Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка21/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   30
Особливості початку досудового розслідування

Варакіна О.О., курсант ННІПФПСКМ НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Мельник О.В.
Досудове розслідування – це діяльність компетентних правоохоронних органів, що полягає у перевірці та використанні доказів з метою припинення та розкриття злочинів, контролю за правильністю застосування закону і закінчується винесенням правозастосовного акту за
її наслідками.
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (ст. 124
Конституції України). Проте всебічність, повнота і неупередженість розгляду кримінального провадження в суді та його вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи. Тож розгляд і вирішення судом провадження не можливе без попередньої великої і кваліфікованої підготовчої роботи.
Розслідування зветься досудовим тому, що воно передує провадженню в суді, де здійснюється судове слідство та приймається від імені держави рішення в провадженні.
Досудове розслідування починається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодження
Міністерства внутрішніх справ України, Службою безпеки України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства (ч.2 ст. 214 КПК України). Це Положення затверджено наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.08.2012 р.
Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне порушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального порушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування ( ч.1 ст.
214 КПК України).
Всі заяви громадяни і фізичні особи мають право подавати до правоохоронного органу. Представники правоохоронного органу не мають право відмовити у прийнятті заяви. Службова особа правоохоронного органу, прокурор, що приймає усне повідомлення, зобов’язані переконатися в особі заявника (прізвище, ім’я й по батькові, місце проживання, місце роботи та інші дані, що можуть знадобитися), встановити з нею контакт на випадок виникнення потреби та викласти в рапорті про прийняття заяви сутність зробленого повідомлення. Але якщо заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення, прийняті
іншою посадовою особою правоохоронного органу, то вони мають бути негайно передані для вирішення у встановленому порядку слідчому, прокурору.
У Єдиному реєстрі досудового розслідування автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюється особистий номер кримінального провадження [1, с. 465] .

186
Слідчий невідкладно у письмовій формі повідомляє прокурора про початок досудового розслідування, підставу початку досудового розслідування та інші відомості [1, с. 215].
Досудове слідство співвідноситься з основною частиною судового розгляду – судовим слідством, отже тільки на основі доказів, розглянутих під час судового слідства, суд вирішує провадження. Суд може не погодитись з оцінкою зібраних органами досудового слідства матеріалів
[3,с. 137] та відмовити у початку досудовому розслідуванні, про що повідомляють зацікавлених осіб. Відмову в початку розслідуванні вносять до Єдиного реєстру досудового розслідування.
Отже, змістом досудового розслідування
є регламентована кримінально-процесуальним законом діяльність зі встановленням обставин вчення злочину (суспільно-небезпечного діяння), осіб, причетних до його вчення, із притягнення й запобігання вчиненню злочинів [1, с. 137].
Досудове розслідування має: 1) чітко окреслені межі в системі кримінального процесу - від внесення відомостей до ЄРДР до закриття кримінального провадження або направлення до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 2) свою процесуальну форму та свій зміст, що визначаються її завданнями.
Список використаних джерел:
1.
Кримінальний процес [текст]: підручник ./За заг. Ред.. В.В. Коваленка, Л.Д.
Удалової, Д.П. Письменного. – К.: «Центр учбової літератури», 2013. – 544 с.
2.
Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар/За загальною редакцією професорів В.Г. Гончаренка, В.Т. Нора, М.Є. Шумила. –
К.:Юстініан, 2012. – 1328 с.
3.
Удалова Л.Д. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Вид. ПАЛИВОДА
А.В., 2007. - 352 с.
Деякі проблемні аспекти проникнення до житла чи іншого володіння
особи за КПК України

Анісімов Д.О., курсант Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Черняк Н.П.
Важливою подією України в плані розбудови правової демократичної держави стало прийняття нового Кримінального процесуального кодексу
України (далі – КПК України).
На думку фахівців, він містить багато нових позитивних положень, які стосуються забезпечення та дотримання прав і свобод людини. Серед них варто відзначити розширення процесуальних прав підозрюваного і обвинуваченого на всіх стадіях кримінального провадження (ст. 42 КПК
України) [1].
Однак є й невизначені та суперечливі положення і норми, які потребують зміни та доповнень. Так у ч. 2 ст. 30 Конституції України вказано, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за

187 вмотивованим рішенням суду. Частиною третьою цієї ж норми визначено, що у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, установлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Це положення Конституції України деталізовано у окремих нормах
КПК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 233 КПК України врегульовано три випадки, за наявності одного з яких можливе проникнення до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою:
1) за добровільною згодою особи, яка володіє житлом чи іншим володінням особи. Така згода особливо актуальна у випадках, коли ця особа сама викликала слідчо-оперативну групу, наприклад, у зв’язку із учиненням кримінального правопорушення у житлі чи іншому володінні цієї особи або виявленні там його наслідків;
2) на підставі ухвали слідчого судді. У цьому випадку має місце подвійний контроль за прийняттям процесуального рішення слідчого – зі сторони прокурора, який має погодитися з його клопотанням про проведення огляду чи обшуку житла чи іншого володіння особи, та зі сторони слідчого судді, який після розгляду у судовому засіданні поданих матеріалів, у яких обґрунтовано доводи клопотання, своєю ухвалою дає дозвіл на проведення вказаних процесуальних дій або відмовляє у цьому;
3) у випадках невідкладності, які текстуально аналогічні вказаним раніше положенням ч. 2 ст. 30 Конституції України [2, с.16].
Однак якщо у цій конституційній нормі йдеться лише про проведення огляду чи обшуку, то у ч. 5 ст. 240 КПК України додатково зазначено, що слідчий експеримент, який проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється також або лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, яке розглядається в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи
іншому володінні особи. При цьому жодного випадку невідкладного проведення слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи, без
її добровільної згоди або ухвали слідчого судді, у КПК України не передбачено [2, с.16-17].
Зазначені вище обставини свідчать про необхідність вдосконалення норм КПК України для приведення у відповідність між собою окремих процесуальних норм, визначення порядку проведення деяких процесуальних дій, що нині врегульовані на недостатньому рівні. Це буде сприяти виконанню положення Конституції України, а саме ст. 3 яка наголошує, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Список використаних джерел:
1.
Кримінальний процесуальний кодекс України [Із змінами, внесеними згідно із
Законом
№ 1261-VII від
13.05.2014].

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17.
2.
Галаган В.І. Реалії і проблеми нового КПК / В. І. Галаган, О. І. Галаган // Юрид. часопис Нац. акад. внутр. справ. – К., 2013. – № 1. – С. 13-19.

188
Окремі аспекти розслідування вбивств, що супроводжувалися
розчленовуванням трупа

Тютюнник Р.С., курсант ННІПФЕКП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Сокиран М.Ф.
При виявленні частин розчленованого трупа перед слідчим стоїть завдання - знайти всі частини тіла убитого, встановити його особу і виявити вбивцю.
Як правило, висуваються наступні версії: а) побутове вбивство; б) сексуально-садистське вбивство; в) ритуальне вбивство; г) вбивство з метою трансплантації людських органів (тканин) і т. д. [1].
Пошуки нерідко ведуться тривалий час, причому далеко не завжди вдається виявити всі частини тіла. Розшук часто переноситься не лише в сусідні райони даної області, а й за її межі. Іноді частини розчленованого трупа відправляються багажем залізницею в різні пункти.
При виявленні декількох або всіх частин розчленованого трупа шляхом судово-медичної експертизи потрібно встановити: 1) чи є виявлені частини трупа частинами тіла людини; 2) чи належать вони одному трупу;
3) стать, вік, статура і зріст убитого; 4) коли наступила смерть та її причини; 5) які ушкодження на трупі відносяться до прижиттєвих і до посмертних; 6) яким знаряддям заподіяна смерть; 7) одним або декількома предметами і якими саме розчленовували труп; 8) чи не вбачається в способі розчленування трупа особливих навичок, що вказують на знання злочинцем анатомічної будови тіла.
Встановлення способу розчленовування трупа може вказувати на обстановку, умови і місце його розчленування.
Істотне значення для слідчого має визначення виду знаряддя, яким розчленовували труп. Це дозволяє не тільки встановити механізм розчленування і висловити при цьому деякі судження про силу і навички злочинця, а й скласти більш-менш чітке уявлення про саме знаряддя, що, безсумнівно, може полегшити його пошуки.
При виявленні частин розчленованого трупа слідчий повинен ретельно оглянути і дослідити все те, що служило пакувальним матеріалом, звертаючи увагу на спосіб виготовлення пакувальних матеріалів, їх вичинку, забарвлення, індивідуальні особливості, на різні помітки, написи.
Все це може мати значення для розшуку і викриття злочинця, а також для
ідентифікації пакувального матеріалу з предметами, які можуть бути знайдені і вилучені при обшуку в квартирі обвинуваченого.
Радянські наукові дисципліни відповідного профілю аж до самого кінця 20-го сторіччя вважали, що розчленовування трупа вбивцею має місце при спробі приховування слідів злочину, для зручності його транспортування і т.п. прагматичних міркувань. Хоча вже на початку 80-х рр. 20-го століття американська криміналістична наука довела наявність у серійних злочинців елементів «гри з трупом» і постмортальних маніпуляцій, пов'язаних з розчленовуванням тіл, радянські кримінологи довгий час не визнавали американський досвід, очевидно, вважаючи, що

189 природа вітчизняних збоченців принципово відрізняється від такої у американських [2, с.4].
Як показує слідча практика, до розчленування трупа зазвичай вдаються вбивці, що знаходилися з убитим в тих чи інших відносинах: близькі, родичі, знайомі. Ось чому при виявленні розчленованого трупа у слідчого не без підстави може виникнути версія про те, що вбивство могло бути скоєно будь-ким із родичів або знайомих загиблого. Така версія має бути перевірена дуже ретельно.
Список використаних джерел:
1.
Абраменкова В. С. Выдвижение следственных версий при расследовании убийств, связанных с последующим расчленением трупа: (анотація) [Електронний ресурс] / В. С.
Абраменкова // Сибирский Юридический Вестник. - 2005. - №1 - Режим доступу: http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1208742 2.
Ракітин А. І. Социализм не порождает преступности [Електронний ресурс] / А. І.
Ракітин // - Загадочные преступления прошлого - 2008-2009 - Режим доступу: http://murders.ru/USSR_serial_killer_history_4.html
Сутність судового контролю у кримінальному провадженні

Червінська С.О., курсант ННІПФПСКМ НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Мельник О.В.
Ідея про судовий контроль за досудовим слідством активно обговорювалася і за часів КПК 1960 року. Однак погляди вчених-юристів з цього питання завжди були суперечливі. Одні автори, взагалі не підтримуючи цю ідею, виходили з того, що суд контролює досудове слідство лише після того, як кримінальне провадження (справа) передане на судовий розгляд. Суди не повинні зв'язувати себе рішеннями до розгляду справи по суті.
Прихильники ідеї судового контролю за досудовим слідством вважають, що тільки суд, будучи незалежним від зовнішнього впливу і вільним від функції обвинувачення, може бути дійсним гарантом прав і законних інтересів усіх учасників кримінального судочинства, може реально і швидко відновити порушені права, забезпечити законність і об'єктивність дій і рішень органів досудового слідства. При цьому одні представники такої позиції виступають за судовий контроль за всіма діями
і рішеннями, прийнятими на стадії досудового розслідування, інші – пропонують обмежити контрольні дії суду за допомогою встановлення кола питань, що підлягають судовій перевірці.
Викладене дозволяє відзначити, що становлення і розвиток інституту судового контролю за досудовим розслідуванням у нашій країні відбулися під впливом декількох факторів.
По-перше, усе це стало результатом реалізації судово-правової реформи в Україні, одним з основних завдань якої є захист прав і свобод людини при здійсненні правосуддя. При цьому кінцевим результатом судової реформи повинно стати створення такої системи кримінального судочинства, де будуть забезпечені як інтереси суспільства і держави в сфері боротьби зі злочинністю, так і права учасників кримінального процесу, в тому числі осіб, підозрюваних і обвинувачуваних у вчиненні злочинів.

190
По-друге, прагнення України інтегруватися у світове співтовариство, у свою чергу, накладає на неї певні зобов'язання щодо імплементації в національне законодавство норм міжнародного права, котрі передбачають судовий порядок вирішення питань, пов'язаних з обмеженням прав і свобод людини при провадженні досудового розслідування. Як слушно відзначалося в літературі, саме в процесуальних механізмах стикаються
інтереси суб'єктів основних прав, окремих осіб і суспільства у цілому.
Внаслідок цього визначення меж основних прав, умов їхньої реалізації і порядку вирішення можливого конфлікту виникає об'єктивна потреба функціонування соціуму, з одного боку, і свободи особи – з другої.
По-третє, необхідність судового контролю за досудовим слідством визнана на конституційному рівні. Відповідно до Конституції України, як відзначалося вище, проведення окремих слідчих дій, що обмежують права
і свободи людини, може здійснюватися тільки на основі рішення суду.
Крім того, Конституція України надає право кожній людині на оскарження в суд рішень, дій чи бездіяльності державних органів і посадових осіб, що істотно розширює можливості всіх учасників кримінального процесу скористатися судовим захистом своїх процесуальних прав.
Разом з тим слід відмітити, що існує ряд проблем в розвитку інституту судового контролю на сучасному етапі. Новий КПК є якісно новим з точки зору демократичних стандартів та який буде визначати ідеологію діяльності правоохоронних органів, стан захисту свободи в суспільстві та зміст державної правової політики.
Розглядаючи питання, що безпосередньо стосується діяльності слідчого судді, то можна виділити наступне. Рішення, які приймаються слідчим суддею в порядку судового контролю, за своїм характером і призначенням поділяють на два види судового контролю: попереджувальний і подальший. Попереджувальний контроль за рішеннями органів розслідування здійснюється до їх реалізації і лише на підставі рішення слідчого судді. Подальший контроль здійснюється стосовно конкретних реалізованих рішень і дій органів розслідування на підставі скарг осіб, чиї інтереси зачіпаються такими рішеннями.
Обґрунтовано, що для злагодженої роботи судової системи та забезпечення громадянам права судового захисту основних прав і свобод необхідно впорядкувати процедуру питань судового контролю.
Інститут судового контролю за оскарженням до суду дій і рішень посадових осіб, що ведуть процес, у кримінальному процесі України є реалізацією гарантій, передбачених міжнародними актами та ст. 55
Конституції України.
Законність рішень судді в досудовому провадженні залежить від дотримання належної процедури і підстав прийняття таких рішень, а обґрунтованість має спиратися на конкретні докази, якими суддя мотивує прийняття того чи іншого рішення.
Повноваження слідчого судді з розгляду та вирішення скарг поділяються на: повноваження з розгляду скарг та повноваження з вирішення скарг; повноваження, що здійснюються залежно від етапу судово-контрольного провадження; повноваження гносеологічного та процедурного характеру; основні та допоміжні повноваження.

191
Кримінально–процесуальні засади в умовах становлення соціально-
правової України

Шелестинський В.А., курсант ННІПФПСКМ НАВС
Науковий керівник: заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, доцент Письменний Д.П.
Понад півсторіччя тому Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, де визнала, що людина є найвищою соціальною цінністю. У Конституції України втілено основні засади (принципи) визначені Загальною декларацією і Європейською конвенцією про захист прав і свобод людини. Конституція проголошує нашу державу суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою.
Людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст.3 Конституції) [1]. Кожна держава повинна створювати для своїх громадян максимально сприятливі умови для забезпечення їх прав, проголошених у національному законодавстві та міжнародних пактах. Отже, права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суди, як одні з правоохоронних органів, щороку вирішують понад мільйони проваджень, при цьому їх кількість, що надходять на їх розгляд, постійно збільшується. Це повязано головним чином із зростом злочинності, а також із рядом помилок, які допускаються органанами правосуддя. Найчастіше ці помилки торкаються засад кримінального процесу. Як найбільш серйозне порушення однієї з засад, наприклад, засади законності, потрібно розглядати безпідставне засудження невинуватих громадян і необгрунтоване виправдання злочинців.
Важливим є підвищення ролі юридичної науки, яка покликана сприяти усуненню перешкод до здійснення правосуддя, утвердженню демократії, справедливості, істинності, гуманності. Система юридичних наук відводить істотню роль кримінальному процесу, зокрема вивченню його засад, які широко розглядаються і обговорюються у науковій літературі з метою вдосконалення і правильного застосування на практиці.
Однозначно слід зазначити, що проблематика засад (принципів) кримінального провадження виступала і виступає предметом дослідження багатьох учених, наприклад, у підручниках з курсу кримінального процесуального права за редакцією таких авторів як Алексеєв Н.С.,
Міхеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Корневий Л.М., Лупинська П.А.,
Строговіч М.С. Причому аналізу піддавались як система засад кримінального провадження загалом, так і зміст окремих із них.
Наука розуміє засади як основу, вихідне положення, наріжний камінь певної теорії, вчення, ідеї. Право ж розглядає данне поняття як фундамент, що об’єктивно обумовлений для формування правової системи в цілому та здійснення правового регулювання.
У новому КПК України міститься глава 2 «Засади кримінального провадження», де в ст. 7 перераховуються усі принципи кримінального процесу [2].
Крім того засади визначають сутність, зміст усього кримінальнго провадження, відображають його характерні риси. Засади кримінального

192 провадження випливають з його завдань, у свою чергу завдання кримінального проваження формулюються з урахуванням його засад.
Засади, з однієї сторони, є об’єктивною категорією, оскільки відображають загальні закономірності суспільних відносин у сфері кримінального провадження, а з іншої – мають суб’єктивну природу, оскільки є вольовим актом держави, продуктом свідомої творчості законодавця. Очевидним є те, що засади кримінального провадження, будучи продуктом політики держави у сфері кримінальної юстиції, насамперед формуються у вигляді ідей, що поступово в процесі правотворчості закріплюються у нормах чинного законодавства [3].
Наша держава іде по шляху реформування правоохоронних органів, для чого розробляються проекти законів, кодексів та інших нормативних актів. Досвід правових держав свідчить, що визначеної послідовності в законотворчому процесі не існує. Кожна держава приймає насамперед те, чого найбільше потребує. Це випливає зі статті 8 Конституції України, згідно якої визначається і діє засада верховенства права, а норми
Конституції, що закріплюють права і свободи людини і громадянина, є нормами прямої дії. Виходячи з цього конституційного положення та гарантованого права кожного на судовий захист прав і свобод, суди повинні забезпечувати їх надійну реалізацію шляхом своєчасного і правильного розгляду судових справ з додержанням усієї процедури і принципів кримінального процесу.
Застосування кримінально-процесуальних засад є проблематичним питанням, оскільки саме від їх додержання залежить доля осіб, що беруть участь у процесі: їх воля, честь і гідність, репутація, можливість нормально жити і працювати. А так як найвищою цінністю держави є людина, то розробки мехнізму однакового об’єктивного застосування кримінально процесуальних засад на практиці, задля захисту вище перерахованих прав і свобод людини є одним із важливих завдань будь- якої держави, а враховуючи теперішню ситуацію в нашій державі додержання цих засад є обов’язковим, а детальне опрацювання цього питання в подальшому вченними є необхідною умовою становлення соцально - правової Ураїни.
Список використаних джерел:
1. Конституція України. Прийнята на п`ятій сесії Верховної Ради України 28 червня
1996 року.
2. Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради
України, - 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88.
3. Мамка Г. М. Проблемні питання застосування КПК в сучасних умовах:
Матеріали круглого столу (Київ, 4 квітня , 2014).- К.: ФОП Ліпкан О.С., 2014 – 208 с.
Функції прокурора у досудовому розслідуванні

Шкуратовський Д.В., курсант ННІПФПСКМ НАВС
Азаров Ю.І., професор кафедри кримінального процесу НАВС, кандидат юридичних наук, професор
Прийняття Кримінального процесуального кодексу України (КПК
України) є одним із ключових етапів здійснення судово-правової реформи, реформи кримінальної юстиції України. Зміна моделі

193 кримінального провадження в Україні стала частиною загальної правової реформи щодо гармонізації вітчизняного законодавства відповідно до міжнародних стандартів, що зумовило перегляд низки положень різних галузей права, у тому числі кримінально-процесуального.
Проблемами повноважень прокурора у кримінальному судочинстві були призначені праці значної кількості науковців, а саме: Є.Блажівського,
Г.Середи, М.Якимчука, В.Крюкова,В.Юрчишина, однак проблеми реалізації повноважень прокурора за новим КПК України ще не знайшли свого повного відображення на практиці та ще досконало досліджуються у наукових працях.
Відповідно до положень ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладено: 1) підтримання державного обвинувачення в суді;
2)представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4)нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. [1, 121]
Прокурор у досудовому розслідуванні виконує і ряд інших кримінально-процесуальних функцій, які є нечітко чи неповно визначені в законодавстві України. Що це за функції? Фундаментальних досліджень з цієї проблематики ще не проводилося, однак аналіз діючого законодавства, прокурорської практики і узагальнення висновків учених- правознавців, що відзначаються розбіжностями, дає змогу дійти до такого висновку:у досудовому розслідуванні прокурор виконує сім кримінально- процесуальних функцій: 1) наглядову; 2) процесуального керівництва органами досудового розслідування; 3) обвинувачення у формі підготовки обвинувального акта; 4) правозахисну; 5) безпосередньої участі у розслідуванні кримінального правопорушення; 6) координаційну; 7) запобіжну. [2, 30-34].
Наглядова функція прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування закріплена у п.3 ст.121 Конституції
України, ч.2 ст.36 КПК України та у ст.29 Закону України ,,Про прокуратуру’’. Виділення цієї функції в самостійний напрям зумовлено наступними факторами: 1) важливістю боротьби з кримінальними правопорушеннями як найтяжчим порушенням закону, що завдають великої, а часом й непоправної шкоди інтересам людини; 2) важливістю недопущення можливих порушень прав, законних інтересів людини і громадянина [3, 260].
Функція обвинувачення у формі підготовки і офіційного оформлення обвинувального акта закріплена у п. 13 ч. 2 ст. 36; ст. 291 КПК України. Її сутність проявляється у покладеному на прокурора обов’язку використовувати передбачені законом заходи для встановлення особи, як вчинила кримінальне правопорушення ( кримінальний проступок, злочин), для її ( особи) викриття і притягнення до кримінальної відповідальності. [4, 34-38].

194
Функція процесуального керівництва прямо не закріплена в КПК
України, а визначається лише як форма прокурорського нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування (ч.2 ст.
36 КПК України).
Правозахисна функція закріплена у ч. 2 ст. 3 Конституції України та у ст. 8. КПК України, які визначають права, свободи і законні інтереси людини і громадянина найвищою соціальною цінністю, а їх захист загальнодержавним обов’язком, виконання якого покладається
Конституцією України на всі державні органи без винятку. [5.97-99].
Координаційна функція закріплена у ст. 10 Закону України ,,Про прокуратуру’’ і направлена на розроблення і проведення узгоджених дій з протидії злочинності кримінальними процесуальними засобами усіх державних органів, що діють у досудовому розслідуванні.
Запобіжна (профілактична) функція обумовлена кримінально- правовими засобами реакції органів кримінальної юстиції (в тому числі і прокурора) на злочинність, на злочинність. Сутність цієї функції- попередження окремих видів кримінальних правопорушень та загальна і
індивідуальна профілактика.
Функція безпосередньої участі прокурора в розслідуванні кримінального правопорушення обумовлена характером і направленістю його повноважень у досудовій стадії процесу, визначеними ч. 2 ст. 36 КПК
України. Вказана функція є специфічною, перш за все, своїм призначенням- забезпечити участю прокурора або особистим проведення окремої слідчої дії повну доказову інформацію по провадженню.
Функція організаційного забезпечення прокурорської діяльності у досудовому розслідуванні.
Наявність цієї функції обумовлена необхідністю належної організації роботи прокурора на певному напрямі його діяльності, тобто вжиття заходів спрямованих на виконання завдань та функцій прокурора у досудовому розслідуванні [6, 336]. Від того як буде організована робота, залежить ефективність здійснення кримінальних процесуальних функцій прокурора, покладених на нього у досудовому розслідуванні.
Тема актуальна та перспективна та продовжує залишатися майже не дослідженою.
Список використаних джерел:
1. Конституція України №4-рп/2013 від 12.06.2013 2. Юрчишин В. М. Класифікація функцій прокурора у досудовому розслідуванні/В.
М. Юрчишин // Адвокат. -К.:Експрес-поліграф, 2014,N N 2.-С.30-34 3. Вернидубов І. Функції прокуратури на перехідний період/ І.Вернидубов // Право
України.- 1998.-№2.-С. 7-9.
4. Руденко М. Сутність прокурорського процесуального керівництва досудовим розслідуванням / М. Руденко, В.Півненко// Вісник національної академії прокуратури
України.-2013.-№2.-С.-34-38.
5.Глобенко Г.І. Окремі питання щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів у кримінальному судочинстві України / Г.І. Глобенко//Теорія та практика кримінального судочинства : матер. міжнар.наук.-практ.конф.-Х.,2011.-С. 97-99.
6. Каркач П.М. Організація районної, міської прокуратури :наук.-практ.посіб./ П.М.
Каркач. Х.:Право, 2013.-336с.

195


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал