Тема 7 система соціального захисту населення в україні



Скачати 128.11 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації11.05.2017
Розмір128.11 Kb.

Соціальна і гуманітарна політика

86
ТЕМА 7
СИСТЕМА СОЦІАЛЬНОГО
ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ


7.1.
Підходи до поняття «соціальний захист».
7.2.
Основні складові системи соціального захисту.
7.3.
Організаційна структура соціального захисту.
7.1.

Підходи до поняття «соціальний захист»
Соціальний захист посідає чільне місце в соціальній політиці. Як діяльність держави соціальний захист відноситься до одного із напрямів соціальної політики поряд із такими, як зайнятість населення, система охорони здоров’я, житлова політика, освіта тощо.
Вважається загальноприйнятим, що поширення терміна «соціальний захист» пов’язане із прийняттям Закону про соціальний захист
(«Social Security Act») в 1935 році в США.
У буквальному перекладі термін «security» має декілька значень, основні з яких: безпека, охорона, захист, забезпечення, гарантування.
У свою чергу «social» перекладається з англійської мови як «суспільний»,
«соціальний».
Існують різні теоретико-методологічних підходи до визначення сутності поняття «соціальний захист». Так, Міжнародна організація праці (далі – МОП) визначає поняття соціального захисту як загальну
базову соціальну підтримку всім громадянам, незалежно від
внесків або тривалості їх трудового стажу. Так, Конвенція МОП
1952 року і наступні міжнародні трудові норми містять дев’ять основних складових соціального захисту: медична допомога, допомога внаслідок хвороби, допомога по безробіттю, у зв’язку з народженням дитини, допомога сім’ям з дітьми, внаслідок виробничого травматизму
і професійного захворювання, за інвалідністю, за віком, у випадку втрати годувальника. Тобто наявне широке трактування соціального захисту як соціальної підтримки, яка надається всьому населенню і метою якої є соціальна безпека.
Викликає інтерес визначення, яке дає соціальному захисту «The
Encyclopedia Americana»: «соціальний захист, у загальному розумінні
цього поняття, означає безпеку та свободу від страху і спрямоване
до суспільства як до групи взаємопов’язаних та залежних один від

В. В. Дерега

87
одного людей». Системоутворюючим фактором у цьому визначенні є
«безпека та свобода від страху», що само по собі є необхідним елементом вільної демократичної держави. Підкреслений також такий суттєвий аспект соціального захисту, як можливість його існування тільки в солідарному суспільстві – «групи взаємопов’язаних людей», адже соціальний захист здійснюється спільними зусиллями всього населення країни.
У цілому виокремлюється два основні підходи до поняття «соціальний захист». Відповідно до першого підходу, соціальний захист трактується як широке поняття і стосується усієї соціальної сфери в державі. Соціальний захист у широкому розумінні включає соціальну допомогу, соціальні
гарантії, соціальне страхування, а також заходи активного характеру
(політика зайнятості, боротьба з безробіттям). Іншими словами, це діяльність держави, спрямована на забезпечення процесу формування і розвитку повноцінної особистості, виявлення й нейтралізацію негативних факторів, що впливають на неї, створення умов для самовизначення й ствердження у житті.
Під соціальним захистом у вузькому сенсі розуміють у першу чергу певну, обмежену сукупність дій, спрямованих на надання
допомоги під час життєвих негараздів.
У різних країнах значення соціального захисту у вузькому сенсі – соціального забезпечення – «social security» дещо відрізняється. У
США цей термін відноситься виключно до пенсійної системи (для соціального захисту в широкому розумінні, використовується поняття
«welfare» або «welfare system» – добробут, система добробуту), у
Великій Британії – до всієї системи грошової допомоги, у материковій
Європі (за термінологією МОП) охоплює всю грошову допомогу та охорону здоров’я, в деяких інших країнах означає здебільшого соціальне страхування. Звідси і розходження в трактуванні соціального захисту, які існують у західній літературі.
Метою соціального захисту є, з одного боку, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізувати себе, свої здібності через забезпечення гідного життєвого рівня, а з другого боку, дотримання стабільності в суспільстві, соціальну солідарність, підвищення загального добробуту населення.
Отже, соціальний захист можна визначити як процес, діяльність
суспільно-політичних інститутів щодо підтримки гідного рівня
соціального добробуту людини в конкретних економічних умовах.
Однією з важливих функцій соціального захисту є уникнення соціального ризику. Соціальні ризики – це обставини, що об’єктивно порушують життєдіяльність особи, пов’язані з соціально-економічними

Соціальна і гуманітарна політика

88 чинниками в державі і при яких наступає необхідність у соціальному захисті.
Правовим підґрунтям визначення таких обставин є положення законодавства щодо соціального захисту. За змістом найчастіше виокремлюються такі соціальні ризики, як непрацездатність, безробіття
(часткове безробіття), втрата годувальника та малозабезпеченість.
На міжнародному рівні соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальний захист було встановлено у міжнародних актах – у Конвенціях та Рекомендаціях МОП (№ 102 про мінімальні норми соціального забезпечення – 1952 р.; № 117 про основні цілі і норми соціальної політики – 1962 р., № 128 про допомогу по інвалідності, по старості і в разі втрати годувальника – 1967 р. та інших), а також у
Європейській хартії про основні соціальні права трудящих, Європейській соціальній хартії. Перелік соціальних ризиків закріплений і в національному законодавстві, в першу чергу в ст. 46 Конституції України.
Пом’якшення соціальних ризиків можна позначити як здійснення
соціальної безпеки. Соціальна безпека є одним з основних завдань соціального захисту.
7.2.

Основні складові системи соціального захисту

За статтею 46 Конституції України право на соціальний захист
включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової
або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника,
безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в
інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Поняття «соціальний захист» закріплене конституційно. Разом з тим термін «соціальне забезпечення», який широко використовувався за радянських часів, продовжує знаходитися в науково-практичному обігу і є центральною категорією права соціального забезпечення, яке, в свою чергу, є невід’ємною складовою загальної системи національного права України.

В. В. Дерега

89
Система соціального захисту – це інтегрована цілісність
соціального страхування, соціальної допомоги та гарантій, що
орієнтована на сталий людський розвиток.
Фундамент для формування системи соціального страхування в нашій державі заклали Основи законодавства України про загально- обов’язкове державне соціальне страхування, прийняті 14 січня 1998 р.
Цей Закон визначив принципи та загальні правові, фінансові й організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Відповідно до Основ, загальнообов’язкове державне соціальне
страхування – це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у випадку хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, встановлених законом. Законом також передбачено такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: пенсійне; у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне;
від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю-
вання, які спричинили втрату працездатності; на випадок безробіття та інші види страхування, передбачені законами України.
Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального стра- хування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Страхувальниками за загально- обов’язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.
Об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування
є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена
її сім’ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Страховий ризик – обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням. Страховий випадок – подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального

Соціальна і гуманітарна політика

90 забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Не менш важливим елементом системи соціального захисту є державна соціальна допомога. Соціальна допомога – це одна з основних форм підтримки суспільством осіб, чиє матеріальне становище не відповідає загальноприйнятому рівню забезпечення або є нижчим межі забезпеченості, визначеної законодавством. Соціальна допомога буває державною, благодійною, гуманітарною, грошовою або натуральною тощо. Державна соціальна допомога – це гарантований державою рівень матеріальної підтримки громадян, тобто грошова виплата.
Правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд визначає Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», який набрав чинності з 1 січня 2005 року.
Державна соціальна допомога в Україні регулюється низкою законів, таких як «Про державну допомогу сім’ям з дітьми»; «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та
інвалідам»; «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям»; «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» та ін.
Законом «Про соціальні послуги» від 19 червня 2003 р. визначено основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують стороньої допомоги. Соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та
інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Надання соціальних послуг здійснюють соціальні працівники та інші фізичні особи, які мають відповідну освіту і схильні за особистими якостями до надання соціальних послуг. До надання соціальних послуг можуть залучатися волонтери, діяльність яких регулюється відповідним положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
Кваліфікаційні вимоги до соціальних працівників та інших фахівців, які надають соціальні послуги, порядок їх атестації, визначаються відповідними центральними органами виконавчої влади.
До суб’єктів, що надають соціальні послуги відносяться державні та комунальні спеціалізовані підприємства, установи та заклади соціального обслуговування, підпорядковані центральним, місцевим органам

В. В. Дерега

91 виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (державні та комунальні суб’єкти), юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку (недержавні суб’єкти), фізичні особи.
Сфера надання соціальних послуг заснована на використанні та розвитку всіх форм власності і складається з державного та недержавного секторів. До державного сектору входять суб’єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, управління якими здійснюється центральними органами виконавчої влади. Комунальний сектор включає установи та заклади комунальної власності, які надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. До недержавного сектору також відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг.
Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна
допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та ін. предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Закон передбачає такі види послуг: соціально-побутові, психологічні, соціально- педагогічні, соціально-медичні, соціально-економічні, юридичні, послуги з працевлаштування, послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями, інформаційні та інші.
Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних
інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).
Постановою Кабінету Міністрів від 14 січня 2004 р. «Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку»
платні соціальні послуги надають державні та комунальні підприємства, установи і заклади соціального обслуговування, юридичні особи, створені відповідно до законодавства, які не мають на меті отримання прибутку, та фізичні особи.
Платні соціальні послуги повинні відповідати опису їх змісту і якості, наведеному в Державному класифікаторі соціальних стандартів та нормативів, а також діючим соціальним нормам і нормативам. До платних соціальних послуг віднесено: ведення домашнього господарства,

Соціальна і гуманітарна політика

92 придбання і доставка продовольчих, промислових та господарських товарів, медикаментів, книг і періодичних видань; організація харчування; транспортні, перукарські, з виконання ремонтних робіт, у користуванні послугами зв’язку, надання допомоги в оформленні документів та написанні листів, організація дозвілля, прання білизни та одягу тощо.
Важлива складова системи соціального захисту – державні соціальні
гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій, були визначені в Законі
«Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», прийнятому 5 жовтня 2000 р.
Державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Державні соціальні гарантії – це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом
існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
Прожитковий мінімум визначається як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

В. В. Дерега

93
Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою:

визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;

визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;

визначення та обґрунтування розмірів видатків Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.
На основі соціальних стандартів визначаються розміри основних соціальних гарантій: мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги. Також державні соціальні стандарти обов’язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.
7.3. Організаційна структура системи соціального захисту
Держава для вироблення і здійснення соціальної політики утворює відповідні структури законодавчої та виконавчої влади. Правом законо- давчої ініціативи, згідно з Конституцією України, володіє Кабінет
Міністрів України, який розробляє та вносить на затвердження Верховної
Ради України найважливіші законопроекти щодо визначення стратегії та основних параметрів соціальної політики, спрямованих на розвиток соціальної сфери, реалізацію соціальних програм збереження та відтво- рення фізичного, інтелектуального, духовного й трудового потенціалу, створення інституційних та соціально-економічних передумов для задоволення громадянами (різними соціальними верствами і групами) своїх потреб та інтересів, вияву активності, а також максимального розкриття особистісного потенціалу кожним індивідом.
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод громадян здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. В складі Верховної Ради України діє Комітет з питань
соціальної політики та праці.
На державному рівні функції соціальної політики здійснюють в першу чергу соціальні міністерства і відомства, зокрема Міністерство
соціальної політики.
Завданнями в діяльності Міністерства є вирішення таких гострих соціальних проблем, як реформування систем оплати праці та пенсійного забезпечення, подолання бідності, реалізація Державної програми

Соціальна і гуманітарна політика

94 зайнятості, Концепції подальшого реформування оплати праці, національ- них програм медико-соціально-трудової реабілітації інвалідів, охорони праці та безпечної життєдіяльності, державних програм адресної підтримки малозабезпечених верств населення, запровадження принципово нового рівня соціального захисту в ринкових умовах.
На центральному рівні органів виконавчої влади, крім Міністерства соціальної політики, також залучені до розв’язання проблем соціальної політики та соціального захисту Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство інфраструктури, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального госпо- дарства, Міністерство фінансів, Пенсійний фонд України.
На місцевому рівні соціальну політику здійснюють обласні та районні
Управління праці та соціального захисту населення, сільські, селищні центри праці та соціального захисту населення в складі державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування мають значні повноваження у сфері соціального захисту населення. В Законі «Про місцеве самовря-
дування в Україні» детально прописано, які саме проблеми належать до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Йдеться про такі, як: вирішення питань про подання допомоги інвалідам, ветеранам війни та праці, сім’ям загиблих (померлих або визнаних безвісті пропалими) військовослужбовців; інвалідам з дитинства, багатодітним сім’ям у будівництві індивідуальних жилих будинків; організація для малозабезпечених громадян похилого віку, інвалідів будинків-інтернатів, побутового обслуговування, продажу товарів у спеціальних магазинах і відділах за соціально доступними цінами, безплатного харчування тощо.
Крім того, до відома виконавчих органів місцевих рад належать проблеми здійснення делегованих їм повноважень з боку місцевих адміністрацій.
Про компетенцію місцевих державних адміністрацій в галузі соціального забезпечення та соціального захисту населення йдеться в законі «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 23 – повноваження в галузі соціального забезпечення та соціального захисту). В першу чергу, згідно з цим документом, місцева державна адміністрація реалізує державну політику в галузі забезпечення соціально незахищених громадян – пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних, дітей- сиріт, одиноких матерів, багатодітних сімей, інших громадян, які внаслідок недостатньої матеріальної забезпеченості потребують допомоги та

В. В. Дерега

95 соціальної підтримки з боку держави. До того ж держадміністрація створює мережу і забезпечує розвиток бази закладів соціального захисту населення; розробляє і забезпечує виконання комплексних програм поліпшення обслуговування соціально незахищених громадян та всебічний розвиток їх обслуговування; сприяє громадським, релігійним організаціям, благодійним фондам, окремим громадянам у поданні допомоги соціально незахищеним громадянам та ін.
Повноваження місцевих адміністрацій та органів місцевого само- врядування у сфері соціального захисту багато в чому «перегукуються», доповнюють одне одного, і спрямовані на досягнення спільної мети – створення і розвиток ефективної системи соціального захисту населення на місцевому рівні.
Перед системою соціального захисту стоять широкі стратегічні завдання, пов’язані із політичною, економічною, соціальною сферами.
Система соціального захисту має значний вплив на стабільність у суспільстві, на розвиток людських ресурсів шляхом підтримки добробуту, стимулювання споживання, на суспільний розвиток в цілому, і посідає чільне місце в політиці соціальної держави.
Ключові поняття: соціальний захист; соціальне забезпечення; соціальні ризики; соціальна безпека; загальнообов’язкове державне соціальне страхування; державна соціальна допомога; соціальні гарантії та стандарти; прожитковий мінімум; соціальні послуги; матеріальна допомога; соціальне обслуговування.
Завдання для індивідуальної роботи

Контрольні питання

1.
У чому полягає зміст права на соціальний захист, за Конституцією
України?
2.
Визначіть складові системи соціального захисту.
3.
Які види загальнообов’язкового державного соціального страхування передбачені згідно із законодавством України?
4.
Проаналізуйте основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг в Україні.
5.
Опишіть організаційну структуру соціального захисту.
6.
Яка структура та основні завдання Міністерства соціальної політики України?
Теми рефератів

1.
Соціальне страхування як основа соціального захисту.

Соціальна і гуманітарна політика

96 2.
Організаційна структура соціального захисту в Україні.
3.
Соціальна робота: принципи та основні складові.
4.
Соціальні нормативи та їх значення у системі соціального захисту.
Тестові завдання

1. Соціальний захист у широкому розумінні стосується: а) системи соціальних послуг; б) всієї соціальної сфери; в) системи грошових виплат та охорони здоров’я.
2. У США термін «соціальний захист» використовується для позначення: а) системи грошових виплат та охорони здоров’я; б) пенсійного страхування; в) системи соціальних послуг.
3. Основними формами надання соціальних послуг згідно законодавства в
Україні є: а) грошові виплати; б) матеріальна допомога та соціальне обслуговування; в) надомне обслуговування.
4. У Великій Британії поняттям «соціальний захист» позначається: а) система грошових виплат та охорони здоров’я; б) пенсійне страхування; в) система соціальних послуг.
5. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування було прийнято: а) 21 січня 2003 р.; б) 14 січня 1998 р.; в) 8 лютого 2010 р.
6. Право на соціальний захист закріплюється: а) в Концепції соціального забезпечення України; б) в Конституції України в статті 46; в) в Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
7. Закон України «Про соціальні послуги» прийнято: а) 19 червня 2003 р.; б) 14 січня 1998 р.; в) 8 лютого 2010 р.
8. Основним центральним органом виконавчої влади щодо здійснення соціального захисту в Україні є: а) Міністерство охорони здоров’я; б) Міністерство соціальної політики;

В. В. Дерега

97 в) Департамент стратегії соціального розвитку.
9. Державні соціальні гарантії – це: а) встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги тощо; б) комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги; в) інше.
10. «Social Security Act» (Закон про соціальний захист ) було прийнято у а) 1946 р.; б) 1935 р.; в) 1979 р.
Література

1.
Болотіна Н. Б. Соціальні права людини та їх державне забезпечення: сучасні тенденції розвитку / Н. Б. Болотіна // Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення. – К. : МП Леся. – 2003. – С. 14–28.
2.
Гончаров А. Поняття соціального захисту / А. Гончаров //
Підприємство, господарство і право. – 2009. – № 10. – С. 126–130.
3.
Дерега В. В. Шляхи вдосконалення системи соціального захисту в Україні: політологічний аналіз / В. В. Дерега, М. О. Багмет //
Сучасна українська політика: політики і політологи про неї. – Київ,
Миколаїв: Вид-во «Український центр політичного менеджменту»,
2009. – Вип. 17. – С. 250–258.
4.
Іванова О. Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти /
О. Іванова. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 107 с.
5.
Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради
України 28 червня 1996 р. – К. : Міністерство юстиції України, 2010. –
124 с.
6.
Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування : Закон України від 14.01.98 //
Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 23. – Ст. 378.
7.
Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.03 // Відомості
Верховної Ради України. – 2003. – № 45. – Ст. 1458.
8.
Про невідкладні заходи з подолання бідності : Указ Президента
України від 26.02.2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rada.gov.ua/laws/show/274/2010.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал