Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка22/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   30
Деякі аспекти участі захисника на стадії досудового розслідування

Потургаєв Д.О., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Строков І.В.

Необхідність розбудови правової, демократичної держави передбачає певні зміни, зокрема й у кримінальному процесі. З одного боку це зумовлено необхідністю боротьбою зі злочинність, з іншого - необхідністю ретельної регламентації прав і обов'язків суб'єктів кримінального судочинства і необхідністю побудови їх діяльності відповідно до норм і принципів міжнародного права. Недарма чинний кримінальний-процесуальний кодекс одним з основоположних засад кримінального провадження визначив змагальність сторін, тим самим намагаючись урівняти права сторони захисту і обвинувачення.
Розглядаючи участь захисника саме на стадії досудового розслідування необхідно підкреслити, що досудове розслідування за новим КПК розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Однією із проблем досудового розслідування в Україні завжди виступала фактична відсутність змагальності сторін, Я.П. Зейкан, вказував на те, що адвокат, здійснюючи захист інтересів свого клієнта у кримінальному провадженні, наділений досить незначним колом повноважень, що не може забезпечити йому можливість повноцінного збирання доказів на користь сторони захисту [4, с. 58-60].
Безперечно, урівноваження прав сторони обвинувачення та захисту щодо збирання, фіксації та подання доказів до суду(ст.22 КПК) є вагомою гарантією забезпечення об’єктивності розгляду справи. Проте закріплення в КПК принципу змагальності сторін не дає гарантії рівності сторін у збиранні доказів. К.Ф. Гуценко вважає, що змагальний кримінальний процес є ілюзією, якій не суджено існувати у реальній судовій практиці. З його точки зору, досудове розслідування завжди лишалося прерогативою професіоналів - представників державних органів, які виконують функцію кримінального переслідування, діяльність яких направлена на збирання обвинувальних доказів, «як правило, таємно від особи, що перебуває під кримінальним переслідуванням».
Стороною обвинувачення використовується потужний державний арсенал матеріальних, технічних, організаційних ресурсів, що забезпечує високий ступінь обгрунтування своєї позиції у справі. І у змагального процесу існують суттєві недоліки щодо забезпечення реальної процесуальної рівності сторін, оскільки сторона захисту не в змозі реально протистояти державним органам у частині збирання доказів за рахунок обмежених організаційних, матеріальних та інших можливостей [4; с. 5-6].
Законодавець розуміючи нерівність у можливостях щодо збирання доказів сторонами обвинувачення і захисту у ч.2 ст. 93 КПК надав стороні захисту арсенал засобів щодо збирання доказів.
Хоча КПК і встановлює формальну рівність сторін де-факто така рівність залишається досить суперечливою. Зокрема така нерівність повною мірою проявляється у ситуації, коли захисник звертається з клопотанням до слідчого про проведення слідчих(розшукових) дій,

196 слідчий може цілком правомірно відмовити у задоволенні такого клопотання, тим самим обмежуються можливості захисника щодо збирання доказів. Хоча відповідно до п. 7 ч.1 ст.303 КПК захисник і може оскаржити таке рішення слідчого, проте на розгляд такої скарги необхідний певний проміжок часу за який інформація яка має доказове значення для провадження може бути втрачена. Тому на нашу думку доцільно внести зміни до чинного КПК які б забороняли слідчому відмовити у задоволенні клопотання захисника про проведення слідчих(розшукових) дій.
Також необхідно підкреслити, що на рівні окремих норм КПК не визначено детальних механізмів реалізації повноважень захисника на досудовому розслідуванні та суді, особливо в частині організації і проведення слідчих та негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, ч. 2 ст. 93, а також ст. 246 КПК України не встановлюють порядок подачі клопотань, чи в будь-який інший спосіб ініціювати їх здійснення. З огляду на викладене можна стверджувати, що повноваження адвоката щодо збирання фактичних даних шляхом провадження негласних слідчих
(розшукових) дій носять декларативний характер, що є обмеженням принципу процесуальної рівності сторін.
Повертаючись до аналізу проблем реалізації на досудовому розслідуванні повноважень захисника, слід відмітити, що визначене ч. З ст. 93 КПК України право збирати докази шляхом провадження «інших дій», окрім інших засобів, передбачених законодавством, на наш погляд, забезпечує можливість залучення для збирання доказів на стороні захисту приватних детективів, детективних бюро та агенцій. Проте діяльність приватних детективів, детективних бюро та агенцій на законодавчому рівні належним чином досі не врегульована. З огляду на викладене, захисником може збиратися лише відкрита інформація щодо обставин та фактів, які мають значення для кримінального провадження, а органи досудового розслідування наділені широкою компетенцією щодо пошуку та виявлення фактичних даних із гласних та негласних джерел[3; с. 9].
Список використаних джерел:
1.
Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
2.
Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI
3.
Басай Н.М. Визнання доказів недопустимими в кримінальному процесі України: підстави, процесуальний порядок та правові наслідки І Н.М. Басай. - Національний університет «Одеська юридична академія». - Одеса, 2012. - 20 с.
4.
Зейкан Я.П. Право на захист в кримінальному процесі : практичний посібник/Я.П.
Зейкан. -К. : Юридична практика, 2004.-288 с.
Середа Ю.М. Формування доказів у кримінальному процесі України : автореф. дне.
... канд. юрид. наук : 12.00.09. - Київський національний
Татуювання як криміналістична ознака особи злочинця
Федченко М.С., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Семенов В.В.
Особистість, соціальне середовище та культура суспільства перебувають в єдиному та нерозривному зв’язку, дослідження якого дозволяє визначити основні тенденції та шляхи розвитку суспільства.
Злочинність та кримінальні спільноти на всіх етапах розвитку суспільства

197 суттєво впливали на його моральне здоров’я, саме тому субкультуру злочинців варто розглядати як невід’ємну складову загальносуспільної культури.
Наразі одним із симптомів духовного неблагополуччя нашого суспільства є значний ріст злочинності та проникнення кримінального світогляду і кримінальної субкультури загалом практично в усі прошарки українського соціуму. На сьогодні кримінальне татуювання є одним із основних атрибутів кримінальної субкультури і виконує різноманітні соціально-психологічні функції: є засобом комунікації та передачі
інформації; залежно від змісту та розташування на різних частинах тіла, воно відображає досвід, спрямованість та інші важливі індивідуальні особливості особистості засуджених; це – особлива цінність, що набуває
індивідуально-специфічного характеру.
З огляду на розв’язання ідентифікаційних завдань щодо ототожнення особи людини, яка вчинила злочин або безвісно зникла, її особливі прикмети, до яких належить і татуювання – найбільш цінні та
інформативні серед інших ознак зовнішності людини. За допомогою криміналістичного дослідження змісту татуювань можна отримати також певну інформацію про властивості особи та її носія.
Серед різноманіття видів татуювань для отримання криміналістичне значущої інформації про особу злочинця становить інтерес власне кримінальне татуювання, а не інші його види – побутове, пам’ятне, декоративне тощо.
Відомо, що одним із перших на поширення татуювань серед злочинців звернув увагу італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо, який вважав татуювання проявом атавізму й ознакою морально меншо-вартісних, неповноцінних людей. На його думку, татуювання у злочинців тісно пов’язане з розумовими здібностями носіїв, здебільшого природжених злочинців і повій. Він навів типову фразу засуджених про татуювання –
«Татуювання для нас як фрак з орденами – що більше татуйований, то більший маєш авторитет». В свою чергу, Ю. Дубягін називає кримінальне татуювання «наочним хронічним тавром судимості», а явище татуювання зараховує до формування злочинних типів особистості в місцях позбавлення волі. Крім того, він звертає увагу на сувору біографічність татуювань, їх відповідність даним особової справи засудженого й зазначає наявність кореляційного зв’язку між зображенням татуювання засудженого та з психологією його особистості.
Отже, який обсяг криміналістичне значущої інформації можливо отримати внаслідок дослідження кримінального татуювання особи злочинця?
Насамперед уже факт наявності в особи татуювання дає можливість припустити, що ця особа раніше вчинила злочин і була засуджена до позбавлення волі, а шляхом тлумачення прихованого змісту кримінального татуювання злочинця можна отримати інформацію про: відомості персонографічного характеру; соціальне становище; пам’ятні події у житті; ставлення до злодійських правил та звичаїв; етапи злочинної діяльності; вид режиму установи, на якому відбував покарання засуджений; склад вчиненого злочину; злочинну спеціалізацію та кваліфікацію; наявність злочинного досвіду; статус у злочинній ієрархії;

198 належність до конкретного злочинного угрупування; причини злочинного способу життя; сексуальну орієнтацію; ставлення до оточуючих; особистісні поведінкові установки; психологічний стан; естетичні уподобання; ставлення до релігії тощо.
Наведений перелік можна продовжувати, що зумовлюється існуванням великої кількості варіацій кримінального татуювання. Так, А. Капі- танський і В. Литвин за допомогою систематизації дослідженого ними кримінального татуювання за смисловим значенням виокремлюють 26 основних «блоків сигнальної інформації про особу злочинця».
На відміну від інших особливих прикмет зовнішності злочинця, кримінальне татуювання може бути джерелом такої значної за обсягом
інформації, яка дозволяє отримати відомості не тільки про фізичні властивості особи – ознаки її зовнішності та їх особливості, а й про інші – соціальні, психологічні властивості та ознаки особи.
Відтак, наявність такої інформації про особу злочинця має велике практичне значення при розкритті злочинів, висуненні слідчих версій, профілактичної діяльності і реалізації одного з основних завдань кримінального покарання – виправлення та перевиховання засуджених.
Поряд з цим, особливого значення ця інформація набуває при виборі правильної тактики розслідування за допомогою прогнозування можливої поведінки особи при виконанні слідчих дій. Татуювання надає важливу
інформацією про певні психологічні та психічні особливості особи, тому знання його змісту має виняткове значення для слідчого, бо сприяє встановленню психологічного контакту під час допитів підозрюваних
(обвинувачуваних).
Не підлягає сумніву також значущість використання інформації про особу злочинця працівниками пенітенціарних закладів під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі з метою забезпечення
індивідуалізації застосування засобів виправно-трудового впливу до засуджених.
Використання європейських стандартів у реформуванні системи
правоохоронних органів України
Мойсеєва І.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Шарай Л.Г.

Проголосивши, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України), держава зобов’язалася всіма доступними засобами та можливостями захищати особу. Попередження та розслідування злочинів залежить від багатьох факторів. Серед них, на нашу думку, важливе місце займає злагоджена та ефективна професійна діяльність правоохоронних органів України, адже забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод та законних інтересів громадян – це предмет турботи держави, насамперед через органи внутрішніх справ.
За даними Інституту соціології Національної академії наук України, зокрема, у 2013 р. органи внутрішніх справ України нараховували 261 тис.

199 осіб, включаючи персонал внутрішніх військ, курсантів та цивільних службовців. Така кількість у 1,5 рази перевищувала середній європейський показник (300 поліцейських на 100 тис. населення) та була майже вдвічі більшою, ніж передбачають рекомендації ООН – 222 поліцейських на 100 тис. населення. Одночасно рівень довіри громадян до міліції максимально сягав лише 3-5%, а після подій Євромайдану цей показник, впав до 0,8% опитаних, при цьому довіра самих працівників міліції до влади традиційно не перевищувала 3%. Причинами такої тотальної недовіри владних структур одна до одної, як і вкрай низького кредиту довіри населення до правоохоронців, стали системні недоліки в діяльності ОВС України.
Визначальними із яких є: застаріла структура МВС та система відомчого управління, які утримують МВС на стадії непропорційно великого
«міністерства міліції»; дублювання функцій різних підрозділів в цьому
«міністерстві» супроводжується завищеним відсотком управлінського персоналу та внутрішньою конкуренцією між департаментами; недосконала та повільна система прийняття управлінських рішень не сприяє гнучкому управлінню підрозділами, ефективному реагуванню на ситуацію та відповідальному ставленню керівників місцевого рівня до виконання своїх обов’язків в якості менеджерів.
Зазначене свідчить, що вітчизняна система правоохоронних органів потребує певної реорганізації, яку слід здійснювати не поспіхом (як це завжди робилося), а завдяки побудові якісно нової моделі, на підставі науково обґрунтованої державної концепції або програми судово-правової реформи, відповідно до стандартів, принципів і норм, вироблених світовою спільнотою у сфері підвищення професійної діяльності правоохоронних органів та боротьби із злочинністю.
Досліджуючи дане питання, вбачається доцільним, ознайомитися з особливостями правового статусу та структурної побудови поліції
Республіки Польщі, Великої Британії, Франції, Федеративної Республіки
Німеччини та Грузії, адже є спільні риси структурної побудови правоохоронних органів, притаманні країнам Європи: розгалуженість і різноманітність поліцейських систем, наявність поліцейських органів у різних міністерствах і відомствах, незалежність їх одна від одної. Звідси випливає відповідна побудова системи підготовки фахівців, орієнтованість
її не лише на загальні завдання правоохоронної діяльності, а, передусім, на специфіку конкретної роботи в конкретній поліцейській службі; поділ поліцейських структур за джерелами фінансування на державні
(федеральні), муніципальні (місцевого самоврядування), приватні (фірм, концернів, синдикатів тощо) за умов тісної співпраці між ними; соціальна спрямованість роботи поліції, яка орієнтована, насамперед, на захист прав
і свобод громадянина; високий професіоналізм поліції, який досягається не лише завдяки глибокій професійній підготовці у фахових поліцейських закладах освіти. Зокрема, поліцейські у США, Великій Британії, Франції та інших країнах змушені навчатись протягом всієї служби, оскільки від цього залежать кар’єра, присвоєння офіційного чину, рівень оплати праці, пільги тощо; позапартійність у роботі поліції, що накладає певні обмеження на прояви політичних, партійних переконань, забезпечує неупередженість у службовій діяльності поліцейських, усвідомлення і переконання того, що поліція служить народові, державі, а не окремим

200 партіям, кланам, групам; активна діяльність громадських добровільних об’єднань, спрямована на підтримку і допомогу поліції; відкритість, гласність, постійна апеляція до громадської думки при розв’язанні складних ситуацій, що виникають у правоохоронній практиці, забезпечують поліції довіру і підтримку населення.
Таким чином, можемо констатувати, що сучасний стан державотворення в Україні вимагає якісного реформування системи правоохоронних органів України з метою забезпечення безпеки та ефективності їхньої діяльності, насамперед через використання
європейського досвіду. Необхідним є розроблення та закріплення новітніх форм співпраці з міжнародними організаціями, навчальними закладами, науковими та поліцейськими установами іноземних держав, подальшого впровадження найкращих закордонних практик у діяльність кадрових підрозділів. Велика потреба також є у виданні за результатами міжнародної співпраці навчально-методичних матеріалів, де висвітлювалися б досвід боротьби зі злочинністю, форми та механізми взаємодії підрозділів правоохоронних органів України та інших держав.
Позитивні результати тут залежатимуть передовсім від відповідної державної політики, яка повинна бути спрямована на демократизацію, соціалізацію та взаємокоординацію напрямів реформ у сфері підвищення якості правоохоронної діяльності, а також формування принципово нового підходу до надання державних послуг правоохоронними органами для підтримання правопорядку.
Щодо співвідношення криміналістики і кримінального процесу в
умовах нового Кримінального процесуального кодексу України
Негода К.О., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Шарай Л.Г.
Ефективний та інтенсивний розвиток вітчизняної криміналістики в післявоєнний період, обчислюваний майже шістьма десятками років та прийняття в цей період двох кримінально-процесуальних кодексів (КПК
1960 року; КПК України 2012 року) дозволяє об'єктивно оцінити вклад криміналістики в реформування кримінального судочинства.
Наразі виникла нагальна необхідність постановки нових завдань перед наукою криміналістикою в світлі нового кримінального процесуального законодавства, зокрема з урахуванням принципу змагальності сторін і посилення права особистості на захист.
Співвідношення кримінального процесуального права і криміналістики може бути розглянуто як форму та зміст.
В юридичній літературі традиційно кримінальне процесуальне право вважалося «материнською» наукою для криміналістики. Зокрема, Є. П.
Іщенко зазначає, що точка зору про зародження криміналістики в надрах кримінального процесу є помилковою. Змістовному боку слідчої діяльності не міг передувати її формальний бік, який містить ті чи інші заборони або обмеження. Спочатку поступово сформувалися слідознавчі та інші криміналістичні прийоми, а вже потім законодавець надав деяким з них процесуальну форму .

201
Трансформація процесуальної форми впливає на подальші перспективи розвитку криміналістики, можливості застосування криміналістичних засобів. Як справедливо зазначав Р. С. Бєлкін, процесуальна форма може не тільки сповивати криміналістику по руках та ногах, різними способами, перешкоджаючи використанню у судочинстві сучасних досягнень науково-технічного прогресу, а й створювати видимість надання криміналістиці режиму найбільшого сприяння, відкриваючи фіктивні можливості щодо наповнення цієї форми актуальним змістом .
Нині криміналістичні знання у кримінальному провадженні використовуються на різних стадіях процесу. Ця проблема набуває особливого значення у зв'язку з необхідністю гармонізації кримінального процесуального механізму щодо міжнародних та європейських стандартів, упровадження принципу змагальності сторін, забезпечення належного балансу публічних та особистих інтересів.
Так, у КПК України новелою є глава 21, яка присвячена регламентації негласних (розшукових) слідчих дій. За своєю сутністю це, так звані, спеціальні слідчі дії, які відрізняються особливою процедурою та забезпечують захист прав і свобод людини. Проведення негласних
(розшукових) слідчих дій передбачає вироблення наукових рекомендацій, тактичних прийомів та методів щодо їх проведення. Арсенал таких прийомів та засобів з оптимального їх проведення має запропонувати криміналістика.
Достатньо широкий перелік негласних (розшукових) слідчих дій дає змогу поставити питання про співвідношення слідчих дій та оперативно- розшукових заходів. Цікава думка з цього приводу А. Н. Соколова, який переконаний, що відмінність спеціальних слідчих дій від оперативно- розшукових заходів полягає в тому, що всі ці дії здійснюються не за рішенням поліції, а за дорученням прокурора або слідчого судді. І саме головне здобута за їх результатами і у встановленій формі (головним чином за допомогою науково-технічних засобів) зафіксована інформація офіційно визнається і широко використовується як докази на досудовому слідстві та в суді .
Заслугою криміналістики вважається і те, що вона виробляє найбільш оптимальні засоби щодо збирання доказової інформації. Свого часу саме за допомогою криміналістичних досліджень у процесуальному законодавстві з'явилися такі слідчі дії: відтворення обстановки та обставин події (слідчий експеримент та перевірка показань на місці), зняття
інформації з каналів зв'язку та ін.
Вбачається, що слід погодитись з вітчизняними науковцями і практиками в тому, що новий КПК України відрізняється недостатністю процесуальної регламентації окремих вже традиційних слідчих дій.
Устояні найменування деяких слідчих дій (гл. 20 КПК України) фактично втрачені: очна ставка, виїмка, перевірка показань на місці, призначення експертизи, допит експерта на досудовому слідстві та ін. Разом із тим у законі з'являються нові терміни й категорії: «одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб» (ст. 224 КПК України), «огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією» (ст. 239 КПК України), «залучення експерта»
(ст. 243 КПК України) тощо, які належним чином не відображають сутності слідчих дій та доцільності внесення таких змін.

202
Таким чином, на нашу думку, доробки криміналістики (техніко- криміналістичні і тактичні прийоми, методичні рекомендації, типові тактичні операції) перестають діяти, що, як правило, впливає на результативність розслідування та відновлення справедливості.
Історія розвитку поліграфа
Кулагіна К.Е., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Семенов В.В.

Проблема виявлення брехні або виявлення нещирості в поведінці людини має досить давню історію, в основі цього лежить твердо встановлений і давно відомий факт, що наш фізіологічний стан дуже тісно пов’язаний з душевними переживаннями. Емоційна напруга проявляється у фізіологічних показниках: частішає або знижується частота пульсу, змінюється ритм дихання, змінюється статична провідність шкіри, змінюється температура тіла, змінюється характер біострумів мозку та ін.
Поштовхом для розвитку інструментальної детекції брехні слугувала опублікована в 1875 році робота італійського фізіолога Анжело Моссо
(1846-1910). У своїх дослідженнях він довів, що залежно від величини емоційної напруги змінюється низка фізіологічних показників. Він установив, що кров’яний тиск у судинах людини й частота пульсу змінюються залежно від коливань емоційного стану обстежуваної особи.
Надалі матеріали цих експериментів були надруковані в його монографії
«Страх». Моссо винайшов декілька видів плетизмографа (грец. plethysmos наповнення, збільшення + грец. grapho писати, зображати) – прилад для реєстрації змін об’єму кінцівок за різного кровонаповнення.
У 1879 році, французький фахівець електротерапії, доктор Марі
Габріель Ромен Вігуру (1831-1911), розкрив феномен, нині відомий як шкірно-гальванічний рефлекс – мимовільна (рефлективна) зміна електричного опору шкіри в зв’язку з дією різних подразників (стимулів) або психічними переживаннями.
Важливу роль в області дослідження шкірно-гальванічного рефлексу також зіграв відомий і впливовий американський психопатолог, психолог і психіатр початку XX століття – Борис Сідіс (1867-1923). У 1908 доктор
Сідіс провів
Дослідження гальванічних відхилень унаслідок психофізіологічних явищ, опубліковане в журналі «PsychologicalReview» у вересні 1908 року й січні 1909 року. Мета даної наукової праці полягала в дослідженні відношення емоцій
і фізіологічних процесів до гальванометричних відхилень. Доктор Сідіс довів, що спостережувані гальванометричні зміни були зумовлені фізіологічними процесами, які відображали розумовий стан, викликаний подразниками (стимулами). 28 грудня 1909 року доктор Сідіс виступив перед Американською психологічною асоціацією в Гарвардському університеті з доповіддю на тему «Сутність і причини гальванічного явища».
У 1895 році італійський тюремний лікар-психіатр, піонер-кримінолог,
Чезаре Ломброзо (1835-1909), застосував перший в історії прилад для детекції брехні – гідросфигмограф. Цей прилад реєстрував у обстежуваної людини зміни кров’яного тиску й частоти пульсу, після того, як їй

203 ставилися запитання, релевантні до скоєного злочину. 1902 року, в суді, за допомогою інструментальних методик, вдалося вперше довести непричетність обвинуваченого в скоєнні злочину.
Перший поліграф, придатний для розслідування злочинів, був створений американцем Джоном Ларсоном (John Larson) 1921 року. Даний прилад реєстрував на паперовій стрічці, що рухалася, – пульс, тиск крові та дихання. Незважаючи на свою прогресивність, цей прилад значно відрізнявся від сучасних поліграфів.
Введення 1926 року американцем Леонардом Кілером (Leonard Keeler) каналу реєстрації опору (провідності) шкіри значно підвищило точність результатів поліграфічних обстежень. Поліграф Кілера використовувався в створеній ним Чиказькій лабораторії розслідувань злочинів. Ним також уперше була запроваджена 5-канальна реєстрація тремору. Якщо
Ломброзо вважається засновником першого поліграфа, то Кілер – засновником сучасного поліграфа.
Сучасний поліграф реєструє від 5 до 7 показників. 5 з них були введені вперше Кілером, а вже подальший розвиток поліграфа здійснювався шляхом підвищення точності показників, що реєструються та розробки нових методів поліграфного обстеження.
Поліграф офіційно вважається одним із найважливіших винаходів людства.
Українська компанія АРГО-А володіє найбільшою у світі колекцією чорнильних, термальних і комп’ютерних поліграфів різних поколінь та брендів, серед яких 117 історичних детекторів брехні (станом на
29/04/2010) виробництва Lafayette Instrument Company, Stoelting,
Associated Research, B&W Associates, Thompson-Metrigraph Instrument
Company та інші. Бібліотечний фонд і колекція детекторів брехні компанії
АРГО-А постійно поповнюються.
В Україні застосування поліграфа (детектора брехні) прямо законодавством не передбачено. В таких випадках традиційно використовується принцип «все, що не заборонено законом, дозволено».
Існують лише 2 законодавчі акти, які врегульовують використання поліграфа: «Інструкція щодо застосування комп’ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України», Наказ міністерства доходів і зборів УКРАЇНИ «Про використання поліграфів у діяльності Міністерства доходів і зборів України та його територіальних органів».


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал