Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка16/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30

Необхідна оборона як одна з обставин, що виключає злочинність
діяння
Бочковська Д.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Катеринчук К.В.

Загальновизнано, що право на необхідну оборону – важлива гарантія недоторканності особистості, яка служить інтересам припинення злочинів
і має попереджувальне значення. Право на необхідну оборону – це невід’ємне суб’єктивне право людини, гарантія самозахисту від протиправних посягань, адже людина, її життя і здоров’я, честь і гідність

142 недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Саме тому забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави.
Право на захист себе самого від суспільно-небезпечного посягання є природним, від народження властивим будь-якій людині правом. Разом з тим держава не тільки юридично оформлює право на необхідну оборону, але і допускає необхідну оборону інтересів (благ) інших осіб, які зазнали нападу, а також інтересів суспільства і держави. У Конституції України
(ст. 27) закріплено право кожної людини захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань. Кримінальний кодекс України (далі – КК України) визначає, що необхідна оборона є обставиною, що виключає злочинність діяння. Під необхідною обороною слід розуміти дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та
інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних
інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони
(ч. 1 ст. 36 КК України). Умовою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке повинно бути наявним, реальним та дійсним.
Виходячи зі змісту Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» № 1 від 26.04.2002 р.,
[1, c. 135-137] немає необхідності вичікування нанесення першого удару правопорушником. Негайність відвернення чи припинення наявного суспільно небезпечного посягання є істотним елементом підстав необхідної оборони, означає, що громадянин, який піддається протиправному посяганню, може невідкладно заподіяти шкоду тому, хто посягає. Якщо ж посягання вже закінчилося і громадянин це усвідомлює, то необхідна оборона виключається. Натомість, якщо він продовжує захищати себе від небезпеки, хоча посягання було закінченим і потерпілому момент закінчення посягання не був ясний, то стан необхідної оборони не втрачається [2, с. 191].
Необхідна оборона завжди має бути співрозмірною, тобто, чим більше посягання на особу, тим більша шкода може заподіюватися до особи, яка посягає. Постанова Пленуму визначає, для того «щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема : місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався,
їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.
Щодо удосконалення інституту необхідної оборони потрібно внести такі пропозиції, як: використовувати тим, хто обороняється для відбиття нападу зброю та інші предмети навіть проти неозброєних осіб і розглядати це не як перевищення меж необхідної оборони, а також доповнити статтю
36 КК України частиною 6, в якій зазначити, що не вважатимуться необхідною обороною дії особи, яка сама спровокувала застосування щодо

143 себе насильства зі сторони іншої особи з метою вбивства цієї особи чи заподіяння їй тілесних ушкоджень.
Список використаних джерел:
1.
Постанови Пленуму Верховного суду України в кримінальних справах [текст] : –
К. : «Центр учбової літератури», 2013. –396 с.
2.
Шафіков Е.Р. Необхідна оборона : особливості кримінально-правового регулювання / Е. Р Шафіков // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – № 9. – 2004. – с. 189-195.

Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності
за хуліганство
Грибіняка
В.І.,
студент магістратури юридично-психологічного факультету ННІЗН НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Катеринчук К.В
Для визначення обумовленості кримінальної відповідальності за хуліганство ми хотіли би зазначити, що відсутня єдина позиція науковців, щодо даного питання. Опрацьовуючи літературу по даній темі ми встановили, що науковці по різному використовують термінологію для визначення соціальної обумовленості кримінальної відповідальності.
При встановлені обумовленості за суспільно небезпечні дії, а саме хуліганство, ми виокремлюємо наступні чинники:
Історичні чинники. Досліджуючи питання соціальної обумовленості хуліганства, як злочину, ми присвятили увагу питанням історичного становлення законодавства про кримінальну відповідальність. Здійснили порівняння, статей, що дасть можливість вдосконалити закон про кримінальну відповідальність в майбутньому.
Загально-соціальні чинники – це ті чинники, які встановлюють суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності за злочин передбачений статею 296 КК.
Під нормативними чинниками, що забезпечують правовий захист особи в теорії кримінального права визнається система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері захисту громадського порядку.
При цьому, нормативні чинники потрібно відмежовувати від конституційно-правового та міжнародного чинників, оскільки конституційно-правовий та міжнародно-правовий чинники є основою для визначення соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за злочини проти громадського порядку відповідно до Конституції України та переліку міжнародних актів. Хоча і нормативні чинники, в свою чергу, визначаються системою нормативних актів, що були прийняті та діють на території України відповідно до положень Конституції та чинних міжнародно-правових актів.
Однією з умов обумовленості кримінально-правових чинників є ступінь суспільної небезпечності діяння, що заподіюють шкоду суспільним відносинам (цінностям), а саме громадського порядку. Адже законодавець з прийняттям нового КК України 2001 року в ч. 1 ст. 1 встановлює пріоритетні завдання кримінального законодавства – це правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина. Тим

144 самим встановлює кримінальну відповідальність та покарання за злочин, що передбачений КК України – Хуліганство. «Ідея обумовлення справедливості встановлення кримінальної відповідальності за низку злочинних діянь пов’язана із наявністю цьому потреби в суспільства» [1].
«Умовно процес ґенезу норми права можна зобразити так: суспільні відносини – умови життя – потреби – інтереси – цілі – воля законодавця – норма» [2, с. 21-27]. Тому, основним чинником, який обґрунтовує встановлення і збереження кримінальної відповідальності за хуліганство є суспільна небезпечність, яка характеризується двома показниками: характером та ступенем суспільної небезпечності даного злочину, а також суспільно небезпечними наслідками.
Отже, перелічені чинники, на нашу думку, є передумовою встановлення кримінальної відповідальності за хуліганство.
Список використаних джерел:
1.
Пащенко О.О. Щодо соціальної обумовленості закону про кримінальну відповідальність: постановка проблеми / О.О. Пащенко// Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права: матеріали ІІ міжнар. наук. – практ. конф., (м.
Луганськ, 19 – 20 квітн. 2012 р.) / Упоряд.: Є.О. Письменський, Ю.Г. Старовойтова;
МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ
ЛДУВС ім.. Е.О. Дідоренка, 2012. – 624 с.
2.
Харченко В.Б. Кримінально-правова охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності в Україні: перспективи розвитку та гармонізації з Європейським законодавством: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.08 / В.Б. Харченко ; Харківський нац. ун-т внутр. справ України. – Х., 2011. – 37 с.
Експертиза посмертно змінених трупів
Юсіфлі Б.Т.о., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Семенов В.В.

Спеціальні знання є важливим процесуальним інститутом, що встановлює підстави участі обізнаних осіб у розслідуванні злочинів, а також умови застосування знань з неправових сфер у кримінальному провадженні. Проте в даний час настільки важливе поняття не отримало законодавчого закріплення.
В експертній практиці нерідко зустрічаються випадки, коли необхідно провести судово-медичну експертизу трупів, які зазнали різних змін.
Однак, найчастіше доводиться досліджувати гнилісне змінені трупи.
Причому основні труднощі обумовлені значними спотвореннями морфологічних картин і труднощами у виявленні патологічних змін в органах і тканинах, а також тілесних ушкоджень.
Трупи, що перебувають у стані гнильного розкладу, мають зазвичай подібний зовнішній вигляд, тому виникають великі труднощі у встановленні особи померлого. При наявності в морзі необхідного обладнання доцільно до внутрішнього дослідження трупа треба зробити рентгенографію (або рентгеноскопію) кісток черепа, таза, кінцівок і хребта. При цьому в осіб, які загинули в результаті травми, а також у невпізнаних трупів можна виявити приховані пошкодження кісток,
індивідуальні особливості кісткового скелету, порушення нормальних

145 анатомічних співвідношень органів грудної та черевної порожнин.
Виявлені на тілі трупа пошкодження докладно описують і фотографують.
Більшість поверхневих саден зберігається лише при слабо виражених гнильних змінах тканин трупа. Розвиваючі у подальшому процеси гниття, які змінюють колір і характер шкірних покривів, дозволяють виявити лише найбільш глибокі садна, що мають до того ж і незначні розміри. При значно виражених гнильних змінах трупа м’які тканини в місцях колишніх крововиливів мають брудно-червоне або бурувато-коричневе забарвлення, тому зазвичай на їх фоні не вдається виявити будь-які сліди колишніх крововиливів. У місцях переломів кісток можна виявити ділянки скелетних м’язів буро-червоного кольору, що відрізняються за забарвленням від інших тканин. Пошкодження на хрящової тканини зберігаються тривалий час, на кістках - роки. Навіть при дослідженні розрізнених кісток вдається виявити вогнепальні пошкодження, визначити локалізацію вхідного і вихідного отворів, виявити в області їх країв частки металів пострілу.
Аналогічні дані можуть бути отримані при дослідженні трупа, що знаходиться в стані жировіск.
Досліджуючи за допомогою стереомикроскопа пластинчасті зрізи жировіск в області вхідного отвору, можна виявити зерна пороху. Ці ж мікрочастинки і окремі волокна ниток матеріалів одягу можна також виявити в стінках ранових каналів, що проходять через шкіру і підшкірну жирову клітковину. При рентгенографічних дослідженнях голови трупа в стані жировіск виявляють дріб, кулю і т. д. У тканинах муміфікованих трупів при мікроскопічному дослідженні у відбитому світлі також можливе встановлення зерен пороху.
У тих випадках, коли вхідний отвір при наявності жировіск втрачає свої первісні характерні особливості (округлу форму, пасок осаднення і обтирання і т. п.), при гістологічному дослідженні м’яких тканин голови в області дефектів іноді виявляють дифузний крововилив у підшкірну клітковину.
Нерідко виникає необхідність у дослідженні посмертно зміненого трупа з метою виявлення хворобливих змін різних органів і тканин і вирішення питання про причину настання смерті. Початкові посмертні зміни внутрішніх органів і тканин (аутоліз) іноді настільки спотворюють
їх будову, що не представляється можливим визначити характер патологічних змін, особливо слабо виражених.
Головний мозок (якщо череп попередньо не був розкритий) зберігає свій звичайний вигляд іноді протягом навіть 7-8 місяців, в ньому вдається виявити патологічні зміни і ознаки черепно-мозкової травми. При розкритому черепі головний мозок вже через 2-3 тижні набуває сірувато- оливкове забарвлення, розм’якшується і зменшується в об’ємі. У більш пізні терміни всі речовини мозку розпливаються і перетворюється на зеленуватого кольору напіврідку масу. Нирки протягом 3-4 місяців зберігають малюнок будови. Матка протягом тривалого часу (4-5 місяців) не піддається гниттю. Проте вагітна матка і матка після проведеного аборту загниває значно швидше (за 1-2 місяці). Наведені терміни мають орієнтовний характер, оскільки посмертні змін внутрішніх органів і тканин трупа залежать від багатьох умов і відбуваються в широких тимчасових інтервалах.

146
При різного ступеня обвуглювання трупа варто проводити ретельне і детальне його дослідження з розкриттям всіх порожнин і збережених внутрішніх органів. Практично значимими можуть виявитися результати дослідження зубів, які зберігаються тривалий час, в тому числі і після впливу високої температури.
Труп, який перебував протягом будь-якого проміжку часу у водному середовищі, нерідко швидко піддається значним посмертним змінам, що ускладнює вирішення питань про безпосередню причину смерті, характер
і прижиттєвому (або посмертне) походження виявлених пошкоджень, механізмі їх утворення.
Залежно від місця знаходження трупа (у лісі, на відкритій місцевості, у воді та інш.) він може піддаватися значним пошкодженням або навіть повністю руйнуватися різними представниками фауни (свійськими та дикими тваринами, комахами, птахами та інш.), морськими тваринами.
Судово-медична значимість цих пошкоджень полягає в тому, що вони можуть бути прийняті за прижиттєвих і до того ж у результаті цього можливе знищення заподіяних людині за життя ушкоджень та їх особливостей. Встановлення експертом факту заподіяння ушкоджень тваринами зазвичай не викликає особливих труднощів.
Отже, найбільш важливе судово-медичне значення має дослідження трупів людей, розчленованих після смерті з метою приховування слідів і місця злочину, труднощі пізнання особи вбитого і полегшення транспортування частин трупа з місця злочину. Злочинець нерідко спотворює труп, в першу чергу особа та інші області тіла, які можуть використовуватися для впізнання: знімає шкіру обличчя, відрізає вуха, видаляє очі, зуби, нігтьові фаланги пальців рук і особливі прикмети
(родимки, рубці, татуювання, бородавки і т . п.), усуває індивідуальні ознаки (молочні залози при вагітності, зовнішні і внутрішні статеві органи).

147
СЕКЦІЯ 4. КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА
ТА КРИМІНАЛІСТИЧНА

Реформування системи запобіжних заходів відповідно до
європейських стандартів

Білецька К.К., ад’юнкт кафедри кримінального процесу НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Заїка С.О.
Прийняття 13 квітня 2012 року Кримінального процесуального кодексу
України стало важливим кроком України на шляху до становлення правової, європейської, демократичної держави, яка в своїй діяльності керується ринципом верховенства права.
В практичну діяльність українського судочинства введено багато норм, які є загальновизнаними та прийнятими у країнах, які притримуються твердження «людина понад усе», зокрема, введення Єдиного реєстру досудових розслідувань, скасування інституту додаткового розслідування кримінального провадження, введення суду присяжних та введення
інституту укладання угод ін..
Крім того, серйозних змін зазнала система запобіжних заходів, яка на даний час дійсно відповідає принципам прозорості, ясності та відкритості.
Хоча у новому кримінальному процесуальному кодексі України законодавець не зазначає, що саме він має на увазі під поняттям
«запобіжні заходи», проте відносить до них: особисте зобов’язання, особисту поруку, заставу, домашній арешт, тримання під вартою, а також як тимчасовий запобіжний захід – затримання особи. Як зазначає
Попелюшко В.О. «законодавець у новому КПК стосовно запобіжних заходів взяв за зразок взяв вже апробований варіант запобіжних заходів у
Європейських країнах поєднавши його з вітчизняним законодавством». [1, с. 4]. Міжнародні стандарти забезпечення прав людини у кримінальному судочинстві – звід основних загальновизнаних і загальнообов’язкових норм і принципів, викладених як у міжнародних правових актах, так і в прецедентних рішеннях Європейського Суду з прав людини та міждержавних угодах, які закріплюють стандартизовані правила поведінки сторін і інших учасників кримінального судочинства. Норми, викладені у
Міжнародних правових актах і рішеннях Європейського Суду з прав людини, являють собою унікальне джерело норм права, які підлягають кодифікації й імплементації в кримінально-процесуальне законодавство
України. Дійсно, реформування кримінального процесу взагалі і інституту запобіжних заходів зокрема має відбуватись із застосуванням загальновизнаних норм і принципів, викладених у міжнародних правових актах та прецедентних рішеннях Європейського Суду з прав людини [2, с.6].
Так, у справі «Іванов проти України», рішення по якій було винесено
7 грудня 2006 року, заявник вважав, що держава порушила його право на свободу пересування, оскільки період перебування під підпискою про невиїзд тривав 10 років та 4 місяці, а держава заперечувала обґрунтованість позову заявника, посилаючись на застосування запобіжного заходу відповідності до закону. В даному випадку

148
Європейський Суд з прав людини визнав порушення державою ст. 2
Протоколу № 4 (права на свободу пересування) та визнав Іванова В.О. потерпілим [3].
Даний прецедент не було взято до уваги при укладенні нового кримінального процесуального кодексу та на даний час строк застосування окремих запобіжних заходів, зокрема тих, що не пов’язані з
ізоляцією особи, є невизначеним.
Отже, хоча новий КПК містить багато прогресивних новацій, проте поле по вдосконаленню вітчизняного кримінального процесуального законодавства є досить широким та потребує ще багато революційних змін та доповнень відповіднодо міжнародних стандартів.
Список використаних джерел:
1. Попелюшко В.О. Запобіжні заходи в новому КПК України: поняття, мета, підстави, порядок та суб’єкти застосування / В.О. Попелюшко // Адвокат. – 2012. – № 9.
– С. 4 – 6.
2. Актуальні питання кримінального процесуального законодавства України
(Київ, 26 квітня 2013 року): збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції /
Національна академія прокуратури України. – К.: Алерта, 2013. – 168 с.
3. Справа «Іванов проти України» [Електрон. ресурс] : Європейський суд з прав людини (п’ята секція)// Страсбург. – 7 груд. 2006 р. Режим доступу : http://www.khpg.org/index.php?id=1179483814
Місце розслідування фальсифікації лікарських засобів та обігу
фальсифікованих лікарських засобів в умовах євроінтеграції

Гук О.Г., ад’юнкт кафедри криміналістики та судової медицини НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Весельський В.К.

Для України Європейський Союз (далі ЄС) є взірцем зони свободи, безпеки та справедливості, створення якої проголошено як одна з головних цілей Амстердамської угоди. Не випадково одним із важливих аспектів європейської інтеграції України є співробітництво з ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ, що підтвердила і Спільна Стратегія ЄС щодо
України, схвалена на Гельсінському самміті Європейської Ради в грудні
1999 року, яка визначає розвиток співробітництва в цій сфері юстиції як один з напрямків побудови демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.
Питання, що належать до сфери юстиції та внутрішніх справ, є настільки важливими, складними та актуальними, що давно вийшли за межі національних суверенітетів. Їх вирішення можливе лише в тісній співпраці між усіма європейськими країнами. Зокрема це такі проблеми, як боротьба з фальсифікацією лікарських засобів та обігом фальсифікованих лікарських засобів, торгівлею людьми та наркобізнесом.
У нашому дослідженні мова буде йти саме про небезпеку фальсифікації лікарських засобів та обігу фальсифікованих лікарських засобів.
Світова спільнота проявляє серйозну заклопотаність з приводу поширення обігу фальсифікованих лікарських засобів (далі ФЛЗ). На сьогоднішній день немає жодної країни повністю вільною від обігу ФЛЗ, оскільки якість підробок зросла настільки, що їх іноді не можливо відрізнити від оригінальних ЛЗ [6].

149
Ще навесні 2008 р. Єврокомісія запропонувала законодавчі ініціативи, які спрямовані проти поширення ФЛЗ в країнах ЄС. Згодом, 10.12.2008 р., були сформульовані доповнення до Директиви 2001/83/EU, в яких
Єврокомісія запропонувала набір конкретних заходів у цьому напрямку. У числі запропонованих заходів - захист фармацевтичних ланцюгів захисту від фальсифікованої фармацевтичної продукції [10].
08.06.2011 р. Парламент ЄС та Рада Європи прийняли Директиву
2011/62/EU, яка вступила в силу з 01.01.2013 р., і доповнює Директиву
2001/83/EU відносно запобігання потрапляння фармацевтичної фальсифікованої продукції в систему фармацевтичних ланцюгів. Таким чином, згідно цим доповненням, всі лікарські засоби (далі ЛЗ) повинні бути забезпечені засобами захисту від фальсифікації. Ці заходи безпеки дозволять учасникам фармацевтичних ланцюгів перевіряти справжність фармацевтичної продукції та цілісність індивідуальних упаковок ЛЗ [4].
За даними ВООЗ, світовим лідером у виробництві ФЛЗ є Індія (35%), за нею слідують Нігерія (23%) та Пакистан (13,3%). На частку інших країн
Азії припадає ще 14,6% обігу ФЛЗ [10]. За даними наукових джерел, світовий обсяг продажу ФЛЗ у 2010 році оцінювався у 75 млрд. дол. США.
За прогнозами Центру ліків США, у 2016 році обсяг вироблених у світі фальсифікованих лікарських засобів може досягти 100 млрд.дол. США. [1, 4].
Аналіз показав, що в Україні 67% ФЛЗ припадає на вітчизняні препарати, 33% - на імпортовані [3]. Як свідчать дані наукових джерел, найчастіше фальсифікації лікарських засобів виявляються контрольно- аналітичними лабораторіями, центрами сертифікації лікарських засобів, а також самими виробниками оригінальних ЛЗ [1].
На теперішній час в Україні фальсифікуються лікарські засоби майже всіх фармакотерапевтичних груп - гормональні, протигрибкові препарати, анальгетики. Однак лідирують у структурі підробок антибіотики, на частку яких припадає майже половина всіх виявлених фальсифікованих лікарських засобів [1, 2].
Дані практики та огляд наукових джерел, дозволили визначити також найбільш перспективні на сучасному етапі технології захисту фармацевтичної продукції від фальсифікації [1, 2, 4, 9, 10]:
1. RFID-технологія - дозволяє відстежувати окремі упаковки лікарських засобів в партії, визначаючи їх походження за допомогою електронної реєстрації. Така форма захисту дозволяє надійно захищати рух лікарських засобів від проникнення фальсифікату.
2. Двохвимірний штрих-код – це символіка, розроблена для кодування великого обсягу інформації. Ця технологія повинна використовуватися всіма учасниками фармацевтичних ланцюгів для занесення в штрих-код докладної інформації про лікарських засобів. На теперішній час у фармації застосовуються наступні види двовимірних штрих-кодів: Aztec Code; Data
Matrix; MaxiCode; QR код тощо.
3. SFERA – це технологія лазерного гравіювання по склу. Вона дозволяє наносити гравірування з двохвимірним штрих-кодом на внутрішню сторону флакона, не пошкоджуючи скло. У поєднанні зі спеціальними зчитувальними пристроями ця технологія дозволяє розпізнати навіть найдосконаліші фальсифікації. Крім того, нанесена за допомогою такої технології гравіровка практично непомітна, що дуже важливо для виробників фармацевтичної продукції. Гравіювання

150 наноситься безпосередньо при розфасовці лікарських засобів з достатньою для виробничих фармацевтичних компаній швидкістю - до 600 флаконів за 1хв.
Розуміючи актуальність цієї проблеми, ВР України прийняла Закон
України від 05.07.2012 р. № 5065-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за фальсифікацію або обіг фальсифікованих лікарських засобів», яким внесено зміни до Кримінального кодексу України, а саме: ст. 305
«Контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів»; ст. 321-1
«Фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів», де, зокрема, збільшується термін ув’язнення за виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів [5, 7].
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміна
«активний фармацевтичний інгредієнт» від 04.07.2012 р. № 5038 вже з
01.03.2013 р. господарська діяльність з імпорту лікарських засобів підлягає ліцензуванню. Отже, цей закон зобов'язує всіх імпортерів
іноземних лікарських засобів в Україні одержати додаткову ліцензію на продаж їх лікарських засобів на території України [8].
Список використаних джерел:
1. Бондарева Л.В. Боротьба з виробництвом та розповсюдженням фальсифікованих лікарських засобів [Електронний ресурс] / Л.В. Бондарева. – Режим доступу к сайту:http://www.provisor.com.ua/archive/2008/
N17/bondar_178.php?part_code=112&art_code=6791.
2. Гризодуб А.И. Проблемы качества и фальсификации лекарственных средств
[Электронный ресурс] / А.И. Гризодуб, С.В. Сур. – Режим доступу к сайту: http://www.apteka.ua/article/4880.
3. Київрада підтримує запровадження кримінальної відповідальності за фальсифікацію ліків [Електронний ресурс]. – Режим доступу к сайту: http://www.apteka.ua/article/62387.
4. Копытин Д.А. Борьба с фальсифицированными лекарственными препаратами в
Европейском Союзе и в России / Д.А. Копытин // Ремедиум.—2012 г.— № 9 – С. 8-13.
5. Кримінальний кодекс України: Закон Українивід 05.04.2001 № 2341-III: станом на
17.01.2012 р. //Відомості ВРУ. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
6. Максимов С.В. Фальсификация лекарственных средств в России / С.В. Максимов.
– М.:Юрайт, 2008. – 119 с.
7.Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фальсифікації лікарських засобів: Закон України від 05.07.2012 р.№ 5065-VI
[Електронний ресурс].

Режим доступу до сайту: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5065-17.
8. Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміна «активний фармацевтичний інгредієнт: Закон України від
04.07.2012 р.
№ 5038
[Електронний ресурс].

Режим доступу к сайту:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5038-17.
9. Ушкалова У.А. Проблемы фальсификации лекарственных средств: фокус на антимикробные препараты [Электронный ресурс] / У.А. Ушкалова— Режим доступу к сайту: http://www.antibiotic.-ru/cmac/pdf/7_2_167.pdf.
10. EU Commission. COM (2008) 668: Proposal fora Directive of the European
Parliament and of the Council amending Directive 2001/83/EC as regards the prevention of the entry into the legal supply chain of medicinal products which are falsified in relation to their identity, history or source. Brussels, Belgium: EU Commission, 10 December


151
УДК 343.54


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал