Татарчук ірина Романівна Теоретико-емпіричне обґрунтування соціально-психологічного портрета студента



Pdf просмотр
Сторінка5/7
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7

Висновки до Розділу II

Ціннісні орієнтації людини органічно пов'язані із проблемами людини і виступають в якості головного компоненту детермінації її поведінки.
Ціннісні орієнтації - це елементи мотиваційної структури особистості, на підставі яких відбувається вибір тих чи інших соціальних установок як цілей або мотивів конкретної діяльності. Ціннісні орієнтації особистості формуються під впливом пануючої в суспільстві системи цінностей, яка змінюється з розвитком історії. Події останніх десятиліть вплинули на систему ціннісних орієнтацій пострадянського суспільства і відповідно на життєві орієнтири студентської молоді, в середовищі якої набувають все більш актуального значення матеріальні цінності (матеріальний добробут,

72
успіх у житті, прагматизм, високий заробіток, престижна робота, закордонні поїздки тощо). На превеликий жаль, втрачають певне значення в житті сучасної студентської молоді деякі духовні орієнтації і цінності. Студенти менше цікавляться політикою, суспільно-політичним життям, далеко не всі люблять читати, відвідувати культурно-мистецькі заклади, займатися спортом, художньою самодіяльністю, мистецтвом, творчістю. Відбувається деформація і етичних ціннісних орієнтацій, виправдовується порушення заповідей типу "не вкради", "не бажай..." і т. д. Зміни у ціннісних орієнтаціях молоді (часто не на користь високих суспільних ідеалів) вимагають перегляду всієї системи виховної роботи у вищій школі, пошук і впровадження нових форм і методів роботи із студентською молоддю з метою підготовки і виховання студентів не лише високими професіоналами своєї справи, а справжніми гуманістами, Людьми з великої літери.
















73

Розділ 3. Соціально-психологічні портрети майбутніх соціальних
працівників (на прикладі студентів спеціальності «Соціальна робота»)

3.1. Узагальнений соціальний-психологічний портрет ефективного
соціального працівника.

Поряд із традиційними педагогічними завданнями (навчання, виховання, допомога процесу розвитку, оцінка, робота з батьками тощо) актуалізуються такі професійні функції, як прогнозування, проектування й організація змістовної та процесуальної сторін освіти й соціокультурного середовища. Головною метою освіти є підготовка кваліфікованого фахівця відповідного рівня й профілю, конкурентоспроможного на ринку праці, компетентного, відповідального, знавця своєї професії та орієнтованого в суміжних галузях діяльності, готового до постійного професійного росту, соціальної й професійної мобільності, соціально адаптованого та соціально активного. Соціальна активність особистості, будучи системною якістю у структурі конкурентоспроможності майбутнього спеціаліста, через призму
єдності внутрішнього і зовнішнього, особистісного і суспільного являє собою філософський, соціальний і психолого-педагогічний феномен і виражається в таких референтах: ціннісні орієнтації, індивідуальних соціальний потенціал та його професійно значущі складові, групова об‘єднаність у комплексі показників спільності міжособистісних взаємин, психологічнго настрою.
Виховна система повинна бути зорієнтована на підготовку студента до життя й професійної діяльності в будь-яких соціокультурних умовах соціальної
(освітньої) системи. Сучасна підготовка майбутніх соціальних працівників має бути соціально-інтегрованою, відкритою, складною системою, яка повинна забезпечувати саморозвиток і самовідтворення на соціально- політичному, соціально-економічному, соціально-адаптивному і соціально- цивілізованому рівнях.

74

Весь навчально-виховний процес у вищій школі спрямований на підготовку висококваліфікованого, всебічно розвиненого, конкурентоспроможного, соціально-активного спеціаліста. Досягення цієї мети неможливе без цілеспрямованої виховної роботи. У зв‘язку з цим базовими компонентами формування особистості студентів – майбутніх соціальних працівників у педагогічному процесі ВНЗ є:
1.
Виховання вільної особистості: високий рівень самосвідомості, громадянськість, почуття власної гідності, самоповага, самодисципліна, чесність, орієнтування в духовних цінностях життя, самостійність у прийнятті рішень і відповідальність, вільний вибір змісту життєдіяльності;
2.
Виховання гуманної особистості: милосердя, доброта, здатність до співчуття, альтруїзм, терпимість, доброзичливість, скромність, прагнення до миру, добросусідству, розуміння цінності людського життя;
3.
Виховання духовної особистості: потреба в пізнанні й самопізнанні, у класі, рефлексії, спілкуванні, пошуку смислу життя, автономія внутрішнього світу, цілісність;
4.
Виховання творчої особистості: розвиток здібностей, потреба в науковій діяльності, знання, уміння, навички, інтелект, інтуїція, життєтворчість;
5.
Виховання практичної особистості: знання основ економіки, працелюбство, господарність, володіння іноземними мовами, знання народних, релігійних звичаїв і традицій, здоровий спосіб життя, фізичне загартування, естетичний смак, гарні манери;
6.
Виховання високопрофесійної особистості: ерудиція, компетентність, підприємливість, конкурентоспроможність, управлінські якості, комунікабельність, здатність до творчого професійного мислення, соціальна активність тощо.
Тобто завдання стоїть виховати не просто соціально активну особистість, а й гармонійного громадянина своєї держави.

75

Варто сказати і про практичний інтелектуальний розвиток, до структури якого входять такі важливі для сучасного спеціаліста (психологі, педагога, соціального працівника) якості, як: підприємливість, яка проявляється в тому, що в складній ситуації людина здатна знаходити кілька рішень для розв‘язання проблеми, тобто вміння з будь-якої ситуації знайти вихід; економність: людина, яка володіє цією якістю, здатна знайти спосіб дії, який у заданій ситуації з найменшими затратами дасть потрібний результат; передбачуваність, що проявляється в умінні зазирати далеко вперед, щоб передбачити наслідки тих чи інших рішень і вчинків, тобто визначати їх результат і оцінювати, чого вони варті; уміння оперативно вирішувати поставлені завдання – це динамічна характеристика практичного
інтелекту, що проявляється в кількості часу, який проходить з моменту виникнення завдання до його практичного розв‘язання [37].
Система підготовки майбутнього спеціаліста у ВНЗ побудована так, що кожен студент ґрунтовно вивчає себе як особистість. При цьому усвідомлює не тільки професійно значущі якості, але й формує певне само ставлення, картину свого психодуховного світу. Крім того, він оперує почуттями власного задоволення чи невдоволення своєю працею (емпатійний та рефлексивний компоненти профдіяльності), емоційно переживає відповідність реального образу Я ідеальному, а головне – ідентифікує себе у ролі професійного психолога чи соціального працівника певної кваліфікації та життєвого успіху. Так з роками навчання формується професійна самосвідомість, котра передбачає усвідомлення себе у системах: а) професійної діяльності, б) щирого та відкритого спілкування із суб‘єктним довкіллям і в) полідіалогічного наповнення свого внутрішнього світу. При цьому важливе значення мають зміст мотивів профдіяльності, особливості функціонування ціннісно-нормативної сфери, вплив світоглядних орієнтирів на ситуативний перебіг мисле діяльності, глибина суб‘єктного спричинення ліній і форм поведінки особистості, нарешті сув‘язь її установок, переконань

76

і професійних домагань, повнота її суспільної значущості та альтруїстичної користі [62].
Професія соціального працівника, як відомо, відноситься до сфери
«людини-людина», а поняття про справжнього професіонала змістовно розглядається як покликання, пов‘язане з успішною, ефективною і продуктивною діяльністю, що формується у єдності його стилю життя
,професійного довкілля, самоосвіти і психокультури Я. Акмеологічний підхід вбачає у сформованості ціннісно-смислового компонента особистості головну складову професіоналізму, від якої причинно залежні інші (погляди, установки, зання, переконання, домагання тощо). Це має враховувати узагальнений ціннісно-орієнтаційний портрет
(ЦОП) ефективного соціального працівника чи психолога. Діагностика його аксіопсихологічних особливостей повинна охоплювати принаймні чотири процедури: 1) вивчення особистісної спрямованості, яка виявляє цінніну систему та
ієрархію ціннісних орієнтацій особистості; 2) розпізнавання процесів і рівнів
її психодуховного розвитку, що у взаємодоповненні вказують на повноту сформованості ціннісно-смислової сфери, визначають спрямованість і вмотивованість професійної діяльності; 3) дослідження її життєвих цілей, рівнів свідомості і самосвідомості в контексті обстоювання смисложиттєвих орієнтацій та зреалізування конкретного ланцюга вчинкових дій і програм професійного сходження загалом; 4) післядійове переосмислення здійснених поведінкових актів і фахових діянь за певними канонами і морально- етичними критеріями [76].
Термін «ефективний спеціаліст» першочергово виник у західній доктрині для позначення найбільш значущих властивостей і рис фахівця певного професійного амплуа, які системно поєднуються у його суб‘єктивній картині світу як в особистості задля оптимальної соціальної або ділової самореалізації. У підсумку в структурній організації діяльності практичного психолога або соціального працівника здебільшого виокремлюють

77
мотиваційну, когнітивну, операційну, комунікативну та рефлексивну складові [77].
Критеріями ефективної реалізації особистістю психолога чи соціального працівника власного аксіосферного потенціалу у взаємозв‘язку з його фаховим становленням є: а) професійна спрямованість (адекватність і повнота уявлень про обрану професію, ступінь усвідомлення, стійкість і чіткість професійних цілей, узгодженість життєвих і кар‘єрних намірів); б) соціальна активність (уміння долучатись до нових соціальних груп, здатність до адекватної оцінки повсякденних ситуацій, високий рівень загальної життєдіяльності, потреба в само актуалізації, соціально- психологічна грамотність); в) особистісна саморегуляційність (розвиненість процесів рефлексії, толерантне ставлення до труднощів і здатність їх успішно долати, мобільність застосування на практиці здібностей і вмінь, відповідальність як внутрішній стрижень регуляції поведінки); г) ціннісна зорієнтованість (ціннісно-смислове ставлення до світу, здатність вільно визначатись у вітакультурному просторі вартостей, світогляд, який ґрунтується на духовних ідеалах); д) соціально-рольова компетентність (виконання широкого діапазону соціальних функцій, ролей і статусів, активний характер і цілісність соціокультурних позицій).
Водночас є підстави висновувати, що у справді ефективного фахівця особистісне і професійне самовизначення постають у неподільній діалектичній єдності, а тому він не тільки грамотний працівник, а й внутрішньо згармонізована особистість з широким спектром морально- етичних, суспільно значущих, ціннісних пріоритетів. При чому його ціннісно-смислова сфера характеризується відносною незмінністю упродовж певного часу, що забезпечує психологічну стійкість особи стосовно будь-

78
яких негативних зовнішніх впливів, взаємоузгоджує самоорганізацію потребово-мотиваційних, когнітивних та емоційно-вольових характеристик, структур свідомості і самосвідомості, активізацій них соціальних умов а внутрішніх самоактуалізаційних чинників їх формування-самоплекання [76].
Професійна спрямованість фахівця – складно організоване психологічне утворення, що охоплює діяльнісно-рольовий (знання, норми, уміння, навички, цінності) та особистісний (найважливіші риси-якості) аспекти та забезпечує успішність його професійної діяльності [78]. Говорячи про основні складові професійної спрямованості практичних психологів та соціальних працівників потрібно сказати про те, як уже зазначалось, що вона знаходить відображення в когнітивному, операційному, комунікативному, моральному і рефлексивному її компонентах [77]. Суть когнітивного становить інтенційність особи до миследіяльності й накопичення знань, що головно спричинює її інтелектуальний саморозвиток; операційний полягає в бажанні оволодіти професійними навичками, техніками і інстументарієм ефективного діяння не тільки у семантичному вимірі життя, а й у процедурному, за якого найкраще зреалізуються освітня і професійна діяльності; комунікативний містить засновану на знаннях та чуттєвому досвіді здатність спеціаліста орієнтуватись у ситуаціях ділового спілкування, розуміти мотиви, інтенції, стратегії повеінки себе та інших; моральний постає на перетині ціннісно-смислової і соціально-значеннєвої підсистем, актуалізація який приводить до ситемної єдності власних диспозицій, соціальних настановлень, фахових запитів і внутрішньо опрацьованих когніцій і мислесхем [79].
Якщо обране фахове спрямування й пов‘язані з ним цінності сприяють реалізації життєвого шляху особистості й результативно утворюють діяльнісно-смислову цілісність, то професійне самоствердження фахівця- початківця набуває смисложиттєвої гармонійності. Однак, якщо основні життєві цінності його перебувають поза професією, то остання є лише

79
засобом реалізації цих вартостей і знецінюється. У будь-якому разі аксіопсихологічні орієнтири особистості виявляються, закріплюються й коригуються на шляху до професійної майстерності, котра, зі свого боку, відщеплює світоглядні та суто ціннісно-смислові орієнтири [76].
Розвиток компонентів психологічної готовності, який відбувається протягом професійної підговки, зазвичай нерівномірний, тому що окремі його компонентні ланки здатні виконувати компенсаторну функцію, визначаючи тип та рівні цієї готовності до уможливлення ефективного професійного повсякдення [77]. Особистісна готовність – це така система психологічних властивостей, що зумовлює досягення адекватного вимогам професійної діяльності результату, який є похідним від високого рівня розвитку особистісної зрілості спеціаліста, когнітивна – сукупність спроможностей і рис, що характеризує високий інтелектуальний потенціал, емоційно-вольова – актуалізаційний ресурс емоційно-афективної складової особистості, інтерактивна – діяльні уможливлення її соціально-психологічної зрілості, рефлексивний – здатність особи самозвітувати про процес і результати своїх стосунків з іншими, світом, самою собою.
Українські науковці Н.В. Чепелєва та Н.І. Пов‘якель запропонували узагальнену модель особистості психолога-практика (або ж соціального працівника), що охоплює:
1) позитивну мотивацію до майбутньої професії та професійне ціле покладання;
2) розвинену особистісну рефлексію;
3) сформовані творчі вміння фахівця, що дають йому змогу успішно розв‘язувати нестандартні психологічні проблеми;
4) когнітивну компетентність і наявність знань про себе та інших;
5) розвинений практичний інтелект, соціально-когнітивні й комунікативні вміння;
6) толерантність до фрустрації та високу працездатність;

80

7) спроможність до професійної само реабілітації та саморегуляції [79].
Практикування у сфері психології як особливій царині суспільного виробництва закономірно висуває низку вимог до психолога як його суб‘єкта
,особистості та індивідуальності. Це: а) позиційні, що пов‘язані з його місцем та роллю у загальній функціональній структурі соціально-виробничих процесів і регламентують основні напрямки та цілі повсякденної діяльності; б) діяльнісні, що зорієнтовані на виконання основного завдання його практичної роботи – надання психологічної допомоги його клієнту; в) особистісні, що спричинені особливим змістом і характером суб‘єкт- суб‘єктної взаємодії психолога з клієнтом; г) рефлексивні, що вимагають його постійного само звітування про ефективність своїх дій, роботи, вчинків [78].
Отже, це дає змогу на створити узагальнений ціннісно-орієнтаційний портрет ефективного соціального працівника. Він відкритий до нових контактів і вміє їх підтримувати, зберігає емоційний самоконтроль у процесі спілкування, є емпатійно привабливим для людей, висоосвіченим за високої чутливості і правдивості, що полегшує орієнтацію в емоційно-афективній сфері клієнта, а також відчуває відповідальність за свої дії, усвідомлює межі власної компетентності, володіє високим рівнем внутрішньої свободи і є самостійним у прийнятті рішень; його інтектуальний потенціал – вище середнього або високий (передусім вербального компонента та його соціальної складової), що буденно реалізується на тлі гуманістичної спрямованості його особистості, а саме таким її складовим, як наявність альтруїстичної позиції та високою вмотивованістю професією, готовність до співпраці, толерантність, налаштованість на осягнення вічних цінностей
(добра, любові, моралі, щастя, мудрості тощо), націленість на позитивний результат і водночас волдіння механізмами саморегуляції, самобілізації, самоорганізації, що й забезпечують успіх у його повсякденній роботі; він іде

81
шляхом самоактуалізації, повно реалізуючись ситуаційно як суб‘єкт життєдіяння, утверджуючись через покликання і власну справу особистісно, здійснюючись екзистенційно як індивідуальність у низці благодатних професійних і самісних учинків (відповідальності, допомоги, гідності, любові, віри тощо), а це означає, що йому притаманні адекватне об‘єктивне сприйняття реальності, прийняття себе та інших, спонтанність, невимушеність, людська доступність, природність, прагнення до автентичності, вишуканість та естетизм пошукувань, здатність до творчих рішень, креативність та оригінальність учинкових дій, почуття приналежності до групи, співучасність у спільній справі колективу, спроможність продукувати позитивні ціннісні орієнтації, розвинене почуття делікатного гумору і водночас упевненість у собі та висока позитивна самооцінка, емоційна лабільність, робота над собою в напрямку духовного саморозвитку, щире сумління допомогти іншим, здатність розширювати навколо себе поле любові і добра, вольова активність, відкритість новим враженням і переживанням, а відтак і постійне збагачення свого чуттєвого та
інтелектуального досвіду, панорамна осмисленість суспільного повсякдення, прагнення до високого ідеалу, розуміння гендерної природи жіночого та чоловічого щастя, почуття ідентичності із соціальним, родинним, професійним та етнонаціональним вимірам довкілля, вартісно-смислова
єдність із світом, емпатійність, впевненість у собі у ситуаціях життєвого вибору, критичне рефлексування власного життєвого шляху, незалежність у поглядах
і переконаннях, автономність професійної свідомості, реалістичність і дисциплінованість власної миследіяльності, позитивно- гармонійна Я-концепція, глибоке і всебічне прагнення до самопізнання, досягнення вершин життєвої мудрості [76].
Експериментальний досвід вивчення термінальних та
інструментальних цінностей дає змогу створювати ціннісно-орієнтаційний портрет особистості, котрий узагальнено має вигляд: «Головне у житті – це

82
знайти цікаву роботу і добрих, вірних друзів, за умови, що буде збережений мир на Землі й ти будеш здоровий. Дуже важливо для людини мати сім‘ю, засновану на взаємній любові. Звичайно ж потрібно бути впевнений у собі, якомога менше сумніватись, але виявляти самостійність у всьому. Дуже важливо бути інтелектуально розвиненим, поліпшувати освіту, кругозір, вести активне, діяльне життя. Але все це можливо тільки при наявності гарної роботи й особистого щастя. Бажано так само мати можливості для творчості, володіти здатністю відчувати й переживати красу природи, мистецтва, але, на жаль, не всім це доступно».
Інтерпретуючи подібним чином типовий на сьогодні ціннісно- орієнтаційний портрет студента, не слід забувати про його умовність, що спричинена середньостатистичними даними. Реальна система головних ціннісних орієнтацій охоплює інтелектуальні досягнення, інтимно- особистісні стосунки, відповідність соціальним очікуванням, матеріальний добробут, роботу та ділові риси, а також психологічну адекватність.
Професійний розвиток не можна відмежовувати від особистісного.
Студент, котрий зацікавлений у самозміні й саморозвитку, здатний надалі перейти й на якісно більш високий рівень у своєму професійному становленні. Ставши повноцінним суб‘єктом власної профдіяльності, він зуміє спрямувати свою внутрішню активність на повну самореалізацію.
Студент, який не поділяє цінностей самоактуалізації, здебільного неспроможний особистісно та професійно зростати. Тому особливого значення у створенні аналізованого портрета набуває визначення рівня самоактуалізації, коли студенти, перебуваючи у процесі самовизначення, мають можливість осмислити результати психологічної діагностики показників самоактуалізованості й намітити програму свого подальшого самовдосконалення [57].
Основні тенденції розвитку сучасного психолого-педагогічного впливу на студентів у нашій країні і за кордоном спрямовані на гуманізацію сфери

83
освіти, всебічний розвиток творчого потенціалу особистості, формування рівноправних, партнерських відносин. Ці тенденції характерні для різних сфер і рівнів системи освіти. Тому, для опису еталонної моделі особистості майбутнього спеціаліста доречно звернутись до теорій екзистенціально- гуманістичної психології (А. Маслоу, К. Роджерс, Ф. Перлз, В. Франкл та
ін.). однією з таких є концепція само актуалізованої особистості А Маслова.
Вона досліджує позитивні прояви людської природи (творчість, альтруїзм, любов, дружба тощо), є певним еталоном у процесі виховання і само формуванні особистості студента, побудови системи партнерських взаємостосунків у ВНЗ. Поняття само актуалізації відображає всебічний і безупинний розвиток творчого і духовного потенціалу людини, максимальну реалізацію всії її можливостей, адекватне сприйняття соціального довкілля, навколишнього світу і свого місця в ньому, багатство емоційної сфери і духовного життя, високий рівень психічного здоров‘я і моральності [62]. Ці всі характеристики надзвичайно важливі для особистості ефективного соціального працівника.
Ефективність соціальної роботи залежить не тільки від рівня підготовки фахівця, його знань і досвіду, а й від особистісних характеристик, якостей, світоглядної сфери і життєвої позиції. Соціальний працівник повинен виробити для себе певну систему цінностей, яка має узгоджуватись
із сутністю і змістом соціальної роботи, суспільними нормами і традиціями тощо. Більшість клієнтів вважає, що краще їх зрозуміє людина, яка має професійний і життєвий досвід, вміє пройнятись почуттями співрозмовника.
Соціальний працівник має справляти позитивне враження зовнішнім виглядом, старанністю у створенні умов для поліпшення самопочуття інших людей. Йому доводиться вступати у взаємовідносини з представниками різних соціальних груп і професій, впливати на інших. Тому він повинен дбати про позитивне ставлення до нього, про те, щоб бути зрозумілим. На
індивідуальне ставлення до конкретного фахівця опосередковано впливає

84
суспільний престиж професії, тобто громадянська думка. З огляду на це в сучасному теоретичному обґрунтуванні соціальної роботи особливе місце посідають питання, пов‘язані з формуванням позитивного іміджу соціальної роботи та образу, взірця, моделі соціального працівника. Наявність загальноприйнятого взірця дає змогу фахівцям сприймати його як еталон, на який слід орієнтуватись в щоденній діяльності.
Ідеальний образ соціального працівника висвітлює різнобічні аспекти міждисциплінарного характеру професії, складність і глибину взаємозв‘язків, які виникають у процесі надання соціальної допомоги і підтримки.
Складовими такого образу є:
- кваліфікаційні вимоги до спеціалістів різних рівнів (знання, навички, вміння, функції);
- психолого-педагогічна готовність до оволодіння професією
(обізнаність із специфікою професії, її сут ністю, рівнем мотивації);
- особистісні якості, що зумовлюють професійне призначення спеціаліста (позитивна життєва спрямованість, дотримання етичних норм, цінностей, установок, риси характеру, що відповідають місії та завданням соціальної роботи).
На формування
ідеального образу соціального працівника позначаються такі аспекти практичної діяльності:
- фаховий портрет практичних соціальних працівників (їх сильні та слабкі сорони, професійні труднощі і ризики, професійна небезпека, позитивний життєвий досвід у збереженні власної сім‘ї, духовний досвід);
- поширені серед практиків ролі соціальних працівників;
- суспільна позиція соціальних працівників у створенні умов для допомоги та підтримки людей, які опинились в складних життєвих ситуаціях;
- налагоджена система супервізії (наставництва), яка допомагає соціальним працівникам краще долати труднощі й виконувати свої функції.

85

Соціальна робота належить до важких у фізичному та психологічному планах професії, оскільки соціальні працівники мають справу з складними і сумними сторонами людського життя. Таку роботу супроводжує надмірна втрата психічної енергії, що спричинює втому і емоційне виснаження.
Процес соціальної роботи не завжди буває успішним і результативним, працівники зазнають невдач, переживають розчарування, набувають негативного досвіду. За таких умов наявність ідеального образу орієнтує на той високий професійний рівень, досягення якого є метою справжнії фахівців
[80].
Показниками розвитку ефективного спеціаліста головно слушно прийняти реалізацію себе як індивідуальності, втілення у життя ідей, задоволення вищих потреб і духовних домагань, віднаходження власного місця у світі, повномірна реалізація своїх талантів та обдарувань.
Зазначеному процесу особистісного і професійного розвитку сприяють: бажання і внутрішня потреба професійного самоствердження, усвідомлення своїх можливостей, постановка цілей, адекватне планування діяльності, автентичність, прагнення бути самим собою, впевненість у собі, здатність зрозуміти свої почуття, усвідомити найнагальніші бажання та ідеали, цілеспрямованість, пошук нових можливостей власних прихованих резервів і наявність планів на майбутнє, жага пізнання і помрна вдоволеність досягнутим.





86



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал