Тема 1: комуінкативна культура педагога в системі



Скачати 375.43 Kb.

Сторінка1/4
Дата конвертації07.06.2017
Розмір375.43 Kb.
  1   2   3   4

Лекції з курсу «Комунікативна педагогіка»

Тема 1: КОМУІНКАТИВНА КУЛЬТУРА ПЕДАГОГА В СИСТЕМІ
МОРАЛЬНИХ ВІДНОСИН
Мета: збагатити майбутніх магістрів про культуру психолого- педагогічного спілкування у професійній сфері, формувати навички вирізняти стилі педагогічного спілкування та визначати їхні засоби.
Вступ
Життєдіяльність педагога безпосередньо пов'язана з культурою спілкування. Оволодіти майстерністю жити з людьми передбачає не лише знання принципів і норм гуманістичних відносин, правильне оцінювання оточення та обставин, а й уміння діяти відповідно до цих знань і принципів.
План
1.
Сутність комунікативної культури педагога.
2.
Функції психолого-педагогічного спілкування.
3.
Стилі педагогічної комунікації.
4.
Тенденції розвитку комунікативної ПЕДАГОГІКИ.
5.
Засоби виховання культури спілкування.
СУТНІСТЬ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГА
Основною характеристикою спілкування М. Каган вважає діяльність. Його розуміння ґрунтується на переконанні, що людина живе не лише для себе, а й для інших, у взаємозв'язку з якими розкривається ЇЇ сутність.
На думку О. Леонтьєва, педагогічним є професійне спілкування викладача з учнями на уроці чи поза ним (у процесі навчання та виховання), яке виконує певні педагогічні функції і спрямоване (якщо воно повноцінне та оптимальне) на психологічну оптимізацію навчальної діяльності та взаємин між педагогом і учнями, всередині учнівського колективу.
Оптимальним педагогічним спілкуванням О. Леонтьєв вважав таке, що створює найкращі умови для розвитку мотиваційної сфери учнів і творчих можливостей навчальної діяльності, забезпечує морально-емоційний клімат навчання, запобігає виникненню психологічного бар'єру та конфліктних ситуацій між учителем і учнем. Воно здатне задовольнити потреби управління соціально-психологічним, духовним розвитком учнівського колективу та уможливлює реалізацію в навчальному процесі особистісних якостей педагога.

Комунікативна культура педагога – професійне спілкування педагога з
учнями з метою оптимізації навчально-виховного процесу, яке передбачає
врахування емоційного стану, інтелекту, віку вихованців та психологічного
мікроклімату в колективі.

Комунікативна культура виявляється в різних ситуаціях та умовах.
Труднощі в комунікації, як правило, виникають тоді, коли вчитель прагне примусити учнів вступити в контакт, незважаючи на їх емоційний стан,
інтелектуальні особливості та бажання спілкуватися. Це "відштовхує" вихованців і сприймається ними як патерналізм, некоректність та нав'язливість.
Тому в намірі спілкування слід виявляти обережність, здатність осягнути налаштованість іншого на встановлення контакту, комунікативну дію.
Необхідно керуватися розсудливістю, поміркованістю, узгодженістю власної дії з урахуванням моральної свободи, права іншого, оскільки духовне спілкування
є добровільним актом.
ФУНКЦІЇ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ
Завдяки функціям ППС особистість досягає мети:
- контактна: встановлення стану двосторонньої готовності приймати та передавати повідомлення і підтримувати взаємозв'язок до завершення акту;
- інформаційна: обмін повідомленнями (описами), запитаннями та відповідями;
- спонукальна: заохочення партнера або самого себе (стимулювання та автостимулювання) до виконання певних дій;
- координаційна: взаємне орієнтування та узгодження дій, коли йдеться про спільну діяльність;
- пізнавальна: адекватне сприйняття і розуміння сенсу повідомлення, а також взаєморозуміння (намірів, установок, переживань, станів партнерів);
- емотивна: неусвідомлений "обмін емоціями" або збудження в партнері певних емоцій;
- встановлення відносин: усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків;
- впливова: зміна стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера
(намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оцінювальних критеріїв тощо).
У реальному процесі спілкування може переважати одна функція або декілька. Це залежить від змісту, який партнери вкладають у конкретний акт спілкування.
СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Вживання тих чи інших реплік засвідчує стиль педагогічного спілкування:
авторитарний, демократичний, ліберальний. У кожному з них наявні етикетні мовленнєві формули, які є зовнішніми показниками внутрішнього світу викладача. Соціальна зумовленість мовленнєвої діяльності педагога полягає в етичних вимогах до учасників педагогічної комунікації. Виховна значущість його мовлення залежить не лише від дотримання етичних формул, а й від стійкості моральних норм. Переконання, якими пройняті слова, інтонація, міміка, жести, вирази очей, поза, можна виховати лише переконанням, фальшиві інтонації педагога завжди розпізнаються.
Зіставлення існуючих класифікацій стилів педагогічного спілкування дає змогу виокремити інваріантні характеристики і диференціювати їх на:

1) діалогічний;
2) альтруїстичний;
3) конформістський;
4) пасивний;
5) маніпулятивний;
6) авторитарно-монологічний;
7) конфліктний.
Вищим рівнем організації педагогічного процесу і притаманного йому розвивального, виховувального і творчого потенціалу є діалогічний стиль спілкування з молоддю. Він забезпечує морально-психологічний контакт, який має виникати між учасниками педагогічного процесу і перетворювати їх на суб'єктів спілкування. Такий стиль сприяє подоланню різноманітних психологічних бар'єрів під час взаємодії викладача з вихованцями (вікових, соціально-психологічних, мотиваційних, пізнавальних, ціннісних тощо); трансформує традиційну для молодих індивідів позицію підкорення, підпорядковування на позицію співпраці та перетворює їх на суб'єктів власної діяльності; створює продуктивні міжособистісні взаємини студентів із наставниками, у яких органічно поєднуються діловий і особистісний аспекти спілкування, виникає цілісна соціально-психологічна структура виховного процесу.
ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНОЇ ПЕДАГОГІКИ.
Виокремлюють діалогічну та монологічну тенденції в розвитку комунікативної педагогіки.
Діалогічне спілкування орієнтоване не лише на потреби викладача, а й на
інтереси і потреби студентів; накопичення потенціалу злагоди і співпраці, свободи дискусії, передавання знань і соціальних норм як особистісно пережитого досвіду, що вимагає індивідуального осмислення; прагнення до творчості, особистісного і професійного зростання, імпровізаційність, готовність до пошуку; домінування методів і прийомів, спрямованих на організацію самостійної діяльності індивідів, прагнення до об'єктивного контролю результатів діяльності вихованців, індивідуального підходу та врахування полімотивованості їхньої поведінки; особистісну (але не статусну) рівність педагога і студентів, суб'єкт-суб'єктні стосунки між ними.
Монологічне спілкування - це спілкування, у якому виявляються егоцентризм, зосередженість на власних потребах, цілях і завданнях: потаємне маніпулювання або відверта агресивність щодо вихованців, догматичність, надособистісие транслювання норм і знань, які необхідно безумовно засвоювати і копіювати; ригідність і стереотипність методів і прийомів педагогічного впливу, домінування дисциплінарного характеру, суб'єктивізм і жорстка полярність оцінок діяльності, звужений спектр критеріїв оцінки; статусне домінування педагога, суб'єкт-об'єктні стосунки між ним і вихованцями.
ЗАСОБИ ВИХОВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ
Одним із основних засобів виховання культури спілкування є рідна мова.
Через неї здійснюється духовне становлення особистості, а також складний
процес самоусвідомлення і самоствердження. Мова забезпечує і духовно- моральне зростання, і занепад людини, ідентифікує її духовне Я.
Функція мови як джерела моралі полягає в акумулюванні розвитку, становленні душі (комплексу морально-етичних складників, морально- психологічного життя тощо). Мова тісно пов'язана із совістю, що підсилює функціональний характер внутрішнього голосу, психологічного Я. Отже, вона посилює вплив душі на психологію людини, її поведінку, усвідомлення себе як духовної істоти (аналогічну функцію мова виконує, впливаючи на совість людини). їй притаманна актуалізація, яка забезпечує формування культури моральних відносин, моральних принципів на рівні психологи.
Педагог несе відповідальність за формування людського в людині. Йому слід творити культуру моральних відносин, спілкування, незважаючи на суспільні негаразди. У цьому вчитель повинен керуватись усвідомлення свого обов'язку перед суспільством, учнями, їх батьками, перед собою як людиною, яка добровільно обрала власний шлях і всі пов'язані з ним обов'язки.
Висновки
Особливості особистості педагога, зокрема його моральна культура як
єдність моральної свідомості й поведінки, позначаються на виборі ним тих або
інших операційних засобів комунікативної діяльності.
Отже, комунікативна культура вчителя як соціально зумовлений показник його здібностей і особистого вміння спілкуватися з учнями для досягнення цілей педагогічної діяльності - поняття моральне. Його не можна зводити лише до технології спілкування, що сама опосередковується особистісними характеристиками педагога. Крім здатності до комунікації, що уможливлює обмін інформацією, вчитель - справжній майстер своєї справи - має володіти ще й перцептивними й інтерактивними здібностями, без яких неможливе розуміння партнера зі спілкування і психологічний вплив на нього.
Комунікативна культура передбачає не тільки наявність у вчителя психолого-педагогічних знань, а й всебічний розвиток і вияв його особистості.
Діяльність і спілкування - це основний шлях до розвитку своєї особистості і водночас найбільш ефективний спосіб для прищеплення учням певних особистісних якостей, набуття ними комунікативних вмінь. Адже навчання і досі, попри повсюдне використання з цією метою технічних засобів
(насамперед комп'ютерів і телебачення), визнається неможливим без виховного впливу особистості вчителя. Як показали дослідження А. В. Петровського, особистий вплив педагога ефективний тоді, коли він сам має творчий склад розуму і багату уяву, ті якості, які він хоче "транслювати" дітям.
Питання
1.
У чому сутність психолого-педагогічного спілкування? Дайте визначення.
2.
Які функції психолого-педагогічного спілкування?
3.
Які виокремлюють стилі педагогічного спілкування?
4.
Поясність основні тенденції в розвитку педагогічного спілкування.
5.
Назвіть та охарактеризуйте засоби виховання культури спілкування.

Література
1.
Васянович Г.П. Педагогічна етика: навч. посібник / Г. П. Васянович. - К.:
Академвидав, 2011. – 256 с.
2.
Васянович Г. П. Морально-правова відповідальність педагога (теоретико- методологічний аспект): монографія / Г. П. Васянович. - 2-ге вид. - Львів:
Львів, держ. фін.-екон. ін-т, 2002. - 232 с.
3.
Ващенко Г. Виховання волі і характеру: підручник для педагогів / Г.
Ващенко. - К.: Школяр, 1999. - 385 с.
4.
Зязюн І. А. Гуманістична сутність майстерності А. Макаренка-ви- хователя / і. А. Зязюн, I. Ф. Кривонос, Н. М. Тарасевич // Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук України. - 1998. - N" 1. -
С. 18-43.
5.
Зязюн І. А. Культура і культурна політика / І. А. Зязюн // Рідна школа. -
1994. - № 12. - С. 27-32.
6.
Зязюн І. А. Освіта і вчитель у контексті українського державотворення / І.
А. Зязюн // Педагогіка і психологія професійної освіти. - 1999. - № 1. - С.
12-23.
7.
Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали І реалії: наук.-метод. посіб. / І. А.
Зязюн. - К.: МАУП, 2000. - 312 с.
8.
КрасовицькиЙ М. Сучасний підхід до управління виховним процесом у школі / М. КрасовицькиЙ // Рідна школа. - 1996. - № 3. - С. 7-12.
9.
Педагогічна майстерність : підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Краму-щенко, І.
Ф. Кривонос та ін.; за ред. І. А. Зязюна. - К.: Вища шк., 1997. - 349 с.

ТЕМА 2: ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ
КОМУНІКАЦІЇ ВЧИТЕЛЯ (ВИКЛАДАЧА)


План
1.
Сутність моральних відносин педагога у професійній діяльності.
2.
Особливості педагогічної взаємодії.
3.
Взаємини в родині як «школа людяних взаємовідносин».
4.
Багатоманітність моральних відносин учителя.

Вступ
Діяльність педагога відбувається в соціальному середовищі, яке зумовлює
її тенденційність. Виявлення цієї діяльності значно залежить від характеру наявних стосунків, моральних відносин, які сформувалися і функціонують у педагогічному колективі. Водночас і сама особистість у процесі діяльності та самореалізації творить і коригує такі стосунки.

1. СУТНІСТЬ МОРАЛЬНИХ ВІДНОСИН ПЕДАГОГА У ПРОФЕСІЙНІЙ
ДІЯЛЬНОСТІ
Моральні відносини педагога - вид суспільних відносин, що е сукупністю
соціальних зв'язків і залежностей, у яких основну роль відіграє взаємодія людей
і соціальних спільнот, що грунтуються на загальноприйнятих моральних

цінностях, спрямованого на дотримання суспільного та індивідуального блага і
користі, гармонізацію умов морального прогресу.
Вони характеризуються діалектичною
єдністю об'єктивного
і суб'єктивного.
Об'єктивний аспект моральних відносин виявляється у вчинках та поведінці педагога, у яких опредмечується його моральна свідомість. Це робить педагогічні відносини такими ж реальними, як і інші суспільні відносини. У моральних знаннях, почуттях, переконаннях, волі особистості, які керують її діяльністю та реалізуються в ній, визначається суб'єктивний аспект моральних відносин.
Найспецифічніша ознака моральних відносин - опосередкування, яке налаштовує на активне формування та обов'язкову реалізацію загального сутнісного зв'язку. Воно полягає в синтезуванні компонентів учинку в єдине ціле, яке більше, ніж сума елементів, що свідчить про утворення нової якості.
Опосередкування реалізує взаємодію суспільних, колективних та
індивідуальних інтересів, прагнень тощо, гармонізує дії в різних галузях суспільної діяльності. Це проявляється, зокрема, у тому, що морально прогресивний учинок і його результат мають важливе значення в регуляції рівноваги професійних залежностей суб'єктів. Моральні відносини зумовлюють появу визначальної ланки, яка є еталоном у моральному житті.
Загальний характер моральних відносин полягає в регуляції поведінки людей у різних сферах суспільної діяльності. Зокрема, у педагогічній вони поширюються на всіх суб'єктів навчально-виховного процесу.
Опосередкована і безпосередня діяльність учителя перетворює його
на суб'єкта моральних відносин.
Ці відносини передбачають таку діяльність педагога:
- створення педагогічних та студентських, учнівських колективів, у яких реалізуються об'єктивні та суб'єктивні можливості навчання і виховання підростаючих поколінь;
- активна участь у творенні та обговоренні документів, які збагачують зміст освіти, морально вдосконалюють вихованців;
- виконання прямих функцій не лише в управлінні навчально-виховним процесом, а й у міжособистісних моральних відносинах;
- активний розвиток, збагачення морального досвіду учнів, творення нових традицій етичного змісту, участь у вдосконаленні моральних взаємин на всіх рівнях.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ
У процесі педагогічної взаємодії в студента активно розвиваються потенційні можливості, відбувається актуалізація особистості, адекватне усвідомлення себе суб'єктом взаємодії, з'являється прагнення співпрацювати з викладачем, налагоджуються доброзичливі особистісні взаємини. Учень бере активну участь у процесі виховання, оволодіває досвідом, що сприяє встановленню гуманних відносин, самостійно здійснює моральний вибір, приймає рішення і відповідає за свої вчинки, розвиває мотиваційну сферу як гуманну.

За цих умов взаємодія набуває таких особливостей, як цілеспрямованість, суб'єктивність, вірогідність, відкритість, сталість, організованість.
Цілеспрямованість взаємодії полягає в підпорядкованості розв'язанню конкретних виховних завдань, досягненні високого рівня в управлінні цим процесом.
Суб'єктивність відображає суб'єктивно-об'єктивний характер взаємозв'язків, який може бути інваріантним. У взаємодії перебувають суб'єкт - об'єкт, суб'єкт - суб'єкт, суб'єкт - колективний об'єкт тощо.
Вірогідність означає налагодженість взаємодії між суб'єктами як в навчально-виховному закладі, так і поза його межами.
Відкритість - це передусім внутрішня готовність особистості до взаємодії. Вона притаманна людині, яка щира у своїх думках і діях, не схильна до підступності, лицемірства, відчуження.
Сталість розкриває стабільність чи нестабільність виявлення взаємодії.
Організованість полягає у свідомому налагодженні взаємодії зі створенням для цього в разі потреби тимчасових чи постійних структур
(спеціальних рад, творчих груп, координаційних центрів). Різновиди і форми взаємодії передбачають багатоваріантність можливих взаємозв'язків і форм їх вираження.
У кожній конкретній ситуації взаємодії педагог має виявляти терпіння, делікатність, коректність; будувати відносини з урахуванням вікових та
індивідуальних особливостей молоді; бути уважним, чуйним, тактовним, справедливим; уміти проявляти самовладання в складних і конфліктних обставинах.
ВЗАЄМИНИ В РОДИНІ ЯК «ШКОЛА ЛЮДЯНИХ ВЗАЄМОВІДНОСИН»
Важливу роль у сучасних соціальних умовах відіграють стосунки в сім'ї.
Саме в родині формується особистість людини, її громадянська позиція, що можливо лише за умов панування у ній любові, злагоди, взаєморозуміння.
Дитина, яка виростає в таких обставинах, відчуває щастя, мир і спокій у душі, відкрита для інших, оскільки вірить у красу людських почуттів і благородство,
її оптимістичний світогляд і духовне піднесення формуються через відчуття потрібності батькам та оточенню. В. Сухомлинський зазначав, що саме в "ранньому дитинстві людина повинна пройти велику школу тонких, сердечних, людяних взаємовідносин. Ці відносини - найголовніше моральне багатство сім'ї". Найнебезпечнішою для родини, школи і суспільства він вважав ситуацію, за якої дитина страждає, виростає нещасною через відсутність віри в добро.
Розвиток сучасного суспільства зумовив значні зміни в усіх сферах життя, поглибив кризу сім'ї. Це виявилось передусім у руйнації традиційних цінностей (подружня вірність, виховна місія батьків тощо); домінуванні в моральних відносинах черствості та байдужості батьків до дітей і дітей до батьків. Статистика засвідчує злочини проти дітей (насильство, недогляд, торгівля ними).
Неблагополучними, у яких спостерігається жорстоке ставлення до дітей, є такі сім'ї:

1) де принаймні один із батьків хворіє на алкоголізм чи депресію (серед дітей, яких часто били, - у 11% випадків пиячила мати, у 46% - батько, а в 14% батько хворів на депресію);
2) у яких помер один із батьків або дитина залишилась круглою сиротою і перебуває під опікою рідних чи інших осіб, які займалися її вихованням (у сім'ях, де померла мати, 68% дітей били, а в сім'ях, де помер батько, били та сварили 63% дітей).
Саме в таких родинах поширені елементи сексуального насилля над дітьми. Особливо це характерно для сімей, у яких помер батько і мати живе з вітчимом. Західні вчені (А. Маслоу, К. Роджерс, 3. Фройд) серед чинників, що зумовлюють жорстокість стосовно дітей, виокремлюють фінансові труднощі та перенесене батьками в дитинстві жорстоке ставлення.
Отже, виховання дітей потребує стабільності в родині, оскільки вона є природним оточенням, у якому формується і розвивається особистість.
Найважливішими в досягненні виховної мети є приклад стійкого зв'язку батьків
і атмосфера любові.
Сучасна криза інституту сім'ї вимагає від педагога як суб'єкта моральних відносин позитивного впливу на найближче середовище, у якому перебувають діти. Він покликаний встановити нормальні взаємини не лише з дітьми, а й із їх батьками. Це ускладнює дегуманізація стосунків у сім'ї, яка негативно позначається на відносинах "учитель - батьки". Низька моральна культура батьків утруднює їх спілкування з педагогом, який часто потрапляє в ситуацію незаслуженого приниження батьками, а моральної підтримки від керівника закладу не отримує. Для здійснення позитивної педагогічної політики учитель має володіти витримкою, самовладанням і самоконтролем.
БАГАТОМАНІТНІСТЬ МОРАЛЬНИХ ВІДНОСИН УЧИТЕЛЯ
Педагог впливає і на рівень моральних відносин між учнями, студентами.
Незважаючи на те що відносини в системах "учень - учень", "студент - студент" формують самі учні та студенти, викладач відіграє значну роль у домінуванні в цих стосунках дружби, взаємодопомоги, обміну думками про свої успіхи і невдачі, ціннісних орієнтацій, ідеалів, інтересів і поглядів, виявленні почуттів симпатії та антипатії, віри і зневіри, любові і ненависті, здійсненні соціалізації особистості.
Нині спостерігається тенденція до дегуманізації моральних відносин в учнівських та студентських колективах. Прагматизм, еротизм, співжиття молоді до шлюбу, уживання наркотичних засобів змінюють моральні цінності, породжуючи цинізм, розбещеність, деградацію і бездуховність. Педагог за таких обставин повинен звернути особливу увагу не лише на те, щоб передати учням певну суму знань, а й подолати "агресивність" , прищепити їм високі моральні якості, віру в кращі риси людини, уміння бачити і творити добро та відрізняти його від зла, керуватись совістю, відчувати сутність справедливості, уміти співчувати.
Наукове уявлення суб'єкта про зміст моральних відносин утілюється в різних варіантах поведінки. Діапазон морального вибору педагога може бути широким і, навпаки, обмеженим зовнішніми умовами (наприклад, дегуманізованість суспільних відносин). Різноманітні якості вчителя змушують
його обрати певну позицію. Здійснюючи вибір, він має ураховувати сукупність складної нелінійної причинно-наслідкової залежності із необхідністю діючих закономірностей, які визначають її поведінку в системі моральних відносин.
Чим ширші межі та можливості вибору, тим вища соціальна активність особистості та її відповідальність за формування досконалих відносин у колективі.
Висновки
Культура спілкування визначає шанобливе і доброзичливе ставлення вчителя і учня один до одного закладає основи взаємин співпраці і взаємодопомоги. Розв'язання проблем педагогічного спілкування, пов'язаних з підвищенням його культури, можливе лише в умовах додержання принципу спілкування вчителя "від учня", що дає змогу точніше відображати його особистість, враховувати його потреби, інтереси та комунікативні можливості.
Засвоєння вчителем розглянутих принципів і засобів міжособистісної взаємодії, творче застосування їх у педагогічній діяльності є запорукою практичної дієвості його фахової підготовки, свідченням культури педагогічного спілкування, яка вимагає гармонійного поєднання суто навчальних засобів і виховних та комунікативних зусиль педагога щодо свого вихованця.
Питання:
1.
Дайте визначення моральних відносин педагога у професійній діяльності.
2.
У чому виявляються особливості педагогічної взаємодії?
3.
Чому взаємини в родині вважаю першоосновою людяних взаємовідносин? Як про це стверджує В.Сухомлинський?
4.
Які явища в родинному спілкуванні найчастіше негативно впливають на взаємини у професійній діяльності?
5.
Чому моральні відносини учителя вважаємо багатоманітними?
6.
Охарактризуйте відносини педагога в образі: офіційне Я; неофіційне Я.

Література
1.
Васянович Г.П. Педагогічна етика: навч. посібник / Г. П. Васянович. -
К.: Академвидав, 2011. – 256 с.
2.
Васянович Г. П. Морально-правова відповідальність педагога
(теоретико-методологічний аспект): монографія / Г. П. Васянович. - 2-ге вид. - Львів: Львів, держ. фін.-екон. ін-т, 2002. - 232 с.
3.
Зязюн І. А. Гуманістична сутність майстерності А. Макаренка- вихователя / і. А. Зязюн, I. Ф. Кривонос, Н. М. Тарасевич // Педагогіка і психологія. Вісник Академії педагогічних наук України. - 1998. - N" 1. -
С. 18-43.
4.
Зязюн І. А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: наук.-метод. посіб. / І. А.
Зязюн. - К.: МАУП, 2000. - 312 с.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал