Тема 9: історія української філософії



Сторінка2/5
Дата конвертації22.12.2016
Розмір1.4 Mb.
1   2   3   4   5
“Вінцем усього був страшний егоїзм, який виразився потім тим, що значна частина таких юних перетворювачів суспільства, змужнівши, переродилася в біржових гравців і експлуататорів чужої власності можливими засобами; ті ж, хто залишився енергійно відданим своїм нігілістичним теоріям, що виправдовують будь-який засіб для цілі, морально виробили покоління безумних фанатиків, які відважуються проводити свої переконання кинжалами і пістолетами. Такими були неминучі наслідки вчення, яке головним чином задалося матеріалізмом і відкиданням морального закону, вкладеного в серце людини найвищим вічним розумом, який керує невідомими нам шляхами, всією долею історії людства” (М.Костомаров).

Як би ви визначили ту світоглядну позицію, на якій наполягає автор даного уривку? Наскільки ви згідні із ним в оцінці ролі матеріалістичного світогляду в певному спрямуванні політичної боротьби? Доповніть свої міркування прикладами із сьогодення.

“Як же не дивно, як не дико називати безглуздям потреби душі, яка тільки цим, а не іншим шляхом може сповістити іншій душі свою життєдайну силу? Резонерством нічого з цим прагненням не вдієш: воно зароджується глибше в душі, аніж найбільш розумні і грунтовні міркування. Справа тут не в одній відмінності мов; справа в особливостях, в способі виразу думок, чуттів, рухів, душі, і які мовою, не природною авторові, виразитись не можуть” (П.Куліш).

Які загальні риси українського філософствування та менталітету проявились у наведених міркуваннях М.Костомарова та П.Куліша? Чи виправдались такі підходи до розуміння дійсності в реальному ході історії?

Ознайомтесь із тими ідеями П.Куліша, що лягли в основу концепції “Хуторянської України”:

“Природня простота дає людині чисте серце. Ніяка наука такого правдивого серця не дасть… Необхідно повертатись іноді до первобутної дикости і суварости душі, втікати в широкошумні дубрави… В європейській цивілізації мало ладу… Треба містами розсипатись на села, на хутори і з”їздитися лише до контор на засідання на короткий час, ніяк не засиджуватись у велетенських скопищах многолюдства, не утворюючи дорожнечі, не наживаючи рівнодушности до незаможніх, не розриваючи сусідських зв”язків із селянами. – Лише тоді бідність урівнялася б з багатством…” (П.Куліш).

Спробуйте оцінити, наскільки подібні погляди: а) були співзвучні своєму часу; б) відповідають українському менталітету; в) прийнятні в наш час?

“Створив мене Бог і не приховав від мене мого призначення. Справа моя є те, про що повинна перш за все думати кожна людина. Справа моя – душа і міцна справа життя. А тому і образ моїх дій повинен бути міцним і надійним… Грішить сьогоднішня людина… не від надлишку своєї власної розбещеності, не від нечутливості і не від того, що бажає грішити, а від того, що не бачить гріхів своїх…Ні, людина не є нечутливою, вона зрушить з місця, якщо їй зобразити справу так, як вона є… Лише злегка підведи завісу і вкажи їй хоча б один із тих щохвилинних злочинів, які вона здійснює, і в неї вже не вистачить хоробрості вихвалятися своєю безгрішністю… Життя треба показати людині, - життя, узяте під кутом зору його сьогоднішньої заплутаності… Тільки не треба забувати, що узяте нами місце з земній державі задля того, щоби служити Господарю небес. Повірте, що Бог не даремно повелів кожному бути на тому місці, на якому він тепер стоїть” (М.В.Гоголь).

Уважно проаналізуйте вихідні положення гоголівської концепції “непомітного зла”, спробуйте передати її зміст власними словами. Чітко окресліть особливості світоглядних орієнтацій М.В.Гоголя, світоглядне та моральне значення його ідей.

“Розум не є в нас найвищою здатністю. Його посада не більше, ніж поліцейська: він може тільки приводити у порядок та розставити по місцях все те, що ми вже маємо… Він незрівнянно більше залежить від інших душевних станів…Розум іде вперед, коли йдуть вперед усі моральні сили в людині, і він стоїть непорушно й навіть йде назад, коли не підносяться моральні сили.…” (М.В.Гоголь).

До чиїх поглядів близький у наведених міркуваннях М.В.Гоголь? Сформулюйте своє відношення до них.

“Немає нічого постійного, стоячого (статичного), а бачить наш розум тільки переміну (еволюцію), рух (динаміку). Немає і не може бути постійних національних ознак, немає між людьми вічних політико-адміністративних порядків, таких, як наприклад, обрусеніє, не може бути національних святош. Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб вбачати напрям руху світового, його виміру, закон і послужитись тим рухом… З трьох світових вір дві, християнська та магометанська, ворогували проміж себе, а коли всередині їх теж почались незгоди, то різні церкви ворогували проміж себе та нищили людей не менше, коли не більше, як нищили їх війни національні. А ось розумніші та добріші люди по різних вірах почали думати, що не слід чіпатись до других за різні церковні звичаї та думки, а що треба поставити над усіма церквами людськість, і всіх людей і всіх людей всіх вір признати братами” (М.Драгоманов).

Які цінності співставляє між собою автор уривку? Яким цінностям та на яких підставах він надає переваги? Якими є ваші думки з даного питання? – Аргументуйте свою відповідь.

Уважно перечитайте філософсько-світоглядні міркування І.Я.Франка.

“Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної, се не що інше, як поступове систематичне і ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого” (І.Франко).

“Людина споконвіку прагне до однієї мети – до щастя. Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї воєдино, коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками…” (І.Франко).

Які чинники людської діяльності вважає автор найпершими чинниками суспільного поступу? Якою мірою виправдані такі думки?

“Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що… поза межами можливого. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його здійснення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої відданості йому буде залежати, чи ми підемо тими стежками до нього, чи може звернемо на якісь інші стежки” (І.Франко).

Який орієнтир для індивідуальної діяльності висуває І.Я.Франко? Що він значить на практиці? Якою мірою це міркування можна використати для покращення сучасної ситуації в Україні?

Завдання 9. Українська філософія ХХ ст.

На початку ХХ ст. в Київському університеті плідно працював професор О.Гіляров, який зробив відчутний внесок в розвиток історико-філософської думки, а також розробив власну концепцію світобудови; ознайомтесь із деякими йогол міркуваннями.

“Кожен з філософських синтезів – плід особистої творчості їх авторів, що визріває на грунті сучасної для них культури, відповідно до їх особистих схильностей, смаків, настроїв, співчуттів і неспівчуттів” (О.Гіляров).

В чому полягає особливість погляду автора на умови філософської творчості? Чи бере він до уваги лише закони абстрактного мислення, чи виходить на ширші узагальнення?

“Всупереч розповсюдженому погляду на розум, як на керівника життя, останнє підпорядковане емоціям, тому, що нас тішить і засмучує, що ми любимо або ненавидимо, що нас збуджує і тримає у напруженні. Розум, сильний у теоретичній галузі, стає рушієм життя лише тоді, коли зігрітий почуттям. Тільки напоєна пристрастю думка, перемагає людей” (О.Гіляров).

Які традиційні особливості української філософської думки проглядаються у даних міркуваннях? Прокоментуйте їх і аргументуйте своє до них ставлення.

Ознайомтесь із характерним твердженням О.Гілярова, в якому подається його теорія світобудови – так звана “синехологія” – “вчення про співзвучність, узгодженість” (від. д-грецьк. “синехезис” – співзвучність):

“За нашим вченням дух і матерія є однією і тією ж сутністю, що розглядається з різних точок зору, двома визначеннями однієї першооснови, всесвітньої свідомості. Дух і свідомість, як явище кожного живого організму, особи для себе, матерія є свідомість, як явище їх для іншого. Як різні визначення свідомості, дух і матерія, явище для себе і для іншого, внутрішнє і зовнішнє, не зводимі одне до одного, але вони зведені до одного спільного – всі вони є різні визначення свідомості… Всесвіт – одухотворений організм, в якому кожний член існує для цілого і ціле – для кожного члена. Всесвіт – це одне тіло і один дух…” (О.Гіляров).

Спробуйте пригадати, в яких інших історичних вченнях вже фігурували схожі думки. Порівняйте ці ідеї О.Гілярова із ідеями Г.Сковороди, знайдіть в них спільне та відмінне. Спробуйте з’ясувати ступінь оригінальності даного світобчання.

Ознайомтесь із вихідними пунктами вчення В.Вернадського про ноосферу.

“Еволюційний процес… набуває нового геологічного значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу – наукову думку соціального людства. Ми як раз переживаємо її яскраве входження у геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу одного виду живої речовини – цивілізованого людства – на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан в ноосферу… Людина вперше реально зрозуміла, що вона є мешканцем планети і може – навіть повинна – мислити та діяти в новому аспекті… Історія розумової культури людства… привела до сучасного всесвітнього життя. Зараз від нього нікуди не заховатись… І темпи укріплення всесвітньості настільки стрімкі, що сперечатись на цей рахунок немає сенсу” (В.Вернадський).

Якщо врахувати те, що подані тут ідеї сформувались у 30-х роках ХХ ст., то можна оцінити проникливість думки мислителя. Чи виправдала подальша історія цивілізації передбачення та твердження В.Вернадського? Чи справді в наш час функціонує особлива складова біосфери – ноосфера (розумо-сфера)? Що принесли сучасному людству науково-технічний прогрес?

Зверніться до тих міркувань видатного вченого, які засвідчують його серйозні зацікавлення філософією.

“Вперше в науковому обмірі, виходячи з емпіричних даних, встає перед нами стара філософська проблема людської свідомості. Бо ж геохімія ставить питання: як може людська свідомість змінювати людські процеси? Як і чому людська думка впливає на їх перебіг? Ми вступаємо в область, де до цього часу панувала робота філософської інтуїції і філософського логічного міркування. Перед нами немов би відкривається можливість науковим шляхом підійти до механізму цього впливу” (В.Вернадський).

Як ви вважаєте, чи виправдались сподівання В.Вернадського відносно наукового вирішення питання про механізми дії свідомості? Як можна оцінити сучасне значення зазначеної думки?

“Із процесом філософського міркування пов’язане питання, що стояло перед ним на протязі століть і досі є невирішеним (оскільки до сих пір багатьма філософами воно заперечується, хоча не може бути логічно спростоване): чи існує та особлива область філософського пізнання, особливий прояв розуму – “внутрішній досвід”, що дозволяє філософам виявляти нові прояви реальності” (В.Вернадський).

Співставте два останні положення В.Вернадського, проясніть, в чому вони єдині, а в чому відмінні. Поясніть ваше ставлення та розуміння останнього положення, аргументуйте ваше розуміння поняття “внутрішній досвід”.

“… Мозок палеолітичної людини не відрізняється суттєво… та за своєю структурою від мозку сучасної людини. І в той же час немає ніякого сумніву, що розум людини із палеоліту не може витримати порівняння із розумом сучасної людини. Звідси випливає, що розум є складна соціальна структура, побудована як для людини нашого часу, так і для людини палеоліту, на тому ж самому нервовому субстраті, але за різних соціальних обставин” (В.Вернадський).

Який новий аспект, важливий для розуміння свідомості, додає до своїх попередніх міркувань мислитель? Чи згідні ви із тим, що розум постає соціальною структурою?

Завдання 10. Особливості розвитку української філософії у 30-х – 90-х роках ХХ ст.

Розглядаючи розвиток філософії в Україні цього часу, врахуйте психологічний клімат в Радянській Україні після 20-х років: атмосфера вічного страху перед вільною думкою, талантом, високою майстерністю, – перед всім, що надає людині незалежність. Зверніть увагу на жорстке пов’язування філософії з політикою, де відступ від ортодоксальних філософських позицій розцінювався як політично ворожа акція. З іншої сторони, зверніть увагу на творчість української інтелігенції в еміграції в особі:О.Кульчицького, Д. Чижевського, Д.Донцова, В.Липинського.

“Слово, коли воно має бути творчим, повинно служити життю, а не безплідно намагатися нагинати життя до своїх законів… Закони слова, закони логіки, закони діалектики, тільки тоді можуть придбати творчу силу, коли вони служать не самим собі, а тому ірраціональному, нелогічному, стихійному хотінню, з якого родиться все життя, а в тім числі і саме слово” (Д. Чижевський).

Які прояви особливостей української філософської думки можна побачити у цьому твердженні філософа?

“Кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в цих обмежених і однобічних здісненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, в своїй “однобічності” і обмеженості і має вічне загальне значення… Таким чином, окрема нація в певні моменти репрезентує історичну сучасність - іноді разом з іншими націями, а іноді сама.” (Д. Чижевський).

Уважно перечитайте наведений фрагмент і поясніть, в якому відношенні перебувають явище загальнолюдського та національно-культурного? Як ви розумієте твердження про те, що саме національна однобічність має вічне загальне значення?

“Слов’янській (зокрема українській) філософії треба ще чекати на свого великого філософа. Тоді те оригінальне, що може є в зародку у творах дотеперішніх слов’янських мисленників, виступить у весь зріст, відкривши глибини національного духу не лише перед усім світом, а й перед самим народом” (Д.Чижевський).

Чи згідні ви цілком і повністю із таким підходом до української філософії? Прокоментуйте наведений вислів та аргументуйте своє до нього ставлення.

Ознайомтесь із деякими твердженнями Д.Донцова – провідного ідеолога українського націоналізму.

“Коли б ми хотіли кількома словами висловити цілковиту різницю між націоналізмом і народництвом, то ми знайшли б її в двох діаметрально протилежних світовідчуттях: світ, де панує воля, і світ, де панує інтелект. Два темпераменти: чин (дія) і контемпляція (споглядання), інтуїція і логіка, агресія і пасивність, догматизм і релятивність, віра і знання…” (Д.Донцов).

“Зміцнювати нашу волю до життя, до влади, до експансії, - так означив я першу підставу націоналізму… До емоційності і фанатизму великих ідей, які рухають масами, треба додати ще одну їхню прикмету: “аморальність”… Коли я говорю про “аморальність” тих ідей, то розумію їх суперечність з буденною мораллю… Історія не знає рівності, як і природа; є там здібні і нездібні. Хто хоче забезпечити собі місце під сонцем, мусить довести свою здібність до цього. Права кожної нації на життя не існує, а коли б існувало, це було б найбільш неморальною річчю в світі…” (Д.Донцов).

Уважно вчитайтесь у наведені фрагменти і визначить, прихильником яких філософів був Д.Донцов. Якою мірою можна вважати його міркування виправданими? Оцініть їх історичну і сучасну значущість.

“Щоб успішно поборювати зовнішні напасти й розривну роботу відосередніх сил суспільного організму зсередини, мусить член провідної касти вміти сам не піддатися ніяким шкідливим впливам, які підточували б, ослабили або знищили його основну чесноту – його мужність… Бути невблаганним і твердим до себе, щоб бути невблаганним і твердим до ворожих спільнот зовнішнього світу і власної спільноти” (Д.Донцов).

Кого має на увазі Д.Донцов, говорячи про провідну касту? Яким сучасним політичним терміном можна позначити таку касту? Чи є ви прихильником такого бачення суспільного життя?

Тема 10: ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ.


Мета розгляду теми:

Виявити особливості проявів філософського мислення в сфері осмислення засад дійсності; прослідкувати, як при осмисленні буття проявляються такі важливі риси філософського мислення, як граничний рівень узагальнення, його принциповий людиноцентризм та ін.; ознайомитись із найпершими філософськими категоріями, що застосовуються при визначенні буття та його атрибутів; окреслити найважливіші особливості сучасної наукової картини світу.


Ключові поняття та терміни

  • Буття - дійсність

  • існування - мікро, макро та мега процеси

  • реальність - наукова картина світу

  • монізм - антропний принцип

  • динамізм - інтенція

План семінарського заняття



  1. Особливості філософського осмислення буття. Функції поняття буття у філософії.

  2. Людські виміри проблеми буття.

  3. Категоріальні визначення буття в історії філософії. Особливості класичного та некласичного розуміння буття.

  4. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття.

Завдання, вправи, тести



  1. Буття, існування, реальність – ці слова є синонімами.

Так Ні

  1. Поясніть, в чому полягає відмінність між поняттям “буття” та поняттям “все існуюче”? Продемонструйте, чому філософське розуміння дійсності не може задовольнитися поняттям “все існуюче”.

  2. Вдумайтесь у тезу відомого онтолога ХХ ст. М.Гартмана: “Буття є те останнє, про що можна запитувати. Але останнє не може бути визначеним. Адже визначати (покладати межі) можна лише на основі чогось іншого, що стоїть позаду того, що визначається. Але останнє є те, за чим вже нічого немає”. Спираючись на ці твердження, спробуйте пояснити, яке значення для розгортання людського мислення може мати його відношення до буття як до того останнього, про яке можна запитувати. Як пов”язані буття і пізнання?

  3. Поясніть, якою лінією міркування можна пов”язати між собою наведене вище окреслення філософського змісту поняття буття та визначення хибного та істинного, що його дав Арістотель: “Казати про суще, що його немає, або про не-суще, що воно є, - значить казати хибне; а казати, що суще є, а не-суще не є, - значить казати істинне”.

  4. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.

Поняття буття виконує у філософії такі функції:

а) воно окреслює найперші умови помислювання дійсності внаслідок того, що виводить міркування за межі конкретних форм сущого;

б) воно вказує природознавству напрями виправданого вивчення дійсності;

в) воно постає підставою для сенсоутворення, оскільки вказує на найперші та найширші орієнтири людського свідомого відношення до дійсності;

г) воно дозволяє проводити виправдані визначення основних понять науки;

д) воно виводить будь-яке мислення на рівень гранично широкого узагальнення.



  1. Розуміння буття у східній філософії передбачає:

а) висування на перший план небуття, порожнечі;

б) надання переваги буттю над небуттям.



  1. Людські виміри проблеми буття окреслюються так, що:

а) буття постає найпершим предметом людського пізнання;

б) буття постає вищою людською цінністю та мірою людської відповідальності за наслідки своїх дій;

в) буття людини постає частиною буття як такого;

г) через поняття буття людина прирівнюється до інших видів сущого.



  1. “Буття в істині” та “буття у гадці” – це поняття, введені:

а) Гераклітом;

б) Піфагором;

в) Парменідом;

г) Демокрітом;

д) Арістотелем.


  1. Поняття “архе” в античній філософії та поняття “субстанції” в новоєвропейскій філософії були тотожними.

Так Ні

  1. Відмінність між поняттями “субстанція” та “субсистенція” було проведено:

а) в античній філософії;

б) в середньовічній філософії;

в) у філософії Відродження;

г) в німецькій класичній філософії.



  1. Поняття “емінентної причини”, введене середньовічною філософією позначає:

а) внутрішню причину;

б) причину, що спродукована реалізацією свідомого людського задуму;

в) початкову причину, що містить в собі зміст усіх подальших можливих її наслідків;

г) матерію, яка є потенцією усіх можливих речей.



  1. У найперші визначення субстанції Б.Спінозою входили наступні поняття:

а) субстанція – субсистенція – речі;

б) субстанція – атрибут – модус;

в) субстанція – субсистенція – акціденція;

г) монада – протяжна субстанція – мислена субстанція.



  1. Поняття “res cogitans” та “ res externa” для характеристики засад буття були введені:

а) С.Боецієм;

б) А.Кентерберійським;

в) Р.Декартом;

г) Б.Спінозою;

д) Г.Лейбніцем.


  1. В розумінні сутності субстанції можливі такі позиції:

а) матеріалізм, що подає в якості субстанції матерію;

б) ідеалізм, що подає в якості субстанції дух;

в) реалізм, що розглядає дійсність як сукупність речей;

г) дуалізм, що визнає існування двох незалежних субстанцій – матеріальної та духовної;

д) пантеїзм, що розглядає Бога як субстанцію.

Виберіть варіанти правильної відповіді та обгрунтуйте свій вибір.



  1. Класичне філософське розуміння буття та некласичне в основних моментах співпадають.

Так Ні

  1. Виберіть варіанти правильної відповіді та обгрунтуйте свій вибір.

Некласичне філософське розуміння буття передбачає його тлумачення в якості:

а) найпершої інтенції свідомості;

б) найпершої та необхідної умови відношення мислення до будь-чого;

в) емінентної причини;

г) єдності еманації та еволюції;

д) тривалості.



  1. Виберіть варіанти правильної відповіді.

До найбільш авторитетних творців некласичної онтології слід віднести:

а) К.Ясперса;

б) М.Хайдеггера;

в) Е.Кассирера;

г) М.Шліка;

д) М.Гартмана.



  1. Назвіть автора концепції “критичної онтології” у філософії ХХ ст.:

а) Н.Аббаняьно;

б) Ч.Пірс;

в) М.Гартман;

г) М.Хайдеггер;

д) А.Бергсон.


  1. “Антропний принцип” – це поняття, введене у філософію:

а) Л.Фейєрбахом для обернення усіх філософських проблем до людини;

б) екзистенціалістами для характеристики своєї позиції щодо осмислення людського буття;

в) сучасною космологією для позначення спрямованості космічних процесів до людини;

г) сучасною фізикою для констатації факту неможливості вилучити людину із результатів дослідження.



  1. Наукова картина світу – це:

а) сукупність тих знань, що їх накопичила наука;

б) узагальнена картина дійсності, що вимальовується на основі наукових даних;

в) система провідних зв”язків та співвідношень сфер дійсності, що її вибудовують на основі даних різних наук.


  1. Проведіть співвідношення таких сфер знань та наук про буття, як онтологія, метафізика, космологія, поясніть їх співвідношення. Як ви вважаєте, чи зберігає в наш час своє значення натурфілософія? – Обгрунтуйте свої твердження.

Використання першоджерел в опрацюванні теми.
ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ. При вивченні даної теми студенти повинні брати до уваги:

  1. Фундаментальність проблеми буття у філософії, її визначальний статус для подальших філософських рефлексій.

  2. Поняття буття та його філософське розуміння грають велику роль у змісті тієї чи іншої наукової картини світу. Будь-яка наука ставить питання про реальність, яку вона вивчає – тобто, питання про те, як вона розуміє буття.

  3. Фундаментальну важливість визначення буття для категоріального визначення буття людини.

Завдання 1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії.

Прочитайте уважно два наступні уривки, виділіть у них аспекти фундаментальності та людиновимірності проблеми буття.

„Буття далі, ніж будь-яке суще, і все ж ближче людині, ніж будь-яке суще, чи то камінь, чи тварина, витвір мистецтва, машина, ангел чи Бог. Буття – це найближче. Однак близьке залишається для людини найбільш далеким” (М.Гайдеґґер).

„Рефлектуючи буття людини, я відразу виявляюся тим, хто рефлектує своє власне буття. Унікальність становища полягає якраз в тому, що „буття” – це моє буття”(Р.М.Цанер).

Спробуйте з”ясувати, в якому сенсі буття виявляється найближчим для людини, а в якому – найбільш далеким. Чому саме відношення до буття постає найважливішим для людини? Чи можна говорити про буття безвідносно до людини?

Ознайомтесь із тим, яким чином окреслює буття один із провідних теоретиків онтології ХХ ст. М.Гартман.

“Саме буття не можна ні визначити, ні пояснити. Але можна відрізняти види буття та аналізувати їх модуси. Тим самим їх можна висвітлювати із середини… Буття є останнє, про що припустимо запитувати. Але останнє не може бути визначеним. Адже визначати можна лише на основі чогось іншого, що стоїть за розшукуваним; саме ж останнє є тим, за чим вже нічого немає... Загальний спосіб буття для всіх способів буття – “буття взагалі”, яке є властивим для будь-якого сущого” (М.Гартман).

Спробуйте зрозуміти, що значить те, що модуси (способи буття) сущого можна висвітлювати лише із середини? Де в наведених рядках є вказівка на те, що буття постає спільним для всього сущого, тобто тим, що робить дійсність єдиною та неперервною? Яким чином тут позначається єдність онтології та гносеології? – Для відповіді на ці питання використайте наведені нижче міркування сучасного австрійського філософа.

“Поняття буття не обмежується жодною категорією, а перевищує та охоплює все, тобто є висловлюванням про все. Це поняття принципово переходить всі межі,… охоплює абсолютно все, про що можна запитувати, мислити або знати: дійсне і можливе, субстанцію та її властивості, речі, а також неречові змісти – думки й цінності, теперішнє, минуле та майбутнє…” (Е.Корет).

„...світ у тому сенсі, який ми тепер надаємо цьому слову, - це лише сукупність речей, які ми можемо послідовно розрізняти. Ті речі, які ми зараз не бачимо, слугують фоном для видимих речей, потім і вони виникнуть перед нами явно... І якщо кожна з них лише фрагмент, а світ лише зібрання... речей, то можна сказати, що світ в цілому - ... у свою чергу, також є величезним, колосальним фрагментом... і нічим більше... Таким постає перед нами світ: він не самодостатній, не слугує підставою для власного буття, а кричить про те, чого йому бракує, проголошує своє не-буття... Світ недостатній та фрагментарний, в основі цього об’єкта лежить дещо, що не є світом, не є тим, що нам дано. Таким чином, це „дещо”... є основною сутністю... Її не можна шукати, як шукають будь-яку річ цього світу... За своєю природою основна сутність не є те, що дається, вона ніколи не присутня в пізнанні, будучи саме тим, чого бракує в будь-якій присутності. Як ми про неї дізнаємося?.. Ми помічаємо, що в мозаїці бракує фрагмента, по дірці, що залишилась; бачимо саме його відсутність; він присутній завдяки тому, що його немає... Подібним чином основна сутність є тим, що за своєю природою вічно відсутнє, чого завжди у світі бракує... В силу свого характеру вона не може бути схожою на дане нам суще, що якраз є вторинним та обґрунтованим. За своєю природою основна сутність є чимось цілком інакшим, ні на що не схожим...” (Х.Ортега-і-Гассет).

Як філософ описує фрагментарність світу? Як Ви гадаєте: йдеться про фрагментарність світу чи нашого сприйняття світу? Яке місце „основної сутності” у нашому сприйнятті світу? Чому поняття буття є складним для визначення? – Спробуйте передати своїми словами основне з змісті наведеного міркування; як ви думаєте, чому саме плинність, мінливість речей наводить нас на думку про буття як таке?

Спробуйте пояснити для себе, чому та в якому сенсі буття виявляється в негативному окресленні. Чи можливі інакші способи визначення буття: наприклад, через перелік характеристик буття, через відношення буття до мислення тощо?

„... постійна можливість небуття поза нами та в нас обумовлює наші питання про буття. І небуття ще й накреслює контури відповіді: те, чим буття буде, з необхідністю підіймається на основі того, чим воно не є”(Ж.П.Сартр).


Завдання 2. Вихідні концепції буття в історії філософії.

При вивченні даного питання слід мати на увазі, що поняття “буття”, “світ”, “природа”, “суще”, “дійсність”, “реальність”, “річ (речі)”, “Універсум” часто виступають синонімами. Те ж саме стосується понять “суб’єкт”, “людина”, “свідомість”, “розум” тощо.

За наступними уривками прослідкуйте історичні ступені постановки та осмислення сутності буття, виділіть головні особливості визначення буття, які характерні для кожної історичної епохи (наприклад, буття як зосередження вічного та незмінного, як субстанція, як характеристика свідомості тощо).

“Одна й та ж річ існує та не існує”(Геракліт).

“Потрібно відвернутися всією душею від усього, що постає: тоді здатність людини до пізнання зможе витримати споглядання буття”, “... істинне буття – це певні осягненні розумом та безтілесні ідеї”, “всі ідеї є те, що вони є, лише у відношенні одна до іншої, й лише в цьому відношенні вони володіють сутністю, а не у відношенні до їхньої подоби, яка знаходиться в нас...”(Платон).

Порівняйте підходи до буття Геракліта та Платона. Як називаються світоглядно-методологічні позиції, які представляють дані мислителі? Охарактеризуйте ці позиції. Як Ви гадаєте, як співвідноситься змінне та незмінне в бутті?

“Буття ж саме по собі приписується всьому тому, що позначається через форми категоріального висловлювання, бо скількома способами робляться ці висловлювання, у стількох же сенсах позначається буття. А так як одні висловлювання означають суть речі, інші – якість, інакші – кількість, інакші – “де”, інакші – “коли”, то відповідно до кожного з них ті ж значення має і буття”(Арістотель).

Чим підхід Арістотеля відрізняється від підходу Платона? Чому Арістотель звертається до буття речей? Як це пов’язано з його науковими інтересами?

“Слід розрізняти буття і те, що є. Саме буття ще не є, але навпаки, те, що є (суще), є й існує, лише прийнявши форму буття… Все, що є, задля того, щоби бути, є причетним буттю, і щоби бути чимось, є причетним до чогось іншого” (С.Боецій).

Вдумайтесь у наведені міркування відомого середньовічного філософа; спробуйте чітко відрізнити буття і суще. Яке із цих понять підлягає визначенню і яким чином (в який спосіб), а яке не підлягає?

Зверніть також увагу на категоріальні визначення буття, що широко використовувались у середньовічній та подальшій філософії:

“Субсистенція – це те, що не потребує акциденцій задля того, щоби бути. А субстанція – це те, що слугує основою для інших акциденцій, поза чим останні не можуть існувати; вона стоїть “під” (“sub”) акциденціями як їх основа… Роди й види не мають акциденцій, тому вони є субсистенції. А індивіди не лише субстистенції,… оскільки служать основою для акциденцій…” (С.Боецій).

Спробуйте навести приклади для того, щоби належною мірою засвоїти зміст названих категорій. Зверніть увагу й на те, що вони мають певне використання і в сучасній філософії.

“Все суще або створене, або не створене. Якщо створене, то, безумовно, підвладне змінам; бо оскільки воно через зміну одержало буття, воно, безумовно, залишається підвладним змінам... Якщо ж не створене, то з необхідністю також... незмінне... Все створене, безумовно, створене кимсь. Творцю ж необхідно бути нествореним; бо якщо він створений, то, безумовно, кимсь, і так далі, поки не дійдемо до чогось нествореного... Кого ж може стосуватися сказане, як не бога?.. Бог містить в собі все буття як деяка безмежна... глибина сутності” (Іоанн Дамаскін).

Проаналізуйте зв’язок міркувань Іоанна Дамаскіна з попередньою філософською традицією. Виділіть спільні та відмінні риси у підходах до буття античної та християнської традиції. Якщо такі наявні, то чим вони зумовлені. Як ви вважаєте, якими рисами наділяється буття у даному міркуванні?

Як Дж.Локк трактує поняття субстанції?

“... Наша ідея, якій ми даємо загальне ім’я „субстанція”, є лише передбачуваним, але невідомим носієм тих якостей, які ми вважаємо такими, що існують. А так як ми уявляємо, що вони не можуть існувати... „без чогось, що підтримує їх”, то ми називаємо цей носій substantia, що в буквальному сенсі слова означає „те, що стоїть під чимось” або „те, що підтримує”...” (Дж.Локк).
Беручи до уваги наступний уривок, пригадайте, хто вперше здійснив у філософії Нового часу поділ на матеріальну та духовну субстанції. Як це вплинуло на подальший розвиток європейської філософії?

“Розуміючи субстанцію, ми можемо розуміти лише річ, яка існує так, що не потребує для свого існування нічого, окрім себе самої. Але таким, власно кажучи, є лише Бог… Тому справедливо стверджують, що поняття субстанції неоднаково підходить до Бога та його творінь… Але з огляду на те, що серед створених речей деякі за своєю природою не можуть існувати без інших, ми відрізняємо їх від тих, що потребують лише звичного сприяння Бога, і називаємо останні субстанціями, а перші – якостями або атрибутами субстанцій. Усяка субстанція має переважаючий атрибут: для душі – думка, тоді як для тіла – протяжність” (Р.Декарт).

Поясніть, чи проводив Р.Декарт чіткий поділ субстанцій на матеріальну та духовну? В чому можна вбачати сенс наполягання Р.Декарта на тому, що поняття субстанції можна прикласти до речі?

Порівняйте приведені нижче позиції Б.Спінози та Дж.Берклі щодо субстанції. В якому відношенні перебувають вони між собою (протилежності, тотожності, взаємодоповнюваності тощо)? Обґрунтуйте Вашу думку.

“Під субстанцією я розумію те, що існує саме в собі і постає саме через себе, тобто те, постання чого не потребує постання іншої речі, з якої воно повинно було б утворитися” (Б.Спіноза).

“Немає субстанції, крім духу чи того, хто сприймає... Не може бути немислячої субстанції або немислячого субстрату цих ідей” (Дж.Берклі).

Беручи до уваги міркування Г.Гегеля про сутність буття, вкажіть, яким шляхом пішла європейська філософія на завершенні класичного періоду розвитку. Відзначте, як Гегель ототожнює мислення та буття. Чи згідні Ви з твердженням про розумність дійсності, чи не означає воно заперечення власної сутності світу?

“На мій погляд, який повинен бути виправданим лише розгортанням всієї системи, вся справа в тому, щоби зрозуміти й виразити істинне не тільки як субстанцію, але рівно і як суб’єкт… Жива субстанція є буття, яке воістину є суб’єктом; або ж: яке воістину є дійсне буття лише остільки, оскільки вона є рухом самоствердження або опосередковане становлення для себе інакшим… Сказане тут можна виразити й так, що розум є доцільна діяльність. Потреба подавати абсолютне як суб’єкт (апелює) до Бога. Але цим словом як раз позначають те, що встановлене не як якесь просте буття, а як дещо таке, що перебуває у рефлексії, - суб’єкт… Що розумне, те дійсне, і що дійсне, те розумне” (Г.Гегель).

Аналізуючи це складне міркування, спробуйте пояснити, які переваги для філософського осмислення дійсності випливають із подавання субстанції в якості суб’єкта? Що взагалі є характерним для гегелівського розуміння і буття, і субстанції? Чим це розуміння відрізняється від розглянутих перед цим?

Завдання 3. Особливості некласичного розуміння буття.

Перш за все спробуйте прослідкувати хід думок А.Шопенгауера, який переводить питання про буття в план людського сприйняття дійсності:

“Світ є моє уявлення”… ця істина є виразом… форми усякого можливого та мислимого досвіду… Отже, немає істини, більш безсумнівної, більш незалежної від будь-яких інших, менш за все потребуючої доведення, ніж та, що все існуюче для пізнання, тобто весь цей світ, постає лише об’єктом у відношенні до суб’єкта, спогляданням для того, хто споглядає, коротко кажучи, - уявленням” (А.Шопенгауер).

В якому сенсі можна вважати світ уявленням? Чи значить це твердження, що кожна людина створює свій власний, не схожий ні на що інше, світ? Яке відношення це твердження має до буття?

На основі цитат А.Бергсона, Е.Гуссерля та М.Гайдеґґера виділіть основні ознаки некласичного визначення буття: буття як тривалість, як спрямованість свідомості на буття, буття як невидима субстанційність, яка дана нам з необхідністю. Поміркуйте, чому виникла потреба переходу від класичного розуміння буття до некласичного.

“[Світ постає перш за все як] неперервний розвиток минулого, яке вбирає в себе майбутнє та розширюється в міру руху вперед” (А.Бергсон).

Е.Гусерлю належить заслуга осмислення свідомості через поняття інтенціональності:

“Під інтенціональністю ми розуміємо властивість переживань “бути свідомістю чого-небудь”. У будь-якому дійсному акті свідомості погляд, як промінь, що випромінює із чистого Я, спрямовується до предмету, що постає співвідносним свідомості, здійснюючи численні усвідомлення чогось. Ця чудова властивість свідомості виступає перед нами у кожному проясняючому акті: сприйняття є сприйняттям чогось, скажімо – речі; судження є судженням про якийсь стан справ; оцінювання – оцінюванням якоїсь ціннісної ситуації; бажання – бажаної обставини і т. ін.” (Е.Гуссерль).

Зверніть увагу на те, що явище інтенціональності дозволяє характеризувати свідомість як форму представлення (репрезентації) певного буттєвого змісту. Саме це акцентує М.Хайдеггер, пояснюючи основні тези вчення Е.Гуссерля:

“Реальне буття може бути інакшим або не бути зовсім; незалежно від цього свідомість сама собою здатна залишатись замкненою всередину буттєвим взаємозв’язком. Це значить: свідомість є абсолютною в тому сенсі, що вона являє собою буттєву передумову, що робить взагалі можливою буттєву репрезентацію. Трансцендентне буття завжди надане в уявленні, причому саме в якості інтенціонального предмету. Свідомість в смислі абсолютного означає перевагу суб’єктивності перед будь-якою об’єктивністю” (М.Хайдеггер).

Порівняйте таке розуміння буття із класичним, наприклад, із його трактуванням як субстанції, покажіть їх докорінні відмінності, але виявіть і спільне. Як ви розумієте тезу про перевагу суб’єктивного над об’єктивним?

“... Виступає основоположне сутнісне розрізнення між буттям як переживанням та буттям як річчю... Просторова річ, яку ми бачимо, - це, при всій своїй трансцендентності, сприймане, дане в міру усвідомлення у всій своїй живій тілесності ... Сприймання речі не переводить в наочність щось, що не присутнє наочно, як ніби сприймання було б спогадом чи фантазією, - воно осягає самість в її живій, тілесній наявності. Так чинить сприймання згідно свого власного сенсу й очікувати від нього чогось іншого означає порушувати його сенс” (Е.Гуссерль).

“Щоб узагалі мати можливість розгорнути питання про сенс буття, буття повинно бути даним... “Буття” – не порожнє поняття, не чиста абстракція, утворена шляхом дедукції; ... акти споглядання всезагального дають те, що ми просто й перш за все бачимо в речах. ... Коли я бачу цю книгу, я хоча бачу субстанційну річ, однак не бачу субстанційність тим же чином, що і книгу. Все ж субстанційність є те, що у своїй не-з’явленості надає можливість з’явитися тому, що з’являється. В цьому сенсі можна сказати навіть, що вона є більшою мірою щось, що з’являється, ніж саме те, що з’явилося” (М.Гайдеґґер).

Прокоментуйте наведені міркування. Як ви вважаєте, яке розуміння буття постає більш прийнятним для сучасного стану речей в світі – класичне чи некласичне? Як можна використовувати некласичне розуміння буття для пояснення явищ дійсності? – Наведіть конкретні приклади.
Завдання 4. Специфіка людського буття. Буття і мислення.

Як Ви розумієте наступне визначення людського буття? Як називається подібний світоглядний підхід? Для якої епохи європейської філософії він характерний?

“Людина – фокус, в якому сходяться всі шари буття” (М.Бердяєв).

Порівняйте між собою наступні підходи до визначення специфіки людського буття. Як можна назвати кожен з підходів? Виділіть головні моменти кожного з них. Який із них, на Вашу думку, є найбільш доречним для сучасної епохи?

“… Людина – це істота, створена актом божественного творіння, і Бог дає їй дихання життя, щоб вступити з нею в особистісні відносини. Людина – душа і життя, що починають бути тоді, коли Бог закликає їх в цей світ. Але людина – це і плоть. Вся людська сутність є творінням Бога, вся людська сутність – образ і подоба Божа… Бог, Абсолют, вступає в особисті відносини з людиною” (К.Вальверде).

“У своїй дійсності вона [сутність людини] є сукупністю суспільних відносин ”(К.Маркс).

“Буття – це співтовариство; буття-для-себе – це відчуження та відсутність комунікабельності…Сутність людини полягає лише в співтоваристві, у спілкуванні людини з людиною” (Л.Фейєрбах).

Чим відрізняється позиція К.Маркса та Л.Фейєрбаха, враховуючи, що вони обоє стверджують соціальність людського буття?

“Людина – істота, яка не тільки є, але й знає, що вона є. Впевнена в своїх силах, вона досліджує довколишній світ і змінює його за певним планом. Вона вирвалась із природного процесу, який завжди залишався лише неусвідомленим повторенням незмінного; вона – істота, яка не може бути повністю пізнана як буття, але ще вільно вирішує, що воно є; людина – це дух, ситуація справжньої людини – її духовна ситуація” (К.Ясперс).

На якій зі сторін людського буття акцентує К.Ясперс? Яким, на Вашу думку, є специфічно людське буття (матеріальним, духовним, єдністю першого та другого тощо)? Обґрунтуйте Вашу відповідь.


Як Н.Аббаньяно за допомогою категорії буття окреслює таку специфічну рису людського буття, як свобода? Чи можна сказати, що світоглядна позиція, яку обирає собі людина – це вільна можливість обрати своє відношення до буття? Обґрунтуйте свою відповідь.

„Незалежно від того, як трактується буття (як світ цілей, абсолютна суб’єктивність, або як щось інакше), людина не тотожна з ним. Людина конституюється лише при допущенні можливості відношення людини до буття. Можливість відношення до буття – єдина можлива основа для розуміння людини як свободи. І якщо ця можливість визначає спосіб буття, притаманний людині, тобто екзистенцію, то з цього випливає, що екзистенція – єдиний можливий горизонт для розуміння людини як свободи” (Н.Аббаньяно).


Яка з двох запропонованих позицій видається вам ближчою до істини? Чому?

„Яким чином в нас могла б бути ідея буття, якби нам самим не було притаманне буття й ми не знаходили б таким чином буття в собі”(Г.Лейбніц).

„Буття стало об’єктом думки, і тим самим воно означало об’єктивацію. Розум знаходить власний продукт. Реальність ставиться у залежність від того, що вона робиться предметом пізнання, тобто об’єктом. Але насправді вірно зворотне – реальність не перед пізнаючим суб’єктом, а за ним, в його екзистенціальності (М.Бердяєв)”.

Яке, на Вашу думку, реальне співвідношення буття та мислення: буття визначає зміст мислення, мислення встановлює межі буття, має місце взаємовизначення буття та мислення тощо?


Завдання 5. Сучасна наука про рівні та форми проявів буття.
„... космос, в якому знаходиться людина, завдяки нездоланній цілісності свого ансамблю утворює систему, ціле, квант. Систему за своєю множинністю; ціле за своєю єдністю; квант за своєю енергією...” (П.Тейяр де Шарден).

Як Ви розумієте названі П.Тейяром де Шарденом загальні закономірності природних процесів з урахуванням особливостей Вашої спеціальності.

Чи згідні Ви з розподілом сфер буття, які пропонуються в наступних двох

уривках? Запропонуйте власне бачення розподілу сфер буття.

„Природа розглядається... як Універсум, в якому виділяються три світи – світ природи у власному значенні слова, світ соціуму... і світ цивілізаційних парадигм. Ці світи існують не ізольовано один від одного, а утворюють наче три рівні реальності, що знаменують собою різні стадії, гілки і напрямки еволюційних процесів у Всесвіті” (Р.Карпінская, І.Лісєєв, А.Огурцов).

„Ми можемо розрізнити наступні три світи, чи універсуми: по-перше, світ фізичних об’єктів чи фізичних станів; по-друге, світ станів свідомості, мислительних (ментальних) станів, і, можливо, диспозицій до дій; по-третє, світ об’єктивного змісту мислення, перш за все змісту наукових ідей, поетичних думок та творів мистецтва” (К.Поппер).

Які фактори, згідно В.Вернадського та А.Печчеї, впливають на формування середовища на сучасному етапі розвитку людського суспільства? Які ще, на Вашу думку, фактори можна додати до вказаних? Чи можна сказати, що тепер не буття володіє людиною, а людина – буттям?

“... Біосфера в наш історичний момент геологічно швидко переходить в новий стан – в ноосферу, тобто в такого роду стан, в якому повинні знаходити прояв розум та скеровувана ним робота людини як нова небувала на планеті геологічна сила... [Цим] встановлюється якнайтісніший зв’язок між геологічними явищами та історією людства” (В.Вернадський).

„Ще кілька десятків років тому світ людини спрощено можна уявити собі як три взаємопов’язані, але достатньо стійкі елементи: Природа, Людина та суспільство. Тепер в цю систему ввійшов четвертий і потенційно неконтрольований елемент – техніка...” (А.Печчеї).

В сучасній космології фігурує так званий “антропний принцип”; ознайомтесь із його формулюванням.

“Слабкий” варіант антропного принципу виражає лише той факт, що експериментально відоме поєднання фізичних констант складає необхідну умову життя, і завдяки тому ми маємо можливість спостерігати таке поєднання: адже без нього ми би не існували. “Сильне” формулювання антропного принципу сміливіше і набуває філософського характеру: згідно їй, людина, що спостерігає цей світ, є кінцевою метою всієї сукупності названих елементів та констант. Саме людина надає сенсу космічній еволюції” (К.Вальверде).

„Антропний принцип... пов’язує між собою фундаментальні параметри нашого всесвіту, Метагалактики, параметри елементарних частинок та факт існування в Метагалактиці людини. До числа необхідних для появи людини космологічних умов належить така: Всесвіт (Метагалактика) повинен бути достатньо великим, площинним, однорідним” (В.Козютинський).

Як Ви розумієте „антропний принцип” сучасної науки? Чому, на вашу думку, при визначенні вихідних параметрів буття сучасна наука бере до уваги необхідність появи у даному бутті такої форми життя як людина? Які висновки можна зробити із визнання справедливості антропного принципу? – Ознайомтесь із одним із варіантів такого можливого висновку, який сформулювали англійські вчені Дж.Д.Барроу та Ф.Дж.Типлер:

“У Всесвіті повинна була виникнути розумна обробка інформації; але, одного разу виникнувши, вона вже не зникне ніколи” (Дж.Д.Барроу, Ф.Дж.Типлер).

Чи згідні ви із таким висновком? Який власний висновок ви можете запропонувати?

На завершення заняття спробуйте підвести його загальні підсумки та зробити висновки, наприклад, шляхом з’ясування, які із розглянутих вище ідей та положень мають сучасне значення.

Тема 11: СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА.

Мета розгляду теми:

Осягнути складність та фундаментальність проблеми свідомості для філософії та науки; окреслити її значення для людського буття, життєвого самовизначення, для розуміння особливостей людської діяльності та творчості;

окреслити ознаки свідомості, провести критичний аналіз основних концепцій походження свідомості; розглянути структуру та основні функції свідомості.


Ключові поняття та терміни

  • дух - почуття та емоції

  • ідеальне - воля

  • ідеація - єдине інформаційне поле

  • інтенція - доцільність

  • предметність - діяльність

  • мислення - цілісність

  • знання - психіка

План семінарського заняття



  1. Проблема реальності свідомості та її суттєві ознаки.

  2. Аналіз та оцінка основних концепцій походження свідомості.

  3. Ідеальне в змісті свідомості. Свідомість і мова.

  4. Структура та функції свідомості. Свідомість – діяльність – творчість.

Завдання, вправи, тести



  1. Дайте виправдану та обгрунтовану оцінку наведеним нижче твердженням щодо реальності існування свідомості. Спробуйте визначити філософську позицію, що виражена в цих твердженнях. Виділіть позитивне, виправдане в даних твердженнях, але також – негативне, неприйнятне, суперечливе.

а) свідомість являє собою функцію нейрофізіології людини, витончений та високорозвинений вид психічного пристосування людини до умов життя;

б) свідомості насправді не існує, бо її не можна спостерігати; реально існують лише людські реакції та нервові сигнали;

в) свідомість являє собою єдність буття та небуття: це є форма відображення дійсності в мозку людини, тобто відображення однієї речі в іншій;

г) свідомість – це різновид духовної субстанції;

д) свідомість – це є проходження енергії та інформації через людський мозок;

є) свідомість має особливий онтологічний статус, тому що лише вона здатна продукувати ідеальні, еталонні виміри дійсності;

ж) реальність свідомості в тому, що вона постає способом орієнтування в предметному полі людської життєдіяльності, способом, що забезпечує особливий – небіологічний тип людської поведінки.


  1. Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.

Особливий, небіологічний тип людської поведінки проявляється:

а) в тому, що людина не діє за схемою “Стимул – реакція”;

б) в тому, що людина опосередковує свої взаємини із світом системою штучно створених засобів та інструментів;

в) в тому, що людина має розвинену та спеціалізовану нервову систему;

г) в тому, що людина діє цілеспрямовано;

д) в тому, що людина не стільки пристосовується до середовища, скільки перетворює його.



  1. Предметність, як одна із провідних властивостей людської свідомості, це:

а) здатність людини використовувати різні предмети в своїй діяльності;

б) людське бажання діяти одними предметами природи на інші;

в) здатність людини створювати нові предмети;

г) здатність людини бачити в речах виявлені досвідом перетворювальної діяльності межі, функції та відношення.



  1. Виберіть виважену оцінку значення людської самосвідомості, обгрунтуйте її:

а) тільки за допомогою самосвідомості людині відкриті та доступні дії її свідомості;

б) за допомогою самосвідомості людина здатна відрізняти себе від інших людей;

в) самосвідомість сприяє виробленню людської самоповаги.


  1. Спробуйте аргументовано пояснити, яке значення для формування та функціонування свідомості має той факт, що людська життєдіяльність розгортається в сфері штучно створеного соціально-культурного середовища. Чи можлива поява свідомості за умов перебування новонародженої дитини в лоні недоторканої природи?

  2. Увійдіть у мислений експеримент, що допоможе вам краще зрозуміти важливі ознаки свідомості. Уявіть собі, що ви маєте можливість спостерігати непомітно за діями якоїсь людини, що, припустимо, рухається і діє на певній території (можливо – території свого маєтку). Ця людина не підозрює, що за нею хтось спостерігає. Спробуйте визначити, за якими ознаками ви могли би впевнено стверджувати, що ця людина діє свідомо. Назвіть чітко ці ознаки, аргументуйте свої твердження.

  3. У шестидесяті роки ХХ ст. досить жваво обговорювалась версія про те, що дельфіни мають не менш розвинений інтелект, ніж людина, що вони також живуть і діють свідомо. Прокоментуйте у цьому плані результати експерименту. Коли людина тоне, то дельфіни виштовхують її на поверхню. Виявилось, що вони виштовхують на поверхню води також і гумовий макет людини, а також і колоду, що занурюється у воду. Про що свідчить ці факти? Чим у цьому плані відрізняється дія людини від дії тварин?

  4. Людська мова:

а) позначає речі та явища;

б) позначає предметний зміст речей та явищ.

Поясніть, яка відмінність існує між запропонованими варіантами відповіді. Аргументуйте більш правильний вибір такого варіанту.


  1. Аргументуйте свою позицію у вирішенні альтернативи: той факт, що людина розгортає свою життєдіяльність за допомогою штучних засобів дії, інструментів та знарядь праці, свідчить:

а) про людську природну обмеженість, своєрідну недостатність та природну недосконалість людини;

б) про переваги людини, про її здатність проникати у внутрішні властивості та закономірності дійсності.



  1. Коли бобри будують собі житло, пташки – гнізда, інші тварини доглядають за своїми дітьми, павуки плетуть павутиння, їхні дії нагадують виробничі дії та трудові операції людини. Спробуйте чітко та аргументовано визначити, чим само, за якими ознаками та характеристиками між означеними діями тварин та діями людини пролягає якісна відмінність.

  2. Релігійна концепція походження свідомості нічого не дає для пояснення даної проблеми, оскільки припускає духовну сутність такою, що існує початково.

Так Ні

  1. Концепція пояснення свідомості проявами єдиного інформаційного поля Всесвіту:

а) приймає до уваги лише механізми людської нейрофізіології;

б) є лише реакцією на сучасне розгортання інформаційного буму;

в) відповідає сучасним знанням про Всесвіт, інформацію, її властивості та роль в процесах дійсності;

г) не відповідає сучасним даним про механізми діяльності людського мозку.



  1. Еволюційна концепція походження свідомості:

а) достатньо переконливо та коректно пояснює основні прояви та властивості свідомості;

б) не відповідає новітнім даним науки і не може пояснити цілу низку суттєвих ознак свідомості.

14. Як ви вважаєте, чи можна поставити знак тотожності поміж процесами походження свідомості та процесами походження людини? Якщо можна, то в чому сенс існування відмінних назв цих процесів? Якщо не можна, то в чому полягає відмінність між ними?

15.Існуючи різні, досить відмінні між собою концепції походження свідомості можна оцінити наступним чином:

а) всі вони є ненадійними та відносними, оскільки подають досить різні трактування того ж самого явища;

б) серед них слід обрати одну, найбільш прийнятну та виправдану;

в) оскільки вони дають суперечливу та неповну картину походження свідомості, то вони не варті уваги;

г) їх слід розглядати за принципом доповнюваності, оскільки кожна із них вносить свій штрих у картину походження свідомості;

д) їх слід синтезувати.

Обгрунтуйте свій варіант відповіді.

16. Як ви можете оцінити наступне твердження: “Оскільки духовні процеси мають таку фундаментальну відмінність від будь-яких природних, остільки врахування механізмів нейрофізіологічних процесів людини нічого не дає для розуміння свідомості”. Спробуйте дати всебічну оцінку даному твердженню, тобто знайдіть в ньому прийнятне, а також і неприйнятне, спробуйте переформулювати його таким чином, щоби воно стало виправданим та корисним для осмислення свідомості.

17. Як ви розумієте термін “ідеальне”:

а) як позначення чогось лише уявного;

б) як статус існування образів та уявлень людської свідомості;

в) як досконале, неперевершене;

г) як доведення параметрів певних якостей або відношень до їх гранично можливого виміру;

д) як еталонні виміри сущого.

Поясніть ваш вибір виправданої відповіді; спробуйте показати, що всі наведені варіанти значення терміна “ідеальне” при певному тлумаченні можуть бути прийнятними.

18. Ідеальні, еталонні виміри сущого, які здатна створювати свідомість, потрібні людині задля того, щоб:

а) їй було чого прагнути;

б) мати системи відліку для оцінки реальності;

в) перетворювати дійсність, покращувати її;

г) відвернутись від дійсності та поринути в мрії.

19. Із наведених нижче варіантів можливої відповіді оберіть найбільш прийнятні та поясніть роль мови для розвитку та функціонування свідомості.

Важливість єдності свідомості та мови пояснюється тим, що:

а) за допомогою мови людина може виразити ідеальну предметність, що міститься в свідомості, але якій немає аналогів в дійсності;

б) мова допомагає організувати спільну людську діяльність, узгодити її;

в) мова дозволяє відокремити знання та досвід від людини – їх носія – та передати їх іншим людям та поколінням;

г) мова є єдино можливою формою виразу змісту свідомості;

д) мова виражає індивідуальні особливості людської душі;

е) мова є виразом структури буття як такого.

20. В структуру свідомості можна включити:

а) мрії, образи, уявлення, почуття;

б) несвідоме, підсвідоме, свідоме та самосвідомість;

в) мислення, почуття та емоції, волю;

г) знання, ідеї, теорії, уявлення, бажання.

21. Знання є тою складовою свідомості, яка містить в собі предметний зміст свідомості та постає формою тотожності свідомості і дійсності.

Так Ні


22. Серед перерахованого нижче виділіть те, що стосується функцій свідомості:

а) орієнтування;

б) пізнання;

в) контроль;

г) регулювання;

д) бажання;

е) оцінювання;

ж) комфорт;

з) боротьба за існування;

і) агресія.

23. Обгрунтуйте виважений варіант відповіді: свідомість та людська діяльність пов”язані між собою так:

а) свідомість є причиною особливостей людського типу діяльності;

б) діяльність є причиною появи свідомості з усіма її властивостями та особливостями;

в) свідомість та діяльність являють собою певну цілісність, в якій її сторони взаємно стимулюють одне одного;

г) людська діяльність лише певним чином структурує та виявляє людську свідомість;

д) свідомість є певним типом діяльності, яка перетворює взаємодію людини із дійсністю в творчий процес.

Завдання 1. Проблема свідомості у філософії. Філософія про походження свідомості.

Приступаючи до вивчення даної теми, необхідно замислитись над тим, яку роль відіграє свідомість, ширше – духовні процеси в житті людини, як вони впливають на діяльність людини, на її місце в світі, на її самоутвердження. Ознайомтесь із положеннями відомого філософа і визначить своє до них відношення:

“Філософія вчить нас все відшукувати в свідомому людському Я. Вперше через Я входить порядок та гармонія в мертву, несформовану масу. Лише через людину поширюється навколо неї та до границь її спостереження панування правил, які вона сама створює. Її спостереження вказують у нескінченній багатоманітності кожній речі своє місце, воно вносить єдність у різноманітне… Такою є людина, якщо ми розглядаємо її як лише спостерігаючий розум; чим же вона є, якщо ми мислимо її як практично-діючу? – Там, де вона проходить, пробуджується природа… Вже її власне тіло є найбільш одухотвореним серед того, що створила природа. Людина приписує сировині організовуватись згідно її ідеалу та надати їй ті матеріали, в яких вона відчуває потребу. Для неї виростає те, що раніше було холодним та мертвим…” (І.Г.Фіхте).

Зверніть увагу на те, що сила людини подається як її здатність з допомогою свідомості перетворювати природний процес на впорядкований, підпорядкований людським намірам. Подумайте і над тим, як в даному фрагменті характеризується свідомість, в яких її можливостях, рисах та проявах. Щоби мати додатковий матеріал для вирішення цих питань, порівняйте між собою два підходи до окреслення місця і ролі проблеми свідомості у філософії, спробуйте з’ясувати їх відмінності:

“Поняття духу займає у філософії центральне місце. Без нього ця дисципліна втратила би сенс, оскільки сам факт філософствування передбачає наявність духу. Духовний світ – це є центр свідомості, відповідальності та свободи, що протистоїть вимогам природи. Самоаналіз наближає нас до того, що ми розуміємо під духом. В цьому криється велика частка істини, тому що дух осягає лише той, хто відчуває в собі його присутність та розвиває його в самому собі” (Луїс Фарре).

“Велике основне питання всієї, в особливості новітньої філософії є питання про відношення мислення до буття, духу до природи… Філософи поділились на два великі табори в залежності від того, як вони відповідали на це питання. Ті, що стверджували, що дух існував раніше від природи, утворили ідеалістичний табір. Ті ж, що основним началом вважали природу, приєднались до різних шкіл матеріалізму” (Ф.Енгельс).

Спробуйте пояснити, яка із цих позицій:

а) має пряме відношення до людського життєвого вибору та орієнтування, а яка є більш формальною;

б) яка позиція окреслює свідомість в тих її рисах, які ближче до життєвої практики кожної людини.

Обгрунтуйте свої твердження.

Вдумливо прочитайте наступне окреслення свідомого, спробуйте визначити, з чим в ньому ви згідні, а з чим – ні:

“Свідомими називаються такі психічні явища та дії людини, які проходять через її розум та волю, опосередковуються ними, які, отже, здійснюються із знанням того, що людина робить, думає, відчуває” (В.Тугарінов).

Вдумайтесь у наведене положення та спробуйте відповісти на наступні питання: 1). Як змінюється людське ставлення до дійсності внаслідок того, що воно опосередковується знанням? 2) В яких саме словах даного положення підкреслюється опосередковане ставлення людини до дійсності? 3) які переваги здобуває людина у порівнянні із тваринами внаслідок того, що вона діє свідомо?

Подумайте, наскільки окреслені тут ознаки свідомості можуть бути надійно зафіксовані для того, щоби засвідчити реальність людської свідомості.

Для того, щоби осмислити значення свідомості в людському житті, спробуйте прояснити, як свідомість та розум впливають на якості людини, як вони змінюють природні властивості людини; ознайомтесь із наступним міркуванням і проінтерпретуйте його:

“Чуття тварин є більш тонкими, ніж людські чуття, але це є справедливим лише у відношенні до певних речей, необхідно пов’язаних із потребами тварин, і вони є тоншими саме внаслідок цієї певності, внаслідок вузькості того, у чому тварина зацікавлена. У людини немає нюху мисливського пса чи ворона; але саме тому, що її нюх розповсюджується на всі види запахів, він є вільним, байдужим до якихось спеціальних запахів. Де чуття підноситься над межами чогось спеціального та над своїм зв’язком із потребою, там воно сходить до самостійного, теоретичного сенсу та гідності: універсальне чуття вже судить, універсальна чуттєвість постає духовністю. Навіть найнижчі чуття – смак та нюх – підносяться в людині до духовних, наукових актів” (Л.Фейєрбах).

Спробуйте навести конкретні приклади того, як свідомість змінює людину, її природні властивості та виводить людину за межі її природних можливостей. Опрацюйте також твердження, що пояснює як принципову відмінність людської свідомості від тваринної психіки, так і основне її призначення, спробуйте пояснити ці два моменти своїми словами, за допомогою прикладів із життя:

“Свідомість, як уявлений у мисленні план поведінки, зовсім не потрібна до тих пір, поки орієнтація організму залежить безпосередньо від наявного середовища… Свідомість була би в такому випадку скоріше перешкодою та тягарем, ніж допомогою для тварини. Одноманітне поле тваринного співжиття, таке як рій або зграя, не утворює навіть у мінімальному ступені умов для виникнення свідомості” (К.Мегрелідзе).

Уважно опрацюйте наведені нижче філософські положення щодо природи та походження свідомості, визначить, які позиції в них сформульовані.

“Людина – це частинка цього фізичного світу. Її тіло, подібно до всієї іншої матерії, складається із електронів та протонів, які, як ми знаємо, підпорядковані тим же законам, що й електрони і протони, які входять у склад тварин або рослин. Деякі вчені вважають, що фізіологію ніколи не можна буде звести до фізики, але їх аргументи не дуже переконливі. Те, що ми називаємо думками, залежить, напевне, від організації звивин у мозку…Явну хімічну природу має енергія, що використовується для мислення. Наприклад, брак води в організмі перетворює розумну людину на ідіота. Феномени свідомості, вірогідно, пов’язані із матеріальною структурою… У нас також немає підстав вважати, що індивідуальне мислення продовжує існувати після смерті тіла, адже смерть руйнує організацію мозку і розпорошує енергію, що споживається звивинами” (Б.Рассел).

Як би ви назвали виражену тут позицію? Чи згідні ви з нею? Чому? Якщо не згідні, спробуйте виявити в ній сумнівні твердження.
“Мій внутрішній досвід не є об’єкт. Дух ніколи не є об’єктом. Свідомість визначає об’єктивований світ. Можна стверджувати примат свідомості над буттям. Особистість не породжується родовим космічним процесом, не породжується ні батьком, на матір’ю; вона походить від Бога, з’являється тут від іншого світу. Вона свідчить, що людина є перехрещенням двох світів, що в ній відбувається боротьба між духом та матерією” (М.О.Бердяєв).

Що це за позиція? Якою мірою вона є прийнятною для вас?


“Не викликає сумніву, що існує деяке всепроникаюче матеріальне та енергетично-інформаційне середовище, що іменується фізичним вакуумом. Тут приховані розгадки інформаційно-генетичних закономірностей… Частковим випадком вакуумно-інформаційних процесів постає феномен свідомості, яка ні в якому випадку не локалізується в одних лише мозкових клітинах, а проявляється через їх нерозривний зв’язок із іншими структурами об’єктивного світу. Глибинне інформаційне поле Всесвіту кодує та зберігає у вигляді голограм будь-яку інформацію, що надходить від живих та неживих структур” (В.Дьомін, рос. астроном та космолог).

Якою мірою, на ваш погляд, дана позиція є сучасною? Чи прийнятна вона з огляду на можливість пояснити із її допомогою основні виявлення свідомості?


“Все розмаїття зовнішніх проявів мозкової діяльності зводиться до одного лише явища – м’язовому руху. Чи сміється дитина, побачивши іграшку, чи посміхається Гарібальді, коли його женуть за надлишкову любов до батьківщини, чи тремтить дівчина від першої думки про кохання, чи створює Ньютон світові закони і пише їх на папері, - всюди кінцевим фактом постає м’язовий рух” (І.М.Сеченов).

Як би ви означили даний підхід? Що в ньому є виправданим, а що – ні?


“Найбільше ускладнення виникає перед нами, коли ми приходимо до висновку про походження людини, це – високий рівень наших розумових здібностей та моральних якостей. Проте кожний, хто визнає принцип еволюції, повинен бачити, що розумові здібності вищих тварин якісно ті ж самі, що в людини, хоча вони відчутно відрізняються ступенем розвитку та здібні до подальшого вдосконалення” (Ч.Дарвін).

Зверніть увагу на те, як в даному твердженні відомого еволюціоніста позначається відмінність між людським та тваринним інтелектом, спробуйте довести помилковість цього твердження.


“Походження людини еволюційним шляхом… для науки не являє сьогодні ніяких сумнівів. Але у ХІХ і на початку ХХ ст. намагались переважно прояснити минуле людини; результати таких розвідок з усією очевидністю встановили, що поява мислення на Землі відповідало “олюдненню” життя. Але зараз погляд наукової думки, спрямований вперед, на продовження людського феномену, виявляє в цьому напрямі ще більш дивну перспективу гуманізації людства. Людський рід вже не являє собою статичної сукупності елементів, а утворює деякий над-організм, що підпорядкований закону глобального зростання” (П.Теяр де Шарден).

Спробуйте з’ясувати, чим даний еволюційний підхід відрізняється від підходу Ч.Дарвіна, якою мірою він видається вам цікавим та виправданим?

Розгляньте докладно наведені тут твердження і виявіть: а) переваги та надбання кожної позиції; б) їх недоліки та обмеження; в) їх взаємодоповнюваність. Спробуйте, спираючись на поданий матеріал окреслити властивості та прояви свідомості

Завдання 2. Суттєві ознаки свідомості. Структура та функції свідомості.

Опрацюйте тези сучасного філософа, який категорично заперечує реальність свідомості, подумайте над його аргументами, спробуйте їх спростувати:

“Запроваджена деякими теоретиками манера стверджувати, що чиясь свідомість знає те, або обирає ось це, є логічною помилкою. Знає або обирає особа, хоча той факт, що вона це робить, можна при бажанні класифікувати як ментальний факт, що має відношення до цієї особи. Положення “моя свідомість” не позначає насправді ніякого органу. Воно позначає лише мої здібності та схильності робити речі певного плану, а не якийсь індивідуальний пристрій, без якого я не став би або не зміг би цього зробити” (Г.Райл).

Проаналізуйте наведене твердження, спробуйте визначити, що в ньому можна вважати правильним, а що – помилковим чи сумнівним. Спробуйте перерахувати певні аргументи на користь реальності свідомості, згадавши її найперші ознаки. При виконанні цього завдання скористуйтесь наведеними нижче міркуваннями відомих філософських авторитетів щодо сутності свідомості.

“Говорячи про душевне життя, ми змушені на кожному кроці вживати термін свідомість. Що позначається цим словом? …Під ним розуміється властивість психічних станів, що виражається в тому, що вони не тільки відбуваються в суб’єкті, але й існують для суб’єкта, оскільки він пізнає їх, здає собі звіт щодо них хоча б в елементарному значенні цього слова” (М.О.Лоський).

Порівняйте це міркування російського філософа початку ХХ ст. із твердженнями відомого німецького філософа, знайдіть в них спільне та відмінне:

“Тварини, не маючи розуму, мають певний глузд… Вони правильно сприймають безпосередній причинний зв’язок, а вищі тварини можуть схоплювати певні ланки його ланцюга, проте вони не мислять у власному смислі цього слова. Бо в них є відсутнім поняття, абстрактні уявлення… Між твариною та зовнішнім світом немає нічого, а між нами та цим світом завжди стоять ще й наші думки про нього… Саме це головним чином і зумовлює відмінність між свідомістю тварин та людини” (А.Шопенгауер).

Які твердження А.Шопенгауера постають певним доповненням та конкретизацією думок М.О.Лоського? Яка суттєва риса свідомості подана у цих двох фрагментах?

“В чому полягає істотна відмінність людини від тварини? Найбільш проста, найбільш загальна і в той же час найбільш звичайна відповідь на це питання – у свідомості. Свідомість має місце лише там, де є суб’єкт, здатний зрозуміти свій рід, свою сутність. Свідомість у точному або власному значенні слова та усвідомлення нескінченного співпадають; обмежена свідомість не є свідомість” (Л.Фейєрбах).

Спробуйте прояснити для себе, які принципово нові перспективи для людини відкриваються через її здатність усвідомлювати нескінченне, як це впливає на спосіб людської дії, на її життя? Чому обмежена наявним свідомість не може бути свідомістю у повному сенсі?

“У людини, окрім тваринної психіки, цілком підпорядкованої природному визначенню, є ще й інша психіка – духовна за характером, а в ній воля є вільною та керує своєю діяльністю таким саме чином, яким розум керує своєю сутністю – через свідомість. Свідома та вільна духовна діяльність, стверджуючи позитивні та відкидаючи негативні риси в характері, вибудовує особистість. Можна точно сказати, якою буде система поведінки людини, лише в такому випадку, коли ця людина досягає гармонії між засвоєними нею принципами та свободою своєї поведінки, яка твердо знає, що буде вірною своїм цінностям…” (Дерисі О.Н.).

Зверніть увагу на те, як в цьому уривку автор обгрунтовує умови виходу людини за межі природної визначеності, спробуйте аргументувати те, якою мірою ви із цим згідні або незгідні. На чому, на ваш власний погляд, базується прагнення людини до самовдосконалення? Як впливають цінності та принципи на людську поведінку, життя, вчинки?

“У безмовних тварин не можна помітити ніяких проявів розуму, адже їм не властиві ні мистецтва, ні науки, ні наміри, ні чесноти, ні будь-що інше із того, що може бути віднесеним до мислення… Те, що тварини у своїх діях не керуються розумом, а лише природним прагненням, можна побачити у тому, що всі тварини одного виду абсолютно схоже діють у тих же самих ситуаціях та не урізноманітнюють своєї діяльності. В людині ж такого не помічаємо: види людської діяльності нескінченно різноманітні. Адже розум є вільним та самовладним” (Немезій Емеський).

Доповніть наведені тут міркування візантійського мислителя ІV ст. своїми аргументами та спробуйте пояснити, як саме та завдяки чому людина досягає урізноманітнення власної діяльності, яку роль при тому відіграє свідомість. Поясніть також роль свідомості у передаванні здобутого досвіду діяльності від покоління до покоління.

Прочитайте та виділіть провідні ідеї наступного філософського фрагменту:

“З однієї сторони, матеріалом нашої свідомості служать різноманітні психологічні переживання – відчуття, враження, почуття. З іншої сторони, сама дія свідомості виявляє себе у віднесенні всього цього психологічного матеріалу до чогось загальнозначущого – до сенсу. Цей над-психологічний сенс постає основним необхідним засновком усякої свідомості як такої. Всяка дія моєї свідомості передбачає думку, що є дійсною за межами всякого суб’єктивного мислення, всякого індивідуального психологічного значення. Раніше від усякої конкретної свідомості, раніше від усякого зусилля, яке я здійснюю, щоби щось усвідомити, я припускаю, що ті переживання, які я намагаюсь усвідомити, мають якійсь сенс і тому вони можуть бути вираженими в загальнозначущій думці” (Є.М.Трубецький).

Зверніть увагу на такі акцентовані у наведених фрагментах риси свідомості, як її єдність, цілісність, наявність в її змісті певних смислових орієнтирів. Яку роль грають ці смислові орієнтири в діяльності свідомості? Чи можна вважати відсутність смислових орієнтирів фактичною відсутністю свідомості? Що, на вашу думку, можна було би вважати найпершими орієнтирами свідомості? Де і як вона може їх взяти, сформувати?

Для того, щоби відповіді на зазначені питання були більш вагомими, опрацюйте наступні філософські твердження:

“Ми повсякчасно стикаємося із такими душевними переживаннями, які схожі на правильне сприйняття речей, проте в дійсності цього немає. Такими є різноманітні омани чуттів, галюцинації та ілюзії. Все це навіює думку про удаване буття, що лише уявляється сущим, проте в дійсності не існує. Але водночас виникає і поняття істинного буття, тобто буття, що існує саме по собі, незалежно від того, чи уявляється воно нам сущим, чи ні. Проте при цьому не оминути певну творчість з боку мислення. Адже під істинним буттям маються на увазі не лише речі, а й таке буття, яке повинно бути зовсім несхожим на речі сприйняття, аби воно існувало саме собою, незалежно від того, чи ми його сприймаємо, чи ні. Такими є, наприклад, Бог, душа та ін. Отже, поняття істинного та удаваного буття зобов’язані своїм походженням не лише досвіду, а й творчому мисленню” (О.І.Введенський).

Зверніть увагу на те, як граничний рівень узагальнення – на межі буття та небуття – постає вихідним смисловим орієнтиром для дій свідомості. Водночас зверніть увагу й на те, що вихід на такий рівень узагальнення передбачає творчу роботу мислення. Отже, мислення постає необхідною складовою свідомості, оскільки без його участі свідомість не здатна отримати смислові орієнтири. Саме мислення, як свідчить наведений фрагмент, формує зміст свідомості. В цьому плані показовою є позиція М.Гайдеггера; перечитайте його міркування щодо сутності мислення, співставте їх із попереднім фрагментом:

“Мислення – це пред’явлення присутнього… Мислення відкриває нам присутнє, виставляє його поперед нами та у відношенні до нас. Через це пред’явлення – це репрезентація. Це явлення буття як присутність присутнього і є початком західноєвропейської історії… Мислення – це входження у присутність. Присутність має місце лише там, де є неприхованість” (М.Гайдеггер).

Проінтерпретуйте даний фрагмент, спробуйте своїми словами пояснити, чому саме через мислення людина виходить на осмислення буття. Використайте при цьому й той факт, що логіка вважає істиною лише такі твердження, які узгоджуються із реальним станом речей.

Зверніть увагу на те, що осмислення буття передбачає граничний рівень узагальнення, а це, своєю чергою, - операцію ідеалізації дійсності. Ідеальне задає умови вибудовування будь-якого змісту в свідомості. Для кращого розуміння ідеального опрацюйте фрагмент, що містить міркування відомого німецького філософі ХХ ст.:

“Якщо ми схочемо глибше проникнути в сутність людини, то треба уявити собі будову дій, що ведуть до дії ідеації… Тварина цілком живе у конкретному, вона пов’язана із діяльністю в просторі й часі. Бути людиною – значить кинути рішуче “ні” такому виявленню дійсності. Звідси випливають найперші переваги, справи та здійснення людини: мова, сумління, інструменти, зброя, ідеї праведності та гріховності, держава, керівництво, зображувальні функції мистецтва, міф, релігія, наука, історія та суспільство” (М.Шелер).

Чому, на ваш погляд, ідеація здатна виводити людину за стихійний плин дійсності? Як само із ідеації випливають суто людські сфери діяльності?

Відомий фрагмент із “Капіталу” К.Маркса вводить нас в осмислення однієї із найперших функцій свідомості. Уважно перечитайте цей фрагмент та спробуйте дати відповідь на поставлені до нього питання:

“Дії архітектора ззовні можуть нагадувати дії бджоли. Але є дещо таке, що від самого початку відрізняє навіть поганого архітектора від найліпшої бджоли: людина, перш ніж виліплювати чарунку з воску, вже побудувала її в своїй голові. У кінці процесу праці отримується результат, який на початку цього процесу вже існував в уявленні працівника, існував ідеально. Людина не лише змінює форму речовини, даної природою, вона також втілює в цю речовину свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб її дії і якій вона повинна підпорядкувати свою волю” (К.Маркс).

Опрацюйте фрагменти творів, в яких розкривається структура свідомості, проясніть для себе відмінності між філософським та психологічним розумінням свідомості.

“Але в чому полягає сутність людини, що нею усвідомлюється? Якими є вирізняльні ознаки справді людського в людині? – Розум, воля й серце. Розвинена людина володіє силою мислення, силою волі та силою почуттів” (Л.Фейєрбах).

“Наш поділ психічного на “Воно”, “Я” та “Над-Я” позначає крок вперед у нашому уявленні про це психічне єство. Функціональна важливість Я має свій вираз у тому, що за нормальних умов воно володіє підходами до динаміки свідомості. В своєму відношенні до “Воно” це Я схоже на вершника, який повинен приборкати коня, що перевершує його за силою. Якщо вершник не хоче позбутися коня, то йому не лишається нічого іншого, як вести коня туди, куди кінь хоче. Так Я перетворює волю “Воно” у дію. Соціальні почуття засновані на ідентифікації себе із іншими на грунті однакового “Над-Я”. У ході розвитку заповіді та заборони отців та авторитетів потужно діють в “Над-Я”, виконують у вигляді сумління моральну цензуру… З точки зору моралі можна сказати: “Воно” абсолютно аморально, “Я” прагне бути моральним, “Над-Я” ж може бути зверхморальним” (З.Фрейд).

Враховуючи те, що терміном “Я” З.Фрейд позначає бадьору свідомість, терміном “Воно” – несвідоме, терміном “Над-Я” – надсвідоме, прокоментуйте наведений фрагмент. Спробуйте з’ясувати, якою мірою ви приймаєте міркування З.Фрейда. Як, на вашу думку, співвідносяться між собою розглянуті вище підходи до структурування свідомості (мислення, чуття та воля – свідоме, несвідоме, надсвідоме)? Спробуйте включити в таке структурування самосвідомість. Для цього ознайомтесь із тим, як подають його філософські авторитети:

“В світі має місце та трапляється деяке найпростіше та безпосередньо очевидне буття “я є”. Воно не лише розкриває певну залежність всього, що відбувається в світі, від власних дій людини, але й постає вихідним пунктом абсолютної достовірності та очевидності для будь-якого знання. В цьому сенсі людина – це істота, що здатна сказати “я мислю, я існую, я можу…” В таких діях світ постає створеним, бо ж вибудовується такий світ, який ти в змозі створити” (М.Мамардашвілі).

“Що таке свідомість? В повсякденній мові слово “свідомість” використовується як синонім слова “інтелект” в сенсі – “розумова діяльність”. В дійсності свідомість є особливого роду здібністю людини “здавати собі звіт” перш за все в тому, що вона знає, чого не знає та ін. Тільки сама людина може сказати, чи вона свідома в даний момент, чи існує свідомість у дану мить, чи ні. Це значить, що присутність чи відсутність свідомості у людини неможливо перевірити за допомогою спостережень за зовнішніми діями” (П.Успенський).

“Велич людини – у її здібності мислити. Людина всього лише очерет, найслабше із створінь природи, але вона – очерет мислячий. Щоб її знищити, зовсім не треба всього Всесвіту: досить віяння повітря, краплі води. Але хай навіть її знищить Всесвіт, людина все одно перевищує його, бо усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він нічого не усвідомлює” (Б.Паскаль).

“Свідомий психічний стан містить в собі принаймні дві сторони: переживання суб’єкта та повернення суб’єкта до цього переживання (рефлексія) для його пізнання” (М.О.Лоський).

Яку роль грає самосвідомість: а) в діяльності свідомості? б) в людському свідомому самоконтролі? в) в творчому мисленні? г) в самооцінці та осмисленні своєї природи?

Яких переваг набуває людина завдяки здатності самоусвідомлення? Чи можлива, на ваш погляд, свідомість без самосвідомості? Спробуйте відповісти на ці питання, спираючись на твердження сучасного американського філософа:

“Диво і таїна еволюції свідомості полягає в його здібності збільшувати реальність в міру того, що вона сама змінюється та зростає. Свідомість – всього лише результат розгортання еволюції, але результат зовсім надзвичайний. Це – світло, що все висвітлює та всюди проникає. Свідомість, постаючи частиною реальності, надсилає промінь світла іншим частинам та, освітлюючи їх, повертається до джерела світла – до себе самої ” (Г.Сколімовські).
Тема 12: ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ.
Мета розгляду теми:

Поглибити уявлення про особливості духовних процесів, що перебувають у дії, функціонуванні; з’ясувати зв’язок пізнання із становищем людини в світі, із її життєвою долею та перспективами; окреслити умови, можливості та рівні пізнання, його різновиди та форми; доторкнутись до таємничого поняття істини та виявити його відмінність від правди, а також його складний зв’язок із знанням та пізнанням.


Ключові поняття та терміни

  • суб’єкт - скептицизм

  • об’єкт - релятивізм

  • предмет - догматизм

  • гносеологія - істина

  • епістемологія - достовірність

  • агностицизм - правда

  • чуттєве пізнання - раціональне пізнання

План семінарського заняття.

        1. Поняття пізнання та його змістові складові.

        2. Види пізнання та їх взаємозв’язок.

        3. Рівні та форми пізнання.

        4. Проблема істини в пізнанні.

Завдання, вправи, тести



  1. За своїм найпершим значенням пізнання це:

а) продукування інформації;

б) процес взаємодії свідомості та дійсності, результатом якого постають знання та уявлення;

в) взаємодія суб’єкту та об’єкту.


  1. Гносеологія та епістемологія – це:

а) синоніми, оскільки позначають те ж саме – теорію пізнання;

б) різні напрями вивчення пізнання, оскільки гносеологія досліджує загальні умови пізнання, а епістемологія – знання (переважно – наукове);

в) різні напрями пізнання, але їх часто розглядають як синоніми.


  1. Пізнання як людська здатність:

а) не має суттєвого відношення до найперших потреб людини, оскільки виживати можна і без пізнання;

б) виявляє такі фундаментальні особливості людини, як її розумність, творче відношення до дійсності;

в) вказує на те, що людина постає агентом світового інформаційного процесу.

Обгрунтуйте свій вибір правильної відповіді.



  1. Філософське розуміння пізнання передбачає:

а) продукування інформації;

б) прагнення за допомогою знань оволодіти певною дійсністю;

в) можливість для людини досягнути найважливішого та найзаповітнішого в своєму житті;

г) все вище перераховане.



  1. Життєво-досвідне пізнання характеризується чіткою диференціацією свого змісту, усвідомленістю та спеціальною спрямованістю.

Так Ні

  1. Найпершим та найважливішим для людини видом пізнання постає:

а) наукове пізнання;

б) життєво-досвідне пізнання;

в) художньо-мистецьке;

г) релігійно-містичне;

д) жодне із видів пізнання, оскільки вони лише разом охоплюють всі пізнавальні здібності та можливості людини.


  1. Суб’єкт пізнання – це те, на що спрямовані пізнавальна та практична активність людини.

Так Ні

  1. Об’єкт пізнання:

а) передує суб’єкту та визначає його;

б) є похідним від суб’єкта;

в) є невід’ємним від суб’єкта, оскільки вони постають сторонами єдиного процесу пізнання;

г) постає частиною суб’єкта пізнання.



  1. Об’єкт та предмет пізнання співвідносяться таким чином:

а) вони є синонімами;

б) вони стосуються різних сфер пізнання: предмет фігурує в гуманітарних науках, об’єкт – в природничих;

в) предмет постає певним зрізом або проекцією об’єкта;

г) об’єкт є частиною предмету.



  1. Чуттєве пізнання як рівень пізнання характеризується:

а) найбільшою достовірністю, оскільки прямо засвідчує реальність;

б) тим, що воно є єдине реальне джерело пізнання;

в) тим, що воно є найпершим джерелом пізнання;

г) чітким відокремленням суттєвого від несуттєвого;

д) найбільшим ступенем повноти.


  1. Об’єктом чуттєвого пізнання постають зв’язки, функції та відношення дійсності, а об’єктом раціонального пізнання – окремі властивості речей.

Так Ні

  1. Із наведених нижче можливих варіантів відповіді виберіть найбільш виправдані.

У порівнянні чуттєвого пізнання із раціональним (абстрактним мисленням) можна зробити такі висновки:

а) чуттєве пізнання має ту перевагу, що воно засвідчує дійсність будь-чого;

б) чуттєве пізнання має ту перевагу, що воно дозволяє інтенсифікувати пізнання через узагальнення;

в) раціональне пізнання здатне виходити за межі наданого чуттям та фіксувати зв’язки цілих класів предметів;

г) жодне із них не має очевидних переваг у відношенні до іншого.


  1. Потреба в синтезі даних чуттів із абстрактними раціональними узагальненнями зумовлена:

а) цілісним характером духовних процесів;

б) існуванням двох основних джерел пізнання – матеріалу чуттів та апріорних форм розсудку;

в) тим, що кожний із даних рівнів пізнання має свої переваги та недоліки.


  1. Експеримент, як форма синтетичного пізнання, передбачає узгодженість раціональних положень із набутими чуттєвими враженнями.

Так Ні

  1. Внаслідок внутрішньо суперечливого характеру пізнавального процесу, пізнання розвивається:

а) по висхідній;

б) лінійно;

в) за синусоїдою;

г) спіралеподібно.



  1. Оберіть із наведених нижче термінів ті, що фіксують однобічні підходи до цілісного, синтетичного характеру пізнання, невиправдано висуваючи на перший план його окремі складові та елементи:

а) емпіризм;

б) сенсуалізм;

в) догматизм;

г) раціоналізм;

д) прагматизм;

е) спіритизм.



  1. Оберіть серед наведених нижче термінів ті, що характеризують сучасні концепції істини:

а) софістична;

б) евристична;

в) кореспондентська;

г) когерентна;

д) концептуальна.


  1. Оберіть найбільш виправдані та виважені варіанти відповіді на питання.

Серед сучасних підходів до визначення та розуміння істини можна виділити такі:

а) істина – це відповідність знань та уявлень дійсному стану речей;

б) істина – це внутрішня узгодженість знань та їх складових;

в) істина – це характеристика лише наукових знань;

г) істина – це поняття, що у власному розумінні притаманне лише божественному віданню та об’явленню;

д) істина постає в якості еталонного поняття, що дозволяє оцінювати міру точності та виправданості знань.



  1. Істина і правда співвідносяться таким чином:

а) істина – це характеристика раціональних утворень, а правда – це єдність істини та життєвої позиції;

б) правда – це характеристика раціональних утворень, а істина – це єдність правди та життєвої позиції.



  1. Істина – це не миттєва, одноактна оцінка стану знань, а процес, в якому кожна складова знання виконує свою виправдану та необхідну функцію.

Так Ні

  1. а) Наука – це спеціалізований та спеціально організований вид пізнання, що спрямований на продукування найбільш виправданих та достовірних знань.

б) Наука – це такий вид пізнавальної діяльності, який формується свідомо – внаслідок розуміння людьми значущості та ефективності знання.

в) Наука – це пізнання, що спрямоване на забезпечення підвищення ефективності виробничої діяльності.

г) Наука виникає внаслідок того, що існують допитливі люди, які згідні ризикувати всім заради отримання нових знань

Спробуйте дати критичну оцінку наведеним тезам та виявити їх сильні і слабкі сторони. Сформулюйте своє розуміння найперших чинників формування науки.



  1. До найперших ознак науки слід віднести:

а) її мову (спеціальну термінологію) та логіку (внутрішню впорядкованість);

б) єдність функцій описування, пояснення та прогнозування;

в) дослідження внутрішньої необхідності явищ та процесів дійсності;

г) наявність емпіричного та теоретичного рівнів пізнання;

д) усе вище перераховане.


  1. Виберіть варіанти правильного окреслення питання.

В своєму реальному функціонуванні наука постає в якості:

а) незаперечних положень та принципів;

б) як єдність знань та діяльності, що їх продукує;

в) єдності інтуїції та доведень;

г) як сукупність соціальних інститутів, що здійснюють наукову діяльність.


  1. Складовими методу наукового пізнання постають:

а) інструменти, засобі, прилади;

б) описова, операціональна та концептуальна складові.



  1. Критично проаналізуйте наведене визначення методу, спробуйте пояснити, якою мірою воно може бути прийнятним.

“Метод постає порядком та послідовністю дій, що ведуть до бажаного результату”.

  1. Із наведеного нижче переліку понять оберіть ті, що можна віднести до методів емпіричного пізнання, методів опрацювання фактів та методів теоретичного пізнання:

а) спостереження, вимірювання, експеримент;

б) аксіоматика, гіпотетико-дедуктивні побудови, системно-структурний аналіз;

в) екзегетика, мантика, семантика;

г) індукція та дедукція, аналіз та синтез.



  1. Спробуйте чітко назвати ті переваги, які теорія має у порівнянні із досвідом. Водночас врахуйте й ті причини, з яких фундаментальна наука повинна йти попереду прикладних наук.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал