Світова велич Тараса Шевченка



Скачати 351.04 Kb.
Дата конвертації09.05.2017
Розмір351.04 Kb.
ТипУрок
Лозівська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів
1379574730_s.jpg


Урок-круглий стіл

(українська література, 9 клас)



Розробка вчителя

української мови і літератури

Туганашевої Н.В.

2013-2014

Тема уроку. Світова велич Тараса Шевченка.

Мета уроку: підвести підсумки вивчення творчості Т.Шевченка, показати її неповторність, дослідивши значення творчості митця для української і світової культури, домогтися усвідомлення учнями того, що кожна людина - неповторна особистість; розвивати уміння ставити навчальні завдання, здатність до моделювання, аналізу, застосовувати набуті знання практично, вчити учнів вести дослідницько-пошукову роботу і презентувати результати за допомогою різних засобів; виховувати шанобливе ставлення до творчості Великого Кобзаря, повагу до кращих представників українського та світового мистецтва.

Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань (урок-круглий стіл).

Обладнання: підручник з української літератури, учнівські мультимедійні презентації, плакати «Художник Т.Шевченко», «Пам’ять про Т.Шевченка», портрет Т.Г. Шевченка, книжкова виставка творів, крилаті вислови Кобзаря, програма засідання круглого столу, відеофрагмент «Сергій Нігоян. Наш Шевченко», х/ф «Тарас Шевченко» (режисер Ігор Савченко, 1951 р.), колаж «Геніальна особистість Т.Шевченка».

Міжпредметні звязки: музика, образотворче мистецтво, історія, кінематографія.
Хід уроку

На екрані епіграф (додаток 1):



Свобода Шевченкова – це наш шлях… Шевченко…з тих людей, чиї імена не вкладаються в жодні ознаки тривалості, так чи інакше є постійно знаковими. Він стояв над проваллям, його штовхали туди, кидали, а він стояв…

П.Гірник

І. Організаційний момент (вітання, представлення гостей круглого столу, знайомство з програмою уроку (додаток 2): оголошення питань, що винесені на обговорення).
ІІ. Виступи учнів

Тематика виступів

1.Тарас Шевченко – художник.

2. Публіцистична спадщина Т. Шевченка.

3. Музика і творчість Великого Кобзаря.

4. Драма поетового життя.

5.Національна премія України ім. Т.Г. Шевченка.

6.Образ геніальної особистості у мистецтві.


1.Тарас Шевченко художник

Слово вчителя

Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рiдного, до свого пригнобленого народу, до своєï культури, що перебувала тодi в московському ярмi, а також освiта, начитанiсть, праця над собою - все це ставить Т. Шевченка в першi лави освiчених людей XIX столiття.


Поет i художник жили в душi Шевченка-митця завжди, бо писати й малювати вiн любив однаково. А його спадщина художника також рiзноманiтна, як i поетична. Як художник Шевченко мав двi срiбнi медалi за своï картини ще в часи навчання в Академiï художеств. I великий К. Брюллов вбачав у ньому талановитого художника. Життя Т. Шевченка, на жаль, менш сприяло розвитку таланту Шевченка-художника, бо не завжди були фарби та полотна для малювання. Але все створене Шевченком-художником навiть за таких умов вражає своєю рiзноманiтнiстю.
Т. Шевченко має звання академiка-гравера. Як бачимо, Шевченко-художник не менше вiдомий у нашiй культурi, нiж Шевченко-поет. Його картини є в Харкiвському художньому музеï, Киïвському меморiальному музеï iменi Т. Шевченка, в Академiï мистецтв у Петербурзi, в музеï Тараса Шевченка в Каневi. Картини допомагають уявити життя поета, його уподобання, творчiсть.
Виступ учня (з використанням мультимедійної презентації, додаток 3)

Мистецька спадщина Т.Г. Шевченка – твори живопису і графіки, що їх виконав Шевченко в різній техніці протягом усього життя. Збереглося 835 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах і частково в гравюрах на металі й дереві вітчизняних і зарубіжних граверів, а також у копіях, що їх виконали художники ще за життя Шевченка. Уявлення про мистецьку спадщину Шевченка доповнюють данні про 278 втрачених і досі не знайдених робіт.



Слайд 2.

За часом виконання всі живописні й графічні твори Шевченка можна поділити на три періоди: від перших робіт доакадемічного часу і до заслання (1830-1847рр), твори років заслання (1847-1857рр) і роботи, виконані після повернення з заслання до смерті художника (1857- 1861рр). В межах кожного з цих періодів простежуються й коротші за часом етапи, які об’єднують твори не тільки за певною тематикою, а й за художньою вартістю їх і за технічними засобами виконання.

Ще до переїзду в Петербург Шевченко набув значної вправності в малюванні олівцем, а в Петербурзі, очевидно завдяки роботі у В. Ширяєва, порадам І. Сошенка та праці в класах Товариства заохочування художників, він уперше почав працювати тушшю - пером і особливо успішно – акварельними фарбами. Це дало Шевченкові змогу підготуватися до вступу в Академію мистецтв.

Слайд 3.

Портретам належить велике місце в Шевченковому доробку. Він почав працювати над ними ще кріпаком. В академії продовжував роботу в цій галузі. Незабаром він стає одним із відомих і популярних портретистів. 1827 року

Т. Шевченко наймитує у кирилівського священика Григорія Кошиця. Із ранніх років він цікавився народною творчістю, у дяків навчився читати й писати, рано виявився у хлопця хист і до малювання, який помітив маляр із села Хлипнівці, але на той час Шевченкові було вже чотирнадцять років і його зробили козачком В.В. Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру. У 1838 році 24-річний Тарас намалює його портрет.

Особливо хвилювало художника підневільне, часто трагічне становище жінки. Створені ним образи відзначаються невимушеністю, природністю, вдалою композиційною побудовою і свіжістю барв, намаганням дати психологічну характеристику людині. Найвідомішими картинами на жіночу тематику стали:

Слайд 4. «Катерина»;

Слайд 5. «Молитва матері»;

Слайд 6.«Голова матері»;

Слайд 7. «Циганка-ворожка» та інші.

У 1843 році Тарас Григорович приїхав в Україну. Під час подорожі любов до рідного краю наштовхнула його на створення цілої серії картин під назвою “Живописна Україна”, на яких відображено історичні місця, побут і природу країни. Повернувшись в Петербург, він завершує навчання в Академії мистецтв, видає на власні кошти і поширює альбом під назвою “Живописна Україна”.


У листопаді 1844 року побачив світ перший випуск, до якого увійшли шість офортів:

Слайд 8. "Старости".

Слайд 9. «Селянська родина». Олія, 1843.

Слайд 10. «Дари в Чигирині 1649 року». Туш, 1844. та ін.

Автопортрети Т.Г. Шевченка – власні зображення, які художник створював протягом усього життя. Шевченко створив 30 малярських та графічних автопортретів. Від романтичного юнака ( 1840р.) до збагаченої досвідом, але вже хворої, виснаженої людини (1861р.).

Гра кольору та світла, скрізь помітні різкі контрасти. Від К.Брюллова опанував мистецтво творення легких напівпрозорих тіней.

Слайд 11. Найраніший з відомих тепер автопортретів (полотно, олія, 43*45, в овалі, ДМШ) виконано на початку 1840 в Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений образ молодого поета- художника. В манері виконання – в легких лісируваннях, що подекуди поєднується з корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті, побудованому на синьо-зелених тонах з викрапленням червоних, а головне в романтичному забарвленні образу – виразно відчувається вплив

К. Брюллова. Твір не завершено.



Слайд 12

Автопортрети Шевченка різних років життя.



Слайд 13

Останній автопортрет – у шапці й кожусі, створений не пізніше 4 грудня 1860, дає узагальнений образ портретованого. Недаремно сучасники поета вважали його найвдалішим і найбільш схожим з усіх прижиттєвих зображень Шевченка, і він здобув найширшу популярність. Технічно портрет виконано бездоганно. Штрихуванням вкрито не лише тло навколо голови, а й усе зображення. На портреті є авторський підпис і дата виконання, а також монограма з облямованих колом літер, написаних енергійним розчерком. В останні роки життя Шевченко малював олійними фарбами. З чотирьох тогочасних полотен, що дійшли до нас, три – автопортрети. В них помітний вплив Рембрандта, творчістю якого Шевченко захоплювався замолоді і яку тепер, працюючи над офортами, вивчав особливо старанно.

Таким чином ми ще і ще раз зримо відчули велич і багатогранність таланту Шевченка, ще раз переконалися, що завдяки великій праці він зумів передати у словесних і живописних творах свою палку любов до народу України і тривогу за її долю.

(Після виступу учень чіпляє на дошку частину колажу зі словом «Художник»)

Слово вчителя.


  • Я пропоную вам подивитися уривок з х/ф «Тарас Шевченко» (режисер Ігор Савченко, 1951 р.), де показано саме творчий процес у майстерні К.Брюллова (додаток 4).


2.Публіцистична спадщина Т. Шевченка

Виступ учня

Поява Тараса Шевченка знаменувала початок якісно нового етапу в усіх сферах духовного життя українського народу. Літературна й політична діяльність Шевченка є важливою віхою і в історії української публіцистики.

Якщо у дошевченківській літературі й журналістиці голос трудового народу чувся ще глухо і невиразно, то в наснаженій визвольною боротьбою творчості Шевченка постав сам покріпачений люд, який довірив свій голос поетові.

Ненависть до Російської імперії, щире співчуття поневоленим, прагнення й готовність присвятити себе справі їх визволення визначили місце Т. Г. Шевченка в лавах загальноєвропейської демократії. Сповнена гострого болю й протесту, жагучої любові й ненависті, мудрих і болісних роздумів над долею свого народу і його майбутнім, пристрасна поезія і художня проза Шевченка – наскрізь публіцистичні.

Хоча публіцистична спадщина Шевченка кількісно невелика (“Автобіографія”, передмова до “Кобзаря”, театральна рецензія “Бенефис г-жи Пиуновой”, “Щоденник” (“Журнал”), але значення цієї спадщини неоціненне, оскільки в ній порушені важливі й актуальні суспільно-політичні, філософські й літературно-естетичні проблеми.

Уже з перших років своєї творчої діяльності Шевченко підтримував всілякі починання у справі заснування періодичних видань. Він захоплено вітав появу українських альманахів та збірок 30-40-х років XIX ст., брав діяльну участь в альманахах “Ластівка”, “Молодик”, мав безпосереднє відношення до деяких журнальних планів цього періоду, зокрема, до намірів створити журнал для пропаганди серед усіх слов’янських народів ідей Кирило-Мефодіївського товариства. Згодом Шевченко став одним із ініціаторів заснування першого важливого українського суспільно-політичного, літературно-художнього і наукового журналу “Основа”.

Пафосом виступів Шевченка було викриття російського самодержавного ладу, розуміння його наслідків та неминучості національного визволення поневолених народів. Великий Кобзар у своїх публіцистичних творах широко і глибокоерудовано підходив до розв’язання найпекучіших проблем суспільно-політичного і культурного життя, підносив на якісний рівень розвиток громадської думки в Україні.

(Після виступу учень чіпляє на дошку частину колажу зі словами «публіцист», «громадський діяч»)

3.Музика і творчість Великого Кобзаря

Вчитель

Доба Тараса Шевченка була продовженням недавньої і ще не забутої гетьманщини. В гетьманщині ще живі були спогади про свободу, ще тримались традиції в народі, в провідних козацьких родинах і в Церкві. Виявом їх прагнень стала "харківська школа" в українському письменстві. Пізніше під проводом Василя Назаровича Каразина засновано 1805 року Харківський університет, що, маючи свою друкарню, став осередком культурного життя гетьманщини та впливав і на інші частини України. В Харкові за участю Г. Квітки-Основ'яненка почав тоді виходити журнал "Український Вісник" (1816-1817), гумористичний журнал "Харковскій Демократ". І.І. Срезневський (1812-1880) видавав "Український Альманах". У 1833 р. він видав "Украинский зборник". В ньому були друковані твори І. Котляревського "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник". Взагалі в харківських виданнях друкувались твори Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Петренка та ін. В Харкові вчився М. Костомаров та інші визначні діячі тієї доби.


Виступ учня (звучить класична музика і створює своєрідний фон для виступу: скрипка із фортепіано, додаток 5)

(Можна залучити кількох учнів)

В самому Петербурзі, де жив і вчився Т. Шевченко, існувала велика українська громада. Українці, дарма, що багато з них звали себе "малоросами", були учителями високих шкіл, ученими-дослідниками, видавцями, музиками, славними співаками. В самій Академії художеств, де вчився Т. Шевченко, було чимало українців. З ними він жив і приятелював та інші.

Це була доба шукань шляхів до національного відродження. Такою людиною, яка першою стала на цей шлях, став для всієї України Тарас Шевченко. Яким же те пробудження завдяки творам Шевченка було реальним і навіть "страшним" відчув М. Костомаров: "Тарас Григорович", записав він, "прочитав мені свої недруковані вірші. Мене охопив страх…". Я побачив, що муза Шевченка роздирала завісу народного життя. І страшно, і солодко, і боляче, й цікаво було зазирнути туди!!! …Тарасова муза прорвала якийсь підземний заклеп, вже кілька віків замкнений багатьма замками, запечатаний багатьма печатями, засипаний землею, навмисне заораною й засіяною, щоб заховати від нащадків навіть згадку про місце, де знаходиться підземна порожнеча. Тарасова муза сміливо ввійшла в цю порожнечу зі своїм невгасимим світочем і відкрила за собою шлях і соняшному промінню, і допитливості людській… і не згасить її (поезію Шевченка) ніякий історичний чи моральний вуглець; бо світоч цей горить нетлінним огнем - огнем "Прометея"… (Спогади про двох малярів, "Основа", червень, 1861 рік).

Правдиве й велике мистецтво виростає органічно з певного середовища й нерозривно пов'язане з ґрунтом, де воно росло й росте. Шевченко виріс із українського ґрунту, був сином свого народу і полюбив понад своє життя його звичаї і традиції. Вся його творчість - то кличний голос його народу; всі радощі, жалі й болі - це переживання українського народу. Його кличами стали: вогниста любов до народу, ненависть і погорда до всякого насильства; почуття власної правди й гордість своїм походженням.

Що ж було головною основою творчості Шевченка? - Покликання. Говорив Шевченко: "Хто його знає відкіль несеться, несеться пісня, складаються вірші, дивися, уже й забув, про що думав, а мерщій напишеш те, що навіялося". (О. С. Чужбинський. - Русскоє слово, 1861, кн. 5).

Черпав із своїх власних переживань, порівняльних студій, - взагалі із студій "Історії Русов" та інших джерел, а зокрема з української народної пісні, що є історією народу, його традицій і звичаїв. І тому деякі з його віршів, як говорить М. Рильський ("Література і народна творчість", Київ, 1958 р.), навіть знавців приводили до хибного висновку, і вони питали у поета, чи не є ті твори його звичайним записом якоїсь невідомої ще для них пісні. Таку думку викликала хоч така чудесна пісенька (звучить аудіозапис пісні «Утоптала стежечку» у виконанні тріо бандуристок, додаток 6).

Все в цьому маленькому шедеврі дише народною поезією, народною поетикою, народною піснею… Народна пісня поклала відповідну печать на всю творчість поета".

Майже в кожному спогаді про Шевченка знаходимо, що він був незрівнянним виконавцем народної пісні; що Шевченко був з тих поетів, які складаючи вірші, внутрішньо співають… (М. Рильський); що "Інколи можна подумати, що він слухає співи сфер, так заносила його звична й світла дума в простори, йому одному відомі й приступні. Він палко любив природу й співи. Співи він міг слухати годинами, в якомусь вдячно-молитовному настрої. Слухаючи сумні мотиви України, він плакав). (Е. Литвинова. Спогади про Шевченка, с. 320). Ніщо не могло вбити великої любові до пісні в поета, до музики, бо в цьому мистецтві проголошував свою правду сам народ. Ось як він оповідає про своє відчуття пісні ще хлопчиком (учень виразно читає напам’ять):

Давно те діялось, ще в школі,
Таки в учителя дяка
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге - та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
і візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду,
Або "Три царіє со дари". 
Та сам собі у бур'яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу…

Це так хлопчик Тарас виспівував та плакав, а ось і через кілька десятків років, на засланні, в Кос-Аралі 1848 року, вже мужній і непоконаний сильними світа, записав:

…Погуляю понад морем
Та розважу своє горе. 
Та Україну згадаю,
Та пісеньку заспіваю. 
Люди скажуть, люди зрадять,
А вона мене порадить,
І порадить, і розважить,
І правдоньку мені скаже. 

Пісня народу вчила Шевченка про прадавню, освячену віками мораль народу, про його розуміння свободи, релігії, що тоді ще в народних рисах плекала Церква й благословляла на патріотичні дії.

В дитячих роках, коли Шевченко був "козачком" у пана Енгельгардта, він згадує: "По вродженій в мені упертості, я порушив панський наказ, наспівуючи ледви чутно сумні гайдамацькі пісні". Це вказівка поета, що саме займало його ще дитячу уяву. Це - пісня про Коліївщину, про яку він слухав цікаві оповідання свідка тих подій, столітнього діда. Про це читаємо в поемі "Гайдамаки".

Шевченко знав багато й інших історичних пісень та дум, і вони були для нього першою книжкою, з якої поет довідувався про історію свого народу та стали основою його творів. Багато він знав пісень кріпацьких, бурлацьких, наймитських, рекрутських, про долю жінок і дівчат.

Закинутий на заслання, Шевченко журно виспівує пісню "Та нема гірш в світі нікому, як сіромі молодому". Цю пісню він любив дуже і чудово її своїм прегарним драматичним тенором співав. Шевченко найбільше знав пісень побутових, родинних, пісень про кохання, про жіночу долю. "Ой, зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя" (улюблена пісня Шевченка), "Тече річка невеличка", "Ой, гиля, гиля сірі гуси, гиля на Дунай", "Пливе щука з Кременчука", "Шумить гуде дібровонька", "Ой, не шуми, луже, зелений байраче".

Шевченко належить до числа правдиво музичних поетів. Більшість своїх віршів він творив як пісні.

У своїх творах Т. Шевченко дав відбитку, як ніхто інший, до болю гострих виявів переживань свого народу, передав найтонші нюанси його життя, показав найменші його духові порухи і тремтіння душі.

Багатогранність вірша Шевченка, його своєрідний ритм, мінливість настроїв і широчінь думки, приманливі для музиків. Його твори так манили і манять до себе митців, як спраглого в гарячий день холодна водиця. Тож і не диво, що з "Кобзаря", як повідомив М. Грінченко, оспівано в різних музичних формах 250 творів. На творчість Шевченка відгукнулося понад 120 композиторів, кількість творів на слова Шевченка сягає понад півтисячі.

На тексти великого кобзаря композитори почали писати свої твори ще при його житті. 1858 року написав Паливода-Карпенко оперу "Катерина". Приятель Шевченка Петро Дм. Селецький також почав писати оперу, але не закінчив. Ще при житті Т. Шевченка визначний діяч, музичний дослідник і композитор Петро П. Сокальський під впливом творів поета та його друзів, з якими і він бував, перейшов на українську творчість. Писали під впливом Шевченка українські твори (для фортепіано) й інші, між усіма й А. І. Лизогуб.

1861 року в Одесі з'явився твір для фортепіано Василя Пащенка - "Полонез на смерть малоросійського поета Т. Шевченка".

Найбільше прочуття і зрозуміння до музи Шевченка мав батько модерної української музики Микола Лисенко. Композитор і критик Б. Яновський писав, що "Музика до Кобзаря" М. Лисенка "є кращим зразком повного неподільного злиття народного митця-поета з народним митцем-композитором. Кожний з них доповнює один одного і сплітаються так тісно, що інколи тяжко уявити собі їх окремо". "У "Музиці до Кобзаря" підіймається Лисенко до такої самої висоти натхненної творчості, що й Шевченко у своїх віршах", писав Ф. Колесса.

В "Музиці до Кобзаря Шевченка" М. Лисенко оспівав 87 поетичних зразків. У "Повній збірці творів М. Лисенка", що упорядкував Д. Ревуцький, їх 92.

По 20-х роках в Україні композитори звернули особливу увагу на творчість Шевченка і дали показне число творів у різних музичних формах від дрібнотворів як "Кобзар" для дітей Я. Степового і до опер. Тут треба згадати таких майстрів музики як Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, Ф. Надененко, В. Костенко, М. Радзієвський, В. Ступницький, М. Вериківський, В. Жданів, Г. Жуковський, Ю. Мейтус, А. Штогаренко, В. Косенко та ін.

"Заповіт" Шевченка оспівали композитори для хорів без супроводу і аж до супроводу симфонічного оркестру: О. Кошиць, К. Стеценко, М. Вербицький, В. Барвінський, Б. Лятошинський, С. Людкевич і Р. Глієр.

Відомі також опери на тексти Шевченка - "Катерина" М. Аркаса, "Пан Сотник" Миколи Козаченка, "Сотник" і "Наймичка" М. Вериківського, балет "Лілея" К. Данькевича, незакінчені опери як П. Сокальського та інші.

З росіян писали на вірші Шевченка М. Мусоргський (Гопак і ін.), А. Сєров, П. Чайковський, С. Рахманінов, С. Прокоф'єв, Д. Кабалевський, Р. Глієр та інші.

"Кобзар" став великим народним пісенником. Ще за життя поета в народі починають співати пісні на його твори, поета не тільки читають, а й співають, говорить М. Грінченко. Творчість народу на теми Шевченка вражаюча! Українські фольклористи зібрали вже до двох сотень народних мелодій на тексти Шевченка. Тут варто пригадати, що й Шевченко написав мелодію до вірша свого приятеля В. Забіли: "Пливе човен без весельця".

Нам відомі такі пісні на тексти Шевченка, які з приємністю й тепер слухаємо: "Думи мої", "Тяжко, важко в світі жити сироті без роду", "Зоре ж моя", "Ой три шляхи", "Ой люлі, люлі", "Ой одна…", "Плавай, плавай, лебедонько" (учениця грає на сопілці пісню «Зоре моя вечірняя»).

Врешті й сам народ творить пісні про Шевченка на свої тексти. Бандурист з Полтавщини Ф. Д. Кушнерик створив думу: "На високій дуже кручі, над самісіньким Дніпром, спить Шевченко у могилі непробудним вічним сном". Є й інші записи і всі вони цікаві своїм змістом, як наприклад: "Чом не шумиш, луже, зелений байраче?", "Ой чом не тікаєш, Шевченку Тарасе?".

Шевченко власним прикладом показував, як треба ставитись до найбільших святинь народу, до його пісні. Шануючи пісню, ми виконуємо один із заповітів пророка-мислителя: а тоді

На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить -
Незрячі прозрять, а криві
Мов сарана з гаю помандрують,
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода
І дебр-пустиня неполита
Сцілющою водою вмита
Прокинеться. 

(Після виступу учень чіпляє частину колажу зі словосполученням «тонкий лірик»)

4.Драма поетового життя

Виступ учня

Біографи Т. Шевченка налічили на поетовому віку лише сім просвітлених днів із сорока семи років життя. Сам поет знаходив їх ще менше. «...Немає ні же єдиного случаю, щоб до ладу було згадать», «...шукаю, щоб чим похвалитись, що й я таки жив...», «не дав мені Бог нічого!» — з болем і гіркотою підсумував він на засланні. Драма його життя була непомірною як на одну людину, а тому закономірно, що основний тон його лірики — елегійний, печальний, а самого поета називали найтрагічнішим ліриком в усій світовій літературі.


Т. Шевченко як геній, народжений нацією у найкритичнішу хвилину її існування, взяв на себе весь тягар її драматичної долі, відповідальність перед світом і за мертвих, і за живих, і за прийдешніх. Трагізм всенародного буття він переживав надзвичайно емоційно, зболено, пропускаючи все через своє серце, не відділяючи суспільного від особистого. Недаремно ж писав: «Історія мого життя є часткою історії моєї Батьківщини». А історія та була невтішною:
Мій краю прекрасний, розкішний, багатий!
Хто тебе не мучив?..,
І все то те лихо, все, кажуть, од Бога!
Чи вже ж йому любо людей мордувать?
А надто сердешну мою Україну.
Що вона зробила? За що вона гине?
За що її діти в кайданах мовчать?
(«Іржавець» )
Цими болючими питаннями Т. Шевченко мучився і карався все своє життя, взявши під захист знедолений народ у своєму люблячому синівському слові.
Драматичним було й особисте життя поета. Власне, особистого життя у звичайному людському розумінні Т. Шевченко не мав: сирітське дитинство, поневіряння по наймах, по чужих світах, заслання, самотність. А він так прагнув щастя, так мріяв про нього, так небагато просив його в Бога:
А я так мало, небагато
Благав у Бога. Тілько хату
Одну хатиночку в гаю.
Та дві тополі коло неї,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку; щоб з нею
Удвох дивитися з гори
На Дніпр широкий, на яри...
(«Не молилася за мене...»)
Відсутність близької людини — чи то матері, чи сестри, чи дружини —

Т. Шевченко переживав неймовірно, звіряючи слову всі свої почуття і настрої. «Нема, анічогісінько нема!» — такий лейтмотив багатьох його автобіографічних віршів («Якби з ким сісти хліба з їсти», «І золотої й дорогої», «Якби ви знали, паничі», «А. О. Козачковському», «Н. Костомарову», «Добро, у кого є господа», «Минули літа молодії», «Ми восени такі похожі» та інші).


Ще одне джерело мук і болю поета — це драма самотності його як талановитого, геніального митця. Першим з-поміж численних інтерпретаторів і дослідників творчості Кобзаря на це звернув увагу Симон Петлюра, хоча сам Шевченко для таких висновків матеріалу дав удосталь. «І хто знає,— писав критик,— можливо, у тій чаші страждань, яку довелося випити за свого життя «геніальному сіромасі», найгіркішими краплями були саме ті, що отруювали уражену свідомість «самотнього» і зданого на самого себе в своїй творчості поета».
Доля талановитої, геніальної особистості драматична в будь-якому суспільстві. Бо геній випереджає свій час, рівень його мислення, тому почувається самотнім, «одиноким», як сказав Т. Шевченко. У тоталітарному ж суспільстві талант із творчим, конструктивним началом не просто не приймається — йому чиниться опір, його намагаються позбутися. Тому митцеві доводиться поринати у свій власний внутрішній світ, шукати співрозмовника в собі самому. Цим зумовлена у творах Т. Шевченка велика кількість діалогів із своїм внутрішнім «я» («Думи мої, думи мої», триптих «Доля», «Муза», «Слава», «Хіба самому написать таки посланіє до себе...», «Чого ти сумуєш? Душе моя убогая»). Ці діалоги із самим собою надзвичайно емоційні.
Справжній поет починається з непогамовної потреби висловитись і бути почутим. Т. Шевченка ж здебільшого не чули, хоч, здавалося, й слухали, бо ж дружньої поради чи об'єктивного критичного слова на свою адресу він так за життя і не дочекався. Інакше не написав би цих печаль них рядків:
Ніхто й не гавкне, не лайне,
Неначе й не було мене..
Мені було аж серце мліло,—
Мій Боже милий! Як хотілось.
Щоб хто-небудь мені сказав
Хоч слово мудре; щоб я знав,
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?..
Не дочекався «святої правди ні од кого» — підсумовує поет свої болючі роздуми над сутністю взаємин із оточуючим середовищем, суспільством. До того ж не забуваймо, що Т. Шевченко був чи не єдиним генієм із статусом раба і не мав відповідних умов, щоб в усій повноті розкрити свою геніальність, не мав можливостей для творчого зростання. «Как царь ума»,— як писав Кобзар у поемі «Тризна»,— він мусив
Убогим, нищим.
Из-за куска насущной пищи
Глупцу могучему годить, ..
И мыслить, чувствовать и жить!..
Вот драма страшная, святая!..

И он прошел ее, рыдая...


Отже, до особистої драми Т. Шевченка як людини взагалі і як людини відповідної епохи, нації додавалась і невимовно важка драма самотності його як геніального творця, неприйнятого і належним чином не пошанованого за життя суспільством.
Жінки в житті Тараса Шевченка (з використанням учнівської мультимедійної презентації, додаток 7)

Виступ учениці

Історія зберегла імена жінок, які полонили серце Тараса Шевченка. Назавжди почуття поета залишили слід у його поезії.



Слайд 2.

Першим світлим почуттям Тараса було його дитяче кохання до Оксани Коваленко. Подорожуючи Україною, Шевченко відвідав рідну Кирилівку, батьківські могили, зустрівся із ровесниками й однокласниками, серед яких не було його першого дитячого кохання, кучерявої Оксаночки Коваленко. Оксана і Тарас ще маленькими дітьми колись вкупі гралися. Матері, дивлячись на дружбу дітей, жартома говорили про їхнє одруження:

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились,

І говорили, що колись

Одружимо їх...

Було Тарасові дев'ять з половиною років, коли його матір

...ще молодую у могилу нужда та праця положили...

У сім'ю прийшла недобра мачуха, яка не злюбила сиріт, а найбільше Тараса, бо був він гордий і непоступливий. Не раз хлопчик тікав із дому до сестри Катерини, яка вийшла заміж і жила в іншому селі. А одного разу у батьківській хаті Тарас пережив дике насильство. У солдата, який у них ночував, Степанко, син мачухи, вкрав гроші, а звинуватили Тараса. Хлопець упік, сховався в калинових кущах, а сестра Ярина і Оксаночка чотири дні носили йому туди їсти.

У творі «Мені тринадцятий минало...» поет не називає імені дівчини, але, безперечно, це була Оксана Коваленко. Саме їй Шевченко присвятив поему «Мар'яна-чорниця»:
Чи правда, Оксано, чужа чорноброва,

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво; твою красоту;

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять,

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш... Оксано! Оксано!

А я й досі плачу і досі журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар'яну;

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Жодних сподівань, що його перше кохання буде чотирнадцять років чекати, аж поки він з'явиться і поведе її до вінця, Шевченко не мав. Сказав собі давно: «Минулося, розійшлося, і сліду не стало». Шевченка вразила відповідь брата, коли він спитав про Оксаночку. Виявилося, що

...Помандрувала Ота Оксаночка в поход

За москалями, та й пропала.

Вернулась, правда, через год,

Та що з того! З байстрям вернулась,

Острижена. Було вночі

Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукає, або кричить,

Або тихесенько співає,

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла;

Ніхто не знає, де поділась.. .

Занапастила, одуріла.

Страшним пророцтвом долі чистої, дитячої любові Шевченка став образ зведеної москалем Катерини з першої його поеми і образ збожеволілої Оксани з поеми «Слепая».

Згинула Оксана, перший цвіт його серця, і забрала із собою часточку поетової душі.

Слово вчителя

Ось як описують у своєму романі «Художник» сучасні кіносценаристи Костянтин Тур-Коновалов і Денис Замрій враження Карла Брюллова від побаченого портрета Оксани: «На малюнку ніжно всміхалася дівчина з косою і в стрічках. Її темні очі дивилися на художника. Малюнок був таким живим, що здавалося: незнайомка ось-ось струсне стрічками й голосно розсміється». Завдяки саме цьому портрету, за версією авторів роману, Брюллов відшукає у Петербурзі невідомого тоді молодого Шевченка (вчитель демонструє учням книгу з метою зацікавити і спонукати до її прочитання).



Виступ учениці

Ще одне кохання до вільної дівчини Дуні Гусиковської розбилося об пута кріпацтва.

У Петербурзі 1839 року Шевченко,опановуючи таємниці рембрандтівської світлотіні, малював натурницю з розпущеним волоссям, оголеною до грудей, що мала напівдитячі губи, глибокі, не українські очі. Німкеня Амалія Клоберг - так звали натурницю - сприймала Тараса як художника. І портрет цей Тарас підпише «з акцентом»: «Чевченко». Але похмурого дня 1859 року, коли Амалія Іванівна з'явиться на порозі майстерні, ніщо не ворухнеться в його серці до неї, проте він показав образ цієї натурниці у повісті «Художник» під ім’ям Паша.

Слово вчителя

Україну Тарас залишив 15-річним кріпаком, а повернувся 29-річним модним художником. Подорожує від одного поміщицького маєтку до іншого. Малює портрети й читає свої вірші на вечірках. 1840-го у Санкт-Петербурзі вийшов його "Кобзар", однак як поета Шевченка ще мало хто знає. Наїжджає й до Києва. Зупиняється спочатку за містом – у Межигір'ї, а потім винаймає житло в хаті на Козиному болоті – тепер це майдан Незалежності. Шевченко пробув тоді в Україні трохи більш як півроку. А в тих маєтках сталися два найяскравіші у його житті романи. Відтоді й до 1854-го, стверджує Кониський, "ми не маємо жодної, хоч трохи певної звістки, щоб він кого-небудь кохав глибоко, серйозно".



Слайд 3.

Не раз і не два згадує Шевченко про Ганну – дружину поміщика Платона Закревського з Березової Рудки Пирятинського повіту на Полтавщині. Шевченко вперше побачив 25-річну Закревську 30 червня 1843-го на балу. Того дня були іменини поміщиці Тетяни Волховської в її маєтку в селі Мосівка того ж повіту. Шевченка на гулянку привіз Євген Гребінка, вони заприятелювали у Петербурзі. Усім представляв його як талановитого поета і художника. "Он долго сидел возле нее на бале и все просил у нее на память хоть один голубой цветок, которыми отделано было ее платье, – описує Чужбинський знайомство Шевченка із Закревською. – Молодая женщина шутила и шутя отказывала. Т. Г. однако же изловчился и оторвал цветок".


Шевченко здружився із Закревськими, часто гостював у них. Добрим його приятелем став Віктор Закревський, молодший брат чоловіка Ганни. Пізніше Тарас напише портрет Ганни і присвятить їй поему «Слєпая» та поезії «Г.З.», «Якби зустрілися ми знову…».

Слайд 4.

Варвару Рєпніну симпатії Шевченка до Закревської дратували. 35-річна незаміжня княжна була закохана в поета, на шість років молодшого від неї. Донька колишнього генерал-губернатора Малоросії, племінниця декабриста Сергія Волконського та правнучка гетьмана Кирила Розумовського, вона познайомилася з Тарасом восени 1843-го. У гості до маєтку Рєпніних у Яготині на Київщині його привіз Олексій Капніст – 47-річний миргородський повітовий предводитель дворянства. Через тиждень Шевченко у колі Рєпніних читав свою поему "Слепая". Вона вразила Варвару Миколаївну до сліз. Після цього княжна, згадує, палко молилася за автора. "Мое влечение к нему обнаруживалось все более и более, – звірялася пізніше своєму духівникові Шарлеві Ейнару, якому писала докладні листи у Швейцарію. – Он мне отвечал теплым чувством, но страстным – никогда".

Слайд 5.

Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. ''Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей'', – писав про неї приятелеві Броніславові Залеському в лютому 1855-го. Невдовзі поповзли чутки – у невеликім гарнізоні прогулянки дружини коменданта з рядовим одразу впали в око. Жінка почала їх уникати. Це відбувалося у 1855 році.



Слайд 6.

1858, Катерина Піунова – 16-річна актриса. Нею Тарас Григорович захопився у Нижньому Новгороді, де зупинився, повертаючись із заслання. Називав її Тетяся, клопотався в актора-приятеля Михайла Щепкіна, щоби влаштував її у Харківський театр. Писав йому в січні 1858-го: "Алмаз! Ей-богу, алмаз! Сам здоров побачиш, що алмаз. Воно з даром Божим, а до того розумненьке, слухняне і трудяще". Коли 44-річний Шевченко прийшов свататися до Катерини, це стало шоком для дівчини та її батьків. Утекла – буцімто терміново треба в театр. Мати пояснювала: вона ще надто юна для заміжжя. Замість відмови Тетяся відіслала Шевченкові книжки, що він їй поприносив.


У 1859 Тарас Шевченко хотів пов’язати свою долю із Харитею Довгополенко – наймичкою Шевченкового троюрідного брата Варфоломія. Побачив її, коли дівчині було 18. Листом попросив брата запитати, чи не піде вона за нього. "Що це ви вигадали? За такого старого та лисого!" – одповіла мені Харита", – пише у спогадах Варфоломій Шевченко.

Слайд 7.

Любов сліпа, і генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової - покоївки Варвари Карташевської, сестри приятеля Шевченка. У її петербурзькому помешканні збиралися митці. Про намір Тараса Григоровича одружитися з Ликерою одразу дізналися його знайомі і зчинили бучу. "Будуще подруже моє Ликерія – крепачка, сирота, така сама наймичка, як і Харита, тільки розумніша від неї, письменна і по-московському не говорить, – писав Шевченко до брата Варфоломія 25 серпня 1860-го. – Вона землячка наша з-під Ніжина. Тутешні земляки і землячки наші, а надто панночки, як почули, що мені Біг таке добро послав, то ще трошки подурнішали. Ґвалтом голосять: "Не до пари, не до пари!"

Але друзів поета непокоїть не тільки те, що Ликера надто проста й неглибока для Тараса Григоровича. Їй закидають неохайність, жадібність і дріб'язковість. Вона випрошує в Шевченка нові й нові сукні. Подарунки оцінює тільки за їх вартістю. Розійшлися вони після сварки. Одні сучасники пишуть, що внаслідок докорів і примх Ликери, інші – через пиятику Шевченка.

Серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення всепоглинаючої самотності.

5.Національна премія України ім. Т.Г. Шевченка (виступ учня)

Шевченківська премія — державна нагорода України, найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Заснована 1961 року.

Національна премія встановлена для нагородження за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням Українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства.

У галузі літератури Шевченківську премію у 2012 році, наприклад, отримав Петро Мідянка за збірку поезій 2010 року «Луйтра в небо» і Володимир Рутківській за історичну трилогію для дітей «Джури» 2007—1010 рр... («Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», представлений від Держтелерадіо України).

У номінації «літературознавство і мистецтвознавство» перемогла Тетяна Кара-Васильєва за книгу «Історія української вишивки» 2008 року.

У «музичному мистецтві» лауреатом став Віктор Степурко за псалмодію «Монологи віків» для змішаного хору і соло інструментів (у семи частинах на канонічні тексти).

Премія у номінації «образотворче мистецтво» була «виписана» найдорожчому художнику України — Анатолію Криволапу за цикл з 50 робіт «Український мотив».

У 2013 році лауреатом став письменник Леонід Горлач (Коваленко) – за книгу поезій «Знак розбитого ярма».

Лауреатом також став режисер-постановник Дмитро Богомазов — за вистави «Гамлет» Шекспіра Одеського академічного українського музично-драматичного театру ім. В. Василька; «Гості прийдуть опівночі» А. Міллера Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра; «Щуролов» за О. Гріном Київського театру «Вільна сцена».

Третім лауреатом став художник Петро Печорний – за серію декоративних тарелей за мотивами творів Т. Шевченка.

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року обрав лауреатів найпрестижнішої літературної премії країни.
У категорії «Література» премію присудили Мирославові Дочинцю за романи «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії» та «Горянин. Води господніх русел».
В категорії «Літературознавство і мистецтвознавство» найкращою стала Ірина Гаюк за книгу «Ілюстрована енциклопедія вірменської культури в Україні». Людмила Монастирська за виконання провідних партій в оперних постановках Національної опери України у сезонах 2009-2013 стала лідером в категорії «Музичне мистецтво».
Крім того, в інших категоріях відзначені Любомир Медвідь за цикл художніх творів «Ремінісценції», а також п'ятеро митців отримають Шевченківську премію за працю в опері Вагнера «Летючий голландець», що була поставлена в Донецькому національному академічному театрі опери та балету ім. Солов'яненка.
Список з іменами лауреатів члени Комітету подадуть для оформлення указу Президента України.
Зазвичай, офіційна церемонія нагородження лауреатів відбувається 9 березня в день народження Тараса Шевченка.

6. Образ геніальної особистості у мистецтві (пояснення вчителя)

Кіномистецтво

У сучасному мистецтві образ Кобзаря залишається досить актуальним. ДП Сьогодні відомий чорно-білий художній фільм тривалістю 108 хвилин автора і режисера Ігоря Савченка «Тарас Шевченко», знятий на Київській кіностудії художніх фільмів. Присуджуючи 1952 року Ігореві Савченку Сталінську премію, тодішня влада в СРСР не брала до уваги той факт, що в'язні ГУЛАГу можуть ототожнювати свою долю з Шевченковою.


   Акцентуючи увагу на трагічному знущанні над солдатами, в тому числі й над Шевченком, у пустелі на берегах Каспію, автор, очевидно, не усвідомлював, скільки у його країні, якій він служив вірою і правдою, безневинно покараних, в тому числі поетів і художників.
   Сьогодні, пов'язуючи фільм з реальним життям доби тоталітаризму, можемо говорити про інтуїцію митця, яка допомогла створити кіно прийнятне і для диктатора, і для його жертв.
Сталінська премія І ступеня 1951 року. Особливий почесний диплом за режисуру (І. Савченку) і премія за чоловічу роль (С. Бондарчуку) на МКФ у Карлових Варах, 1952.

«Тарас Шевченко» Ігоря Савченка з'явився у період «малокартиння». Влада, якою рухало прагнення «краще менше, та краще», насильно скоротила кількість фільмів (у 1951 році їх вийшло всього дев'ять на весь Радянський Союз). Припинився приплив у кіно молоді. З драматургії зник живий конфлікт, його замінили «безпечним» конфліктом «хорошого з іще кращим». Склався «безликий стиль» помпезних кінострічок.    Ігор Савченко, незважаючи на хворе серце, працював над фільмом до останнього. Помер 14 грудня 1950 року. Завершили роботу його учні Олександр Алов і Володимир Наумов. І цим, очевидно, пояснюються відходи від сценарію.

«Національна кінематека України» (Київнаукфільм) на замовлення Державного агентства України з питань кіно у 2013 році розпочала зйомки постановочної частини документальної драми «Експедиція». Цей фільм присвячений участі Тараса Шевченка в подорожі Аральським морем 1848-1849 років. Український глядач дізнається, як Шевченко в експедиції ризикував життям, створював альбом графіки та акварелей; про листування Шевченка та про цикл віршів і поем, що залишились на згадку від експедиції, незважаючи на заборону писати. На зйомках відтворено атмосферу епохи: зокрема залучено костюмовану масовку, кінноту, шхуни та шлюпки. Стежачи за етапами подорожі, ми знайомимось із документами епохи, слухаємо коментарі експертів та повністю відтворюємо атмосферу експедиції.

До 200-річного ювілею з дня народження великого українця Тараса Шевченка телеканал "Інтер" представить документальний спецпроект "Шевченко. 200 років самотності", в якому візьмуть участь ведучі телеканалу. Була проведена масштабна дослідницька робота - вивчалися архівні документи, історичні факти, мемуари сучасників Тараса Григоровича. Автори фільму ретельно аналізували події та факти, що вплинули на життя Шевченка, на мотивацію його вчинків. Показ розпочався 09 березня 2014 року.

До 200-річчя  з дня народження Тараса Шевченка фонд Миколи Томенка «Рідна країна» та Всеукраїнський благодійний фонд Юрія Дерев'янка разом з радіо «Ера» записують для проекту «Твій Шевченко»  200 віршів-радіозаставок. Про це повідомляє прес-служба радіо «Ера».

  Проект почав виходити на радіо «Ера»  22 січня у День соборності України. Кожного дня в ефір виходить по два вірші у виконанні відомих українців та школярів - переможців та лауреатів літературних та мовних конкурсів, олімпіад. Проект радіотрансляції віршів триватиме до травня.

  Як повідомила прес-служба радіо «Ери», вірші для проекту «Твій Шевченко» записали екс-глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Любомир Гузар, письменниця Марія Матіос, актори Наталія Сумська, Анатолій Хостікоєв, Богдан Бенюк. 



Література

Творчість поета-демократа великою мірою вирішила подальший розвиток української літератури, оскільки не було жодного відомого письменника другої половини XIX - почала XX ст., який би не відчув вплив Т. Шевченка. Максим Рыльский відмічав, що «як пушкінський реалізм освічував шлях російській літературі, так реалізм Шевченка освічував шлях українській літературі».

Наприклад, сучасний український поет Богдан Стельмах написав поему-дилогію про дитинство і юність поета «Тарас», яка вийшла друком у 1991 році у Львові. Сам поет згадує: «Я ішов повз львівський Театр юного глядача і зустрівся з головним режисером цього театру Мироном Лукавецьким. «Слухай, — каже, — є у нас актор Василь Баша, дуже схожий на молодого Шевченка. Напиши нам п'єсу для нього». Досвід у мене вже був: кілька дитячих вистав за моїми п'єсами ставили навіть заньківчани. Театр я завжди любив, тож одразу згодився і написав п'єсу у віршах. Її успішно поставив відомий український режисер Сергій Проскурня у березні 1989 року в Театрі юного глядача з В. Башею у головній ролі».

(Вчитель демонструє книгу Б. Стельмаха «Тарас»)

До 200-річчя Тараса Шевченка до читача потрапила вдала романтична біографія Кобзаря – роман "Художник" (вчитель демонструє книгу). Книгу написали відомі українські сценаристи Денис Замрій та Костянтин Тур-Коновалов. У творі Тарас Шевченко насамперед розкривається як художник.

У центрі сюжету роману-біографії "Художник" – історія життя великого українського поета та художника Тараса Шевченка, а саме той доленосний момент, коли кріпак-підмайстер зміг стати вільною людиною. У 1836 році з Італії до Росії повертається відомий митець Карл Брюллов, і в одному селі бачить портрет дівчини роботи невідомого майстра. Так доля звела цих людей, щоб відкрити світові Тараса Шевченка – великого художника і поета.

Знайомство з видатними діячами української та російської культури – художником Сошенком, поетом Гребінкою, мистецтвознавцем Григоровичем, участь Брюллова і самого Жуковського і, нарешті, знакова лотерея, що дала можливість зібрати необхідні для викупу кріпосного художника гроші, – ці справжні історичні події і формують сюжет роману. Книга демонструє інший, не хрестоматійний погляд на особистість Шевченка, живу людину, а не статтю з підручника. Це історія про те, як нікому не відомий малярчук із майстерні Ширяєва перетворився на модного столичного художника.

Шевченко, на думку критиків і рецензентів, постає у романі творцем з багатогранним світоглядом, молодим романтичним живописцем і поетом, що підкорив столицю імперії лише завдяки своєму таланту. Власне, як і було насправді.

Шевченкознавець Сергій Гальченко, прочитавши "Художника", зазначив: "Творити образ геніальної особистості в художній літературі наважується не кожен. Крім великої відповідальності, є ще й небезпека порушити чи навіть зруйнувати канон генія, який через надмірні старання популяризаторів-біографів увійшов у свідомість мільйонів здебільшого у вигляді пророка, непримиренного борця-революціонера. У "Художнику" ж подано образ земної людини Шевченка, в якому ще в молоді роки проросли зерна таланту спочатку художника, а потім і поета, які стали згодом двома могутніми крилами геніальної особистості й репрезентанта української нації".

Відомо, що перу Т.Шевченка належить також драматичний твір «Назар Стодолля», отже, можемо говорити про Шевченка-драматурга (чіпляє вчитель на дошку частину колажу із словом «Драматург»).

Своєю славною збіркою «Кобзар» він почав нову епоху не лише в історії української літератури, а і в духовності. Думки Шевченка-поета, борця-революціонера завжди звернені до майбутнього, вони надихнуть нові покоління. Ця людина завжди служила правді і боролася за щасливе майбутнє свого народу. І зброєю в цій боротьбі поет зробив слово:

Звеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі навколо них
Поставлю слово.

Шевченкове слово завжди стояло на сторожі демократії, справедливості та свободи особистості. Словами Кобзаря говорить герой «Небесної сотні» Сергій Нігоян, захищаючи на Майдані в Києві нашу націю – українців.



(Відеофрагмент про Майдан у Києві. С.Нігоян читає уривок з поеми «Кавказ», додаток 8)

  • Тож давайте вшануємо хвилиною мовчання усіх ангелів «Небесної сотні» (звук метронома, додаток 9).

  • Отже, Шевченка можна назвати борцем за свободу особистості від фізичного і духовного поневолення.



ІІІ. Підсумок уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»



  • Яке значення, на вашу думку, мала творчість Т.Шевченка у розвитку української літератури, живопису?

Зразок відповіді

Його думки зрозумiлi усiм пригнобленим, усiм тим, хто хоче вiльного, радiсного i щасливого життя.

Творчiсть поета-демократа у великiй мiрi вирiшила подальший розвиток украïнськоï лiтератури, бо не було жодного вiдомого письменника
другоï половини XIX- початку XX ст., який би не вiдчув впливу Т. Шевченка.
У лiтературi з’являються новi героï: селяни-протестанти і бунтарi, повстанцi, борцi проти феодального гнiту. Лiтература збагатилася новими
жанрами: лiро-епiчна поема, полiтична поезiя, оповiдання i повiсть…

Вiн був основоположником критичного реалiзму i в украïнському образотворчому мистецтвi. Його чудовi картини, рисунки, гравюри вчили iнших правдиво i багатогранно вiдбивати сучасну дiйснiсть. Цiннiсть художнiх творiв полягає в гострому викривальному змiстi, чiткий соцiальнiй спрямованостi.


I в своïх безсмертних поезiях, i в живописних полотнах Шевченко пропагував свiтлi iдеали свободи, рiвностi; закликав народ до боротьби проти усiх гнобителiв простому люду конкретний шлях цiєï боротьби, цим самим впливаючи на розвиток i лiтератури, i мистецтва, i духовноï культури.

  • Підсумком уроку є створений колаж про особистість Великого Кобзаря.

ІV. Домашнє завдання

І. Написати листа Тарасу Шевченку.

ІІ. Написати відгук про урок.

Методичний коментар

Матеріали уроку навмисне подано у великому обсязі, щоб вчитель мав можливість вибрати найважливішу, на його погляд, інформацію і використати у своїй педагогічній практиці.

Художній фільм «Тарас Шевченко» (додаток 4) подано повністю, що дасть можливість вибрати будь-який уривок, який доцільно можна використати.



c:\documents and settings\loner\мои документы\мои рисунки\зображення\menu_4.gif


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал