Тема 1: Предмет, система, методи та історичний розвиток юридичної психології



Скачати 442.1 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації08.01.2017
Розмір442.1 Kb.
  1   2
 

ТЕМА 1: Предмет, система, методи та історичний розвиток юридичної психології

 

МЕТА: розглянути основний зміст юридичної психології як науки, історію її розвитку.



ПЛАН

 

1. Юридична психологія як система міждисциплінарного знання.



2. Предмет, задачи, структура та методи юридичної психології.

3. Історія виникнення та розвитку юридичної психології як науки.

 

Основні поняття: антропологічна школа, законослухняна поведінка, виправна (пенітенціарна) психологія, кримінальна психологія, правова психологія, протиправна поведінка, соціологічна школа, судова психологія, юридична психологія.



 

1. Юридична психологія як система міждисциплінарного знання

 

Юридична психологія є наукою яка знаходиться між двома напрямками наукового знання: юриспруденції та психології. Це зумовлює розуміти її предмет у юридичній частині як його розуміє юридична наука, а в психологічній – як розуміє психологічна наука. Тому сама юридична психологія визнається як система наукового міждисциплінарного знання.



Юридичну психологію, більшістю вченими, прийнято визначати як науку, яка відображає психологічну реальність у діяльності юридичних, державних, господарських і суспільних організацій у їх впливі на правову систему та залежності від неї, , а також юридично визначених сторін образу життя, поведінки та право відношень громадян і їх груп.

Більш прозоро юридична психологія визначається через її предмет – це психологія людей у відношеннях з системою права.

 

2. Предмет, задачи, структура та методи юридичної психології



 

Визначая предмет юридичної психології як функціонування психіки людей, які включені у сферу відношень, регулюючих правом, треба розуміти, що за своїми цілями та задачами юридична психологія є прикладною, практично орієнтованою галузь наукового знання.

Її основною задачею є науковий синтез юридичних і психологічних знань, розкриття психічних особливостей різних суб’єктів право відношень, їх психічних станів у різних ситуаціях право використання та право охорони.

Юридична психологія має свою систему категорій та структурну організацію. Серед останньої вчені виділяють:

1. Науково-організаційний, методологічний та методичний розділ.

2. Правову психологію – вивчення проблем право значущих явищ, психологічні аспекти правотворчості, правосвідомості, правової соціалізації особистості та право виконавчої поведінки.

3. Психологія громадянського правового регулювання – вивчення психологічних аспектів майнових, економічних та особистих відношень, які регулюються громадянським правом.

4. Кримінальна психологія – вивчає психологічні аспекти де соціалізації особистості, психологічні механізми делінквентної та злочинної поведінки, психологію особистості злочинця та злочинної групи.

5. Судова психологія – вивчає психологічні основи розкриття та розслідування злочинів, проблеми судово-психологічної експертизі та психологічні аспекти судового процесу.

6. Психологія виправної діяльності або пенітенціарна психологія – вивчає проблеми виконання кримінального наказання, психологію засудженого та психологічні підстави його ре соціалізації і реадаптації.

У юридичній психології використовуються практично усі методи психології. Особливо: методі бесіди, метод включеного спостереження, тестування, анкетування, метод факторного аналізу, біографічний метод та інші.

Емпіричною базою юридичної психології є практика законотворчої діяльності, громадянські та кримінальні справи, матеріали арбітражних судів, нотаріату та юридичних консультацій, досвід роботи виправних (пенітенціарних) установ.

 

3. Історія виникнення та розвитку юридичної психології як науки



 

Перші монографічні роботи з юридичної психології з’явилися в Німеччині в кінці XVIII століття. Це роботи вчених К. Еккартегаузена “Про необхідність психологічного знання при обговоренні злочинів” (1792 р.) та І.Х. Шауманна “Думки про кримінальну психологію” (1792 р.). Трохи раніше, у Англії, з’явилася монографія Джона Говарда “Справи тюрем в Англії та Уельсі” (1777 р.), в якій на підставі вивчення справ у більш як 300 тюрмах Європи (включаючи Російську імперію) автор активно обстоював ідею поліпшення умов утримання в’язнів та необхідність дотримання їх прав.

У першій половині XIX століття спостерігається зріст публікацій про злочинність та особистість злочинця. Це, перш за все роботи І. Гофбауера “Психологія у основному використанні до судового життя” та І. Фрідрейха “Систематичне керівництво з судової психології”.

В цей час особливу популярність набуває теорія австрійського лікаря-анатома Франца Галля (1758-1828), який спробував доказати, що між психічними проявами та зовнішніми фізичними особливостями устрою головного мозку людини є прямий зв’язок.

Його теорія набула назву френологічної (від греч. френ – ум) та спонукала послідовників цього вченого збирати матеріал для складання “френологічних карт” з метою ідентифікації різних типів злочинців.

У 1876 р. була надрукована книга італійського лікаря-психіатра Чезаре Ломброзо (1835-1909) “Злочинний чоловік, вивчений на підставі антропології, судової медицини та тюрмоведення”, у якій він виклав свою концепцію “природного злочинця”.

Основну увагу у своїх дослідженнях Ломброзо зосередив на фізичних недоліках людей, та стверджував, що злочинність за своєю природою є спадкоємна. Він провів спостереження за групою (біля 400 чоловік) італійських злочинців, використувавши фізичне обстеження та антрометрію, і знайшов в них різні фізичні аномалії, що дало йому змогу затверджувати про “природнього злочинного типа”. Фізична “стігма” (клеймо), є доказом того, що злочинець “атавістичний” за своїм складом, у нього спостерігається своєрідний генетичний сдвиг назад, до більш ранніх форм тваринного життя. Порівняльною групою, у дослідника, були італійські солдати. І як що у 43% злочинців, які були дослідженні виявлялось до п’яти та більше аномалій (розмір та форма голови, устрій ока, здорові  та випуклі скули, занадто довгі руки та інше) ні у кого з солдат такої кількості “стигм” не спостерігалось (тільки у 11% було до трьох характерних відзнак).

Засновник криміналістики Ганс Гросс (1837-1910) у 1898 р. публікує фундаментальний труд “Кримінальна психологія” у якому використовує значний матеріал з експериментальної психології та доказав необхідність його для криміналістики.

Густав Лебон (1841-1931) та Габріель Тард (1843-1904) висунули ідеї щодо формування злочинної поведінки. Так перший зазначив, що для цього існує механізм “зараження”, а другий стверджував, що злочинній поведінці як і всякій іншій люди можуть навчатися у суспільстві на підставі механізмів “наслідування” та “навчання”.

Еміль Дюркгейм (1858-1917) вивчив статистику самогубств та визначив, що їх кількість як і кількість злочинів залишається незмінною для різних країн і верст населення. Причина цього знаходилась у так званій “соціальній згуртованості” населення. Чим вище вона, тим нижче кількість цих девіантних проявлень і чим нижче – тим вище кількість злочинів та самогубств.

До начала XX століття юридична психологія вже сформувалась як самостійна область наукового знання, що мало своє підтвердження з введенням у 1906 році швейцарським психологом Едуардом Клапаредом (1813-1940) терміну ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ. У ній до того часу вже чітко визначилось три основних напрямку – кримінальна, судова та пенітенціарна психологія.

Серед вітчизняних дослідників в області юридичної психології слід відзначити ім’я О.О.Фрезе, який написав монографію “Очерки судебной психологи”, О.Ф.Коні та Ф.М.Плевако, які були не тільки видатними вченими та адвокатами, але і вміло відстоювали необхідність впровадження у судовий процес юридико-психологічних знань.

В.М.Бехтерев (1857-1927) у 1902 році надрукував статтю “Про експериментальне психологічне дослідження злочинців”, у якій пропагував комплексний підхід до вивчення злочинця з урахуванням його генеологічності, впливу виховання, середовища та особливостей генезису самої психіки.

Л.І.Петражицький (1867-1931) стверджував, що дійсно є тільки психічні процеси, а соціально історичні явища є тільки їх зовнішньою проекцією. Він був послідовником того, що емоції знаходяться в основі вчинків, поведінки людей та визначають їх діяльність. Він також був послідовником Фрейда щодо формування правових норм у суспільстві.

На сьогодні, за даними Інституту імені М.Планка (Німеччина) тільки у країнах Західної Європи нараховується більш як 5,5 тисяч психологів, які працюють у правоохоронних структурах. Разом з цим є декілька наукових центрів та академічних інститутів, які послідовно займаються проблемами юридичної психології.

В Україні центрами розвитку юридичної психології є міста Київ та Харків. Серед визначних вітчизняних вчених-дослідників з юридичної психології на сучасному етапі слід виділити: О.П.Закалюка, Е.В.Землянську, Н.П.Крейду, О.М.Морозова, О.В.Шаповалова, Ю.Н.Шиделко, С.И.Яковенко та інших.

 

ТЕМА 2: Основні проблеми правової психології.

Правова соціалізація особистості та поняття законослухняної і протиправної поведінки.

 

МЕТА: розглянути психологічні аспекти правової соціалізації особистості; процес формування ціннісно-нормативної моделі поведінки; психологічні особливості законослухняної та протиправної поведінки особистості.



 

ПЛАН


 

1. Правова психологія особистості.

2. Психологічний зміст правової соціалізації особистості.

3. Правосвідомість особистості.

4. Психологічні особливості законослухняної та протиправної поведінки особистості.

 

Основні поняття: законослухняна поведінка, інтерналізація, правова регуляція, правосвідомість, протиправна поведінка, соціалізація особистості, соціальні норми, соціальні установки.



 

1. Правова психологія особистості

 

Правова психологія – розділ юридичної психології, який вивчає психологічні особливості відображення людиною правозначимих явищ.

Правовий розвиток особистості є вираженням таких проявів як:

а) правові погляди;

б) правові відношення;

в) правові звички;

г) правові позиції;

д) правова поведінка.

Перелічені правові категорії та правова психологія середовища стримують або стимулюють кримінологічні предпосилки, які змістовно є у особистості. В свою чергу вони нейтралізуються таким фактором як соціалізація особистості, що є формуванням такої структури потреб, яка відповідає інтересам даного суспільства, оволодіння особистістю еталонними зразками та нормами поведінки конкретного соціального середовища.

Регуляція поведінки людей у відповідності з інтересами суспільства відбувається на основі соціальних норм, що є приписами загальноприйнятої форми, засобу поведінки у суспільно значущих ситуаціях.

На підставі соціальних норм відбувається розділ поведінки на нормальну (соціально адаптовану), відхиляючу (девіантну) та протиправну (злочинну або делінквентну).

Поведінка людини визначається не тільки знанням норм, але і відношенням до тих соціальних цінностей, які захищаються цими нормами.

Для того щоб поведінка мала стійку соціальну спрямованість необхідно прийняття соціальних норм до всяк денної реалізації. Вони зобов’язані трансформуватися у особистісні норми поведінки. Це відбувається за процесом так званої інтерналізації, або присвоєння соціальних норм особистістю.

 

2. Психологічний зміст правової соціалізації особистості



 

Правова соціалізація особистості – це включення в ціннісно-нормативну систему особистості тих цінностей, які охороняються правом.

Психологічно правова соціалізація особистості представлена процесом інтеріорізації-екстеріорізації відкритими у свій час Л.С.Виготським.

Під час формування особистість корегує свою поведінку на підставі вимог соціального оточення. У неї формується зазначена ціннісно-нормативна модель поведінки при якій, з початку інтеріорізуються, становляться внутрішнім здобутком ті зразки які були для індивіда зовнішніми. Потім ця модель становиться самостійною, незалежною від ситуативних впливів. Поведінка індивіда становиться зовнішніми проявом та екстеріорізує системи внутрішніх позицій.

Правова соціалізація особистості це не тільки формування правових уявлень, але потреба поважати норми права, переконання у їх справедливості та необхідності.

 

3. Правосвідомість особистості



 

Правосвідомість – це сфера суспільної, групової та індивідуальної свідомості, яка відбиває правову дійсність у формі юридичного знання, оціночних відношень до права та практиці його застосування, правових установок та ціннісних орієнтацій, регулюючих людську поведінку у юридично значущих ситуаціях. Більш вузько – це сфера свідомості людини, яка пов’язана з відтворенням право значущих явищ та відповідної регуляції поведінки.

У правосвідомості виділяють три пов’язаних між собою сторони: когнітивну, оціночну та регулятивну.

Когнітивна – це адекватне відтворення правових цінностей у свідомості індивіда.

Оціночна – проявляється у особистісном відношенні людини до правових явищ, у визначенні їх сенсу.

Регулятивна – пов’язана з контролем процесу конкретного право значущого дійства та оцінкою його результатів. Це прояв правосвідомості у дійстві.

Для забезпечення функціонування цих сторін важливу роль грають соціальні установки, які є сформованими на підставі попереднього досвіду чинниками сприйняття та оцінювання якого-небудь об’єкту визначеним образом та підготовленість діяти у відношенні до нього у відповідності з цією оцінкою. Коли ми визнаємо об’єктами правові цінності, то тоді говоримо про правові установки.

 

4. Психологічні особливості законослухняної та протиправної поведінки особистості



 

Законослухняна поведінка – поведінка соціально адаптована, яка є свідома до прийняття культурних та моральних цінностей, у якій розвинене почуття обов’язку, яка має достатній контроль та адекватна реальним умовам життя.

Протиправна поведінка – поведінка соціально не адекватна, при якій є невідповідність загальнообов’язкового характеру правових норм правовій культурі громадян та їх правосвідомості. Це суспільно небезпечне, винове та каране діяння (дійство або без дійство).

Психологічними особливостями законослухняної поведінки є аспекти правоорієнтованного характеру:

- гармонійно розвинені духовні і матеріальні потреби;

- правосвідомість;

- правові установки;

- інтереси та потреби у правомірній поведінці;

- правові мотиви.

Протиправна поведінка не має особливих психічних механізмів. Вона відрізняється від законослухняної тільки по структурі регуляції та змістовністю своєї спрямованості.

Законослухняна та протиправна поведінка детерміновані аспектами правової психології та на психологічному рівні відрізняються спонукальною силою мотивів, які є областю право орієнтованих ціннісно-нормативних понять. 

 

ТЕМА 3. Кримінальна психологія.



Психологія особистості злочинця та злочинної поведінки.

 

МЕТА: розглянути основні аспекти кримінальної психології звернувши увагу на психологічні особливості які властиві злочинцю та злочинній поведінці.



 

ПЛАН


 

1. Поняття особистості злочинця.

2. Соціально-психологічні підходи до проблеми вивчення особистості злочинця та злочинної поведінки.

3. Психологічна структура особистості злочинця.

4. Психологічні особливості неповнолітніх правопорушників.

 

Основні поняття: аномія, делінквентність, особистість злочинця, злочинна поведінка, соціальний імпритінг.



 

1. Поняття особистості злочинця

 

Виходячи з того, що особистість – це є прояв соціальної якості людини, особистість злочинця буде відбитком своєрідної соціальної якості людини, яка здійснила кримінальний вчинок. При цьому специфічна сутність особистості злочинця полягає в тому, що в особливостях його психічного складу, які виражають внутрішні передумови асоціальної поведінки, є визнані індивідуальні особливості юридично значущої поведінки.



В окремому правопорушнику не можна абсолютизувати якісь злочинні його особливості. В той же час у кожного злочинця можливо виявити загальні риси, які характерні для всіх злочинців певної категорії. Тільки в цьому вигляді можливо розглядати термін “особистість злочинця”.

Людина за своїми психічними якостями не може фатальна бути приречена до соціальної ролі злочинця. Але у кожному злочині у якості суб’єктивної сторони відбувається прояв психічних якостей особистості злочинця.

У Кримінальному Кодексі України у частині 1 ст. 18 є таке визначення злочинця: “Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність”. От же, передбачається певна особливість особистості, яка виступає суб’єктивним елементом составу злочину. Законодавець зобов’язує виявити особливості індивіда, при притягненні його до кримінальної відповідальності.

Особистість злочинця завжди була предметом пристальної уваги різних наукових дисциплін. Тому існує велика кількість науково-методологічних підходів до її проблематики. У контексті розглядаємої сторони цієї проблеми, а саме психологічної, нашу увагу ми зобов’язані зосередити на соціально-психологічних підходах та поглядах тих дослідників, які виходять саме з цих методологічних принципів.

 

2. Соціально-психологічні підходи до проблеми вивчення особистості злочинця та злочинної поведінки



 

До соціально-психологічних теорій щодо вивчення причин злочинності, злочинної поведінки та злочинців відносяться погляди вчених Габріеля Тарда (1843-1904) та Еміля Дюркгейма (1858-1917).

Г.Тард у фундаментальній праці “Закони наслідування” та “Філософія покарання” надрукованих у 1890 році стверджував, що злочинній поведінці, як і всякій іншій, люди можуть навчатися у суспільстві на підставі законів “наслідування” та “навчання”. Злочинці по Тарду є “соціальні екскременти” і юридичні підходи до них треба будувати на психологічних засадах.

Е.Дюркгейм свої кримінологічні погляди виклав у роботі “Самогубство”, надрукованій у Парижі у 1911 році. Відповідно до його поглядів на самогубство та злочини, підставами для цих явищ є відсутність “соціальної згуртованості” у суспільстві. Як що рівень соціальної згуртованості високий, то є місце низький рівень самогубств та злочинів і навпаки, як що низький, то зростають і випадки самогубства і злочинів. Поряд з цим, Дюркгейм розглядає і таку категорію як “аномію” (“anomi”), що визначається як “без нормативність”. Ця остання категорія пов’язана з соціальною дезорганізацією суспільства. Вона суттєво проявляє себе у час кризи, але може виникати і у благополучні періоди коли йдуть раптові перетворення, коли суспільство не може впливати на людину, тому що порушується соціальна регламентація та посилюється безнормативність її поведінки.

Дюркгейм прийшов до висновку, що нема дій злочинних за своєю суттю. Ці дії приймають злочинний характер у зв’язку з тип визначенням, яке надає йому “колективна свідомість”.

У контексті соціологізаторського підходу до проблеми особистості злочинця та злочинної поведінки головне місце посідають Франц Галь (1758-1828) та Чезаре Ломброзо (1835-1909).

Ф.Галь розробив френологічну (від греч. френ – ум) теорію щодо вивчення особистості злочинця, у якій намагався звести залежність між психічними явищами та зовнішніми фізичними особливостями устрою головного мозку.

Ч.Ломброзо також головну увагу зосередив на фізичних недоліках людей, стверджуючи, що злочинність за своєю природою є спадкоємна. Він виявив так звані фізичні “аномалії” або “стігми” (клеймо), що підтверджувало ідею “природженого злочинного типа”. Він стверджував, що злочинець є “атавістичним типом”, у якого спостерігається генетичний сдвиг назад, до більш ранніх форм тваринного життя.

Ломброзо виявляв такі аномалії у злочинців як дефекти та відхилення від норми в устрії ока, з кошене назад підборіддя, надмірно довгі руки, великі надбровні дуги та інше. Контрольною групою у дослідженні були італійські солдати, у яких значно менше було виявлено таких “стігм”.

Треба зауважити, що група англійських дослідників під керівництвом Чарльза Горінга у 1923 році провела дуже точне антропологічне зіставлення 3000 чоловік (у Ломброзо їх було близько 400), серед яких були ув’язнені та законослухняні громадяни (включно студенти з Оксфорду та Кембриджу) і не виявили ніяких статистичних підтверджень наявності фізичної різниці у цих групах. Було виявлене те, що злочинці мали де-кілько нижчий зріст та меншу вагу, що дало право Горінгу стверджувати – “фізичного злочинного типа” не існує.

Зиґмунд Фрейд (1856-1939) у своїй психоаналітичній теорії причини злочинної поведінки бачив у функціонуванні ід та его, а також інфантильного емоційного переживання індивіда. Кримінальна поведінка розглядається як результат конфлікту між его та супер-его. Послідовник Фрейда Соломон Аша називає цей конфлікт інтрапсихічним та уточнює, що люди з хорошо розвиненим супер-его можуть здійснювати злочинні наміри у площині “відігрівання заборонених спонукань”.

Ще ряд психоаналітиків (К.Холін, В.Мартинс) рахують, що кримінальна поведінка обумовлена так званою сублімацією. Тобто, рушійною силою поведінки особистості є інстинкти, а наші емоції та думки детерміновані інстинктивними імпульсами і злочини є проекцією незадоволення інстинктів.

У цілому, представники класичного психоаналізу висловлюють думку, що крайні форми проявлення насильства є імпульсивними прагненнями індивіда до підвищення своєї самооцінки, а акти бездумного насильства або вандалізму є демонстрація злочинцем свого зневажання до особистого супер-его або суспільним нормам.

Ярким представником біхевіориського напрямку в психологіє є Ганс Юр ген Айзенк (1916-1997). Основні положення щодо особистості злочинця викладені ним у книзі “Злочинність та особистість”.

Г.Айзенк рахує, що прогностичними признаками кримінальної поведінки є екстраверсія (Е), нейротизм (Н) та психотизм (П), причому останній найбільше корелює зі злочинністю.

Айзенк так формулює основні положення своєї теорії:

1) схильність до злочину універсальна, але у більшості вона утримується свідомістю суб’єкта;

2) свідомість є генералізований ряд умовно-рефлектовних відповідей на стимули середовища, які були вироблені у дитинстві та підлітковому віці відповідно до правил Павловського обмовлення;

3) ця “свідомість” може не достатньо бути розвиненою у індивіда, так як родина або суспільство не може створити нормальну обстановку для її розвитку, або у наслідок природженого послаблення у індивіда механізму вироблення умовних відповідей;

4) екстраверти гірше виробляють умовні рефлекси, ніж інтроверти;

5) високий нейротизм, або тривожність, посилює як екстравертивні, так і інтровертивні тенденції та стимулює (у екстраверта) або тормошить (у інтроверта) проявлення антисоціальних спонукань.

Таким чином, Айзенк до пояснення причин виникнення індивідуального злочину стоїть на позиціях інтеракціонізму, який базується на взаємодії біологічних та соціальних факторів у формуванні злочинної поведінки.

Серед вітчизняних дослідників слід виділити наступні підходи до пояснення особистості злочинця та злочинної поведінки.

По-перше це запропонований А.І.Долговой термін “криміногенна особистість”. Вона рахує, що так є можливість завжди вживати поняття “особистість злочинця” до людини, яка допускає порушення дійсних законів. Однак, це приводить до того, що людина буде розглядатися як проста функція зовнішніх сил та обставин, під впливом яких вона може здійснити злочин та стати злочинцем.

Ю.М.Антонян пропонує розглядати особистість злочинця по біофізичним признакам.

А.Р.Ратінов пропонує ціннісно-нормативний підхід до аналізу особистості злочинця та побудови його структури.

О.Б.Сахаров виходить з трьох етапного вивчення делінквента: криміналістичний аспект; кримінологічний аспект; виправний аспект.

В.Н.Кудрявцев вводе в поняття особистості злочинця демографічні, право свідомі, анти суспільні установки, що зумовлює необхідність розглядання цілого комплексу особистісних якостей .

 

3. Психологічна структура особистості злочинця



 

Генезис злочинної поведінки полягає у формуванні у індивіда стану психологічної готовності до поведінкового акту у формі суспільно небезпечних дій або без дій.

Для науково обґрунтованого висновку про те, які психологічні властивості особистості грають роль у породженні злочинної поведінки необхідно мати модель психологічної структури особистості злочинця, яка виражає основний зміст кримінальної зараженості особистості.

До психологічної структури особистості злочинця дослідники відносять: властивості потрібно-мотиваційної сфери (потреби, інтереси та інше); властивості ціннісно-нормативної сфери (погляди, ціннісні орієнтації, переконання, установки та інше); інтелектуальні властивості (рівень розумового розвитку, особливості мислення та інше); властивості, які є значимими у злочинній поведінці (знання, вміння, навички, здібності); емоційні, вольові властивості, темперамент.

Як що дивитись на психологічну структуру особистості злочинця з точки зору виконуємих нею функцій щодо породження злочинної поведінки, то вона зобов’язана включати властивості, які детермінують:

а) криміногенно значиме сприйняття тих або інших соціальних умов та ситуацій;

б) мотивацію до злочинної поведінки;

в) прийнятність злочинної мети, яка визначається кримінальним способом реалізації мотивів;

г) можливість реалізації злочинного засобу – досягнення злочинної мети.

Треба зауважити, що головним моментом у генезисі злочинної поведінки, за будь яких обставин, залишається прийняття кримінальних ціле та засобів.

 

4. Психологічні особливості неповнолітніх правопорушників



 

Більшість злочинів здійснених неповнолітніми, має вікову мотиваційну специфіку. Злочини здійснюються на підставі пустування, помилково зрозумілої романтики, пристрасті до мандрівок, прагнення до самоствердження і таке інше.

Психологічна ломка перехідного віку, не сформованість стійких нравственних позицій, висока податливість до групового впливу, імпульсивність – все це поведінкова основа підліткового віку, яку треба ураховувати в роботі з неповнолітніми.

Треба бачиті і таке, що від 60% до 70% злочинців-рецедивістів почали свою злочинну діяльність саме у підлітковому віці.

Фізіологічна перебудова організму підлітка пов’язана перш за все з загостренням уваги до статевих-сексуальних питань. При оптимальних умовах виховання вказані особливості можуть бути нейтралізовані відповідною соціально-позитивною діяльністю. При неблагополучних соціальних умовах ці особливості як би мовити “каналізують” погані звички і поведінка приймає негативну спрямованість.

Дінамізм психічної діяльності підлітка в однаковій мірі робить його податливим як в край соціально позитивних, так і в край соціально негативних впливів.

Загальновідому, що у людському житті є ряд переломних моментів. Однак, саме важким з них є етап підлітково-юнацький. Це коли людина у 14-16 років вже не дитина, але ще і не дорослий. Цей вік так званого соціального імпритінгу – підвищеної вразливості до всього того, що робить людину дорослою.

Розглядая протиправну поведінку неповнолітніх треба звернути увагу на те, що для них є характерним особий  її вид, а саме – делінквентність (від лат. “delinquens” – здійснення проступку). Це є різновидність девіантної (відхиляючої) поведінки, яка детермінована педагогічною занедбаністю, невихованістю, відсутністю культури, психічними аномаліями (ригідність, неадекватність реакцій, негнучкість поведінки, схильність до афективних реакцій).

Делінквентна поведінка в значній мірі обумовлена поганим родинним вихованням, гіперопекою дорослих, вкрай жорстоким зверненням, неблагосприятливим впливом мікро середовища та іншим.

Першим проявом цієї поведінки є пропуски занять у школі, бійки з однолітками, дрібне хуліганство, зухвальна поведінка в загальних містах, крадіжки велосипедів тощо.

Своєчасне неприпинення цих дій веде до закріплення їх у поведінкові стереотипи, які екстраполюються у антисоціальні прояви та далі в стійку протиправну поведінку.

Серед неповнолітніх правопорушників підлітків які відрізняються стійкою антисоціальною спрямованістю поведінки, на рівні статистики відмічається 10-15% від усього контингенту підлітків-злочинців.

Більш поширеною є категорія підлітків з нестабільною антисуспільною спрямованістю в поведінці. Таких підлітків нараховується від 50% до 70%.

До третьої групи належать підлітки з нестабільною суспільною спрямованістю, які однаково підвласні як позитивним, так і негативним соціальним впливам та які здійснюють злочини по недомислюванню. Їх нараховується 20-30%.

Основними засобами боротьби з підлітково-юнацькою злочинністю є не пряме втручання на підставах так званої парної педагогіки – “добрий – паганий”, а вплив на неповнолітнього через референтну для нього групу. Тому слід особливу увагу приділяти включенню юнаків та дівчат у соціальні групи позитивної спрямованості.

 

 





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал