Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка17/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   30
Особливості виявлення злочинів, пов’язаних з сексуальною
експлуатацією
Нєбитов А.А., здобувач кафедри кримінології та кримінально- виконавчого права НАВС, кандидат юридичних наук
Законодавством України завдання щодо виявлення злочинів покладається на оперативні підрозділи МВС України, які є суб’єктом оперативно-розшукової діяльності. Так, відповідно до статті 7 Закону
України «Про оперативно-розшукову діяльність» [1] підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, зобов’язані у межах своїх повноважень відповідно до законів, що становлять правову основу оперативно-розшукової діяльності, вживати необхідних оперативно- розшукових заходів щодо попередження, своєчасного виявлення і припинення злочинів та викриття причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, здійснювати профілактику правопорушень.
Дослідженню різних аспектів роботи, пов’язаної з виявленням злочинів, присвячували свої наукові праці такі вчені, як В. І. Василинчук,
О. М. Ємець, М. С. Мазуренко, Д. Й. Никифорчук, С. С. Овчинський,
М. А. Погорецький, Г. К. Сінілов, І. В. Сервецький, С. С. Чернявський,
В. П. Шеломенцев та інші. Але враховуючи останні організаційно-правові зміни в діяльності правоохоронних органів залишається актуальним питання про удосконалення роботи щодо виявлення неочевидних злочинів, у тому числі пов’язаних з сексуальною експлуатацією. Виходячи з цього, ставимо собі завдання: виробити та надати рекомендацій оперативним підрозділам МВС України щодо виявлення злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, зважаючи на особливості такої роботи в сучасних умовах.
Загалом виявлення злочину полягає у виявленні (встановленні, фіксації, позначенні і так далі) дії або бездіяльності, події, що містить ознаки, які характеризують її як злочин, тобто дії, яка в Кримінальному кодексі України описується (кваліфікується) як злочинна. Нерідко виявлення факту, що містить ознаки злочину, не вимагає особливих зусиль. Про нього стає відомо як би само собою: про його вчинення повідомляють люди або організації, які потерпіли від чиїхось шкідливих дій. Проте у багатьох випадках факт вчинення злочину ретельно приховується і його виявлення потребує зусиль компетентних органів [2].
Виявити злочин означає встановити, виявити за допомогою оперативно- розшукових сил, засобів, методів і заходів імовірність підготовки до злочину, вчинення злочину або вчинених раніше злочинів, які маскують, зберігають у таємниці, тому вони залишаються невідомими для правоохоронних органів і громадян [3, с. 160].
Проведена аналітична робота у сфері правового забезпечення функціонування оперативних підрозділів МВС України, а також щодо тлумачення слів, дозволяє висловити авторське бачення відносно понятійного апарату. Так, пропонуємо під виявленням злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, розуміти регламентовану

152 чинним законодавством України діяльність уповноважених державних органів щодо пошуку, встановлення та фіксації фактів вчинення передбачених Кримінальним кодексом України суспільно небезпечних винних діянь, пов’язаних з сексуальною експлуатацією людини.
Виявлення злочинної діяльності, пов’язаної з сексуальною експлуатацією, може відбуватись шляхом отримання повідомлення про такі факти від фізичних або юридичних осіб. Це можуть бути особи, залучені до сексуальної експлуатації, а також інші особи, яким в силу певних обставин стало відомо про вчинення злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією.
Однак, необхідно наголосити на тому, що подібній протиправній діяльності притаманний високий рівень латентності, що означає властивість процесів перебувати у прихованому стані, не виявляючи себе.
Латентна злочинність – це частка злочинності, яка не одержує відображення в кримінальній статистиці та не стає предметом кримінального судочинства [4].
Це говорить про те, що особи, яким стало відомо про злочини, пов’язані з сексуальною експлуатацією, далеко не завжди звертаються з відповідними повідомленнями та заявами до правоохоронних органів.
Тому оперативний підрозділ повинен проводити ініціативну роботу щодо виявлення ознак подібних злочинів.
Практика доводить, що для виявлення злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, оперативні підрозділи МВС України повинні активно проводити пошукову роботу із залученням негласних штатних та позаштатних працівників, а також використовувати конфіденційне співробітництво, що передбачено статтею 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» [1]. Згідно з цією статтею, саме оперативні підрозділи мають право отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, що готуються або вчинені.
Уважаємо перспективним з метою встановлення інформації про сексуальну експлуатацію використовувати можливості мережі Інтернет, за допомогою якої може здійснюватись пошук клієнтів, які бажають отримати сексуальні послуги, а також осіб, яких залучають до їх надання.
Крім того, сьогодні в соціальних мережах у відкритому доступі зберігається багато інформації про широке коло людей, у тому числі тих, яких оперативний підрозділ може перевіряти на причетність до протиправної діяльності. Також в Інтернеті зберігається чимало файлів з фото - та відеоматеріалами, що можуть засвідчити певні факти сексуальної експлуатації або пов’язаної з нею діяльності.
Іншим важливим напрямком у виявленні злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, є активізація та поглиблення співробітництва з правоохоронними органами інших держав, особливо якщо до протиправної діяльності причетна організована група або злочинна організація з транснаціональними зв’язками. Оперативний підрозділ МВС
України може також виявити такі злочини, отримавши інформацію від
інших правоохоронних органів України і від представників органів державної влади та місцевого самоврядування.

153
Уважаємо доцільним забезпечення безперервної взаємодії оперативного підрозділу МВС України з неурядовими організаціями, які надають допомогу жінкам та дітям, які постраждали від торгівлі людьми, а також сексуального або фізичного насильства, що можуть сприяти виявленню фактів сексуальної експлуатації. Також необхідно приділяти увагу моніторингу роботи шлюбних та ескорт агенцій, масажних салонів, туристичних фірм, агентств з працевлаштування на предмет чи не є задекларована діяльність прикриттям справжнього заробітку, який отримується шляхом сексуальної експлуатації людини.
Інформація, яка становить оперативний інтерес для виявлення злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, може бути отримана від осіб, раніше судимих, насамперед за торгівлю людьми або злочини проти моральності, оскільки їм часто відомо про вчинення сексуальної експлуатації іншими особами, можливо з якими працювали раніше або з якими були конкурентами в протиправному бізнесі.
Оперативному підрозділу МВС України обов’язково потрібно проводити відповідну роботу із вже встановленими потерпілими від сексуальної експлуатації особами на предмет отримання та подальшої перевірки інформації про раніше не відомі факти сексуальної експлуатації та про ще не встановлених потерпілих осіб, а також про осіб та організовані злочині угруповання, причетні до такої противоправної діяльності.
Оперативним працівникам при розслідуванні вже порушених кримінальних проваджень необхідно вживати заходів щодо отримання
інформації про раніше не встановлені випадки сексуальної експлуатації людини, оскільки висока вірогідність того, що не всі епізоди злочинної діяльності вже виявленні, а також що ще не всі учасники організованої групи або злочинної організації встановлені.
Підсумовуючи викладене зазначимо, що проведений нами аналіз різних аспектів виявлення правоохоронними органами злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, дозволив запропонувати рекомендації для оперативних підрозділів МВС України щодо такої роботи в сучасних умовах з урахуванням її особливостей, які можуть бути використанні в боротьбі з цими ганебними діяннями. Крім того, оприлюднено авторське бачення щодо поняття виявлення злочинів, пов’язаних з сексуальною експлуатацією, що слугуватиме підґрунтям для подальших наукових досліджень у цій сфері.
Список використаних джерел:
1.
Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 22, ст. 303.
2.
Правоохранительные органы: учебник / К. Ф. Гуценко, М. А. Ковалев ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: Зерцало, 2000. – 400 с. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bibliotekar.ru/pravoohranitelnye-organy/147.htm
3.
Сервецький -І.В. Завдання розшукового права // Юридична наука № 6/2011. –
С. 158-168.
4.
Латентність: Вікіпедія. Вільна енциклопедія. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%82
%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C

154
Нагляд прокурора за початком досудового розслідування масових
заворушень
Кузьменко О.П., здобувач кафедри правосуддя юридичного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Відповідно до ст. 214 КПК України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
Особливістю початку розслідування масових заворушень є те, що його приводом, як правило, є безпосереднє виявлення ознак масових заворушень оперативними підрозділами, слідчим чи прокурором.
Відповідно ч. 1 ст. 214 КПК України приводами для початку досудового розслідування масових заворушень можуть бути заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян про участь певних осіб в організації масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, чи про активну участь певних осіб у масових заворушеннях; повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці організації масових заворушень чи при активній участі певних осіб у масових заворушеннях, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, масових заворушеннях або затриманні їх на місці вчинення злочину, передбаченого ст. 294 КК України; явка з повинною; повідомлення, опубліковані в пресі тощо.
Масові заворушення безперечно є очевидними злочинами, тому досудове розслідування, як правило, починається одразу після факту вчинення діянь, передбачених ст. 294 КК України, або під час їх вчинення, якщо злочин ще триває. Інколи виникають складнощі із правильною кваліфікацією цього злочину, оскільки масові заворушення можуть вчинюватися протягом декількох днів на значній території або у певному регіоні. Тоді за окремими фактами протиправних діянь можуть починатися окремі розслідування, що пізніше, за наявності достовірної
інформації, що ці кримінальні правопорушення вчинені однією групою активних учасників масових заворушень, об'єднуються у єдине провадження та перекваліфіковуються.
Здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, прокурор безпосередньо несе відповідальність за своєчасність та законність прийняття органами досудового розслідування рішення про початок

155 досудового розслідування та внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також проведення необхідних першочергових слідчих (розшукових) дій, спрямованих на отримання доказової інформації про вчинення масових заворушень на початковому етапі їх розслідування.
Окрім цього, прокурор може самостійно починати досудове розслідування; мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування; доручати органу досудового розслідування проведення досудового розслідування; доручати слідчому, органу досудового розслідування проведення у встановлений прокурором строк слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих
(розшукових) дій, інших процесуальних дій або давати вказівки щодо їх проведення чи брати участь у них, а в необхідних випадках - особисто проводити слідчі (розшукові) та процесуальні дії; доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам; приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених КПК України.
Необхідно зазначити, що підставами для початку досудового розслідування та провадження першочергових слідчих (розшукових) дій, у тому числі й негласних, можуть бути результати ОРД, законність використання яких у вказаних та інших напрямках є також предметом прокурорського нагляду.
Матеріали ОРД для початку досудового розслідування масових заворушень можуть бути реалізовані лише через такий привід, як самостійне виявлення уповноваженою особою (слідчим або прокурором) з будь-яких джерел (матеріалів ОРД) обставин, що можуть свідчити про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України).
Матеріали ОРД можуть бути підставою для початку досудового розслідування масових заворушень лише в разі наявності у них відомостей про обставини, що можуть свідчити про вчинене кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 214 КПК України).
На практиці зустрічаються випадки, коли в ході ведення оперативно- розшукової справи при наявності в матеріалах ОРД відомостей про обставини, що можуть свідчити про масові заворушення, що готуються, працівники оперативних підрозділів не повідомляють про це слідчого чи прокурора, а слідчі при отриманні в установленому порядку таких матеріалів від відповідного оперативного підрозділу не вживають заходів щодо внесення їх до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У цьому випадку прокурор у відповідності зі своїми повноваженнями, визначеними правовими актами, повинен вживати відповідних заходів прокурорського реагування, зокрема, надавати письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів з метою попередження та виявлення цього злочину, розшуку осіб, які готують вчинення масових заворушень; перевіряти своєчасність та обґрунтованість направлення оперативними підрозділами матеріалів ОРД, у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена ст. 294 КК України, до органу досудового розслідування для здійснення кримінального провадження, або відповідних повідомлень органам досудового розслідування, прокурору в разі неможливості

156 направлення таких матеріалів у зв’язку з проведенням оперативно- розшукових заходів, що тривають і припинення яких може негативно вплинути на результати кримінального провадження.
Участь прокурора у провадженні негласних слідчих (розшукових) дій
в ході розслідування грабежів та розбійних нападів

Кушнерик Ю.А., здобувач кафедри кримінального процесу Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка
Негласні слідчі (розшукові) дії є новим інститутом кримінального законодавства України, який з’явився з прийняттям нового КПК у 2012 році. Проте за короткий час його ефективність і значимість для розслідування злочинів підтвердилася практикою. Так, досить багато обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, слідчому вдається встановити саме в результаті проведення таких дій.
В ході розслідування грабежів та розбійних нападів значна кількість доказової інформації отримується якраз в ході провадження негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, пов’язаних із втручанням у приватне спілкування (§2 глави 21 КПК України). Так, в ході розслідування грабежів та розбойних нападів за допомогою негласних слідчих
(розшукових) дій слідчий може встановити особу злочинця, співучасників,
їх роль у вчиненні злочину, місцезнаходження злочинців та майна, здобутого злочинцями під час нападу тощо. Особливого значення негласні слідчі (розшукові) через їх конспіративний (прихований) характер набувають в ході розслідування злочинів досліджуваного виду, що вчиняються організованими злочинними угрупуваннями або менш складними за формою злочинними групами.
Водночас проведення негласних слідчих (розшукових) дій завжди пов’язане з обмеженням конституційних прав особи на особисте життя, приватне спілкування тощо, тому роль прокурора – процесуального керівника досудовим розслідуванням під час їх проведення є досить важливою. Прокурорський нагляд є гарантією забезпечення законності та дотримання прав громадян при проведенні негласних слідчих
(розшукових) дій. Саме тому чинний КПК України наділив прокурора широкими повноваженнями із здійснення прокурорського нагляду за проведенням таких дій.
Проблемним питанням проведення негласних слідчих (розшукових) дій присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених – фахівців в галузі кримінального процесу, оперативно-розшукової діяльності та криміналістики, зокрема В. В. Гевка, С. Ю. Ільченка, О. В. Капліної, В. Т.
Маляренка, М. Я. Никоненка, Д. П. Письменного, М. А. Погорецького, В.
А. Селюкова, Д. Б. Сергєєвої, С. М. Стахівського, О. Ю. Татарова, В. М.
Тертишника, В. П. Шибіко, М. Є. Шумила, М. С. Цуцкірідзе та інших.
Загалом праці вказаних вчинених були скеровані на дослідження нормативного врегулювання інституту негласних слідчих (розшукових) дій та на окремі проблемні питання їх проведення. Участі прокурора у їх провадженні у науковій літературі уваги приділено, на наш погляд, не достатньо. Представлені у криміналістичній літературі окремі аспекти

157 методики розслідування грабежів та розбійних нападів також інформації про такий засіб розслідування, як негласні слідчі (розшукові) дії, даних не містять.
На наш погляд, прокурор виконує одну з ключових ролей при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій під час розслідування грабежів та розбоїв, оскільки має широкі повноваження щодо їх
ініціювання та отримання дозволу на проведення, у процесі їх проведення та після їх проведення на етапі оцінки отриманої інформації і визначення її доказового значення.
Так, прокурор є суб’єктом, який має право самостійно ініціювати проведення негласних слідчих (розшукових) дій за наявності для того фактичних підстав. Більше того, така негласна слідча (розшукова) дія як контроль за вчиненням злочину, що застосовується під час розслідування грабежів та розбійних нападів стійкою групою осіб, не може бути
ініційована ніким, крім прокурора. При цьому рішення прокурора в цьому випадку є юридичною підставою для проведення певної негласної слідчої
(розшукової) дії.
Фактично прокурор вирішує питання про наявність достатніх підстав для проведення усіх негласних слідчих (розшукових) дій, приймаючи рішення про їх проведення чи погоджуючи клопотання слідчого про це.
Прокурор також, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати слідчому, органу досудового розслідування, відповідним оперативним підрозділам проведення у встановлений ним строк негласних слідчих
(розшукових) дій, давати вказівки щодо їх проведення (ст. 36 КПК
України).
Ст. 246 КПК України передбачає, що слідчий повинен повідомити прокурора про проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та про отримані результати. Відповідно прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих
(розшукових) дій.
Прокурор також приймає рішення про засекречування чи розсекречування матеріальних носіїв інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Підсумовуючи викладене та аналізуючи повноваження прокурора під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій в ході розслідування грабежів та розбійних нападів, необхідно зазначити, що прокурор зосереджує свою увагу не лише на законності прийнятих слідчим процесуальних рішень, але й на обґрунтованості проведення у кримінальному провадженні окремих негласних слідчих (розшукових) дій.
Коригування дій слідчого здійснюється прокурором шляхом надання обов’язкових для виконання письмових доручень та вказівок щодо проведення вказаних дій. Важливим залишається і право прокурора брати участь у проведенні слідчих (розшукових) дій, а у необхідних випадках – особисто їх проводити.


158
Особливості початку досудового розслідування згвалтувань за новим
КПК України

Симоненко Н.О., здобувач кафедри кримінально-правових дисциплін
ННІПП НАВС
Відповідно до положень нового Кримінального процесуального кодексу України від 19 листопада 2012 року, ліквідовано стадію порушення кримінальної справи та інститут повернення кримінальної справи на додаткове розслідування.
Це є важливою новелою чинного Кримінального процесуального кодексу України, а саме, якщо це стосується зґвалтування. За таких умов жертви статевого злочину матимуть можливість реалізувати право на захист відразу після надходження заяви чи повідомлення про злочин, адже зволікання може спричинити зникнення ряду слідів, які є важливим доказом.
Також, зазначене виключить «конфлікти» між працівниками правоохоронних органів та громадянами, оскільки кожна заява, кожне повідомлення потерпілої особи буде розглянуте та прийняте відповідне рішення. Відсутність інституту дослідчої перевірки усунула потребу повторного проведення деяких процесуальних дій (опитування – допит).
Тому, цілком зрозумілим є обурення потерпілої особи з цього приводу, адже їм доводилось двічі, а то й більше разів, оприлюднювати жахливі елементи статевої наруги над ними. Відповідно, ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення. Потерпілому вручається пам'ятка про його процесуальні права та обов'язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.
Так, відповідно до статті 214 Кримінального процесуального кодексу
України початком досудового розслідування є прийняття рішення слідчим, прокурором невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене зґвалтування або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення зґвалтування щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування.
За загальним правилом згідно статті КПК здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру не допускається, але у невідкладних випадках, щоб не втратити важливі докази статевого насильства, може бути проведений огляд місця події, що здійснюється негайно після огляду потерпілої особи. При цьому приймаються заходи щодо збереження слідів, речових доказів вчиненого зґвалтування
(збереження одягу та білизни зґвалтованої), терміново проводиться медичний огляд з метою фіксації слідів статевого акту і тілесних ушкоджень після чого, також, встановлюються обставини самої події та дані про зовнішність злочинця, якщо дана особа потерпілій невідома.
Початковий етап досудового розслідування зґвалтування зумовлений різноманітними слідчими ситуаціями, які потребують індивідуального підходу до оцінки їх особливостей та визначення завдань. Тому, перш ніж приступити до розслідування, планування та провадження слідчих та

159
інших дій в обстановці, що склалася, необхідно зорієнтуватися на типову слідчу ситуацію, можливі варіанти, шляхи вирішення у справі для встановлення істини. Перш за все, слідчим розглядаються наступні типові слідчі ситуації, а саме: потерпіла особа звернулась із заявою про зґвалтування, вказуючи на конкретну особу; потерпіла особа звернулась із заявою про зґвалтування і, хоча незнайома з ґвалтівником, але запам’ятала його зовнішність; потерпіла особа не знайома з ґвалтівником і не запам’ятала його зовнішності; виявлено непритомну особу з ознаками сексуального насильства.
Зазначені типові слідчі ситуації не вичерпують початкового етапу розслідування зґвалтувань, вони лише вказують на можливі типові напрямки роботи по справі, адже кожен конкретний випадок вимагає
індивідуального рішення. То ж, на початку розслідування необхідно висунути обґрунтовані версії щодо самого факту зґвалтування, його обставин та особистості потерпілої та підозрюваної особи. Типовими версіями, за загальним правилом, є : факт зґвалтування був в дійсності, як про й це стверджує потерпіла особа; помилкова заява про вчинення зґвалтування і, навіть, можливе інсценування; зґвалтування вчинено особою на яку вказує потерпіла; зґвалтування вчинено невідомим. В плані розслідування, до конкретного зґвалтування, зазначаються, також, і інші можливі версії, дається їх обґрунтування і плануються послідовність та конкретні слідчі (розшукові) дії.
Список використаних джерел:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 10 червня 2014 року – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
2. Кримінальний кодекс України. Чинне законодавство України зі змінами та доповненнями станом на 03 вересня 2014 року – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
3. Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого
Наказом
№ 69 від
17.08.2012 р.

Режим доступу: http://www.gp.gov.ua/ua/pd.html?_m=publications&_t=rec&id=110522 4. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон від 28 грудня 1960 року.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал