Технології соціальної роботи з різними категоріями населення к. С.Іванова особливості ранньої соціальної реабілітації дітей з обмеженими можливостями



Сторінка2/4
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.64 Mb.
1   2   3   4

Андреева, Т. В. Семейная психология Текст / Т.В. Андреева. – СПб.: Речь, 2004. – 244 с.


  • Артур, Б. Дети и семейные конфликты Текст / Б. Артур, М.Кемме. – М.: Просвещение, 1999. – 113 с.
  • Борисенко, Ю.В. Психология отцовства Текст / Ю.В. Борисенко. – Москва–Обнинск: ИГ–СОЦИН, 2007. – 220 с.

  • Дементьева, И.Ф. Негативные факторы воспитания детей в неполной семье Текст / И.Ф. Дементьева // Социс. 2001. – № 11. – С. 108–113.

  • Дружинин, В.Н. Психология семьи / В.Н. Дружинин. − Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – 208 с.

  • Портнова, А.Г. Отцовство как структурно–динамический феномен Текст / А.Г. Портнова // Сибирская психология сегодня: сборник научных трудов. – Вып. 2. – Кемерово: Кузбассвузиздат, 2003. – 410 с.

  • Юрченко, І.В. Психологічні особливості внутрішньо–сімейних відносин у неповних сім’ях Текст / І.В. Юрченко // Збірник наукових праць „Соціалізація особистості в умовах системних змін: теоретичні і прикладні проблеми”. – К.: Інститут психології ім. Г. С. Костюка АПН України, 2008. – Т. Х. – Ч. 2. – С. 506–512.



    О.О.Корабельська

    А.А. Смаль

    ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО АНАЛІЗУ ПРОБЛЕМИ НАСИЛЛЯ В СІМ’Ї

    Насильство відносно жінок та дітей в сім’ї є проявом соціальної нерівності. Ця проблема вже протягом декількох десятиліть інтенсивно вивчається західними соціологами, кримінологами, психологами, лікарями. В статті аналізуються концепції, які пояснюють виникнення та існування феномену домашнього насилля.



    Ключові слова: насилля, соціальне научіння, агресія, сім’я.

    Насилие по отношению к женщинам и детям в семье является проявлением социального неравенства. Эта проблема уже на протяжении нескольких десятилетий интенсивно изучается западными социологами, криминологами, психологами, врачами. В статье анализируются концепции, объясняющие возникновение и существование феномена домашнего насилия.



    Ключевые слова: насилие, социальное научение, агрессия, семья.

    Violence against women and children in the family is a manifestation of social inequality. This problem has been extensively studied by Western sociologists, criminologists, psychologists and doctors for several decades. This article analyzes the concepts explaining the emergence and existence of the phenomenon of domestic violence.



    Keywords: violence, social learning, aggression, family.
    Постановка проблеми. Домашнє насильство має місце в тому чи іншому ступені у всіх країнах світу. Насильство є причиною страждань і позбавляє жінку можливості самореалізації. Воно має довгу історію і існує з початку появи людського роду. Жінки століттями страждали і від різних форм насильства, і від страху бути зґвалтованими. Існування насильства в сім’ї у всі часи було можливе завдяки нерівності, але одночасне насильство є основним джерелом нерівності, головною перешкодою на шляху досягнення рівних можливостей і повної участі жінок в суспільному і соціальному житті. Насильство стосовно жінок та дітей в сім’ї – це соціальна проблема, яка має тенденцію зростання; вона є найбільш розповсюдженою, але менше за все усвідомленою сферою порушення прав людини в усьому світі. В Україні проблема насилля в сім’ї набула особливу значимість в останні двадцять років, для яких характерні радикальні соціально–політичні та економічні перетворення. За даними різних досліджень близько 70% жінок зазнають різноманітних форм сімейного насильства [1].

    Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, К. Маркса, Р. Мертона, Г. Москі, У. Самнера, Н. Смелзера, А. Смолла, П. Сорокіна, О. Шпенглера, Г. Тарда, З. Фройда, Е. Фромма та ін. Проблематиці насильства як загальносоціального явища торкаються у своїх роботах вітчизняні дослідники: А.А. Гусейнов, Л.М. Герасіна, В.В. Голіна, В.Д. Губін, І.Н. Даньшин, А.К. Зайцев, А.М. Ковальов, А.П. Огурцов та ін.

    Різноманітні аспекти проблематики насильства в сім'ї розглянуті в працях зарубіжних психологів: Л. Берковіца, Е. і П. Добаш, М. Страуса, Н. Блеклока, Е. Саттерленда, соціологів: Г. Паттерсона, Р. Коллінза та ін.) і вітчизняних (А.І. Антонова, Л.І. Альперн, А.А. Бесєдіна, О.О. Кочемирівської, М.С. Мацковського, В.А. Тулякова, А.Г. Харчева, І.А. Хозраткулової, Т.В. Шипунової та ін.) дослідників.



    Мета статті – розглянути сучасні та класичні погляди на феномен домашнього насилля та механізми, завдяки яким відбувається формування насильницької поведінки.

    Виклад основного матеріалу. Об’єктом наукового аналізу сімейне насилля стало тільки у другій половині 20 ст., коли даний феномен був визнаний проблемою національного масштабу в США. До самих відомим та масштабним проектам відносять дослідження проблем насилля в сім’ї, проведене американськими соціологами М. Страусом, Р. Джеллзом і С. Стейнметцом в 1975 р. і продовжене групою спеціалістів під керівництвом М. Страуса в 1985 р. Ці вчені і до тепер продовжують залишатися одними із ведучих спеціалістів в галузі домашнього насилля.

    Серед зарубіжних соціальних психологів, наукові роботи яких безпосередньо торкаються дослідження форм проявів і усунення наслідків домашнього насилля відносять Л. Берковіца та Б. Крейхі. Труди цих авторів представляють собою найбільш повне джерело класичних знань і сучасних концепцій про природу та дослідження домашнього насилля.

    Як зазначає Родина І.В., існує три основні підходи, які групують спеціальні теорії, пояснюючі виникнення агресії в сім’ї [2]:


    • рівень індивідуальних характеристик жертв і кривдників;

    • макрорівень сімейного середовища;

    • макросоціум.

    Більшість дослідників, які займалися вивченням проблеми насилля в сім’ї в галузі соціології, кримінології та психології дійшли висновків, що діти засвоюють патерни поведінки насилля в сім’ї, а також норми і уявлення, які виправдовують насилля.

    З точки зору теорії соціального научіння саме навчання відіграє важливу роль в засвоєнні форм насильницької поведінки. Якщо діти досягають бажаних цілей, будучи агресивними зі своїми однолітками, то вони, скоріше всього, засвоюють, що агресія сприяє виконанню їх бажань. І навпаки, діти, які відкинуті своїми однолітками і в цілому частіше караються, ніж винагороджуються, більш схильні засвоювати навички про соціальної поведінки. Як зазначає О.В. Лисова, прихильники теорії соціального научення пояснює виникнення насилля в сім’ї научінням або засвоєнням насильницьких форм поведінки завдяки ряду механізмів, основними серед яких є оперантне обумовлення і класичний умовний рефлекс, моделювання і непряме научіння. Причому засвоєння насильницьких форм поведінки може відбуватися як «прямим» шляхом (наприклад, моделювання поведінки значимого іншого), так і «непрямим» шляхом через засвоєння «філософії виховання» батьків, які заохочують жорстокість або насилля. [3, 182 ].

    Огляд основних соціологічних підходів до вивчення насильства як родового поняття, а також типологій насильницьких проявів (Д. Галтунг, В. Кантор та ін.) дозволив визначити особливості дослідницьких стратегій, які відбивають це явище на різних рівнях. Індивідуально–психологічні та біолого–генетичні концепції (Ломброзо, Бенедикт, Гаррофало, Фройд, Уайт та ін.) в основному розміщують акцент на формах індивідуального насильства. Цей підхід проілюстрував певну обумовленість причинно–наслідкового механізму насильства особливостями індивідуально–психологічної та біологічної природи людини, де, власне кажучи, психічні процеси домінують у визначенні мотиваційної сфери людини. Багато концепцій, взагалі, пов’язували здійснення насильницьких дій з патологічними відхиленнями та іншими психо–соматичними змінами функцій людини (Даллі, Мінзлов, Ломброзо та ін.). Однак сучасний стан розвитку цього напрямку характеризується більшою лояльністю до урахування впливу зовнішнього середовища на можливість здійснення насильства [4].

    Теорії обумовленості насильства економічними та соціокультурними умовами вивчають “коерсивне насильство” (змушувальне) у контексті опису та пояснення масштабних соціальних процесів (К. Маркс, Р. Мертон, Т. Парсонс, Е. Клінеберг). Це спричинило появу точки зору щодо визнання протиріччя між цінностями та можливостями їх досягнення як основної причини насильства [4].

    Третім напрямком є конфліктний підхід (М. Вебер, Т. Парсонс, Г. Зіммель, В. Парето, Е. Дюркгейм, Л. Козер). Він враховує не тільки раніше вже вказані фактори, але й дозволяє концентрувати увагу на самому процесі насильства. У контексті конфліктної взаємодії насильство розглядається нами як діяльність примусового характеру, котра прямо або опосередковано порушує життєдіяльність як окремих елементів соціальної системи, так і самої системи в цілому, і характеризується специфічними формами виявів та наслідків [4].

    Більшість наукових концепцій, які пояснюють насильство в сім'ї, реалізовані в трьох основних напрямках: теорії соціально–історичної спрямованості у вивченні насильства в сім'ї (К. Маркс, Е. Фромм, М. Страус та ін.); системно–сімейні концепції (Н. Смелзер. Р. Мертон, Е. Дюркгейм, Д. Галтунг, Л. Берковіц та ін.); концепції індивідуально–психологічної обумовленості насильства в сім'ї (З. Фройд, Т. Парсонс, Е. і П. Добаш та ін.).

    Найбільш повно можливість розгляду насильства як процесу, який містить певні етапи, представляє підхід до розгляду сім’ї як системного утворення. Аналіз теорій цього підходу дозволив виділити чотири основні дослідницькі аспекти сімейного насильства. Перший аспект стосується розгляду насильства в сім'ї як такої форми комунікації, що складається з окремих соціальних актів (Т. Парсонс); другий – відбиває інтеракційний характер сімейного насильства (Г. Беккер, У. Томас, Т. Шипунова); третій свідчить про девіантний характер насильницьких дій (Н. Смелзер, Ч. Кулі, Е. Дюркгейм, Е. Сатерленд, Е. Лемерт, Е. Шур), четвертий – про конфліктологічні передумови виникнення та розвитку насильства (Г. Патерсон, А. Бандура, М. Фельдман, Дж. Тедеши, А. Здравомислов, А. Анцупов, А. Шипілов і ін.).

    Насильство як взаємодія виражається в трьох основних проявах, серед яких найбільш поширеною є поведінка, заснована на вчиненні “неявного” насильства, тобто такого, яке не усвідомлюється суб’єктом як насильницьке, у формах “педагогічного”, “соціалізаційного”, “інформаційного” примусу. Такі форми насильства пояснюють конструктивну функцію насильства в сім'ї, пов'язану із забезпеченням культурної спадкоємності [4]

    Лисова О.В. виділила наступні соціологічні теорії, які пояснюють феномен домашнього насилля: культурні теорії, теорії сімейного стресу, теорії стримування, теорія структурних середових факторів

    З позиції культурних теорій насилля в сім’ї являється результатом широко розповсюдженого в культурі соціального схвалення насилля, особливо, коли воно застосовується по відношенню до дітей і жінок. Деякі дослідники, а саме М. Вольфганг і Ф. Феракуті в рамках культурних теорій приділяє особливу увагу різним культурним нормам, представленим в рамках однієї домінуючої культури. Такий теоретичний напрямок в рамках культурних теорій отримав назва «субкультури насилля». В галузі насилля в сім’ї прихильники цієї теорії відзначають більш високу ступінь толерантності насилля серед сімей із нижчого соціально–економічного класу. З позиції цієї теорії, насилля в такій сім’ї являється культурною нормою, способом життя [5].

    В рамках теорії сімейного стресу західні дослідники розглядають дію факторів, що містяться в структурних особливостях організації самої сім’ї. Найбільш значимими з них є нерівний розподіл влади в сім’ї як між подружжям, так і між батьками та дітьми, що неминуче приводить до «боротьби статей» або боротьби за владу і, як наслідок, до насилля в сім’ї.

    Виходячи із основних положень теорії стримування, Д. Камоді и К.Уільямс головними факторами насилля в сім’ї визначають використання м’яких правових санкцій або повна їх відсутність по відношенню до особи, яка скоїла насилля в сім’ї.

    Згідно теорії структурних соціальних факторів, насилля в сім’ї частіше всього являється наслідком агресії, викликаною фрустрацією, в свою чергу являється результатом дій негативних соціальних і економічних факторів середовища. Як Дж. Хоталінг і Д. Шугарман показали в своїм дослідженні, більш високий дохід сім’ї і приналежність до більш високому соціально–економічному класу знижали ризик подружнього насилля. Соціальна підтримка виступає важливим фактором, який знижує негативний вплив соціального середовища на взаємовідносини членів сім’ї [5].

    Висновки. Особливу увагу при розгляді факторів насилля в сім’ї приділяється соціологічним та психологічним теоріям домашнього насилля, які висувають західні вчені. Визнання таких факторів, як культурні норми, особливості структури суспільства, організація сімейного життя і санкції, які використовуються в суспільстві для стримування домашнього насилля необхідні для розробки найбільш ефективних засобів боротьби з насиллям в сім’ї як в зарубіжних країнах, так і в нашій країні. Аналіз факторів, що приводить до насилля в сім’ї, забезпечує виявлення основних напрямків здійснення соціальної роботи з сім’єю, профілактики сімейних конфліктів, надання дієвої допомоги з боку держави, суспільних організацій тим, хто постраждав від насилля.

    Література:


    1. Закиров, В.М. Развод и насилие в семье – феномены семейного неблагополучия [Текст] / В.М. Закирова // Социс. – 2002. – № 12. – С. 131–133.

    2. Родина, И.В. Социальная проблематизация насилля в семье в современной России [Текст] / автореф. дисс. … докт. соц. наук; 22.00.04 / Родина Ирина Владимировна; Российский государственній социальній університет. – М.: 2007. – 40 с.

    3. Психология социальной работы [Текст] / О.В.Алексанрова, О.Н. Боголюбова, Н.Л. Васильева и др..; под. общ ред. М.А. Гулиной. – СПб.: Питер, 2004. – 351 с.

    4. Бойко, О.В. Насильство в сім’ї: соціологічний аналіз явища [Текст]: автореф. дис.. к. соц.. н.; 22.00.03 / Бойко Олександр Валерійович; Національний університет внутрішних справ. – Харків, 2003. – 32 с.

    5. Лысова, А.В. Насилие в семье: основные теоретические проблемы. Введение [Текст] / А.В. Лысова. – Владивосток: Изд–во Дальневост. ун–та, 2001. – 208 с.


    Т. П.Степченкова

    ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ПОТЕРПІЛИМ ВІД ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ

    У статті проаналізовані основні парадигми, принципи, завдання, етапи, види соціальної допомоги постраждалим від торгівлі людьми.



    Ключові слова: торгівля людьми, трафікінг, психологічна підтримка, індивідуальна робота, групова робота.

    В статье проанализированы основные парадигмы, принципы, задачи, этапы, виды социальной помощи пострадавшим от торговли людьми..



    Ключевые слова: торговля людьми, трафикинг, психологическая поддержка, индивидуальная работа, групповая работа.

    In the article the basic paradigms, principles, objectives, stages, and types of social assistance to victims of trafficking.



    Keywords: human trafficking, trafficking, psychological support, individual work and group work.
    Постановка проблеми. Зараз, на початку 21 століття для багатьох людей здається неймовірним, що проблема торгівлі людьми, зокрема жінками, може мати важливе суспільне значення. Причиною такого ставлення є те, що незважаючи на широку розповсюдженість торгівлі людьми, це явище є прихованим від очей громадськості, глибоко законспірованим. Станом на 1 червня 2009 р. від 2 до 7 млн. наших співвітчизників змушені були шукати роботу поза межами України. Згідно зі статистикою Міністерства внутрішніх справ, за останні 10 років виїхало з України 400000 жінок віком до 30 років [1].

    Проблема торгівлі людьми, протидія цьому злочину, а також організація надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми залишається актуальним питанням в Україні.



    Аналіз останніх досліджень і публікацій.

    Проблема торгівлі людьми досить широко висвітлена у матеріалах відомих правозахисних міжнародних і вітчизняних організацій а також у роботах окремих дослідників: правознавців, соціологів, психологів.

    Зокрема, питання запобігання та протидії торгівлі людьми як соціального явища висвітлені у роботах Безпальчої Р., Волкової Л., Соколовського П.Р., Залужної Т.М., Короленко І.І. та ін. [2].

    Методам практичної соціальної допомоги потерпілим від торгівлі людьми присвячені праці Сидоренко О.В., Бондаровської В.М., Нікольської В.С., Кромченко Я.І., Шевченко К.Б. та ін.

    Разом з тим, у проаналізованій літературі акцент, здебільшого, робиться на аналізі самої проблеми, її причин, тоді як практичні технології ідентифікації, реінтеграції, реабілітації, десигматизації потерпілих від торгівлі людьми потребують подальшої наукової розробки.

    Цілі статті: виявити методи практичної соціальної роботи з потерпілими віт торгівлі людьми.

    Виклад основного матеріалу.

    В Україні допомогу потерпілим від торгівлі людьми, надають як правило:



    • правоохоронні органи та судочинство;

    • соціальні служби;

    • служби охорони здоров'я;

    • недержавні організації;

    • релігійні організації.

    I державні, і недержавні організації для надання допомоги потерпілим, які пережили трафікінг, можуть створювати кризові центри для жертв торгівлі людьми, притулки та „гарячі лінії”. В Україні цим займаються недержавні та міжнародні організації, місії (діяльність яких включає надання допомоги цій категорії), соціальні служби для молоді, релігійні організації [3].

    Є дві різні парадигми надання допомоги потерпілим:

    перша – позитивістська, яка орієнтується на видимі речі, які можна довести (це те, чим займаються суд, міліція, прокуратура, лікарі);

    друга – шлях герменевтики, коли на основі спілкування визначається ступінь травматизації особи (цим шляхом надається психотерапевтична, соціальна допомога та громадська підтримка жінці, яка пережила трафікінг) [4].

    Але, незалежно від цих двох підходів, основні завдання державних і недержавних структур щодо надання допомоги потерпілим збігаються.

    Принципи надання допомоги клієнтам мають такі параметри: доступність допомоги, своєчасність надання допомоги, прийнятність допомоги, систематичність допомоги.

    Найголовніше в роботі з потерпілими – не зашкодити, додатково не травмувати. Працюючи з особами, що потрапили в ситуацію торгівлі людьми, потрібно перш за все уникати слова «жертва». Термін «жертва» є наліпкою (стигмою), що підводить особу до раз і назавжди визначеної категорії. Це може додатково травмувати людину. Тому рекомендується вживати термін «особа, потерпіла від торгівлі людьми».

    Для стану особи, потерпілої від торгівлі людьми, характерна більшість із таких ознак: низька самооцінка; виражене почуття провини; страх перед майбутнім, постійне відчуття страху; замкнутість, небажання розмовляти; неможливість контролювати свої емоції (агресія, лють, безмовність); відчуття безнадії; схильність до суїциду; у жінок – іноді ненависть до чоловіків та ін..

    Метою надання психологічної допомоги особам, які потерпілим від трудової експлуатації є повернення клієнтів на той рівень функціонування, який був у них до потрапляння в трудове рабство.

    Психологічна підтримка має бути спрямованою на вивільнення внутрішньо–особистісних резервів клієнтів і використання ними потенційних можливостей власного організму, що є необхідною умовою адаптації і відновлення психоемоційного стану та фізичного здоров’я після повернення з трудового рабства.

    Задачі психологічної допомоги наступні:


    • зменшення ступеню прояву і інтенсивності наслідків психологічної травми та стресу;

    • допомога клієнтам в усвідомленні того, що відбувалося і відбувається насправді;

    • допомога клієнтам в усвідомленні і збереженні їх особистісних меж;

    • допомога клієнтам у формуванні навички брати на себе повну відповідальність за власні дії.

    Психологічна допомога жертвам торгівлі людьми включає наступні етапи:

    1. Встановлення довіри.

    2. Формування мотивації до отримання психологічної підтримки

    із одночасною самостійною внутрішньою роботою над собою.

    3. Укладання контракту.

    4. Визначення психоемоційного стану клієнта (ки) на момент початку отримання психологічної допомоги.

    5. Психологічна підтримка, спрямована на подолання наслідків шоку, психологічної травми, хронічного стресу.

    6. Дослідження причин стигматизації:



    • аналіз історії життя клієнта (ки) і травм розвитку;

    • усвідомлення переносу стереотипів поведінки з сім’ї в соціум (трикутник Карпмана);

    • диференціація конфліктних прагнень в сфері внутрішньоособистісного простору (наприклад, прагнення до матеріальної забезпеченості за рахунок завдання шкоди власному здоров’ю);

    • усвідомлення вторинної користі від стигматизації;

    • дослідження механізмів психологічного захисту.

    7. Зміна звичних неконструктивних стереотипів взаємодії у сім’ї та соціальному оточенні:

    • зміна життєвих пріоритетів: підвищення значимості головних життєвих цілей і зниження актуальності дрібних побутових проблем;

    • вироблення усвідомленого ставлення до ризику.

    Види психологічної допомоги:

    За тривалістю та задачам психотерапії: короткочасна і довготривала.

    За формою: групова та індивідуальна [5].

    Індивідуальна робота має проводитися для клієнтів, які схильні приховувати від оточуючих власні труднощі, категорично відмовляючись працювати в групі, а також для тих, хто не здатний брати участь у груповій дискусії, оскільки знаходиться в стані гострого шоку. Доволі часто після індивідуального консультування клієнту (ці) пропонується групова робота для «зміцнення» навичок конструктивного спілкування і впевненості в собі.

    За цілями психотерапії: інформуюча та орієнтовна (спрямована на надання необхідної інформації по запиту клієнта); особистісно–підтримуюча (допомога в стабілізації особистості і зміцненні її захистів); особистісно–змінююча (гармонізація особистості через усвідомлення та вирішення внутрішніх конфліктів).

    За концепцією: когнітивна, біхевіоральна, гештальт–терапія, аналітична, НЛП, психодрама, арттерапія. Специфічні методи для зменшення тривоги: релаксація, глибоке дихання, десенсибілізація, ДПДГ тощо [6].



    Висновки. На сьогодні немає відпрацьованих ефективних механізмів захисту від торговців людьми. Опитування населення показують недостатність знань про реальні умови життя за кордоном, про ризик нелегальної міграції та працевлаштування. Тому насамперед потрібно займатися профілактичною просвітницькою роботою серед потенційних жертв торгівлі людьми, насамперед дівчат та жінок.

    Для надання допомоги потерпілим від торгівлі людьми необхідно мінімізувати проблеми, з якими стикаються потерпілі, коли повертаються додому, а саме: ризик бути відкинутими своїми сім'ями або оточенням, неможливість знайти роботу, перетворення на ізгоїв суспільства, переслідування, репресії та покарання з боку злочинців та/ або державних органів; надавати ефективну, негайну та конфіденційну інформаційну, медичну, юридичну, соціальну та психологічну допомогу потерпілим, інформацію, де можна отримати ці послуги; створити мережу закладів, які надають допомогу потерпілим від торгівлі людьми, в першу чергу кризових центрів для жінок чи спеціальних кризових центрів саме для постраждалих від трафікінга.




    Поділіться з Вашими друзьями:
  • 1   2   3   4


    База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
    звернутися до адміністрації

    войти | регистрация
        Головна сторінка


    загрузить материал