Суміжні права курс лекцій



Pdf просмотр
Сторінка5/19
Дата конвертації22.12.2016
Розмір2.17 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
3.3.2 Службові твори
Значна кількість творів створюється авторами у порядку виконання ними своїх службових обов’язків. У зв’язку з цим питанню щодо надання службовим творам особливого правового режиму приділяють особливу увагу як на національному, так і на міжнародному рівні.
Відповідно до законодавства України службовий твір – це твір,
створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору
(контракту) між ним і роботодавцем.
Основні проблеми, пов’язані з авторським правом на службові
твори, виникають при вирішенні питання щодо належності
авторських прав, а також про винагороду автору твору.
Національним законодавством різних держав питання про авторське право на службовий твір вирішується по-різному з урахуванням традицій, які склалися при формуванні системи охорони авторського права.
Законодавством про авторське право США встановлено, що особа, яка є наймачем (роботодавцем) або іншим замовником твору, визнається автором твору і володіє всіма правами на твір,
якщо інше не обумовлено в письмовому вигляді з автором твору.
В Німеччині та Франції законодавством про авторське право визначають, що майнові права на комп’ютерні програми, створені у порядку виконання трудових або службових обов’язків, належать наймачу за відсутності між ним і автором іншої домовленості. Щодо
інших службових творів застосовуються загальні норми авторського права. Ця норма щодо визнання за роботодавцем майнових прав на комп’ютерні програми є повторенням норми Директиви ЄЕС 91/250
від 14 травня 1991 року про охорону комп’ютерних програм і
міститься в авторському законодавстві про авторське право більшості держав Євросоюзу.
Швейцарський закон про авторське право і суміжні права не містить будь-яких спеціальних положень відносно службових творів.

71
У законодавстві про авторське право і суміжні права держав
Східної Європи, зокрема є стаття, відповідно до якої авторське право на службовий твір належить автору службового твору, а виключне право на використання твору належить - роботодавцю,
якщо в договорі між ним і автором не передбачено інше. Ці
положення узгоджуються з формулюванням Типового закону
Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право і суміжні права.
Щодо питання виплати винагороди авторам службових творів
існують дві протилежні думки.
Відповідно до першої - авторська винагорода виплачується авторові у вигляді заробітної плати.
Прибічники іншої вважають, що заробітна плата є винагородою лише за наукову і творчу роботу, а не за промислове чи комерційне використання твору. У цьому випадку повинна бути окрема винагорода в залежності від особливостей використання твору.
Винагорода є сенсом існування самого інституту авторського права, головним об’єктом вимог авторів. На основі цих вимог і
постає право, що регулює сферу літературної і художньої власності.
Тому національним законодавством різних держав, як правило,
визнається право автора службового твору на отримання, крім заробітної плати, окремої авторської винагороди у зв’язку з використанням результатів його творчої праці.
В Україні, починаючи з прийняття 23 грудня 1993 року Закону
України «Про авторське право і суміжні права», декілька разів змінювалися норми законодавства щодо правового режиму службових творів.
Відповідно до статті 20 «Авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом» Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 23 грудня 1993 року було встановлено, що авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить його автору, а виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах

72
(роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Розмір авторської винагороди за створення і використання твору,
створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і
роботодавцем.
Стаття 16 «Авторське право на службові твори» Закону України
«Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001
року встановлює, що авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. За створення і
використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
Таке формулювання норм має ряд недоліків, які негативно впливають на порядок їх практичного застосування. Так, автору службового твору належить тільки «авторське особисте немайнове право». Законодавець не дає відповіді на питання, яке ж саме
«авторське особисте немайнове право» належить автору службового твору, адже автору належать такі особисті немайнові
права, як право авторства, право на ім’я, право на захист репутації
автора.
Норма щодо можливості врегулювання питання належності
майнових прав за трудовим договором (контрактом) не узгоджена із нормами статей 31-33 зазначеного Закону, які регулюють питання відчуження (передачі) та використання авторських прав.
Крім того, неузгодженим є норми статті 16 Закону та норми пункту 2 статті 19, якою встановлено, що видавцям енциклопедій,
енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань в цілому.
Видавець має право при будь-якому використанні таких видань зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

73
Відповідно до зазначеного маємо, що журналіст або фотограф,
який перебуває в штаті газети, не має права претендувати на одержання окремої винагороди за використання газетного матеріалу, який він створив у порядку виконання своїх службових обов’язків або службового завдання роботодавця. Передбачено, що творча праця цих авторів, оплата якої зазвичай пов’язана з кількістю наданого ними газеті матеріалу, вже повністю оплачена газетою, і
остання набула виключне право на використання цього матеріалу.
Зазначені недоліки можуть бути виправлені відповідно до статті
429 Цивільного Кодексу України від 16 січня 2003 року, якою встановлено, що особисті немайнові права інтелектуальної
власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт. У
випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права
інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник.
Майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові,
який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
3.3.3 Твори, які не є об’єктами авторського права
Законодавством визначено перелік творів, що не є об’єктами авторського права та не охороняються авторським правом.
Відповідно до статті 434 Цивільного кодексу України та статті 10
Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено об’єкти, які не охороняються авторським правом.
Повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації.
Новини і факти як такі не охороняються, не охороняється також простий виклад цих новин і фактів. Це положення є підтвердженням загального принципу: для того щоб твір охоронявся, він повинен бути результатом творчої діяльності.
Зазначений виняток в авторсько-правовій охороні зроблено для спрощення розповсюдження інформації в суспільстві. Інформація як

74
така не охороняється авторським правом, оскільки вона є точним відображенням події і не створюється творчою діяльністю автора.
З іншого боку, тексти, проголошувані репортерами і
журналістами, які повідомляють або коментують новини, можуть охоронятися, оскільки вони є результатом творчих зусиль і можуть вважатися літературним або художнім твором. В кожному конкретному випадку лише суд вирішує чи є зазначений текст розповіддю, викладеною достатньою мірою оригінально, або є
простим переказом новин і різних фактів.
Твори народної творчості (фольклор).
Не охороняються твори народної творчості: народні казки, пісні,
музика, танці, обряди та інші творіння, які не мають конкретних авторів або автори яких невідомі і які складаються з характерних елементів традиційної художньої спадщини народу.
Причиною вилучення творів народної творчості зі сфери охорони є те, що авторство на них не може бути об’єктивно
індивідуалізовано, бо їх автором є народ. Такі твори слід відрізняти від творів, що безсумнівно мають конкретних авторів, імена яких невідомі з тих або інших причин, наприклад, при анонімному опублікуванні твору.
У листопаді 1989 року Генеральною конференцією ЮНЕСКО
прийнята Рекомендація про збереження фольклору, в якій зазначено, що фольклор, як вияв індивідуальної або колективної
інтелектуальної творчості, заслуговує правової охорони, подібної до охорони, що надається творам інтелектуальної творчості. Така охорона фольклору є необхідним засобом для розвитку,
забезпечення спадковості та широкому розповсюдженню цього виду спадщини як у межах країни, так і за кордоном, без обмеження відповідних законних інтересів. У тих країнах, де забезпечується правова охорона фольклорних творів, законодавці насамперед повинні керуватися необхідністю правильного співвідношення між захистом від зловживань при використанні фольклорних творів і
необхідністю забезпечувати та заохочувати їх подальше вдосконалення, розповсюдження й переробку в оригінальні
авторські твори, натхнені фольклором. Забезпечення охорони

75
творів народної
творчості
здійснюється в
особливому законодавчому порядку, як правило, державам, що розвиваються.
Це надає їм можливість отримувати комерційну вигоду при їх використанні і забезпечити збереження національної культурної
спадщини.
Видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні
стандарти тощо) та їх офіційні переклади.
Державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій.
Грошові знаки.
Проекти офіційних державних символів України, державних нагород, символів і знаків органів державної влади, Збройних Сил
України та інших військових формувань, символіки територіальних громад, символів та знаків підприємств, установ та організацій, а також грошових знаків до їх офіційного затвердження визнаються об’єктами авторського права і охороняються відповідно до законодавства про авторське право.
Державними символами України є Державний Прапор України,
Державний Герб України і Державний Гімн України. Опис державних символів України та порядок їх використання встановлено спеціальним законодавством.
Державні символи, офіційні документи носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість - вони повинні широко розповсюджуватися. Обсяг і характер їх використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і
використання, а потреби суспільства. Тому ці об’єкти не можуть охоронятися авторським правом, оскільки воно передбачає
обмеження щодо користування твором.

76
Розклади руху транспортних засобів,
розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які
поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).
Право «sui generis» стосується лише баз даних, які не охороняються авторським правом. Воно забезпечує охорону
інвестицій в індустрію створення та поширення баз даних.

77
4 ЗМІСТ ТА УМОВИ ДІЇ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
4.1 Зміст авторського права
Зміст будь-якого права визначає його місце та роль в системі
суспільних цінностей і безпосередньо впливає на його форму.
Авторське право є правом особливого роду, яке виникає у результаті створення особою твору науки, літератури, мистецтва.
Твір, що охороняється авторським правом, є особливим об’єктом,
що відображає особистість автора, який «живе» у своєму творі.
Тому авторське право гарантує творцеві не лише можливість отри- мання економічної вигоди від використання твору, а й охороняє інте- лектуальний і персональний зв'язок із твором.
Наслідком цього є поділ авторського права на особисті немайно- ві і майнові права. Забезпечується охорона прав інтелектуальної
творчої діяльності шляхом надання авторові виключних прав осо- бистого немайнового та майнового характеру щодо створеного ним твору.
Такий поділ авторського права має велике практичне значення.
Інтереси морального та майнового порядку мають різну історію,
різні сфери застосування, виникають і зникають неодночасно.
Особисті немайнові права в усіх випадках належать лише безпо- середньо авторові твору, незалежно від того, хто володіє майнови- ми авторськими правами. Вони є невідчужуваними від особистості
автора і не можуть передаватися іншим особам. Ці особи і, переду- сім, спадкоємці мають право на охорону особистих немайнових прав, власником яких був автор (стаття 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Особисті немайнові права авто- ра охороняються безстроково.
Майнові права на використання твору мають строковий харак- тер, можуть вільно переходити до інших осіб відповідно до догово- ру або закону.
У той же час ці два види авторського права настільки взаємо- пов'язані, що на практиці виокремити серед них права тільки майно- вого або немайнового характеру буває досить важко. Нерідко їх

78
конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту. Наприклад, осо- бисте немайнове право протидіяти будь-якому перекрученню, спот- воренню чи іншій зміні твору безпосередньо направлено не лише на захист честі та репутації автора, а й сприяє його майновим інтер- есам, оскільки зміни твору можуть заважати його нормальному використанню.
Це є причиною того, що ряд дослідників відкидає концепцію чіт- кого розмежування авторського права на два види прав. Вони вва- жають, що всі надані авторові права особистого немайнового та майнового характеру є проявом унітарного права, яке забезпечує
дотримання інтелектуальних і майнових інтересів автора.
Особливість авторського права полягає ще й у тому, що воно має нематеріальну сутність. При цьому, об’єкти авторського права
існують лише у матеріальному вигляді. Тому відповідно до законо- давства авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт (матеріальну річ), в якому втілено твір, перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння мате- ріальним об'єктом не тягнуть за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне і навпаки (стаття 419 Цивільного кодек- су України та стаття 12 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» ).
Авторські права відносно творів не можуть автоматично вважа- тися правами власника матеріальної речі в якій втілено твір, а є пра- вами sui generis (особливими правами). Право власності виникає з фактичних відносин; виключне право – через те, що законодавство визнає їх за певним суб’єктом. Право власності за своєю суттю без- строкове – поки існує річ, існують і відносини власності щодо неї,
натомість виключне право діє обмежений законодавством період часу, по закінченні якого припиняється. Право власності практично не має територіальних обмежень – при переміщенні речі до іншої
держави права її власника не припиняються; існування ж виключно- го права залежить від того, чи визнає його за даною особою закон
іншої держави або ні. Виключне право – це юридична конструкція,
яка полягає в тому, що власне закон визначає особу, в якої це право виникає. Воно не має в своїй основі інших, крім юридичних відносин.
Виключне право має тимчасовий і територіальний характер.
78

79
Тому Закон України «Про авторське право і суміжні права» вста- новлює, що власникові матеріального об'єкта, в якому втілено ори- гінал твору образотворчого мистецтва чи архітектури, не дозволя-
ється знищувати або руйнувати цей об'єкт без попереднього пропо- нування його авторові або його спадкоємцям за ціну, що не переви- щує вартості матеріалів, витрачених на його створення. Якщо збе- реження матеріального об'єкта, в якому втілено оригінал твору, є
неможливим, власник матеріального об'єкта, в якому виражено ори- гінал твору, повинен дозволити авторові або його спадкоємцям зро- бити копію твору у будь-якій формі.
4.2 Особисті немайнові права автора
Закріплення за автором особистих немайнових прав історично пов’язано з становленням та розвитком романської доктрини авто- рського права. Під впливом філософських концепцій Канта який розглядав творчу діяльність та її результати як продовження або відображення особистості автора, відносно якої він мав через при- родну справедливість право на охорону частини своєї особистості,
в країнах континентальної Європи набули розвитку «droit moral» або моральні права, у сучасному розумінні особисті - немайнові права автора.
На міжнародному рівні особисті немайнові права автора були визнані в 1928 році Бернською конвенцією про охорону літератур- них і художніх творів. Відповідно до пункту 1 статті 6-bis чинної
редакції Бернської конвенції автор має право:
- на авторство, тобто право вимагати визнання свого авторства на свій твір;
- на захист репутації, тобто право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь- якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і
репутації автора.
Зазначені права закріплено визнаються всіма державами, що приєдналися до Бернської конвенції, в тому числі Україною (статті
423, 438 та 439 Цивільного кодексу України та стаття 14 Закону
України «Про авторське право і суміжні права»).

80
Право авторства є невіддільним від особистості автора. Право авторства є правом абсолютним, породжується власне фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання будь-якої
фор¬мальності або чиєї-небудь згоди.
Авторство так само об'єктивне, як і існування самого об'єкта творчості, тому визнається і охороняється також після смерті авто- ра, але вже не як суб'єктив¬не право, а як суспільний інтерес, що потребує визнання та захисту. Усі інші права як особистого немай- нового, так і майнового характеру похідні від права автор¬ства,
оскільки надаються автору лише тому, що він має право автор¬ства.
Порушенням права авторства є плагіат, тобто оприлюднення
(опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (стаття 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
У деяких випадках визнання права на авторство є проблематич- ним. Наприклад, коли відбувається написання твору на замовлення багатої людини або політичного діяча, які потім публікують твір під власним іменем. Таких авторів називають гетеронімними. Така ж проблема виникає при підготовці виступів, доповідей, статей для політичних, державних та інших діячів, коли їх створення здійсню-
ється відповідно до посадових обов’язків автора.
Відповідно до права на захист репутації за автором з моменту створення твору закріплюється право на захист твору (включаючи його назву) від будь-якого пере¬кручення або іншої дії, здатної запо- діяти шкоду честі й гідності автора. У разі ви-дання, публічного вико- нання або іншого використання твору забороняється без згоди авто- ра вносити які-небудь зміни в сам твір, його назву або у зазначення
імені автора. Забороняється також без згоди автора доповнювати твори ілюстра¬ціями, передмовою, післямовою, коментарями і
якими б то не було поясненнями. Без згоди автора не можна зміню- вати або виключати з твору присвяти, епігра¬фи, анотації.
80

81
Право на захист твору від зміни має особливе значення на ста- дії підготовки тво¬ру до обнародування. Порушення права на захист репутації - одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого пору¬шення автор (право- наступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповід¬них виправлень, публікації за рахунок порушника інформації про допу- щене пору¬шення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження.
Національним законодавством перелік особистих немайнових прав автора може бути розширено або уточнено їх зміст. Так, відпо- відно до законодавства України за автором закріплюється право на авторське ім'я та право на недоторканність твору.
Ім’я автора – це сукупність слів чи знаків, що ідентифікують авто- ра: прізвище та ім’я автора; ім’я та по батькові автора; ініціали авто- ра; псевдонім автора; прийнятий автором знак (сукупність знаків)
тощо.
Згідно з правом на авторське ім’я автор може використовувати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям; під вигаданим ім'ям, вибраним для позначення свого авторства (псев- донімом) або без по¬значення імені (анонімно).
Автор має право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірни- ках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практич- но можливо.
Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора або псевдонім не спотворювалися особами, які вико-ристо- вують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вно- сити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені,
в тому числі у разі ви¬користання псевдоніма.
Факт зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналеж¬ності авторства твору даній особі. Автор сам визначає
спосіб і повноту зазначення свого справжнього імені. У разі опублі- кування творів, створених кількома особа¬ми, імена співавторів дають в послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко при

82
виданні наукових творів, поряд з ім'ям авто¬ра зазначають його науковий ступінь, учене або почесне звання, посаду та інші реквізи- ти. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які
несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних.
Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його спотворення.
Автор має право вибирати псевдонім, зазначати чи вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені на творі та його примірниках, під час будь-якого публічного використання твору.
Нерідко використовується виступ автора під вигаданим ім'ям.
Іноді під псевдонімом виступає не одна особа, а дві, три або більша кількість спів¬авторів. Законодавством не передбачено яких-небудь спеціальних вимог або порядку для придбання права на псевдонім.
Термін і обсяг використання псевдоніма визначає самим автором.
Особливим порушенням буде розкриття псевдоніма автора без його на те зго¬ди. У деяких випадках право автора виступати під псевдо- німом може бути обмеже¬но. Не дозволяється використання псев- доніма, що порушує норми моральності або має образливий харак- тер. Рівною мірою автор не може обрати такий псевдонім, ко¬трий явно вводить публіку в оману, наприклад, збігається з іменем іншо- го автора.
Автор має право забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залиши- тись анонімом.
Право на авторське ім'я може бути реалізовано шляхом опублі- кування твору без за¬значення імені автора твору (анонімно). У
такому разі воля автора направлена на те, щоб не пов'язувати ство- рений ним твір зі своїм ім'ям. Іноді ім'я автора не за¬значають у зв'язку з існуючим порядком опублікування тих або інших творів,
на¬приклад, передових статей у газетах і журналах, статей у довід- никах і словниках. Авторство на анонімно опублікований твір під- тверджується організа¬цією, яка використала твір і якій, як правило,
відоме справжнє ім'я.
Право на недоторканність твору означає, що ніхто не має права переробляти твір без дозволу автора (це положення перенесено з
82

83
радянського законодавства). Часто його вважають близьким до права на захист репутації та до одного із видів майнових прав авто- ра - права на переробку.
Відповідно до статті 439 Цивільного кодексу України у разі смер- ті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваже- ною на це автором. За відсутності такого уповноваження недотор- канність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами.
Законодавство про авторське право деяких держав до особис- тих немайнових прав відноситься право автора на обнародування твору. Законом України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 23 грудня 1993 року стаття 13, право на обнародування як право автора здійснювати дію, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося, також відносилося до особистих немайнових прав автора.
На сьогоднішній день в українському законодавстві відсутнє
право обнародування твору як особисте немайнове право автора.
Це на нашу думку, є помилковим з огляду на наступне.
Суть права на оприлюднення можна визначити як юридично забезпечену автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. При цьому автор вирішує два питання.
По-перше, він визначає, чи готовий його твір для доведення до невизначеного кола осіб. Автор може зберігати створений ним твір у таємниці від публіки доти, доки сам не вирішить, що він є досить зрі- лим, завершеним і готовим для оприлюднення. За бажанням автора може бути оприлюднений і ще не закінчений твір. Та зробити це має
право лише сам автор, оскільки тільки він може судити про ступінь готовності свого твору для оприлюднення.
По-друге, зазначене право включає вирішення питання про час,
місце та спосіб оприлюднення. Автор може оприлюднити твір само- стійно або дозволити це зробити іншим особам. Вибір способу опри- люднення залежить як від виду створеного твору, так і від бажання автора.

84
Право на оприлюднення є самостійним правом автора твору, хоч завжди реалізується одночасно зі ще якимось іншим правом.
Оприлюднити твір, тобто зробити його доступним для загального відома, не можна, не реалізувавши будь-яке інше право автора,
наприклад, право на опублікування, право на публічний показ,
право на публічне виконання тощо. Кожне з цих прав виражає окре- мий інтерес автора і кожне з них може бути реалізовано незалежно від інших прав.
За життя автора тільки він сам може вирішити питання про опри- люднення твору. Ніхто не може змусити автора оприлюднити твір поза його волею. Це повною мірою стосується і тих творів, які ство- рені автором у зв’язку з виконанням службових обов’язків, хоча від- мова автора від оприлюднення такого твору в ряді випадків може розглядатися як порушення ним обов’язків за трудовим контрактом.
Порушенням обов’язків за авторським договором розглядається
і заборона автора на оприлюднення твору, створеного ним за замов- ленням. Її розглядають підставою для притягнення автора до відпо- відальності, проте змусити автора оприлюднити твір неможливо.
Істотним є те, що в результаті оприлюднення твір вперше стає
доступним для публіки. При цьому не має значення, яким чином публіка одержить доступ до твору – придбавши примірники виданої
книги, відвідавши творчий вечір автора, почувши твір по радіо тощо.
Також не має значення фактичне ознайомлення публіки з твором,
головне, що для такого ознайомлення створена реальна можли- вість.
Якщо твір оприлюднений поза волею автора, то, хоча фактично він став доступним публіці, з юридичної точки зору зберігає режим неоприлюдненого твору.
З моменту оприлюднення змінюється правовий режим твору.
Якщо до моменту оприлюднення твір недоторканний і перебуває
повністю під владою автора, то від моменту оприлюднення моно- польне право автора розпоряджатися своїм твором зазнає певних обмежень – відносно оприлюднених творів допускаються випадки можливого використання їх без згоди автора.
84

85
Оприлюднення твору є центральною подією його існування. При оприлюдненні твір виходить із приватної сфери автора. Він тепер не тільки йому належить, а й стає публічним надбанням.
За життя автора ніхто, крім нього самого, не може вирішити, коли настане час доступу твору до публіки. Автор має монопольне право на оприлюднення твору, тобто на його випуск у світ, першу публіка- цію, що є основою авторського права.
Виділення права на оприлюднення в окреме суб’єктивне право не означає, що, укладаючи з автором договір про використання неоприлюдненого твору, користувач, нарівні з іншими способами використання твору, повинен окремо зазначити про те, що автор надає йому можливість твір оприлюднити.
Особисте немайнове право на оприлюднення, з формальної
точки зору, не може відчужуватися і передаватися за договором, а також передається у спадщину. Право на оприлюднення, як право вирішувати, як і коли твір побачить світ і чи побачить взагалі, нале- жить тільки автору.
Твір, випущений у світ на підставі договору, укладеного під впли- вом помилки, обману, насилля, загрози тощо, набуває статусу неоп- рилюдненого від моменту визнання укладеного таким чином догово- ру недійсним.
Серед особистих немайнових авторських прав, визначених зако- нодавством України, відсутнє право автора на відкликання твору,
яке є в національних законах інших держав. Суть його полягає у тому, що втор має право відмовитися від раніше прийнятого рішен- ня про оприлюднення твору або, якщо твір уже оприлюднений,
може дезавуалювати дії стосовно доведення його до загального відома, публічно сповістивши про його відкликання.
Єдиною умовою реалізації цього права є відшкодування корис- тувачеві завданих таким рішенням збитків, включаючи упущену вигоду. Раніше виготовлені примірники твору також вилучають з обігу за рахунок автора. Причини, через які автор анулює свою згоду на оприлюднення твору або відкликає вже оприлюднений твір,
можуть бути найрізноманітніші. Проте юридичного значення ці

86
обставини не мають, бо автор не зобов’язаний обґрунтовувати своє
рішення, зокрема доказувати поважність причин відкликання твору.
До особистих немайнових авторських прав належить і право на опублікування. Право на опублікування визначає особливий інтерес автора, який не забезпечується ніяким іншим суб’єктивним авто- рським правом. У автора повинна бути можливість здійснення конт- ролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору. Цей інтерес потребує суспільного визнання та правового захисту, який може бути гарантовано шляхом закріплення за авторами творів самостій- ного суб’єктивного права на опублікування.
Право на опублікування визначається як визнання за автором можливості випуску в обіг примірників твору в кількості, достатній для задоволення розумних потреб публіки з врахуванням характеру твору. Зазначене право включає і майнові інтереси автора. Та все ж основний його зміст полягає в самостійному вирішенні автором питання про випуск в обіг матеріальних носіїв твору. Без згоди авто- ра ніхто, зокрема і роботодавець, коли йдеться про службовий твір,
не має права вчиняти подібні дії.
Законом України «Про авторське право і суміжні права» в редак- ції від 11 липня 2001 року визначено терміни оприлюднення (розк- риття публіці) та опублікування твору.
Оприлюднення (розкриття публіці)- це дія, що здійснюється за згодою автора і вперше робить твір доступним для публіки шляхом опублікування, публічного виконання, публічного показу, публічної
демонстрації, публічного сповіщення тощо.
Опублікування твору, фонограми, відеограми – це випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміж- них прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості,
здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здаван- ня в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином,
що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь- який час за власним вибором або передачі права власності на них
86

87
чи володіння ними іншими способами. Опублікування твору, фоног- рами, відеограми вважається також депонування рукопису твору,
фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим досту- пом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору,
фонограми, відеограми.
Право на оприлюднення та право на опублікування не віднесені
законодавцем до особистих немайнових прав автора. Разом з тим,
опублікування (випуск твору у світ) відноситься, відповідно до ста- тей 441 та 442 Цивільного Кодексу країни до майнового способу використання твору.
Особисті майнові права автора поділяються на дві категорії:
позитивні і негативні.
Позитивними є право на обнародування та право на відзив (від- кликання), які вимагають активних дій з боку автора щодо реалізації
своїх прав.
Негативні або захисні - є інші права авторства, захист репутації,
оскільки вони направлені на утримання інших суб’єктів від активних дій, які можуть порушити права автора.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про авторське право і
суміжні права» особисті немайнові права автора охороняються без- строково.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал