скільки ж слів у сучасній українській літературній мові. Не відповість навіть найталановитіший мовознавець. Це і загальновживані слова літературної мови, і терміни різних наук, і діалектні та застарілі слова. До того ж повсякчас народжуються нові слова. І тому бажання перелічити всі слова – нездійсненне.

Але усі слова нашої мови поділяються на великі класи або розряди, що називаються частинами мови.

Звернемося до історії


  1. У лінгвістичній літературі єдиної точки зору на частини мови, принципи їх класифікації немає. Сучасна класифікація лексико – граматичних розрядів слів є традиційною, а сам процес класифікації слів був довготривалим і складним.

Вперше докладну характеристику частин мови подає Михайло Васильович Ломоносов у «Російській граматиці» (1755 р.). Всі частини мови Ломоносов поділяє на повнозначні і службові.

До повнозначних він відносив дві: ім’я і дієслово.

До неповнозначних – усі інші: займенник

дієприкметник

прислівник

прийменник

сполучник

вигук

Олександр Христофорович Востоков у «Російській граматиці» (1831р.) зберігає традиційні 8 частин мови. Але він вилучив із складу частин мови дієприкметник, розподілив імена за їх значенням та формами і виділив прикметник в окрему частину мови.

Федір Іванович Буслаєв у праці «Опыт исторической грамматики русского языка» (1858 р. ) відокремив від імені числівник і поділив усі частини мови на самостійні й службові, враховуючи не тільки їх лексичні значення, а й окремі граматичні ознаки. Проте Буслаєв певною мірою ототожнював частини мови з членами речення і вважав , що вони повинні розглядатися в синтаксисі.

Олександр Панасович Потебня у своїй книзі «Из записок по русской грамматике» (1874 р.) піддає критиці традиційне вчення про частини мови. Наявні в мові слова вчений поділяє на дві групи:

ПОВНОЗНАЧНІ ( «лексичні слова»)

СЛУЖБОВІ ( «формальні слова»)

Займенники він розглядав окремо від усіх частин мови, вважаючи їх категорією вказівних узагальнюючих слів.

Потебня розмежовує поняття частин мови і членів речення.

Цікава спроба класифікації частин мови належить Льву Володимировичу Щербі. Він, розподіляючи слова за частинами мови, зважав на: їх значення, функції в реченні, зовнішні ознаки.

Всі частини мови він називає лексико – граматичними розрядами. Він виділяє категорію слів повнозначних і категорію слів службових. Різницю між ними вчений вбачав у тому, що перші мають самостійне значення, другі виражають відношення між предметами. До повнозначних академік Щерба відносить: ІМЕННИКИ, ПРИКМЕТНИКИ, ПРИСЛІВНИКИ, СЛОВА КІЛЬКІСНІ, КАТЕГОРІЇ СТАНУ, ДІЄСЛОВА;

у складі службових він називає зв’язку (бути), прийменник, сполучник.

Окремо стоять вигуки.

Л. В. Щерба перший висловив думку про необхідність виділення слів типу можна, жаль, треба, холодно, добре в окремий розряд слів, названий ним категорією стану.

Особливу важливу роль у розвитку теорії частин мови відіграли дослідження Віктора Володимировича Виноградова, зокрема його книга «Русский язык». У ній уперше було включено в систему частин мови і докладно охарактеризовано категорію стану і модальні слова як самостійні лексико – граматичні розряди слів.

Теорія частин мови Виноградова одержала широке застосування в наукових граматиках, вузівських курсах. У дослідженнях її послідовників вона вдосконалюється, розвивається і уточнюється.



  1. У курсі морфології української літературної мови виділяють п’ять змінних повнозначних частин мови: іменник

прикметник

числівник

займенник

дієслово

та одна незмінна повнозначна: прислівник

і три незмінні неповнозначні частини мови: прийменник

частка

сполучник

До окремої частини мови належать вигуки

Класифікація частин мови у сучасній українській мові побудована з урахуванням не якоїсь однієї спільної для цілого розряду слів ознаки, а багатьох ознак.

По-перше, слова однієї будь-якої частини мови характеризуються спільним загальним значенням. Так, для всіх іменників властиве значення предметності; виражати ознаку предмета властиво прикметникам, а ознаку дії – прислівникам; дію як процес виражають тільки дієслова.

По-друге, слова однієї будь-якої частини мови мають однакові граматичні категорії, однакові форми словозміни, способи і засоби словотворення. Так, для іменників властиві самостійні категорії роду,числа і відмінка. Цікатегорії властиві і для прикметників, але тут вони – залежні, синтаксичні, бо прикметник підпорядковує рід, число і відмінок іменникові, від якого залежить.

Іменники не змінюються за родами, кожний з них належить до певного роду (син, брат, погляд – чол.. рід

земля, ідея, сестра – жін.. рід

село, враження, поле – сер. рід),

а прикметники змінюються за родами (синій, синя, синє).

Змінюючись за відмінками, іменники мають свою систему відмінкових закінчень для кожної з чотирьох відмін; за відмінками змінюються також прикметники, числівники, займенники, але всі вони мають свої, відмінні від іменникових, закінчення.

Дієслово має такі граматичні категорії, які іншим частинам мови не притаманні: вид, час, спосіб, стан; змінюються дієслова за особами, маючи для цього систему особових закінчень.

По-третє, слова однієї будь-якої частини мови характеризуються однаковими синтаксичними функціями, що визначаються великою мірою їх загальним значенням. Так, іменники, що є назвами осіб, істот, предметів і різних абстрактних найменувань, виступають як типові підмети і додатки; дієслова виражають дію, і тому саме їм властива функція присудка; прикметники, виражаючи ознаку предмета-іменника, найкраще пристосовані до функції означення, а прислівники – це типові обставини.

Якби при поділі слів на частини мови брали до уваги не всі названі ознаки, а тільки якусь одну з них, то задовільної класифікації не було б, бо в одну групу попали б слова з різними граматичними ознаками.

Короткий аналіз учнями повнозначних частин мови, службових та вигуків.

Ця класифікація, яка дається в шкільному курсі охоплює не всі слова нашої мови. Є такі категорії слів, які стоять поза класифікацією:

1) категорія стану;

2) модальні слова.

Зупинимось детальніше на категорії цих слів.

Категорія стану

Слова цієї категорії об’єднуються спільними значеннями – вони виражають стан або їхню оцінку без будь-якої вказівки на процес. Ця група слів охоплює повнозначні незмінні іменні й прислівникові слова, які означають стан, мають форми часу і вживаються в ролі присудка в безособовому реченні.

За своїм значенням слова категорії стану поділяються на такі розряди:


  1. слова, що виражають психічний і фізичний стан людей чи істот взагалі (боязно, приємно, жаль, охота, страх, шкода). Наприклад: Шкода за минулим, річ відома, та й теперішнє колись мине. Солодко слухати йому цю одвічну музику степу.

  2. Слова, що виражають стан природи й оточення (темно, вітряно, буряно, тісно). Наприклад: Поїзд летів без вогнів, вікна вагонів були темні, темно було й на степу.

  3. Слова, що означають стан модальним забарвленням

(модальний – який виражає відношення мовця до змісту висловлення). Тобто виражають значення можливості, необхідності (мають завжди при собі залежний інфінітив): доцільно, необхідно, можна, слід, треба. Наприклад: Треба не губити напряму, бачити попереду верхів’я гори й іти крізь хащі.

Категорія стану весь час поповнюється новими словами, що переходять

до неї з нової частини мови. Досить часто в цей розряд переходять прислівники на –о, -е та іменники типу сором, жах, ганьба, жаль, пора.

Модальні слова

У сучасній українській мові є чимало незмінних слів, що виражають ставлення того, хто говорить до висловленої думки. Такі слова називаються модальними. Наприклад: Було мені тоді, мабуть, років з вісім. (виражає невпевненість мовця в реальності висловленого ним.)

Розряди модальних слів

За своїм значенням поділяються на дві групи:



  1. Модальні слова, що виражають модально – логічну оцінку висловлювання з погляду його реальності, ймовірності, прямого ствердження: безумовно, безперечно, дійсно, зрозуміло, звичайно, справді. Наприклад: Вибрала, звичайно, саме ці ролі.

  2. Модальні слова, що виражають значення можливості, впевненості, невпевненості, припущення: можливо, видно, здається, може, мабуть. Наприклад: Кожний, видно, по – своєму розуміє, що таке щастя.

Модальні слова відрізняються від повнозначних, з якими вони пов’язані своїм походженням, тим, що не мають номінативної функції. Вони не є назвами предметів, ознак, дій, ствнів.

Модальні слова не мають граматичного зв’язку з іншими словами в реченні, не виступають в ролі членів речення і не пояснюють інших членів речення. Проте вони виконують різні синтаксичні функції:

а) вживаються (переважно в діалогічній мові) в значенні слова-речення. Наприклад:

- А ви знаєте, що таке справжні ласощі?

- Звичайно.

б) в ролі втавних слів, які підкреслюють модальність. Наприклад: Кузьма, мабуть, ішов сам, і Василькові залишилось повернутися.



До модальних слів не належать:

  1. Вставні слова, що виражають емоційне ставлення мовця до явища дійсності: на жаль, на щастя: в ньому збилося подій на добрий місяць.

  2. Слова і словосполучення, які вказують на послідовність викладу думок, їх зв'язок, слова і словосполучення із значенням обмеження, уточнення, пояснення: по-перше, по-друге…, крім того, зокрема, до речі, кінець кінцем.

Явища переходу однієї частини мови в іншу

Слід відзначити, що між частинами мови різких меж не існує, і тому за певних умов слово, втрачаючи ознаки однієї частини мови, може набувати ознак іншої частини мови, що стане темою нашої наступної лекції.

Підсумок уроку.

Домашнє завдання.

Список використаних джерел

1. Івченко М. П. Сучасна українська літературна мова [Текст]. - Київський університет, 1971.-590с.

2. Пентилюк М. Наш скарб - рідна мова.[Текст] /Матеріали сайту “Сторінки

лінгвіста”, 2001.



3. Сучасна українська літературна мова. Морфологія [Текст] / За заг. ред.

І.К.Білодіда. – К., 1969. – 598c

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал