Та юридичного




Сторінка23/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   30

Використання методу сферичних панорам, 3D сканування та
суміжних з ними новітніх технологій у криміналістиці
Антоненко А.О., Онищенко О.Е., студенти ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Семенов В.В.
Судова фотографія – це галузь криміналістичної техніки, яка розробляє фотографічні засоби, прийоми і методи виявлення, фіксації та дослідження доказів.
Як передбачає ст. 237 КПК, при проведенні слідчих дій, особливо під час огляду місця події, слідчий має право проводити фотографічну зйомку.

204
Результати фотозйомки успішно використовуються при розслідуванні різних видів злочинів, експертних дослідженнях та в оперативно- розшуковій діяльності, оскільки вони дають можливість відтворити обстановку та обставини події, зафіксувати сліди злочину, виявити слабо видимі або невидимі деталі об’єкта, розшукати підозрюваного або потерпілого.
Беручи свій початок ще з середини ХІХ століття, криміналістична фотографія постійно розвивається, використовуючи нові методи та засоби фотозйомки. Так, на сьогоднішній день, цифрова фотографія повністю витиснула зйомку на традиційні плівкові світлочутливі фотоапарати, а новелою в кримінальній фотографії стало застосування 3D технологій та відповідного апаратного й програмного забезпечення.
Одним із розповсюджених методів криміналістичної фотозйомки із використанням 3D технологій є метод сферичних панорам. За його допомогою слідчий може швидко і точно зафіксувати місце події і застосовуючи спеціальне програмне забезпечення зробити його сферичний макет. Під час перегляду такого макету складається враження присутності на місці події, оскільки сферична панорамо відображає простір із максимальним кутом охоплення (360х180 градусів).
Цей метод є доволі зручним для всіх учасників провадження, зважаючи на те, що у подальшому завжди можна переглянути взаємне розташування всіх предметів на місці злочину. Крім того, можливості спеціального програмного забезпечення дозволяють обєднати кілька сферичних панорам в одну цілісну (тобто створити віртуальний тур), а відтак з’являється можливість віртуального переміщення територією, де проводиться огляд місця події. Це дає можливість особам, які навіть не були присутні під час огляду місця події, з легкістю формувати різні версії вчинення злочинів на підставі отриманої інформації.
Проведення експертизи та документування безпосередньо на місці злочину вимагає високої точності та оперативності, що є вкрай проблематичним для слідчих у зв'язку з обмеженнями у часі та хиткістю доказів. Науково-технічним засобом, який забезпечує комплексну фіксацію обстановки на місці події із здійсненням точного відображення зовнішнього вигляду, форми, вимірювань відстаней між об’єктами, кутів
їх взаємного розташування та розмірів є лазерні 3D сканери. За допомогою відповідного програмного забезпечення, використання 3D сканеру дозволяє протягом невеликого проміжку часу (від 30 до 90 хвилин) створити точну фотореалістичну модель місця події, розглянути її з будь- якого ракурсу та відстані як в цілому, так й окремі об’єкти, що відображені в ній.
Важливим є й те, що дане програмне забезпечення дає можливість проводити реконструкцію місця подій та здійснювати різного роду операції з окремими об’єктами як у 3D моделі, так і окремо від неї,
імпортувати у 3D модель місця події інші трьохвимірні об’єкти для
ілюстрації їх розташування в певні проміжки часу вчинення злочину.
Також не варто забувати про ряд суміжних технологій, що здобувають все більшого поширення в роботі криміналістів. Наприклад, для створення реальної 3D-моделі (у зменшеному чи збільшеному масштабі), яка зможе слугувати як доказ в арбітражному, цивільному та кримінальному процесі,

205 може бути використаний 3D-принтер, пристрій, що використовує метод пошарового створення фізичного об'єкта на основі віртуальної 3D-моделі.
Тому цілком можливо, що в недалекому майбутньому експерти будуть змушені розробляти методики, пов'язані з діагностичним та
ідентифікаційним дослідженням 3D-принтерів, та виготовлених з їх допомогою реальних 3D-моделей.
Отже, криміналістична фотографія широко використовується у криміналістиці як під час огляду місця події, відтворення обставин та обстановки скоєння злочину, так і під час проведення експертизи і роботи
із доказами. Розвиток технологій запровадив використання нових методів криміналістичної фотографіями, провідними з яких метод сферичних панорам та 3D сканування. Окрім цих методів широкого розповсюдження здобуває використання 3D принтерів та інших допоміжних приладів, мета яких полягає у достовірному відтворенні всіх об’єктів та обставин скоєння злочину.
Список використаних джерел:
1.
Кримінальний процесуальний кодекс України : станом на 1 січ. 2013 р. : відповідає офіц. тексту. – Х. : Право, 2013. – 344 с.
2.
Шепітько В.Ю. Криміналістика [Текст] / За редакцією доктора юридичних наук, професора, члена кореспондента Академії правових наук України В.Ю. Шепітька –
Київ. «Ін Юре», 2001. – 682 с.
3.
Шехавцов Р.М. Впровадження технологій 3D моделювання у розслідування злочинів: правові та криміналістичні проблеми [Текст] / Р.М. Шехавцов //
Криміналістика ХХІ століття. С. 166-170.
4.
Кофанов А.В., Кобилянський О.Л. Судова (криміналістична) фотографія: навчальний посібник [Текст] / А.В. Кофанов, О.Л. Кобилянський – Київ. «Наукова бібліотека криміналіста», 2006. – 352 с.
Реформи законодавства України в умовах євроінтеграції в
правоохоронній сфері
Березанська О.О., студент Національного технічного університету
України «Київський політехнічний інститут»
Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Лук’янчиков Є.Д.
16 вересня 2014 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Щоб стати рівним партнером країн
Євросоюзу, Україна повинна здійснити ряд реформ та провести роботу щодо адаптації національного законодавства до законодавства
Європейського союзу.
Процес адаптації регулюється Законом України від 18.03.2004 року
№ 1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства
України до законодавства Європейського Союзу».
Для адаптації національного законодавства в правоохоронній сфері до законодавства Європейського союзу проведено значну роботу. Так,
12.12.2001 підписано міжнародну Угоду «План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ» (далі - План дій). Одним з основних його завдань є розвиток партнерства та практичного співробітництва між
Європейським Союзом, його країнами-членами, сусідніми країнами- кандидатами на вступ до ЄС та Україною в галузі юстиції та внутрішніх справ. План дій охоплює такі сфери співробітництва, як боротьба з

206 організованою злочинністю, тероризмом, розширення співробітництва в правоохоронній сфері тощо.
Слід враховувати, що науково-технічний розвиток країн ЄС на декілька кроків попереду, ніж країн СНД (зокрема, України), хоча зростання злочинності, спостерігається практично усюди. Європейські держави відшуковують все ефективніші заходи боротьби з нею. В країнах
ЄС поліція отримує на озброєння найсучасніші технічні засоби та методи, що забезпечують швидке реагування на вчинений злочин, інформаційний контроль за злочинцями за допомогою заходів поліцейської і
«внутрішньої» розвідки.
Зібрaнa інформація підлягає комп‘ютерній обробці й накопиченню у базах даних, що обслуговують правоохоронні органи. Поліцейська автоматизована інформаційна мережа замкнута й ефективно обслуговує такі розвинуті країни, як Англія, Франція, Італія, Німеччина.
Значна увага приділяється роботі лабораторій криміналістичної експертизи, рівень оснащення яких сучасним аналітичним обладнанням дуже високий. Використовуються найсучасніші (часто спеціально виготовлені для дослідження речових доказів) прилади й обладнання для мікроаналізу, нові комп'ютерні технології, засоби зв'язку. Надається велике значення розкриттю злочинів за гарячими слідами, тому у практику поліцейських органів впроваджені різноманітні пошукові прибори, комплекти технічних засобів для виявлення, фіксації та вилучення слідів на місці події, експрес методи дослідження речових доказів.
Створені й успішно функціонують автоматизовані системи криміналістичної реєстрації, наприклад, дактилоскопічні обліки, коли з патрульної поліцейської машини можна отримати по комп'ютерній мережі
інформацію, необхідну для розшуку й затримання злочинця.
Ці досягнення у сфері криміналістичної техніки та судової експертизи повинні використовуватися вітчизняними криміналістами, що служитиме удосконаленню їх професійної діяльності в умовах євроінтеграції.
Планом дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ передбачено наступні види співробітництва в правоохоронній сфері:
- обмін технічною, оперативною та стратегічною інформацією між правоохоронними органами країн-членів ЄС та України в сфері організованої злочинності, беручи до уваги необхідність вжиття законодавчих та інших заходів з метою гарантування конфіденційності та захисту даних при взаємному обміні інформацією;
- визначення національних українських органів, на виконавчому рівні, для обміну інформацією з правоохоронними органами країн-членів ЄС;
- вжиття необхідних заходів загальнодержавного рівня для систематизації співробітництва між поліцією, митною службою, розвідкою та службою безпеки, з метою запобігання поширенню злочинної діяльності на територію другої сторони;
- обмін інформацією про сумнівні фінансові операції між підрозділами фінансової розвідки країн-членів ЄС та відповідним органом України;
- продовження підготовки співробітників українських правоохоронних органів до рівня стандартів ЄС.
Приймаючи до уваги нещодавнє підписання Угоди про асоціацію можна зробити висновок, що України рухається у визначеному напрямі в

207 сфері співробітництва в правоохоронній діяльності.
Україною ратифіковано ряд найбільш важливих міжнародних документів, спрямованих на боротьбу з організованою злочинністю та корупцією, а також щодо захисту прав людини, здійснено ряд заходів, направлених на створення баз даних щодо ідентифікації населення, зокрема, передбачено запровадження біометричних паспортів.
Однак для того, щоб на рівних умовах виступати партнером країн
Євросоюзу, Україні слід провести копітку роботу щодо:
- удосконалення технічної бази: використання найсучасніших приладів й обладнання для мікроаналізу, нових комп'ютерних технологій, засобів зв'язку;
- створення автоматизованої системи криміналістичної реєстрації та приєднання до поліцейської автоматизованої інформаційної мережі, яка обслуговує розвинуті країни;
- з метою забезпечення висококваліфікованими кадрами здійснювати підготовку співробітників українських правоохоронних органів на рівні стандартів ЄС;
- запровадження урядових програм фінансової підтримки даних реформ, можливість залучення коштів міжнародних організацій, отримання грантів тощо.

Завдання балістичних досліджень у сучасних умовах
Закурська А.Е., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Семенов В.В.
Розслідування злочинів, пов’язаних з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, а також з викраденням, привласненням, вимаганням, шахрайством або заволодіння зброєю шляхом зловживання службовим становищем вимагає знання самої зброї, що становить зміст одного з найважливіших елементів криміналістичної техніки, яка іменується судовою балістикою.
Судова балістика – це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає ознаки вогнепальної зброї і боєприпасів, закономірності виникнення слідів
їх застосування, розробляє засоби і методи збирання й дослідження таких слідів, для встановлення певних обставин розслідування злочинів (а також рекомендацій щодо запобігання злочинам), пов’язаних із вогнепальною зброєю.
Об’єктами балістичного дослідження, а отже, джерелами криміналістичної інформації є:
1) безпосередньо зброя – нарізна і гладкоствольна; стародавня і сучасна; заводська і кустарна; частини зброї ( щічки, магазин, шомпол ); приналежності до зброї – протирання, кобура, чохол; схованки зберігання зброї;
2) пристрої і предмети, що не є зброєю, але схожі на неї – стартові, будівельно-монтажні, газові пістолети, запальнички, іграшки тощо;
3) боєприпаси, гільзи, кулі, дріб, капсулі, пижі, прокладки;
4) матеріали та інструменти для виготовлення, спорядження і заряджання боєприпасів;

208 5) вибухові речовини – порох та його компоненти;
6) кульові, дробові пробоїни та пошкодження – ум’ятини, тріщини, розриви, роздуття зброї, укорочення ствола та інші зміни;
7) сліди-відображення на гільзах, кулях, дробинах, прокладках і пижах.
Вчення про механізм вогнестрільних поранень людини бере свій початок із другої половини XVI ст. від славнозвісного А. Паре. За останні століття воно збагатилося працями багатьох дослідників. Це цілком закономірно та обґрунтовано, бо постійне вдосконалення вогнепальної зброї, появи нових видів і систем, набоїв до неї, кожного разу викликає наступні питання і ставить нові завдання перед ученими.
Вогнепальною називають зброю (пристрої або прилади), в якій снаряд
(куля, картеч, дріб та ін.) приводиться в рух миттєвим вивільненням енергії заряду (пороху або іншої вибухової речовини) і має початкову швидкість понад 100 м/с.
Вогнепальній зброї притаманні певні ознаки, які можна розділити на три групи:
1. Загальні (властивості будь-якій зброї) – призначення зброї для нападу чи активної оборони (захисту) та ураження цілі шляхом її руйнування або спричинення значних тілесних ушкоджень (якщо ціль – жива істота).
2. Спеціальні: використання енергії порохових газів та іншої вибухової речовини (або їх замінників) для викидання снаряда; наявність дула для надання направленого руху снаряда; наявність замикального механізму; наявність пристроїв для запалення заряду; достатня вражаюча дія снаряда; конструкція зброї та її міцність повинні забезпечувати можливість виконання з неї більше одного пострілу.
3. Факультативні (тобто необов’язкові): наявність механізму замикання та запалення заряду; пристрої, які забезпечують зручність утримання зброї
(ложе, ручку тощо) і прицілювання (мушка, націльник та ін.)
Застосування вогнепальної зброї утворює багато слідів на місці події.
Сліди зброї різноманітні і залежать від низки чинників: моделі зброї, використовуваних боєприпасів, умов учинення злочину, дій, що проводяться суб’єктом для приховування слідів злочину.
Найбільша кількість слідів зброї залишається а гільзах, снарядах (куля, дріб), перешкодах, на предметах і тілі потерпілого і того, хто стріляв (на руках, обличчі, одязі). Тому при огляді місця події саме на ці джерела
інформації треба звертати особливу увагу, проводити їх огляд і дослідження за участю фахівця. Вид слідів, особливості їх розташування допоможуть вирішити багато питань, що виникають перед слідчім. Крім того, їх фіксація забезпечить успішне проведення судово-балістичної та
інших експертиз.
Судово-балістична експертиза в класі криміналістичних експертиз є однією зі складових для вирішення ідентифікаційних завдань, що виникають при розслідуванні злочинів з використанням вогнепальної зброї. Об’єктами судово-балістичної експертизи є: вогнепальна зброя
(бойова короткоствольна, спортивна, мисливська, кустарна, саморобна), боєприпаси (патрони, вибухові речовини, кулі, гільзи. дріб, картеч, спеціальні кулі, пижі, прокладки), предмети зі слідами пострілу (пробоїни, вм’ятини, кіптява, порошинки). Ідентифікаційне дослідження проводиться

209 з метою визначення групової належності об’єктів, а також встановлення
індивідуальної тотожності зброї.
Балістичне дослідження дозволяє встановити факти, необхідні для належної кваліфікації злочину. За допомогою дослідження зброї, боєприпасів, слідів пострілу, виявляють суть події, що відбулася, місце, час, спосіб скоєння, а також установлюють причинний зв’язок між діями і наслідками.
Отже, судова балістика розробляє методи і технічні засоби для виявлення, фіксації і дослідження матеріальних слідів, що утворюються внаслідок застосування вогнепальної зброї при вчиненні кримінальних правопорушень.
Проблеми використання результатів негласних слідчих(розшукових)
дій в доказуванні

Сидорчук Ю.С., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: заслужений юрист України, доктор юридичних наук, доцент Горбачевський В.Я.

Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій для формування доказів у кримінальному судочинстві – це проблема, яка набрала особливого значення з прийняттям нового Кримінального процесуального кодексу України та розглядається у кримінальному процесі, а також має як теоретичний, так і прикладний аспект.
Результатами негласних слідчих (розшукових) дій вважаються фактичні дані, відомості, інформація, що сприяє встановленню обставин, пов’язаних зі вчиненням злочину, або злочину, що готується, інших обставин розкриття та розслідування злочину, розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, суду та кримінального покарання [4, с. 130].
Результати негласних слідчих дій як різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню та використовуються у кримінальному судочинстві за винятком випадків, передбачених ст. 254 КПК України, – якщо у протоколі про проведення негласної слідчої дії міститься інформація щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також
інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколом, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб.
Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб [2, с. 303].
Дещо спірною є норма викладена у ч. 2 ст. 256 КПК України
«Використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні». Особи, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, можуть бути допитані як свідки. Допит цих осіб може відбуватися із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом.
Оскільки організаційно-тактичні засади

210 проведення кожної із негласних слідчих дій є захищеною законом таємницею, з якою може бути обізнане лише вузьке коло фахівців, з метою нерозголошення форм та методів їх проведення відомості, що можуть призвести до розконспірації методики негласних слідчих
(розшукових) дій, розголошенню не підлягають. Однак відповідно до ч. 7 ст. 97 КПК України «Показання з чужих слів» визначено, що у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим, прокурором, співробітником оперативного підрозділу або іншою особою стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, прокурору або співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження. Виникає запитання вважати проведення співробітником оперативного підрозділу негласних слідчих
(розшукових) дій здійсненням кримінального провадження з огляду на повноваження, визначені у ст. 41 КПК України, чи вважати інформацію, отриману від інших осіб, поясненнями? При цьому КПК України чіткого визначення «пояснення» не дає[3, с. 151]. Тобто, допитуючи осіб, що проводили негласні слідчі (розшукові) дії, або були залучені до проведення таких дій не можна з упевненістю сказати, що відомості отримані в результаті допиту будуть визнані допустимими доказами. Але тут постає інша проблема, пов’язана із збереженням у таємниці відомостей про цих осіб та із застосуванням щодо них відповідних заходів безпеки, передбачених законом. Розголошення на досудовому розслідуванні та на стадіях судового розгляду матеріалів кримінального провадження відомостей стосовно осіб, які безпосередньо проводили негласні слідчі
(розшукові) дії, у переважній більшості випадків може створити загрозу як
їх особистій безпеці, так і завдати шкоди членам їх сімей. Тоді виникає запитання наскільки доцільним є проведення допиту осіб, що проводили негласні слідчі (розшукові) дії, якщо вони можуть бути не визнані як докази і при цьому потрібно буде здійснювати належні заходи безпеки щодо них?
Очевидно, що поставлені питання потребують осмислення, публічного обговорення та спроби вирішення через єдине розуміння підстав та процедури проведення негласних слідчих (розшукових) дій через аналіз законодавства та практики його застосування.
Підсумовуючи викладене, зазначимо, що новий інститут негласних слідчих (розшукових) дій як ефективний засіб кримінально- процесуального доказування, потребує постійного удосконалення як процесуальної форми, з урахуванням практики його застосування, так і удосконалення організаційно-тактичних засад його реалізації у правозастосовний процес.
Список використаних джерел
1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VI (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс].

Режим доступу
: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/4651%D0%B0-17.
2. Про оперативно-розшукову діяльність : Закон України від 18.02.1992 № 2135-ХІІ
// Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – С. 303.
3. Благута Р.І. Негласні слідчі (розшукові) дії: проблеми підготовки та проведення//
Юридичний Часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. - №1. – С.151.
4. Гмирко В. П. Категорія факт в доказуванні в кримінальному процесі: спроба критичного осмислення / В. П. Гмирко // Збірник наукових праць НА СБ України. –
2011. № 39. – С. 130.

211
Групова злочинність неповнолітніх і молоді
Юсіфлі Б.Т.о., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Раєцька Л.В.
Як свідчить статистика, понад 70% злочинів неповнолітні вчиняють у групі. Враховуючи неповноту статистичної інформації (окремі учасники групових злочинів не притягаються до кримінальної відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, малозначністю діяння або ж до них застосовуються інші міри покарання), можна стверджувати, що вчинення злочину підлітком-одинаком - швидше виняток, аніж правило.[1. C33] Але
і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього правопорушника найближчого соціального оточення, групи з антисоціальною спрямованістю, до якої він належить чи належав раніше.
Слід також відзначити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину для підлітків у значній кількості випадків не збігаються, тобто не виключена різниця соціальної ролі, виконуваної в неформальній групі та при вчиненні конкретного злочину.
Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолітніх і молоді виникають, переважно, на основі неформальних груп або «груп дозвілля»«. Це пов'язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалення, некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та
ін.[2. C12]
Звичайно, криміногенну значимість мають не перераховані вікові особливості самі по собі, а їх зміст та спрямованість. Соціальні властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватися.
Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці схильності до групування. Саме в неформальній групі підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитися як особистість.
За даними психологічних досліджень, учасників злочинних груп неповнолітніх та молоді первісно об'єднувало: сусідство по будинку -
30,4%, проживання на одній вулиці - 24.8%, спільне навчання та робота -
16%. їх антисуспільна спрямованість зумовлювалася необхідністю задоволення потреби в спілкуванні при наявній вузькості, обмеженості
інтересів (їх примітивізмі), невмінні організувати свій вільний час, що посилювалося комплексом об'єктивних причин та утрудненнями у нормативному проведенні часу. Повнокровне спілкування з однолітками в офіційному середовищі для підлітків, які опинилися в психологічній
ізоляції, змінюється дозвіллям асоціального змісту Антисуспільна група стає референтною, завдяки чому негативний вплив її посилюється, а вікові особливості набувають викривлених форм: підвищена емоційність виявляється у нестриманості, потреба самоствердження у брутальності, цинізмі тощо.

212
Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є соціально- корисною. Вони поступово втрачають зв'язки з колективами, до яких формально належать, перестають орієнтуватися на їх ставлення, не цінують їх думку. До 70% з них вчаться погано чи посередньо, 40% - порушують дисципліну, 37% - раніше вже вчиняли проступки та правопорушення; наявні також конфліктні стосунки у сім'ї та школі.
Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність, нахабство, підступність (до 45% обстежених), що серед законослухняних зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення процесу соціалізації та моральну деформацію і призводить до спроби самоствердження серед подібних собі, в тому числі - через вчинення правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників, прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного способу життя - відбувається активний процес «перевиховання»
(десоціалізація). Звичайно, не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але взаємозв'язок цих явищ очевидний.
На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх І молоді можлива переорієнтація її на позитивний розвиток, але для цього необхідно створення відповідних сприятливих умов її функціонування в соціумі. Полишена напризволяще, «дозвільна» група з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчиняючи спочатку малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням та пустощами, потім - правопорушення корисливого і корисливо-насильницького характеру, нарешті - злочини. [3,C.40]
У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх і молоді у злочинну в ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників та підвищується ступінь їх ідентифікації з групою («ми» на відміну від «вони»); зростає питома вага осіб із негативними соціально- моральними характеристиками (схильні до вживання алкоголю та наркотиків, раніше засуджені тощо); склад групи стає більш різнорідним за соціальним складом (учні загальноосвітніх шкіл і вищих закладів освіти, маловаліфіковані робітники, непрацюючі); учасники все більше часу проводять у місцях із кримінальним забарвленням; методи керівництва групою змінюються з демократичних на авторитарні.
Список викосританих джерел:
1. Козлов Ю. Г. Корупція: кримінологічні та соціально-політичні аспекти / / Право,
1998, № 1.32c;33c
2. Корупція і боротьба з нею / Под ред. А. І. Долгової. М., 2002. c 12 3. Кримінологія: Підручник для вузів / Під ред. А. І. Долгової. М., 2005. c 40


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал