Тема 1 сутність І зміст соціальної політики



Скачати 111.4 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації25.12.2016
Розмір111.4 Kb.

Соціальна і гуманітарна політика

8
ТЕМА 1
СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СОЦІАЛЬНОЇ
ПОЛІТИКИ


1.1. Визначення соціальної політики, її об’єкт та суб’єкт.
1.2. Напрями, функції, завдання та принципи соціальної політики.
1.3.
Соціальна держава та роль соціальної політики у її формуванні.
1.1.

Визначення соціальної політики, її об’єкт та суб’єкт

Реалізація ефективної соціальної політики – це той чинник, від якого значною мірою залежить цивілізаційний розвиток будь-якої держави. Соціальна політика передбачає забезпечення соціальної безпеки, регулювання соціальних процесів, реалізацію інтересів споживачів, створення умов для сталого людського розвитку, і займає суттєве місце в механізмі забезпечення потреб людини. Категорія «соціальна політика» широко використовується в соціальних науках, теорії і практиці державного управління, в офіційних державних документах.
Соціальна політика – невід’ємна складова діяльності держави, відповідальної за добробут, розвиток і безпеку своїх громадян. Зважена соціальна політика зберігає стабільність у суспільстві, що дозволяє йому розвиватися без значних потрясінь, заколотів та революцій. Соціальна політика є своєрідним «амортизатором» ринкових ризиків, тому її основним критерієм є рівень суспільної злагоди та солідарності.
Особливу роль соціальна політика відіграє в суспільствах перехідного типу, оскільки її механізми захищають людину від втрат доходу, а населення взагалі – від негативних наслідків економічних реформ, структурних трансформацій виробництва, ринкової стихії. До того ж, соціальна політика – це той інструмент, за допомогою якого влада може впливати на суспільство і отримувати підтримку політичного курсу, який проводиться. Цю величезну силу соціальної політики, точніше її гасел, особливо чітко можна спостерігати під час виборчого процесу.
Словосполучення «соціальна політика» походить від таких родових понять, як «політика» та «соціальний». Що стосується терміну «соціальний», то варто звернути увагу на наступне. Термін
«соціальний» походить від латинського «socialis» – спільний,

В. В. Дерега

9 громадський, тобто це назва всього міжлюдського, усього того, що пов’язано із спільним життям людей, з різними формами їх спілкування, взаємними обов’язками. Отже, «соціальне» – це те, що стосується суспільства і спільності, має міжособовий і спільнісний характер.
Щодо поняття «політика», то його походження здебільшого пов’язують із назвою однойменної праці відомого давньогрецького мислителя Аристотеля (384-322 рр. до н. е.). В роботі під назвою
«Політика» він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. З точки зору вивчення соціальної політики важливим є те, що Аристотель визнавав, що завдання держави – це турбота про своїх громадян. «Держава, – стверджував Аристотель, – це союз для надання допомоги, а найкращим державним устроєм слід визнати такий, організація якого дає можливість будь-якій людині жити щасливо».
З уявлень Аристотеля про державу, що складається із «середніх» людей (тобто тих, хто має середній достаток), виходить і сучасна, досить висока оцінка важливості середнього класу як фактору стабільності суспільства.
В сучасних умовах термін «політика», що перекладається з грецької мови як державні і суспільні справи, визначається як особлива сфера суспільства, в межах якої здійснюється діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами й соціальними групами з метою здійснення власних запитів і потреб.
Соціальна політика – це система заходів інститутів суспільно-
політичного життя, спрямованих на забезпечення оптимального
розвитку соціальної сфери, підвищення добробуту та задоволення
потреб суспільства як загалом, так і окремого громадянина. Під суспільно-політичними інститутами мається на увазі сукупність суб’єктів, які беруть участь у здійсненні соціальної політики.
Є загальноприйнятим, що соціальна політика передбачає реалізацію комплексу заходів, які мають актуальну і довгострокову спрямованість на вирішення соціальних завдань у відповідності зі стандартами міжнародного співтовариства, здатними забезпечити прогрес на міжнародному, національному і регіональному рівнях у різних сферах суспільного життя.
Державну соціальну політику можна визначити як певну орієнтацію держави та систему заходів з оптимізації соціального розвитку суспільства, відносин між соціальними та іншими групами, створення умов для задоволення життєвих потреб їхніх представників. До того ж, соціальна політика є одним з найважливіших напрямів державного регулювання економіки і частиною внутрішньої політики держави, спрямованої на забезпечення добробуту і всебічного розвитку громадян і суспільства

Соціальна і гуманітарна політика

10 загалом. У цьому аспекті значення соціальної політики визначається її впливом на процеси відтворювання робочої сили, підвищення продук- тивності праці, на рівень науково-технічного розвитку продуктивних сил.
Метою соціальної політики в соціальній, демократичній державі є загальний добробут, у тому числі забезпечення мінімально необхідного рівня соціального захисту різних категорій населення.
До об’єктів соціальної політики відноситься, передусім все населення
і зокрема його окремі категорії: громадяни похилого віку, безробітні,
інваліди, ветерани війни, пенсіонери, багатодітні сім’ї, малозабезпечені сім’ї, самотні батьки, діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, бездомні громадяни та безпритульні діти тощо. Цим вибірковим групам відповідають окремі програми соціальної політики, спеціальні нормативно-правові акти. Отже, об’єктом соціальної політики виступає все населення країни з акцентом на найбільш уразливі та малозабезпечені верстви.
До суб’єктів соціальної політики в першу чергу належить держава, яка залишається основним і найважливішим джерелом її формування та розвитку. Саме держава та її установи й відомства гарантують можливість взаємодії соціальних груп та інших елементів соціальної структури як суспільно впорядкованого і суспільно захищеного процесу, тобто соціальної політики в масштабах країни. Отже, держава
є як гарантом здійснення соціальної політики, так і її головним суб’єктом.
Також соціально-політичні заходи здійснюють громадські, благодійні, релігійні та інші недержавні організації й об’єднання, політичні партії, асоціації, колективи, фонди, профспілки, і окремі особистості – профе- сійні соціальні працівники, волонтери, благодійники, правозахисники, а також громадяни шляхом участі у громадських ініціативах і об’єднаннях, групах самодопомоги тощо. Розширення кількості суб’єктів соціальної політики є істотними чинниками для підвищення її ефективності.
1.2.

Напрями, завдання та принципи соціальної політики

Основними напрямами соціальної політики є наступні:

політика в сфері доходів населення, яка передбачає встановлення соціальних стандартів життя, параметрів життєвого рівня, забезпечення зростання заробітної плати;

політика зайнятості та охорони праці, яка передбачає законодавче встановлення засобів охорони праці, видів і форм соціального

В. В. Дерега

11 страхування, забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, запобігання безробіттю;

соціальний захист, що передбачає визначення та встановлення параметрів пенсійного забезпечення та інших видів соціального страхування, соціальної допомоги, соціального обслуговування, а також соціальних пільг і гарантій;

демографічна політика, яка передбачає стимулювання репродуктивного зростання населення, державну допомогу сім’ї, регулювання міграційних процесів;

політика розвитку соціальної сфери: культурна, мовна, релігійна, молодіжна, рекреаційна політика, охорона здоров’я, у сфері освіти, науки, тощо. Такі напрями можна також віднести до гуманітарної політики.

До завдань соціальної політики належать наступні:

гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист, освіту, охорону здоров’я, культуру, житло;

досягнення гідного рівня матеріального добробуту і умов життя людей;

забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентоспроможності робочої сили;

орієнтація державної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій сім’ям;

забезпечення підтримки соціально найуразливіших верств населення;

вплив на демографічну ситуацію в напрямі підвищення народжуваності та зниження смертності населення, збільшення тривалості життя;

розвиток соціальної інфраструктури;

забезпечення стабільності суспільної системи.
В основу здійснення соціальної політики у соціальних демократичних державах покладаються такі принципи, як соціальна справедливість, соціальна солідарність, індивідуальна соціальна відповідальність, соціальне партнерство.
Принцип соціальної справедливості є загальновизнаною цінністю демократичної держави. Соціальна справедливість – одна з фунда- ментальних цінностей суспільно-політичного життя, що виходить із принципу врівноваженості в соціальних відносинах прав і обов’язків людей, інтересів суспільства і особи, це певна відповідність між практичною роллю різних індивідів (верств) у житті суспільства та
їхнім соціальним становищем, між працею і винагородою, заслугами та їх визнанням. Поняття соціальної справедливості використовується

Соціальна і гуманітарна політика

12 в двох аспектах: зрівняльному та розподільчому. Завдання зрівняльної
справедливості полягає у наданні всім громадянам однакових можливостей, що є виправданим в ситуації соціального старту, а також у тому випадку, коли «слабкість» одних індивідів у порівнянні з іншими, є об’єктивною. Однак, задовольняючи основні потреби особистостей на однаковому рівні, вона знижує мотивацію індивідів до продуктивної діяльності, обумовлену незадоволеними потребами, а також послаблює спонукальні мотиви до праці, творчості й успіху.
Механізмом реалізації соціальної політики є розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту. Джерелами перерозподілу є кошти найманих працівників і працедавців. Через регулювання процесів розподілу, де провідна роль належить державі, реалізується принцип розподільчої справедливості. Розподільча справедливість означає, що індивіди винагороджуються за успіх, що стимулює докладати ще більше зусиль. Разом з тим ставляться в обмежене положення ті члени суспільства, які не здатні з будь-яких, в тому числі й об’єктивних, причин до продуктивної діяльності.
Принцип соціальної справедливості в цілому повинен містити в собі обидва елементи: як зрівняльний, так і розподільчий. Розбудова соціальної держави передбачає визнання рівності соціальних прав усіх громадян, незалежно від їх індивідуальних або соціальних особливостей.
Таким чином всім громадянам гарантується певний соціальний мінімум, який виражається в мінімальній оплаті праці, мінімальній пенсії, адресній соціальній допомозі тощо. В той же час активні і працездатні індивіди повинні мати можливість отримувати на законних підставах більший обсяг матеріальних благ і послуг за свою працю.
Невід’ємною властивістю, принципом соціальної політики є здатність забезпечувати солідарність суспільства. Принцип соціальної
солідарності випливає з почуття взаємної відповідальності, яка поєднує громадян як членів суспільства, сполучає усі покоління – минуле, теперішнє і майбутнє. Саме соціальна політика через механізми перерозподілу доходів є певною мірою засобом забезпечення суспільної солідарності, а через солідарність – таких почуттів, як патріотизм, національна гідність та національна ідентичність. Соціальну солідарність можна визначити як згуртованість суспільства, що характеризується готовністю громадян реалізовувати спільні інтереси, розв’язувати суспільні проблеми.
Принцип індивідуальної соціальної відповідальності означає, що кожен громадянин повинен передусім самостійно дбати про власний добробут, не перекладаючи цих обов’язків на державу. В

В. В. Дерега

13 реальності завжди існує небезпека, що в надії на допомогу з боку держави люди будуть прикладати менше зусиль для досягнення успіху в житті. Як показує міжнародний досвід, занадте збільшення різноманітних соціальних допомог призводить до появи утриманських настроїв, орієнтації на споживання та інших настанов, що підривають ринкові принципи вільної конкуренції, опори індивіда на власні сили, орієнтації на успіх та наполегливу працю.
Також, згідно з цим принципом, держава шляхом надання соціальної допомоги має втручатися лише у надзвичайних та кризових ситуаціях, що виникають у громадян і які вони не можуть розв’язати самостійно.
Соціальне партнерство є невід’ємним інститутом сучасного демократичного суспільства, що полягає у функціонуванні розвинених взаємозв’язків між працівниками, роботодавцями, а також державою на засадах співробітництва, компромісів, узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Таким чином, на практиці принцип
соціального партнерства існує у формі трипартизму, який передбачає участь у переговорному процесі трьох сторін: держави, працівників і роботодавців.
Предметом соціального партнерства є узгодження заходів сторін з таких питань: законодавче забезпечення, гарантування розвинених і гуманних соціально-трудових відносин (оплата, умови праці, режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, порядок надання і тривалість відпустки), охорона та безпека праці, продуктивна зайнятість і соціальний захист тощо.
Завданнями соціального партнерства є створення ефективного механізму регулювання соціально-трудових відносин; проведення колективних переговорів, взаємних консультацій, укладення колективних договорів та угод; запобігання колективним трудовим спорам і сприяння вирішенню соціально-трудових конфліктів; вдосконалення чинного законодавства у сфері соціально-трудових і пов’язаних з ними економічних відносин.

1.3.

Соціальна держава та роль соціальної політики у її
формуванні
Природу соціальної держави, її орієнтацію передусім на людину, можна прослідкувати через визначення соціальної держави як такої, що заснована на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на «гідне життя».

Соціальна і гуманітарна політика

14
Соціальна держава – це тип організації державного та громадського життя, що характеризується спрямованістю на соціальні цінності, на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток особистості. Соціальна держава розуміється як така, що орієнтується передусім на добробут як всього суспільства, так і кожної окремої людини, і покликана послідовно забезпечити в суспільстві реалізацію принципу соціальної справедливості. Практичну реалізацію положень соціальної держави здійснює зважена і ефективна соціальна політика.
Метою соціальної держави є забезпечення гідного існування всіх громадян. Фактично для такої держави діє імператив: «держава існує для людини, для захисту її загальновизнаних прав і свобод».
Соціальна держава характеризується наступними рисами:

конституційні гарантії забезпечення основних громадських прав особистості;

наявність багатогалузевої економіки з різними формами власності;

забезпечення сприятливих умов праці для найманих працівників,
їх захист від негативного впливу ринкової економіки;

створення умов, що забезпечують задоволення високого рівня потреб громадян у освіті, медичній допомозі тощо;

державна підтримка малозабезпечених верств населення;

наявність ефективно діючої системи охорони здоров’я та соціального захисту.
Законодавче закріплення поняття «соціальна держава» означає зобов’язання турбуватися про всі верстви населення, особливо про соціально вразливі його групи. Людина з цієї точки зору повинна сприйматися як особистість, яка наділена почуттям власної гідності та можливістю вільного розвитку. Водночас вона, як член суспільства, залежна від сім’ї, соціальних і політичних груп та держави загалом. Це означає право та обов’язок людини брати участь у формуванні людського співіснування, у вирішенні загальнодержавних завдань. Отже, основою соціальної держави є розвинуте громадянське суспільство, сучасна соціальна інфраструктура.
Соціальні права найповнішого закріплення отримали у конституціях
Італії, Нідерландів, Франції, Португалії, Іспанії, де прямо встановлені права на забезпечення та соціальну допомогу громадянам, які не здатні працювати і не мають достатніх коштів для існування.
У багатьох соціально розвинених країнах існують спеціальні кодекси із соціальних питань: у Німеччині (Соціальний кодекс), у
Франції (Кодекс із соціального захисту), в Ірландії (Акт соціального

В. В. Дерега

15 добробуту), в Португалії (Основний акт про соціальний захист), в
Іспанії (Основний акт про соціальний захист).
Більшість розвинених держав Європи у своїй політиці дотримується базових принципів соціальної держави. Слід зазначити, що навіть за відсутності соціальних кодексів або конституційного закріплення визначення «соціальна держава» в основних законодавчих актах, країна все одно фактично може бути соціальною, про що свідчать її нормативно-правові акти. Тобто в будь-якому випадку визнається соціальний принцип державного устрою де-факто.
Таким чином, соціальна держава – це держава із сукупністю свобод, орієнтована на інтереси соціуму взагалі та кожного індивідуума зокрема. Шлях соціально орієнтованої державності вимагає високого життєвого рівня населення, досягнутого, зокрема, засобами соціальної політики. Саме соціальна політика, як інструмент реалізації державної відповідальності за добробут кожної окремої людини, здійснює практичну реалізацію положень соціальної держави. Соціальна політика є засобом втілення гуманістичної формули соціальної держави, реалізації уявлень про пов’язану із соціальною державою соціальну справедливість.
Ключові поняття: соціальна політика; суб’єкти та об’єкти соціальної політики; функції, завдання, принципи соціальної політики; соціальна справедливість; соціальна солідарність; соціальне партнерство; соціальна держава.
Завдання для індивідуальної роботи

Теми рефератів

1.
Соціальна політика і основні напрямки її здійснення.
2.
Принципи соціальної політики.
3.
Роль соціальної справедливості в розбудові соціальної держави.
4.
Соціальна держава: ідея та основні особливості.
5.
Соціальний діалог як форма організації соціальної політики.

Контрольні питання

1.
Дайте визначення соціальній політиці.
2.
Яка мета соціальної політики?
3.
Охарактеризуйте суб’єкт та об’єкт соціальної політики.
4.
У чому полягає сутність соціальної справедливості? Які види соціальної справедливості виокремлюються?

Соціальна і гуманітарна політика

16 5.
Обґрунтуйте значення соціальної політики у досягненні соціальної справедливості, солідарності та безпеки.
6.
У чому полягає особлива роль соціальної політики для формування соціальної держави?
7.
Розкрийте основні напрями та функції соціальної політики.
Тестові завдання

1.
Закінчити речення.
Соціальна політика – це …
Метою соціальної політики є…
Основними напрямами соціальної політики є…
2. Основним суб’єктом соціальної політики є: а) держава; б) громадські об’єднання; в) політичні партії.
3.
Термін «соціальна держава» вперше з’явився в Конституції: а) Німеччини; б) України; в) Великобританії.
4.
На конституційному рівні термін «соціальна держава» був закріплений вперше у: а) 1949 р.; б) 1965 р.; в) 1991 р.
5.
Спеціальні кодекси із соціальних питань існують у: а) Німеччині; б) Франції; в) Україні.
6.
Соціальна держава – це: а) тип організації державного і громадського життя, заснований на пріоритеті соціальних цінностей, насамперед права людини на «гідне життя»; б) тип держави, основними ознаками якої є зв’язаність правом, верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина і держави; в) тип держави, що виходить з організації та функціонування державної влади на засадах визнання народу її джерелом і носієм.
7.
Практичну реалізацію основних положень соціальної державності здійснює головним чином: а) соціальна політика; б) гуманітарна політика;

В. В. Дерега

17 в) інформаційна політика.
8.
Відповідність між діяльністю громадян (верств) у житті суспільства та їхнім соціальним становищем позначається терміном: а) соціальне партнерство; б) соціальна солідарність; в) соціальна справедливість.
9.
Згуртованість суспільства, що характеризується готовністю реалізовувати спільні інтереси, розв’язувати суспільні проблеми позначається терміном: а) соціальне партнерство; б) соціальна солідарність; в) соціальна справедливість.
10. До основної функції соціальної держави належить: а) створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток особистості; б) забезпечення верховенства закону і юридичної рівності громадянина і держави; в) визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади та контроль за їхньою діяльністю.
Література

1.
Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки / Т. Ганслі ; Пер. з англ. О. Перепадя. – К. :
Основи, 1996. – 237 с.
2.
Іванова О. Л. Соціальна політика: теоретичні аспекти /
О. Л. Іванова. – К. : Вид. дім «КМ Академія», 2003. – 107 с.
3.
Конституции государств Европейского Союза / [Под ред.
Л. А. Окунькова]. – М. : Изд. группа Норма-Инфра, 1997. – 816 с.
4.
Політологічний енциклопедичний словник [упоряд. В. П. Гор- батенко та ін.]. – К. : Генеза, 2004. – 736 с.
5.
Сіленко А. О. Соціальна держава: територія перемін /
А. О. Сіленко. – Одеса : Видавничий центр УДАЗ ім. О. С. Попова,
2000 – 280 с.
6.
Скуратівський В. А. Соціальна політика / В. А. Скуратівський,
О. М. Палій, Е. М. Лібанова. – К. : UAPA, 1997. – 360 c.
7.
Спікер П. Соціальна політика: теми та підходи / П. Спікер. – К. :
Фенікс, 2000. – 400 с.
8.
Туленков М. В. Соціальна політика в Україні: шляхи формування та реалізації: [навч.-метод.розробка] / М. В. Туленков. – К. : ІПК
ДСЗУ, 2007. – 34 с.

Соціальна і гуманітарна політика

18 9.
Шайгородський Ю. Політика як інституційна форма досягнення соціального консенсусу:
історико-політична
інтерпретація
/
Ю. Шайгородський // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. – Київ; Миколаїв, 2009. Вип. 15. – С. 5–15.
10.
Яковюк І. В. Виникнення та розвиток концепції соціальної держави / І. В. Яковюк // Вісник Академії правових наук України. –
2001. – № 2. – С. 25–34.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал