Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка6/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
Значення адміністративних процедур у реформуванні вітчизняного
законодавства
Валова А.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Галай В.О.
Одним
із напрямків загального реформування вітчизняної адміністративної науки є вдосконалення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. В умовах євроінтеграції зростає роль та значення адміністративних процедур, зокрема у питанні формування нових підходів і принципів їх функціонування. Це питання стало особливо актуальним, оскільки досі питання адміністративних процедур у відносинах органів влади та громадян не регулювалося законодавством на належному рівні.
В Основному законі нашої держави зазначено, що саме «органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише ... у спосіб передбачений Конституцією України та законами
України» [1], у зв’язку з чим значення адміністративних процедур істотно зростає.
Слід відзначити, що адміністративні процедури були і залишаються предметом наукового інтересу провідних вітчизняних та зарубіжних вчених-адміністративістів В. Авер’янова, Д. Бахраха, Ю. Битяка, О.
Бандурки, Н. Галіциної, Є. Демського, О. Кузьменко, О. Лагоди, О.
Миколенка, Е. Талапіної, В. Тимощука, В. Шкарупи та ін.
Наша держава обрала шлях розробки узагальнюючого законодавчого акта про запровадження нових форм і процедур діяльності центральних органів виконавчої влади та відповідних організаційних структур.
Відповідне завдання міститься в Концепції адміністративної реформи в
Україні, схваленій Указом Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні« [2]. В цьому ж напрямку видані наступні Укази Президента «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» від 09.12.2010 № 1085/2010 [3], Указ Президента «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» від 24.12.2012 № 726/2012 [4] та
Постанова Верховної Ради України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади« від 10.09.2014 № 442 [5].
Зазначена
Концепція вихідними концептуальними засадами реформування органів виконавчої влади визначає необхідність, зокрема, переорієнтації діяльності цих органів з суто адміністративно-розпорядчих функцій на надання адміністративних (управлінських) послуг громадянам.
Демократична, гнучка та ефективна організація управління повинна базуватися на формуванні ефективного механізму надання населенню повноцінних адміністративних (управлінських) послуг.

47
Варто уваги, що в європейській практиці термін «адміністративна процедура» застосовується для позначення окремої процесуальної дії, або певної їх сукупності, об’єднаних спільною процесуальною метою.
Авер’янов В. Б. зазначає, що з огляду на євроінтеграційні тенденції розвитку вітчизняного законодавства в Україні необхідно вже зараз повною мірою скористатися позитивним європейським досвідом правового регулювання адміністративної процедури, що є важливим напрямком [7, с.10].
Розвиток адміністративно-процедурного права і законодавства в
Україні має свої особливості, зумовлені специфікою розвитку адміністративного права в радянський період, яка полягала в тому, що діяльність органів публічного управління на законодавчому рівні не регулювалася, адже органи публічного управління мали керуватися передусім критеріями політичної доцільності.
В Україні досі діють застарілі нормативні акти щодо врегулювання адміністративних процедур, наприклад, такі як Закон України «Про звернення громадян» 1996 року, який побудований за ідеологією колишнього аналогічного нормативно-правового акту радянського зразка.
З огляду на наведене в Україні у Верховній Раді України (ВРУ) внесено законопроект № 11472 про Адміністративно-процедурний кодекс
України [6].
Адміністративно-процедурний кодекс України створений для регламентації відносин влади
і громадянина.
Кодекс визначає на законодавчому рівні межі для адміністративного органу та покликаний захищати права й інтереси людини у відносинах з державою, визначатиме також основні принципи діяльності органів влади з надання адміністративних (управлінських) послуг.
Значення адміністративних процедур в реформуванні вітчизняного законодавства полягає в тому, що адміністративні процедури повинні складати основу позитивної діяльності органів виконавчої влади, сприяти створенню комфортних умов взаємодії громадян і державних органів, забезпечувати ефективне функціонування виконавчих структур, їхньої відкритості, прозорості процесу підготовки і прийняття управлінських рішень, обмеженню адміністративного свавілля і посадових зловживань.
Список використаних джерел:
1.
Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради
України. - 1996. - № 30. - ст. 141.
2.
Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні:
Указ Президента України від 22.07.1998 № 810/98 // Офіційний вісник України. – 1999. -
№ 21. - стор. 32.
3.
Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ
Президента від 09.12.2010 № 1085/2010 // Офіційний вісник України. - 2010. - № 94. - стор. 15.
4.
Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади:
Указ Президента від 24.12.2012 № 726/2012 // Офіційний вісник України. – 2013. - № 99.
- стор. 13.
5.
Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Постанова
Верховної Ради України від 10.09.2014 № 442 // Офіційний вісник України. – 2014. - № 74. - стаття 2105.
6.
Проект Адміністративно-процедурного кодексу України № 11472 від 03.12.2012.
[Електронний ресурс].
-
Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=44893

48 7.
Авер’янов В. Б. Значення адміністративних процедур у реформуванні адміністративного права / В.Б. Авер’янов // Часопис Київського університету права. -
2009. - №3. - С.8-14.
Деякі аспекти застосування прецедентного права в Україні
Дубенко А.В., студент магістратури ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Сєргєєв І.С
Судовий прецедент як джерело права вперше з'явився в англійській правовій системі. Вирішальна роль прецеденту у створенні та функціонуванні права в Англії відрізняє систему загального права від континентальної та інших правових систем. Історично склалося так, що в середньовічних Англії та Уельсі загальне (єдине) право було сформоване саме через діяльність судів. Сьогодні судовий прецедент є основним джерелом англо-американського права. Наприклад, в Англії налічується близько 800 тис. судових прецедентів, і щороку до них додається близько
20 тис.
Доктрина обов'язкового судового прецеденту в її сучасному вигляді сформувалася у Великій Британії через утворення 1865 року спеціальної
Ради і Правового товариства, до обов'язків яких входила публікація рішень судових інстанцій та створення на підставі законів про судоустрій
1873-1875 років єдиної централізованої системи судів.
В Україні прецедентне право «де факто» існує. Але воно прийшло ніби саме собою і як таке очікуване, саме тому його прихід не був занадто помітним. Звичайно в нашій державі це був не зовсім той аналог прецедентного права, що існує в англо-американській системі права, але головне у тому що таке право у нас істотно допомагає в безпосередній практиці.
Офіційно в Україні прецедентне право з’явилось, з появою та приведенням у дію Закону України № 3477-IV от 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». В статті 17 даного закону зазначено, що «Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права».
При цьому слід зазначити та звернути увагу на слова «Конвенцію та практику суду», тому що, завдяки такій частині мовного сполучення як частинки «та», застосувавши принцип безпосереднього тлумачення правової норми, ми розуміємо що це пов’язані між собою поняття, які представляють єдине невідокремлене один від одного ціле. Тобто відповідно до цього буквального визначення зазначеного в Законі України, судова практика Європейського суду з прав людини, є прямою вихідною та складовою частиною Конвенції та не може існувати окремо від
Конвенції про захист прав і свобод людини, а Конвенція не може існувати та функціонувати окремо від відповідних рушень Європейського суду з прав людини.
Додаткові основи цього твердження заключається в тому, що в статті
19 Конвенції, зазначено наступне : «Для забезпечення дотримання
Високими Домовляющимися Сторонами їх обов’язків по Конвенції та протоколами до неї, затверджується Європейський суд з прав людини».

49
Тому Європейський суд з прав людини та всі його рішення (практика
Суду), як невід’ємна частина Конвенції має той самий статус та силу, що і всі інші положення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР от 17.07.97 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначеного, беручи до уваги ст. 17
Закону України № 3477-IV, Конвенція та практика Суду (саме в цьому конкретному поєднанні), мають силу міжнародного договору, згода, на обов'язковість якого було дана Верховною Радою України і які зафіксовані у відповідних статтях Законів України № 475/97-ВР від 17.07.97г. та № 3477-IV від 23.02.2006 р.
Сьогодні деякі автори публікацій, на цю тему, стверджують, що вказані елементи прецедентного права України, за своєю силою, точно такі ж як і
Закон . Разом з тим, слід зауважити, що ті автори помиляються. Якщо таке положення існувало, то це вносило б певну сум'ятицю у встановлену
ієрархію норм права. Звідси висновок: Прецедентне права України , засноване на міжнародних договорах України, згода, на обов'язковість яких було дана Верховною Радою України, знаходиться над звичайними
Законами України.
І це прямо випливає з наступних правових норм. Так в ч.3, ст. 4
Господарсько-процесуального кодексу України, прямо сказано: «Якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких дана
Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору ...».
Аналогічні норми, є також і в Кримінальному кодексі України (ч.1 та ч.5, ст.3 КК), в Кодексі адміністративного судочинства України (ч.6, ст.9
КАСУ), в Цивільно-процесуальному кодексі України (ч. 2 ст.3 ЦПК).
Слід зауважити , що в практиці ведучих адвокатів, вже неодноразово застосовувалися і застосовуються зазначені в цій статті нюанси. Так, наприклад, будучи одними з перших, вони провели одне з найгучніших і вдалих справ, на основі використання вищевказаних моментів. Так наприклад, адвокатським бюро «Київхелп» був розроблений комплекс юридичних заходів , спрямованих на поєднання деяких колізій Закону
України «Про заборону ігрового бізнесу в Україні. В процесі підготовки справи було складено близько двох томів юридичної документації, пройдено 5 судів, але в результаті, всі заклади клієнта працюють повністю на законних підставах. Це є прикладом практичного застосування вищевказаних теоретичних розробок.
Також як висновок, я вважаю за потрібне зазначити, що прецедентне право об’єктивно необхідно, і справа тут навіть не в копіюванні за США і
Англією (хоча, на них дійсно варто було б звернути увагу).
Список використаних джерел:
1) Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV от 23.02.2006 року.
2) Адміністративне право України: Підручник: За заг. ред.. д. ю. н., проф. Коломоєць
Т.О. – Київ: «Істина», 2008.
3) Адміністративне право України : Підручник: За заг. ред.. д. ю. н., проф. Авер'янов
В.Б. – Київ: «Істина», 2006.
4) Порівняльне правознавство: Курс лекцій.-Л.В. Голяк, А.С. Мацко, О.В. Тюріна. –
К.: МАУП, 2004. – 200 с., 2004.

50
Щодо введення правового режиму воєнного стану в Україні
Бередник А.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник : кандидат юридичних наук, доцент Сергєєв І.С.
Питання введення воєнного стану в Україні є надзвичайно актуальним в світлі тих подій,що нині відбуваються на Сході нашої держави. Мова йде про збройну агресі проти України,одним із варіантів подолання якої, як вважають деякі, є введення воєнного стану за для оборони нашої держави.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» під воєнним станом – розуміється особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних
інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
А відповідно до ст. 2 цього ж закону: «Метою введення воєнного стану
є створення умов для здійснення органами державної влади, військовим командуванням,органами місцевого самоврядування,підприємствами, установами та організаціями наданих їм повноважень у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України,
її територіальній цілісності.» Тож введення воєнного стану дає підстави для рішучих дій всім підрозділам Збройних Сил України. А отже,боронити державу будуть спеціально підготовлені для цього громадяни,що в свою чергу,прискорить операцію зі звільнення територій,зайнятих бойовиками та значно зменшить кількість жертв від неї.
Зважаючи на те,режим воєнного стану є одним із видів адміністративно-правових режимів,що застосовуються в
Україні необхідно з`ясувати,що таке адміністративно-правовий режим. І.С.Розанов характеризує адміністративно-правовий режим як встановлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, дій або поведінки громадян та юридичних осіб, як порядок реалізації ними своїх прав у певних умовах (ситуаціях) забезпечення і підтримання суверенітету й оборони держави, інтересів безпеки й охорони громадського порядку спеціально створеними для цієї мети службами державного управління.
Слід зазначити,що використання публічною адміністрацією правових режимів не може мати на меті обмеження прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а повинно бути спрямовано на їх забезпечення, зокрема захист від протиправних посягань,від порушень з боку органів публічної влади та правопорушень,суб`єктами яких є їнші особи. Разом з тим застосування таких режимів призводить до деякого «мінімально необхідного» права діяти на власний розсуд для фізичних і юридичних осіб,бо права цих осіб неможливо розглядати без урахування прав і свобод
інших осіб та національної безпеки України.

51
Законодавець приділяє не аби яку увагу питанню захисту української держави, та вказує на особливу роль суспільства у ньому. Про це йдеться,насамперед, в Конституції України,а саме в ст.65 «Захист
Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України» та в ст.17 «Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на
Збройні Сили України.»
Слід зауважити,що ч.5 ст. 17 говорить про те,що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у
Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Такі ж гарантії розглядаються в ст.46 Конституції
«Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.»
Проте в Стаття 64. Сказано: « Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених
Конституцією України.В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60,
61, 62, 63 цієї Конституції.
Тож,першим і,на мою думку,основним недоліком введення воєнного стану в Україні є обмеження прав і свобод населення країни. Наступними негативними наслідками введення цього правового режиму є:
- запровадження комендантської години(тобто не можна буде перебувати на вулиці в певний час доби без спеціальних дозволів).
- введення особливого режиму в’їзду та виїзду з території, на якій запроваджено воєнний стан,
- обмеження руху транспортних засобів та свобода пересування як громадян України, так і іноземців.
- військовому командуванню надається право використовувати потужності, ресурси і майно підприємств та організацій усіх форм власності(підприємства зв’язку, видавництва, телерадіоорганізації, навіть театри)а також окремих громадян,що завдасть їм певних збитків.
- встановлення мораторію на військово-технічну, а також фінансово- кредитну допомогу з-за кордону.
- усунення права входити в будь-які світові об'єднання, приміром
НАТО.
- оголошення загальної мобілізації та як наслідок - заборона призовникам та військовозобов’язаним змінювати місце проживання без відома військового командування.
- відсутність максимальної межі тривалості воєнного стану.
- заборона зміни Конституції України;
- заборона зміни Конституції Автономної Республіки Крим;

52
- заборона проведення виборів Президента України, а також виборів до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної
Республіки Крим і органів місцевого самоврядування;
- заборона проведення всеукраїнських та місцевих референдумів;
- заборона проведення страйків.
Тож,зважаючи на вище згадане,я вважаю,що воєнний стан в Україні вводити не доцільно,адже недоліків серед наслідків введення такого правового режиму значно більше, ніж переваг.До того ж,на мою думку,вони
є суттєвішими.Отже,на мою думку,державі через уповноважені органи слід застосовувати заходів попередження воєнної небезпеки і воєнної загрози,щоб в країні не виникала потреба в застосуванні правового режиму воєнного стану.
Список використаних джерел:
1.Конституція України:Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996р. (зі змінами і доповненнями,внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України
№ 1-19/2014 від 15.05.2014 // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст.141 2. Про правовий режим воєнного стану:Закон України N 1647-III від 6 квітня 2000 року(зі змінами і доповненнями,внесеними згідно Закону України № 763-VII від 23 лютого 2014 року//Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 28, ст. 224 3. Про оборону України:Закон України № 1932-XII від 6 грудня 1991 року (зі змінами і доповненнями,внесеними згідно Закону України № 1194-VII від 9 квітня 2014 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 9, ст.106 4.Адміністративно-правові режими в Україні:монографія // В.Я.Настюк,В.В. Бєлєвцева//
Право України. -2009.-128 с.
5.Административно-правовые режимы по законодательству
Российской
Федерации,их значение и структура //Розанов И.С. //Государство и право.-1996.- N 9 .–с.
81-85.
6. Адміністративно-правові режими у системі забезпечення національної безпеки
України:поняття,зміст та значення//Бєлєвцева В.В. //Право України -2010.- N 6 .– с.161
Сучасне бачення адміністративно-правової охорони молоді в Україні
Бермес Ю.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Сергєєв І.С.
Одним із пріоритетних напрямів діяльності держави є адміністративно- правова охорона дітей та молоді. Оскільки стабільність держави, прогресивний розвиток суспільства залежить від економічного, соціального, фізичного та духовного здоров’я зазначених суб’єктів, у свою чергу і становище дітей та молоді залежить від ставлення держави до їх проблем, інтересів і потреб.
Проблема молоді – одна із основних, тому що за нею майбутнє.
Водночас необхідно зазначити, що соціально – економічні зміни, які відбуваються в Україні, значно послабили інститут сім’ї та її вплив на виховання дітей. Результатом цього процесу стає зневага до сімейних цінностей, зростання чисельності соціальних сиріт, збільшення споживання у дитячому та підлітковому середовищі наркотиків та різних психотропних препаратів, алкоголю і, як наслідок, збільшення кількості правопорушень і погіршення стану здоров’я молоді.

53
Загалом, суттєвою рисою молоді об’єктивно є те, що значна її частина не має власного соціального статусу, знаходиться на стадії так званого
«статутного мараторію» і характеризується або попереднім соціальним статусом, тобто соціальним становищем батьків, або своїм майбутнім, пов’язаним із професійною підготовкою.
Сучасна молодь, з одного боку, відчуває себе особливою групою суспільства, а з іншого – потерпає від невирішеності своїх специфічних проблем. Це визначає протиріччя, що існують на рівні молодь – суспільство. Найбільш суттєвими з них є: рівень освіти та матеріальне становище молоді; потяг до знань і, разом з тим, необхідність працювати; прагнення самостійності та економічна залежність від батьків; професійний статус та потреби сучасного ринку праці; бажання вирішувати власні проблеми самостійно приймати участь у прийнятті управлінських рішень.
Для вирішення проблеми, стосовно формування свідомості у молоді, їх подальшого розвитку, пристосування до дорослого життя, вибір професії потрібно розглядати ще в школі, адже саме на цьому рівні формується особистість, яка у подальшому зможе якісно реалізувати себе у суспільстві.
Тому,на наш погляд, необхідно розробити і впровадити у життя систему заходів щодо «відриву» молодих людей, можливо, у певних випадках, ще у шкільному віці, а стосовно старших, то безумовно, від сумнівного кримінального середовища.
Треба зазначити, що сьогодні молоді люди здаються набагато дорослішими своїх однолітків, ніж 20 років тому і багато хто з них розуміє,що сподіватися, окрім як на себе, ні на кого. Ось це і є той переломний пункт у розвитку свідомості. Зрозумівши це, хтось ступає на хибний шлях, а хтось продовжує боротися, і ті, хто бореться, справді заслуговують не тільки на повагу, але ,на мій погляд, й на максимальну підтримку з боку держави.
Список використаних джерел:
1.
Закон Укрвїни «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в
Україні» від 05. 02. 1993 № 2998 – XIII
2.
Конвенція про права дитини //[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_021 3.
Загальна декларація прав людини ООН;Декларація, Міжнародний документ від 10.
12. 1948 4.
Грищук А.М. Природа принципів адміністративно – правового захисту сім’ї / А.
М. Грищук // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. – 2011. - № 5
(78) – С. 125 -129.
5.
Адміністративне право України: Підручник: За заг. ред.. д. ю. н., проф. Коломоєць
Т.О. – Київ: «Істина», 2008.
6.
Н. М. Савельєва. Основи соціально – правового захисту особистості: Навчальний посібник для студентів спеціальності «Соціальна педагогіка». – Полтава: ПДПУ, 2008. –
268 с.
7.
Автореферат. Грищук А. М ( УДК 354. 89: 351. 766. 2: 347. 6) 2011 р.


54
Адміністративна відповідальність за порушення митних правил
Мичко О.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Сергєєв І.С.
Порушення митних правил є різновидом адміністративного правопорушення, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений порядок перетинання митного кордону та переміщення через нього товарів, транспортних засобів і предметів.
Актуальність даної теми полягає у тому, що в умовах побудови правової держави порушення митних правил впливає на стан економіки держави.
Теоретичні та практичні аспекти реалізації митними органами України заходів боротьби з порушеннями митних правил досліджувалася
Ю.В. Іщенком,
В.П. Чабаном,
О. Смішком,
С.О. Барановим,
Л.М. Дорофеєвою, А.В. Дусик, Т.О. Коломоєць, Т.В. Корнєвою та іншими вченими.
Митні правила – це встановлений Митним Кодексом України та
іншими актами законодавства порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон
України, пред’явлення їх для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем, або контроль за якими покладено на митні органи
Митним Кодексом та іншими законами України.
Митні правопорушення, як й інші порушення, характеризуються такими ознаками, як суспільна небезпечність, заподіяння шкоди, винність та караність. При цьому слід враховувати ,що суспільна небезпека проявляється у тому, що порушеннями митних правил створюється загроза економічній безпеці держави.
Суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами – посадові особи цих підприємств.
У Митному кодексі України міститься перелік видів порушень митних правил, за які настає адміністративна відповідальність. До них,зокрема, належать: порушення режиму зони митного контролю (ст. 468); неправомірні операції з товарами, митне оформлення яких не закінчено, або з товарами, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем (ст. 469); недоставляння товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів до органу доходів і зборів призначення, видача їх без дозволу органу доходів і зборів або втрата (ст.
470); порушення порядку проходження митного контролю в зонах
(коридорах) спрощеного митного контролю (ст.471); недекларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення (ст..472) тощо, проте на практиці існують діяння, які хоч і не визнані правопорушеннями, але сприяють їм, наприклад, переміщення автомашини на контрольних вагах без дозволу працівника митниці.

55
На наш погляд,наведений та подібні види правопорушень носять особливий характер, який проявляється в тому, що ці дії по суті спрямовується на одержання економічної вигоди правопорушником в обхід закону. Так, за офіційними даними сайту «Урядовий портал», протягом січня-липня 2013 року митними органами було заведено більше
14 тисяч справ про порушення митних правил на суму понад 428,8 млн. гривень. Зокрема, найпоширенішими є випадки незаконного переміщення через митний кордон продовольчих товарів (більше 3,8 тисяч випадків) і промислових товарів (більше 3,3 тисяч випадків) загальною сумою понад
22млн. і, відповідно, 118,76 млн. гривень.
Для того, щоб більш конкретно визначити шляхи вирішення проблеми порушення митних правил, необхідно перш за все з’ясувати причини та умови їх виникнення. Характерним є те, що умови, які сприяють вчиненню порушень митних правил – це комплекс явищ соціальної дійсності, які самі по собі не можуть породити порушення митних правил , але слугують певними обставинами, які сприяють їх виникненню та
існуванню. Необхідно звернути увагу на те, що обставинами, які впливають на вчинення правопорушень у митній сфері є: 1) безкарність за скоєння деяких дій, що сприяють правопорушенням; 2) недосконалість нормативно-правової бази у сфері регулювання імпорту і боротьби з контрабандою; 3) недостатня ефективність профілактичних заходів; 4) корупційні прояви в митних органах, тощо .
Вважаємо за необхідне зауважити ,що незважаючи на заходи, які приймаються у боротьбі з порушенням митних правил, протиправне середовище весь час вигадує нові методи, засоби подолання встановлених законодавством норм. Тому діяльність щодо вдосконалення роботи митних органів не може припинятися і ,на наш погляд, повинна бути спрямована в першу чергу на: 1) раціоналізацію системи управління профілактикою правопорушень; 2) розмежування й забезпечення оптимального співвідношення функцій відповідних підрозділів та служб з профілактики правопорушень; 3) підвищення професійного рівня посадових осіб митних органів, які безпосередньо займаються профілактикою правопорушень.
Список використаних джерел:
1.Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI (Редакція станом на
23.07.2014)// Відомості Верховної Ради України. – 2012.
2. Сєрих О.В. Деліктоздатність порушених митних правил: автореф. дис. .кандидат юридичних наук / О.В.Сєрих. – О., 2007. – 20 с.
3. Митне право України: навч. посібник. - Ю.В.Іщенко, В.П.Чабан. - К. : Юрінком
Інтер, 2010. - 296 с.
4. Константа О.В. Адміністративно-правові заходи боротьби з порушенням митних правил: автореф. дис. … кандидат юридичних наук / О.В. Константа. – Х., 2008. – 23 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал