Татарчук ірина Романівна Теоретико-емпіричне обґрунтування соціально-психологічного портрета студента



Pdf просмотр
Сторінка4/7
Дата конвертації08.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7
Виклики зовнішнього
світу
Потреби
Мотиви
Інтереси
Установки, спрямованість
Емоційно-ціннісне ставлення людини до об‘єктів реальності
Особистісна цінність
Ціннісні орієнтації, переконання,
ідеали та ін.
Моделі поведінки та діяльності

53

Рис.2 Психологічні механізми формування цінностей особистості [61].
Провідними у педагогіці є 2 підходи до розв'язання проблеми формування цінностей особистості. Відповідно до першого підходу, процесс формування цінностей розуміють як поступове накопичення у студентів новихзнань та становлення окремих рис характеру і поведінки, що потім удосконалюються й ускладнюються, перетворюючись на стійкі якості особистості. Представники цього підходу досліджують лише педагогічну діяльність, способи організації викладачем навчальної роботи, не виявляючи складу внутрішніх дій тих, хто навчається, як умови створення цінностей особистості. Тобто, згідно цього підходу, розроблення конкретних шляхів формування особистості спирається переважно на результати аналізу діяльності викладача без належного врахування ролі в цьому процесі внутрішніх, психічних дій тих, хто навчається, що ускладнює пошук засобів, необхідних для посилення виховної функції навчання.
Представники другого підходу здійснюють спроби реалізувати у вивченні проблеми принципи діяльнісної теорії навчання. У цьому випадку вивчення цілеспрямованого процессу формування цінностей особистості спирається на дані про особливості застосування тих прийомів пізнавальної діяльності, опанування яких веде до створення теоретично обгрунтованого світогляду. Це сприяло розробленню шляхів активізації пізнавальної діяльності в процесі навчання, глибшому розкриттю дидактичних функцій пізнавальних завдань, способів їх застосування.
Описані підходи у поєднанні з механізмом інтеріоризації гуманністичних цінностей дають змогу, по-перше, ще раз упевнитись у важливості педагогічного впливу на цей процесс з метою створення відповідних умов під час навчання, а по-друге – визначити деякі методичні підходи до їх формування. У цьому контексті треба акцентувати, що у будь- якій освітній системі, спрямованій на формування цінностей молодої

54
людини, процесс навчання має будуватись з урахування описаного психологічного механізму. Функціонування цього механізму в процесі навчання забезпечується двома шляхами: через зміст навчання (за умови забезпечення його якісного засвоєння) та відповідну його організацію
(технологію).
Ціннісні орієнтації – це вибіркова, відносно стійка система певного спрямування інтересів і потреб особистості, а також ідеологічні, політичні, моральні, естетичні та інші засади її оцінок та ставлень до світу предметів, людей, до себе самої. У цьому аспекті теоретизування виховання людини можна розглядати як керівництво становленням або зміною ї цінісних орієнтацій, які істотно впливають на стиль мислення і життя, перебіг емоційних та мотиваційних процесів, становлення інтересів та ідеалів [62].
Ціннісні і смисложиттєві орієнтації – найдієвіший психологічний механізм регуляції поведінки особи, котрий підтверджує стійкість її психічних властивостей, що визначають стимули, мотиви усуспільненої поведінки. Значуще те, що всі метацінності, на думку А. Маслоу, тісно переплетені із потребою самоактуалізації. До її набору належать цінність, досконалість, завершеність, законність, активність, багатство, простота, краса, доброта, унікальність, ненапруженість, грайливість, істинність, чесність, самовпевненість.
Особистість, яка поділяє цінності самоактуалізації, закономірно спрямовує свою внутрішню активність на повну самореалізацію. Особливістю її цінісної сфери є віднона незмінність психодуховної самоорганізації упродовж певного часу, котра забезпечує стійкість і непохитність перед будь-якими негативними зовнішніми впливами. Значущу роль тут відіграють ціннісні орієнтації, які
інтеріоризуються у свідомість особистості через сферу сприйняття об'єктивної реальності зовнішнього світу. Розмежовуються цілі загальної спрямованості її діяльнісного ставлення до світу і до самої себе; саме вони чітко упорядковані у ціннісній ієрархії відповідно до їхньої персоніфікованої

55
вагомості у сфері розвиткових ставлень і самоставлень суб'єкта життєдіяльності. Таким чином, основний вектор спрямованості, мотивації та змісту вчинкової активності особистості у напрямку самоактуалізації становлять її ціннісні і смисложиттєві орієнтації на психокультурний розвиток, позитивне самоставлення і повноцінну самореалізацію [63].
У цінностях конденсуються досвід і результати пізнання минулих поколінь, що втілюють спрямованість культури в майбутнє. Цінності характеризуються як найважливіші структурні елементи культури, які надають їй єдності та цілісності У науковій літературі можна зустріти різні класифікації цінностей, наприклад: матеріальні і духовні; дійсні і уявні; первинні, вторинні і третинні; апріорні і апостеріорні; сьогоденні, минулі й майбутні; фінільні (цілі) й інстументальні (засоби); утилітарні, естетичні, релігійні, правові тощо. Цим класифікаціям властива одна, але дуже істотна вада, а саме те, що принцип класифікації довільний. Тому важко, або й загалом неможливо, всі ці підходи об'єднати в єдину систему.
Цінності пронизують життя людини в цілому, в усіх її проявах. Що ж стосується часу, то вони не швидкоплинні, а зорієнтовані на майбутнє, і навіть більше того, на віддалене майбутнє. Спираючись на розумінні людини як носія культури і на ціннісний підхід до її психологічної структури, можна запропонувати таку класифікацію цінностей. Спочатку йдуть цінності граничного узагальнення (стратегічні) – екзистенціальні цінності, до яких відносяться: раціональне – ірраціональне, утворювальна активність – руйнівна активність, емоційно позитивнее – емоційно негативне. За екзистенціальними цінностями знаходяться тактичні або термінальні, тобто соціокультурні вартості, які культивуються в міжособистісних відносинах. За допомогою тактичних цінностей людина самовизначається у соціумі
(християнські заповіді, матеріальні блага, престиж професії, творчість, любов тощо). Для її реалізації потрібні операційні (інструментальні) цінності. До

56
останніх відносять риси особистості – чуйність, доброта, чесність, рішучість
[64].
Переконання як регулятор поведінки постає у формі усвідомлених цінностей, котрі реалізуються у соціально зорієнтованій діяльності. Воно, як і
інші смислові утворення, спроможне бути тим морально-оцінковим опертям, завдяки якому людина усвідомлює результати своєї діяльності, перевіряє, наскільки в ній утілені її особистісні цінності. Саме в такому психологічному сенсі переконання і може розглядатись як одиниця світогляду і водночас як регулювально-функціональна психосистема. В екстримальних ситуаціях воно компенсує недостатність потрібної для прийняття рішення інформації, виконує роль еталону, критерію актів внутрішнього вибору тих знань, оцінок, норм, які є особистісно значущими і в безперечній вагомості яких людина впевнена.
У контексті ефективної реалізації кожним студентом власних ціннісних орієнтацій у напрямку його фахового становлення як особистості та
індивідуальності має стати розробка критеріїв, рівнів та нормативів оптимального впливу на формування у студентів соціально значущих цінностей, які є передумовою їхнього успішного фахового становлення і самопроектування ними свого майбутнього професійного шляху [62].






57

2.2 Професійне самовизначення та професійна адаптація молодих
людей

Професійне становлення студента є складним, тривалим і
суперечливим процесом, який включає різні змістовні і структурні
компоненти. Підготовка висококваліфікованого студента припускає не
тільки когнітивний, але й особовий, індивідуальний розвиток, бо саме процеси когнітивного і індивідуального розвитку створюють основу для формування професійної ідентичності, самосвідомості, самовизначення особи - головних складових становлення професіонала.
Сучасний етап розвитку суспільства, який характеризується автоматизацією майже усіх сфер професійної діяльності, запровадженням нових технологій, народженням парадигм таконцепцій, зумовлює появу двох зустрічних тендентцій розвитку ринку праці та професійного простору в цілому: з одного боку, можна сказати про переорієнтацію, заміну моно професіоналізму на полі професіоналізм (за швидкоплинних соціально- економічних умов дедалі зростає потреба у спеціалістах, які здатні успішно та ефективно адаптуватись, знаходити, зреалізовувати себе у різних сферах); з іншого – спеціальні технології передбачають наявність вузькоспрямованих спеціалістів, а відтак професійні та особистісні якості набувають нового змісту. Зазначені процеси природно не можуть не відображатись на професійній самооцінці, оскільки значних змін зазнають самі еталони та критерії оцінки фаховості. І першочергово це стосується молодих спеціалістів у ситуації безпосереднього переходу до трудової профдіяльності.
Загальні базові професійні еталони не охоплюють усе розмаїття, що породжує повне поле професійної діяльності, не завжди забезпечують можливість безпосереднього переходу до діяльності, а інколи значно відхиляються від еталонів конкретних її видів за певними параметрами
(особливо це стосується усвідомлюваних професійних цінностей й загальної

58
мети діяльності, співвідношення матеріальних і духовних професійних домагань). Також спостерігається поява великої кількості напрямів пропозиції (консалтингові, тренінгові, терапевтичні проекти), що не мають відповідного методологічного підґрунтя та розробленої теоретичної бази. Ці аспекти делегують професійну психологічну спільноту до проблеми професійної освіти, оскільки як формування інтегральних профеталонів, провідних фахових цінностей, так і плекання теоретико-методологічної моделі самої науки, відбуваються переважно у контексті організованого навчання. Молодий спеціаліст при переході до трудової діяльності не достатньо усвідомлює межі власного професійного простору та критерії побудови цих меж [68].
Слід відмітити, що образ "ідеального" професіонала в уяві студентів ВНЗ створює умови для формування у останніх професійних ціннісних орієнтації і професійного самоудосконалення.
Останнім часом, насторожуючим моментом є недостатня уява
студентів про майбутнє, перспективна ідентичність складає невелику частку серед молодих людей, а професійні плани має лише кожний п‘ятий студент. Це не зовсім природно, так як наявність планів на майбутнє в юності вважається нормою для більшості.
Соціопрофесійна орієнтація особистості – основа само проектування нею свого майбутнього життєвого шляху і водночас початковий етап формування її фахової позиції. Це зумовлено тим, що процес професійного становлення особистості має розглядатись з урахуванням специфікації змін тієї професійної сфери, яку прогнозується її за діяння, оскільки вона являє собою систему, котра проектує на об‘єкт майбутньої діяльності свої властивості і здібності.
Фундаментальною умовою професійного розвитку фахівців, які працюють з людьми та допомагають гармонійному функціонуванню їхньої психіки, є усвідомлення ними потреби у зміні, перетворенні свого

59
внутрішнього світу та пошуку нових можливостей самоздійснення у професійній діяльності. Іншими словами, мовиться про їхню внутрішню мотивацію та системну дію ціннісних орієнтацій у напрямку підвищення рівня своєї професійної самосвідомості. Проте у реальному освітньому процесі вищої школи домогтись зазначеного означає розв‘язати одну з найважливіших психологічних проблем – оптимізувати особистісний розвиток студента як громадянина, професіонала та індивідуальності.
Одним з важливих чинників якісної підготовки майбутніх фахівців пов‘язаний з адекватністю мотиваційних установок щодо отримання професії та сформованістю ціннісних налаштувань особистості, так чи інакше спрямованих на подальшу реалізацію вітакультурного потенціалу власного
Я. На думку, М.І. Алексєєвої, «мотиваційно-потребова відповідність майбутньої діяльності та усвідомлення цінності фахового самоствердження є головними умовами формування творчо активної та соціально зрілої особистості».
Оптимальний набір параметрів майбутньої професійної діяльності має бути таким, щоб була змога чіткого програмування перспективи успіху за критеріями її продуктивності, якості і надійності. У підсумку отримуємо цілісну картину проходження особистістю всього освітнього циклу підготовки, що забезпечує проектування професійного шляху і сприяє осмисленню кожним студентом своєї мети і своїх домагань, зосереджуючи
їхню увагу на психосоціальних змінах довкілля і самих себе. Рівень домагань
і рівень досягнень – це дві взаємопов‘язаних величини, що не допускають
імовірності виникнення деструктивних особистісних конфліктів між досягнутим і реальним, оскільки підтримують активність на послідовне нарощування особистісних ресурсів. При цьому домагання базується на сформованому вмінні залучати не тільки власний, а й зовнішній соціальних досвід для формування свого життєвого шляху. Нормативний результат діяльності визначається здатністю не стільки привласнювати певні

60
встановлені норми у власну соціопрофесійну діяльність, скільки володінням здатністю визначити освоєні норми, котрі обрамлюють простір соціальної взаємодії суб‘єктів у професійній позиції і проектують їх найближчий соціум за певними критеріями. Усі ці функції задають і саму логіку людських учинків та дій у груповому процесі, тобто конкретно визначають вибір мети і засобів, ухвалення рішення і планування вчинку, передбачення і оцінку його суб‘єктивних та об‘єктивних наслідків.
Діяльність людини, як відомо, значно продуктивніша коли компетентність сполучається із щирим покликанням і талантом. Потреби і похідні від них трансформації – мотиви, інтереси, переконання, прагнення, бажання, ціннісні орієнтації – психологічне підґрунтя і рушійна сила людської поведінки, її спонукань і цілей, що становить ядро особистості як найістотнішу її характеристику.
Крім емоційних станів, які впливають на розвиток усвідомлення нестатків, а в перспективі – мотивів поведінки, у процесах і механізмах трансформації потреб у дію чи вчинок активно бере участь воля як спроможність до надзусилля, котре ґрунтується на розумі і переконанні.
Індивідуальні особливості вольових якостей особи засадниче зумовлюють її характер, який виявляється у ситуативно реалізованій діяльності. Природно, що ментально зорієнтоване навчання, практичне оволодіння соціальним досвідом, привласнення норм (у широкому розумінні) сучасної субкультури долучає студентів до творчості як продукування нової інформації про засоби
і способи задоволення як особистих, так і соціальних потреб.
Інтегральні функції у фаховому становленні студентів виконують переконання. Вони відображають вартісну складову розвитку особистості, що є засадничою у виборі нею бажаної системи цінностей і норм. Саме у цьому і виявляється когнітивне налаштування переконань: вони задіюються до відбору мотивів, цілей, вчинкових дій, і відтак забезпечують вплив особистісних цінностей на характер професійного навчання як соціально

61
зорієнтовану діяльність. Загалом переконання формовиявляється під час функціонального аналізу людиною життєвих проблем, у форматі якого самовплив діє як психологічний регулятор її актуальних відносин з довкіллям. При чому цей самовплив має ніби подвійних характер: прийнятті особистістю соціальні цінності актуалізують самовпевненість, а згодом саме переконання набуває вагомого особистісного смислу та з‘являється пристрасть зреалізувати привласнену колективну чи взагалі суспільну вартість [62].
Переконаність – особлива якість особистості, котра задає загальне спрямування усій її діяльності та ціле орієнтуванню і відіграє роль регулятора процесів усвідомлення, актів поведінки
[67].
Вона формовиявляється у конкретних переконаннях, настановленнях, ідеях, прагненнях та намаганнях, котрі свідчать про життєдіяльне самозреалізування особистості. У цій формозмістовній аксіосфері усвідомлені орієнтири, відображаючи ціннісне ставлення майбутнього психолога до явищ дійсності, дають йому змогу внутрішньо налаштуватись на найкращий вияв професійних якостей, стимулюють розкриття творчого потенціалу в теорії і практиці людинознавства. Лише психодуховна єдність особистості (мотиваційної, поведінкової, свідомісної та емоційно-вольової складових) уможливлює її самостійне інтерпретування будь-якої життєвої ситуації, при чому вибірково, унікально, індивідуально. Сама собою переконаність як вища форма узагальненого мотивування не задіюється до загальних форм поведінки у ролі її елемента, а долучається як надбудова, котра сприяє використанню наукових знань і спрямовує дослідження її проблематичності на тлі понятійної інтерпретації тго, що таке «знання»,
«погляди», «ідейна переконаність», «ціннісні орієнтації», «ідеали»,
«вірування» тощо.
Знання, погляди і переконання – складові світогляду, що різняться між собою способами розвитку і функціонування у структурі життєдіяльності

62
людини. Знання - це засіб розпізнання, виділення об‘єктів та оперування ними в розумовій сфері, що головно виконує пізнавальну функцію.
Переконання як компонент світогляду завжди інтегрує єдність об‘єктивного суб‘єктивного, а тому відіграє дещо іншу роль у системі світобачення соціального індивіда. Зокрема, воно об‘єктивує зв‘язок привласнених знань з особистісною зацікавленістю у їх придбанні. Так, суспільно вагомі інтереси усвідомлюються особою як власні, що сприяє розвитку здібностей і талантів у сьогоденній (навчальній) і подальшій (пошуково-практичній) діяльності студентів [62].
Без сумніву, найважливішою характерною ознакою соціальної активності людини є те, що вся її діяльність зорієнтована на благо суспільства. Тобто доведеним фактом є те, що наше полікультурне суспільство, змучене кризами, потребує соціально активних особистостей.
Проте постає питання – чи потрібно сучасній молоді бути соціально активною, які переваги це дає для самореалізації молоді?
Соціальна активність дає змогу молодій особистості утвердитись на двох рівнях – внутрішньому і зовнішньому.
Внутрішній дає можливість людині відчути себе потрібною в суспільстві, що сприяє відчуттю важливості і незамінності. У студента підвищується самооцінка, з‘являються кредо та переконання, він має свою думку, може її відстояти. Крім того, соціальна активність на внутрішньому, духовному рівні дає молодій особі мету, окреслює спектр дій, що зменшує ризик потрапляння молоді до сект та різних кримінальних угрупувань.
Зовнішній. Соціально активні люди ініціативні у всіх сферах життя, вони впевнені в завтрашньому дні, частіше досягають успіху, мають гарну роботу, що подобається їм самим, і достойну зарплатню. За статистикою, соціально активних людей, людей з непохитними життєвими переконаннями більше цінують на роботі, незалежно від того, лідери вони чи виконавці за своєю суттю. Крім того, соціально активні люди зазвичай об'єднюються за

63
схожістю своїх цілей у соціальні групи, «молодіжні рухи», що сприяє новим знайомствам, зв‘язкам, розширенню їхнього кругозору.
Більшість дослідників поділяють думку про те, що всі чинники формування особистості підпорядковуються трьом підсистемам:
Перша підсистема – навчально-виховний заклад, де здійснюється цілеспрямований навчально-виховних процесс. Основна функція такої підсистеми – формулювання систематичних уявлень людини про навколишній світ, про місце людини в ньому, нормах взаємин між людьми, про способи аналізу і оцінки явищ та процесів навколишнього світу.
Друга підсистема включає засоби масої інформації, мистецтво, літературу, колективи та спільноти людей, спеціально створені в соціумі, що об'єднують людей за їхніми професійними, культурними, політичними та
іншими інтересами.
Третя підсистема – це неорганізоване педагогічне середовище, в кому живе студент, з яким контактує щодня.
Іншими словами у просторі вищого навчального закладу можна виділити три рівні: загальноуніверситетський рівень, який включає всі напрямки діяльності педагогічної системи, що має відповідну матеріально-технічну
інфраструктуру і спрямований на підготовку майбутнього вчителя; соціокультурний рівень – частина загальноуніверситетського рівня, що забезпечує гуманістину спрямованість формування духовного світу особистості, який базується на соціально-культурній інфраструктурі вищого навчального закладу; гуманістичний рівень – частина соціокультурного рівня, що визначає формування гуманістичних цінностей особистості [37].
Особистісне і професійне самовизначення постають у неподільній
єдності. Ось чому кваліфікований фахівець – це не тільки грамотний працівник, а й гармонійно розвинена особистість з широким спектром

64
морально-етичних, суспільно значущих ціннісних приоритетів. У цьому аналітичному аспекті примітивною особливістю ціннісної сфери майбутнього спеціаліста як системного утворення є її відносна незмінність упродовж певного часу, котра забезпечує стійкість особи стосовно будь-яких негативних зовнішніх впливів [57].
Самовизначення – це визначення людиною свого місця, позиції, положення у проблемних ситуаціях. Воно припускає, що людина володіє
інформацією про ситуацію або про існуючі міжособистісні стосунки. І не просто володіє, а якимось способом упорядковує її, стуктурує і вибудовує до відповідного свого бачення. Це, по-перше, а по-друге, паралельно до зазначеного процессу, відбувається робота з кристалізації і систематизації внутрішнього світу. Людина прислуховується до себе, до свого внутрішнього голосу, порівнює і розрізняє, перебуває у стані творення свого внутрішнього світу, робить його більш системним та ієрархізованим. Таким чином, процес самовизначення - це діалог зовнішнього і внутрішнього світів.
Упорядкування зовнішнього світу як життєвої реальності спричинює розвиток внутрішнього як психодуховної дійсності. Регуляція є об'єднувальним початком і стрижнем людської особистості, формою реалізації і формування значущого в людині. Відтак людина – це саморегульована і самокерована система, здатна сама себе удосконалювати
[64].
По мірі вікового дозрівання процесс життєздійснення особистості відбувається через актуалізацію механізмів системи цілеспрямування, в якій щільно пов'язані всі її ланки від життєвих потреб до очікуваних результатів.
Життєві потреби стають поштовхом для активізації мотиваційної сфери, де кожна складова має своє функціональне призначення і смислове навантаження, а в ансамблі соціально-психологічної структури особистості ці складові обумовлюють її індивідуальну своєрідність, а відтак впливають на постановку життєвих завдань.

65

На індивідуально-своєрідному співвідношенні потребо-мотиваційних показників виникає усвідомлюване прагнення до позитивно сформульованої та емоційно забарвленої цілі, або настанови «Я хочу». Так формується соціально-психологічне підгрунтя розвитку різних форм самопроектування та самопрогнозування (життєві плани, життєві завдання) та самореалізація як психічна самоорганізація поведінкової регулятивної активності на досягнення цілей. Отже, життєві плани і завдання спонукають людину до активної діяльності, актуалізують стан особистої відповідальності за життєві вибори шляхів просування до цілей, вибори рівня домагань відповідно до життєвих завдань і мотивації досягнення успіху. За такого підходу актуальним є вивчення особистісних детермінант постановки життєвих завдань.
Життєві завдання – це головні орієнтири соціального бутя людини, наближення до яких стає змістом і смислом її життєздійснення. На їх постановку й реалізацію мобілізуються усі складові системи цілеспрямування, тоді як індивідуальні відмінності в ієрархії, якості і масштабності життєвих завдань визначаються соціально-психологічними властивостями особистості, рівнем її зрілості та нагромадженням життєвого досвіду [70].
Вступу молоді в доросле, самостійне життя передує набуття середньої і вищої освіти, професійного самовизначення, проходження шляху до створення сім'ї з її облаштуванням, спробами реалізації своїх інтересів, бажань, спрямованостей в певному соціальному оточенні. Всі ці соціальні проблеми породжують життєві завдання, у який в індивідуально творчій, узагальненій формі через насичення змістом складових системи цілеспрямування відтворюються потреби, мрії, які виникають у внутрішньому світі особистості у різних вікових просторово-часових вимірах.

66

З ускладенням форм і видів діяльності відбувається все більша самоактуалізація і самореалізація людини, «врощування» її в соціальний простір з ускладненням життєвих завдань і , відповідно, розширенням сфер предметної і міжособистісної взаємодії. Все це відбивається на зміні цінностей, цілей, видів і рівня життєвих домагань, розвитку форм регуляторної активності, корекції цих параметрів поведінки оцінкою результатів діяльності і віднайдених смислів [70].
Вплив західних соціокультурних цінностей і сучасного українського суспільства сформували у свідомості підростаючого покоління досить високий рівень життєвих домагань. Вони підштовхують людину до вибору очікуваного рівня домагань для реалізації свого життєвого проекту згідно з поставленими завданнями. У спеціалістів, які почали свій трудовий шлях і набувають досвіду самостійного долання побутових проблем за умови досить скромних заробітків, життєві домагання стають більш реалістичними на грунті моральних цінностей, творчих поривань з конкретним баченням подальших кроків професійного і особистісного зростання.
В них окреслюються 3 важливі життєві завдання: улюблена, високооплачувана робота, бажано з перспективою кар‘єрного зростання; міцна сім‘я із здовими, вихованими і добре освіченими дітьми; здоровий спосіб життя з сучасним побутовим комфортом.
Спеціалісти – це особистості з розвиненою системою цілеспрямування, здатні правильно поєднувати індивідуальні запити і можливості із соціальними ролями і професійним самоствердженням, чим забезпечується постановка реалістичних життєвих завдань [70].
Навчання у вищому закладі освіти для сучасної молодої людини – один з найважливіших періодів її життєдіяльності, особистісного зростання та становлення як фахівця з вищою освітою. Пошук шляхів успішної адаптації до змінених соціальних умов та нової діяльності є нагальною проблемою для кожного, хто переступив поріг ВНЗ. Нині, згідно з Болонською конвенцією,

67
здійснюється перехід на новітні моделі навчання, істотно змінюються навчальні плани, форми організації занять, критерії оцінювання знань, впроваджуються нові педагогічні технології та стандарти освіти. Основний вид діяльності студента – професійне навчання, стає більш складним за формами та змістом, а тому підвищує вимоги до особистості. В контексті розгортання цієї тенденції для останньої психологічно важливо піти шляхом адекватної самозміни, саморозвитку та ковтальної самореалізації.
Спроможність адаптуватись, долати труднощі, віднайти своє місце у життєвому просторі є вирішальним чинником вдалого розвитку молодої людини, а в майбутньому – фахівця з вищою освітою [71].
Під соціально-психологічною адаптацією більшість учених розуміють пристосування індивіда до нових умов соціального довкілля та його результат. Уміння адаптуватись за різних обставин характеризує процес становлення і розвитку особистості, її професійного зростання. У випадку ж
її дезадаптації порушується не лише особистісно-професійний розвиток, а й знижується психофізіологічні можливості організму, уможливлюються розлади здоров‘я. Особливу вагомість адаптаційні процеси набувають за умов зміни середовища життєдіяльності, щонайперше на початкових етапах навчання юнаків та дівчат у ВНЗ. Вони вимагають від молодої людини активації механізмів адаптації і часто приводять до стану психологічного перенапруження [71]. Так, доведено, що формування нового стереотипу поведінки упродовж першого року навчання призводить до дезадаптаційного синдрому в 35-40% першокурсників [73]. Будь-які істотні зміни в навчальному процесі, особливо несподівані, можуть ускладнити і без того непрості механізми пристосування. Тут істотний вплив на перебіг процесів соціально-психологічної адаптації студентів мають такі чинники, як ставлення до обраного фаху, професійне спрямування, особистісне самовизначення, система ціннісних орієнтацій, індивідуально-типологічні особливості, ґрунтовність привласнених кожним соціальних норм тощо.

68

Процес навчання першокурсників налагоджується непросто, характеризується великою динамічністю психічних процесів і станів, які зумовлені зміною соціального довкілля. Зокрема, вступ до навчального закладу у значної частини молоді супроводжується дезадаптацією, що спричинена новизною студентського статусу, відсутністю референтної групи, підвищеними вимогами з боку професорсько-викладацького складу, напруженістю та жорстоким режимом навчання, збільшенням обсягу самостійної роботи і самовідповідальності загалом. Усе це вимагає від першокурсника значної мобілізації своїх можливостей для успішного входження в нове оточення та якісно інший ритм життєдіяльності [71].
Адаптація студентів до навчальної діяльності обіймає вплив як суб‘єктивних, так і об‘єктивних чинників, до яких відносяться зміст та організація навчального процесу у ВНЗ [72]. Особливої уваги тут потребують студенти-першокурсники, оскільки звична для них організаційна модель навчання сутнісно відрізняється від навчання у вищій школі. Зокрема, в останньому випадку характерні висока інтенсивність розумової праці, більший обсяг теоретичних знань, нерівномірність академічного навантаження, яка досягає свого апогею у період сесії. Розбіжності зумовлені й відмінностями щодо циклу навчальних дисциплін, що вивчаються у ВНЗ, появою профільних предметів, з якими студент пов‘язує свою майбутню професійну діяльність.
Студенту-першокурснику доводиться пристосуватись до нових вимог, які ставить перед ним вища школа і водночас до нових соціальних обставин спілкування з ровесниками та педагогами, форм і методів навчання
(самостійної роботи, групових форм взаємодії та ін.) та побуту (відсутність звичного родинного кола, матеріальні труднощі, складність проживання в гуртожитку тощо) [72]. Для навчального процесу першокурсників характерні
інтенсивне розумове навантаження, сприйняття великого інформаційного потоку, високе емоційне напруження, чітке регламентація праці і відпочинку.

69

Період навчання у ВНЗ імовірно є дуже важливим періодом онтогенезу
індивіда, коли відбувається його стрімке особистісне зростання, закладаються основи майбутньої дорослості. В цьому віці актуалізується перебіг низки специфічних процесів, а саме: а) професійного самовизначення
і пов‘язаного з ним розвитку професійно значущих якостей; б) особистісного самовизначення, котре центрується довкола системи персоніфікованих ціннісних орієнтацій; в) власне психологічної адаптованості як внутрішнього прийняття – привласнення суспільно прийнятних соціальних норм і цінностей [71].
З усіх різновидів соціальної адаптації професійна є однією з найбільш складних і важливих для наукового дослідження проблеми підготовки висококваліфікованих спеціалістів, здатних ефективно адаптуватись до соціально-професійних змін. Актуальність її зростає, коли мовиться про порушення адаптаційного процесу під впливом криз професійного становлення. Останні завжди пов‘язані з перетворенням у ціннісно- мотиваційній сфері особистості, оскільки ―професійне становлення – це процес періодичних «підйомів», «плато» і «спусків», чергування стадій професіоналізації і де професіоналізації, зміна структури професійно важливих рис, мотивації праці, життєвих цінностей людини».
У психологічній літературі «професійна адаптація розглядається як
єдність чотирьох етапів: 1) підготовка молоді до праці у загальноосвітній школі; 2) вибір професії; 3) професійна підготовка; 4) початок трудової діяльності» [74]. У вузькому значення поняття «професійна адаптація» може розглядатись як визначення одного із структурних елементів цього цілісного процесу. Зокрема, Л.Д. Столяренко визначає професійну адаптацію як
«пристосування до характеру, змісту, умов та організації навчального процесу і водночас як вироблення навичок самостійності в навчальній і науковій роботі» [75]. О.Г. Мороз вважає, що «механізми професійної адаптації охоплюють такі аспекти: а) внутрішні властивості цього процесу,

70
його суперечливі сторони, взаємодія яких визначає його зміст і загальну тенденцію розвитку; б) специфічні особливості аналізованого процесу, який розгортається на різних етапах розвитку, динаміку професійної адаптації; в) об‘єктивні і суб‘єктивні чинники, що впливають на процес адаптації; г) умови і способи педагогічного керівництва професійною адаптацією випускника ВНЗ» [74].
Суб‘єктивними засобами ефективного пристосування студента до нових соціальних вимог є також почуття особистісного контролю з високим рівнем відповідальності (тобто мовиться фактично про локус контролю Я) як чинник ефективного пристосування до вимог середовища і водночас як засіб саморегуляції поведінки особистості. А успішність її саморегуляції в умовах різких професійних змін є показником адаптивності. Тоді психологічний механізм функціонування локусу контролю – це процес оцінювання особою своєї спроможності контролювати обставини власного життя ф його окремі сфери за певною ціннісною шкалою, що базується на індивідуальних критеріях відповідальності за свої вчинки та на суспільних критеріях норм і цінностей.
Важливим психологічним механізмом адаптації молодої людини до проблемних професійних ситуацій є зсув мотиву на ціль, або мотиваційний механізм перетворення мотиву на ціль, що вказує на високий рівень адаптивності особи у діловому довкіллі. Так, для інвалідів із наднормативною активністю в досягненні професійних цілей та із позитивним стійким професійним ставленням як вагомою умовою творчості характерний такий високий рівень адаптивності, за якого мотиви і цілі ототожнюються. «Якщо студента спонукає до виконання навчальної діяльності прагнення засвоїти знання, то тут ціль і мотив його дій збігаються.
Взаємозумовленість цілей і мотивів людини очевидна, оскільки ціль діяння завжди залежить від її мотиву». Смисл завжди відповідає мотиву (наприклад для конкретної особи), а значення - цілі (для певної соціальної групи чи

71
суспільства в цілому). Тому відповідність індивідуальних мотивів цілям соціального оточення за аналогією зсуву мотиву на ціль) також вказує на високу адаптивність особи для якої суспільні цілі стають домінуючими мотивами) до його нормативних вимог [74].
Отже, першочерговому вивченню підлягає неподільність особистісних рис і характеристик, котрі визначають цілісність світосприймання, світобачення людини як системи значущих орієнтирів її діяльності, цільових домагань і творчих пошуків. Професійне визначення і подальше становлення фахівця зачіпає всі сфери особистості, тому саме синтетичне її пізнання дасть змогу якнайліпше охарактеризувати ті психічні властивості, які йому притаманні і які слід розвивати педагогічному колективу ВНЗ. Фахове становлення пов‘язано з сукупністю відповідних норм, умінь, навичок, котра потрібна студенту для успішної діяльності у конкретному професійному просторі. Передусім мовиться про здійснення психологічного аналізу колективних та
індивідуальних суб‘єктів,
їх мотивування та самоствердження і самореалізації [62].


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал