Суміжні права курс лекцій




Сторінка9/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19
6 РОЗПОРЯДЖАННЯ МАЙНОВИМИ АВТОРСЬКИМИ ПРАВАМИ
6.1 Поняття авторського договору
З виникненням авторського права на твір виникають і абсолютні
правовідносини - автору протистоїть невизначене коло осіб,
зобов’язаних утримуватися від порушення його суб’єктивних прав.
Це створює автору сприятливі умови для самостійної реалізації
належних йому прав, бо автор первинно володіє забезпеченою законом монополією на використання свого твору. При цьому він, як правило, зацікавлений у тому, щоб результати його творчої
діяльності стали здобутком суспільства, адже лише у такому випадку реалізуються особисті немайнові та майнові авторські
права.
Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком широкої
громадськості після випуску їх у світ у формі та порядку, що визначає чинне законодавство. Відтворення та розповсюдження,
публічне виконання, публічний показ та інші способи використання літературних, художніх та інших творів здійснюють різні
спеціалізовані державні та недержавні установи, організації,
підприємства - видавництва, театри, телебачення, радіомовлення,
кіностудії, видовищні організації та інші або окремі фізичні особи, які
безпосередньо доводять твори до публіки. У зв’язку з цим постає
питання щодо врегулювання відносин між авторами та іншими суб’єктами авторського права з користувачами.
Авторсько-правові відносини є частиною цивільно-правових відносин, які опосередковуються цивільно-правовими договорами.
Договірна форма регулювання відносин, пов’язаних зі створенням і
використанням творів науки, літератури та мистецтва, більшою мірою, ніж будь-яка інша, забезпечує реалізацію та охорону як особистих немайнових, так і майнових прав автора. Відповідає вона й інтересам користувачів, оскільки вони отримують певні права на використання творів, яких не мають інші особи, і в зв’язку з цим можуть повернути свої витрати на відтворення та розповсюдження творів та одержати прибуток. У кінцевому рахунку в договірному використанні творів зацікавлене і суспільство в цілому, оскільки такий порядок стимулює творчу активність його членів і сприяє
примноженню духовного багатства суспільства.
128

Цивільно-правовий договір є найдосконалішою правовою формою, яка в найбільшій мірі дозволяє авторові належним чином реалізувати надані законом права. Він має можливість за допомогою договору в найкращий спосіб захистити свої інтереси,
включаючи до нього відповідні умови і застереження. Такі основні
майнові права автора, як право на відтворення, право на розповсюдження, право на публічне виконання та інші, можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент, як договір. При цьому, звичайно, не береться до уваги незаконне використання твору в будь-який спосіб.
Чинне законодавство України про авторське право допускає
можливість позадоговірного використання творів лише в окремих випадках, чітко визначених законом, - так званого вільного використання творів. У всіх інших випадках, враховуючи норми статей 426, 443 Цивільного кодексу України та 32 Закону України
«Про авторське право і суміжні права», використання твору здійснюють лише за згодою автора або іншого суб’єкта авторського права відповідно згідно з відповідним цивільно-правовим договором.
Традиційно в законодавстві України цивільно-правові договори,
пов’язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і
мистецтва, виділяються як самостійний різновид договору, що має
свій особливий предмет і певні особливості. Такі договори у законодавстві й науці визначено як авторські договори.
Авторський договір є не лише правовою формою реалізації
авторських прав, а й одним з оптимальних способів доведення твору до широкої аудиторії. Він є основним способом забезпечення суспільного споживання продукту духовної
творчості,
найважливішим етапом руху наукового чи художнього твору від його творця до широкого споживача - читача, слухача, глядача.
Зазначені функції авторського договору тісно пов'язані між собою, і
здійснення однієї з них на шкоду іншої у межах договірних відносин не допускається.
Проблемі вдосконалення правового регулювання авторських договірних відносин завжди приділялася особлива увага як на науковому, так і на законодавчому рівні. Визначення поняття
129
авторського договору відноситься ще до цивільного законодавства
Української Радянської Соціалістичної Республіки. Так, відповідно до статей 500 та 501 Цивільного кодексу УРСР 1963 року авторські
договори поділялися на два типи: авторський договір про передачу твору для використання та авторський ліцензійний договір.
Відповідно до авторського договору про передачу твору для використання автор або його правонаступник передає чи автор зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за договором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а також виплатити авторові або його правонаступнику винагороду.
За авторським ліцензійним договором автор або його правонаступник надає організації право використати твір, в тому числі шляхом перекладу на іншу мову або переробки, в обумовлених договором межах і на визначений ним строк, а організація зобов'язується виплатити винагороду за надання цього права або за використання твору у формі, передбаченій договором.
До авторських договорів про передачу твору для використання відповідно до Цивільного кодексу УРСР відносилися:
- договір про видання або перевидання твору в оригіналі
(видавничий договір);
- договір про депонування рукопису;
- договір про публічне виконання неопублікованого твору
(постановочний договір);
- договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), в радіо- чи телевізійній передачі;
- договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення);
- договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва;
130

- інші договори про передачу творів науки, літератури та мистецтва для використання будь-яким іншим способом.
З прийняттям у 1993 році Закону України «Про авторське право
і суміжні права» статті Цивільного кодексу УРСР 1963 року,
присвячені авторським договорам, були виключені. У самому ж
Законі чітке визначення поняття авторського договору відсутнє, що не сприяє однозначному тлумаченню та практичній реалізації його норм.
Відповідно до статті 27 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» в редакції від 23 грудня 1993 року було встановлено,
що авторські майнові права могли бути передані (відступлені)
автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі.
Крім того, автор або інша особа, що має авторське право
(ліцензіар), могли також видати дозвіл (ліцензію) на використання твору одним або всіма відомими способами іншій особі (ліцензіату).
Передача (відступлення) авторського права та видача ліцензії на використання твору здійснювалися відповідно до авторського договору.
Відповідно до статей 31 та 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року на підставі
авторського договору автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати (відчужити) свої майнові права будь-якій
іншій особі або передати право (надати дозвіл) на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами.
Крім того, статтею 33 Закону передбачено авторський договір замовлення, відповідно до якого автор зобов’язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Ця стаття відноситься до авторських договорів, які
укладаються в той момент, коли твір ще не створено автором.
Таким чином, законодавець, не визначаючи поняття авторського договору, до авторських договорів відносив і відносить лише договори про передачу (відступлення) та передачу (відчуження)
всього комплексу майнових авторських прав; договори (ліцензії) про передачу твору у використання; договори про передачу права на використання твору; авторський договір замовлення.
131

Крім вказаних норм щодо видів авторських договорів, Закон
України «Про авторське право і суміжні права» містить ряд статей,
зі змісту яких слідує, що авторсько-правові відносин можуть опосередковуватися також
іншими цивільно-правовими договорами. Про це свідчать норми статей 13, 16, 17, 46, 48, 49 .
Відповідно до статті 13 відносини між співавторами твору визначаються угодою, укладеною між ними, до якої законодавець не встановлює жодних правил, передаючи вирішення цього питання повністю на розсуд сторін.
Статтею 16 встановлено, що відносини між роботодавцем та автором щодо службових творів врегульовуються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором.
Відповідно до цих договорів мають вирішуватися питання щодо майнових прав на службовий твір та щодо порядку та розміру виплати винагороди авторові за створення та використання твору.
Специфічних вимог до вказаних договорів законодавець не встановлює.
У статті 17 йдеться щодо договору про створення аудіовізуального твору.
Як й у випадку з угодою між співавторами та договорами щодо службового твору, особливих вимог до договору про створення аудіовізуального твору не передбачено.
Але своєрідність цього договору полягає в тому, що ним має бути врегульовано широке коло питань, які виникають при створенні
аудіовізуального твору. Зокрема, мають бути врегульовані питання щодо майнових прав на аудіовізуальний твір між авторами
(режисер-постановник; автор сценарію, текстів, діалогів; автор музичного твору, спеціально створеного для аудіовізуального твору;
художник-постановник; оператор-постановник) та організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсером.
Статтею також передбачено, що автори творів, що увійшли як складова частина до аудіовізуального твору (як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний окремо на свій твір і
132
можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального твору в цілому, якщо договором з організацією, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером не передбачено інше.
Ще одна група договорів, які стосуються авторських прав,
передбачена статтями 46, 48 та 49 Закону. У цих статтях йдеться про договори доручення на управління майновими авторськими правами повіреним або спеціально уповноваженим на це організаціям колективного управління майновими правами авторів;
договори про управління майновими правами іноземних суб’єктів авторського права на основі договорів з іноземними організаціями колективного управління про взаємне представництво інтересів відповідними українськими організаціями; договори, які укладають організації колективного управління майновими правами щодо використання цих прав користувачами.
Відповідно до статті 46 повірений здійснює управління майновими правами автора або іншого суб’єкта авторського права на основі договору доручення.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» (стаття 48)
досить детально регулює порядок створення й діяльності
організацій колективного управління майновими правами авторів.
Вони діють на основі і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими особами, які мають авторське право, безпосередньо на основі письмових договорів. Об'єктом зазначених договорів є, як правило, окремі майнові права авторів та
їх правонаступників. Сторонами у цих договорах є, з одного боку,
автори та їх правонаступники, з другого - організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі.
На основі одержаних повноважень організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають певні права та обов'язки. Передусім, вони надають користувачам творів невиключне право на використання творів шляхом укладення договорів, які мають відповідати положенням статей 31-33 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» (тобто положенням
133
авторських договорів); розглядають спірні питання, що виникають між авторами, їх правонаступниками та користувачами.
Управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі, крім договорів про доручення управління майновими правами авторів та їх правонаступників, обумовлюють також договори організацій, що управляють майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі, з користувачами творів та договори про взаємне представництво прав та інтересів з іноземними організаціями - громадян України за кордоном, іноземних громадян - в Україні.
Отже, предметом цивільно-правового договору може бути не лише передача (відчуження) майнових авторських прав, передача права на використання твору та створення твору за замовленням, а й інші дії пов’язані з розпоряджанням авторськими правами.
Такий підхід законодавця щодо договірного регулювання авторсько-правових відносин потребує коригування поняття
«авторського договору».
Визначення поняття авторського договору доцільно сформулювати так: авторський договір – це вид цивільно-правового договору, яким опосередковуються авторсько-правові відносини,
пов’язані зі створенням, використанням літературних, художніх і
інших творів та розпоряджанням майновими авторськими правами на ці твори.
6.2 Зміст авторського договору
Закон України «Про авторське право і суміжні права», статті 31-
34, виділяє в самостійну групу три види авторських договорів:
авторський договір про передачу (відчуження) майнових прав,
авторський договір про передачу права на використання твору та авторський договір замовлення.
Враховуючи те, що авторсько-договірні відносини мають цивільно-правовий характер, на будь-який авторський договір поширюються загальні положення цивільного права щодо форми і
умов договорів та відповідні норми зобов’язального права стосовно,
134
наприклад, порядку укладення та виконання договорів,
відповідальності за їх порушення тощо.
Особливістю авторських договорів є те, що предметом цих договорів є широке коло правових дій щодо нематеріальних благ
(результатів інтелектуальної, творчої діяльності) - творів науки,
літератури та мистецтва, які мають бути виражені у такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути права щодо творів, уже створених на момент укладення договору, а також щодо тих, які
автор (співавтори) зобов'язується (зобов’язуються) створити і
передати для використання.
Однією стороною у такому договорі завжди є сам автор або
інший суб’єкт авторського права.
Другою стороною в авторському договорі може бути будь-яка фізична чи юридична особа, якій передаються відповідні майнові
права на твір.
Авторський договір має двосторонній та консенсуальний характер.
Авторські договори мають укладатися у письмовій формі.
Відповідно до статті 1107 Цивільного кодексу України договір є
нікчемним у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Закон України «Про авторське право і суміжні права» стаття 33
допускає укладення в усній формі договору про використання
(опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо). Авторський договір у цьому випадку може бути укладений в усній формі, з можливим залученням свідків для доказу факту укладення договору. Про укладення договору може свідчити повідомлення автора редакцією про прийняття його рукопису або сам факт опублікування твору. Якщо до органу періодичної преси надходить незамовлений рукопис, попередня робота над ним ще не
є доказом, що між сторонами вже виникли договірні відносини.
Внутрішні організаційні дії редакції і навіть попередній набір рукопису ще не є доказом згоди на приймання рукопису.
135

У авторському договорі не може бути умов, які обмежують автора у створенні ним у майбутньому творів на певну тему або в певній галузі, та таких, що суперечать положенням Закону України
«Про авторське право і суміжні права» або погіршують права автора порівняно із цим Законом. Такі умови авторського договору визнаються недійсними.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків за авторським договором сторони несуть відповідальність,
встановлену законодавством або передбачену договором.
Відповідальність за авторським договором є одним із видів цивільно-правової відповідальності, вона полягає в застосуванні до порушника заходів державного примусу і має в за мету відновлення порушених прав і законних інтересів потерпілої сторони за рахунок порушника.
При цьому слід враховувати те, що не можна примусити автора створити та подати твір, внести до нього виправлення тощо та змусити організацію-замовника розпочати використання твору.
Примушування обмежується розірванням договору і повернення сторін до первісного становища.
Статтею 34 Закону України «Про авторське право і суміжні
права» визначено, що сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов’язання за авторським договором,
зобов’язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі
упущену вигоду.
Примусове стягнення не виплаченої за договором винагороди,
вимога повернення авансу, відшкодування збитків та інші застосовні
в цій сфері заходи впливу обернені не на особу порушника, а на його майно, і виконують відновлювальну (компенсаційну) функцію.
Відповідальність автора, з одного боку, і відповідальність користувача, з іншого боку, не співпадають між собою ні за підставами, ні за обсягом.
Відповідальність автора базується на загальному принципі
відповідальності за вину.
136

Користувач у більшості випадків несе відповідальність незалежно від своєї вини щодо невиконання зобов’язань за договором і відповідає перед автором у повному обсязі.
Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішуються судом.
До прийняття Закону України «Про авторське право і суміжні
права» у 1993 році існували типові авторські договори, які були невід’ємною рисою радянського авторського права. Їх значення полягало в тому, щоб, з одного боку, забезпечити в інтересах учасників договору нормативну базу для регулювання найбільш типових питань в їх взаємовідносинах, а з іншого боку - гарантувати авторам певний мінімальний рівень прав, який би забезпечували користувачі творів.
Більшість норм типових договорів мала диспозитивний характер, тому сторони могли в конкретних договорах відступати від
їх умов, включати до договорів інші умови, вилучати окремі умови типового договору тощо. Але це не повинно було призводити до погіршення стану автора порівняно з відповідним типовим договором.
До початку реформ авторського права в Україні діяло близько двох десятків типових договорів, затверджених союзними міністерствами і відомствами.
Серед них були: три видавничі договори, затверджені
Держкомвидавом СРСР 24 лютого 1975 року, - Типовий видавничий договір на літературні твори, Типовий видавничий договір на твори образотворчого мистецтва, Типовий видавничий договір на музичні
твори; два договори, затверджені Міністерством культури СРСР 1
вересня 1976 року і 18 квітня 1977 року, - Типовий постановочний договір на створення драматичного твору та Типовий постановочний договір на створення і постановку музично- сценічного твору; Типовий договір художнього замовлення,
затверджений Держкомпраці СРСР 8 березня 1978 року; інші типові
договори.
137

Авторське законодавство України не передбачає існування будь- яких типових авторських договорів як особливих підзаконних актів,
а виходить з принципу свободи авторського договору. Статтею 1111
Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що відповідні
відомства та творчі спілки можуть розробляти типові (примірні)
авторські договори (зразки авторських договорів), які можна використовувати при складенні конкретних авторських договорів.
6.2.1 Договір про передачу права на використання твору
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору про передачу права на використання твору. Такий вид договору є найбільш поширеним на практиці.
Такі договори поділяють на договори про передачу виключних прав на використання твору та про передачу невиключних прав на використання твору.
За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому, за особою,
яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
У разі укладення договору про передачу виключних прав користувач наділяється суб’єктивним правом захищати одержані за договором майнові авторські права - забороняти решті осіб,
включаючи і самого автора, використання твору визначеним
(визначеними) у договорі способом (способами), а в разі порушення прав застосовувати передбачені законодавством способи захисту.
138

Виключний характер переданих прав повинен бути недвозначно визначено у договорі. Закон встановлює важливу презумпцію:
права, передані за авторським договором, вважаються невиключними, якщо в договорі не передбачене інше. В договорі
права передані у використання мають бути чітко названі
виключними. Та в деяких випадках для з’ясування характеру переданих прав доводиться вдаватися до аналізу окремих положень договору. За наявності будь-яких сумнівів передані права вважаються невиключними.
Оскільки авторський договір може передбачати передачу різних видів майнових прав, слід враховувати, що деякі з них можуть передаватися як виключні, інші - як невиключні.
Авторський договір може передбачати, що передані майнові
права діятимуть протягом певного строку або на певній території як виключні, а протягом іншого строку або на іншій території - як невиключні.
Договір про передачу виключних прав може бути укладений лише в тому разі, якщо передані на його основі права раніше не були передані на співпадаючі територію і період часу третій особі, в тому числі і на невиключній основі.
За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право)
передає іншій особі право використовувати твір певним способом і
у встановлених межах. При цьому, за особою, яка передає
невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.
Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління,
яким суб’єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.
Організації колективного управління укладають договори з особами, які мають намір використати твори. Зазначені договори
139
надають користувачам невиключні права на використання творів певним способом.
Такі договори дозволяють використання передбаченими в них способами всіх творів і надаються від імені всіх володільців авторських прав, включаючи і тих, які не передали організації
повноважень.
Договір про передачу права на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).
Важливою умовою авторського договору є строк його дії. В
авторському договорі можуть бути передбачені різні строки. Це передусім, строки дії самого договору, строки виконання умов договору, строки видання твору чи публічного показу тощо. У Законі
йдеться лише про строки дії самого договору. Ці строки визначаються угодою сторін. Вони не можуть бути триваліші, ніж чинність самого авторського права.
Договір має передбачати способи використання твору (конкретні
права на використання, що передають за договором). Якщо твір передають для використання тільки шляхом видання з подальшим розповсюдженням, його можна використати лише у такий спосіб. Це означає, що видавець не має права використовувати твір будь-яким
іншим способом, публічно виконувати чи показувати його.
Авторський договір може по-різному визначати територію, на якій можуть використовуватися передані права. Суб’єкт авторського права, як правило, дозволяє використовувати твір в одній країні або у всьому світі («світові права»), іноді - вибірково в кількох країнах.
Винагороду за передачу майнових прав на використання твору визначають за згодою сторін. Винагороду за використання твору, за загальним правилом, встановлюють в авторському договорі у вигляді відсотка від доходу за відповідний вид використання твору.
Тобто винагорода має виплачуватися за кожний вид використання
140
твору окремо. Якщо встановити розмір винагороди у вигляді
відсотка від доходу неможливо у зв'язку з характером твору або особливостями його використання, то винагороду визначають у вигляді зафіксованої у договорі чітко визначеної суми або іншим способом. В окремих випадках ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом
Міністрів України.
Майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Права, не зазначені в авторському договорі як передані суб’єктом авторського права, вважають такими, що не передані, і зберігаються за ним.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал