Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка4/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30
Реформування державної служби в умовах євроінтеграції

Панченко Б.С., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Булик І.Л.
В умовах соціально-економічної і політичної кризи в Україні останніх років виразно виявила себе неефективність вітчизняної системи державної служби. У державі явною стала тенденція до зростання сфери державного впливу за рахунок якості державних інститутів. Змінити ситуацію на краще нині покликані давно вже назрілі адміністративна реформа і реформа державної служби. При цьому, з урахуванням євроінтеграційних процесів України, слід максимально ефективно використати відповідний досвід країн Європейського Союзу, значною мірою адаптувавши його до вітчизняних реалій.
На сьогодні у системі державної служби є проблеми, які перешкоджають реальній адаптації до умов європейського співтовариства
і які потребують вирішення. Ось основні з них:
1) відсутність чіткого законодавчого розмежовування політичних та адміністративних функцій у системі державного управління, що призводить до не завжди обґрунтованої плинності кадрів державної служби залежно від політичних змін;
2) відсутність законодавчо закріплених критеріїв зарахування на посади державних службовців працівників, які реалізують відповідні державно-владні повноваження, а тому чітко не визначено коло осіб, на яких поширюється законодавство про державну службу;
3) діяльність держслужбовців залишається недостатньо відкритою та прозорою, не створено умов для надійного контролю за такою діяльністю з боку суспільства, що надає додаткові можливості для зловживань, порушень, хабарів і безвідповідальності;
4) залишається низькою якість управлінських послуг, які надаються державними службовцями, відсутні чітко регламентовані процедури та національні стандарти надання послуг;
5) недосконалою є система проходження державної служби, тобто система відбору, призначення на посади, просування у службовій діяльності.
Внаслідок цих та інших факторів знижується ефективність державної служби, посилюється відчуження людини від держави, зростає неповага до державних органів.
Для перетворення державної служби України у державну службу
європейського зразка необхідно в законодавчих актах передбачити:
1) встановлення публічно-правових відносин між державними службовцями і державою;
2) забезпечення політичної нейтральності державних службовців шляхом розмежування політичних та адміністративних посад у системі виконавчої влади;
3) чіткі критерії зарахування до посад державних службовців працівників, які виконують відповідні державно-владні повноваження;
4) реформування і законодавче врегулювання системи оплати праці державних службовців;

29 5) встановлення прозорих та справедливих принципів відбору на посади державних службовців виключно на конкурсних засадах;
6) запровадження в системі держслужби управління персоналом, що базується на принципах законності, компетентності та професійних заслуг;
7) встановлення індивідуальної дисциплінарної відповідальності державних службовців, конкретного переліку дисциплінарних порушень і дисциплінарних стягнень, процедури наслідування їх та порядку оскарження
Слабкість державно - управлінських інститутів позначається в низці найбільш суттєвих причин, що чинять перепони соціально-економічній і політичній модернізації країни.
У демократичному суспільстві державна служба повинна забезпечувати дотримання прав та свобод людини і громадянина через надання фізичним і юридичним особам якісних державних послуг та уряду якісної підготовки й виконання політичних рішень. Українське суспільство нині не задовольняє якість послуг, що надають державні службовці. Численні факти корупції і хабарництва, бюрократична тяганина, непрозорість і невизначеність адміністративних процедур, відсутність можливості реального громадського контролю за використанням бюджетних коштів, а також недосконалість дисциплінарної системи, що не дає суспільству достатніх важелів впливу на підвищення якості державних послуг, – усе це негативно позначається на реалізації гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина.
Проаналізувавши особливості органів державної служби, на мою думку, доцільно дотримуватись наступних принципів, що забезпечуватимуть роботу нового ЗУ «Про державну службу», від 17. 11.
2011 р., що має набрати чинності з 1 січня 2015 року:
− побудову системи функціонального управління державною службою;
− реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців;
− інституціоналізацію та розвиток вищого корпусу державної служби;
− побудову системи управління конфліктом інтересів та запобігання корупції на державній службі.
Отже, головна мета реформування системи державної служби в Україні полягає у спрямуванні діяльності органів виконавчої влади на розроблення
і запровадження нових правових засад, організаційних і процедурних складових системи державної служби та заходів стосовно вдосконалення кадрового забезпечення державного управління, визначенняконкретних заходів щодо подальшого реформування системи державної служби, їх виконавців і строків запровадження, зокрема з урахуванням реалізації кроків щодо наближення державної служби України до стандартів, властивих країнам - членам Європейського Союзу. Без створення правових, організаційних та фінансових засад державної кадрової політики не можна розраховувати на успіх глибинних реформ, які належить втілювати на практиці, по суті, в усіх сферах життя українського суспільства.


30
Реформування органів місцевої влади в Україні
Баранкевич Н.Р., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Булик І.Л.
Останнім часом в сфері публічної адміністрації відбувається реформування її структури. І місцеві органи влади не є винятком. Проте правова основа залишається недосконалою. Законодавство про місцеве самоврядування на сьогодні потребує комплексного, системного реформування на трьох рівнях: конституційному, законодавчому та локальному. Варто зазначити, якщо проводяться зміни у законодавстві цієї сфери, береться до уваги практика іноземних держав, потрібно провести навчання, підвищити кваліфікацію та допомогти працівникам органів місцевої влади. Це покращить правильне використання нових настанов та пришвидшить адаптацію до змін які будуть відбуватися.
Згадаймо положення Програми економічної реформи на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Дана програма передбачала реформування майже у всіх сферах життєдіяльності: охорона здоров'я, спортивна галузь, соціальна підтримка, система освіти, розвиток підприємництва. Головам місцевих державних адміністрацій доручено забезпечувати дієву взаємодію з органами прокуратури та іншими правоохоронними органами, активізацію роботи підрозділів місцевих державних адміністрацій щодо виконання на відповідній території державних цільових програм, посилення державного контролю, покладеного на місцеві державні адміністрації тощо.
Реформування яке ми очікували так і не відбулося. Проблемою в даному випадку стали: невиконання завдань, неприйняття обіцяних законів, Не було дано чіткої команди для реформування ОМС.
Нам відомо, що 1 квітня 2014 року розпорядженням КМУ № 333-р було схвалено Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні. Вона передбачає напрямок на розвиток саме децентралізації. Дана концепція розроблена: відповідно до положень
Європеиськоі хартіі місцевого самоврядування; на основі пропозиціи вітчизняних експертів; з урахуванням позиціі і досвіду міжнародних експертів; за погодженням представників органів місцевого самоврядування та асоціацій.
Розроблено моделі реформованоі системи органів публічноі влади на місцях. З перших днів покладено такі завдання, як:
Децентралізація влади, максимальна дерегуляція дозволів і послуг; розмежування повноважень у системі органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади на різних рівнях адміністративно-територіального устрою за принципом субсидіарності; передача більшості повноважень і ресурсів на рівень територіальних громад; відповідальність ОМС пере виборцем і державою;

31 максимального залучення населення до прийняття управлінських рішень, сприяння розвитку форм прямого народовладдя.
Начеб-то ця Концепція досконала та ефективна на перший погляд, але можуть виникнути труднощі при її реалізації. На мою думку, досить тривалим процесом буде зміна адміністративно-територіальних одиниць на регіони, райони, громади. Адже даний варіант є новинкою для нашої держави. Можна зробити висновок, що дана зміна тягне за собою ж і реформування самих ОМС, їх повноважень та функцій. Тобто, довготривалим може виявитись процес адаптації суспільства до цих змін.
Якщо розглянути функції нових ОМС, вони вдосконалені та більш обдумані ніж раніше. Більше влади надається нижчим органам які на місцях точніше бачать проблеми та знають питання їх вирішення.
Отже, нова концепція розвитку є досить перспективною. Будемо надіятися, що влада буде підтримувати та скоріше реалізовувати нові напрямки розвитку політики в органах місцевої влади. Адже місцевим адміністраціям дійсно потрібні зміни та нові кадри.
Особливості форми державно-територіального устрою України
перспективи реформування
Турова Є.О., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: викладач кафедри загальноправових дисциплін ННІПП
НАВС Кулик Т.О.
Актуальність теми полягає в тому, що нині Україна потребує кардинальних змін, зокрема це стосується і державно-територіального устрою.
Метою є знаходження правильного рішення щодо подальшого територіального устрою України. Історія знає чимало форм державного устрою. Уже в стародавній Греції відрізняли монархію від республіки, автократію від демократії, хоча й основувались вони на рабстві.
Під державним устроєм розуміють спосіб поділу території держави на певні складові і розподіл влади між державою та її складовими. Є два основних типи такого устрою: а) унітарна держава - це політичне утворення, політично однорідна держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають власної державної влади. У ній діє єдина конституція і єдине громадянство. Всі органи та гілки влади утворюють одну систему і керуються єдиними правовими нормами (Білорусія, Данія,
Швеція та ін.). Деякі унітарні держави (Іспанія, Україна та ін.) включають ще й автономні утворення; б) федеративна держава - це політичне утворення, у якому відносно самостійні структури, що здійснюють самоврядування в межах розподілених між ними і союзними
(федеральними) органами влади повноважень. Члени федерації мають власні законодавчі й судові органи влади, конституцію, в межах якої можуть приймати свої закони (Мексика, США та ін.); в) конфедерація - політичне утворення, у якому незалежні, суверенні держави об'єднуються для вирішення певних проблем (економічних, соціально-політичних та ін.)
[2,с.609].

32
Відповідно до статті 2 Конституції України, Україна є унітарною державою[1.ст.2]. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканною, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв’язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо, федеративної держави.
В Конституції України вживаються два терміни – територіальний устрій (так само називається відповідний (ІХ) розділ Основного Закону
України) та адміністративно-територіальний устрій. Територіальний устрій України, відповідно до статті 132 Конституції, ґрунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації
і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально- економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.
Проте у зв`язку с останнім подіями, які сталися в Україні питання децентралізації влади стало дуже актуальним. Потрібно розуміти, що сама по собі децентралізація не є ознакою ослаблення центральної влади.
Децентралізація − це, швидше, ефективний інструмент покращення якості управління державою і фінансовими потоками. Децентралізація є одним із фундаментальних принципів системи державного управління розвинених країн. Біля її витоків лежить гіпотеза теорії менеджменту про те, що звуження кола завдань призводить до підвищення якості їх виконання та покращення результатів роботи[3,с.18]. Нинішня ж система управління в
Україні сприяє диктаторським схильностям центрального уряду та придушенню політичної конкуренції. Це стало причиною рекурентних криз, які розв'язуються через революційні події. Україна потребує правильних інституційних змін, а напрацьовувати їх потрібно із широким залученням громадян та експертів в Україні.
Саме тому в Україні стартувала адміністративна реформа з децентралізації влади. Запропонований Президентом України Петром
Порошенко проект змін до Конституції України, який передбачає децентралізацію влади, є першим кроком до нових реформ, зокрема місцевого самоврядування. Саме такі зміни будуть ефективними для
України. Країна сильна тоді, коли в кожній громаді є лідер, який має авторитет і чия позиція представлена у політичній системі держави. У системі, де в Конституції передбачено делегування вагомої частини влади демократичному місцевому самоврядуванню, обрані місцеві лідери будуть зацікавлені у збереженні конституційної системи, зокрема, тому, що це є запорукою продовження їхніх повноважень. Такі лідери зможуть також забезпечити підтримку політичної системи значною частиною місцевого населення і, якщо буде потрібно, протистояти тиску зовнішнього ворога.
Список використаних джерел:
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 30. – ст. 2 2. Конституційне право України. // За редакцією В. Ф. Погорілка. - К. Наукова думка. - 1999. - С. 609-675 3. Новик В. П. Формування адміністративно-територіальної структури України:
історичні реалії та сучасні проблеми // Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. – 2004. – Випуск 2/2004. – С. 18 – 32.

33
Актуальні проблеми модернізації публічної адміністрації
Патентна Н.С., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Булик І.Л.
Досить актуальним на сьогодні є питання модернізації публічної адміністрації. Аналіз становлення української державної влади в період посткомуністичної модернізації суспільства свідчить, що реформування проводилося ривками, у складній політичній боротьбі, за відсутності
єдиної рамкової концепції.
Поняття «публічна адміністрація» досить часто зустрічається в нормативно-правових актах і працях багатьох науковців, але на даний момент не сформульовано єдиного підходу щодо його визначення.
Публічна адміністрація – це організація та діяльність органів і установ, які підпорядковані політичній владі та забезпечують виконання законів, діючи в публічних інтересах, і наділені прерогативами публічної влади [1, c. 126].
Модернізація публічної адміністрації є складним і тривалим процесом.
Говорячи про модернізацію публічної адміністрації, потрібно мати на увазі, що мова йде не лише про територіальну структуру, адміністративну юрисдикцію, чисельність працівників та методи діяльності, а основу проведення комплексних реформ у державі. Отже, ця модернізація має здійснюватися за стратегією, основою для якої є принципи європейського адміністративного простору та концепції відкритого і ефективного управління.
Тому, при розгляді даного поняття виникає велика кількість не вирішених проблем.
По-перше, немає чітко визначеної законодавчої бази, яка б врегульовувала дане питання. Сюди відносять також відсутність чітко визначеного правового та організаційного забезпечення діяльності публічної адміністрації.
По-друге, присутній низький рівень національної свідомості політиків, що призводить до зловживань, корумпованості (не лише і не скільки хабарництво, а політична корупція та кумівство), що також гальмує процес модернізації публічної адміністрації.
Проблематичним також є законодавче врегулювання процедури відносин чиновників із приватними особами в сфері адміністративних послуг, прийняття ініціативних рішень (які стосуються інтересів приватних осіб), застосування адміністративних стягнень; упорядкування платежів в адміністративних відносинах на основі
єдиного адміністративного збору; законодавче гарантування доступу до публічної
інформації; створення універсамів адміністративних послуг; розвиток електронного врядування.
Важливим у модернізації є те, що вона відбувається паралельно із розвитком суспільства, будучи неодмінною складовою частиною цього важкого процесу реформ. Як правило, така стратегія модернізації публічної адміністрації поєднується із євроінтеграційними процесами та пов’язаними з цим програмами соціально-економічних та демократичних перетворень. Відправною точкою модернізації повинно бути розуміння,

34 що без сильних, стабільних та професійних інститутів публічної адміністрації неможливо досягти бажаних результатів в жодній із областей суспільства [1, с.78].
При виборі моделі публічного управління насамперед повинні бути враховані глобалізаційні процеси та викликані ними зміни в управлінні, а також національні особливості. Досягнення оптимального співвідношення між ними потребує значної теоретичної роботи та практичної перевірки пропозицій вчених. Тому дискусійним залишається питання щодо переваг чи недоліків від ранішого чи пізнішого початку реформ [3].
Теоретично відомо, що процес модернізації публічної адміністрації повинен мати три такі риси: по-перше, модернізації мусять передувати широкі публічні дебати та вивчення експертами пропонованої моделі змін та її відповідності інтересам громадян; по-друге, реформування адміністрації повинно мати системний і стратегічний характер, а не
інструментальний та терміновий; по-третє, необхідно усвідомити, що якісна модернізація публічної адміністрації та її діяльність неможливі без досягнення політиками принципової згоди щодо мети та результатів її реформування.
Метою модернізації публічної адміністрації повинно бути забезпечення високої якості послуг для громадян, стабільного поступального розвитку суспільства і держави, здатність до сприймання та реалізації суспільних потреб та досягнення європейських стандартів і цінностей у сфері суспільного життя, таких як верховенство права, ефективність, прозорість, відповідальність тощо[2, с. 23].
Найважливішим висновком дослідження є переконання у можливості і необхідності модернізації публічної адміністрації України на базі принципів європейського адміністративного простору. Це повинно бути спільним завданням громадянського суспільства та політичної влади.
Реформи мають ініціюватися та здійснюватися централізовано, але впровадження сучасних технологій управління може проводитися і на регіональному та місцевому рівні, що підтверджено як зарубіжною, так і вітчизняною практикою, в тому числі й на базі наших пропозицій.
Список використаних джерел:
1. Кравцова Т. М. Поняття та принципи діяльності публічної адміністрації / Т. М.
Кравцова, А. В. Солонар // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 522–525.
2. Друцул Т. Поняття органів публічної адміністрації як складової частини державного апарату / Т. Друцул // Підприємництво, господарство і право : науково- практичний господарсько-правовий журнал. - 2012. - № 5. - С. 21-24.
3. Концепція реформування публічної адміністрації в Україні – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravo.org.ua/files/stat/Concept_public_administration.pdf
Реформування вищої освіти в умовах євроінтеграції
Пачевська В.І., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Булик І.Л.
Завданням законодавства України про освіту визначено врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян.

35
Ядром законодавчої бази вищої освіти в Україні є Конституція
України. Закон України «Про освіту» (1996 р.) та інші нормативно-правові акти регулюють окремі питання функціонування вищої освіти (фінансові, майнові тощо).
Згідно з Конституцією України (ст. 53) кожен громадянин має право на освіту. Для громадян України держава декларує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно- технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Конституція України закріплює право громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі.
Безпосереднє законодавче регулювання у сфері освіти, у т. ч. й вищої, здійснюється Законом України «Про освіту». За цим законом освіта розглядається як основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави, вона є пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.
Метою освіти визначено всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її таланту, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі
інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями.
Верховною Радою України 1 липня 2014 року прийнято Закон України
«Про вищу освіту». Освітяни в своїй масі вважають його достатньо прогресивним і таким, що суттєво розширює автономії вищих навчальних закладів України.
Якщо порівнювати новий закон з попереднім, то його без сумнівів можна назвати прогресивним. Одна з головних ідей нового закону полягає в децентралізації влади у сфері освіти і скороченні втручання Міністерства освіти і науки України в діяльність вищих навчальних закладів. Це величезний плюс.
В Законі є моменти, які потрібно доопрацювати. Наприклад, питання про фінансову діяльність вузів. Вона повинна бути прозорою. Після того як Міністерство освіти і науки України стало публікувати свою бухгалтерську звітність у себе на сайті, нерозумно не зобов'язувати університети чинити так само. Прозорість повинна бути і в кадровому питанні. Оголошення про вакансії повинні публікуватися у відкритому доступі, в ідеалі - і англійською мовою.
Дуже багато говориться про свободи та права вищого навчального закладу. Так, вищі навчальні заклади можуть провадити освітню діяльність разом з іноземними навчальними закладами за узгодженими освітніми програмами. Вони мають право: самостійно розробляти та запроваджувати власні програми освітньої, наукової, науково-технічної та

36
інноваційної діяльності; самостійно запроваджувати спеціалізації, визначати їх зміст і програми вибіркових навчальних дисциплін.
Варто відзначити, що у новому Законі є й прогалини. Нажаль із тексту
Закону повністю вилучено гарантію про мінімальну кількість прийнятих на перший курс студентів, які повинні вчитися за безплатною формою навчання. Також ст. 68 вищезазначеного Закону фактично дозволяє адміністраціям вищих навчальних закладів необмежено збільшувати розмір плати за навчання студентів-контрактників.
Однак, не зважаючи на деякі недоліки нового Закону, це суттєвий крок в правильному напрямку – більшій автономії університетів.
Освіта - специфічна галузь громадського життя. Її належний стан є важливою передумовою розв'язання завдань, визначених суспільством, формування кадрів для народного господарства, успішної трудової діяльності населення і т. ін. Вона - умова наукового пізнання світу та його закономірностей, реалізації об'єктивних потреб держави у постійному накопиченні та поновленню знань, сфера прилучення людей до культури і мистецтва. Без освіти неможливі всебічний розвиток особистості, включення її в систему суспільних відносин. Рівень освіти - мірило цивілізованості будь-якої людської спільноти, істотний показник її прогресивного поступу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал