Тема №6-8 Педагогічна (освітня) технологія План



Сторінка1/4
Дата конвертації11.05.2017
Розмір0.54 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4
Тема №6-8 Педагогічна (освітня) технологія

План

  1. Поняття про освітню технологію.

  2. Методи навчання у вищій школі. Класифікація методів навчання.

  3. Лекція як форма організації та метод навчання. Завдання лекційного викладання, його переваги та недоліки. Методична концепція лекційного курсу. Сучасні проблеми лекційного викладання.

  4. Активні, інтерактивні методи навчання.

  5. Самостійна робота студентів.

  6. Контроль та оцінка знань студентів.

Навчальний процес – це спеціальна форма передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду, яка становить складну єдність діяльностей викладача і студента, спрямованих на досягнення загальної мети – опанування студентами науковими знаннями, уміннями і навичками та різнобічним розвитком майбутніх фахівців як особистостей. Навчальна діяльність викладача зазвичай називають викладанням, а навчальну діяльність студента – учінням (вишколом, навчанням).

Освітня технологія – комплекс, що складається з: деякого уявлення запланованих результатів навчання; засобів діагностики поточного стану тих, кого вчать; набору моделей навчання; критеріїв відбору оптимальної моделі (до даних конкретних умов). Модель навчання включає два яруси. Верхній ярус - методи та форми - відноситься до дидактики, нижній ярус - це педагогічна техніка (засоби та прийоми). Доповнені особистісними особливостями викладача (інтуїція, манера поведінки, міміка, жести, стосунки тощо), - вони становлять педагогічне мистецтво. Технології виділяють: універсальні, які використовують при викладанні будь-якого предмета; обмежені – при викладанні кількох предметів; специфічні - для одного-двох предметів (В. Гузєєв).

Освітня технологія розглядається як похідна нового типу освіти, суттєвими рисами якої є:


  • технологія розробляється на основі конкретної філософії, методології освіти, педагогічної ідеї, в основі яких - ціннісні орієнтації, цільові установки автора чи колективу, орієнтованого на конкретний очікуваний результат;

  • технологічний ланцюг педагогічних дій вибудовується відповідно до поставленої мети і має гарантувати тим, хто навчається, досягнення життєвої перспективи та високий рівень засвоєння державного стандарту освіти;

  • функціонування технології передбачає взаємопов'язану діяльність викладача та студентів з урахуванням принципів особистісно зорієнтованого розвивального навчання;

  • поетапне й послідовне запровадження елементів педагогічної технології може бути відтворено будь-яким педагогом з урахуванням авторських підходів;

  • органічною частиною технології є діагностування та моніторинг результатів діяльності.

Сучасна освітня технологія у ВНЗ – це науково-обґрунтована і унормована за метою підготовки спеціалістів, змістом освіти, місцем та терміном навчання система форм, методів, засобів і процедур, що використовуються для організації та здійснення спільної навчальної діяльності тих, хто навчає, та тих, хто навчається.

Сучасні освітні технології сприяють підвищенню ефективності діяльності ВНЗ за умов:



  • їх науковості (включно з психологічною обґрунтованістю самих освітніх технологій);

  • дотримання принципу безпосередньої взаємодії, делегування повноважень лінійного керівника (викладача) функціональному (студенту), посилення вимог до навчальних матеріалів, розширення психологічного поля динамічних процесів в оволодінні інформацією;

  • володіння викладачами активними методами навчання, позитивною мотивацією до підвищення професіоналізму студентів у процесі активного навчання.

Гуманістична спрямованість сучасної освіти полягає в постановці мети – розвинути людину, її особистісні якості, адже розвиток людини визначає розвиток суспільства. Нині актуальним є створення нових освітніх технологій, які мають сприяти загальному розвиткові особистості, формуванню її світоглядної культури, індивідуального досвіду, творчості. Сучасна психолого-педагогічна наука та практика використовують термін "інноваційна діяльність", який означає оновлення технології навчання та перебудову особистісних установок викладача.

Метод – спосіб діяльності. Метод навчання – спосіб взаємодії, взаємопов’язаної діяльності викладача та студентів, спрямованої на досягнення завдань освіти, виховання та розвитку у процесі навчання.

Головною особливістю методів навчання у вищому навчальному закладі є те, що вони набагато більше, ніж шкільні, зближені з методами самої науки: у вищій школі не лише викладають наукові факти, а й розкривають методологію та методи самої науки (І. Огородников).

Особливістю деяких методів навчання у вищій школі є певна бінарність, тобто тотожність окремим формам організації навчального процесу. Це пояснюється багатофункціональністю педагогічних явищ та процесів. Так, лекція — це метод навчання і водночас форма організації навчання. У 60-х роках апробовано різноманітні підходи до класифікації методів навчання. Їх класифікують на загальні та спеціальні, тобто ті, що застосовуються при викладанні будь-яких предметів навчання (лекція) і при викладанні лише окремих предметів навчання (лінгвістичний аналіз тексту).

В залежності від активності учнів, студентів виділяють: 1) методи готових знань чи репродуктивні; 2) методи продуктивні, проблемно-пошукові, активні, дослідницькі.

Хоча у цьому аспекті можна говорити не про різні методи, а про характер методу (бесіда, лекція як методи можуть мати репродуктивний чи проблемний характер).

З-поміж них найбільше особливостям методів навчання у вищому навчальному закладі відповідає класифікація Ю. Бабанського, згідно з якою методи навчання поділено на три групи у відповідності до певних етапів (чи компонентів) навчального процесу:

1. Методи організації навчальної діяльності.

2. Методи стимулювання і мотивації учіння.

3. Методи контролю і самоконтролю.

Розглянем їх більш докладно.


1. Методи організації навчальної діяльності.

Виділяють словесні методи (лекція, бесіда). Лекція є одним з основних методів навчання у вищих школах. З’явилась лекція як метод навчання понад 1000 років тому у епоху середньовіччя. Мета середньовічної лекції: слухати і запам’ятовувати [magister dixit (учитель сказав) – слова, що припиняли будь-яку спробу обговорення]. У педагогіці сформувалася двоїста оцінка цього методу. Характерною рисою лекції є пасивність студентів у навчальному процесі. Ця проблема залишається і до сьогодні. До лекції як методу педагоги ставилися завжди по різному видатний хірург і видатний діяч освіти М.І. Пірогов на перше місце ставив самостійну роботу студентів, а на друге – лекцію. Батько російської авіації Жуковський вважав навпаки. В історії вітчизняної освіти 20ст. були періоди, коли лекцію як метод навчання взагалі вилучили з вищих шкіл і замінили на СРС (1924-1926рр.). Потім лабораторно-бригадний метод знову витіснив лекцію. З 1956р. у директивній вказівці Міністерства освіти було підкреслено, що зі всіх методів навчання найважливіше значення мають лекції (зрозуміло чому).

Сьогодні помітною тенденцією є зменшення кількості лекцій у навчальних планах та збільшення СРС. І на це є причини: на лекції студентам доступна елементарна пізнавальна діяльність. У пам’яті залишається за дослідженнями психологів 30-65% (за іншими: 10% – того що чує; 50% – того що бачить; 80% – того що робить) інформації, а через кілька днів відсоток набагато зменшується. СРС, у свою чергу і в першу чергу, формує самостійність як якість особистості, здатність організовувати і реалізовувати діяльність без сторонньої допомоги і керівництва («Людина досконало володіє лише тим, що здобуває власною працею» С. Л. Рубінштейн).

Поряд зі 1) словесними методами виділяють 2) наочні методи:



  1. Демонстрація (реальних процесів, механізмів, кінофільмів).

  2. Ілюстрація (схеми, плакати, портрети, фото, репродукції). Важливість методу: «Краще 1 раз побачити ніж 10 разів почути». В багатьох випадках без демонстрації навчальний процес неможливий.

  3. Практичні методи: вправи, лабораторний метод, навчальна праця. Навчання шляхом діяння у 6-7 разів продуктивніше ніж шляхом «слухання», зазначає Мойсенюк.

  4. Робота з книгою, СРС.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

У цій групі методів називають багато таких, які можна називати прийомом – тобто елементом методу, навчальною ситуацією: метод створення ситуації новизни навчального матеріалу, метод опори на життєвий досвід, метод створення відчуття успіху у навчанні.

Серед методів можна виділити: дидактичні ігри, дискусію, дослідження. Їх називають гуманістичними методами навчання. Саме у них (у цих видах діяльності) найбільш повно реалізується триєдина мета навчання – освітня, виховна, розвивальна.

3. Методи контролю та самоконтролю.


  1. Усне опитування (індивідуальне і фронтальне).

  2. Письмовий контроль (письмові відповіді, розв’язання задач, творчі завдання, тести).

  3. Заліки, іспити.

Гарні результати дає взаємоконтроль, самоаналіз, групова аргументація оцінки. Застосовуючи контроль і оцінку знань студентів слід завжди пам’ятати, що оцінка це не покарання, а стимул у навчанні (позитивне значення КМС – немає «двійок»). Фрази «Перестаньте мені заважати, а то зараз викличу відповідати», «Хто не підготувався, зараз з’ясуємо» – є педагогічно не коректними.

У конкретних умовах варто вибрати той метод, який забезпечить найвищу ефективність навчання. Тут треба врахувати особливості дисципліни, теми, обмеженість у часі, індивідуальні особливості студентів.



Форми організації навчання.

Форма організації навчального процесу – спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання. Виділяють такі форми навчання: колективна та індивідуальна.



У педагогіці завжди велися пошуки найбільш ефективних форм навчання.

Найпоширенішою є класно-урочна форма (Я.-А. Коменського).

Існувала у 18ст. Белл-ланкастерська система взаємного навчання (її засновниками стали назалежно один від одного англійці Ендрю Белл (священик) і Джозеф Ланкастер (педагог). Суть її в тому, що 1 учитель працює з 200 учнями різного віку; учитель займається з дітьми старшого віку, а потім кожен з цих учнів займається з групою молодших учнів (у ситуації нестачі учителів ця система була досить ефективною, хоча, звичайно мала великі недоліки).

Система Дальтон – план (отримала назву від міста Дальтон (США), на поч. 20ст. набула популярності у США.  У 1920-их роках в модифікованому вигляді частково практикувалася в СРСР). Це індивідуалізоване навчання. Згідно з принципами роботи Дальтон-плану, учні самі обирали коло навчальних предметів, які мали опанувати, крім того, в навчальному процесі основну увагу приділяли самостійній роботі учнів.  Замість класів були предметні лабораторії, де кожен учень працював індивідуально, за власним планом і темпом завдання давалися на тиждень, чи місяць. Вчитель лише контролював, консультував учнів.

Мангеймська система (розроблена у місті Мангейм, що в Німеччині, Йозєфом-Антоном Зіккінгером у 1 пол. 20ст.) передбачала диференціацію учнів за здібностями. Створювалися класи учнів малоздібних, з середніми здібностями, обдарованих.

Й.-А. Зіккінгер поділив дітей на 4 групи:

1) основні класи - для дітей із середніми здібностями (50-60 %);

2) класи для учнів малоздібних, які зазвичай не закінчують школи (20-30 %);

3) допоміжні класи – для розумово відсталих дітей (2-2,5 %);

4) класи - для обдарованих (20-25 %), із них 1-2 % високообдарованих.

Поділ дітей здійснювався на підставі результатів психометричних обстежень і характеристик учителів. Тривалість навчання у кожній групі була різною: у першій - вісім років, у другій і третій - чотири роки, у четвертій - шість років. Найбільший недолік системи полягає в тому, що грунтується вона на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів. Елементи мангеймської системи використовуються у сучасній освіті.

Сучасний процес навчання у вищій школі реалізується в межах багатоманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання.

Залежно від мети форми організації навчального процесу класифікують на форми навчального процессу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальні заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи); форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт); форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об'єднання, школи, студентські наукові товариства).

Для успішної побудови методики навчання слід спиратися на такі компоненти як: індивідуальні здібності студентів; здатність викладачів до ефективного впровадження сучасних освітніх технологій; дидактична орієнтація на вироблення позитивно мотивованого ставлення студентів до нового; тести оцінки результатів діяльності; аналіз схеми управління впровадженням сучасних освітніх технологій.



Лекція як форма організації та метод навчання.

Традиційно найважливішою формою навчання і виховання студентів є лекція. Лекція (лат. lectio - читання) - систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Вона є найекономнішим способом передавання й засвоєння навчальної інформації, оскільки викладач добирає найголовніше, найістотніше. Це ключова інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, яка дає змогу студентові отримати правильний підхід до вивчення предмета, зрозуміти основне. Однак вивчити певну дисципліну лише за лекційними матеріалами неможливо, оскільки лектор подає інформацію не в повному обсязі.

Нетрадиційні види лекцій

1.Міні - лекцію викладач може проводити на початку кожної пари впродовж десяти хвилин на одне з питань теми, що вивчається. Мета такої лекції – сконцентрувати увагу студентів на найбільш проблемному (або суперечливому, найменш дослідженому) питанні.



2.Багатоцільова лекція базується на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль рівня засвоєння.

3.Проблемна лекція. Знання вводяться за допомогою проблемного питання, задачі, ситуації. При цьому процес пізнання у співробітництві і діалозі із викладачем наближається до дослідницької діяльності студентів. Зміст проблеми розкривається шляхом організації пошуку її вирішення або шляхом аналізу та узагальнення традиційних і нестандартних точок зору, у тому числі висловлених відомими педагогами на попередніх етапах розвитку педагогіки та школи. Різновидом проблемної лекції вважається лекція - роздум, у ході якої викладач сам переносить головний акцент із повідомляючого, інформаційного навчання на методологічне, орієнтоване, ставить питання, розкриває різні підходи до його розв’язання, висловлює пропозиції, здогадки. Студенти слідкують за ходом його думок, разом з тим відзначають цікаві педагогічні знахідки.

4.Лекція із попередньо запланованими помилками розрахована на стимулювання студентів до постійного контролю за інформацією, що викладається (пошук помилки - змістової, методологічної). Наприкінці лекції проводиться діагностика навчальної діяльності студентів і аналіз запланованих та запрогнозованих помилок.

5.Лекція - конференція проводиться як науково - практичне заняття за заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей тривалістю 5-10 хвилин. Кожний виступ є логічно завершеною інформацією у межах програми, що запропонована викладачем (а на старших курсах - і студентами). Сукупність представлених виступів дозволяє всебічно висвітлити проблему. Наприкінці лекції викладач підводить підсумки самостійної роботи і виступів студентів, за їх допомогою формулює основні висновки.

6.Лекція-прес-конференція. На початку заняття студенти ставлять лекторові запитання у письмовій формі, які лектор протягом декількох хвилин аналізує і дає змістовні відповіді, сформовані у зв'язний текст. Висвітлення питань може відбуватися за участю найсильніших студентів, які займають місце поруч із викладачем.

7.Лекція - брифінг. Така лекція складається з короткого (15 -20 хвилин) повідомлення лектора і його відповідей на запитання слухачів ( 45 - 60 хвилин). При підготовці необхідно ретельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно має бути максимально інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів слухачів не передбачається. Методична структура така: повідомлення лектора - запитання слухачів - відповіді лектора.

8.Лекція «круглий стіл». Максимально демократизує спілкування лекторів і слухачів, оскільки передбачає їх рівність як співрозмовників, які колективно обговорюють якусь проблему. Однак і за «круглим столом» є лідери - спеціалісти з конкретних питань. Має бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб стежити за регламентом, дисциплінувати учасників бесіди тощо.

9.Лекція - бесіда. Крім питань слухачів, вона допускає виклад ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити запитання слухачам, щоби почути їхні висловлювання, обґрунтування, позиції. Так створюється ґрунт для обміну думками, для бесіди. Методична специфіка лекції-бесіди в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в ролі співрозмовника, який вміло керує діалогом через систему зустрічних запитань.

10.Лекція - диспут. Тут одна з функцій лектора - короткий виступ на початку зустрічі, за яким іде не просто розмова-діалог зі слухачами, а полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку запитань, що веде до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, поглибленого аналізу навчальних проблем. У цьому випадку методична майстерність лектора передбачає не лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на запитання, вести бесіду, а й навики організації суперечки і вмілого керування ним. Тему дискусії потрібно обирати і розробляти попередньо. Тема повинна давати можливість учасникам дискусії прийти до кінцевого результату, до істини.

11.Лекція - анкета. Для нечисельної і відносно підготовленої аудиторії складається анкета-опитувальник з 20-25 питань за темою лекції. Отримавши анкету на початку лекції, слухачі під керівництвом лектора з'ясовують відповіді на запитання, які не викликають у них труднощів. Припустимо, таких виявиться 10-15 , що залишилися, ранжуються за ступенем складності, актуальності або тематичності, утворюючи план лекції. Цей вид роботи об'ємний і нелегкий для лектора, але досить ефективний, оскільки зразу залучає слухачів до роботи, дає можливість з'ясувати їхні інтереси, а їм - брати участь у розробці плану лекції. Звичайно, від лектора вимагається швидкість мислення, ерудованість, додаткові зусилля при підготовці до виступу.

12.Лекція-візуалізація є віртуальною формою подання лекційного матеріалу за допомогою ТЗН або аудіовідеотехніки. На даному етапі широкі можливості для використання даного типу лекції розкривають мультимедійні засоби навчання у вузі. Читання такої лекції - це розгорнуте чи коротке коментування візуальних матеріалів (натуральних об'єктів-людей у їхніх діях і вчинках, у спілкуванні та розмові; картин, малюнків, фотографій, слайдів).

13.Лекція-екскурсія - досить нетрадиційний вид лекції, оскільки проводиться не у звичній для всіх аудиторії, а передбачає виїзд безпосередньо до музеїв, баз практики тощо. Сама обстановка стає своєрідною наочністю, яку неможливо відтворити в умовах навчального закладу.

14. Лекція із застосуванням техніки зворотного зв'язку (інтерактивна лекція) можлива за допомогою як звичайних вербальних (словесних), так і технічних засобів навчання у спеціально обладнаних аудиторіях. Якщо лектор іде традиційним шляхом, то це дещо нагадує лекцію-бесіду з тією різницею, що максимальне навантаження при відповіді на запитання лягає на самих студентів. Лише у тому випадку, коли ніхто в аудиторії не зможе дати правильної відповіді, викладач роз'яснює сам. При підготовці і проведенні інтерактивних лекцій бажано заздалегідь роздати необхідний дидактичний матеріал, методичні рекомендації з вивчення теми, щоб аудиторія, готуючись до цього заняття, виписала у зошити визначення, найбільш важливу інформацію. А лектор з'ясовує, наскільки зрозуміло те, що опрацьовували самостійно, і коментує найбільш складні місця.

15. Бінарна лекція - різновид викладу матеріалу у формі діалогу двох викладачів (як представників різних наукових шкіл) або вченого і практика, викладача і студента, шляхом презентації уявного діалогу між представником сучасної педагогіки та педагогом - класиком (драматизація).

Вимоги до лекції:

  • Психологічна налаштованістьвикладача на читання лекції в студентській аудиторії;

  • високий науковий і світоглядний рівень інформації, що викладається;

  • оптимальний обсяг чітко і щільно систематизованої переробленої сучасної наукової інформації;

  • доказовість і аргументованість суджень;

  • достатня кількість наведених переконливих фактів, прикладів, текстів, документів;

  • аналіз різних точок зору на рішення поставлених проблем;

  • чіткість і ясність викладу думок, активізація мислення слухачів, постановка питань для самостійної роботи з проблем, що обговорюються;

  • визначення головних думок і положень, формування висновків;

  • роз'яснення нових термінів, назв, надання студентам можливості слухати, усвідомлювати і коротко записувати інформацію;

  • уміння встановлювати педагогічний контакт з аудиторією, використання дидактичних матеріалів і технічних засобів;

  • застосування основних матеріалів, конспекту, блок - схем, креслень, таблиць, графіків.

  • правильна, чітка методика викладу матеріалу.

Успіх лекційного викладання, реалізація освітніх і виховних можливостей лекції багато в чому залежать від контакту лектора зі студентською аудиторією. Дослідниками, зокрема М.В. Савіним, сформульовано три групи умов, що сприяють установленню контакту.

Перша група стосується розробки змісту та структури лекції:

1. Чіткість визначення предмета лекції, її плановість і стрункість.

2. Насиченість лекцій науковою інформацією.

3. Висвітлення в лекції новітніх досягнень науки.

4. Ретельний вибір матеріалу, концентрація змісту на висвітленні основних понять.

5. Використання й аналіз наукової літератури, об'єктивна оцінка матеріалу підручника з питань, що викладаються.

Друга група умов стосується якостей лектора:

1. Чітка і зрозуміла позиція лектора, його наукова обізнаність і переконаність, послідовне проведення цієї переконаності в змісті і формі подачі лекції.

2. Наукова і загальна ерудованість, вільне володіння інформацією.

3. Захопленість предметом і глибокий інтерес до наукової творчості.

4. Лекторська майстерність як сукупність знань і високорозвинених загальних умінь (оволодіння увагою, утримувати її впродовж лекції, стимулювати розумову діяльність тощо), а також комунікативних умінь.

5. Культура мовлення: граматична й орфоепічна грамотність, багатство і виразність, чіткість, ясність і чутність для аудиторії.

6. Уміння вибрати такий темп читання, щоб забезпечити студентам різних курсів можливість повного сприйняття матеріалу і запису основного змісту лекції.

7. Доброзичливе і разом з тим вимогливе ставлення до студентів, відсутність фальші, погоні за дешевим авторитетом, уникнення панібратства.

До третьої групи умов належать:

1. Оптимальний розподіл лекційних годин.

2. Своєчасне і якісне матеріальне забезпечення навчального процесу.

3. Якість роботи допоміжного персоналу тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал