Театральна культура ХХ ст



Скачати 119.34 Kb.
Дата конвертації03.03.2017
Розмір119.34 Kb.
ТипУрок


Ашуркіна І.П.,

вчитель художньої культури

Терешківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Урок художньої культури.10 клас

Тема: Театральна культура ХХ ст.

Мета уроку: охарактеризувати особливості розвитку культури України ХХ ст.,познайомити учнів із творчістю провідних режисерів та акторів українського театру; продемонструвати відмінності сучасного драматичного, музичного та лялькового театрів; розвивати в учнів уміння аналізувати та систематизувати матеріал, робити висновок, удосконалювати навички роботи з джерелами знань, давати характеристику діячам культури; сприяти патріотичному вихованню учнів, а також виховувати в них естетичні смаки та уподобання, любов до мистецтва театру.

Обладнання: Мультимедійний комплекс,

Тип уроку: Комбінований (із використанням елементів дослідження).

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Прийом “Гарний настрій” - Побажання творчості, гарного настрою.



ІІ. Актуалізація опорних знань

- Яке значення мало заснування стаціонарного українського театру?

- Чому українських театральних діячів другої половини ХІХ століття прийнято називати корифеями?

- Назвіть представників театру корифеїв.

- Де і коли було створено перший український стаціонарний театр?

-Чим відрізнявся репертуар театру корифеїв від репертуару стаціонарного театру?



IІІ. Завдання уроку.

1. Протягом уроку ви повинні скласти план вивчення нової теми, а також за допомогою сигнальних знаків показати на карті міста, де розташовані театри про які ми будемо говорити на уроці.



ІV. Мотивація навчальної діяльності

На початку ХХ ст. театральна культура України з одного боку продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХІХ ст., а з іншого – відбувся активний пошук нових форм, розширюються тематичні обрії театру. Таке всебічне оновлення зумовлювалося не лише потребами часу,а тенденціями світового театрального мистецтва, в якому на зміну «театру відтворення життя» прийшов «театр перетворення життя»



V. Вивчення нового матеріалу.

Учитель

І тільки відкривається завіса.

Як озивається схвильовано душа.

Театр для тих, у кого серце,

Де поєдналися і радість, і журба.

Якось непомітно, але впевнено і назавжди увійшов у наше життя театр. Можливо, скаже хтось, що в добу інтернету ним нікого не здивуєш. Та сьогодні ми переконаємося, що театр є прекрасним, талановитим і вічним.

Отже, перша дія нашої театральної вистави має назву «Театральна культура: традиції та новаторство»

На початку XXcт. на українських теренах триває діяльність драматургів-корифеїв М.Кропивницького, М.Старицького, І.Карпенка-Карого, об’єднаних спільністю естетичних засад. Поширює українську класику театр М.Садовськаго у Києві, багато гастролює театр товариства «Руська бесіда». На сценах цих театрів продовжує саяти артистична зірка М.Заньковецької. Поступово українська драматургія суттєво збагачується новими творами Лесі Українки, В.Винниченка, Г.Хоткевича.

Новаторський етап розвитку українського театрального мистецтва у першій половині ХХ ст. насамперед пов’язаний із діяльністю Леся Курбаса.
Клас отримав випереджувальне домашнє завдання

Виступи учнів із доповідями, підготовленими в групах

Група 1 «Біографи та знавці творчості Леся Курбаса»

1 учень. Лесь Курбас — непересічна особистість

Лесь Ку́рбас — український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народився 25 лютого 1887 року в місті Самбір (тепер Львівської області) у родині акторів галицького театру Степана та Ванди Курбасів (за сценою Яновичі). Батько його, хоча й був мандрівним українським актором, проте і в бідності своїй прагнув дати Олександрові гарну освіту. Навчався у Тернопільській гімназії, у Віденському та Львівському університетах. Тому цілком природно, що Лесь увібрав у себе все те, що могла дати йому європейська культура. Вже тоді Курбас мріяв працювати на Наддніпрянській Україні, де існував сильний демократичний театр Садовського (Київ) і де поруч була висока театральна культура. 1916 року його мрія здійснилась, він вступає до цього театру. Акторська творчість Курбаса в театрі Миколи Садовського обіцяла розвинутися, але сталося так, що він приніс свій акторський талант у жертву режисерському. Головна увага й енергія молодого митця були скеровані на організацію студії молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Назва «Молодий театр» з’явилася вже влітку 1917 року. Молодий театр — це театр пошуків нових форм втілення сучасної та класичної драматургії. З цього театру взяли початок кілька українських театрів.

Влітку 1920-го Лесь Курбас зібрав своїх кращих акторів, хто добровільно приєднався з Київського театру ім Шевченка, і під назвою «Кийдрамте» (Київський драматичний театр) трупа почала своє турне по містах Київщини. Спочатку осіли у Білій Церкві, потім в Умані.

Учень 2. Лесь Курбас і «березільці»

У 1922 р. Лесь Курбас створив театр «Березіль», на основі якого згодом виник Харківський академічний український драматичний театр імені Т.Шевченка.

У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п’єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п’єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові. Кульмінація здобутків Курбаса пов’язана з драматургом Миколою Кулішем і художником Вадимом Меллером . Театр став справжньою творчою лабораторією митця на шляху пошуків нових засобів сценічного вираження, суголосних європейському театру. Не випадково макети театрального об’єднання «Березіль» отримали золоту медаль на Всесвітній театральній виставці у Парижі в 1925р.

П’єса М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», на жаль, не знайшла розуміння у критики. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в «похмурості», викривленні оптимістичної радянської дійсності. Багато чого з творчих пошуків Курбаса не розумілося широкими масами глядачів. Це стосується і його вистави «Маклена Граса», яка досягає справжньої філософської глибини. Але незважаючи на несприятливу для творчості атмосферу нерозуміння, недоброзичливості, Лесь Курбас не занепадав духом, він до останньої можливості вів боротьбу з поширеними у той час тенденціями спрощенства, вульгаризації мистецтва. Опоненти ж щонайменшу невдачу Л. Курбаса завжди розцінювали як цілковитий провал театру. Можливо, саме тому, що режисер не відступив, не поступився своїми переконаннями, його було наклепницьки обмовлено, звільнено з посади керівника «Березолю» і заарештовано у Москві, де він кілька місяців працював у Соломона Михайловича Михоелса в Московському державному єврейському театрі на Малій Бронній. Згодом заарештовано і вислано на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Медвежу Гору, потім його відправили на Соловки. 3 листопада 1937 року після повторного суду його було розстріляно в урочищі Сандармох, а 1957 року посмертно реабілітовано.

1989 року на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль».



Коментар учителя

Людину стратили в системі ГУЛАГу за сфальсифікованою з початку й до кінця справою. Сьогодні Україні повертається чесне ім’я талановитого режисера, фундатора українського професійного театру Леся Курбаса. Нинішні колеги, громадськість України сприяє цьому. 1989 р. на фасаді Харківського державного академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка було встановлено меморіальну дошку в пам’ять про Леся Курбаса, а «Мала сцена» театру знову отримала назву «Березіль ».

У лютому 1994 р. на Харківщині відбулося театральне свято- фестиваль «Інтер-березіль», на якому були присутні представники Німеччини, Іспанії, Угорщини, Австрії, Франції, країн Прибалтики, Росії, Польщі, Ізраїлю. У Києві проходить міжнародний театральний фестиваль «Мистецьке Березілля», присвячений пам’яті Леся Курбаса.

Справою всього свого життя вважав Лесь Курбас театр. Наші сучасні театри, які увінчали себе світовою славою,— це Київські театри імені Івана Франка та Лесі Українки, Львівський театр імені Марії Заньковецької, Закарпатський обласний музично- драматичний театр та низка інших театрів країни з гідністю продовжують справу, розпочату Лесем Курбасом на зорі XX ст.


Учитель

Друга дія нашої вистави під назвою «Розвиток театру з кінця 1930-х - до кінця 1960-х рр.»



Робота з підручником у групах.

Бесіда

-Які зміни відбулися в театрі в період панування соціалістичного реалізму?

-Хто з драматургів панував на радянській сцені?

-Назвіть представників нової генерації української інтелігенції, яка шукала шляхи до національних джерел та щиро прагнула до встановлення істини у вітчизняній історії


Учитель

Третя дія театральної вистави під назвою «Час чекань та змін»

1980 – 1990-ті рр. –це час шукань і змін в організації театрального мистецтва. Саме межа 80 – 90-х рр. позначилася в історії національного театру надактивним студійним рухом, появою нових „малих” сцен, експериментальних і камерних театрів, театрів на засадах антрепризи, що послужило основою для мобільності театрального мистецтва й, водночас, відбило прагнення театральних колективів віднайти „свого” глядача. Зорієнтованістю на „власну” аудиторію була відзначена велика кількість нових колективів, заснованих у 1990-ті рр.: театр „Колесо” , театр-салон „Сузір’я” , Київський театр пластичної драми на Печерську, театр-студія „Театральний клуб” (Київ, засновник – режисер О. Ліпцин), Центр сучасного мистецтва „Дах”, який за задумом його фундатора – режисера Владислава Троїцького, створений як „готель мистецтв”, вільний від кон’юнктури. Тяжіння до експресивності, певної містеріальності відзначало театр у Коломії, створений за ініціативою Д. Чеборака. Своєрідним „майданчиком” для експериментів молодих митців у I пол. 90-х рр. став театр „Березіль” у Харкові .

Для того, щоб трохи відпочити, а також долучитися безпосередньо до предмету нашої бесіди ми пропонуємо вашій увазі інсценізацію уривку з п’єси М.Куліша «Мина Мазайло»


Творча група 2 . «Довідкове бюро»

Учень 1. У другій половині XX ст. в Україні утворилася мережа державних театрів, чотири з яких мають статус національних: Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, Національний академічний театр ім. М.Заньковецької, Національна опера України імені Тараса Шевченка та Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки.

У 1987–2001 роках Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка театр очолював Сергій Данченко. У цей час в акторському складі працюють Богдан Ступка, Богдан Бенюк, Анатолій Хостікоєв, Наталя Сумська, Лариса Кадирова, Лесь Задніпровський та багато інших.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року театру надано статусу Національного. З кінця 2001 до 2012 року театр очолював Герой та народний артист України Богдан Ступка. 25 липня 2012 за наказом Міністерства культури України виконувачем обов'язків художнього керівника театру призначено Станіслава Мойсеєва.

Учень 2. Національний академічний театр ім. М.Заньковецької. Трупа театру імені Марії Заньковецької була утворена, як Український національний театр у 1917 році за наказом Михайла Грушевського, президента Центральної Ради. Це перший Національний театр України. Колектив було утворено на основі Народного театру під керування Панаса Саксаганського. Очолили його Олександр Корольчук та Борис Романицький, учень великої артистки Марії Заньковецької, котра на той час вже була живою легендою і опікувалася молодим театром, його життям та проблемами. На постановки запрошували найвидатніших режисерів Леся Курбаса, Олександра Захарова. У 1923 році, на відзнаку 40-річчя сценічної діяльності Марії Заньковецької театрові присвоєно її ім’я. Згодом театр переїхав у Запоріжжя, і потім аж у Львів.

В січні 2002 року театр одержав статус Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

Зараз театр має досить великий репертуар, який постійно поновлюється новими виставами, серед працівників театру є багато Народних і Заслужених артистів України. Художнім керівником театру є Федір Стригун.

Вистави останнього десятиліття: “Гайдамаки” за Т.Шевченком, “Безталанна” І.Карпенка-Карого, “Маруся Чурай” Л.Костенко, “Павло Полуботок” К.Буревія, “Ромео і Джульєтта” та “Гамлет” В.Шекспіра, “Наталка-Полтавка” І.Котляревського, “Ідіот” Ф.Достоєвського, трилогія “Мазепа” Б.Лепкого, “Коханий нелюб” Я.Стельмаха.


Учень3. Національна опера України імені Тараса Шевченка. Починаючи з 1992 незмінним генеральним директором Національної опери є Петро Чуприна, визнаний фахівець в галузі сучасного оперно-балетного мистецтва

З 1992 по 2000 рік балетну трупу Національної опери України очолював Анатолій Шекера (1935–2000), з ім'ям якого пов'язані досягнення українського балету останніх трьох десятиліть ХХ століття. Окрім класичних вистав — «Лебедине озеро» і «Лускунчик» Петра Чайковського — він здійснив постановки багатьох сучасних творів, зокрема, «Спартака» Арама Хачатуряна, «Ольги» Євгена Станковича, «Легенди про любов» Аріфа Мелікова. Його постановка балету «Ромео і Джульєтта», здійснена 1971 року, вже понад 40 років не сходить зі сцени. Вистава була показана в багатьох країнах і відзначена медаллю ЮНЕСКО як найкраща інтерпретація прокоф'євського твору.

Чимало артистів київської опери успішно ведуть артистичну діяльність за кордоном. Зокрема в кращих театрах Європи і світу співають Анатолій Кочерга, Людмила Монастирська, Вікторія Лук'янець, Володимир Гришко, Михайло Дідик, Дмитро Попов, Ольга Микитенко, Оксана Дика, Євген Орлов, Ірина Дворовенко впродовж багатьох років була солісткою Aмериканського театру балету (АBT), Іван Путров — балетної трупи театру «Ковент Гарден». Олексій Ратманський очолював Датську Королівську хореографічну трупу, згодом — балетну трупу Большого театру Росії, а з 2009 року — хореограф Американського театру балету.

Театр гастролював в Німеччині, Франції, Швейцарії, Канаді, США, Мексиці, Данії, Іспанії, Італії, Японії, Австралії, Греції, Бразилії, Естонії, Польщї, Китаї, Угорщині, Австрії, Голландії, Бельгії, Португалії, Туреччині, Омані, ін.

З 4 квітня 2011 року художнім керівником призначено композитора Мирослава Скорика

Учень 4. Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької розташований у центрі Львова. У 2000 році театр святкував 100-річний ювілей. Було вирішено, що Указ про присвоєння театру імені Івана Франка «втратив чинність» і присвоїти театру імені Соломії Крушельницької. 5 жовтня 2005 р. у дзеркальному залі перед працівниками театру Президент України Віктор Ющенко, відзначаючи великі заслуги всього колективу, високий виконавський рівень солістів, хору та оркестру оголосив про присвоєння театру статусу Національного.

Світовими прем'єрами були постановки балету «Поверення Баттерфляй» та опери «Мойсей» Мирослава Скорика, що відбулася у дні візиту Папи Івана Павла ІІ до України у 2001 році.

У квітні 2006 року відбулося перше виконання європейської опери у мусульманському світі: трупа Львівського оперного театру під керуванням головного диригента Михайла Дутчака виконала оперу Джузеппе Верді «Травіата» у Катарі.

У 2009 році Львівський націнальний академічний театр опери та балету став членом асоціації «Опера Європа».



Учень 5. Театр ляльок — це театральне видовище, в якому діють ляльки (можуть варіюватися за розмірами і формами, наприклад, бути об'ємними або пласкими), що рухаються за допомогою акторів. Здебільшого актори, які керують ляльками, сховані або замасковані від глядача, однак останнім часом набув поширення театр ляльок «вживу» — коли глядачі здатні побачити, як відбувається процес керування ляльками.

В нашому місті також є театр ляльок.

Від 2002 року на посаді директора Полтавського обласного театру ляльок Ірина Чернікова.

В 2009 театрові присвоєно статус академічного, відтоді офіційна назва закладу — Полтавський академічний обласний театр ляльок.

У 2000-ні роки репертуар Полтавського обласного театру ляльок поповнився такими виставами як: «Різдвяна Ніч», «Тигреня Петрик», «Крила для Дюймовочки», «Русалонька», «Лісова пісня», «Антигона», «Пан Коцький». Театр постійно бере участь у гастролях, театральних заходах, фестивалях. З гастролями Полтавський обласний театр ляльок виїздив до Сербії, Білорусі, Росії, Німеччині, Китаю, Польщі, Литви, Туреччини, Тунісу.
VІ. Підсумок уроку

Метод уявний мікрофон»



Бесіда

- Які періоди розвитку театрального мистецтва можна визначити у XX ст.?

- Які ідеї втілювалися Лесем Курбасом в українському театральному мистецтві?

- Поміркуйте, за які досягнення ім’я Л.Курбаса увійшло до Золотої книги видатних європейців у Відні.

- Назвіть популярні жанри театральної діяльності сучасної України?

VІІ. Рефлексія


  • Що нового я дізнався на уроці?

  • Чи корисний він був для мене?

Прийом “Зворотне оцінювання”. Учні ставлять оцінку вчителеві:

1. Я ставлю…, оскільки довідався …



2. Я ставлю…, оскільки не довідався… (уміння розмірковувати, аргументувати свою позицію, аналізувати матеріал, що вивчався протягом уроку).

Виставлення оцінок

VІІІ. Домашнє завдання

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал