Суміжні права курс лекцій




Сторінка6/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
4.3 Майнові права авторів
Майнові права стосовно творів - це права авторів, через які реа- лізуються матеріально-фінансові інтереси автора.
Відповідно до статті 440 Цивільного кодексу України майновими правами автора на твір є:
а) право на використання твору;
б) виключне право дозволяти використання твору;
в) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
г) інші майнові права, встановлені законодавством.

88
Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.
На відміну від вказаної статті Цивільного кодексу України стаття
15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право на використання твору визначає як виключне право. Це є більш корект- ним, оскільки право на використання твору за своєю юридичною природою є виключним. Особливість його полягає у тому, що лише автор може вирішувати всі питання, пов’язані з наданням третім особам доступу до творів та щодо доцільності (готовності) твору до оприлюднення.
Автор має стільки прав на використання твору, скільки існує спо- собів можливого його використання не тільки на момент створення,
а й протягом строку правової охорони. При цьому вони не залежать одне від одного. Законодавством встановлено, що виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яке має авто- рське право на твір) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.
До виключних авторських прав відноситься право дозволяти використання твору у будь-якій формі і будь-яким способом за виключенням випадків встановлених законодавством. Надання права на використання твору може здійснюватися на підставі дого- вору, порядок укладення якого встановлено законодавством.
Виключне право дозволяти використання твору передбачає й виключне право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання. Визначення права перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, як виключного авторського права, міститься у статті 424 Цивільного кодексу України та статті 15
Закону України «Про авторське право і суміжні права».
У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»
виключне право визначено як майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення,
фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав
88

89
лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах визначеного строку.
Відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України
«Про авторське право і суміжні прав» авторові належать виключні
права дозволяти використання творів такими способами:
опублікування (випуск твору в світ) - будь-який спосіб повідом- лення твору невизначеному колу осіб, в тому числі видання, публіч- не виконання, публічний показ, передача по радіо та телебаченню,
відображення в загальнодоступних електронних системах інформа- ції.
Твір не може бути опубліковано, якщо він порушує право люди- ни на таємницю її особистого та сімейного життя, завдає шкоди гро- мадському порядку, здоров’ю та моральності населення.
Ніхто не може опублікувати твір без згоди автора, крім випадків,
встановлених законом.
У разі смерті автора його правонаступники мають право опублі- кувати твір, якщо це не суперечить волі автора.
Відтворення - це право на виготовлення одного або більше при- мірників твору будь-яким способом, в будь-якій матеріальній формі,
а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в елект- ронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер.
Виключне право суб’єкта авторського права дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права.
Праву на відтворення присвячено статтю 9 Бернської конвенції.
Зазначене право, що становить власне основу авторського права,
було включено до Конвенції лише під час її Стокгольмського пере- гляду в 1967 році. Хоча таке право, в принципі, й визнавалося всіма державами-членами Бернської конвенції, проблеми виникали у зв’язку з необхідністю знайти прийнятне формулювання, яке охоп- лювало б усі можливі винятки, але не було настільки широким, щоб зробити зазначене право надто абстрактним.

90
Діяльністю щодо виготовлення примірників творів, як правило,
займаються спеціалізовані підприємства-видавництва (літературні,
музичні), які одночасно поширюють твір на ринку. Тому договори щодо відтворення творів повинні включають й положення щодо їх розповсюдження.
Переклади творів - це передача твору мовою, відмінною від мови оригіналу.
Переклад повинен передавати зміст і стиль твору у достовірно- му і неспотвореному вигляді. Тому вимогою для здійснення пере- кладу є отримання відповідного дозволу у автора.
Перекладач працює з текстом, написаним іншою особою, докла- даючи при цьому розумові зусилля, передаючи іншою мовою думку автора. Переклад як такий є твором, який не може існувати без твору, який перекладається. Проте, він відрізняється не тільки мовою, а й лексичними виразами, фразеологією, граматичною кон- струкцією, стилем тощо. Тому переклад є специфічною складовою частиною авторського права та охороняється ним як самостійний об’єкт.
Переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни творів.
Переробка твору літератури або мистецтва - це створення похід- ного твору шляхом будь-якої необмеженої переробки раніше існую- чого твору. Однак, деякі переробки мають на меті пристосування твору до конкретних умов специфічного використання. Так, драма- тичні твори враховують можливості театру, який здійснює їх поста- новку. Будь-яку переробку твору, як правило, можна здійснювати тільки з дозволу суб’єкта авторського права.
Адаптація - скорочення та спрощення друкованого тексту з ура- хуванням віку, професії, рівня мовної підготовки читача.
Під аранжуванням розуміють переклад музичного твору, написа- ного для одного інструмента або групи інструментів (голосів), для виконання на іншому інструменті або іншим складом інструментів
(голосів); полегшений виклад музичного твору для виконання на тому самому інструменті; у джазі - різноманітні зміни, що вносяться
90

91
безпосередньо під час виконання й пов’язані з імпровізаційним сти- лем виконання.
Адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними твора- ми, з урахуванням прав автора оригінального твору.
При переробці твору автор має право вимагати у переробника або іншої особи, якій передано зазначене право, надання результа- тів творчої діяльності щодо переробки твору для ухвалення.
Включення творів як складових частин до збірників, антологій,
енциклопедій тощо.
Збірники літературних і художніх творів, наприклад, енциклопе- дії та антології, які становлять собою за підбором і розташуванням матеріалу результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, за умови дотримання права авторів кожного із творів, що ста- новлять частину таких збірників.
Виділяють такі критерії надання охорони збірникам: необхідно,
щоб підбір і розташування матеріалів, що входять у збірник, енцик- лопедію, антологію тощо, були результатом інтелектуальної твор- чості. Авторське право упорядника поширюється власне на збірник як такий, але не на твори, включені до збірника. Оскільки твором є
лише сама система розташування матеріалу або його обробка, це не перешкоджає іншим особам піддавати той же матеріал іншій сис- тематизації та обробці й тим самим створити новий твір.
Публічне виконання Закон України «Про авторське право і суміж- ні права» визначає як подання за згодою суб’єктів авторського права творів шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим спосо- бом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які
не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих цієї
сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і
той самий час або в різних місцях і в різний час.

92
До публічного виконання відносять усі види театральних поста- новок, концерти, циркові вистави, виконання музичних творів на танцмайданчиках і дискотеках, у клубах, барах, ресторанах та інших громадських місцях.
Право на публічне виконання стосується музичних, драматич- них, хореографічних, літературних і деяких інших творів. Зазначене право може реалізуватися по відношенню до ще не оприлюднених творів, так і творів, які вже оприлюднені.
Публічне виконання не передбачає обов’язкового безпосеред- нього «живого» контакту публіки з твором. Воно може опосередко- вуватися технічними засобами, за допомогою яких розширюється аудиторія; публіка може перебувати не тільки в тому місці, в якому твір безпосередньо виконується, а й за його межами. Важливо лише, щоб твір сприймався публікою одночасно з його сповіщен- ням.
Публічне виконання має місце лише тоді, коли його здійснюють у місці, відкритому для вільного відвідування, або в місці, де присут- ня значна кількість осіб, що не належат до звичного кола сім’ї.
Право на публічне сповіщення творів (доведення до загального відома) - це передача за згодою суб’єктів авторського права і (або)
суміжних прав в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супут- ників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового,
оптоволоконного та інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків і
(або) зображень, їх записів у фонограмах і відеограмах, програм організацій мовлення тощо, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зобра- ження чи звуки не можуть бути сприйняті.
Для авторів важливим є закріплення за ними виключного права дозволяти сповіщення твору для загального відома шляхом переда- чі в ефір і (або) наступної передачі в ефір. Цей вид використання твору передбачає його доведення до відома найширшої аудиторії,
92

93
що, безумовно, зачіпає особливий інтерес автора, і потребує право- вої охорони.
Твір доводиться до загального відома за допомогою спеціальних радіосигналів (радіохвиль), які призначені для прийому найширшою публікою. Аудиторія ще більше розширюється при передачі твору в ефір через супутник, коли відбувається прийом сигналів із наземної
станції на супутник і передача сигналів із супутника, за допомогою яких твір доводиться до загального відома. У цьому випадку, до уваги береться можливість як така сприймання твору публікою,
незалежно від того, чи здійснюється вона фактично.
Це ж стосується й доведення твору до загального відома за допомогою будь-якого виду наземного чи підземного (підводного)
кабелю. Відповідно до Бернської конвенції суб’єкти авторського права мають виключне право надавати дозвіл на передачу своїх творів як в ефір, так і по кабелю.
Публічна демонстрація та публічний показ. Поняття «публічний показ» включає в себе поняття «публічна демонстрація».
Публічний показ – будь-яка демонстрація оригіналу або примір- ника твору, його виконання, фонограми, відеограми, передачі орга- нізації мовлення, в яких зафіксований твір, за згодою суб’єктів авто- рського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які
не належать до кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї особи, яка здійснює показ, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці
і в один і той самий час або в різних місцях і в різних час (публічний показ аудіовізуального твору чи відеограми означає також демон- страцію окремих кадрів аудіовізуального твору чи відеограми без дотримання їх послідовності).
При публічному показі твір або будь-яка його частину просто демонструють публіці без вчинення автором або іншою особою будь-яких активних дій. При цьому відбувається прямий контакт твору з глядачем.

94
Право на публічний показ може бути здійснено лише щодо тво- рів, зафіксованих на будь-якому матеріальному носієві.
Розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження
іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору.
Термін розповсюдження об’єктів авторського права і (або) суміж- них прав Законом України «Про авторське право і суміжні права»
визначають як будь-яку дію, за допомогою якої об’єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано про- понують публіці, в тому числі доведення цих об’єктів до відома пуб- ліки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об’єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором
Здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після пер- шого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірни- ків аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музич- них творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фоногра- мі, відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер.
Охорона майнових прав автора не залежить від розповсюджен- ня творів шляхом першого продажу, а право на здавання творів у найм чи у прокат не залежить від того, чи зазначена дія відбуваєть- ся до першого продажу чи після першого продажу примірників твору.
Існують такі стандарти охорони права автора на розповсюджен- ня твору:
якщо примірники правомірно опублікованого твору введені в цивільний обіг шляхом їх продажу, то допускається їх подальше роз- повсюдження без згоди автора і без виплати авторської винагороди;
право на розповсюдження оригіналу або примірника твору шля- хом здавання в прокат, незалежно від права власності на ці примір- ники, належить автору або іншому суб’єкту авторського права на аудіовізуальний твір, комп’ютерну програму, твір, зафіксований у фонограмі, музичний твір у вигляді нотного запису.
94

95
Розповсюдження є самостійним способом використання твору,
за якого кількість осіб, знайомих з твором, збільшується при перехо- ді права власності або права володіння примірником твору від одні-
єї особи до іншої.
Право надавати дозвіл на розповсюдження допомагає автору обмежити територію, на якій розповсюджуватимуться (тобто пере- буватимуть у цивільному обігу) виготовлені за його згодою примір- ники твору.
Якщо примірники правомірно опублікованого твору введені з дозволу автора в цивільний обіг шляхом продажу або іншої переда- чі власності, то допускається їх подальше розповсюдження без згоди автора і без виплати винагороди.
Принцип вичерпання прав діє в межах визначеної території.
Якщо книги хочуть продавати на іншій території, то автор має мож- ливість скористатися своїм правом відтворення доти, доки за його згодою примірники твору і там не будуть введені в цивільний обіг.
Законодавець передбачає принцип вичерпання прав тільки від- носно правомірно опублікованих творів.
Продаж означає реалізацію копій твору за плату. Здавання у майновий найм – це передання права користування і (або) володін- ня оригіналом чи примірником твору, фонограми, відеограми на пев- ний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерцій- ної вигоди. Одержання плати за передачу копії твору у власність або в тимчасове користування не є обов’язковою ознакою розповсюд- ження. Примірники творів можуть передаватися третім особам і без- коштовно. Типовим прикладом такого розповсюдження є діяльність бібліотек.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» якщо примірники правомірно опублікованого твору законним чином введені в цивільний обіг шляхом їх першого прода- жу в Україні, то допускається їх повторне введення в обіг шляхом продажу, дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має
авторське право) та без виплати авторської винагороди.

96
Згода автора вимагається лише на перший продаж примірників твору; в подальшому вони циркулюють у цивільному обігу вільно, не порушуючи авторських прав. Власник примірника твору може про- дати його, обміняти, подарувати, передати в тимчасове безоплатне користування тощо. Однак, законодавство забороняє йому без згоди автора розповсюджувати твір шляхом здавання його в майно- вий найм чи комерційний прокат, бо зазначене право за прямою вка- зівкою законодавства зберігається за автором, незалежно від права власності на примірники твору.
Подання творів до загального відома публіки таким чином, що її
представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця
і у будь-який час за їх власним вибором.
Виключне право надавати дозвіл на доведення твору до загаль- ного відома введене до українського законодавства. Це право є вті- ленням відповідної норми Договору про авторське право
Всесвітньої організації інтелектуальної власності про вирішення правових проблем, пов’язаних з розвитком нових технологій вико- ристання творів.
Першим технологічним викликом авторському праву стала гло- бальна інформаційна мережа Інтернет. Об’єднуючи мільйони комп’ютерів, які переважно перебувають у приватному користуван- ні, Інтернет перетворився у публічну сферу.
Оскільки кожний окремо взятий комп’ютер перебуває в приват- ному володінні, його користувач може правомірно відтворити на ньому будь-який твір, що охороняється авторським правом.
Проблема виникає тоді, коли володілець комп’ютера підключа-
ється до мережі Інтернет, і твори, записані в пам’яті його комп’юте- ра, стають доступними для інших приватних володільців комп’юте- рів.
Це і є кореляція приватної сфери використання з публічною.
Розвиваються й системи цифрового телебачення. Користувач,
знаходячись удома, може в будь-який час замовити фільм, музич- ний твір тощо (так зване інтерактивне телебачення).
96

97
Подібний спосіб використання також формально не виходить за межі використання твору в особистих цілях.
Імпорт примірників творів, тобто ввіз примірників творів у будь- яку країну з-за кордону для реалізації їх на внутрішньому ринку.
Автору належить право самостійно здійснювати або дозволяти
імпорт примірників твору з метою розповсюдження, включаючи при- мірники, виготовлені з дозволу автора або інших суб’єктів авто- рських прав. Тобто за автором закріплена можливість здійснювати контроль за ввезенням на територію держави примірників створено- го ним твору, виготовлених за кордоном.
Підставою для спеціального виокремлення права на імпорт є
територіальна обмеженість сфери дії авторських прав. Твір, який не охороняється на території тієї або іншої країни, може там вільно використовуватися. Однак, якщо примірники цього твору будуть доставлені з метою розповсюдження в державі, на території якої
твір охороняється, це буде порушенням авторських прав. Йдеться лише про твори, зафіксовані на матеріальних носіях і відтворені
хоча б у кількох примірниках.
Зазначене право нерозривно пов’язане з правом на розповсюд- ження і певною мірою є його деталізацією. Право контролю за
імпортом примірників твору надається автору для того, щоб він міг більш ефективно здійснювати належне йому право на розповсюд- ження. Володіючи правом на імпорт, автор може припинити пору- шення свого права на розповсюдження заздалегідь ще до передба- чуваного порушення.
Перелік видів використання твору, визначений законодавством,
має невиключний характер. Поява нових видів використання творів
є явищем закономірним і пов’язана з об’єктивними умовами розвит- ку суспільства.
4.4 Інші авторські права
Законодавство України визначає специфічні права авторів тво- рів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, які
включають право їх участі у реалізації проектів цих творів (стаття 15
Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Суть його

98
полягає в тому, що будь-яке практичне втілення в життя творів архі- тектурної (містобудівної) графіки та пластики (ескізів, креслень, пла- нів, рисунків, макетів тощо) може здійснюватися тільки за згодою автора .
У результаті практичної реалізації проекту змінюється лише матеріальний носій, в якому втілено твір архітектури, містобудуван- ня, садово-паркового мистецтва, а отже це розглядається як інший спосіб відтворення твору.
Виокремленням цього права законодавець лише підкреслив, що право архітекторів не обмежено тими кресленнями, ескізами та макетами, в яких втілена їх творча думка. Воно діє і відносно тих рішень, які знайшли втілення в конкретних об’єктах, що будуються або вже збудовані.
Без згоди автора, а в разі переходу прав до правонаступника без згоди останнього, не можна повторно реалізувати відповідний про- ект, хоча б він і був уже втілений в конкретних об’єктах.
До прав автора прийнятого архітектурного проекту віднесено можливість участі в реалізації свого проекту при розробці докумен- тації для будівництва і при будівництві будівлі або споруди, якщо
інше не передбачено договором.
Статтями 448 Цивільного кодексу України та 26 і 27 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» затверджено специ- фічні права авторів художніх і літературних творів.
Право доступу до твору образотворчого мистецтва означає, що при передачі твору образотворчого мистецтва чи матеріального об’єкта, в якому втілено цей твір, у власність іншій особі автор має
право вимагати доступу до цього твору з метою його використання для відтворення (виготовлення примірників, слайдів, карток, пере- робок тощо) за умови, що це не порушує законні права та інтереси власника твору образотворчого мистецтва. Власник не може відмо- вити автору в доступі до твору без достатніх підстав. При цьому від власника твору не можна вимагати доставки твору авторові.
98

99
Право слідування (право автора на частку від суми продажу ори- гіналу твору) означає, що автор твору образотворчого мистецтва чи оригіналу рукопису літературного твору, а у разі його смерті спадко-
ємці, впродовж строку чинності майнових авторських прав користу- ються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва та оригіналів рукописів літературних творів, невідчужува- ним правом на одержання п’яти відсотків від ціни кожного наступно- го продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо,
що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору.
Виплата винагороди у цьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.
Зазначені права можна віднести до майнових авторських прав,
разом з тим в них відмічаються також ознаки особистих (немайно- вих) прав автора. Так право доступу є складовою частиною права використання твору шляхом відтворення, в той же час воно є не від’ємним і належить лише авторові твору образотворчого мистецт- ва. Право слідування може переходити до спадкоємців авторів ори- гіналів художнього та літературного твору, але направлено на захист насамперед майнових прав авторів. Оскільки вартість їх тво- рів з часом лише зростає, то справедливо, що автори та їх спадко-
ємці мають право на частину коштів, отриманих у разі наступних за першим публічних продажів.
Відповідно до статті 445 Цивільного кодексу України автор має
право на плату за використання його твору, якщо інше не встанов- лено цим Кодексом або іншим законом. Статтею 15 пункт 5 Закону
України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону,
автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Таким чином,
законодавець закріпив за суб’єктами авторського права право на винагороду, виділивши його окремо не включаючи до загального переліку майнових прав. При цьому зрозуміло, що в абстрактному вигляді без зв’язку з конкретними способами використання твору,
право на винагороду існувати не може.
Отже, за законом зміст авторського права на винагороду поля- гає у тому, що суб’єктам авторського права надається можливість вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Але

100
це право не поширюється на визначені випадки так званого вільно- го використання твору без виплати винагороди.
Виплата винагороди може здійснюватися у формі одноразового
(паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий при- мірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих пла- тежів
1
У спеціальній літературі тривалий час велася жвава дискусія про юридичну природу авторської винагороди. Не вдаючись у сутність цієї дискусії слід відзначити, що це є своєрідна плата за творчу працю авторові та своєрідний дохід для інших суб’єктів авторського права, який відрізняється від інших видів доходів фізичних і юридич- них осіб.
В окремих випадках Закон України «Про авторське право і суміж- ні права» прямо передбачає необхідність виплати авторської вина- городи. Так статтею 16 встановлено, що за створення і використан- ня службового твору авторові належить авторська винагорода, роз- мір і порядок виплати якої має бути визначено у договорі між авто- ром та роботодавцем.
Спеціальна виплата винагороди яка здійснюється через органі- зації по колективному управлінню передбачена статтями 17 та 25
Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Стаття 17 встановлює, що за оприлюднення та кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберіга-
ється право на справедливу винагороду, що розподіляється і випла- чується організаціями колективного управління або іншим спосо- бом.
100 1 Паушальний платіж - твердо зафіксована у ліцензійній угоді сума винагороди, яка встанов- люється на основі оцінок можливого економічного ефекту і очікуваних прибутків покупця ліцензії на основі використання останньої.
Роялті – винагорода авторові літературного, музичного тощо твору у вигляді фіксованого відсотка від суми, одержаної за використання цього твору.

101
Частиною 2 статті 25 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» встановлено, що твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, допускається відтворюва- ти у домашніх умовах виключно в особистих цілях або для звичай- ного кола сім’ї чи близьких знайомих цієї сім’ї без дозволу автора
(авторів), виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм,
але з виплатою винагороди.
Розмір і порядок виплати авторської винагороди встановлюється в авторському договорі або у договорі, що укладається за доручен- ням суб’єктів авторського права організаціями колективного управ- ління з особами, які використовують твори або особами, яких закон зобов’язує виплачувати таку винагороду.
Це право має не абсолютний, а відносний характер, тобто діє
відносно тих осіб, які використовують або збираються використати твір.
Отже, до складу права на винагороду входить не тільки як таке право вимагати відповідних виплат, а й можливість обумовити роз- мір, порядок, строк та інші умови одержання винагороди. Всі ці
питання вирішуються в договорі.
Кабінет Міністрів України може установлювати мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх індексації. Такі ставки визначе- ні у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження міні- мальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авто- рського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал