Та юридичного



Pdf просмотр
Сторінка11/30
Дата конвертації25.12.2016
Розмір8.04 Kb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   30
Проблеми та перспективи входження України до Європейського
союзу

Павлюченко В.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Мозоль Н.І.

Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі (ЄС) стали стратегічною метою України як найкращий спосіб реалізації національних
інтересів – побудови економічно розвиненої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.
Україна, успадкувавши від комуністичного режиму неефективну ресурсовитратну економіку, вкрай занедбане довкілля та індустріально- суспільну свідомість, упродовж часу, що минув, не змогла подолати негативні тенденції свого попереднього розвитку в СРСР [1,c.121].
На сьогодні позитивним є те, що Україна здобула статус країни з ринковою економікою. Після вступу до Світової організації торгівлі (СОТ) шанси України на вступ до Європейського Союзу помітно зросли. Адже принципи Світової організації торгівлі за своєю суттю збігаються з юридичними критеріями, необхідними для членства в Європейському
Союзі, тобто вони передбачають лібералізацію торговельного режиму, поліпшення умов конкуренції, створення сприятливого інвестиційного клімату. Членство України у Світовій організації торгівлі означає лібералізацію режиму торгівлі між Україною та Європейським Союзом і надає можливість реально розпочати роботу з укладення угоди про асоційоване членство України в Євросоюзі.
Власне вступ України до Європейського Союзу не означатиме автоматичної ліквідації безробіття, гострих соціальних та економічних проблем. При цьому зміниться стан структури промисловості, у якій тепер переважають паливно-енергетичні та металургійні галузі, різко зменшиться використання сировини та енергії, ефективніше використовуватиметься трудоресурсний потенціал нашої держави, зменшаться екологічні проблеми [2, c. 67-68].
Водночас не варто замовчувати або применшувати складність
європейської інтеграції. Зрозуміло, що цей процес буде тривалим і непростим. Зокрема для України інтеграція в Європу означає зростання відкритості національної економіки та конкуренції з боку фірм країн – членів Європейського Союзу. Для окремих секторів виробництва, навіть регіонів, це може мати досить несприятливі наслідки, проте потенційні втрати та здобутки від зближення з Європою перевищують можливі витрати та ризики.
Для України основними політичними вигодами послідовної
європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи, модернізація правового поля і забезпечення прозорості

92 національного законодавства, поглиблення культури демократії і поваги до прав людини тощо.
Соціальні вигоди інтеграції полягають у підвищенні рівня життя і добробуту, наближенні до високих європейських стандартів особистої безпеки, освіти, охорони здоров’я, якості інформації, екології, вільного руху праці.
У культурно-цивілізаційному аспекті європейська інтеграція – це входження до єдиної сім’ї європейських народів, повернення до
європейських культурних традицій.
Орієнтація на Європу дозволить Україні вирішити також багато проблем культурного розвитку, оскільки урядові кола Росії для збереження України у своїй зоні впливу, окрім політичних та економічних засобів, активно використовують експансіоністську культурну політику.
Російська музика, що абсолютно неконкурентоспроможна на світовому ринку, активно поширюється на українських теренах.
Вихід на захищений від неліцензованих підробок світовий культурний ринок дозволить покращити матеріальний стан наших митців [3, c.12].
Список використаних джерел:
1. Артьомов І. В. Проблеми і перспективи входження України в Європейський Союз.
– Ужгород: Ліра, 2007. – 384 с.
2. Бжезінський З. Україна у геостратегічному контексті.– К.: КМА, 2006.– 102 с.
3. Вовканич І. Досвід країн Центральної та Південно-східної Європи на шляху
інтеграції в Євросоюз і НАТО // Актуальні аспекти реалізації евроінтеграційних прагнень України: Збірник наук. праць. – Ужгород, 2008. – 56 с.
Стабілізуючий вплив європейської інтеграції на державний розвиток
України

Панченко Б.С., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Лазаренко Л.А.

Європейський Союз є унікальним явищем у системі сучасних міжнародних відносин. Його унікальність полягає в тому, що народи і держави, які входять до його складу, знайшли найефективніші шляхи та механізми гармонійного поєднання національних, міждержавних і спільних інтересів у всіх сферах суспільного життя на великому геополітичному просторі. Сьогодні не можна назвати іншого регіону світу, де різним народам вдалося б забезпечити таку єдність реальних інтересів у сучасному житті й ціннісних орієнтацій на майбутнє.
Європейська інтеграція України проголошена ключовим пріоритетом зовнішньої політики України. Не зважаючи на всі складності і суперечності нинішнього розвитку нашої держави, європейська ідея є консолідуючим чинником, який об’єднує і політичні еліти, і українське суспільство загалом. У таких умовах надзвичайно важливим завданням є вивчення та аналіз євроінтеграційних процесів України у контексті її державного розвитку, адже їх перебіг та спрямованість мають безпосереднє відношення до майбутнього України як незалежної держави.
Поза всяким сумнівом вплив на державний розвиток України
Європейського Союзу є стабілізуючим, конструктивним і плідним. Сам
Європейський Союз всією своєю матеріальною конструкцією, своєю

93 відкритою філософією, ідеологією, своєю практичною політикою є структурою, необхідною для цілей стабільного розвитку.
В Україні вже давно усвідомили, що наше входження до
Європейського Союзу допоможе вирішити низку важливих завдань державного і суспільного розвитку:
1. Україна отримає надійні гарантії національної безпеки, державного суверенітету, політичної незалежності, територіальної цілісності та недоторканості кордонів;
2. Українська економіка, як невід’ємна частина єдиного європейського економічного простору, матиме набагато більше можливостей для динамічного зростання за рахунок вільного доступу до передових технологій, активного залучення інвестицій, впровадження інноваційної моделі розвитку;
3. Процеси європейської інтеграції гарантуватимуть незворотність демократизації українського суспільства, утвердження верховенства права, повагу до прав людини і національних меншин, становлення
інститутів громадянського суспільства, що в свою чергу сприятиме консолідації української нації;
4. У результаті вступу до ЄС Україна зможе впливати на розвиток подій у Європі і світі, відстоювати власні національні інтереси як активний суб’єкт міжнародних відносин;
5. Процеси європейської інтеграції наближатимуть Україну до високих стандартів країн Заходу в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, охорони навколишнього середовища, розвитку місцевого самоврядування;
6. Реформування Воєнної організації держави відповідно до
європейських стандартів сприятиме зміцненню обороноздатності держави, оптимізації витрат на оборону, становленню системи демократичного цивільного контролю за військовою сферою.
Такі форми активної взаємодії вимагають від держав-учасниць спільно вибудовувати, облаштовувати, вдосконалювати відповідні форуми для ведення діалогу, відповідні форми для здійснення партнерських місій, відповідні механізми для співробітництва.
Реалізація євроінтеграційної стратегії є надзвичайно складним завданням і вимагає від України великого напруження з метою перебудови внутрішньої ситуації за стандартами ЄС. Через це головна увага у процесі набуття Україною членства в ЄС має бути зосереджена не на формалізації
європейського статусу України, а на досягненні стандартів і рівня розвитку країн ЄС. Напруження сил і волі на шляху України до об’єднаної
Європи є оправданим, щонайменше, з чотирьох причин:
1. В Європі вдало поєднані різні політичні ідеї, які забезпечують вибір влади, що дійсно виражає волю народу. Саме в Європі існують конституційні монархії, президентські та суто парламентські форми правління. Україна, як і інші держави, має вибір і зразки для проведення політичних реформ, тому гармонізація українського законодавства з
європейським сприятиме якісному зростанню рівня України до кращих світових стандартів.
2. Європейська економічна система забезпечує високий рівень життя.
Переваги європейського стилю життя вже відчули багато українців, які

94 були змушені працювати за кордоном. Для майбутнього України доцільно, щоб якнайбільше українських студентів навчалися у європейських університетах.
3. В Європейському Союзі відпрацьовано механізм забезпечення соціальної справедливості, домінування середнього класу, який забезпечує суспільну стабільність і співпрацю суспільних груп, сприяє подоланню різкої поляризації між бідними і багатими.
4. В Європі найкраще ставлення до екології і розвивається взаємно корисний симбіоз людини і природи. Європа глибоко усвідомила, що де добре для природи, там добре і для людей [1, с. 129].
Реалізація міжнародної правосуб’єктності, іншими словами – державний розвиток України в царині міжнародних контактів і діяльностей, передбачає: чітку концептуальну визначеність зовнішньополітичного курсу; достатньо розроблену законодавчу базу; системно організовану, цілеспрямовану і послідовну роботу щодо втілення в життя визначеного політичного курсу.
Інтеграція України до Європейського Союзу означає більше, ніж бути просто членом найуспішнішої на сьогоднішній день міжнародної міжурядової організації. Членство України в Європейському Союзі відкриває нові політичні та економічні можливості і перспективи, знизить рівень фінансових ризиків, поліпшить інвестиційний клімат. А це, у свою чергу, сприятиме активізації всіх напрямків державного розвитку України.
Список використаних джерел:
1. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції : навч. посіб. / П. О. Демчук. – К. : ППП. – 264 с.
2. Євроатлантичне співробітництво та європейська інтеграція України: навчальний посібник / [Деменко О. Ф., Калениченко] /
3. Міжнародні відносини і зовнішня політика України : підручник / [Деменко О. Ф.,
Демчук П.О., Зубов О.Я. та ін.]; під ред. Пошедіна О. І. – К. : НУОУ, 2011. – 364 с.
4. Копійка В. В. Європейський Союз: історія і засади функціонування : навч. посіб. ; за ред. Л. В. Губерського / В. В. Копійка, Т. І. Шинкаренко. – К. : Знання, 2013. – 751 с.
Становлення та розвиток національної правової системи України в
умовах європейської інтеграції

Пачевська В.І., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Лазаренко Л.А.

Українська національна правова система формується в складних умовах. Це пов’язано як з відсутністю державної незалежності протягом значних періодів своєї історії, так й з геополітичним положенням України та ідеологічним впливом на українське суспільство досить протилежних за змістом європейських та східних концепцій.
Після здобуття незалежності в 1991 р. почалося формування самостійної правової системи, що стало одним з проявів народного та державного суверенітету, спрямованим на задоволення інтересів українського суспільства. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року обґрунтував утворення самостійної української держави, зокрема, продовженням тисячолітньої традиції державотворення на
Україні [4, с. 46-47].

95
Окремим аспектом, що характеризує правову систему України є її
інтеграція у Європейське Співтовариство. Україна набула повноправного членства у Раді Європи в 1995 році, прийнявши Закон «Про приєднання до
Статуту Ради Європи». Наша держава взяла на себе зобов’язання підписати та ратифікувати низку міжнародно-правових угод та конвенцій, а також реформувати відповідно до європейських принципів національну правову систему. Зокрема, з 1991р. по 2012 р. між Україною та ЄС було укладено близько 216 угод, листів, протоколів, меморандумів та інших документів міжнародно-правового характеру. Ці документи стосуються
інтелектуальної власності, охорони довкілля, технічної допомоги, безпеки, розвитку фінансових відносин, боротьби з відмиванням грошей, співробітництва в галузі енергетики та енергозбереження та ін. На сьогодні приблизно 120 з них втратили чинність.
Протягом десятиріччя Україна виконала взяті на себе зобов’язання: ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування та Рамкову конвенцію про захист національних меншин; конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах. Прийнято десятки нових законодавчих актів, зокрема нову Конституцію України, Закон України «Про політичні партії», Цивільний, Цивільно-процесуальний, Кримінальний, Бюджетний,
Митний, Податковий, Повітряний, Кримінально-процесуальний кодекси тощо.
Починаючи з 1990-х років відбувається адаптація законодавства
України до законодавства Європейського Союзу [1, с.458]. Цей процес обумовлений Угодою про партнерство і співпрацю між Україною та
Європейськими співтовариствами та їх державами-членами від 14 червня
1994 р. У серпні 2000 р. було створено Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, затверджена Законом від 18 березня
2004р., під «адаптацією» розуміє процес приведення законів України та
інших актів «у відповідність» з acquis communautaire (правовим надбанням
Співтовариства). Таким чином, на законодавчому рівні було закріплене завдання здійснити повну інтеграцію до законодавства, судової та адміністративної практики ЄС, тобто завдання, яке виходить далеко за межі Угоди про співробітництво та інших попередніх «адаптаційних» документів, де йдеться лише про «наближення» та сполучність. Метою
Загальнонаціональної програми є створення законодавчого поля для входження України до Європейського Союзу. Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому
Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в
Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування[5, с.48].
Пріоритетними для прийняття національних правових актів відповідно до стандартів права ЄС названі митне право, законодавство про компанії, банківське право, бухгалтерський облік компаній, податки, інтелектуальна власність, охорона праці, фінансові послуги, правила конкуренції,

96 державні закупівлі, охорона здоров’я та життя людей, тварин, рослин, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, енергетика, транспорт [3, с.630-632].
Суттєвим кроком наближення України до ЄС стало приєднання
України до СОТ. Воно відбулося 5 лютого 2008р. Умовою перебування в
СОТ є гармонізація законодавства із нормами і принципами СОТ.
Відповідно до принципів Ради Європи було скасовано смертну кару.
Значного реформування зазнала судова та правоохоронна системи, так у
2010 році був прийнятий Закон України «Про судоустрій та статус суддів», який на якісно нових правових засадах визначив організацію судової влади та порядок здійснення правосуддя в Україні. Цим Законом було кардинально змінено основи добору суддів, їх відповідальності, а також основи діяльності судів з відправлення правосуддя в межах усіх юрисдикцій. За процесом підготовки проекту цього Закону здійснювала нагляд Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська
Комісія).
Інтеграція України до Європейського Союзу і членство в ЄС відповідно є одним із основних зовнішньополітичних пріоритетів та стратегічних цілей нашої держави. Зокрема, відповідно до Закону України
«Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року, а саме ст.11 ч.2 п.12 встановлено, що серед основних засад внутрішньої і зовнішньої політики нашої держави є «забезпечення інтеграції України в
європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі». Одним із головних пріоритетів України
є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію й знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя. Це визначено Законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 рр».
У розвитку правової системи в умовах глобалізації найприйнятнішими
є гармонійне поєднання національного та міжнародного. Поряд із включенням України у світові глобалізаційні процеси, для України є актуальним відродження багатовікових правових традицій, культури, що були штучно знецінені у XX столітті.
Список використаних джерел:
1. Бехруз Х. Сравнительное правоведение : ученик для вузов. – О.: Фенікс; М.:
ТрансЛит, 2011. – 479с.
2. Леже Р. Великие правовые системы современности: сравнительно-правовой подход/ Раймон Леже; пер. с фр. [Грядов А.В.]. – 3-е изд., перераб. – М.:Волтерс Клувер,
2011. – 529с.
3. Марченко М.Н. Правовая система Европейского Союза: монография/
М.Н.Марченко, Е.М.Дерябина. – М.: Норма: ИНФРА-М, 2012. – 700с.
4. Правова система України: історія, стан та перспективи : У 5-ті т. –Т.1:
Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України/ За заг. ред. М.В.Цвіка, О.В.Петришина. – Х.: Право, 2008. –728с.
5. Порівняльне правознавство: підручник/ С.П.Погребняк, Д.В.Лук’янов та ін.; за заг. ред. О.В.Петришина. – Х.: Право, 2012. – 262с.

97
Інтеграція України до Європейського союзу

Петрик О.С., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук Лазаренко Л.А.

Пріоритетність співробітництва України з Європейським Союзом та його окремими державами-членами пов'язана з тим, що це угруповання буде визначати напрями економічного прогресу та політичну стабільність в регіоні у довгостроковій перспективі. Програма інтеграції України до
Європейського Союзу повинна стати головним інструментом загальної стратегії на шляху наближення України до ЄС за всім спектром співробітництва - політичним, соціальним, фінансовим, економічним, торговельним, науковим, освітнім, культурним тощо. Інші програми та плани політичного, соціально-економічного спрямування, що розробляються або підлягають розробленню органами виконавчої влади, повинні грунтуватися на цілях цієї Програми.[1]
Європейський вибір України, який був визначений у початковий період формування основ її зовнішньої політики, став природним наслідком здобуття країною державної незалежності. Він відображає життєво важливі інтереси України, викристалізувався з усієї попередньої історії українського народу, його ментальності та глибоких демократичних традицій, грунтується на законному прагненні громадян України бачити свою державу невід'ємною частиною єдиної Європи.
З усіх можливих альтернатив лише євроінтеграційний курс здатний забезпечити нашій державі гідне місце в сім'ї європейських народів. Для
України інтеграція в Євросоюз - це рух країни до стандартів реальної, діючої демократії та цивілізованого, соціально орієнтованого ринкового господарства. Саме тому це є стратегічною метою державної політики
України.
Безумовно, пріоритетність цілей інтеграції України в ЄС не означає недооцінки важливості
інших стратегічних напрямків зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Зокрема, зберігатиме своє значення як один з наріжних каменів української зовнішньої політики розвиток взаємовигідної співпраці з Росією. Так само велика увага приділятиметься і надалі співробітництву з іншими державами СНД та
ГУУАМ.
Україна усвідомлює також важливість того, щоб її інтеграція в
Євросоюз стала складовою процесу формування загальноєвропейського економічного, соціального, політичного і правового простору.
Слід також тримати у полі зору чинники, які виходять за межі регіональної інтеграції і ефективний розвиток яких можливий лише в глобальних масштабах. Це особливо стосується розвитку новітніх технологій, пов'язаних з прискореною інформатизацією, революцією в галузі телекомунікацій та біотехнологій. У цьому контексті важливо правильно розставити акценти, забезпечити взаємодію з усіма провідними технологічними центрами світового господарства.[2]
Шляхи і конкретні механізми досягнення євроінтеграційних цілей
України, тактичні підходи можуть і повинні бути гнучкими, чутливими до змін, що відбуваються як всередині держави, так і в ЄС та у всьому світі.

98
Досі головна увага приділялася переважно розбудові механізмів політичних відносин з Євросоюзом, і цю роботу, безумовно, не можна припиняти. Водночас сьогодні зусилля мають зосередитися на суттєвому поглибленні та розширенні практичного співробітництва між Україною та
ЄС за всіма магістральними напрямами - економічному та торговельному; зовнішньополітичному та у сфері безпеки; у галузі юстиції та внутрішніх справ. Згідно з Програмою інтеграції України до Європейського Союзу така співпраця повинна сприяти здійсненню у країні системних реформ, а також забезпеченню сприятливих для України умов у контексті розширення ЄС.
Настав також час для істотної активізації зусиль у підвищенні рівня підготовленості держави, суспільства та національної економіки до входження в структури ЄС. Це визначає напрями перетворень в Україні та пріоритети при формуванні та здійсненні економічної і соціальної політики.
Узагальнюючи результати дослідження щодо інтеграційних процесів
України в контексті даного дослідження слід розуміти, що європейська
інтеграція для України є шляхом покращення та модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, вільний рух в середині інтеграційного об’єднання кваліфікованої робочої сили, товарів, послуг, факторів виробництва, а також це все передбачає вихід на єдиний спільний ринок. Співробітництво України з ЄС сприятиме наближенню нашої держави до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя та добробуту населення.[3]
Список використаих джерел:
1. Малик Я. Європейський Союз / Я. Малик, О. Киричук, І. Залуцький – Львів, 2006
– 610с.
2. Чалий В. Перспективы евроинтеграции Украины // Аргументы и факты – 2007 - № 25 – с.6-10 3. 4. Украина и Европейский Союз: концепция экономического сотруднечества//
Тезисы докладов региональной конференции «Проблемы и перспективы формирования цивилизованного общества в Украине» - Донецк 1995
Прогалини в праві та шляхи їх усунення
Піжевська А.В., студент ННІПП НАВС
Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент Пустовіт Ж.М.

Актуальність теми дослідження зумовлена зміною сучасного праворозуміння, інтеграцією різних шкіл права, спрямованістю на реалізацію загальноправових принципів, забезпечення прав і свобод людини і громадянина у процесі правозастосовної діяльності органів державної влади. Зокрема, в Конституції України 1996 року визнано й закріплено принцип верховенства права, який є одним із провідних в утвердженні правової держави та громадянського суспільства. Втілення його в життя потребує нового теоретико-методологічного опрацювання основних засад правозастосування при прогалинах у праві, проведення комплексних теоретичних досліджень сутності прогалин у праві та шляхів
їх подолання.

99
Прогалини у праві відкривають широкі можливості свавільного застосування закону, що особливо неприйнятне для України – держави романо-германської правової системи, основними рисами якої є нормативність, упорядкованість і структурованість джерел права, забезпеченість правилами юридичної техніки, що обумовлює необхідність наукових розробок в галузі правозастосування при неповному врегулюванні суспільних відносин, удосконалення способів подолання прогалин у праві.
Прогалини в праві є дефектами у виявленні державної волі, її оформленні, в неповному або недостатньому використанні засобів юридичної техніки, в наявності прогалин і протиріч в діючому праві [5].
Дослідження проблематики подолання прогалин у праві потребує комплексного підходу, врахування нових напрямів розвитку вітчизняної юридичної науки, з одночасним переосмисленням наукових поглядів минулого, висвітленням прикладних аспектів даного напряму дослідження.
Сучасній українській доктрині притаманні різні підходи до визначення поняття «прогалина в праві». Варто виділити два основні підходи до визначення суті прогалини в праві. Зокрема, перший підхід характеризується тим, що дослідники визначають прогалину в праві як
«відсутність норм права (або їхніх частин), що регулюють конкретні суспільні відносини у тому разі, якщо воно підлягає сфері правого регулювання» [3].
Інший підхід до розуміння суті прогалин у праві пов'язаний з ширшим трактуванням сфери відносин, які підлягають правовому регулюванню.
Отже, прогалина у праві – це повна або часткова відсутність у чинних нормативно-правових актах необхідних юридичних норм [1].
Основними причинами виникнення прогалин в праві вважають:
1) невміння законодавця відобразити в нормативних актах усе різноманіття життєвих ситуацій, які вимагають правового регулювання
(первісна прогалинність);
2) невміння законодавця передбачити появу нових життєвих ситуацій у результаті постійного розвитку суспільних відносин, здійснити щодо них певні законодавчі дії (подальша прогалинність);
3) технічні помилки законодавця, допущені при розробці законів і у використанні прийомів юридичної техніки.
Прогалини в праві виникають, як правило, там, де є суперечливість норм однакової сили, коли одна з них «знищує» іншу [6].
Невірно вважати прогалинами такі випадки:
- кваліфіковану мовчанку законодавця, коли він умисно залишає питання відкритим, утримується від прийняття норми, відносить вирішення справи за межі законодавства;
- свідоме віднесення питань на розсуд правозастосувача, коли законодавець розраховує на конкретизацію його законодавчої волі правозастосовними та іншими правовими актами.
Прогалини повинні своєчасно усуватися. Усунути прогалину можна лише за допомогою правотворчого процесу, шляхом внесення змін і доповнень до існуючих чи видання нових, довершеніших нормативно- правових актів. Проте швидке усунення таким чином прогалин не завжди

100 можливе, оскільки воно пов´язане з достатньо тривалим правотворчим процесом, тому виникає потреба в їх подоланні шляхом аналогії.
Аналогія повинна застосовуватися у строгій відповідності з вимогами законності. Режим законності диктує ряд вимог до використання аналогії:
1) вирішення справи за аналогією допустиме тільки у випадку повної відсутності або неповноти правових норм; 2) схожість обставин, що розглядаються за аналогією з наявною нормою, повинна характеризуватися істотними, рівнозначними в правовому відношенні ознаками; 3) висновки за аналогією недопустимі, якщо вона прямо заборонена законом, або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм; 4) виняткові норми і вилучення із загальних законодавчих приписів можуть братися до уваги тільки тоді, коли обставини, що розглядаються, є також винятковими; 5) вироблене в ході використання аналогії правове положення не повинно суперечити жодному з тих, що є в діючому законодавстві; 6) рішення за аналогією припускає пошук норми спочатку в актах тієї ж галузі права, і лише за відсутності такої можливе звернення до іншої галузі чи законодавства в цілому [2].
Найпоширенішими способами подолання прогалин є аналогія закону й аналогія права.
Аналогія закону застосовується, коли відсутня норма права, що врегульовує даний конкретний життєвий випадок, але в законодавстві є
інша норма, що регулює подібні з ним відносини. Схожість правовідносин повинна бути істотною. Саме їх істотна однорідність дозволяє ефективно застосовувати до них норму, що діє, аналогічно. Тому, перш за все, схожу норму треба шукати в тому ж правовому інституті, підгалузі, галузі права.
Якщо в даній галузі подібні норми відсутні, треба звернутися до суміжних, а потім - до інших галузей права. В основному аналогія закону дозволяється законодавством лише щодо врегулювання відносин у приватно-правовій сфері, хоча в державах, де використовується як джерело права судовий прецедент за аналогією розглядаються і публічно- правові спори.
Необхідність аналогії права зумовлена існуванням багатьох випадків, які ні звичаєм, ні законом не передбачені, а проте підлягають судовому розгляду. Вважається загальновизнаним правилом, що суд не може відмовитися від вирішення справи під приводом неясності, неповноти або суперечності закону. Коли в судовій практиці зустрічається казус, законом не передбачений, то суд може підшукати такий закон, який передбачає випадок, аналогічний з даним. Якщо ж такого закону не виявляється, то суд зобов'язаний розглянути спірне питання відповідно до духу всього чинного законодавства, на підставі його загального розуміння.
При застосуванні аналогії права істотне значення мають принципи права, які закріплюються в конституції. Оскільки норми Конституції
України є нормами прямої дії, то правозастосувач, виходячи із власною правосвідомості, може мотивувати рішення в справі, посилаючись на конституційні норми.
При ухваленні рішення на підставі загального розуміння всього законодавства мова йде про аналогію права.

101
Для застосування аналогії потрібний випадок, схожий з даним, принаймні в деяких істотних ознаках, в типових рисах.
Крім аналогій закону і права, прогалини в праві усуваються ще одним способом – постійним застосуванням того чи іншого припису із суміжної галузі права, що регулює подібні відносини.
Ось, наприклад, не можна зловживати аналогією в галузі кримінального законодавства, як мало місце у фашистській Німеччині, де законом від 28 червня 1935 p. був скасований принцип «немає злочину без закону» і тим самим на законодавчому рівні відкритий шлях для судової сваволі і розправи з політичними супротивниками. IV з'їзд Міжнародної асоціації кримінального права (Париж, 1937 p.) засудив аналогію в кримінальному праві і виступив проти її застосування. У кримінальному законодавстві України інститут аналогії відсутній. Стаття 58 Конституції
України проголошує: «Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення» [4].
Як зазначалось вище, аналогія права можлива лише тоді, коли немає конкретної норми, яка б регулювала подібний випадок. Причому її немає ні в даній галузі, ні в суміжній. При такому застосуванні важливе значення мають загальні принципи права. Мова, перш за все, йде про такі принципи права, як справедливість, гуманізм, рівність перед законом та інші.
Подібні принципи закріплюються в Конституції України та інших законах.
В результаті проведеного дослідження автором було зроблено наступні висновки:
Прогалини у праві – це повна або часткова відсутність правового регулювання суспільних відносин, які знаходяться в сфері правового впливу та потребують правового регулювання, за оцінкою суб’єкта правозастосування, є недоліком права, поява якого спричинена об’єктивним розвитком суспільних відносин або суб’єктивними причинами, пов’язаними з правотворчими та правозастосовними діями законодавчих, виконавчих та судових органів державної влади, наявність яких зумовлює нетиповість правозастосовної діяльності, яка втрачає свою традиційну послідовність, як система логічно пов’язаних, послідовних дій.
Прогалини в законодавстві повинні усуватися в процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень до законів, видання нових, досконаліших юридичних актів.
Аналогія закону і аналогія права як засоби усунення прогалин в законодавстві передбачені в ст. 11 ЦПК України: «В разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України».
Аналогія права – це застосування, для врегулювання певних суспільних відносин, за наявності прогалини в законодавстві та за відсутності можливості застосування аналогії закону, загальних принципів відповідної галузі права, правового інституту або законодавства в цілому.
Аналогія права являє собою менш точний прийом вирішення юридичної справи і припускає дотримання таких умов: 1) наявність загальної правової урегульованості даного випадку; 2) відсутність адекватної юридичної норми; 3) відсутність аналогічної норми. У науковій літературі наголошується, що в такій ситуації правозастосовний орган повинен у

102 вирішенні юридичної справи виходити із загальних засад і змісту законодавства.
На практиці це означає використання принципів загальних, міжгалузевих, галузевих інститутів, які закріплені в праві й так або інакше відображають закономірності предмета
і механізму правового регулювання. Застосування аналогії права за наявності аналогічної норми, як і застосування аналогічної норми за наявності адекватної, буде помилкою правозастосовувача.
Список використаних джерел:
1.
Алексеев С. С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования / С. С. Алексеев. – М.: Статут, 1999. – 712 с.
2.
Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. – Т.І. – М., 1913.
3.
Зайчук О.В. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / О. В. Зайчук,
Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – С. 457.
4.
Конституція України. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222- IV від
08.12.2004.- ст.58 // Відомості Верховної Ради України. – 2005. –Ст. 44.
5.
Лазарев В.В. Пробелы в праве. Изд. Казанского университета. - 1969. С. 83-84.
6.
Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / О. Ф. Скакун. - Пер. з рос. –
Харків: Консум, 2001. – С. 400-401.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   30


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал